Хорвати та білі хорвати – генетичне походження та деякі історико-етимологічні дефініції

Після історичних  часів Скіфії скіфської, Сарматії та Скіфії гунської на теренах України, за словами Констянтина Багрянородного, в IX- поч.X ст.  існувала Русь біля Києва, в якій жили роси (Ρως), а також землі під владою пачинакитів на півдні від гирла Дунаю до хозарської фортеці Саркел на середньому Дону, і на західних теренах  – частина Великої Хорватії, в якій жили білі хорвати, а за Доном і Меотидою (Азовське море) – Хазарія, Чорна Булгарія і Мордія. Згодом  уся територія сучасної України увійшла в державу Русь з політичним центром у Києві (IX-XIV ст..).

            Хорвати – етнос, який почав формуватись у 7-10 ст. на території колишньої Римської провінції Далмація, походять  насамперед від середньовічних прийшлих білих хорватів з Прикарпаття, зі східних теренів Великої Хорватії в Центральній Європі, а саме з суміжних територій сучасних держав Польщі та України, з території між франками, турками (угорцями), і печенігами. Цікаво, що Констянтин Багрянородний печенігів (кангарів) турками НЕ називав, а лише угорців та аварів.

Відстань від білих хорватів до моря, яке називається темним (Σκοτεινή), 30 (λ) днів шляху, тобто від 600 до 1200 км. Хорвати завоювали Далмацію шляхом перемоги над аварами та отаборились в ній.

Довідка:

• Βελοχρωβάτοι – в глосарїї  до грецького тексту Констянтина Багрянородного (1920 р.)   зазначено, що «білі хорвати (СІ. biel, білий) ймовірно, маються на увазі жителі Богемії та Моравії». Таке трактування викликає сумніви, адже назва країни «Моравія» була відомою для автора, про що є окремий розділ в його книзі,  проте, він її не згадує, коли описує нехрещених білих хорватів. (Велика Моравія, країна Сфендоплока» –  «μεγάλη Μοραβία, ἤτοι ἡ χώρα τοῦ Σφενδοπλόκου»[1]). Щодо Богемії, то паралелі провели  через незначну співзвучність з «Вагівареєю- Βαγιβαρείας», де живуть білі хорвати. Проте, найімовірніше, що Βαγιβαρείας – це Борія (Борея), територія розміщена  на півночі від світу грецьких авторів, але до гіпотетичних Гіперборейських гір, колишня Скіфія.

• Πατζινακῖται[2] – патзінакіти або печеніги, яких раніше звали кангар,  були осілими, войовничими скотарями  в степах Північного Причорномор’я, між Доном та Дунаєм,  з якими усі жадали миру, як правителі Візантії, так і,  до певного часу, правителі Русі. Було посеред них 8 правителів-архонтів. Автор в першій половині Xст.  писав,  що і булгари та турки дуже бояться згаданих пачинакитів тому, що вони неодноразово перемагали їх і мало зовсім не знищили, «тому турки завжди страшними вважають пачинакитів і тремтять перед ними». Гіпотетично печенігів пов’язують з попередніми європейськими гунами (таке трактування в глосарії (1920 р.)  до грецького тексту) . Я думаю, що і перші, і другі були нащадками різних сарматських племен.

            Близько 20- 30% хорватів ведуть своє походження, мабуть, від населення Адріатичного узбережжя з більш давніх часів, зокрема, з пізнього бронзового віку (R1b)  та періоду античності 800 р. до н.е. – 600 року нашої ери (пракельтська R1b [P312>L2], E1b1, I1, J2, деякі лінії І2 [I-Y3120]). Хоч і регіон був значним коридором для перших міграційних фермерів із західної Анатолії, проте, на сучасну стуктуру генофонду Хорватії найбільше вплинула  середньовічна післягунська експансія людей, зі Східної Європи на Балкани, яка супроводжувалась витісненням аварів з Далмації.  Вони (білі хорвати) принесли більшість ліній R1a та I2, які сьогодні становлять 65% (25% і 40%)  чоловічих ліній серед хорватів, і ці генеологічні гілки не іранські, не аланські, а споріднені з типовими праукраїнськими.

