Скіфська мова. Щодо етимології скіфських слів «Оіор» і «Аріма»

Скіфи розмовляли скіфською мовою, кельти кельтською, готи готською, фракійці тракійською. Геродот саме скіфською  називав мову більшості племен Скіфії від Дунаю до Дону, зокрема і сарматів. «Савромати говорять по-скіфськи, але здавна неправильно, тому що амазонки погано засвоїли цю мову» (Геродот IV, 117).

            Більшість «скіфських»  термінів, які мовознавець В.І. Абаєв тлумачив крізь призму рідної йому осетинської мови, насправді були не скіфськими, а представлені більш пізніми сарматськими епіграфічними пам’ятками I-III століття нашої доби. Лексичний матеріал сарматських та аланських діалектів скіфської мови й справді демонструє певне «іранське» (коректна назва для античної епохи – «арійське») походження. Більшість топонімів  так званого «іранського» або індо-арійського роду на території України саме з сарматського періоду, зокрема,  й  «Дніпро» в часи Геродотових скіфів в античних творах називали винятково Бористеном. Проте, можна робити припущення, що дружина Зевса –  дочка ріки Бористен,  мала ім’я Дана ще з догомерівських часів. Адже, за Гомером  (8 ст. до н.е.) один з синів Зевса називався ДарДан, дарований Даною.  Danu – кельтська богиня-мати також зустрічається в ірландській міфології. Найбільш ранні згадки про богиню води  Danu в давньоіндійській збірці ведичних гімнів Рігведі (1200 років до н.е.), пізніше в Авесті – термін dānu використовувався, як «річка». Згодом термін Dāna в санскриті почав означати дарування і щедрість, адже річки й справді є життєдайними субстанціями.  Проте, Геродот у 5 ст. до н.е. ще не використовує топонімів  Дунай, Дністер, Дніпро, Дон.

            Скіфо-сарматські діалекти без сумніву мали спільного мовного предка в період бронзової доби, який маркований напрямком арійських міграцій з території України в Індію та Іран. Санскрит та ранні тексти Авести є надзвичайно цікавими джерелами в цьому контексті, проте в мові скіфів присутні також питомо європейські ізоглоси. Ми не можемо порівнювати сучасну мову осетин з ймовірною мовою причорноморських скіфів. Це були різні мови первинного відгалуження індоєвропейського діалектного континууму. Осетини – нащадки автохтонних кавказьких племен, а іранська мова – наслідок їх мовної асиміляції. Я переконана, що скіфську мову треба сприймати, як окрему самостійну мову, а не як іранську,   і насамперед розглядати скіфські слова, етноніми та топоніми  з «Історії» Геродота.  В.І. Абаєв виділив лише 20 таких слів. Я особисто не рахувала скільки термінів треба тлумачити, але поетапно буду намагатись їх аналізувати.

            В контексті мови та племен Скіфії, варто звернути увагу на те, що там також жили племена, які  хоч і частково розмовляли скіфською мовою (гелони-еліни), сіяли та жали, те ж саме, що і скіфи, (алазони),  але зі слів Геродота, не були скіфами. Нескіфськими були племена меланхенів на північному сході Скіфії, та й   неврів на заході країни він також не називав скіфами. Проте, скіфськими  античний історик  чомусь назвав деяких греків (каліпідів), але підкреслив їхню елінську ідентичність. З другого боку, оріїв (орачів), землеробів, кочівників, воїнів та царів він називав саме скіфами. Що було критерієм спорідненості цих різностанових і різнопрофільних верств в очах Геродота?..  Я  вважаю,  що  мірилом цього  було усвідомлення їхнього спільного походження з лона цієї землі. І розповідь Геродота, про те, що скіфи прийшли з Азії (Західної), стосується їх повернення з Близькосхідних походів. І ця думка не нова.  Зокрема,  археолог  Артамонов І.А. вважав,  що Геродот просто сплутав дві події, різні як за часом, так і за змістом, і повернення скіфів з Передньої Азії ототожнив з їх початковим заселенням Північного Причорномор’я.  Можна також трактувати застосування терміну скіфи Геродотом щодо людей, які були залучені в єдиній стратифікованій суспільно-політичній взаємодії,  на кшталт держави. Зокрема, скіфи-землероби та скіфи-номади – виробляли, скіфи-орачі та скіфи-еліни – виробляли та торгували, скіфи-басилевси – охороняли, воювали та збирали данину. Роль та місце алазонів, гелонів,  будинів,  неврів та меланхенів у цій схемі не зовсім зрозуміла. Тому я надаю перевагу терміну «скіф», як етномаркеру більшості населення території Скіфії від Дунаю до Дону, а не тільки басилевсів (царських скіфів). Та й розповіді Геродота про те, що хтось і звідкись прийшов,  не завжди знаходять підтвердження. Наприклад,  колхи,  античний народ Грузії, зі слів батька історії, прийшов з Єгипту, етруски, вони ж расени, туски та тіррени – з Малої Азії  (Лідії), та й скіфи у нього чи то прийшли, чи то повернулись з Західної Азії, десь із-за річки Аракс в Закавказзі. Сьогодні всі старі концепції щодо цих племен піддаються ревізії та переосмисленню. У цій статті я не планую вдаватись в питання археології та популяційної генетики, а лише зупинюсь на мові скіфів в контексті двох термінів скіфською мовою, про яких згадував Геродот, зокрема «Оі-Ор» та «Арі-ма».

