Східноєвропейські та західностепові генетичні предки скіфів

08.06.202408.06.2024 Галина Водяк

Скіфи – автохтонне населення Північного Причорномор’я, яке генетики та археологи ділять на кілька локальних груп, зокрема, за географічною прив’язкою – правий (тобто західний) або лівий (тобто східний) берег Дніпра та басейн Сіверського Дінця в лісостепу і Північне Причорномор’я в степу, за соціальною – рядові номади, землероби, еліта лісостепу та степу, а також порівнюють за аутосомною та гаплотипною спорідненістю між цими групами та з особами з певних археологічних культур України і сусідніх популяцій. Науковці наголошують, що не існує прямого зв’язку між культурою та генетичним походженням. Тому в рамках однієї археологічної культури можуть співіснувати різні популяційні групи, як, наприклад, в ранню бронзову добу в ареалі культури шнурової кераміки співіснували предки індоаріїїв та кельтогерманців, в ареалі ямної культури – фрако-іллірійці, частина прагреків, правірменів та пратохарів.

У новому масштабному проєкті генетиків (Лехті Сааг, Ольга Утевська) та українських археологів 2024 року «Північнопонтійське перехрестя: мобільність в Україні від доби бронзи до раннього модерну» дослідили ДНК 9 індивідів із бронзової доби та від фінального бронзового віку до початку залізного віку (3 000– 700 р. до н.е.), 6 осіб початку раннього залізного віку (900–700 рр. до н.е.), 29 особин скіфської доби раннього заліза (700–300 рр. до н.е.), 6 осіб кінця раннього залізного віку (400–1 рр. до н. е.), 12 осіб пізнішого залізного віку (1–400 рр. н. е.) та інших епох. У дослідженні секвеновані геномні дані для 91 особи приблизно з 7000 р. до н. е. до 1800 р. н. е., щоб вивчити історію міграції та мобільності в регіоні, приділяючи особливу увагу історично засвідченим групам міграцій протягом залізного віку та середньовіччя, таким як скіфи, черняхівський, салтівський і ногайський асоційовані народи[1].

Автори наукової статті прийшли до висновку, що «для скіфської доби раннього заліза характерні східноєвропейські та західностепові прабатьки». Деталі цього повідомлення я розгляну у цій публікації.

В питаннях щодо ймовірної автохтонності скіфів України давно визначились антропологи, які опрацювали значну кількість краніологічних серій з Північного Причорномор’я. В цій тематиці знаковою є не лише монографія видатного українського антрополога Круц С. І. «Скіфи степів України за антропологічними даними», але й праця опублікована 2021 року антропологами з Казахстану – Добровольського Л. С., Каженова Г. Т. «Генезис скифов: миграция или автохтонность?». Так от, автори зазначили, що «результати підтверджують теорію автохтонності північнопричорноморських скіфів» (стор.352) і лише 22% ймовірних морфологічних асоціацій можуть свідчити про зв’язки з Азією, з саками, або савроматами (стор.352). Об’єктом дослідження були 120 чоловічих краніологічних серій степових і лісостепових скіфів Північного Причорномор’я, як відображення їх генези[2].

Слід зауважити, що генетичні дослідження щодо скіфів Північного Причорномор’я на сьогодні проведенні по кількісно меншій вибірці, аніж антропологічні краніологічні серії. Проте, більш як 50 зразків скіфського періоду з Північного Причорномор’я було протестовано генетиками впродовж останніх 10 років, включно з останнім проєктом, на діаграмах якого за аутосомними даними азійський слід у скіфських групах регіону від Дунаю до Дону мінімальний – від 0 % у ранніх скіфів до 12% – у деяких пізніх, у локальної еліти з Більського городища – 2-5%, в одного фракійця з лівого берега Дніпра (UKR078-Більськ) – 13–17%, у одного номада з басейну Сіверського Дінця 13–22%. Раніше повідомлялось, що «у західних скіфських груп частота ліній, що зараз є поширеними у східній Євразії, як правило, нижча, навіть досягаючи нуля у чотирьох зразках початкової скіфської фази VIII–VI століття до н.е. і сягає 18–26% протягом пізніших періодів (VI–II століття до н.е.)» [3].