            Х-ОР-вати (г-ор-вати) – це орії, які прийшли  з під Карпатських гір, проте, цей етнонім має давнє коріння і ширше регіональне значення на нашій землі, мабуть, з часів енеоліту. Етнонім «хорват»  засвідчений у II-III ст. епіграфічними пам’ятками античного греко-сарматського Танаїсу в гирлі Дону. «Більш як десять чоловічих особистих імен викарбувано на двох мармурових табличках, які в часи свого заснування були розміщені на міській площі або форумі еллінського поселення Танаїс. Серед надписів є імена трьох людей: Horoúathos, Horoáthos і Horóathos (Χορούαθ[ος], Χοροάθος,Χορόαθος), які переконливо нагадують хорватську національну назву[1]. Раніше, в V ст. до н.е. Геродот розповідав, що скіфською мовою термін «людина» – це  «оіОР», який не вписується в жодні індоіранські ізоглоси.  Згодом до бОЙків Карпат потрапила сема «ой», а до «хОРватів» – «ор». (Читайте  Щодо етимології скіфських слів «оіор» і «аріма».)  Авестійська та  давня перська  назва  на трьох кам’яних пам’ятниках перського царя Дарія I (522-496 до Р.Х.) “Harahwaiti» також натякала на іранське походження етноніма «хорвати».  Проте, не так сталось, як гадалось.  Адже в терміні «хорватос» форма сарматська (ваті), закінчення-грецьке (ос), а сутність праукраїнська   –  хрват-хорват-горват-корват.

.

            Jaroslav Šidak (1903-1986), хорватський професор історії Загребського факультету  філософії з цього приводу зауважив:  «У них [у хорватів] засвідчена племінна назва, безсумнівно, на рубежі II століття в гирлі Дону на двох грецьких написах,  як особисте ім’я іранського походження, але слов’янські риси хорватів під час їх імміграції не викликають сумніву»[2].

            Розпочнемо тему з питання термінології та розташування Мега Хорватії  на відстані 30 днів шляху від моря (заведено вважати, що від Чорного моря).

            Довідка:

             Відстань від Львова  та Стільського городища білих хорватів на Львівщині   до усіх трьох морів: Балтійського, Чорного, Адріатичного, якраз у цьому діапазоні  600 – 1200 км, зокрема:

• Відстань Львів-Одеса – 800 км, шлях по Дністру до Чорного моря («Σκοτεινή» – темне море) дещо більший.
• Відстань Львів-Гамбург до Північного моря («Σκοτεινή», альтернативний варіант Σκοτεινή- Σκωτία- Scotland), Шотландського моря  – 1260 км.

Щодо 30 днів шляху в сучасному еквіваленті відстаней:

• За мірками раннього середньовіччя, Візантійський дипломат Пріск Паннійський (5 ст.) розповідав,  що відстань від Стамбула (Константинополя) до Софії (Сардіки) – 13 днів швидкого мандрівника = 551 км –  приблизно 42 км в день, тобто 30 днів – 1260 км.
• Проте, більш доцільно  зробити певні розрахунки, виходячи безпосередньо з твору Констянтина Багрянородного. Автор розповідає, що від гирла ріки Дунаю до хазарської фортеці Серкел на ріці Танаіс (Дон) 60 днів шляху. Відстань від Цимлянського водосховища на річці Дон, де локалізують Серкел, до Білгород-Дністровського в Україні майже 1200 км, а отже, 30 днів – 600 км і більше (від 20 км в день).

            Тобто, Львівська обл.. України зі Стільським городищем білих хорватів  якраз розташована  на відстані  30 днів шляху від Чорного моря (за середньовічними мірках).

---

            Найціннішим історичним джерелом в контексті теми про походження хорватів є трактат візантійського імператора Костянтина Багрянородного про управління імперією (905-959 рр.), оригінальна назва якого «Πρὸς τὸν ἴδιον υἱὸν Ρωμανόν» — «Моєму сину Роману».  Саме з цього твору я нижче навела деякі цитати:

            Oi δὲ Χρωβάτοι κατῴκουν τηνικαῦτα ἐκεῖθεν Βαγιβαρείας, ἔνθα εἰσὶν ἀρτίως οἱ Βελοχρωβάτοι. μία δὲ γενεὰ διαχω-ρισθεῖσα ἐξ αὐτῶν, ἤγουν ἀδελφοὶ πέντε, ὅ τε Κλουκὰς καὶ ὁ Λόβελος καὶ ὁ Κοσέντζης καὶ ὁ Μουχλὼ καὶ ὁ Χρώβατος,1 καὶ ἀδελφαὶ δύο, ἡ Τοῦγα καὶ ἡ Βοῦγα, μετὰ τοῦ λαοῦ αὐτῶν ἦλθον εἰς Δελματίαν, καὶ εὗρον τοὺς ᾿Αβάρεις κατέχοντας. (ст.20)

            Хорвати раніше жили у ВагіВареї, там, де спочатку були   білохорвати, але одне покоління відокремлене від них, було п’ять братів Клукас, Ловелос, Косентзіс, Мухло і Хроватос, і дві сестри Туга і Вуга, які  зі своїми людьми прийшли в Далмацію, якою раніше володіли авари.

