Курцій Руф. Олександр Македонський і скіфи
Historiarum Alexandri Magni Macedonis (Історії Олекссандра Македонського)
libri qui supersunt (Книги, які залишились)
Liber VII (розділи 3-9, ст..158-179)[1]
(Передмова та переклад з латинського тексту Г.Р. Водяк)
[1] https://penelope.uchicago.edu/Thayer/l/roman/texts/Curtius/7*.html
Передмова
Квінт Курцій Руф – римський історик та ритор I ст., автор унікальної монографії «Усі збережені книги історії Олександра Македонського» (Historiarum Alexandri Magni Macedonis Libri Qui Supersunt).
« Історія Олександра» складалася з десяти книг, перші дві книги нині втрачені. Третя книга починається з походу О.Македонського в 333 році до н.е. Остання – закінчується розповіддю про поховання тіла Олександра в золотому саркофазі, який пізніше був доставлений до Єгипту, та дискусією щодо спадкування влади. Джерелами для написання твору були праці Птолемея, Арістобула та Аріана. Також він використовував історію Клітарха, сучасника Олександра Македонського, який опирався на гіперболізовані історії, які розповідали вояки. Дехто називає історію Курція Руфа історичним романом, проте усі визнають, що він використовував історичні джерела від більш ранніх античних авторів.
В контексті історії Олександра Македонського авторства Курція Руфа у 7 книзі маємо цікаві згадки про скіфів та саків. Події описані у цьому розділі стосуються протистояння між Бессом, членом правлячої династії імперії Ахеменідів, сатрапом східної частини імперії (Бактрії), та македонцями і греками. Бесса, якого короновано під іменем Артаксеркс V, македонці вважали самопроголошеним перським імператором внаслідок убивства ним законного, на їх думку, правителя Дарія III, сатрапа Вірменії. Олександр Македонський поховав Дарія в царському склепі Ахеменідів в Персеполі, а Бесса – Артаксеркса V згодом жорстоко стратив. Ймовірно, планувалося, що Дарій III після військових невдач визнає Олександра Македонського новим імператором Персії, адже його сім’я перебувала в полоні у завойовника. Розповідають, що в 324 р. до н.е. Олександр навіть одружився з дочкою Дарія III. Нижче можете ознайомитись з перекладом з латинського тексту деяких фрагментів цієї монографії, а саме розділів книги VII,де є згадки про скіфів.
За 17 днів армія Олександра Македонського подолала Кавказ, у скелях якого за античними переказами, був прикутий Прометей. Біля підніжжя гори було вибрано місце розташування нового міста. Крім того, 7 тисяч кавказьких і македонських солдатів, чиїми послугами він перестав користуватися, дістали дозвіл увійти в нове місто. Жителі також називали це місто Олександрією. Після цього Олександр спрямував свій похід на південь в країну бактрійців та согдійців.
У протистоянні між персами та македонцями, стає зрозуміло, що у цій війні сатрапи з династії Ахеменідів (Дарій III та Бесс) розраховували на підтримку скіфів та саків проти О.Македонського. «Адже прийдуть до нього (до Дарія III) хорасмійці, дахи-саки, індійці та скіфи». Пізніше, під час стоянки македонців під горою Парапаміс (частина іранського нагір’я) прийшла до Олександра «справжня тривожна звістка, що на допомогу Бессу йшли скіфи (Scythas), що поклонялися за річкою Танаіс (Tanaim, за Доном)». Межа впливу бактрійців до нападу О.Македонського сягала до східних берегів річки Танаіс, до межі зі Скіфією. Схоже, що скіфо-перські стосунки після невдалого походу Дарія I на скіфів в 513 році до н.е., більше не переходили в статус військових протистоянь, адже відтоді скіфи вважались непереможним народом. «А ти (сатрап Батрії) будеш закликати військо з берегів Танаїсу та відгороджуватися від зброї річками».
У книзі також є згадки про скіфів-абіїв, які жили за Танаісом десь в Прикаспії. «Потім прибули посли абійців скіфів (Abiorumº Scytharum, скіфи-абії), вільних після смерті Кіра, і мали виконати накази. Їх визнавали найсправедливішими серед варварів: вони утримувалися від зброї, доки їх не зачіпали; Вони (скіфи абії) доброзичливо (Hos benigne) звернулись до тих скіфів, які населяють Європу. Берда послав одного зі своїх друзів повідомити скіфам, щоб вони не повинні переходити річку Танаїс (Дон) без наказу царя. Йому було наказано оглянути місцевість, а також відвідати тих скіфів, які поклоняються на Босфорі».
Про дві Александрії… Аби закріпитись в регіоні між Чорним та Каспійським морем, Олександр наказав збудувати не тільки місто у підніжжя Кавказьких гір, але й на самому березі річки Танаїс, на кордоні зі скіфами. «Він обрав місце для міста Конденда (Condendae – оборонна будівля) на березі Танаїсу (Дону), бар’єр і фортеця для тих, хто вже був упокорений, і проти тих, на кого він вирішив йти згодом. Але цей план був перерваний повідомленнями про втечу согдійців, що також відтягнуло сили бактрійців».
«Тим часом Олександр повернувся до річки Танаїс (Tanaim – Дон) в оточений стіною табір. Міська стіна становила 60 стадій: він наказав також назвати це місто Александрією. Робота була виконана з такою швидкістю, що на 17-й день після зведення укріплень було завершено і дахи міста. Воїни наполегливо змагалися один з одним, хто перший закінчить роботу, бо кожен мав свою. Мешканці нового міста були колишніми полоненими, яких він звільнив за плату у їхніх панів, чиї нащадки навіть дотепер зберігають пам’ять про Олександра».
Рекомендую, щонайменше, прочитати 7 та 8 розділи VII книги Курція Руфа, в яких найбільше інформації про Скіфію, скіфів та їх посольство до Олександра Македонського.
- «Але цар скіфів, чия імперія була тоді за Танаiсом (Доном), вважав, що місто, яке македонці заснували на березі річки – це ярмо на шиї, послав свого брата Картасима (Cartasis, в акузативі Carthasim) з великою силою коней, щоб знищити його і відкинути сили македонян на відстань від річки.
- «Танаїс (Tanais) відділяє бактрійців від скіфів, яких вони називають європейцями. Дельта річки протікає між Азією та Європою.»……….
Військове протистояння Олександра Македонського проти скіфів тривало лише один день, після чого військо повернулось до себе у табір. У творі це описано, як ситуативна перемога, яка підняла його репутацію серед підкорених бунтівних народів Азії, зокрема і серед азійських саків, які лише після цих подій вирішили, як і бактрійці, підкоритися О.Македонському.
«Ця кампанія, виявилась своєчасною перемогою, яка знівелювала репутацію від попередніх невдач в значній частині Азії. Усі вірили, що скіфи непереможні: коли ж вони зазнали поразки, усі визнали, що жоден народ не може зрівнятися зі зброєю македонян. І тому саки (Sacae) послали послів, які обіцяли, що його народ виконає те, що їм накажуть. Не чеснота царя спонукала їх, а його милосердя до переможених скіфів: бо він безкорисливо відпустив усіх полонених, щоб змусити їх повірити, що боротьба з найлютішими народами була не через гнів, а від доблесті та могутності (fortitudine)».