У дослідженні 2019 року щодо геномів стародавніх скіфів генетики заперечили ідею широкомасштабних переміщень зі сходу на захід, натомість припустили можливість окремого місцевого походження племен різних скіфських груп» (Järve, 2019)[4].

Гаплогрупи скіфів вказують на генетичну безперервність у Північному Причорномор’ї від бронзового до залізного віку. Генетики в попередніх публікаціях розповідали, що генетичний внесок в ДНК скіфів від 20 до 43% від місцевого землеробського населення південно-східної Європи і не було похідним лише зі степу[5]. В поточному дослідженні аутосомний аналіз підтвердив подібні пропорції.

Вперше на теренах України азійський генетичний компонент з’явився з деякими особами, яких ідентифікують, як кіммерійці. Деякі поодинокі азійські материнські лінії серед скіфів з попередніх досліджень (мтДНК A, D4) виявили також у ранніх савроматів за Доном 5-3 ст. до н.е., хоча останні в основному належали до нащадків західноєвразійських груп з часів індоєвропейських міграцій. Контакти скіфів з савроматами постулює не лише Геродот, коли розповідає про перебіг перського походу Дарія I (513 р. до н.е.) на скіфів, але й археологи та антропологи. Гелони, будини і савромати обіцяли допомогти скіфам у боротьбі з персами (Геродот IV, 119). «Проникнення савроматів, або ранніх сарматів у скіфську добу на землі України було, ймовірно, епізодичним, але воно мало місце. Це могли бути шлюбні контакти. Окремі групи сармат, на думку Ю.В. Болтрика, могли бути на службі у скіфської знаті». (Болтрик, Окатенко, Тощев 2018, с. 147-168)[6]. Зокрема, український антрополог Світлана Іванівна Круц розповідає, що морфологічні зв’язки з курганів степової Скіфії (черепи з Кута та Олександрополя) не мають аналогів в Північному Причорномор’ї, але схожі з черепами савроматів або ранніх сарматів[7],[8].

Один з рядових скіфів, пізніх номадів з басейну Сіверського Дінця (UKR109, 400-300 BCE) мав штучну деформацію черепа, яка надала йому незвичайно витягнуту форму і належав до сибірської Y-гаплогрупи Q1c. Слід зауважити, що ця традиція була поширена серед сарматських племен, як і похоронна камера у вигляді катакомби, у якій виявили останки. Сама гаплогрупа Q1c (Q1a2a1c, Q-L330) могла потрапити, як з Кавказу, де вона присутня з часів енеолітичної майкопської культури (Wang, 2019), так і з Центральної Азії. У двох кіммерійців також виявили y-Q, як спадок Карасуцької культури. Q є рідкісною y-гаплогрупою, як серед скіфів, так і серед сарматів, але присутня у саків з Казахстану, зокрема, в Тасмолінській культурі регіону, та серед аланів Кавказу.

Отже, перейдемо до деталей останнього дослідження 2024 року «Північнопонтійське перехрестя: мобільність в Україні від доби бронзи до раннього модерну».

Індивідуумів скіфського періоду (дев’ять із них з радіовуглецевим датуванням 798–199 рр. до н. е.) було поділено на групи:

Група I – скіфи, які подібні за аутосомним аналізом (від своїх різних предків впродовж 5 поколінь, без прив’язки до гаплогруп) до осіб пізнього бронзового віку висоцької та лужицької археологічної культури заходу України, а також до сучасних українців. У цій групі не тільки землероби та рядові номади зі східного берега Дніпра, а й один ранній елітний скіф-воїн з басейну Сіверського Дінця.

