Самар та Самара Дніпровські – історія гідроніма та топоніма з найдавніших часів

17.07.202322.04.2024 Галина Водяк

Самар в Україні – місто запорізьких козаків Самарської паланки, розміщене на березі річки Самари, лівої притоки Дніпра. Саме цю назву “Самар” цьогоріч планують повернути місту, яке певний час називали Новомосковськ.

Не буду повторювати загальновідому інформацію щодо терміну “Самар”, яка стосується козацьких часів. Спробую заглибитися в більш давні історичні джерела, адже ми звикли вважати, що перші писемні згадки про Самарію на землі Палестинській у VIII ст. до н. е. Найімовірніше, ця назва НЕсемітського походження, хоч і Самарія (івр.Шором) була столицею Ізраїльського царства. Біблійні розповіді виводять цей топонім від імені власника гори Шомера або Шемера. «Він [ізраїльський цар Омрі, аккад.Hmrî, Hu–um–ri–a, 9 ст. до н.е.] купив у Шемера гору Самарію за два таланти срібла, і збудував на горі місто, назвавши його Самарією, за ім’ям Шемера, імені колишнього власника гори» (1 Kings 16:24). Тобто ця назва існувала задовго до того, як Самара стала столицею Ізраїльського царства. Та й самаритяни (івр.«шомронім») – це не зовсім євреї, а окрема юдейська етнорелігійна група, основу якою складали переселенці з месопотамських міст в межиріччі Тигру та Євфрату в часи панування ассирійців. «Цар Ассирії привів людей із Вавилону, з м.Кута [Вавилонія, р.Євфрат], Авви, Хамату[Хама – арамейське місто на річці Оронт, Сирія] та Сефарваїму [на східному березі Євфрату] й поселив їх у містах Самарії, щоб замінити ізраїльтян» (2 Kings 17:24). Лише після переселення їх почали називати самаритянами.

До речі, серед аккадських наскельних написів в Месопотамії фігурує співзвучне місто Сімуррум (Si-mu-ur-ri-im), яке існувало з 2000 до 1500 до н. е., яке пов’язують з хуритами. З часом частина ур-термінів перетворилась на ар-терміни. Наприклад, від ассирійської назви «Урарту» (перша згадка в XIII ст.до н.е.) виводять біблійне слово «Арарат». Серед пантеону хуритських богів-захисників в клинописних текстах засвідчено також ім’я Ша-ру-ма, наприклад šar-ru-ma, šar-ru-um-ma, šar-ma. Але походження назви Урарту, як і Сімурум та Сарума радше пов’язують з носіями НЕсемітської вимерлої хурро-урартської мовної сім’ї. Існують різні гіпотези про зв’язок хуррито-урартських мов не лише з кавказькими, шумерською але й з індоєвропейськими мовами.

Можна розглядати різні словотвірні основи Сам-Ар та Са-Мар і дійти в пошуках як до індоєвропейців Близького Сходу та Анатолії, так і до шумерів, хурито-урарців та семітомовних акадійців. Фонетично «Самара» через літеру “С” звучить лише в індоєвропейських мовах. В семітському варіанті ми можемо лише простежити ймовірні “Шамари”.

Не хочу фантазувати та химерувати на тему шумерів, семітів та індоєвропейців на Близькому Сході, а лише скомпілювати цікаві факти щодо етнонімів та топонімів “Самар” від мідної доби до середньовіччя.

МАР: Амар-Мардук і Шамаш

Шумерське місто Марі 2900 р. до н. е. Назву пов’язують з іменем месопотамського бога Ітур-Мер.
Також можна згадати шумерського бога “тільця Сонця” – “Amar utu”, вавилонська форма імені якого Мардук. Сина Сонця зображали на сонячній колісниці.
Його батька, шумерського бога Сонця “Utu”, в аккадській мові називали Samas – шамаш. Месопотамський бог Шамаш – Samas (šamaš) відігравав важливу роль в бронзову добу. Ім’я Шамаш є спорідненим аккадським термінам «шамшу –šamšu» («сонце»).
До речі, в Іраці, на березі ріки Тигр, сьогодні також є місто Самарра.