Quintus Curtius Rufus «Історії Олександра Великого Македонського»
Переклад твору
Книга VII
Розділ 3
1.Зібравши їх таким чином, Олександр наказав Арсаму з аріан (Arsame Ariorum), призначеному сатрапом, відправитися до Арімаспів (Arimaspos), яких вони тепер називали Евергета (Euergetas- д.грец. доброчинець) за зміненим ім’ям, оскільки вони допомогли армії Кіра в моменти холоду та нестачі отримати притулок і провізію.
2. Це було п’ятого дня, як він прибув у той край. Він дізнається, що Сатібарзан (сатрап Арії), який підпорядковувався Бессу (Bessus – сатрап Бактрії, Арахозії та Дрангіани, ймовірно родич перського царя Дарія III Кодомана), знову увірвався до аріан (Arios) зі своїм загоном кінноти. Тож він послав Карана та Ерігія з Артабазом та Андроніком і 6000 грецьких піших воїнів, за якими йшло 300 вершників.
3. Протягом 60 днів він організовував націю евергетів (gentem Euergetarum), надавши велику суму грошей за його вірність Кіру.
4. Потім, залишивши особу, яка відповідала за них, Амедіна, який був писарем Дарія, він підкорив Арахосійців (Arachosios), територія яких простягається до Понтійського моря. Там він зустрів військо, яке було під проводом Парменіона. Було шість тисяч македонян, 200 вельмож і 5 тисяч греків із 600 вершниками, безсумнівна сила всіх військ царя.
5. Менон, очільник (претор), призначений арахосцям, залишив 4 000 піших і 600 коней, як гарнізон. Сам король (rex nationem) увійшов із військом до народу, який не був добре відомий навіть серед сусідів, оскільки вони не спілкувалися між собою.
6. Їх називають парапамісадами (Parapamisadae, в Афганістані та Пакистані), родом людей, що живуть у сільській місцевості та серед варварів є найбільш неотесаними. Суворість місця загартувала характер цих людей.
7. Значною частиною вони живуть у напрямку до холодної осі півночі, на заході межують з бактрійцями, південний регіон – простягається до Індійського моря.
8. Вони будують основи хатини з цегли, і оскільки земля є безплідним матеріалом (без лісу) навіть на гірському хребті, вони використовують ту саму цеглу для даху будівель.
9. Крім того, ширина конструкції поступово звужується, поки нарешті не збирається у вигляді кіля. Там, залишивши зверху отвір, крізь який проникає світло.
10. Виноградні лози та дерева, аби витримали таку суворість землі, повністю завалені. Взимку їх закопують і ховають: коли сніг починає розкривати землю, їх повертають до неба та сонця.
11. Крім того, сніги такі глибокі, що земля майже завжди скута морозом, так що навіть слідів диких птахів неможливо знайти. Темна тінь неба, немов світло ночі, тисне на землю, так що майже не видно того, що поряд.
12. У цій позбавленій людської цивілізації місцевості, армія зазнала всіх лих, які тільки можна було витерпіти: бідності, холоду, втоми та відчаю.
13. Незвичайна лютість снігу змусила багатьох людей знепритомніти: багатьом він обпік ноги та очі. Це виявилось особливо фатально для тих, хто був втомлений: бо на самому морозі вони розправляли свої слабкі тіла і, щойно переставали рухатися, так леденіли від сили холоду, що не могли спробувати піднятися знову.
14. Їх будили товариші по службі, і не було іншого засобу аби вийти зі ступору, окрім як змусити їх рухатися.
15. І нарешті, завдяки життєвій енергії, деякі кінцівки повертали свою силу. Якщо вони могли зайти до хатин варварів, їх швидко відновлювали. Але туман був такий великий, що на будівлях не було нічого, крім диму.
16. Вони ніколи раніше не бачили чужинців у своїх краях, коли раптом побачили їх озброєними, і сповнені страху, вони принесли все, що було в хатинах, молячись, щоб їхні тіла могли бути врятовані.
17. Король (Rex) обійшов військо, піднімаючи тих, хто лежав, і підтримуючи тих, які насилу йшли за ним, спираючись на його тіло. То в перших рядах, то в середині, то в останньому ешелоні він був присутній з великою пасіонарністю.
18. Нарешті армія прибула до більш цивілізованих місць і, значно підкріпилась провізією: водночас ті, хто відстав, згодом прийшли до того табору.
19. Звідти військо рушило до Кавказьких гір, тильна сторона яких розділяє Азію безперервним хребтом: з цього боку (з півдня) вона (Азія) окреслена морем, що лежить під Кілікією (Середземне море) та Червоним морем, з іншого боку (північного) вона (Азія) дивиться на узбережжя Каспійського моря і річки Аракс (в Закавказзі), а також інших безлюдних районів Скіфії.
20. Тавр (Taurus), друга за величиною гора, починається на Кавказі: піднімаючись з Каппадокії, вона проходить Кілікію і з’єднується з горами Вірменії.
21. Таким чином, хребти мають безперервний кряж, з якого впадають майже всі річки Азії, одні в Червоне (Rubrum), деякі в Каспійське море (Caspium mare), інші в Гірканій (Hyrcanium- південна част. Каспійського моря) і Понтік (Ponticum-Чорне море).
22. За 17 днів армія подолала Кавказ. Скелі в ньому мають 10 стадій в обхваті і перевищують 4 у висоту, в якій за античними переказами, був прикутий Прометей.
23. Біля підніжжя гори було вибрано місце розташування міста. Крім того, 7 тис. кавказьких і македонських солдатів, чиїми послугами він перестав користуватися, дістали дозвіл увійти в нове місто. Жителі також називали це місто Олександрією.
Розділ 4
1.Але Бесс, занепокоєний прудкістю Олександра, підштовхнув своїх співвітчизників до належної жертви божествам, як це заведено у тих народів, порадився зі своїми друзями та командувачами військ між бенкетами щодо війни.
2. Вдосталь набенкетовані, вони почали перебільшувати свою силу, говорити про безрозсудність та нечисленність ворога.
3. Особливо Бесс, жорстокий на словах і в бою, гордий своїм злочинним царюванням та ледве розсудливий, починає говорити, що недбалість (Socordia) Дарія підвищила репутацію ворога: бо він зустрівся з ним у найвужчих проходах Кілікії (сатрапія Ахеменідів в пд..сх.част. Малої Азії), коли, відступаючи, він зміг би вивести необережних у безпечні місця природи, оточені такою кількістю річок, такою кількістю гірських схованок, серед яких ворог, будучи спійманим, не мав би навіть можливості втекти, лише чинити опір.
5. Натомість йому заманулось відійти до согдійців, укритись за річкою Оксус (р.Амудар’я), як стіною проти ворога, на той час як сильне підкріплення збереться від сусідніх народів.
6. Адже прийдуть до нього (до Дарія III) хорасмійці, дахи-саки, індійці та скіфи (Chorasmios et Dahas Sacasque et Indos et ultra Tanain amnem colentes Scythas), що поклоняються за рікою Танаїн (Tanain); жоден із них не був нижчим зросту македонського солдата, які їм досягали по плече.
7. П’яні вигукують, що ця думка вірна, і Бес їх щедро частує, збираючись перемогти Олександра за столом.
