Кельти та баски в світлі генетичних досліджень

H7a – Балканський енеоліт Болгарії, культура бойових сокир південно-східної частини Польщі, кельти, скіф з Угорщини, германці та вікінги

Ця стаття є продовженням серії розділів «Гаплогрупа мтДНК H7 – я, етруски, кельти, євреї та Руський князь» . Окрім міграції кельтів, я частково розгляну і питання про походження басків.

mtDNA H7a

 Linderholm 2020

Krishna R. Veeramah 2018

                Гаплогрупа H7a була виявлена серед найдавніших зразків в Балканському енеоліті на території Болгарії, а в бронзову добу в культурі шнурової кераміки (CWC) на території Південно-Східної частини сучасної Польщі. Саме в цьому сегменті  ареалу культури шнурової кераміки треба шукати джерело майбутніх кельтських мігрантів (R1b), а не серед зразків культури бойових сокир (CWC) з Німеччини (R1a). Проте, сьогодні Н7а найбільше у Великій Британії, Німеччині та Данії, що нагадує рух германських племен, але тим же шляхом мігрували раніше носії кельтських мов.

             В залізну добу H7a  ми спостерігаємо в середовищі кельтів та скіфів (зразок з Угорщини). Зауважу, що окрім згаданого скіфа з Угорщини (мтДНК H7a1 – Sándorfalva, Eperjes – 392 р.до н.е.), ще один ранній скіф (7 ст. до н.е.) з України (Старосілля) перетинається з традиційною для  кельтів лінією Y-хромосоми R1b (P312).

            Наприклад,  H7a1 з’являються у Шотландії якраз у період кельтських міграцій з типовою умовно «кельтською» гілкою  R1b1a1b1a1a2c1a2 R-M269>R-P312 (L21>L51>L151>Z251>L1335), на сьогодні найдавніше джерело якої (L151) 2500 років до н.е. виявили в Чехії та на території сучасної Південно-Східної  Польщі в культурі шнурової кераміки (L51- біля Перемишля та Ярослава), а також R-L151 (pcw361, pcw362 – Łubcze  Люблінський повіт).  Тому не виключено, що завтра  більш давній зразок знайдуть  навіть в Україні, звідки і розійшлись по світу різні представники R1a та R1b. Тому я й згадую про те, що один зі скіфів (SKY009) з Черкаської обл. сучасної України також належав до цієї західної гілки європейців  R1b P312 (L51> L151>L2), а материнська лінія його родом з українського Поділля.  Тобто, не кельтами єдиними прославилась ця галузь гаплогрупи… Тому, коли я R1b P312 – умовно називаю «кельтською гілкою», то маю на увазі ті зразки, які з’явились на генетичній мапі  в Північній та Південно-Західній Європі саме в залізну добу, та «протокельти» – в бронзовий вік, тобто в періоди поширення кельтських мов, а не конкретної археологічної культури. Ані за Доном, ані за Кавказом носіїв цієї «кельтської» підгалузі R1b P312 в стародавні часи не виявили.  Гаплогрупа R1b найчастіше зустрічається в Країні Басків (91%), Уельсі (89%) та Ірландії (81%), тому басків генетично пов’язують з кельтськими валлійцями та ірландцями.

            Зразки Британії та CEU демонструють відносну спорідненість із баскською групою. Ідея про басків, як нащадків мисливців-збирачів  останнього льодовикового максимуму (LGM – 20 000 років тому)  без участі наступної міграції була спростована останніми дослідженнями ДНК. Декілька давніх досліджень ДНК показують, що баски, як і інші іберійські популяції, змішані з неолітичними прибульцями з Близького Сходу та отриманими від степових популяцій бронзової доби[1]. (Candela L Hernández  2019).

            Проникнення «протокельтських» мов на Британські острови разом з її носіями доцільно датувати 2000-1500 років до н.е., а «кельтських» в залізну добу. Те ж стосується і міграцій кельтомовців у напрямку Південно-Західної Європи.