Більшість ілліро-фракійців з правого берега Дніпра (UkrEIA_Scythian_RightDnipro_IllThr.
UKR035AB-Medvyn-Kyiv, 700-600 BCE, y- R1a1, мтДНК U5a1g1.
UKR039-Medvyn-Kyiv, 700-600 BCE, y- R1a1, мтДНК U5a1a1a.
UKR042-Medvyn-Kyiv, 779-539 cal BCE, мтДНК T2a2.
UKR043-Medvyn-Kyiv, 700-600 BCE, мтДНК U5a2b
UKR044-Medvyn-Kyiv, 700-600 BCE, мтДНК H6a1b

Однин землероб з лівого берега Дніпра (UkrEIA_Scythian_LeftDnipro_LocAgr_2
UKR096, Коломак-Харків, 382-199 р. до н.е., мтДНК T2a1a.
Дехто з неелітних кочівників з басейну Сіверського Дінця (UkrEIA_Scythian_SivDon_Nom_2).
Scythian_SivDon_Nom_2 – UKR114 – Nyzhnia Gyivka-Харків, 500-400 до н.е., мтДНК H4a1c.
Scythian_SivDon_Nom_2 – UKR111 – Cheremushn-Харків, 775-540 до н.е., y- R1a6-YP5018,
UkrEIA_Scythian_SivDon_Nom_2 можна моделювати приблизно як половину Україна-Ямна та половину Україна-Трипілля, з невеликою кількістю предків Монголія_SlabGrave (50–58% + 40– 48% + 1–4% у середньому). Тобто, східноазійський слід не більше 4%.
Один елітний (ранній) кочовий індивід з басейну Сіверського Дінця. (UkrEIA_Scythian_SivDon_NomEl_3. У пограбованому похованні виявили частину грецької амфори, вісім золотих бляшок, прикрашених орнаментом, уламки срібного ритона, прикрашеного головою бика, бронзовий посуд з позолотою, бронзові наконечники стріл, уламки залізної трипетельної щічки.
Scythian_SivDon_NomEl_3 – UKR116, Краван-Харків 775-516 р. до н.е.

Скіфська еліта (Сіверський Донець) y-R1a1’2 мтДНК U2e1f1.

UkrEIA_Scythian_RightDnipro_IllThr та UkrEIA_Scythian_SivDon_Nom_2 можна моделювати приблизно як половину AADR_Ukraine_Yamnaya та половину AADR_Ukraine_Trypillia, з невеликою кількістю предків AADR_Mongolia_SlabGrave (50–58% + 40– 48% + 1–4% у середньому). UkrEIA_Scythian_SivDon_NomEl має дещо більше походження від AADR_Mongolia_SlabGrave (48–54% + 40–46% + 5–8%), тоді як UkrEIA_Scythian_SivDon_NomEl_3 можна моделювати без нього (65–77% + 23–35% + 0%.

Тобто, «монгольський внесок у цій групі від 0% у раннього елітного скіфа з Сіверського Дінця (UKR116, Karavan, VIII-VI ст. до н.е., y-R1a1’2, mtDNA U2e1f1) до 8% в деяких рядових номадів з цього ж регіону. Решта внесків у предків скіфів моделюють між ямною культурою та трипільською.

Аналіз показав, що групу скіфів з правого берега Дніпра з фрако-іллірійськими фоном, а також раннього елітного скіфа з Сіверського Дінця (NomEl_3) та двох рядових скіфів-номадів з цього ж регіону (SivDon_Nom_2) можна моделювати як 100% лужицька культура фінальної бронзи та фракійський гальштат.

У лісостеповій зоні тогочасне осіле населення було пов’язане з попереднім тшинецьким культурним колом (лужицька, висоцька культури), а також із центральноєвропейськими мігрантами гальштатського та латенського періодів (іллірійцями, фракійцями та кельтами). Особи ранньовисоцької (1300–800 рр. до н. е., одна 1278–1055 рр. до н. е.; UkrFBA/EIA_Vysotska_Early) та лужицької культур (1000–700 рр. до н. е.; UkrFBA/EIA_Lusatian) схожі на особин Північної та Східної Європи від залізного віку до сучасності (включаючи сучасних українців), а також на одного раннього елітного скіфа з басейну Сіверського Дінця.