8. На тому бенкеті був присутній Кобар з племені мідійців (Cobares, natione Medus), який прославився мистецтвом магії (якщо це взагалі мистецтво, то не найславетніше з усіх розваг), більше відомий за своєю професією, а не наукою, в іншому він був людиною поміркованою та чесною.
9. Він знав зі сказаного з вище, що рабу доцільніше виконувати те, що сказано, а не давати поради, бо ті, що слухаються, залишаються такими ж, як і інші, а ті, хто дає поради, наражають себе на небезпеку. .
10. Далі Кобарес мовить: «Натуру смертних, також можна назвати неправдивою та злою, бо кожен у своїй справі вад не бачить, а лише у чужій».
11. Сумнівними бувають рішення, які людина навіяла сама собі, одним заважає страх, іншим пристрасть, третім природна відданість власним ідеям. Ніхто сам себе не зневажає. Ви самі переконались, що кожен вважає єдино найкращим те, що сам вигадав. Ти носиш на голові великий тягар, знак царів.
12. Його слід носити розумно або, чого я боюся, він розчавить тебе. Тут необхідна розважливість, а не стрімкість».
13. Потім він навів поширені у бактрійців прислів’я: боягузливий собака сильніше гавкає, ніж кусає, найглибші річки течуть безшумно. Все це я згадав, щоб показати, якою могла бути мудрість у варварів.
14. Цими словами Кобар привернув до себе увагу присутніх. Потім він виклав свою пораду, радше корисну для Бесса, аніж приємну. «На порозі твого палацу, — сказав він, — знаходиться цар, який відзначається цілеспрямованістю. Він швидше зніметься з табору, ніж ти посунеш цей стіл.
15. А ти будеш закликати військо з берегів Танаїсу та відгороджуватися від зброї річками. Наче ворог не може йти за тобою всюди, куди ти сам побіжиш. Шлях спільний для обох, але надійніший для переможця! Ти думаєш, що страх додає спритності; але ще більше швидкості додає надія.
16. Чому б тобі не вдатися до милості сильнішого ворога і не віддатися під його владу? Що б не сталося, той, хто здався, приготує собі кращу долю, ніж ворог.
17. Ти заволодів чужим царством, тому легко можеш від нього відмовитись. Ти, можливо, станеш законним царем, якщо цього забажає той, хто може дати тобі царську владу і відібрати її.
18. Ось тобі вірна порада, яку зайве розвивати далі. Для хорошого коня досить тіні від прута, для лінивого мало і шпор».
19. Жорстокий від природи Бесс під дією вина прийшов у таку лють, що друзі насилу втримали його руку, що схопила акінак, щоб вразити Кобара. Зовсім не володіючи собою, Бесс кинувся з бенкетної зали, Кобар же в метушні вислизнув і перебіг на бік Олександра.
20. У Бесса було 8000 озброєних бактрійців, поки вони думали, що македоняни воліють шукати радше Індію через погану погоду, підкорялися їхнім наказам.
21. Він з вірними людьми переправився через річку Окс і спалив човни, щоб їх не використали вороги, почав збирати нові сили серед согдійців (Sogdianis).
22. Олександр справді перетнув Кавказ, як сказано вище, але нестача хліба мало не довела його до голодної смерті.
23. Сік, вичавлений з кунжуту, нічим не відрізнявся від олії. Але цей сік був оцінений у двадцять і сорок денаріїв за штуку, мед — у тридцять і дев’яносто денаріїв, а вино — у тридцять денаріїв; пшениці (tritici) не було зовсім або дуже мало.
24. Варвари називали канави-сховища (scrobes) Сіросами, які вони ховали так майстерно, що не міг їх знайти ніхто, окрім тих, хто викопував: у них зберігався врожай. Через нестачу солдати харчувалися річковою рибою та травою.
25. Згодом тяглову худобу, з якою вони несли ноші, було наказано заколоти на м’ясо для їжі, доки вони не досягнуть бактрійців.
26. Природа землі Бактрії складна та різноманітна. В інших місцях багато дерев та виноградні лози приносять великі та м’які плоди. Часті джерела зрошують опасистий ґрунт: ті, що більш м’якші, засівають зерном, інші дають корм для стада.
27. Потім більша частина тієї ж землі покрита безплідними пісками: область з її спустошеною посухою не живить ні людини, ні врожаю. Але коли дмуть вітри з Понтійського моря, то всякий пісок, що лежить на рівнинах, перевертає його, бо там, де він нагромаджений, вдалині видніються великі пагорби, і всі сліди колишнього шляху зникають.
28. І так ті, хто перетинають рівнини, спостерігають уночі за зірками, як мореплавці, за курсом яких вони спрямовують свій шлях: і тінь ночі здається яскравішою за світло:
29. Крім того, якщо той вітер, що здіймається від моря, ловить їх, засипає піском.
30. А де земля м’якша, там народжується безліч людей та коней.
31. Отже, бактрійці дають 30 000 вершників. Сама Бактра (Bactra), столиця свого регіону, розташована під горою Парапаміс (Parapamiso). Річка Бактрус Bactrus проходить повз її стіни. Вона дала назву місту та області.
32. Тут цареві, під час стоянки, повідомили про відступництво пелопоннесців і лаконців з Греції (Graecia Peloponnesiorum Laconumque) — бо вони ще не були переможені, коли мали оголосити про початок заворушень, — і прийшла ще одна справжня тривожна звістка, що на допомогу Бессу йшли скіфи (Scythas), що поклонялися за річкою Танаіс (Tanaim, за Доном). У той самий час розповіли про дії Карана та Ерігія (полководців О.Македонського) у народі аріан.
33. Почалася битва між македонянами та аріанами. Втікач Сатібарзан (Satibarzanes – перський сатрап Арії) керував варварами: які, побачивши знак битви, що стояли з обох боків з рівною силою, під’їхали до перших рядів і, знявши шоломи, почали відбивати удари ворогів;
34. Ерігій (полководець Олександра), провідник цієї армії, не переносив лютості варварів, він був уже в похилому віці, але чию силу духу і тіла не міг перевершити жоден юнак. Він зняв шолом і показав своє сиве волосся. “Настав день, – сказав він, – коли або перемогою, або смертю я покажу, які друзі та солдати в Олександра найчесніші”.
35. І, не промовивши більше ні слова, погнав свого коня на ворога. Можна подумати, що було надано наказ обидвом сторонам стримати свою зброю. Вони одразу розступились, створивши вільний простір для поєдинку своїх вождів, адже їхня власна доля залежала від ситуації, яка розгортатиметься.
36. Перше варвар кинув списа, від якого Ерігій ухилився, злегка нахиливши голову, а сам, пришпорив коня, встромив з жорстокістю sarisam (македонський спис) посеред горла варвара, так що воно простромило наскрізь шию. Впавши з коня, варвар все ще чинив опір.
37. Але Ерігій знову спрямовує витягнутий з рани спис в обличчя противнику. Сатибарзан, схопивши його рукою, пришвидшив свою смерть.
39. Цар (Rex), справді, задоволений цим успіхом. Але турбувався подіями щодо спартанців, які не наважувались розкрити свої плани, доки не довідалися, що Олександр досяг меж Індії.