            Наприклад, доктор історичних наук Геннадій Казакевич у своїй монографії «Східні кельти: культури, ідентичності, історіографічні конструкції» розповідає, що «кельтібери були носіями кельтських діалектів, які потрапили на Іберійський півострів задовго до виникнення гальштатсько-латенської спільності  VI ст. до н. е.», тобто задовго до культур типового кельтського археологічного горизонту. Кельтомовні народи Ірландії, Іберійського півострова та Північної Італії розвивалися незалежно від «латенських» кельтів.  В Італії та в Іберії радше простежується тяглість від більш ранньої археологічної культури «Urnfield», або культури полів поховальних урн бронзової доби, які спалювали своїх померлих. До цього ж кола належить і лужицька культура, яка також була поширена і у Львівській обл. західної частини України, звідки я родом.  

            Щодо Ірландії, Казакевич Г.М.  зазначає наступне: «парадоксальним є те, що латенська культура досить слабо представлена в Ірландії, найбільш «кельтській» країні сучасної Європи… В Ірландії майже відсутня латенська кераміка й монети… Можна не сумніватися, що якби в Ірландії до сьогодні не збереглася кельтська мова, острів ніколи б не включили до ареалу поширення стародавніх кельтів»[2].

                Було, щонайменше дві хвилі міграцій споріднених між собою кельтомовців. Друга хвиля супроводжувалась поширенням кіммерійського та скіфського культурного впливу в західному напрямку, що засвідчено східними елементами у  гальштатських похованнях. Тому лінгвісти не раз фіксують кельто-скіфські ізоглоси, які заведено називати «кельто-іранськими», або «кельто-арійськими», адже, сучасного терміну «іранці» тоді не існувало. Деякі з цих ізоглос, як і  спільних міфологічних сюжетів, могли мати більш давнє коріння на нашій землі, аніж кіммерійсько-скіфський період. Наприклад, усі слова, які пов’язані з терміном «сокира», співзвучність якого фіксується навіть у мові басків, як на мене, виникли задовго до історичних скіфів. Це моя суб’єктивна думка.  Залишаю ці питання мовознавцям та мітологознавцям. Нарубки щодо етимології слів з коренем «сак» (саки), та «скит» (скіф) в контексті термінів «сокира» та «стріла»

            Щодо раннього поширення протокельтських мов згадують також і генетики у своїх дослідженнях.

«Три особи бронзового віку з острова Ратлін в Ірландії (2026–1534 кал. до н.е.), включаючи одну з високим рівнем охоплення (10. 5×) геному, показав значну степову генетичну спадщину, яка вказує на те, що потрясіння європейського населення третього тисячоліття проявилися на всьому шляху від південного Сибіру до західного океану. Цей оборот пропонує можливість супроводжувати введення індоєвропейської, можливо, ранньокельтської мови. Гаплотипічна подібність епохи Ірландської бронзи є найсильнішою в сучасних ірландських, шотландських та валлійських популяціях і на цьому горизонті з’являється кілька важливих генетичних варіантів, які сьогодні демонструють максимальні або дуже високі частоти в Ірландії. До них належать ті, що кодують стійкість лактази, блакитний колір очей, гаплотипи Y-хромосоми R1b… Таким чином, зрозуміло, що велика хвиля геномних змін, яка прокотилася з-над Чорного моря в Європу близько 3000 р. до н.е., дійшла аж до північно-східного берега її самого західного острова.[3]»

            Не всі R1b P312 зберегли свою кельтомовність.  Наприклад, в країну Басків носії R1b P312 (R1b1a1a2a1a2c в 17-13 ст. до н.е. Araba/Álava, Basque Country; Н7 в місті La Hoya – IV ст. до н.е.) індоєвропейську мову так і не принесли, а прийняли говірку колишніх анатолійських неолітичних фермерів, які 7000 років тому прибули в Європу та до Іберії. Сучасні баски є нащадками тих людей, які жили там у залізному віці. Їх предки прийшли в бронзову добу з індоєвропейськими мігрантами з Понто-Каспійських степів  і з другою хвилею (40% мігрантів)  періоду залізної доби з Центральної Європи. Пізніші міграції з території Римської імперії в напрямку Іберійського півострова та мусульман ніяк не вплинули на їх генофонд[4]. В контексті мови басків, яку називають Euskara, мене зацікавили деякі терміни:

  • «Ур» – вода з численними назвами річок та приток в країні басків  (Урола , від ur ola «хижина води», Уробі , від ur hobi «водяна нора», Ур-Гайца (Ургатха) «небезпечний потік», Ур Она (Uroneko erreka) «добра вода», Ur Xuria (Urtxuria) «біла вода»,  Ur Beltza, Ur Beltxa «чорна вода», Урепель «тепла вода»,) і назва села «Уркурай». Читайте «У пошуках джерел походження топонімів Ур та Урич зі скельним городищем в українських Карпатах»
  • «Сокира» – в мові басків «айСКора – айЗКора» – Aizkora. Незабуваймо, що корінь «сак», «саг» «сок», «сек», «сік»  має давнє праіндоєвропейське коріння в контексті зброї та знарядь, які січуть, ріжуть та рубають. Праукраїнське – «секір», «сокира». Кельтське – «seg (-ir, ur) – сокира».  Давньогерманське “Sag” –  різати. В латинську мову securis – сокира, в іспанську та протобританську segur, у валійську segir (Півд.Уельс) – від кельтів. В санскриті Sak – «śákti» крім сили та здібностей, означає «меч» та «спис».
  •  Saqur – прийшло в арабську мову Марокко, Алжиру та навіть в єгипетський арабський, як “Тесла” І “топірець”. Генетично берберів частково пов`язують з басками.  

Геномний аналіз показав, що середня частка європейських предків у Північній Африці становить 12,2 ± 7,1%.  Європейський компонент, присутній у берберів, принаймні тих, хто оселився в північно-західній Африці (теперішнє дослідження), загалом вищий, ніж той, що спостерігається на Близькому Сході, що свідчить про більш інтенсивні контакти із заходом, ніж зі східним Середземномор’ям. Частина цього європейського компонента походить від баскського геному, що вказує на давні стосунки з Іберією[5]. 

             Також, сьогодні нам відомо про вимерлі кельт-іберійські мови або північно-східні іспано-кельтські мови, які засвідчені надписами 2 ст. до н.е. та північно-західна галецька мова Іспанії (Gallaecian). Римляни дали назву Gallaecia північно-західній частині Піренейського півострова на честь племен цієї області, Gallaeci або Gallaecians, які відомі в історії цього регіону з 9 ст. до н.е. в кельтській археологічній культурі городищ «cultura castrexa».          

            Основну увагу в контексті поширення носіїв H7a1 привертає тема міграції кельтів на Північ Європи. Тому зупинюсь більш детально на цій темі. Очевидно, що були різні хвилі міграцій носіїв кельтських мов в цей регіон, адже ми спостерігаємо появу двох різних гілок кельтських мов у Великій Британії, Ірландії та Шотландії. Зустрічала думку про те, що гілка кельтської мови, представлена ​​сьогодні ірландською та шотландською гельською мовами, відома як гойделіка, могла бути вже розмовною серед більш ранніх мешканців, аніж загалом по Великій Британії.Спробую проаналізувати, чим було зумовлене це припущення, адже з того, що відомо мені, більшість кельтських зразків мтДНК Н7 + y-R1b з Шотландії датовані 4-2 ст. до н.е., як і в Англії. Ймовірно, це припущення  пов’язують зі зразком бронзової доби (R1b1a1a2a1a2c1e2b3a1) SNP L1066/CTS1202 та материнською лінією H2a1a, який був знайдений у стародавніх останках з Еверґрін-Хаус, Лонгніддрі, Східний Лотіан, Шотландія, що датують 1500-1300 роками до нашої ери, що досі більшою мірою поширений серед шотландців та ірландців. Але це навіть раніше узвичаєного датування східної протокельтської Гальштатської культури (12-8 ст.до н.е.) та культури полів поховальних урн (Urnfield – 1300-750 р.до н.е.), які кремували своїх померлих, а потім ховали на полях. Зокрема, дехто асоціює культуру Урмфілд з міграцією кельтіберів в Іспанію та Італію. Проте,  більш ранні протокельтські спільноти можемо радше пов’язати  з Культурою курганів середньої бронзи (1600-1200 р.до н.е.) Tamulus culture, яка булла нащадком культури Unetice, що постійно фігурує у моєму дослідженні. Культуру Тумулус описують, як мілітарне суспільство, яке розширювалося з новими вождями на схід до Карпатського басейну (до річки Тиси), а на північ — на польські та центральноєвропейські унетицькі території. Щонайменше, поляки фігурують у більшості гілкок на філогенетичному дереві  з ірландцями та шотландцями, в тому числі і R-L1066 зі Східного Лотіану, як нащадки давніх людей з культури шнурової кераміки Південно-Східної частини Польщі. Адже, саме там ми знаходимо найдавніші зразки R1b-L151 (R-M269 (R-L11), яка потім розділилась на кельтську гілку R-P312 та германську R-U106. Датують ці зразки з Сокальського хребта Волинь-Холмської  височини на території сучасної Польщі  R1b М269 (P312> L 151) – 2400-2300 років до н.е.  Варто зауважити, що гаплогрупа R1b є рідкістю серед інших опублікованих людей з комплексу шнурової кераміки «Corded Ware» з Європи (Німеччина, Польща, Богемія, Естонія, Литва), але була основною патрилінійною лінією в культурі бойових сокир (CWC)  на сході Польщі. (Linderholm 2020). Зразки з Польщі Łubcze pcw361 –   y-R1b1a1a2a1a і mtDNA K1a4b, pcw362 –  y-R1b1a1a2a1a і mtDNA U5a1a2a, зразок зі Święte pcw061 – mtDNA H7a[6] . (Linderholm 2020).  Близько 2600 р. до н.е. з’явилися нові елементи  в поховальному ритуалі Малопольської культури шнурової кераміки (CWC), що вказують на контакти з обрядами та практиками східноєвропейських спільнот.