            Схоже, що у скіфській мові існували як термін «орій», так і термін «арій», а також два слова для означення терміну  «людина» – «оі (ой)» та «ма». Перший термін (орій, оіор) пов’язаний радше з європейськими ізоглосами, другий (арій, аріма) – з індоарійськими, точніше з реліктами однієї з первинних індоєвропейських гілок. Тому серед скіфських царів ми зустрічаємо імена і Орік, і Арік (гр.. за Геродотом IV,78 – син Скіла «Ὄρικος»;  на монеті з Ольвії – «Αριχος»). Проте, в Авесті також зустрічаємо «ор» та «ар»:  «Тут Ормазд, там Аріман!», де перший – це Святий Дух, мудрий Бог Ахура Мазда, первісна духовна істота, а другий у іранців – злий дух, тобто вони є  двома великими протиборчими силами у світі[1]. Але у скіфській, грецькій мові та санскриті «аріман» несе інше смислове навантаження, яке пов’язане НЕ з архетипом зла, а першості, благочестивості, влади та воїнства. Тому греки не бачили великої різниці, коли одного і того ж скіфського царя називали то Оріком, то Аріком, адже не розглядали оріїв та аріїв, як антиподів.

            «Oior»  – це людина-орій, Oium – це країна людей.

            Геродот стверджував, що мовою скіфів амазонки називалися Оіорпата  (Οίορπάτά), що він пояснив як похідне від oior «людина» і pata «вбивати» (Геродот IV, 110)[2].

.            Дослівно, «Оі-ОР-пата»  «людина оріїв з лапою звіра».

«τὰς δὲ Ἀμαζόνας καλέουσι Σκύθαι Οἰόρπατα» «амазонки називаються скіфами Oiorpata, але, можливо, цим ім’ям називали в Греції вбивців людей»;     

            «Oior»  скіфською мовою –  «людина»  (гецькою ἄνδρα- андра – людина),

πατὰ κτείνειν – лапа тварин (чомусь у значенні вбивці).

«Σαυροματέων δὲ πὲρι ὧδε λέγεται. ὅτε Ἕλληνες Ἀμαζόσι ἐμαχέσαντο (τὰς δὲ Ἀμαζόνας καλέουσι Σκύθαι Οἰόρπατα, δύναται δὲ τὸ οὔνομα τοῦτο κατὰ Ἑλλάδα γλῶσσαν ἀνδροκτόνοι· οἰὸρ γὰρ καλέουσι ἄνδρα, τὸ δὲ πατὰ κτείνειν)».  Ἕλληνες Ἀμαζόσι  (сучасною грецькою читають «Амазосі») – Амазонки

            Oium – так скіфи називали свою країну (в латинському тексті Йордана) – якщо за Геродотом скіфське слово oior  «людина», то ойюм (oium)   це країна людей. В цьому слові «Oi» – людина,  «um» – латинське закінчення.