40. І ось він рушив своє військо в гонитву за Бессумом, коли Ерігій зустрів його, з трофеєм у вигляді голови варвара, найдостойнішого з воїнів.
Розділ 5.
1. Олександр передав область бактрійців Артабазу, залишив там разом із гарнізоном поклажу та обоз. Сам же з рухомим військом виступив у пустелі Согдіани, просуваючись ночами.
2. Води, як було сказано, бракувало, і спрага виникала швидше від розпачу, ніж від потреби пити. Протягом 400 стадій немає жодної ознаки води.
3. Жар літнього сонця розжарює піски: коли вони починають палати, наче безперервна пожежа обпалює весь простір.
4. Потім імла, що виникла через надмірне напруження; землі, що закривають світло, і рівнини стають схожими на широке і глибоке море.
5. Нічний похід здавався не дуже важким, бо як полегшення приносили роса і ранковий холод. Втім, спека починається зі сходом сонця, і сухість поглинає всю вологу в природі; у роті та всередині тіла починає горіти.
6. Отже, спочатку почав падати дух воїнів, потім їхні сили. Було важко і стояти на місці, і йти вперед.
7. Лише деякі за порадою місцевих досвідчених людей запаслися водою. Цим вони на певний час послаблювали спрагу; але потім від сильної спеки вона знову з’являлася. Воїни випивали до останньої краплі все вино та олію, і це викликало в них таку насолоду, що вони переставали боятися повернення спраги.
8. Зазвичай, обтяжені від надмірно випитої рідини, вони не могли більше ні нести зброю, ні йти, і ті, які не мали води, здавались тоді щасливішими, бо у їхніх товаришів починалося блювання і жадібно випита волога викидалася назовні.
9. У той час як цар був стурбований цим лихом, друзі, що оточували його, благали, щоб він подумав про себе, бо тільки його мужність може підтримати знесилене військо.
10. Тут двоє з воїнів, посланих уперед вибрати місце для табору, повернулися, несучи у шкіряному хутрі воду. Вони несли її синам, які, як вони знали, перебували в цій частині війська і жорстоко страждали від спраги.
11. Коли вони зустрілися з царем, один із них, відкривши хутро, наповнив водою посудину, яка в нього була, і простяг його цареві. Той, взявши його, спитав, кому вони несуть воду, і, дізнавшись, що своїм синам.
12. повернув їм повний кубок, до якого не доторкнувся, і сказав: «Я не можу випити все один і не можу розділити між усіма таку малість. Біжіть і віддайте вашим дітям те, що ви їм принесли».
13. Нарешті надвечір він сягає річки Окса (Амудар’я). Але більша частина війська не могла його наздогнати, тоді він наказує розпалити на високій горі багаття, щоб ті, хто відстав, знали, що вони близько від табору.
14. Він наказав також воїнам з авангарду швидко підкріпитися їжею та питтям і одним наповнити водою хутра, іншим — інші судини, в яких тільки можна було її нести, і допомогти своїм товаришам.
15. Але ті, що пили воду жадібно і непомірно задихалися і вмирали, і кількість таких набагато перевершувала втрати Олександра в будь-якій битві.
16. А сам цар, ще в панцирі і не підкріпившись їжею та питтям, став там, де проходило військо, і тільки тоді пішов на відпочинок, коли пройшов останній загін. Всю цю ніч він провів без сну у великому душевному хвилюванні.
17. І наступного дня не прийшло полегшення: у нього не було човнів, і міст не можна було звести, бо береги річки були голі і зовсім позбавлені лісу. Отже, він вирішив єдино правильне, підказане обставинами.
18. Він роздав воїнам усі міхи, що були в нього, набиті соломою; ті, лежачи на них, перепливали через річку; хто переплив першими несли охоронну службу, доки переправилися інші. Так він переправив усе військо на протилежний берег лише на шостий день.
19. Він уже вирішив далі переслідувати Бесса, коли дізнався про події у Согдіані. Спітамен серед усіх друзів Бесса користувався особливим його розташуванням. Але віроломство не можна здолати ніякими благодіяннями.
20. Однак у Спітамені воно було менш злочинним, оскільки проти Бесса, вбивці свого царя, всі засоби були хороші. Помста за Дарія виставлялася, як особливий привід для змови, проте Спітамен ненавидів Бесса не за злочин, а за його удачу.
21. Дізнавшись про перехід Олександра через річку Окс, він залучив до змови Датаферна і Катена, які мали особливу довіру у Бесса. Ті навіть швидше, ніж їх просили; взявши з собою вісім хоробрих юнаків, вони застосовують таку хитрість.
22. Спітамен йде до Бессу і, вилучивши свідків, заявляє йому, що дізнався про підступи Датаферна і Катена, які задумали видати його Олександру живим, але що він їх схопив і тримає в кайданах.
23. Бесс, подякував Спітамену за таку послугу і запалав бажанням стратити винних, то ж велів їх привести.
24. Інші учасники змови приводять тих, хто дав собі зв’зати руки. Бесс, кинув на них лютий погляд, підвівся і був готовий сам з ними розправитися. Але змовники, залишили удавання, оточили його і, усупереч опору, пов’язали та зірвали з нього царську корону, при цьому роздерли одяг, знятий ним із убитого Дарія.
25. Бесс, визнавши, що боги мстять йому за його злочин, сказав, що вони не стільки були ворожі Дарію, за якого тепер так мстять, скільки влаштовують Олександра, перемозі якого завжди допомагали навіть вороги.
26. Невідомо, чи став би натовп відстоювати Бесса, але люди, що його зв’язали, збрехали, що вони діють за наказом Олександра, налякали тих, хто ще вагався. Посадивши Бесса на коня, вони повезли його, щоби видати Олександру.
27. Тим часом Олександр, відібравши близько 900 воїнів, служба яких кінчалася, дав їм по 2 таланти на вершника та по 3 тисячі денаріїв на піхотинця і відпустив додому, порадивши їм народити дітей. Іншим було винесено подяку за обіцянку служити до кінця війни. [Тут привели Бесса].
28. Потім досягли невеликого міста, населеного; Бранхідами (Branchidae). Колись за наказом Ксеркса, що повертався з Греції, вони переселилися з Мілета на це місце як вигнанці, бо задля цього царя осквернили храм, званий Дідімеон.
29. Вони ще не забули звичаїв предків, але говорили двома мовами, поступово відвикаючи від рідної. Вони з радістю прийняли царя і здалися йому всім містом. Але той велить скликати мілетців, які служили під його прапорами.
30. Мілетці живили давно ненависть до роду Бранхідів за зраду. Тому цар надав мілетцям вирішити їхню долю, враховуючи як їхню провину, так і спільне з ними походження.
31. Оскільки думки мілетців розділилися, Олександр заявив, що сам подумає, як краще вчинити. Коли вони прийшли до нього наступного дня, він велить Бранхідам слідувати за ним. Підійшовши до міста, він вступає у ворота у супроводі легкоозброєного загону.
32. Фаланга отримує наказ – оточити міські стіни і за сигналом розграбувати місто, притулок зрадників, а їх самих перебити до одного.
33. І ось всюди б’ються беззбройні, і не можуть пом’якшити жорстокість ворогів ні благання, ні священні покривала тих, що волають до них спільною з ними мовою. Нарешті, щоб від міста не залишилося сліду, стіни його руйнуються до самої основи.