            В контексті з територією звідки прийшли білі хорвати  з’являються такі терміни, ВагіВарія (Βαγιβαρείας)  і  Фрагія (Φραγγιά),   а також про людей, які колись раніше прийшли на територію  між Істрією та Дунаєм з АнтиВара (᾿Αντιβάρεως). В цих назвах можна провести паралель зі  скіфською землею Бореєю, а також з більш пізніми антами (з Антиварії), які жили від Дністра до Данапра (Дніпра-Δαναπρεωζ).

• «Але хорвати звідти живуть у ВагіВарії (в рос.перекладі чомусь на старогрецький манір – «БагіБарея»), бо вони білохорвати». Також інколи проводять паралелі між терміном Багібарея і Богемія (в Чехії), що не можна сприймати беззаперечно. Багібарея або Вагіварія могла окреслювати й географічно ширший регіон, аніж Богемія.

• «А решта хорватів залишилась біля Фраггії (Φραγγιάν- схід.Франція та Німеччина),* їх правильно звати білими хорватами, вони були білими хорватами і мали свого архонта: але вони підпорядковані «Ω τ ψ* великому царю Фрагії та Саксії та підтримують дружні стосунки з турками (угорцями)». Але від хорватів, які прийшли в Дельмацію, частина була відокремлена, і вони  отримали  Іллірик та Паннонію.

«Οἱ δὲ λοιποὶ Χρωβάτοι ἔμειναν πρὸς Φραγγιάν,* λέγονται ἀρτίως Βελοχρωβάτοι ἤγουν ἄσπροι Χρωβάτοι, ἔχοντες τὸν ἴδιον ἄρχοντ: ὑπόκεινται δὲ “Ω τ ψ* τῷ μεγάλῳ ῥηγὶ Φραγγίας τῆς καὶ Σαξίας, καὶ ἀβάπτιστοι τυγχάνουσι, συμπενθερίας μετὰ τοὺς Τούρκους καὶ ἀγάπας ἔχοντες. ἀπὸ δὲ Χρωβάτων τῶν ἐλθόντων ἐν Δελματίᾳ διεχωρίσθη μέρος τι, καὶ ἐκράτησε τὸ ᾿Ιλλυρικὸν καὶ τὴν Παννονίαν..  (ἄσπροι – білими,  Χρωβάτοι –  хорватами). (ст.20-21)

•  «Я розповім Вам про Далмацію, яку зайняв народ склавинів ((Σκλαβικῶν). З давніх часів кажуть, що Дельмація бере свій початок від кордонів Діррахія (Δυρραχίου), вони прийшли з Антивара (Αντιβάρεως), і вона простягалася до гір Істрії (Ιστρίας)   та розширювалася до річки Дунай (Δανουβίου ποταμοῦ)». Раніше ця область була під римським архонтом, вважалась славнішою від інших фем “але вона була зайнята склавинським народом наступним чином.

            «τοῖς οὖν καὶ τῆς Δελματίας τὴν παράληψιν ζητοῦσιν, ὅπως ἐλήφθη παρὰ τῶν Σκλαβικῶν ἐθνῶν, ἐντεῦθεν ἔστι μαθεῖν. ἀλλὰ πρότερον τὴν θέσιν αὐτῆς διηγητέον.  ΄

            Eκ παλαιοῦ μὲν τοίνυν ὴ Δελματία τὴν ἀρχὴν μὲν εἶχεν ἀπὸ τῶν συνόρων Δυρραχίου ἤγουν ἀπὸ ᾿Αντιβάρεως, καὶ παρετείνετο μὲν μέχρι τῶν τῆς ᾿Ιστρίας ὀρῶν, ἐπλατύνετο δὲ μέχρι τοῦ Δανουβίου ποταμοῦ.  ἦν δὲ ἅπασα ἡ τοιαύτη περίχωρος ὑπὸ τὴν Ῥωμαίων ἀρχήν, καὶ ἐνδοξότερον τῶν ἄλλων ἐσπερίων θεμάτων τὸ τοιοῦτον θέμα ἐτύγχανεν ” πλὴν παρελήφθη παρὰ τῶν Σκλαβινικῶν ἐθνῶν τρόπῳ τοιςδε. (Ст..18)