Ще до часів імперської експансії Ассирії у напрямку Сінайського півострова, у 12 ст. до н.е. в тих палестинських та ізраїльських краях поселились пелесети-філистимляни з «народів моря», європейці за походженням, що підтверджено генетичними дослідженнями. Ассирійською мовою їх називали «паласту», на івриті Pəlištî (множ. P’lishtim), в єгипетських джерелах «пелесет». Хоронім «Палестина» походить саме від них, не виключено, що й термін Самара. Ці прибульці заснували 5 міст – Аскелон, Ашдод,

Газ, Гаті, Екрон. В період їхнього панування міста Самара ще не існувало, а лише етнонім та топонім для гори Самар (Шемер). Пелесети воювали з семітами за землі Ханаану і навіть заволоділи їхнім Ковчегом Заповіту. Про це розповідає Біблія. У 604 році до н.е. вавилонський цар Навуходоносор захопив філістимлянське П’ятиграддя і вивів їх разом з євреями на свої землі.

У 2019 році Michal Feldman та інші генетики дослідили ДНК філістимлян: «Популяція раннього залізного віку відрізнялася високою генетичною спорідненістю з європейськими популяціями та високою варіацією цієї спорідненості, що свідчить про те, що потік генів із генофонду, пов’язаного з європейським походженням, потрапив в Ашкелон або наприкінці бронзового віку, або на початку залізного віку. З наявних сучасних популяцій ми моделюємо генофонд південної Європи як найкращий проксі для цього вхідного потоку генів. Нарешті, ми помічаємо, що надлишок європейської спорідненості осіб раннього залізного віку не зберігається в популяції пізніше залізного віку, що свідчить про обмежений генетичний вплив на довгострокову структуру населення Ашкелону.»[1] Це й не дивно, «що надлишок європейської спорідненості осіб раннього залізного віку не зберігається в популяції пізніше залізного віку», адже, найімовірніше, більшість з них переселили з цього міста.

Дванадцять племен Ізраїля (Ісуса Навина 13–19)

Проте, оскільки санскрит рясніє термінами з коренем «самар» та й географія поширення подібних топонімів охоплює терени від Західної Європи до Японії, однозначної відповіді, хто і звідки приніс цей термін, який означає «охоронець», ми не знайдемо. Проте, деякі свої міркування з цього приводу я наведу у цій статті.

Небіблійна версія назви «Самарія» була знайдена після завоювання регіону царем Ассирії Саргоном II (Šarru-kīn, Шаррукін – «цар законний», шарр-сарр з аккадської «цар»), який перетворив Ізраїльське царство на провінцію Ассирійської імперії (722-705 р. до н. е.).У двох своїх листах він писав, що завоював Самарію, столицю Ізраїльського царства, і вигнав її жителів. У «Вавілонській хроніці» написано, що Салманасар «знищив місто Самарія».

Наступні згадки про інші Самарії вже на межі нашої ери.

В географії Страбона (1 ст. до н.е.) знаходимо місто Самаріана в Гірканії на південно-східному березі Каспійського моря. “Гірканія, навпаки, дуже родюча і велика; здебільшого це рівнина зі значними містами; до них належать Талаброка, Самаріана (Σαμαριανὴ), Карта і столиця Тапа. Остання, як кажуть, розташована трохи вище за море в 1400 стадіях від Каспійських Воріт” (Strabo 11.7.2)[2]

За часів перського царя Дарія I (550-486 р. до н. е.) Гірканія була об’єднана з Мідією.

Спробуємо знайти “міст” між південнокаспійською Самаріаною та Самарією – столицею північного Ізраільського царства (9-8 ст. до н. е.). Єрусалим (Урусалім) в той час – був центром південного Юдейського царства (10-6 ст. до н.е.). Зазначу, що аналоги «самар-термінів» можна також шукати й у південносхідному напрямку від Каспійського моря, про що розповім згодом.