            «Oi»  –  «Ой» використовується як неформальне вставне слово у конструкціях «Ой! Не роби цього», в розмовному привітанні «Ой! Як ти поживаєш» у багатьох мовах, зокрема у Великобританії, Ірландії, Австралії, Канаді. Ніхто й не задумується над тим, що «OI – ой» – це не тільки зі скіфської, а й з доскіфської мови –  «людина». То ж, Oi! How’s it going?  «Людино (Oi)! Як ти поживаєш.

            «Ой» в українській мові використовується як вигук у багатьох випадках. Ой! – це і здивування, і осуд, і попередження, і емоційне підсилення. Але «ой-ой-ой»  або О-ЙО-ЙОЙ і Йой – це, без сумніву, «ЛЮДИНО! Що ти накоїла»?

            В цьому контексті також цікаве грецьке слово «Ойкумена»  – οἰκεομένη – населена земля, освоєна людьми частина світу – від οἰκέω ( oikéō , « я мешкаю, мешкаю »), μένος (-ménos) –  perfect mediopassive, μέν – чоловіки

οἰκέω  –  в сучасній грецькій – «дім», οἰ κέω – в тут , oîkos , « дім »,  де   έω – дієслівний суфікс.


Ἀριμασπούς  – Арімаспійці – одноокі  (Геродот IV, 27)

«Існує також історія, описана в поемі Арістея (Ἀριστέης), сина Каустробія, жителя Проконнеса . Цей Арістей, одержимий Фебом, відвідав Ісседонів; за ними (він сказав) живуть одноокі арімаспійці, за ними грифони, що охороняють золото, а за ними знову гіпербореї, чия територія сягає моря.  За винятком гіперборейців, усі ці народи (і спочатку арімаспійці) завжди воюють зі своїми сусідами; ісседонів витіснили з їхніх земель арімаспійці, а скіфів — ісседони, а кіммерійці, що жили біля південного моря, зазнали тяжкого тиску скіфів і покинули свою країну. Таким чином, розповідь Арістея не узгоджується зі скіфським оповіданням про цю країну. (Геродот IV, 14).

ἄριμα   «аріма» — скіфською мовою «один» —  ἄριμα γὰρ ἓν (в давньогр. «ἓν» –  один – в суч.грецькій ένας)

σποῦ   «споу» — скіфською мовою  око. «σποῦ (скіф. око) δὲ ὀφθαλμόν (грец..очі)».

  • «Аріма» (скіфське)    один, єдиність, ймовірно, в широкому сенсі – винятковість.
  • «Mata»(індоєвропейське)  – людина, «ma» – мати.
  • «μουνοφθάλμων» – грецькою «одноокий».

            «Γινώσκονται μὲν δὴ καὶ οὗτοι, τὸ δὲ ἀπὸ τούτων τὸ κατύπερθε Ἰσσηδόνες εἰσὶ οἱ λέγοντες μουνοφθάλμους ἀνθρώπους καὶ χρυσοφύλακας γρῦπας εἶναι· παρὰ δὲ τούτων Σκύθαι παραλαβόντες λέγουσι, παρὰ δὲ Σκυθέων ἡμεῖς οἱ ἄλλοι νενομίκαμεν καὶ ὀνομάζομεν αὐτοὺς σκυθιστὶ Ἀριμασπούς· ἄριμα (скіфською «аріма») γὰρ («гар»-когось, чи чогось) ἓν (грецькою «один») καλέουσι (називають) Σκύθαι (скіфи), σποῦ δὲ ὀφθαλμόν.»[3]

            «Отже, про них також ми маємо знання; але що стосується того, що на північ від них, то саме від ісседонів походить історія про однооких людей і грифонів, які охороняють золото; це розповідають скіфи, які чули від них; і ми взяли це як істинне від скіфів, і називаємо цих людей скіфським іменем, Арімаспійці; бо на скіфській мові «аріма» — одне, а «споу» — око» (Геродот IV, 27).

            Арімаспи – одноокі –   це в реаліях радше люди-ковалі, які носили на одному оці пов’язку, аби захистити його від іскор. Саме могутні, сильні, «одноокі» ковалі були прототипом циклопів з давньогрецької міфології, сини Бога неба Урана та Богині землі Геї. Наприклад, у творах Гесіода один з трьох циклопів мав ім’я Аргус (світло).