Група II – скіфи, які схожі на осіб Західного Степу.

Решта скіфських особин з правого берега Дніпра з ілліро-фракійськими асоціаціями (UkrEIA_Scythian_RightDnipro_IllThr_2). Зразок UKR036 Медвин y- R1a1’2, мтДНК C4b.
Локальні землеробські угруповання лівого берега Дніпра і деякі черняхівці. (UkrEIA_Scythian_LeftDnipro_LocAgr). Зразок UKR095 з Коломак-Харків, 389-204 років до н.е., y- R1a2, мтДНК J2b1a2a.

Варто зауважити, що y- R1a2 – рідкісна гілка гаплогрупи, яку виявили також у пізнішій черняхівській культурі на Полтавщині з материнською гаплогрупою H7. В Шишацькому некрополісі черняхівської культури археологи НЕ простежують східногерманських впливів, натомість висловили припущення, що ознаки кочових поховальних традицій в похованнях належать до аланського компоненту. Насправді ці черняхівці типові посткіфи (а не алани), в даному випадку, аналогія з лівобережними скіфами-землеробами (y- R1a2). Найпоширенішу групу складають інгумаційні поховання головами, орієнтованими на захід. Рідкісну материнську гаплогрупу H7a1 виявили також серед скіфів з Угорщини. В готському поселенні Masłomecz в Польщі (300-400 роки), недалеко від кордонів з Україною знайшли материнську мтДНК H7a1a, яка раніше також була присутня в культурі шнурової кераміки Підкарпатського воєводства у Польщі. Материнські лінії мтДНК часто передаються від місцевих автохтонних жінок прийшлим завойовникам, то ж Н7 мала всі шанси проникнути в середовище германських народів вельбарської культури Польщі. Інший археологічний контекст у могильнику черняхівської культури біля с.Легедзіне Черкаської обл..України, в якому ліпний посуд, деталі одягу, фібули, інші прикраси мали аналогії у вельбарській культурі, яку асоціюють з готами. Чи знайшли в зразках з Легедзіне аутосомний генетичний компонент асоційований з германцями, мені невідомо. У двох жінок з Легедзіне визначили мтДНК U4c1 та H2a2a. На мою думку, більшість населення черняхівської культури не могли становити готи, а лише місцеве населення попередніх епох. Генетики у цьому дослідженні повідомили, що три опубліковані черняхівці нагадують сучасних європейців, але не утворюють генетично однорідної групи. «Особи, пов’язані з Черняхівською культурою (300–400 рр. н. е., 131– 530 рр. н. е.) можна розділити на три генетичні підгрупи – 6 осіб найбільш схожі на східних/центральних європейців (UkrIA_Chernyakhiv_1), 6 – на континентальних південних європейців (групування з фракійським гальштатом), асоційовані особини цього дослідження; (UkrIA_Chernyakhiv_2) і 1 особина має ще більш південний генетичний профіль, групуючись із сучасними кіпріотами (UkrIA_Chernyakhiv_3).

3. Раніше опубліковані особи, пов’язані зі скіфами Західного Степу.

4. Більшість неелітних кочівників із басейну Сіверського Дінця (UkrEIA_Scythian_SivDon_Nom).

UKR104, Grishkivka-Харків, 500-350 років до н.е., y- R1a1’2, мтДНК H6a1b.

UKR105, Kupievakha-Харків, 798-552 років до н.е., y- R1a6-YP5018, J1d6

.UKR109, Vesele-Харків, 400-300 років до н.е., y- Q1c, мтДНК H5a1.

UKR110, Vesele-Харків, 400-300 років до н.е., y- R1b11 (R-Z2103), мтДНК U3a1b.

UKR113, Mala Rogozianka, 650-550 років до н.е., Q1c, мтДНК HV0a.

5. Одна елітна кочова особа з того ж регіону (UkrEIA_Scythian_SivDon_NomEl_2) ?

6. Особа з лівого берега Дніпра з ілліро-фракійськими асоціаціями (UkrEIA_Scythian_LeftDnipro_IllThr).