            От з тієї «ВагіВареї», що над Чорним морем,  між Віслою, Дунаєм, Дніпром та Доном і Прикаспієм розродились, як з ВАГітної материнської утроби, лінгвістичної прабатьківщини «урхаймату-орхаймату-архаймату»  численні племена боріїв, оріїв, «ВАРварів» –  «вареїв» – зрушені Ареєм,  людей відВАГи, виВАГи та впоВАГи, які були джерелом масових індоєвропейських міграцій в Європу та Азію в III тисячолітті до н.е., а в середньовіччі на Балкани, найімовірніше, з Карпато-Дніпровського регіону. В контексті цього ліричного відступу слід зазначити, що УР-терміни могли проникнути в Україну разом з анатолійськими неолітичними фермерами, які стали частиною племен, які в археології відомі, як трипільці. В українській мові збереглись УР-слова  у вигляді закритих складів, у яких до первісної стихії «УР» додавались певні приголосні, що привносили нове лексичне забарвлення. Такими словами стали бУРя, йУрба (юрба, «ой»-зі скіфської мови-«людина»), дУРний (в кельтських мовах dur-вода, важкий і стійкий) в латинів бог річки – Дурія, у басків – численні УР-гідроніми), а також  гуркіт, журба, мур, тур, зубр…. Сліди ур-мови збереглись у народів, які походили від суміші пракельтських родів (R1b P312) та нащадків анатолійських фермерів, серед них трипільців. Такими були кельти, баски й, до речі, етруски, певний час лінії R1b P312 панували також і в Хорватії. Найдавніші генетичні сліди пракельтських та прагерманських родів виявили на території південо-східної частини Польщі (2400 р.до н.е.), колишніх етнографічних земель українських лемків. Чи увібрали пракельти та прагерманці колись посеред своїх патрилокальних родів нащадків трипільців, оріїв? Звісно, так. Щоправда, екзогамними тоді були в основному жінки.

Читайте «Кельти та баски в світлі генетичних досліджень», а також     «У пошуках джерел походження топонімів Ур та Урич зі скельним городищем в українських Карпатах»

            «Οτι ἡ μεγάλη Χρωβατία ἡ Kai? ἄσπρη ἐπονομαζομενὴ ἀβάπτιστος τυγχάνει μέχρι τῆς σήμερον, καθὼς καὶ οἱ πλησιάζοντες αὐτὴν Σέρβλοι. ὀλιγώτερον καβαλλαρικὸν ἐκβάλλουσιν, ὁμοίως καὶ πεζικὸν παρὰ τὴν βαπτισμένην Χρωβατίαν ὡς υνεχέστερον πραιδευόμενοι παρά τε τῶν Φράγγων καὶ Τούρκων καὶ ἸΠατζινακιτῶν. ἀλλ οὐδὲ σαγήνας κέκτηνται οὔτε κονδούρας οὔτε ἐμπορευτικὰ πλοῖα, ὡς μήκοθεν οὔσης τῆς θαλάσσης ” ἀπὸ γὰρ τῶν ἐκεῖσε μέχρι τῆς θαλάσσης ὁδός ἐστιν ἡμερῶν λ΄. ἡ δὲ θάλασσα εἰς ἣν διὰ τῶν ἡμερῶν λʹ κατέρχονται ἐστὶν ἡ λεγομένη Σκοτεινή»[3]. (ст.27)

• μεγάλη Χρωβατία – Велика Хорватія
• «μεγάλη» з грецької «великий»
• ἄσπρη (аспрі) – білий
• ἐπονομαζομενὴ –  так  званий
• ἀβάπτιστος – нехрещений
• Σέρβλοι – серби
• Φράγγων καὶ Τούρκων καὶ ἸΠατζινακιτῶν – франки, турки (угорці?), пачінакіти.
• λ – 30
• θάλασσα – море
• Σκοτεινή – темний, темрява

            У цьому фрагменті Костянтин Багрянородний зазначає, що нехрещені білі хорвати в великій Хорватії трапляються і донині, тобто в першій половині 10 ст., як і серби, що наближаються до неї, а відстань до моря «Σκοτεινή» (Чорного моря  або Північного-Скотландського-Шотландського) звідти  λ (30) днів.