            Цікаво, що в історії Олександра Македонського римського історика I ст..Курція Руфа також є згадки про Арімаспів, які стосуються періоду військових компаній македонців  330-336 років до н.е. Але це не Арімаспи описані Геродотом. Між ними кілька століть історичної прірви. Та й арімаспи, згдані Курцієм Руфом, називали Евергета (Euergetas- д.грец. доброчинець) за зміненим ім’ям, оскільки вони допомогли армії Кіра в моменти холоду та нестачі отримати притулок і провізію. Тобто, це вже вторинне поширення етноніма зі своїм лексичним забарвленням.

Першочергово етноніми, з яких трансформувався усім відомий термін «арій», засвідчені в пантеоні індоєвропейських богів Анатолії. Головною «королевою всіх земель»  в Стародавньому Хетському царстві (XVI ст. до н.е.) була богиня Сонця Арінніянка (Арінніті), дружина бога погоди Тархуна.

В давньогрецькій мові ἄριστος  (áristos, « найкращий »), в європейських словах «ар» часто використовуюється у словах пов’язаних зі світлим, яскравим та золотим.

  • У ведах слово «Арі» (अरि)  стосується «ворога» або «чужого», і згадується у вірші 2.24 Aṣṭāṅgahṛdayasaṃhitā (Sūtrasthāna) Vāgbhaṭa.
  • У санскриті   «арі» відповідає індійській цифрі 6 та означає «благочестивий пан». Пізніше й в осетинській мові збереглось подібне значення «ar-dar» – господар і володар.
  • Ну і, звісно, авестійське  «Airyanem Vaejah»  у значенні «батьківщина аріїв», та надпис VI ст. до н.е. з надгробку перського царя «Я є Дарій великий цар…арійський потомок»,  легким помахом пера усі праарійські етноніми вельмож з коренем «арі» чомусь приписано за походженням «іранцям». Укладання усних текстів іранської Авести датують не раніше IXст. до н.е. і лише на межі  VI-V ст. до н.е. серед Ахеменідів з’являються етноніми з основою «Арі», а саме,  ім’я перського царя на золотих табличках  «Ariyâramna», ймовірного прадіда Дарія I.   

Ariyâramna \ xšyathiya \ vazraka \ xšâyath

ия \ xšâyathiyânâm \ xšâyathiya \ Pârsâ

Аріярамна, великий цар, цар царів, цар Парсу[4]

А також з Бехістунських написів (Column i, lines 1-8). Цар Дарій каже: Мій батько Гістасп ; батьком Гістаспа був Арсам (Aršâmahyâ) ; батьком Арсама був Аріарамн ( Ariyâramnahyâ); батьком Аріарамна був Тейсп; батьком Тейспеса був Ахемен.[5]

            Але для перських імператорів імена, які починались на «Ар» та «Арі», були додатковими, пізніми династичними, а не первинними від народження. Зокрема, сатрапа Бактрії Бесса, який воював з Олександром Македонськими, лише згодом «коронували» Артаксерксом V, як і його попередників, зокрема,  Ochos (грец. Ὦχος)  став Артаксерксом III. Це елітарне перське династичне ім’я «Artaxšaçā»  своїм корінням сягає щойно 424 року до н.е. , як ім’я п’ятого по рахунку з Ахеменідів, сина Ксеркса, внука Дарія I, правнука Кіра Великого. Саме в часи Дарія I (550-480 роки до н.е.) у персів поширюється мода на імена з початковим «АР».  Серед його синів, окрім знаменитого Ксеркса, зустрічаємо Ariyabigna, Ariomardus.

            У скіфів традиція «АРійських» імен засвідчена більш раннім періодом, зокрема, за скіфським переказом серед синів першопредка Таргітая  (АРпоксай)  – з часів бронзової доби, а також  Аріант (грец. Ἀριάντας 580-480 р. до н.е.), Аргот,  відомий з напису на каблучці Скіла (Ἀργότας, 510-490 р. до н.е.), Аріапейт (грец. Ἄριαπείθης, 480 – 460 р. до н.е.) – скіфський династ, батько Скіла, Октамасада та Оріка.