UKR078 Bilsk hillfort-Полтава, 755-408 cal BCE, мтДНК H6a1b.

7. Чотири степові кочівники з Північного Причорномор’я (UkrEIA_Scythian_NBlaSea_Nom). Мамай-гора була місцем поховання переважно простого населення. Один із найбільших некрополів у причорноморських степах. Поховані витягнуті на спинах, головами переважно на захід.

UKR013, Mamay-Gora–Запоріжжя, 400-300 BCE – мтДНК HV2a3,
- UKR014, Mamay-Gora–Запоріжжя, 400-300 BCE – y- R1a1’2, мтДНК I4a.

8. Усі три доступні пізні скіфи Криму (UkrEIA_LateScythian_Cri_Nom) мають найвищу спорідненість із особами Західного Степу. Співавтори останнього дослідження розповідають, що пізньоскіфська культура охоплювала залишки різних етносів, що населяли тогочасну Таврику: скіфів, таврів (нащадків кіммерійців), фракійців і сарматів. В елліністичний період поселення Маслини входило до хори Херсонеса Таврійського. Варварські кургани на Маслинському городищі належали до могильників осілого скіфського населення.Серед знайдених артефактів трикутні бронзові наконечники стріл та металевий ніж. (Археологія – О. Латишева, текст – В. Котенко)

UKR051 – Maslyny-Крим 150–1 рр. до н. е. мтДнк U7a3a;
UKR052 – Maslyny-Крим 150–1 рр. до н. е., y- R1b1’12, мтДНК R1a1a,

Група III – спорідненість еліти з лівобережжя Дніпра до південних європейців

Місцеві елітні особи з лівого берега Дніпра (UkrEIA_Scythian_LeftDnipro_LocEl) мають більшу генетичну спорідненість до південноєвропейських особин (дещо подібно до скіфів з Молдови). У трьох представників з еліти Більського городища визначили гаплогрупу Y hr. – E2a1, та мтДнк H11a1, H+152, H3v+16093, U2b. Така ж гаплогрупа Y-хромосоми E2a1 виявлена в особи з ареалу фракійського гальштату на Одещині 996-831 років до н.е. (UKR007, Картал), а також в Олександрівському некрополісі Ольвійської хори на Миколаївщині (UKR152) 392-206 років до н.е. з ймовірними греками. Походження останнього корелює з фракійсько-кіммерійською культурою України, тому грецьке походження цього індивідуума під великим запитанням. Це був місцевий фракієць з півдня України.

Археологи (І. Шрамко, С. Задніков) у цьому дослідженні розповідають, що ворсклянська група пам’яток представлена неукріпленими поселеннями, городищами, курганами, ґрунтовими похованнями. Сформувалась у передскіфські часи, у другій половині до кінця VIII ст. до н.е., коли басарабські племена – носії середньогальштатської культури – переселилися з правого на лівий берег Дніпра, у басейн Ворскли та деяких приток Псела. Саме там розташовувалось найбільше в тогочасній Європі укріплене Більське городище (VIII–IV ст. до н. е.), площа якого займала 5000 га. На захід від городища розташовані курганні некрополі Скоробір, Осняги, Перемірки, Перещепине, Марченки. Зокрема, в Перещепинському кургані в похованні елітного воїна виявили залізний меч із золотими піхвами, два списи із залізними загостреними наконечниками, залишки сагайдака зі стрілами, 57 бронзових наконечників стріл. Померлий був носієм Y-гаплогрупи E2a1.

Група IV – Ольвійська хора. Олександрівський некрополіс (греки?// або місцеві скіфи-орії).

UKR152 – Олександрівський некрополіс-Миколаїв, 392-206 до н.е., y-E2a1, мтДНК HV1b.
UKR153 – Олександрівський некрополіс-Миколаїв, 746-401 до н.е., y- R1a, мтДНК W6b.