            Використання, терміну «Біла Хорватія»  з посиланням на працю Констянтина Багрянородного  є помилковим, натомість етнонім «білі хорвати» – вірним. Якщо уважно читати твір «Про управління імперією» (10 ст.), то територію, з якої прийшли білі нехрещені хорвати називали саме Великою Хорватією, про що автор додатково зазначив з використання грецького слова «мегалі- великий»,  μεγάλη Χρωβατία – Велика Хорватія.

            Стосовно білих хорватів він конкретизував терміном з  грецької мови, що «їх правильно називають білохорватами, адже вони були білими (ἄσπροι) хорватами», де ἄσπροι – з грецької «білий».

Οἱ δὲ λοιποὶ Χρωβάτοι ἔμειναν πρὸς Φραγγιάν,* Kat

λέγονται ἀρτίως Βελοχρωβάτοι ἤγουν ἄσπροι Χρωβάτοι,

            Констянтин Порфіроген (Багрянородний)  акцентував увагу на цих термінах (великий та білий) з тієї причини, що в 10 ст. в грецьких текстах літера  Бета (βήτα) вже читалась, як Віта (βήτα), все ж ряд дослідників зуміли навести хаос у цій темі ще з часів пізнього середньовіччя, і великий став білим, а білий – великим.  У «Хорватській хроніці»  латинського оригіналу Анналів папи Дукляніна  в перекладі Jerolima Kaletića в 1546 році фігурує назва «Біла Хорватія» – Croatiam Albam.  Це могло бути також невірною інтерпретацією більш ранніх джерел і перенесення етноніма  «білих» хорватів на Велику Хорватію від Чехії до західних теренів України та східних Польщі, де й жили білі хорвати.

            Проте, якщо вже «так у світі повелося», то нехай і надалі Велика Хорватія білих хорватів зветься також Білою Хорватією.

            Щодо існування етнополітичного утворення в межах територій, які належали до Великої Хорватії можемо робити висновки з джерел, на які посилається ряд хорватських дослідників. Вони розповідають, з посиланням на арабського географа Аль-Армі (Al-Ğarmi, 9 ст.),  що на території, яка знаходиться на відстані 10 днів від печенігів (200-400 км), був коронований правитель всіх правителів  на ім’я “Swjjtm.l.k.”.   Місце, де він живе, називається «Ğrwab»  (Božić M, 2018). З огляду на те, що на території України   вплив печенігів сягав аж до Коломийщини (с.Печеніжин), то локалізація цього королівства «Ğrwab»  десь між Львовом (Україна) та Краковом (Польща).

            Отже, білі хорвати –   це етнонім  одного з прикарпатських  племен великої Хорватії,  від яких походять балканські хорвати, а також назва ширшого географічного ареалу  середньовічної Великої Хорватії Центральної Європи, а також держави, яка виникла на Балканах.

Велику Хорватію, Білу Хорватію також називали Вагіварія або Багібарея (Βαγιβαρείας), в якій межі розселення білих хорватів сягали кордонів з тодішніми франками та саксами. Частина нехрещених білих хорватів залишилась жити (станом на поч.. X ст..) в Великій Хорватії (μεγάλη Χρωβατία) або в Бореї (Βαγιβαρείας)  на відстані тридцяти днів (600-1260 км)  від моря «Σκοτεινή».  Від Північного та Чорного моря в цей діапазон потрапляють терени від Богемії до української Галичини.

            Перша згадка хорватської назви в місцевих письмових джерелах в Дарчій князя Трпіміра (Darovnici kneza Trpimira) (845 – 864 рр.), якою 4 березня 852 р. (в обмін на позику) він передав в дарунок єпископу Спліта Петру церкву св. Георгія на Путалях і підтвердив свої володіння, де зафіксовано титул Трпіміра «dux Croatorum».   Слід зазначити, що  документ зберігся в переписі з XVI ст..   Проте,  вже у правлячому титулі одного з наступників Трпіміра – Бранимира (Branimir 879 – 892 рр.), видно на фрагментах вівтарної перегородки, точніше на фронтоні церкви (в Šopotu біля Benkovca): knez se također titulira i kao: «DVX CRVATORV»

            Щодо етимології терміну «хорват» насамперед процитую, як це трактують хорватські дослідники зокрема історик Mate Božić  «HRVAT“ I „HRVATI“ – OD TOPONIMA DO ETNONIMA».