У 722 р. до н.е. асірійський цар Саргон II захопив Самарію та переселив 27 280 осіб із вищого класу Самарії до Асирії та Мідії. До речі, у Талмуді Самарія згадується як «земля хетів». Про це можна прочитати в івритомовній he.m.wikipedia.

Особисто я Талмуд ніколи не читала, та й на вікіпедію посилатись – моветон. Проте, хети в цьому контексті мене зацікавили, адже теоніми та топоніми на АР вперше джерельно пов’язані саме з ними. Першочергово етноніми, з яких трансформувався усім відомий термін «арій», засвідчені в пантеоні індоєвропейських богів Анатолії. Головною «королевою всіх земель» в Стародавньому Хетському царстві (XVI ст. до н.е.) була богиня Сонця Арінніянка (Арінніті), дружина бога погоди Тархуна.

*Хетська «богиня сонця Арінна», Анатолія 15-13 століття до н.е.*

Отже, в терміні “Самар” нам слід розглянути дві словотвірні основи “САМ” І “АР”.

“САМ” можна легко пов’язати з фракійцями та населенням грецьких островів, щонайменше за “Географією” Страбона (I ст..до н.е.). Але, якщо заглибитися глибше, то з південносхідними європейцями, які за даними генетиків були тими прибульцями на землі Аскелону (в сучасному Ізраїль), за 70 км від Іерусалима (Уршаліма) в 12 ст. до н.е. Приблизно така ж відстань в межах 100 км між Самарою та Аскелоном, між якими розміщено войовничий народ ДАН, одне з племен (колін) Ізраїлевих. Проте, усі три терміни перегукуються з індоєвропейськими мовами, зокрема й зі санскритом. Варто зауважити, що топоніми Тир, Галілея, Галілейське море (Тиверіадське озеро) спонукають шукати паралелі з європейськими аналогами, що породжує безліч цікавих контроверсійних гіпотез. Але в даній статті я намагаюсь скомпілювати лише інформацію щодо словотвірної основи «сам» в найдавніші часи.

Термін “сам” і Самофракію” згадує Страбон[3]:

острів Саме та місто Самос в Кефалонії (найбільший острів Греції) та їхні мешканці самейці.
Самик, рівнина в Тріфилії (Пелопонес, Греція),
острів Сам, Самос фракійський (Σαμοθράκη – острів Греції недалеко від берегів Болгарії в Егейському морі),
і навіть Самнітські гори в Італії.

За Страбоном походження слова пов’язують з фінікійським словом “сама”, що означає “високий”. Оскільки греки абетку запозичили у фінікійців, то й походження деяких слів чомусь шукають саме там. Але фінікійці записували лише приголосні звуки.

У 580—560 рр. до н. е. греки, вихідці з острова Самос в Криму (м. Керч, Україна) заснували античне місто Німфей (д.гр. «святилище німф»).

У період 409—405 рр. до н. е. правитель міста карбував срібну монету з надписом ΣΑΜΜА та зображенням голови лева на реверсі та Німфи на аверсі. На деяких німфейських монетах є зображення лука зі стрілою, що є елементом скіфської тематики. Навіть існують гіпотези, що це був скіфський цар Саумак.

Про значну присутність скіфів у V ст. до н. е. в Німфеї свідчать їхні численні кургани. Проте, немає значення греки чи скіфи карбували цю монету. В контексті даної теми нас цікавить факт існування антропоніма Самма в Україні в період античності (5 ст. до н.е.).

Фото з сайту bosporan-kingdom

Отже, термін Самарія утворився десь на Близькому Сході, ймовірно в середовищі індоєвропейців доби пізньої бронзи, хетів, філістимлян (пелесетів європейського походження) або індоіранців. Хоча етимологічні паралелі можна шукати як у санскриті, так і в шумерських та аккадських джерелах. В скіфо-сарматський період топонім з коренем «Самар» проник на південні береги Каспійського моря, можливо, внаслідок численних переселень народів, які практикували ассирійські, вавилонські, перські, грецькі (Олександр Македонський) імператори. Сармати, алани, або предки частини хозар принесли цей термін на терени між Дніпром та Волгою. Біля Дніпра подібний топонім або гідронім можна зустріти у творах авторів 2 ст., про що я розповім нижче. Проте, саме в Хазарський період маємо зафіксовані згадки про Самару на Волзі.

