Гаплогрупа мтДНК H7 – я, етруски, кельти, євреї та Руський князь

Частина I – Етруски

Можете вважати, що я егоцентрична особа, адже ця стаття частково про моє походження. Оскільки гаплогрупа моєї бабусі, яка успадковується по прямій жіночій лінії, збігається з підгалуззю мтДНК елітного воїна з Луцького замку в Україні, якого заведено вважати князем Дорогобужа з дому Волинських Мономаховичів, Ізяславом Інґваровичем (1199 – 1223 рр.), я вирішила більш детально дослідити це питання. Звісно, я не княжого роду. Материнська мтДНК Н7, щасливими власниками якої судилось стати мені та волинському князю, є нечисельною серед сучасного населення, але достатньо визначальною в маркуванні міграцій наших прабатьків. З України тільки 40 носіїв мтДНК H7 серед тих, хто зробив  аналіз в компанії Family Tree DNA (тільки 4 з них з моїм гаплотипом H7c1). Приблизно стільки H7 ж серед італійців та шотландців. У поляків та французів 80 осіб.  Максимальна кількість Н7 в проєкті (140-180 учасників) серед американців, англійців, німців та ірландців. Не забувайте, що серед українців ДНК тести не надто популярні через ціну та логістику, тому й такі цифри.  

            В процесі накопичення матеріалу по цій темі, я зрозуміла невідворотність мого подальшого заглиблення не лише в тему вікінгів, кельтів та етрусків, і навіть тибетців, індійців та євреїв.

H7c1 – серед етрусків

H7c1 – серед етрусків

            Тема етрусків стосується мене безпосередньо, адже мій гаплотип H7c1 серед археозразків зустрічається лише в Італії залізного віку (533-392 до н.е.) серед представників цього непересічного історичного народу.  Попереднє його відгалуження H7c в Балканському неоліті Хорватії (5641-5560 до н.е.) разом з типовим гаплотипом для неолітичних фермерів Європи Y-хром. G2a2a1 (G-P15, L1259, PF3177)[1], підгалузі якого в цей період також знаходили на території сучасних Іспанії, Чехії, Сербії та Болгарії. Проте, материнська лінія Н7 в Іспанії та Італії з’являється щойно в період міграції кельтів на захід та поширенням елементів гальштатської та латенської культури або більш ранньої Urnfield (1300 до н.е. – 750 до н.е.), носії якої  розмовляли протокельтською мовою і кремували померлих та ховали їх в урнах. Також в цю епоху традиція кремації превалювала в Лужицькій культурі (1300 до н.е. – 500 до н.е.), західної частини України, Польщі, Чехії, і навіть в країні Басків (Н7 в місті La Hoya – IV ст.до н.е.).  В період залізного віку в Іберії генетики документують послідовну тенденцію збільшення предків, пов’язаних із населенням Північної та Центральної Європи, у порівнянні з попереднім бронзовим віком[2]. Я ж бачу  й більш східний зв’язок, зокрема з Південно-Східною частиною Польщі та заходом України. Археологічні артефакти свідчать про активні торгівельні стосунки між кельтами та етрусками.

Мапа найближчих збігів по моїй мтДНК H7c1 (HVR2)

            Маю підозру що представники носіїв моєї мтДНК Н7с1 були серед тих, хто в Східній Європі в давні часи дотримувався традиції спалювання померлих, адже серед усіх  досліджених палео-ДНК H7 попередніх історичних періодів,  вони в меншості. Сучасний розподіл цього відгалуження також частково маркує їх шлях в історії. Мої гаплогрупні родичі живуть в Італії, Польщі, Україні, але найчисельніші її представники – у Великій Британії, Ірландії, та Німеччині та США. Деякі представники  H7c з Англії, Ірландії та Норвегії пов’язують свою гаплогрупу з шотландським походженням Scottish mtDNA Project

            Одним словом, тема етруски-русини (Ukrainian Ruthenians), або русини-етруски з анекдотичності  різних гіпотез  перетікає в реальну історію моєї сім’ї, а відповідно до сучасного розподілу  гаплогрупних родичів,  нагадує про шляхи міграції кельтів. Археологія нам підказує, що кельти мали міцні контакти з етруськими центрами Північної Італії, зокрема, більшість бронзового посуду в похованнях Гальштатської культури (Австрія) були виготовлені етрусками.

            Впродовж бронзової доби представниці Н7 жили в Польщі, Чехії, Болгарії, Словенії і, можливо, в Україні. В залізну добу ми їх знаходимо в культурі Гальштат у Чехії (800-550 до н.е.) та в Латенській культурі на території сучасної Угорщини. Як відомо обидві археологічні культури пов’язують з кельтами. Надаремно одна з концепцій походження кельтів побудована на безперервному етнокультурному зв’язку  представників таких археологічних культур від епохи бронзи до залізного віку: унетицької (ІІ тис. до н. е.), курганних поховань (ІІ тис. до н. е.) та полів поховань (до VIII ст. до н. е.), гальштатської (VIII-VI ст. до н. е.) та латенськоюї (VI-I ст. до н.е.). Я ж цю тяглість в археогенетичних дослідженнях  простежую ще від часів культури бойових сокир Південно-Східної частини сучасної Польщі.