            Трактування з ранньої іранської термінології, в якій «аріма» – це «любов», а «аспа» – коні», в давньогрецькій «аспасіос» – «ласкаво просимо», ніяк не вписується в контекст скіфського слова «арімаспи»,  де «аріма» – це «першість», «єдність» і, якщо буквально, то у слові  «арімаспи» –  «один».  Але лексичне навантаження «аріма», як «один» або «перший», несе в собі лише скіфська, а НЕ перська, НЕ осетинська, чи будь-яка інша індо-іранська,  чи тюркська мови. Щодо скіфського «споу»-«око» іранський корінь «аспа» також не підходить для трактуваня, хоч і був  складовою імені батька Зороастра  «Pourush-aspa» (з Авести). Адже, скіфське слово Ἀριμασπούς·  двоскладове Ἀριμα (Аріма) і σπούς(споу), тому ані іранське, ані грецьке, ані тюркське «аспа» для етимологічних трактувань, в цьому випадку, не підходять.

            Насправді початкова форма «ар»,  «арі» у власних назвах   –  це доіранський релікт. Зі слів Геродота, наш АРпоксай, син скіфського першопредка Таргітая жив за 1000 років до нападу Дарія I на Скіфію. Цим же періодом (1500 років до нашої ери) засвідчені імена Богів  індоєвропейськомовних  анатолійців, хетів та лувійців: богиня сонця Арінна (Арніті), бог місяця Арма, бог моря Аруна. Окрім того, маємо ранні писемні згадки 9-8 ст. до н.е. про Бога війни  Ареса (Ἄρης) у Гомера в «Ілліаді» (II,5): «Вбивчий Арес ходив серед лав троянців, підбадьорюючи їх, у подобі Акамаса, вождя фракійців».  Тому у грецькій мові слово «аре» (ἀρή) стало означати також руїну, арес – битву.

            Отже, у скіфській мові використання терміну «аріма» (один) має незалежний та унікальний характер, адже означає початкову одиницю виміру, хоча в широкому індоєвропейському сенсі ми б прочитали «арі-ма», як «арій-людина», або по-скіфськи – «один або перший від матері». Тому я вважаю, що скіфи та їхні предки не запозичували моду на імена, які починались на «АР», а радше навпаки.   Тому імена скіфів-басилевсів такі, як Арпоксаїн (син Таргітая – Ἀρπόξαϊν), Аріант (Αριαντας), Аріапетіс (Αριαπειθης) мають питомо  праскіфське походження ще з дописемних часів та згадок в Авесті та Рігведі про аріїв, тобто за 1000 років до класичної скіфської епохи. Ну а, щодо терміну «оіор» – «людина-орій» у мене немає сумніву в його праукраїнському походженні.

            «У цій пустельній країні з’явився чоловік на ім’я Таргітаус. Кажуть, його батьками — зі свого боку я не вірю цій казці, але її розповідають — були Зевс і дочка річки Борисфен.​ Таким (кажуть) був родовід Таргітая (Ταργιτάος); і мав він трьох синів, Ліпоксаїса – Λιπόξαϊν-Ліпоксаїн), Арпоксаїса (Ἀρπόξαϊν-Арпоксаїн) та Колаксаїса (Κολάξαϊν-Колаксаїн), молодшого з трьох. [У тексті етноніми в знахідному відмінку закінчення «їn»].  За часів їхнього правління (так розповідає історія) в Скіфію впали з неба деякі знаряддя, все із золота, а саме: рало (ἄροτρόν), ярмо(ζυγὸν), сокира (σάγαριν) та  чара (φιάλην). Старший із них, побачивши це, наблизився з наміром узяти їх; але золото почало горіти, потім підійшов другий, і золото знову зробило, як і раніше; коли ці двоє були прогнані горінням золота, останнім прийшов молодший брат,  і полум’я згасло, коли він наблизився; тож він забрав золото до свого дому. Його старші брати  це побачили і передали всю королівську владу молодшому» (Геродот IV, 5).

            «Такою є розповідь скіфів про своє походження; вони вважають, що між їхнім першим царем Таргітаєм і переходом Дарія в їхню країну минуло не більше і не менше тисячі років» (Геродот IV, 7).