В період еллінізму, з 4 по 3 ст. до н.е. територія сучасного Миколаєва входила до складу Ольвійської держави. Цей період характеризувався розширенням сільськогосподарського регіону Ольвії, який слугував життєво важливою економічною базою для міста-держави після вторгнення македонської армії. Місто засноване в середині 7 ст. до н.е. мігрантами з Мілета, розташоване на правому березі Південно-Бузького лиману біля села Парутине Очаківського району Миколаївської області. З 6 ст. до н.е. до 3 ст. е. Ольвія являла собою типовий грецький поліс з храмами, зведеними оборонними мурами, та карбуванням місцевої валюти.

Група V – схожість елітних номадів з особами з Кавказу

Більшість елітних кочівників із басейну Сіверського Дінця (UkrEIA_Scythian_SivDon_NomEl) (n=3) мають найбільшу схожість з особами з Кавказу.

UKR132 – Pisochyn-Харків, 500-300 років до н.е., R1b11 (R-Z2103), мтДнк X2f.
UKR133 – Pisochyn-Харків, 500-300 років до н.е., R1b11(R-Z2103), мтДнк T1b.

Щодо останніх зразків еліти з басейну Сіверського Дінця слід зауважити, що гаплогрупа R1b11 – R-Z2103 на Кавказі в основному поширена серед вірмен, яку вони отримали від носіїв ямної культури в часи індоєвропейських міграцій. Тому цікаво, з якими популяціями з Кавказу генетики простежили цей зв’язок серед деяких скіфів. Думаю, згодом я знайду відповідь на це запитання. Зокрема, материнська мтДнк X2f була присутня в мідну добу на Прикубанській рівнині (сучасна Адигея, Майкоп) та Кура-Аракській культурі (сучасна Вірменія), в VI-VIII серед аланів на Кавказі (Архонський могильник). Схоже, що предки саме цих скіфів у VII ст. до н.е. брали участь в Близькосхідних походах через Кавказ, про що розповідав Геродот та фрагментарно згадують ассирійські джерела.

Отже, скіфи – автохтони Північного Причорномор’я, зокрема, теренів сучасної України. Лише в 5-4 ст. до н. е. з’являється мізерний східноазійський слід в середовищі савроматів та скіфів. В цих питаннях збігаються, як дані антропологів, так і генетиків. В археології по ранніх етапах скіфської матеріальної культури також переважають в основному місцеві риси характерні для тогочасних пра-праукраїнців. Ніякого масового пришестя в Пн.Причорномор’я з Алтаю прототюрків, або з Уралу – прафіноугрів, з Ірану – іранців в архаїчний та класичний скіфський період не було. Скіфська мова – це ДОіндоарійський релікт, тому й знаходять деякі паралелі в іранських мовах та санскриті. Пізніше деякий вплив середньовічних тюрків на наших теренах простежується, але це не стосується скіфського періоду історії.

Існує значна гетерогенність (різнорідність) у 13 доступних геномах скіфів, з різними комбінаціями раннього землеробства, мисливців-збирачів степу, а також частково присутніх східноазійських предків.

Коли формулюють запитання «звідки до нас прийшли скіфи», треба зважати на наступну закономірність: усі прийшлі народи мають більш як 30% генетичного компонента з тих теренів, звідки вони походять. Зокрема, серед поховань угорських завойовників виявили 30 % пра-фіно-уральської Y-гаплогрупи N[9], в аварів у різноманітному спектрі 69,5% (серед елітних 90%) північно-східно-азійських ліній з більшістю Y-гаплогрупи N1a (N-F4205 – монгол.) та Q[10],[11], у ногайців з даного дослідження змішаний азійський компонент більш як 70%. Але у скіфів, як у елітних, так і простих номадів та фермерів, азійський слід мінімальний. Тому треба розглядати питання не звідки вони прийшли, а з ким контактували, куди ходили, що шукали і що запозичили. Зокрема, цікавим би виявився спектральний аналіз зброї та інших виробів, аби відстежити родовища руд, окрім відомого Карпатсько-Трансільванського басейну, з яких привозили олово та золото. Відомо, що покладів олова в земній корі у 30 разів менше, ніж міді. Олов’яні злитки в період пізньої бронзи були предметом імпорту з Таджикістану, Узбекистану, Казахстану, пізніше й з Британських островів[12]. Але чи користувались ними скіфи Північного Причорномор’я? Невідомо. Проте, інші номади зі значним компонентом західного степу, такі як кіммерійці та азійські саки, пов’язані з цими регіонами Центральної Азії. Щодо ймовірного східноіранського походження скіфів та їх мови, то багаторічні зусилля лінгвістів В.Ф.Міллера, М.Фасмера, О.І.Соболевського, та В.І.Абаєва стосуються радше алан, саме у них був найбільший зв’язок з Центральною Азією та Передньою Азією. Але алани Кавказу за походженням радикально відрізняються від скіфів Північного Причорномор’я. Генетика це підтвердила. Проте, цей народ залишив свій слід на сторінках історії України та інших Європейських країн. Зокрема, генетики підтвердили їх міграцію в ареал Салтівської культури (700—1000 роки) на Харківщині.

