Етногенез та популяційна генетика

В основу терміну  етногенез буквально вкладено два слова – “народ та походження”.

          Походження – це насамперед генетична спорідненість. Тому не враховувати популяційну генетику у формуванні народу з давньою історією безглуздо. Новоспечені народи можуть закривати очі на філогенезу етносу, популяційну спільність. Але чому це мавпують нації у яких був свій унікальний шлях з глибин тисячоліть?

Філогене́з  – з грец. φϋλον — рід, плем’я і γεννάω — породжую.

Щодо конкретного етносу філогенетичне дерево збудувати, мабуть, не вдасться, адже процес його формування радше нагадує кущ. Уявімо, що Україна – це калина або яндерево (бузок). Філогенетичне або еволюційне дерево (Phylogenetic tree) – це розгалужена діаграма, що показує еволюційні відносини між різними людьми  на основі подібності та відмінності їх фізичних чи генетичних характеристик. Кожна гілка в своїй основі має найдавнішого спільного предка, у якого виникла унікальна мутація, своєрідна мітка, яка передаватиметься наступним поколінням, аж поки не з’явиться нова мітка (мутація) та нова гілка. Довжину кожної гілки у філогенетичних деревах інтерпретують, як оцінку часу. Подібні методи використовують в кількісній порівняльній лінгвістиці (лексикостатистиці та глотохронології) для побудови мовного дерева та розрахунку появи нового мовного вузла. Для оцінки ступеня генетичної спорідненості двох мов також використовують лексичну схожість. Відсотки лексичної схожості вище 85% зазвичай вказують на те, що дві мови, які порівнюються, ймовірно, є спорідненими діалектами. Для прикладу, англійська мова схожа з німецькою на 60%, з французькою на 27%.

         Етногенез (народження народу)  –  це філогенез великої сім’ї, або кількох сімей, які обростають родиною, родинним колом та близькими друзями, яких об’єднує не лише генетична, але й культурна, духовна та матеріальна спільність.

В сім’ї можуть бути як рідні діти, так і усиновлені. В родині з’являються ще й зяті та невістки. Іноді друзі стають майже рідними. Тобто, не всі члени родини є кровноспорідненими. Але осердям цієї мікроспільноти є сім’я та родина, яких все ж об’єднує ГЕНЕТИЧНА спільність. Вона є первинною в формуванні родинного кола, родина є тим магнітним полем, сила якого одних притягує, інших відштовхує. Тих, кого  принадив цей магніт (невістки, зяті та друзі) стають родиною, хоч і не є родичами. Їх тепер об’єднує не тільки родинний стовбур, але й згуртованість подібними умовами життя, традицій, мети та інтересів. На рівні етносу  –  це усвідомлення культурної, духовної, матеріальної спільності та джерел її походження.

         Етнос  –  це велике родинне коло. І превелике щастя, коли члени цього кола не просто прагнуть мати свій дім, а зуміли збудувати цілу фортецю з оборонними мурами під назвою держава. 

         Етнос (з грецької мови) –  народ. Народ, який МАЄ власну державу –  це нація. Народ, який ПРАГНЕ мати власну державу –  це етнос. Народ, який НЕ прагне мати власну державу –  це етнографічна група. Не дайте перетворити націю в етнографічну групу.

         Отже,  для означення етногенезу треба враховувати не тільки дані фольклористики, археології, лінгвістики, історії,  етнології, ономастики, антропології, але й популяційної генетики. Етногенез українців своїм корінням сягає щонайменше часів Трипільської цивілізації, як періоду консолідації різних племен навколо найбільших у світі на той час мегапоселень, протоміст, які без сумніву були джерелом культурних інновацій, якими були підживлені наступні масштабні міграції з наших теренів з часів енеоліту. Від бронзового віку і до сьогодні можна простежити тяглість основних генетичних ліній українців. Радикальної зміни населення відтоді на нашій землі не відбувалось.

Галина Водяк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

EN FR DE PL RU UK