  Ймовірно, саме кельт-ібери принесли материнські лінії в Іспанію (мтДНК H7a1 з їхніми супутніми Y- R1b1a1a2a1a2), а споріднені з ними племена – в Італію H7c1 та H7f в середовище етрусків. Саме в період 900-200 років тому майже усі виявлені в Італії чоловічі лінії належать до чоловічої гаплогрупи R1b (М269 P312) – яку в залізну добу найчастіше асоціюють з кельтами. Наприклад, деякі з етрусків R1b (L51- Z2118 – PF7589) та R-P311 мали  предків 2300 років до н.е. в Підкарпатському воєводстві Польщі, а R-P312 – 2500 років до н.е. в Чехії. На жаль, маємо мало зразків цього періоду з території України.  Але відомо, що в етруський період з 900 р. до н.е. по 200 р. до н.е. в Італії простежується   30-40% походження Понтійсько-Каспійського степу бронзового та залізного віку, який в Італію потрапив через проксимальні популяції Європи [3]. Серед скіфів H7 я знайшла тільки на території Угорщини.  

            Отже, протягом залізного віку генетики виявили значний компонент степового походження, пов’язаного з індоєвропейськими країнами, і відсутність останніх домішок, пов’язаних з Анатолією, серед імовірних неіндоєвропейсько-мовних етрусків[4]. Чому етруски «неіндоєвропейсько-мовні»? – для мене до сьогодні загадка. Думаю, це тема для окремого дослідження.

H7c1 Ancient human DNA map

Зразок етруски H7c1 з Італії

            Також, змушена розчарувати тих, хто через мою цікаву вдачу та багатозначне німецьке прізвище моєї бабусі, вважав мене єврейкою. А я й не надто сперечалась. Думала, що там Бог або архітектор-випадок  намішав в генетичній рулетці, то все моє.  Але дівоче прізвище прийшло в бабусину родину по чоловічій лінії, а по материнській моя гаплогрупа Н7с1, яку ми розглядаємо, має українське коріння. Бабуся оселилась у Львові ще в 1936 році, а народилась в межах 30 км від цього міста.

Окремої уваги в контексті материнської гаплогрупи H7c заслуговує зразок ранньоеладського періоду з найбільшого грецького міста  Афіни, зокрема,  мтДНК Н7с4 датований епохою ранньої бронзи 3200 – 2000 років до н.е. Ця гілка 3200 р. до н.е. відділилась від предкової H7c, яку виявили в неоліті Хорватії. Саме з цього періоду (3000 років до н.е.) археологи простежують безперервність заселення людьми в Афінах. В 1400 р. до н.е. це місто було одним з центрів Мікенської цивілізації. Ранній елладський період II завершився вторгненням індоєвропейців під час ранньоелладської епохи III або періоду Тірінфської культури (Tiryns culture)  приблизно 2200–2000 років до н.е., яка передувала знаменитій мікенській культурі. Н7с4 могла бути серед цих індоєвропейських мігрантів. Зокрема, дивує, що я до сьогодні не знайшла материнську лінію Н7 на Близькому Сході в найдавніші часи.  Щойно, 3 ст. до н.е. датовано єдиний зразок Н7 на Егейському узбережжі Малої Азії (сучасна Туреччина) в Karamattepe Hellenic culture. Зрозуміло, що вона потрапила туди з греками. Геродот називав справжніми іонійцями всіх тих, хто походить з Афін, проте зазначив, що вони змішалися з багатьма іншими племенами, мініями з Орхомену, кадмеями, фокейцями, дорійцями, зокрема, і з молоссами та пеласгами з Аркадії (Геродот I.146). Тому зі слів Геродота, іонійці не мали спільної мови, а розмовляли чотирма різними говірками. В іонійців був союз 12 міст, частина з них на західному узбережжі Малої Азії.

            Н7с4, як і моя мтДНК H7c1, серед сучасного населення дуже рідкісна, 4 носії в Швеції, 3 в Італії, 2 в Македонії, 1 в Великобританії, 1 в Хорватії, 1 в Греції, а також по 1 в Україні, Угорщині та Румунії.

Автор: Галина Водяк (Halyna Vodiak)

mtDNA H7c4

Далі буде…в

II частина «H7c2, H7e, H7j – серед євреїв»

III частина “Елітний воїн13 ст. з Луцького замку (Україна) або Волинський князь Ізяслав Інґварович – мтДНК H7”

IV частина “H7a – Кельти та баски в світлі генетичних досліджень. Балканський енеоліт Болгарії, культура бойових сокир, кельти, скіф з Угорщини, германці та вікінги”

V частина “H7b – індоєвропейські міграції в країни Азії, зокрема в Тибет та Індію, а також вікінги Фінляндії та Швеції”

VI частина “H7d – неоліт Німеччини та культура шнурової кераміки Польщі та Чехії. Залізний вік Франції та Британії, вікінги”



[1] The genomic history of southeastern Europe [Електронний ресурс] / [I. Mathieson, S. Alpaslan-Roodenberg, D. Reich та ін.] // Nature. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/nature25778.

[2] The genomic history of the IberianPeninsula over the past 8000 years [Електронний ресурс] / [I. Iñigo Olald, S. Swapan Mallic, N. Nick Patterson та ін.] // Science. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/331744779_The_genomic_history_of_the_Iberian_Peninsula_over_the_past_8000_years

[3] Ancient Rome: A genetic crossroads of Europe and the Mediterranean [Електронний ресурс] / [M. Antonio, Z. Gao, H. Moots та ін.] // Science. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC7093155/.

[4] The origin and legacy of the Etruscans through a 2000-year archeogenomic time transect [Електронний ресурс] / [C. POSTH, V. ZARO, M. SPYROU та ін.] // Science. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.abi7673.

Translate »