У 922 р. Ібн Фадлан згадує річку Самур (Самару на Волзі), коли розповідає про свою подорож через землі хазар, печенігів до башкирів[4].

Крім “Самур” від Ібн Фадлана… Ще одна співзвучність з Самарою –

Ібн Хачкар ан Нисиби (951 р.) згадує хозарське місто СаманДар на відстані 8 днів (~200 км) від їх столиці Ітил-Атил-Атул на Волзі. (ст.72)[5]

Тобто, гіпотетично можна припустити, що переселені у 8 та 6 ст. до н. е. на територію Мідії нащадки філістимлян (пелесетів), а також депортовані євреї принесли термін Самарія – Самаріана на Південь від Каспійського моря, де тоді жили массагети, віддалено споріднені за деякими ознаками зі скіфськими племенами. В наступні століття через аланське посередництво цей термін Самарія перекочував у різноплемінний Хозарський каганат, яке очолювали правителі, які сповідували юдейську релігію. Тому ми цей термін бачимо біля річки Волги. Християнам ця назва також підійшла, як біблійна згадка про доброго самаритянина.

До речі, 50% левітів з коліна священнослужителів (яким не давали земельних наділів, але платили десятину), належали до молодшого індо-ірансько-кипчацького відгалуження гаплогрупи R1a Z93, Z94 (R- Y2619)[6]. У VIII – VII ст..до н.е. відбулась масова депортація євреїв з Ізраїльського царства в Ассирію, семітську державу на півночі Месопотамії, в основному вздовж ріки Хавор, де раніше знаходились арамейські царства, та в Мідію, історичний регіон на заході Ірану. На мою думку, саме в Мідії хтось з індо-іранців приєднався до юдеїв. Саме У VIII до н.е. жив спільний предок для усіх носіїв R- Y2619 і поширена вона саме серед східноєвропейських євреїв, які могли в Україну проникнути через Хазарський каганат.

Мабуть, українським козакам було відомо, що термін «Самар» – це охоронець, воїн, якого береже Бог. Саме так до сьогодні трактують це ім’я. Тому топонім та гідронім Самар і Самара виявились досить живучими також і на нашій землі, хоч і глибини етимологічних пошуків заводять нас далеко за часові рамки авраамічних релігій.

Літеру “а” в кінці терміну “Самар” додали для уподібнення зі стародавньою назвою річки – Ра. Річка Ра в географії Клавдія Птолемея – це НЕ назва конкретної річки, а променевоподібне (сонцеподібне) розгалуження її русла на кілька річок при впадінні в море, або іншу велику водойму.

Цікавою в контексті нашої теми також є назва столиці Согдійської сатрапії Перської імперії Ахеменідів – Самарканд (в Узбекистані). Це було важливе місто шовкового шляху між Європою та Китаєм. Проте, греки це місто чомусь називали Мараканда (Μαρακανδα). З согдійської східноіранської мови “Samar” – камінь, скеля, а “kand” – форд, місто.

В “Географії” Клавдія Птолемея (2 ст.) уздовж річки Борисфен знаходимо “Сарум”[7]. Тотожність термінів СаМУР-СаРУМ можна розглядати крізь призму поширеного фонетичного явища переставляння звуків – метатези, як у слові «суворий-суровий». Також у праці цього географа знаходимо гідронім на півночі Європи під Британським океаном “ТаМАР – Тамарус”. В цьому контексті пригадалось скіфське слово сарматського періоду ТеМАРунда, як «матір моря» стосовно Азовського моря, яке своїми водами породжувало Чорне море (Пліній,VI,7.20)[8]. Це на той випадок, якщо розглядати термін через склади Са-МАР та річку Самар, як матір більших водойм, зокрема, Дніпра.