34. Не тільки вирубують, а й викорчовують дерева у священних гаях і лісах, щоб на цьому місці була велика пустеля з безплідною землею, позбавленою навіть коріння дерев.
35. Якби всі ці заходи були вжиті проти самих зрадників, то вони здалися б справедливою помстою, а не жорстокістю, тепер провину предків спокутували нащадки, які навіть не бачили Мілета, а тому і не могли зрадити його Ксерксу.
36. Звідси цар вирушив до річки Танаїс. Туди ж привели Бесса, не тільки зв’язаного, а й позбавленого будь-якого одягу, Спітамен тримав його за ланцюг, прив’язаний до шиї; видовище, яке подобалось як варварам, так і македонцям.
37. Тоді Спітамен сказав: «І тобі, і Дарію, моїм царям, я привів у помсту вбивцю мого господаря, схопленого у спосіб, який він сам зробив прикладом. Нехай Дарій розплющить очі на це видовище! Встав би він із мертвих! Бо він не заслужив такої страти та гідний помсти».
38. Олександр, похваливши Спітамена, звернувся до Бесса: «Який звір охопив своїм сказом твою душу, коли ти так зухвало зв’язав, а потім убив свого царя та благодійника? Цим лиходійством ти придбав лише хибний царський титул».
39. Тоді той, не наважуючись виправдовувати свій злочин, заявив, що царський титул він захопив, щоб передати свій народ до Олександра, що якби не він, то царську владу захопив би інший.
40. Тоді Олександр наказав наблизитися Оксатру, братові Дарія, який був серед його охоронців, і передав йому Бесса, щоб варвари, розіп’явши його на хресті і відрубавши вуха і ніс, пронизали його стрілами, а потім зберегли труп, не дозволяючи сідати на нього навіть птахам.
41. Оксатр обіцяв взяти на себе цю турботу, додавши, що птахів може відганяти лише один Катен. Говорячи це, він прагнув показати всім чудове його мистецтво (справді, Катен настільки точно влучав у ціль, що навіть птахів убивав на льоту).
42. І хоча це мистецтво не повинно було здаватися дивним при загальному поширенні стрільби з лука, проте в очах глядачів воно було дивом і забезпечило Катену велику шану.
43. Потім були роздані нагороди тим, що привели Бесса. Втім, Олександр відстрочив його страту, щоб зробити її на тому місці, де Бесс убив Дарія.
Розділ 6
1.Тим часом македонці, які вийшли безладним строєм на пошуки фуражу, були розбиті варварами, що втекли з найближчих гір, і більше людей було захоплено, ніж убито.
2. Розбійників було 20 000 осіб: вони кинулися у бій із пращами та стрілами.
3. Доки Олександр Македонський осаджував ворога, як один із найкращих бійців, у нього влучила стріла, що залишила шип, застромлений у середину ноги.
4. Македоняни, засмучені і приголомшені, віднесли його назад до табору, але він не приховував це від варварів, коли його вивели з бою, оскільки всі вони бачили це з високої гори.
5. На другий день вони послали послів до царя, яких відразу ж велів їх допустити, і, не драматизуючи ступінь рани, розв’язав бинти, аби показав варварам свою ногу.
6. Ті, кому було наказано задуматися, стверджують, що засмутилися не менше ніж македонці, коли довідалися про його рану, від якої, якби вони знайшли винуватця, самі б його викрили: бо тільки святотатці могли це вчинити.
7. Вражені його чеснотами, вони покорились царю.
8. Цар, повірив їм та прийняв, як бранців, підкорив цей народ. Коли військо рушило знову в дорогу, Олександра поклали на військові ноші; і піхотинці та вершники вимагали права їх нести. Вершники, серед яких цар зазвичай бився, вважали це своєю перевагою, а піхотинці, які звикли переносити поранених товаришів, скаржилися, що їм не дають виконати звичний обов’язок, коли треба нести царя.
9. Цар, вважаючи, що йому важко вирішити цю бурхливу суперечку, і побоюючись когось образити, наказав нести його поперемінно тим та іншим.
10. Звідси на четвертий день вони досягли міста Мараканд (Самарканд, Узбекистан) – 70 стадій обіймали стіни міста, яке було оточене ще однією стіною – і, залишивши гарнізон біля міста, вони грабували та спалювали сусідні села.
11. Потім прибули посли абійців скіфів (Abiorumº Scytharum, скіфи-абії), вільних після смерті Кіра, і мали виконати накази. Їх визнавали найсправедливішими серед варварів: вони утримувалися від зброї, доки їх не зачіпали;
12. Вони (скіфи абії) доброзичливо (Hos benigne) звернулись до тих скіфів, які населяють Європу. Берда послав одного зі своїх друзів повідомити скіфам, щоб вони не повинні переходити річку Танаїн (Дон) без наказу царя. Йому було наказано оглянути місцевість, а також відвідати тих скіфів, які поклоняються на Босфорі.
13. Він обрав місце для міста Конденда (Condendae – оборонна будівля) на березі Танаїсу (Дону), бар’єр і фортеця для тих, хто вже був упокорений, і проти тих, на кого він вирішив йти згодом. Але цей план був перерваний повідомленнями про втечу согдійців, що також відтягнуло сили бактрійців.
14. Повсталих було 7000 вершників, за чиєю владою слідували решта. Олександр дав наказ Спітаменену і Катенену, які передали йому Бесса, не маючи жодного сумніву, що вони зможуть упокорити тих, хто повстав.
15. Але ініціатори втечі, поширили чутки, що всіх бактрійських вершників цар наказав убити, але вони не наважились їх стратити, щоб не вдаватись до непрощенного вчинку. Жорстокість Олександра вони також не можуть зносити, як і батьковбивство Бесса. І тому через страх покарання неважко було підбурити їх до зброї.
16. Коли Олександр виявив дезертирство втікачів, він наказав Кратеру взяти в облогу Кірополь (Cyropolim в Согдіані – місто Ура-Тюбе). Він узяв також інше місто того ж регіону і наказав убити молодих людей, а решту віддати, як здобич завойовнику. Місто було зруйноване, щоб для інших його руйнування стало пересторогою та стримуючим факторм.
17. Мемачени (Memaceni – мешканці Кірополіса), сильна нація, вирішила витримати облогу, хоч це і не найбільш почесний спосіб, але безумовно безпечніший. Щоб заспокоїти їхню впертість, цар послав попереду 50 вершників, які виявили своє милосердя до тих, хто здався, і водночас проявили невблаганний гнів до тих, хто був завойований.
18. Вони відповіли, що не сумніваються ні у вірі, ні в силі самого царя, і наказали вершникам вийти за межі укріплень міста.
19. Олександр оточив валом їхнє місто, так міцно захищене, що з першого нападу взяти його було неможливо. І тому він залишає Мелеагра та Пердікку в облозі. Сам він вирушає до Кратера, облягаючи Кірополь, як було сказано раніше.
20. І вирішив Олександр пощадити міста, засновані Кіром: справді, він не захоплювався жодною іншою з цих націй більше, ніж цим царем і Саміраміном, які, на його думку, значно перевершили їх як величчю розуму, так і ясністю справ.