            Загалом, поширення культури  Bell Beaker (2800-1800 р. до н.е.) на територію Великої Британії з району Нижнього Рейну супроводжувалось високими пропорціями генетичного компонента з Причорноморських степів, а не з Іберії. Експансія на Британські острови було зумовлене мігрантами з континентальної Європи, які на 90% замінили генофонд неолітичного періоду в Сполученому Королівстві протягом кількох сотень років[7].

             Ірландська (Irish), менська (Manx) та шотландська гельська (Scottish Gaelic) утворюють гойдельські мови , тоді як валлійська (Welsh),  корнішська (Cornish) та бретонська (Breton) є бриттонськими (Brittonic).

             Не варто відкидати вплив попереднього населення у вигляді незначного мовного субстрату на острівні кельтські мови, зокрема на Оркнейських островах в Шотландії, де якимось чином збереглись чоловічі лінії успадковані від місцевого неоліту в межах 7%[8]

            Отже, з Шотландії і почнемо.

                Печера Високих пасовищ (High Pasture Cave) на шотландському острові Скай прославилась своїми археологічними артефактами періоду  епохи пізньої бронзи/залізного віку.  Цей археологічний об’єкт привернув особливу увагу, оскільки поховання залізного віку в Шотландії, рідко зустрічаються.  Для знайдених людських останків  здійснили секвенування та аналіз мітохондріального геному для ідентифікації материнської лінії. Жінку з Печери Високих пасовищ знайшли похованою разом з немовлям на вершині заповненої печери з великими каменями, покладеними на неї, а також порося та щеня, поховані біля її ніг. Так от, зразки з острова Скай якраз й належали до материнської гаплогрупи  H7a1b[9].  В контексті даної теми хочу звернути увагу, що усі інші зразки з Великої Британії залізного віку, у яких виявили різні гілки материнської мтДНК Н7 (H7d та H7a)  своїми супутниками мали чоловіків з гаплотипом R1b1a1b1a1a2c1 (R-M269>R-P312>L21/M529/S145, L459), зокрема на Оркнейських островах Шотландії   R1b1a1b1a1a2c1a2 R-M269>R-P312>L21>L151>Z251>L1335. Цей гаплотип (R-L1335)  до сьогодні найбільше поширений в Ірландії та Шотландії, тобто в країнах поширення кельтських мов. Понад 90 тисяч мешканців Шотландії дотепер володіють ґельською мовою, для 58 652 шотландців – вона рідна  (1,2 % від усього населення Шотландії).  Шотланська-ґельська мова  поряд з ірландською та менською (на остріві Мен в Ірландському морі)  належать до гойдельських мов і мають спільного пращура – давньоірландську мову кельтського походження, найдавніші відомі письмові тексти датують 8-9 ст., якщо не рахувати пам’ятки сакральної оґамічної писемності (4-6 ст. до н.е.), яких пов’язують з таємничими знаками древніх друїдів. Навіть на відомих піктських каменях з написами Оґама зустрічаються слова ґальського походження. З 8 ст. шотландська гельська почала поширюватись на піктські мови.