                Щодо походження імені першопредка скіфів Таргітая, я також вбачаю в ньому індоєвропейське коріння, а не тюркське, як пропонують деякі дослідники. Мені найбільше імпонує думка, що Таргітай,  син Зевса – Бога неба, грому та блискавки (у скіфів Папай), дістав ім’я також з пантеону богів. Відомо, що Бог грому у хаттів Тару, у індоєвропейських хеттів Тархунт, чоловік богині сонця Арінітті, в  лувійському клинописі – Tarḫuwant. Ім’я цього божества з’являється в хетських і ассирійських записах (бл. 1400–612 до н. е.), а пізніше як елемент в елліністичних особистих іменах. Лувійська та хетська форма «тарх» означає «перемагати».   Символом Тархуна була тризуба блискавка, яку він носив у одній руці, а іншою – розмахував сокирою. Можливо, тому Геродот писав, що окрім різних місцевих Богів, царські скіфи поклоняються також Посейдону (скіф.Тагімасадас або Фагімасад (Θαγιμασάδας), безумовним атрибутом якого також був тризубець.  До речі, Геродот до нас доніс інформацію про те,  як саме цих Богів називали скіфи своєю мовою: Арей, Табіті, Папай,  Апі,  Гойтосір, Аргімпаса, Фагімасад (Геродот IV.59).

  • Скіфською мовою:
  •  Гестія (Ἱστίη) називається Табіті (Ταβιτί)
  • Зевс — Папай (Παπαῖος); 
  • Земля — це Апі (Ἀπί). У скіфів «апі»  – «земля», натомість в ведичному санскриті та авестійських текстах «ап», «апас», а також в перській мові «āb» – це термін для води.
  • Аполлон (Ἀπόλλων) — Гітосір, Гойтосір (Γοιτόσυρος)
  • Небесна Афродіта (Ἀφροδίτη)  —  Аргімпаса (Ἀργίμπασα)
  • Посейдон (Ποσειδέων)—   Тагімасадас або Фагімасад (Θαγιμασάδας). 
  • У них є звичай робити зображення, жертовники та святині для Ареса, Арея ( Ἄρεϊ), але не для жодного іншого бога.

            Отже, Таргітай – це «переможець», нащадок Богів неба, грому та блискавок, морів та річок, і мати його дочка ріки Бористен, батько перших скіфських басилевсів, царів  оріїв та аріїв на нашій землі. Ну а форми закінчення в іменах його синів Ліпоксая, Арпоксая, Колоксая навіяно модою з перських країв, де «ксай» – цар (xšya). В пізніших латинських текстах автори ці іранські закінчення  в іменах скіфських царів не використовували. Тому в «Історії Філіпіків» Юніано Юстина (Помпей Трог, кн.II, 4-9)  ми вже зустрічаємо «неіранські» форми імен скіфських правителів Танав, Плінус, Сколопіт, Сагіл, Янтір, Атей і серед амазонок ім’я Орітія[6].

Автор: Галина Водяк

Також читайте

Гаплогрупи скіфів та населення бронзової доби з території сучасної України

Походження тюркських мов і до чого тут скіфи, саки, гуни та авари?

Джерела:


[1] Zoroaster [Електронний ресурс] // Британська енциклопедія , том 28. – 1911. – Режим доступу до ресурсу: https://en.wikisource.org/wiki/1911_Encyclop%C3%A6dia_Britannica/Zoroaster.

[2]  ΗΡΟΔΟΤΟΥ ΙΣΤΟΡΙΑΙ. Βιβλίον Δ´· Κεφάλαια ϟθ´‑ριζ´ [Електронний ресурс] // II видання Класичної бібліотеки Леба. – 1921. – Режим доступу до ресурсу: https://penelope.uchicago.edu/Thayer/H/Roman/Texts/Herodotus/4E*.html

[3] Геродот Книга IV – англійсько-грецький варіант. Текст на грецькій мові у виданні Леба,

англ..переклад Роулінсона (том  II , з цінними примітками). Режим доступу до ресурсу: https://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Roman/Texts/Herodotus/4b*.html

[4]  ІранАтлас інфо https://iranatlas.info/parseh/pe_aryaramne.htm

[5] Бехістун Т-01/Livius.org https://www.livius.org/sources/content/behistun-persian-text/behistun-t-01/

[6] IVSTINVS M. HISTORIARVM PHILIPPICARVM T. POMPEII TROGI LIBRI XLIV IN EPITOMEN REDACTI [Електронний ресурс] / M. IVNIANVS IVSTINVS. – 3. – Режим доступу до ресурсу: https://www.thelatinlibrary.com/justin.html

One thought on “Скіфська мова. Щодо етимології скіфських слів «Оіор» і «Аріма»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Translate »