21. Крім того, упертість городян розпалила його гнів. І тому він наказав пограбувати захоплене місто. Знищивши Мемаченів, він без ушкоджень повернувся до Мелеагра та Пердікки.
22. Ніяке інше місто не витримувало облоги з такою завзятістю, до того ж під його стінами впали найхоробріші воїни і сам цар опинився на краю загибелі: один камінь з такою силою вразив його в шию, що його очі застелив туман і він упав знепритомлений; військо, звичайно, почало його оплакувати, думаючи, що він загинув.
23. Але його не здолати тим, що лякає інших, хоч його рана ще не загоїлась, він повів облогу з ще більшою жорстокістю, бо властивий йому запал розгорявся від гніву. Потім підкопом у стінах вирили тунель, щоб утворити широкий прохід, через який він увірвався, і переможець наказав знищити місто.
24. Звідси він послав Менедема з трьома тисячами піших і вісімсот коней до міста Мараканда. Утікач Спітамен, скинувши гарнізон македонян, замкнувся в стінах свого міста, чимало городян схвалили план втечі.
25. Тим часом Олександр повернувся до річки Танаіс (Tanaim – Дон) в оточений стіною табір. Міська стіна становила 60 стадій: він наказав також назвати це місто Александрією. Робота була виконана з такою швидкістю, що на 17-й день після зведення укріплень було завершено і дахи міста. Воїни наполегливо змагалися один з одним, хто перший закінчить роботу, бо кожен мав свою.
27. Мешканці нового міста були колишніми полоненими, яких він звільнив за плату у їхніх панів, чиї нащадки навіть дотепер зберігають пам’ять про Олександра.
Розділ 7
1. Але цар скіфів, чия імперія була тоді за Танаiсом (Доном), вважав, що місто, яке македонці заснували на березі річки – це ярмо на шиї, послав свого брата Картасима (Carthasim) з великою силою коней, щоб знищити його і відкинути сили македонян на відстань від річки.
2. Танаїс (Tanais) відділяє бактрійців від скіфів, яких вони називають європейцями. Дельта річки протікає між Азією та Європою.
3. Інший рід (gens) скіфів, розташований недалеко від Фракії, поширені зі сходу (від Фракії) на північ і, як дехто вважає, є не сусідами, а частиною сарматів.
4. Потім потрапляєте прямо до регіону, що лежить поза Сходом (ultra Istrum): також він межує з останньою частиною Азії, де знаходяться Бактри. Вони живуть у місці, що ближче до півночі: посеред густих лісів та великих пустель: знову ж таки, ті, що стикаються з Танаїном і Бактрою, не відрізняються в людській культурі.
5. Олександр, який першим розпочав неспровоковану війну з цим народом, коли ворог роз’їжджав перед ним, все ще хворий на свою рану, з ослаблим голосом, заморений від нестачі їжі та болю у шиї, наказав своїм друзям скликати раду.
6. Не ворог налякав його, а злорадність часу. Бактрійці зазнали невдачі, і скіфи теж гналися за ним: сам він не міг стояти на землі, ні їздити на коні, ні навчати, ні підбадьорювати своїх людей.
7. Передчуваючи ризик небезпеки, він скаржився, звинувачуючи також богів, що він слідував за знаком, стрімкість цього ніхто раніше не міг уникнути: його люди ледве могли повірити, що він не прикидався щодо свого здоров’я.
8. Тому той (Олександр), хто після перемоги над Дарієм (Дарієм III Кодоманом з династії Ахеменідів, 336-330 р. до н.е.), перестав радитися з пророками та одержимими, знову звернувся до марновірства (забобонів), до розваг людського розуму, наказав Арістрану, до якого він прикипів довірою, розпитати про результат справи за допомогою жертвоприношень. У гаруспіків (haruspicibus) був звичай дивитися на те, що відбувається (оглядати нутрощі тварин), без присутності короля (rege), і повідомляти передбачення.
9. Поки провидці оглядали нутрощі великої рогатої худоби, король, знесиленим голосом пропонує своїм друзям уважніше оглянути його рану. Гефестіон, Кратер і Ерігій були допущені до намету з охороною.
10. Небезпека, –каже він, – мене наздогнав найкращий із ворогів, яких я мав у свій час.
11. Нам вдалось перемогти бактрійців, на шиї яких ми стоїмо, і, скільки в нас є духу, вони відчувають, що Марс (Бог війни) не на їх стороні. Це безсумнівно удача. Якщо ми залишимо скіфів зі зброєю на протилежному боці, ми отримаємо презирством від тих, хто зазнав від нас поразки.
12. Але якщо ми перейдемо Танаїс (Дон), та знищенням і кров’ю скіфів ми покажемо свою непереможність, то хто сумніватиметься у необхідності підкоритися завойовникам навіть Європи?
13. Помиляється той, хто вимірює межі нашої слави простором, який ми збираємося перетнути. Через нього тече одна річка: якщо ми її перепливемо, то принесемо зброю в Європу.
14. І яка користь з того, поки ми підкорюємо Азію, ставити трофеї в якомусь іншому світі і, природа якого, здається, розчинилася за такий довгий проміжок часу, раптом зробити єдину перемогу?
15. Але клянусь Гераклом, якщо ми трохи зупинимося, скіфи будуть стояти позаду нас.
Невже ми єдині, хто уміє перепливати річки? На нас звалюється багато речей, які ми ще перемогли.
16. Фортуна також навчає мистецтва війни переможених. Нещодавно ми подали приклад перетину річки на ємностях зі шкір з соломою (дослівно «utribus amnem traiciendi» – «пляшки для переходу через річку»): цього, що скіфи не вміють наслідувати, бактрійці навчать.
17. Мало того, одна армія цієї нації (gentis) вже попереду, решта очікується. Таким чином ми будемо жити, уникаючи війни, але будемо змушені прийняти те, що можемо собі дозволити.
18. Причина мого плану зрозуміла. Але чи македонці дозволять мені використати свій задум, я сумніваюся, бо відтоді, як я отримав цю рану, я не їхав ні верхи на коні, ані ходив пішки. Але якщо ви хочете слідувати за мною, то вважайте, що я міцний і здоровий, друзі.
19. У мене достатньо сил, аби витримати ці речі: або, якщо це вже кінець мого життя, то за якою справою я можу найкраще згаснути?»
20. Ці речі він сказав зірваним ослаблим голосом тим, хто його ледве міг почути, після чого всі почали відмовляти короля від такого необдуманого плану.
21. Особливо Ерігій, який не дуже претендував здолати упертий розум, намагався прищепити марновірство (забобони), до яких цар був невладний, кажучи, що боги також стали на заваді порадою перед великою небезпекою, якби він переплив річку.
22. Коли Ерігіус увійшов, він зустрів у наметі царя Арістандера і розповів йому, що дізнався від провидця про ймовірне горе.
23. Коли Олександр не тільки з гнівом, але й із соромом побачив, що марновірство, яке він приховував, стало явним, він наказав викликати Арістандера.
24. Коли Арістандер підійшов, глянувши на нього, Олександр сказав: «Не царю, а приватно (таємно), я звелів тобі принести жертву: що це означає, чому ти ділишся цим з кимось іншим, а не зі мною?»