            Oghamвід ірландського ogaim «точковий шов», що стосується шва, зробленого вістрям гострої зброї.

            Заведено вважати, що в  середній бронзовий вік  (Middle Bronze Age (MBA)), 1500–1000 відбулось поширення кельтських мов в Британії. Ось, що про це пишуть  Нік Патерсон та ін.. в статті 2021 року «Масштабна міграція до Великобританії в період середньої та пізньої бронзи:

  • «Гілка кельтської мови, представлена ​​сьогодні ірландською та шотландською гельською мовами, відома як гойделіка, могла бути вже розмовною серед більш ранніх мешканців. 
  • «Між 1000 і 875 рр. до н.е. походження ранніх європейських фермерів (EEF) збільшилося в південній Британії (Англія та Уельс), але не в Північній Британії (Шотландія) через інкорпорацію мігрантів, які прибули в цей час і протягом попередніх століть, і які були генетично найбільш схожими на стародавніх особин з Франції. Ці мігранти внесли приблизно половину предків людей Англії та Уельсу з залізного віку, створивши таким чином вірогідний вектор для поширення ранніх кельтських мов у Британії».
  • «Протягом залізного віку було порівняно менше потоку генів із континентальної Європи, а незалежна генетична траєкторія у Великобританії також відображається у збільшенні алеля, що забезпечує стійкість лактази до приблизно 50% до цього часу, порівняно з 7% у Центральній Європі, де тільки через тисячоліття швидко зросла його частота. Це говорить про те, що молочні продукти використовувалися якісно по-різному в Британії та в Центральній Європі протягом цього періоду»[10].

                Зауважу, що гаплогрупи Н7 на території Франції серед археозразків я не виявила, та й серед сучасних французів її дуже рідко зустрінеш. Але ж традицію частково пов’язувати історію кельтів з територією Франції ніхто не скасував. Проте, в контексті міграцій носіїв Н7,  в очі впадає радше зв’язок з нащадками представників культури бойових сокир з території Південно-Східної частини сучасної Польщі. А от чоловіча лінія  R1b (L21) якраз маркує цей шлях через Німеччину, де цю лінію датують 2200 р. до н.е., яка сьогодні поширена не тільки у Великій Британії, Ірландії, Шотландії,  але й серед французів.

RM269 > RP312 > R1b-L21

R1b-L21 або R1b-M529 або R1b-S145 (R1b1a2a1a2c) — гаплогрупа ДНК людини Y-хромосоми , підгрупа R-DF13 характерна для жителів Великобританії та Ірландії, поширена також в Шотландії, Німеччині та Франції.

            Також варто зауважити, що змішані рівні англосаксонського походження в середньому вище в Східній Англії, ніж в Уельсі та Шотландії. Існує невелика, але помітна різниця між середніми значеннями в трьох сучасних британських групах зразків: зразки східної Англії мають трохи більше алелей з голландськими, а зразки шотландців більше схожі на зразки залізного віку. В середньому 25–40% предків сучасних британців були внесені англосаксонськими іммігрантами, причому більша кількість у Східній Англії ближче до джерела іммігрантів. Різниця між групами в Британії напрочуд мала в порівнянні з великими відмінностями, що спостерігалися в стародавніх зразках. Існувала помітна різниця між зразками залізного віку та англосаксонської епохи: зразки англосаксонської епохи здебільшого об’єднувалися в голландську та данську гілки, тоді як зразки залізного віку переважно об’єднувалися в основі родової гілки для всіх сучасних  зразків північної Європи[11].