Окрім цього, десь у Франції або Бельгії, Птолемей згадує поселення САМАРобріва[9]. Про це місто можна також знайти в “Записках Юлія Цезаря” (I ст. до н.е.) або “Записки про галльську війну”, як місто бельгійського племені амбіанів[10]. Самаробріва, амбіани та кельтські племена амбаррі, амбібарії в Галії етимологічно перегукуються зі західноукраїнським містом САМБІР та й з усіма «самарами».

Як у Японії зародився термін самураї – сабурай?… Я не знаю. Відомо, що ця каста воїнів з’явилась у 12 ст. Фонетично правильно цей термін звучить “сабураї”, адже “бусі” в японській мові означає воїн, а склад “sa” – справді, “moru” – захищати. Тобто, сабурай, самурай – справжній воїн, а дієслово saburau, saburafu – служити, пильнувати.

Від санскриту та його джерел, від Самура до Амура, від Самарії до Самари, від кельтського Самаробріва до Самбора, від савроматів-сарматів до сарумів-самурів-самарів та козаків, можна прокладати цікаві етимологічні шляхи та стежини. Проте, беззаперечно, що «Самар» – найкраща історична альтернативна назва для перейменування міста Новомосковськ на теренах України. На крайній випадок, можна назвати черговою Новоукраїнкою. «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі» (Т.Г. Шевченко). Прикро, але Самара на Волзі якраз на землі сучасного нашого ворога і супостата. Але це не привід відмовлятись від такого давнього історичного топоніма, як Самар та Самара в Україні на Дніпрі.

Автор: Галина Водяк

[1] Michal Feldman et al. , Ancient DNA sheds light on the genetic origins of early Iron Age Philistines. Sci. Adv.5, (2019).DOI: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.aax0061

[2] Strabo. ed. A. Meineke, Geographica. Leipzig: Teubner. 1877. Strab. 11.7.2. DOI: https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A1999.01.0197%3Abook%3D11%3Achapter%3D7%3Asection%3D2

[3] Географія Страбона Указатель собствених имен и географических названий. Текст приводится по изданию: Страбон. ГЕОГРАФИЯ в 17 книгах. Репринтное воспроизведение текста издания 1964 г. М.: «Ладомир», 1994. Режим доступу до ресурсу: https://ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a=1341342245

[4] Ибн-Фадлан. «Записка» о путешествии на Волгу (Книга Ахмада Ибн-Фадлана Ибн-аль-‘Аббаса Ибн-Рашида Ибн-Хаммада, клиента Мухаммада Ибн-Сулаймана, посла аль-Муктадира к царю славян)

(921–922 рр.). Режим доступу до ресурсу: http://hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/921.ibn-fadlan..php

[5] Калинина Т. М. Восточние источники о столице Хазарии Итиль (состояние проблеми и переводи). ” Хазарський альманах, том 10. Харьков 2012

[6] Multiple Origins of Ashkenazi Levites: Y Chromosome Evidence for Both Near Eastern and European Ancestries [Електронний ресурс] / [D. Behar, M. Thomas, K. Skorecki та ін.] // NCBI. – 2003. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1180600/

[7] Географія Птолемея, кн.III, гл.5 [Електронний ресурс] // Нью-Йоркська публічна бібліотека. – 1932. – Режим доступу до ресурсу: https://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Gazetteer/Periods/Roman/_Texts/Ptolemy/3/5*.html

Див.також https://topostext.org/work/209

[8] Pliny the Elder (латинський текст). Liber VI https://penelope.uchicago.edu/Thayer/L/Roman/Texts/Pliny_the_Elder/6*.html

[9] Цезарь Гай Юлий Книга “Записки о галльской войне”. Указатель собственных имен к «Запискам Юлия Цезаря». Режим доступу до ресурсу: https://litlife.club/books/5584/read?page=63

[10] Указатель собственных имен к “Запискам Юлия Цезаря” и карты. Н.В. Костовская. Режим доступу до ресурсу: http://xlegio.ru/sources/caesar/index-of-names/