Гіпотези про автохтонність скіфів відстоювали різні археологи та антропологи ще з кінця 40-х років XX ст. Серед авторів, прихильників автохтонного походження скіфів у Північному Причорномор’ї, Артамонов М. І., Дебец (1948, 1971р.), Зіневич (1967), Кондукторова (1972 р.), Яблонський (1999 р.), по антропології Круц С. І. (2017) та Добровольський Л. С. (2021р.). Генетики також розповідають про генетичну безперервність в Північному Причорномор’ї від бронзового до залізного віку. Окрім цього, слід мати на увазі, що в ранній період скіфи були в основному мешканцями лісостепу, а не степу. Окрім звіриного стилю, в культурі скіфів переплелись різні впливи, ассирійські, грецькі, фракійські, кельтські, а не лише «аржанські» та іранські. Проте, формування скіфської матеріальної культури окрема об’ємна тема, яка не є предметом даної публікації. Лише нагадаю, що так звана «скіфська тріада» не є маркером етносу, адже виходить за межі його історичного середовища, тобто Скіфії від Дунаю до Дону. І в цьому сенсі різні міграційні гіпотези щодо походження скіфів не можуть знівелювати той факт, що скіфи сформувались, як етнос, на теренах України, не залежно від того «прийшов, чи не прийшов» хтось з їхніх предків. Та й ніхто скіфської культури в готовому вигляді їм не приніс. Скіфи – автохтонний гетерогенний народ античної України. Період скіфської історії – це не одна сотня років впродовж яких могли відбуватись певні популяційні та культурні трансформації, які потребують подальших досліджень. Але, як зазначили автори дослідження, предками скіфів були східноєвропейські та західностепові групи. Крім того, важливе повідомлення щодо українців загалом: «незважаючи на чіткі ознаки високої міграційної активності, в тому числі зі Східної Азії, а також значні домішки, ми припускаємо наявність основного автохтонного компонента українського походження, принаймні з бронзового віку».

Автор: Галина Водяк

На завершення процитую опис археологічного контексту щодо раннього елітного скіфа з басейну Сіверського Дінця, який споріднений не лише з носіями висоцької та лужицької культури заходу України бронзової доби, але й зі сучасними українцями. Серед зооморфних зображень серед поховальних атрибутів аж ніяк не згорнута «аржанська» пантера, а український бугай.

(Археологія – В. Окатенко; текст – І. Шрамко, С. Задніков):
с.Караван, Люботинська територіальна громада, Харківська обл.
UKR116. Караван, курган 2, поховання 2, (центральна могила, первинне поховання).
UKR116 –775-516 р. до н.е.
y–R1a1’2, мтДНК U2e1f1.

Поховання відносять до кочової еліти. Ґрунтовий насип мав висоту близько 5 м і був повністю зруйнований під час розкопок. Яма висотою 1,7 м від давньої поверхні мала прямокутну форму розміром 4,8 х 4 м. Поховання пограбовано. У похованні верхня частина грецької амфори, вісім золотих бляшок, прикрашених орнаментом, уламки срібного ритона, прикрашеного головою бика, бронзовий посуд з позолотою, бронзові наконечники стріл, уламки залізної трипетельної щічки, уламки срібного ритона з головою бика та знайдено фрагменти ліпного черпака. Хронологія за археологічними даними: перша чверть VI ст. до нашої ери. Хронологія згідно з датуванням ¹⁴ C: 775–516 рр. до н. е. (2491±28 рр. до н. е.).