            Отже, з одного боку генетики на аутосомному рівні помітили особливу схожість  сучасного населення Шотландії зі зразками залізного віку, а з другого боку, я помітила, що носії материнської мтДНК H7 якраз і маркують окремі  групи мігрантів періоду розквіту кельтської культури, а не бронзової доби чи середньовічної англосаксонської епохи. Чоловіча гаплогрупа, в такому випадку, дає менше підказок та інформації, адже подібні гаплотипи R1b (L21) панували в Сполученому  Королівстві з часів бронзової доби.

              Н7, які прийшли у Велику Британію та Шотландію, були кельтами або кельто-скіфами 4-2 ст. до н.е. Ці материнські роди не зустрічаються у Великобританії ані в бронзову добу, ані серед англосаксів, натомість раніше присутні в культурі бойових сокир Південно-Східної частини Польщі та в культурі  Unetice та LaTene Чехії.

H7a в Англії та Шотландії

 

H7a1 серед германських народів

            В середньовіччі материнські лінії Н7, зокрема H7a1 ми зустрічаємо в VI ст.. серед германських народів в Баварії та гепідів в Сербії. Джерело їх походження, очевидно, треба шукати у Пшеворській та пізнішій  Вельбарській культурі на території сучасної Польщі, яку пов’язують з просуванням готів та активізацією торгівлі бурштином від Балтики до Середземного моря. В цій культурі, недалеко від кордонів з Україною, також виявили  H7a1a   (Masłomęcz Poland), яку датують 300-400 роками.  Материнські лінії мтДНК часто передаються від місцевих автохтонних жінок прийшлим завойовникам, то ж Н7 мала всі шанси проникнути в середовище германських народів. В могилах Масломеча виявили бронзові фібули III ст. з зображенням качки, що пливе, аналоги яким було знайдено поблизу Луцька Волинської області на північному заході України.

                        I. Stolarek  та група генетиків у своєму дослідженні зазначили наступне: «Розкрито генетичний зв’язок Масломенча Мас- VBIA з давніми Понтійсько-Каспійськими степовими групами. Подібні зв’язки були відсутні в хронологічно більш ранніх популяціях Ковалевко та  Ютландського півострова. Зібрані результати, здається, узгоджуються з історичним наративом, який припускав, що готи виникли в південній Скандинавії; потім принаймні частина готського населення перемістилася на південь через територію сучасної Польщі до Причорномор’я, де змішалася з місцевим населенням і сформувала черняхівську культуру»[12].

                У другому столітті нашої ери поховання вельбарської культури почало поширюватися на території Пшеворська (культура 3 ст.до н.е. – 5 ст. від річок Одер і Вісла до річок Тиса і Дністер – на ранніх етапах асоційована з розширенням кельтської латенської матеріальної культури). Попри асоціацію з готами,  вельбарські поховання ніколи не включали зброї, пшеворські поховання часто мали. Попередні пшеворці спалювали своїх померлих, а вельбальці додатково запровадили інгумацію напротивагу кремації та вкриті каменем кургани, кам’яні кола та поодинокі стели, як і в Південній Скандинавії. Ряд дослідників асоціюють Пшеворську культуру з ранніми слов’янами, частково з германським етнічним елементом, яких в історії називають вандалами.

             У I-II ст.. готи рушили на південь і витіснили Пшеворську культуру (Przeworsk) з північно-західної частини сучасної Польщі, в тому числі Kowalewko. Тут поселення готів мали тимчасовий характер, оскільки мітохондріальні гаплогрупи вельбарців з польського Ковалевково сильно розрізняються у чоловіків і жінок. За даними генетиків, жінки пов’язані з хліборобами раннього і середнього неоліту, а чоловіки пов’язані з залізним століттям Ютландії (JIA) і культурою дзвоноподібних келихів. Ці генетичні відмінності між обома статями простежуються протягом восьми поколінь. Генетики припускають, що  воїни-готи перебували  в гарнізоні лише кілька років, а потім були замінені іншими.  Про це читайте в «Готи в Україні та світі – генетичний та цивілізаційний слід».