25. Ви скажете мені зараз те, що ви дізналися у провидця, але не робіть свої особисті висновки.
26. Той стояв зблідлий та приголомшений від страху та приглушеним голосом сказав.
27. Я бачу слабкість твого здоров’я і знаю, наскільки воно в тобі. Я боюся, що вам не вистачить фортуни у вашім теперішнім стані».
28. Цар наказав йому покладатися на своє щастя: дарувати богів іншим, собі на славу.
29. Порадившись з ними, як їм переправитися через річку, Арістандер прибув, підтверджуючи, що не бачив іншого щасливішого передбачення, який, звичайно, дуже відрізнявся би від попереднього: що минулого разу він знайшов причини для своєї тривоги, і тепер жертвоприношення сприятливе.
30. Однак новини, які були донесені королю після цього, затьмарили блиск його постійного успіху.
31. Як було сказано вище, він послав Менедея оточити Спітаменена, ініціатора втечі бактрійців. Спітамен, дізнавшись про наближення ворога, щоб не бути замкнутим у стінах міста, засів у засідці, щоб перестріти ворога.
32. Маршрут дороги був зручним для прикритих засідок: там він поставив дахів (Dahas). Вони їздять на озброєних конях по двоє вершників: один з них раптово зіскакує проти ворога, порушуючи порядок кінноти.
33. Швидкість коней визначає спритність людей у протиборстві. Спітамен віддав наказ обійти перевал як з боків, так і з фронту, і з тилу ворога.
34. Менедей, оточений з усіх боків і навіть не рівний за кількістю воїнів, ще довго чинив опір, вигукуючи, що немає ніякого іншого способу, аби вижити, ошуканий обманом місцевих жителів, йому не залишалось нічого, крім розради почесної смерті від бійні ворогів.
35. Він їхав верхи на дуже сильному коні і не раз кидався у велику бійню, завдаючи ударів варварам.
36. Але коли всі просили про одне, Гіпсідем, виснажений багатьма ранами, закликав одного зі своїх друзів аби сісти на коня та врятуватися втечею. Душа покинула цього агента, а тіло впало з коня на землю.
37. Гіпсіду справді вдалося втекти, але, втративши друга, він вирішив померти. Одна з єдиних тепер турбот полягала в тому, аби помститись винуватцям. Відповідно, він пришпорив коней та кинувся в середину ворога і в пам’ятному бою був розгромлений зброєю.
38. Але коли він побачив, що ті, хто вижив у бійні зайняли курган, який височів над полем битви: якого Спітамен оточив, щоб голод змусив їх здатися. У цьому бою полягло 2000 піхотинців і 300 кіннотників.
39. Звістку про цю поразку Олександр вирішив приховати, тому оголосив загрозу смертної кари тим, хто повернувся з битви у випадку, якщо вони оприлюднять події.
Розділ 8
1. Олександр втомився робити вигляд безтурботного обличчя, тому усамітнився в наметі, спеціально розбитому на березі річки.
2. Там, продумав кожну деталь свого задуму без стороннього судження, при цьому під час нічної варти, часто визирав з під шкур намету, аби споглядати на вогні ворога, з яких він міг здогадатися про їхню чисельність.
3. Ось уже світало, коли він, одягнений у броню, пішов до солдатів, уперше після поранення.
4. Серед них було настільки велике шанування короля, що думка про небезпеку, якої вони боялися, легко розвіювалась його присутністю.
5. Тоді вони зустріли його з піднесенням і зі сльозами, що лилися від радості, і, оскільки вони раніше відмовилися від війни,то тепер до цього готові.
6. Він повідомляє, що збирається переправити кавалерію та фалангу на плотах, і наказує легкоозброєним людям переплисти на стресах (ємності зі шкір).
7. Більше він не хотів і не міг сказати за станом свого здоров’я.
8. Більше того, ряди солдатів поповнювалися з таким ентузіазмом, що за три дні їх було досягнуто 12 000.
9. І ось вони приготували все для переходу, коли двадцять послів скіфів (Scytharum XX), яких за звичаєм народу провели через табір на конях, наказали сказати цареві, що вони хочуть передати йому послання.
10. Але скіфи (Scythis), на відміну від інших варварів, не мають грубого та необтесаного сприйняття (sensus); Кажуть, що деякі з них володіють мудрістю, яка притаманна народу (gens), який завжди озброєний.
11. Отже, пам’ять, про що вони говорили з царем, може бути несприйнятною для наших звичаїв та людей, а також для більш культурних періодів. Але навіть, якщо ми їхню промову відхиляємо, наша правдивість вимагає того, аби ми передали усе без перекручень.
12. Отже, від одного з найповажніших (maximum ) з них, ми почули такі слова:
Якби боги бажали, щоб розміри твого тіла були такими ж, як жадібність твого розуму, то світ не вмістив би тебе: ти б торкнувся Сходу з одного боку і Заходу з іншого, і в гонитві за цим ти хотів би знати, де зосередився блиск божественного сяйва. Таким чином ви бажаєте того, чого не отримуєте.
13. З Європи ви шукаєте Азії, з Азії ви переходите в Європу: навіть тоді, коли ви подолаєте весь рід людський, вам доведеться вести війну з лісами, снігами, ріками і дикими звірами.
14. Що ще? Хіба ви не знаєте, що великі дерева довго ростуть, але вириваються з корінням за одну годину? Нерозумний той, хто дивиться на їхні плоди, а не вимірює їхньої висоти. Стережися, щоб у прагненні досягти верхівки, не зламався з тими гілками, за які хапаєшся.
15. Колись і лев стане кормом для найменших птахів, а іржа поїсть залізо. Ніщо не є настільки безпечним, щоб йому не загрожували навіть слабкі.
17. Що нам до вас? Ми ніколи не торкалися вашої землі. Хто ти, звідки ти, чи можна ігнорувати життя в пустельних лісах? Ми не можемо нікому служити і не хочемо правити (nec imperare desideramus).
18. Нам дано дари, аби не ігнорували рід скіфів (Scytharum gentem) – ярмо для волів, плуг, стрілу, спис і чашу. Ми використовуємо їх як з друзями, так і проти ворогів. Даруємо друзям урожай, здобутий працею вола, п’ємо з ними вино з чаші, стрілою стріляємо у ворогів здалеку, а списом — зблизька. Таким чином ми перемогли царя Сирії, а потім персів і мідійців (Medorumque), і шлях до Єгипту (Aegyptum) був відкритий для нас.
19. А ти, що хвалишся, що прийшов переслідувати розбійників, ти розбійник усіх народів, які ти відвідав. Ви взяли Лідію, ви окупували Сирію, ви тримаєте Персію, ви тримаєте Бактрійців у своїй владі, ви шукали індійців: навіть зараз ви простягаєте свої жадібні та ненаситні руки до нашої худоби.
20. Навіщо вам багатство, яке робить вас голодними? Перш за все, готуйтеся до голоду від ситості, адже чим більше ви маєте, тим більше прагнете того, чого не маєте.
21. Це не допомагає вам, скільки ви протримались навколо Бактрії? Поки ти їх приборкав, согдійці почали битися. Для вас війна народжена перемогою. Бо хоча ти можеш бути більшим та сильнішим за будь-кого, але ніхто не хоче терпіти чужого пана.