Список джерел:

[1] North Pontic crossroads: Mobility in Ukraine from the Bronze Age to the early modern period [Електронний ресурс] / [L. Saag, O. Utevska, S. Zadnikov та ін.] // bioRxiv. – 2024. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/2024.05.24.595769v1.full

[2] Добровольский Л. Генезис скифов: миграция или автохтонность [Електронний ресурс] / Л. Добровольский, Г. Каженова // Весник антропологии. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/357181771_Genezis_skifov_migracia_ili_avtohtonnost

[3] Ancestry and demography and descendants of Iron Age nomads of the Eurasian Steppe [Електронний ресурс] / [M. Unterländer, F. Palstra, I. Lazaridis та ін.] // Nature. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/ncomms14615.

[4] Shifts in the Genetic Landscape of the Western Eurasian Steppe Associated with the Beginning and End of the Scythian Dominance [Електронний ресурс] / [M. Järve, L. Saag, C. Scheib та ін.] // Cell. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.cell.com/current-biology/fulltext/S0960-9822(19)30712-2?_returnURL=https%3A%2F%2Flinkinghub.elsevier.com%2Fretrieve%2Fpii%2FS0960982219307122%3Fshowall%3Dtrue

[5] The genetic history of the Southern Arc: A bridge between West Asia and Europe (додаткові матеріали) [Електронний ресурс] / [I. LAZARIDIS, S. ALPASLAN-ROODENBERG, A. AYŞE ACAR та ін.] // Science. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://www.science.org/doi/10.1126/science.abm4247

https://reich.hms.harvard.edu/sites/reich.hms.harvard.edu/files/inline-files/8_25_2022_Manuscript1_ChalcolithicBronzeAge.pdf

[6] Т. О. Рудич. Населення лісостепової зони України в скіфську добу // Археологія.– 2020. – №3. – с.47

[7] Болтрик Ю.В., Окатенко В.М., Тощев Г.М. Терени центру Скіфії (від Солохи до Чортомлика) // Археологія і давня історія України. –2018. – 1(26). – с.153

[8] Круц С.И. Скифы степей Украины по антропологическим данным/С.И.Круц; Ин-т археологии НАН Украины, Герман.археол.ин-т. – Киев; Берлин: Філюк О., 2017. – 202 с. – Курганы Украины; т.5).

[9] Borbély, N.; Székely, O.; Szeifert, B.; Gerber, D.; Máthé, I.; Benkő, E.; Mende, B.G.; Egyed, B.; Pamjav, H.; Szécsényi-Nagy, A. High Coverage Mitogenomes and Y-Chromosomal Typing Reveal Ancient Lineages in the Modern-Day Székely Population in Romania. Genes 2023, 14, 133. https://www.mdpi.com/2073-4425/14/1/133?fbclid=IwAR3hKDPbewjMbOeDt4r5A4xMN5c3gHkofbf2fFzlnMBPvgSB0GG-OVxeR8Q

[10] Genetic insights into the social organisation of the Avar period elite in the 7th century AD Carpathian Basin [Електронний ресурс] / [V. Csáky, D. Gerber, I. Koncz та ін.] // Nature. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s41598-019-57378-8.

[11] Maróti Z. The genetic origin of Huns, Avars, and conquering Hungarians [Електронний ресурс] / Z. Maróti, E. Neparáczki, O. Schütz // Current Biology. – 2022.

[12] Tin from Uluburun shipwreck shows small-scale commodity exchange fueled continental tin supply across Late Bronze Age Eurasia [Електронний ресурс] / [W. POWELL, M. FRACHETT, C. PULAK та ін.] // Science Advances. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.abq3766