                Отже, материнську лінію Н7 ми бачимо як у бронзову добу в культурі бойових сокир, так і серед населення в рамках археологічних  культур на території сучасної Польщі та частково України залізної доби, зокрема серед кельтів, скіфів та германських племен, а також поміж середньовічних вікінгів. І сьогодні, вона серед нас.

Автор: Галина Водяк

Фото: João Carvalho (CCA-SA 2.5): Castro de São Lourenço, Португалія

Фото – зображення допису: Кельтський воїн  –   Fíbula de Braganza, 250-200 р. н. е. Arte griego helenístico en la Península Ibérica, Британський музей, Лондон (ліцензія – суспільне надбання)

            В наступних розділах читайте  

  • «H7b – індоєвропейські міграції в країни Далекого Сходу, Тибет та Індію, а  також вікінги Фінляндії та Швеції»
  • «H7d – неоліт Німмеччини та культура шнурової кераміки Польщі та Чехії. Залізний вік Франції та Британії, вікінги»

[1] Human Genomic Diversity Where the Mediterranean Joins the Atlantic [Електронний ресурс] / [C. Hernández, G. Pita, B. Cavadas та ін.] // Academic OUP Molecular Biology and Evolution. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://academic.oup.com/mbe/article/37/4/1041/5670533

[2] Казакевич Г.М. Східні кельтикультуриідентичностіісторіографічні конструкції. Київ, Вінниця: Нілан-ЛТД, 2015. — 358 с.

[3] Neolithic and Bronze Age migration to Ireland and establishment of the insular Atlantic genome [Електронний ресурс] / [L. Cassidy, R. Martiniano, E. Murphy та ін.] // Ncbi Pnas. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4720318/

[4] The genomic history of the Iberian Peninsula over the past 8000 years [Електронний ресурс] / [I. Olalde, S. Mallick, N. Patterson та ін.] // PubMedCentral. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6436108/

[5]Human Genomic Diversity Where the Mediterranean Joins the Atlantic [Електронний ресурс] / [C. Hernández, G. Pita, B. Cavadas та ін.] // Academic OUP Molecular Biology and Evolution. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://academic.oup.com/mbe/article/37/4/1041/5670533

[6] Corded Ware cultural complexity uncovered using genomic and isotopic analysis from south-eastern Poland [Електронний ресурс] / [A. Linderholm, G. Kilinc, A. Szczepanek та ін.] // Scientific Reports. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/340695620_Corded_Ware_cultural_complexity_uncovered_using_genomic_and_isotopic_analysis_from_south-eastern_Poland

[7] The Beaker Phenomenon and the Genomic Transformation of Northwest Europe [Електронний ресурс] / [I. Olalde, S. Brace, M. Allentoft та ін.] // bioRxiv. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/135962v1.

[8] Ancient DNA at the edge of the world: Continental immigration and the persistence of Neolithic male lineages in Bronze Age Orkney [Електронний ресурс] / [K. Dulias, M. Foody, P. Justeau та ін.] // Pnas. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://www.pnas.org/doi/10.1073/pnas.2108001119

[9] Maternal relationships within an Iron Age burial at the High Pasture Cave, Isle of Skye, Scotland [Електронний ресурс] / [K. Dulias, S. Birch, J. Wilson та ін.] // Journal of Archaeological Science. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0305440319300664?via%3Dihub

[10] Large-scale migration into Britain during the Middle to Late Bronze Age [Електронний ресурс] / [N. Patterson, M. Isakov, T. Booth та ін.] // Nature. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://reich.hms.harvard.edu/sites/reich.hms.harvard.edu/files/inline-files/Patterson_BritainMigration_Nature_MainManuscript_2021_3.pdf.

[11] Iron Age and Anglo-Saxon genomes from East England reveal British migration history [Електронний ресурс] / [S. Schiffels, W. Haak, P. Paajanen та ін.] // NCBI. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4735688/

[12] Goth migration induced changes in the matrilineal genetic structure of the central-east European population [Електронний ресурс] / [I. Stolarek, L. Handschuh, A. Juras та ін.] // ResearchGate. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/332781862_Goth_migration_induced_changes_in_the_matrilineal_genetic_structure_of_the_central-east_European_population.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Translate »