22. Шойно ти перетнеш Танаіс (Tanain): одразу пізнаєш, як вони широко відкриті, але скіфів ніколи не наздоженеш. Наша бідність буде швидше вашої армії, що забирає здобич багатьох народів.
23. Знову, коли ви подумаєте, що ми далеко, тут же побачите нас у своєму таборі. Бо ми слідуємо та тікаємо з однаковою швидкістю. Я чув також, що пустелі скіфів увійшли у грецькі приказки.
24. Але ми стежимо за пустелями та місцями, де немає людської культури, а не за містами та багатими полями. Тому тримайте свою Фортуну в руках: вона слизька, і її неможливо утримати на місці. Краще діяти за розумним планом, ніж теперішній час показує: покладіть вуздечки на своє щастя, тоді легше керувати ним.
25. Наші люди кажуть, що Фортуна без ніг [у якої є лише руки та крила]:º коли вона простягає руки, візьміться також і за крила.
26. Нарешті, якщо ти бог, ти повинен дарувати смертним милість, а не рятувати їх від них самих; але якщо ти людина, завжди думай, як людиною залишитись. Нерозумно думати про те, заради чого ти забуваєш про себе.
27. Якщо ви не воюєте з ними, ви зможете використовувати їх, як хороших друзів. Бо дружба найсильніша між рівними, і вони сприймаються як рівні, якщо ви не ставили під загрозу силу один одного.
28. Стережися вірити, що ті, кого ти завойовуєш, то твої друзі: немає дружби між паном та рабом, але навіть у мирний час права війни зберігаються.
29. Не вірте, що скіфи санкціоновані благодаттю клятви: їхня присяга – це поклоніння вірності.Ось попередження греків, які укладають угоди й звертаються до богів: «ми ставимо релігію в саму віру, хто не шанує людей, обманює богів. Тобі також не потрібен друг, у доброті якого ти сумніваєшся».
30. Крім того, ви матимете нас як охоронців Азії та Європи: ми межуємо з Бактрією, яку відділяє Танаїс; поза межами Танаісу ми осягаємо землі аж до Фракії. Кажуть, що Македонія була з’єднана (coniunctam) з Фракією. Подумайте, чи хочете ви бути ворогами, чи друзями для обох сусідів вашої імперії. Haec barbarus.
Розділ 9
1.З іншого боку, король відповів, що скористається своєю долею та їхніми порадами: бо він буде слідувати як за долею, на яку покладається, так і за порадам тих, хто радить йому не робити нічого необдуманого та відчайдушного.
2. І, відпустивши послів, він поставив військо в готові ряди (rates exercitum – армійські ставки). На передовій він наказав їм упасти на коліна, щоб уникнути небезпеки від ударів стріл (sagittarum).
3. За ними стояли ті, хто цілився з гармат, і були оточені озброєними людьми з обох боків і спереду. Решта, що стояли за гарматами, захищали веслувальника, який не був закутий в щити, а лише озброєний щитами.
4. Такий же порядок дотримувався і на інших плотах. Більшість плавців тримали коней за упряж. Але ті, чиї міхи були заповнені соломою, прикривались армійськими ставками.
5. Сам цар разом з першокласними воїнами пішов у ва-банк. Цьому скіфи протиставили ряди кіннотників на першому краю берега.
6. Мало того, що македонці бачили вороже військо, що розташувалося на самому березі річки, то ще й інший великий жах охопив моряків, бо веслярі, що керували плотами, не могли впоратися з течією, що відносила їх, а воїни, настільки боялись бути перекинутими в качці, що заважали роботі веслярів.
7. Через ці зусилля вони навіть не могли стріляти, оскільки треба було втриматись на ногах, а не наступати на ворога. Успішним був шквал іншої зброї (Tormenta), з яких недаремно стріляла по тих, хто тиснувся навмання.
8. Варвари також випускали в плавців велику силу стріл, і майже не було жодного щита, який би не був пробитий кількома списами одночасно.
9.І ось вже підтягувалися до берега плоти, коли бойовий ряд піднявся і певним ударом, ніби вільним зусиллям, метнув звідти списи. Вони побачили коней у жаху, після чого бадьоро намагались зіскочили на берег.
10. Вони збентежились і почали різко метушитись. Тоді кіннота роти, яка мала запряжених своїх коней, прорвала лінію варварів: тим часом решта бойової колони готувалася до бою.
11. Сам король, хоч і хворому тілу ще не вистачало сил, наповнився твердістю духу. Голосу підбадьорення не було чути, бо шрам на його шиї ще не зовсім загоївся, але усі бачили, як він бився.
12. І тому вони й самі діяли, як справжні лідери з почуттям обов’язку, підбадьорені один одним, не зважаючи на загрози, почали кидатися на ворогів.
13. Але тоді варвари не витримали ані бою, ані зброї, ані крику ворога, і всі вони, кинувши мечі, — бо то була лінія кінноти, — утекли. Король, хоч і не міг винести тортур свого слабкого тіла, продовжував їх переслідувати їх протягом вісімдесяти стадій (14 км).
14. І тепер, залишивши своє серце, він наказав своїм людям наздоганяти втікачів аж до сутінків; сам він, вичерпавши душевні сили, повернувся до табору і там зупинився.
15. Вони вже перетнули кордони Liberi Patris (дослівно «свобода» і «батько»), пам’ятниками якого були поставлені з частими інтервалами камені та високі дерева, стовбури яких були вкриті плющем.
16. Але гнів македонян пішов далі: вони повернулися до табору близько півночі, убивши багатьох і взявши в полон багато, і відігнавши 1000 і 800 коней. Вершників македонян полягло 60, піших близько 100, а вояків було тисяча.
17. Ця кампанія, виявилась своєчасною перемогою, яка знівелювала репутацію від попередніх невдач в значній частині Азії. Усі вірили, що скіфи непереможні: коли ж вони зазнали поразки, усі визнали, що жоден народ не може зрівнятися зі зброєю македонян. І тому саки (Sacae) послали послів, які обіцяли, що його народ виконає те, що їм накажуть. 18. Не чеснота царя спонукала їх, а його милосердя до переможених скіфів: бо він безкорисливо відпустив усіх полонених, щоб змусити їх повірити, що боротьба з найлютішими народами була не через гнів, а від доблесті та могутності (fortitudine).
19. Тож він люб’язно прийняв послів від Саків (Sacarum) і дав їм у супровід Ельпінікона, ще дуже молодого, у розквіті років, який фізичною формою та зовнішністю дорівнював Гефесту, але з непритаманною для чоловіків своєю чарівністю, він йому не рівня.
20. Сам Кратер з більшою частиною армії, наказавши відійти на невелику відстань, рушив до міста Мараканда, звідки, коли Спітамен дізнався про його наближення, він утік до Бактри.
21. І ось цар, пройшовши довгу відстань протягом чотирьох днів, прибув до того місця, де він втратив дві тисячі піхотинців і 300 вершників під проводом Менедеса. Кості цих він наказав засипати курганом, а підземне царство віддав своїм землякам, як завжди.
22. Кратер прибув до короля з наказом слідувати за ним з фалангою. Тому, щоб усі, хто зазнав невдачі, були однаково розчавлені поразкою у війні, він розділив війська на кожне поле і наказав убити юнаків.