                «Термін «хорват» (походить від праслов’янського *górd̪ зі значенням: огороджене місце, фортеця, тобто фортеця/місто) пройшов шлях розвитку від місцевого, через регіональне до назви племені й, таким чином, також тільки в окремих випадках переросло в початковий етап формування етноніма. Історичні джерела фіксують формування цього хорватського племінного імені принаймні у трьох географічно віддалених областях:

• Східна Європа (сьогоднішня північно-західна Україна, точніше Галичина),
• Центральна Європа (сьогоднішня Чехія)  
• Південна Європа (частина території колишньої римської провінції Далмація, тобто частини сучасних Хорватії і Боснії та Герцеговини).

            На думку автора термін «хорват» як територіальна топонімічна назва похідна від терміну górḏ – огороженого граду,  аналогічно до термінів Poljana, Smoljana, Lužana, зустрічається у взаємно віддалених частинах Європи (сучасна Хорватія, Чехія та Україна, «хоча всі ці хорвати не мають спільного походження»[4].

            Так от, чи супроводжувалась поява усіх  цих  «хорват-хрват-кроат-горд-хорд-гард-град» топонімів та етнонімів міграціями споріднених племен?  Без сумніву. І ці міграції в широкому топонімічному контексті походять з території між Карпатами та Дніпром, а як конкретний етнонім «хорват»,  десь з навколо-Карпатського регіону. Як не з «гардів-городищ», то з «горян».

            Чого тільки вартує співзвучність назви острова КРК в Хорватії, та гірського масиву  Чехії та Польщі  KRKonoše, з якої бере початок річка Лаба, а також міста Кракова, крака і крука. Александер Брюкнер в Етимологічному словнику польської мови (Wiedza Powszechna, Warszawa 1989) виводить від слова kraka, тобто крук, ворон. А Анджей Баньковський у 1 томі  Етимологічного словника польської мови  у статті krakać , пише наступне: «(…) Місцева назва Краків у старопольського хроніста, що походить від каркання круків на полі бою, тут не має  місця; радше вона походить від імені якогось хорвата на службі князя Великої Моравії, який заснував це місто, щоб підкорити віслян. (Wydawnictwo Naukowe PWN, Варшава 2000). До етимологічного порівняння напрошуються в контексті КРК та Кракова назва мальовничого, майже гірського за ландшафтом, села Красів, що недалеко від Стільського городища білих хорватів за 30 км від Львова. Якщо врахувати наше галицьке мішане кентумно-сатемне мовне буття впродовж кількох тисячоліть, то й КраСів міг раніше називатись й КраКівом, та й гори там, як КаРКоноші, одні з найближчих до тих хорватів, що не з  Карпат, а зі  скельного городища Стільсько та Дуброва. Та й один з моїх дідів родом з того українського Красіва-Краківа, а другий з теренів, що ближче до міста польських королів. Читайте «Лемки – нащадки білих хорватів».  Щодо сусіднього з Красовом села Раківця, також виникають дивні паралелі з історичним районом польського Кракова, колишнім селом Rakowice. Можливо, ці назви населених пунктів колись втратили літеру «К» на початку слова і спершу називались Краківець і Краковіце. Згодом ця втрата могла породити чисельні етноніми та топоніми, як «Раковиці» та «Раковці» в Польші, Словаччині, Україні, Молдові, Хорватії,  які не завжди були пов’язані зі словом «рак» і назвами водойм, а все ж з тим давнім «КРК», яке домандрувало не лише у Хорватію, а й в давньогрецьке місто V-II ст. до н.е. Керкінітиду (м.Євпаторія), сучасне місто України в Криму. Найцікавіше, що грецькою мовою «рак» –  «каркінос» (Καρκίνος). Ось такі хитросплетіння Краківців та Раківців, Кракова та Раковіце, джерело яких треба шукати в терміні КРК на теренах перетину кентумних кельтів-германців і греків (R1b M269)  з праукраїнцями  та прахорватами (R1a та І2)   на території України в часи енеоліту та бронзової доби.

            Поширене на Львівщині прізвище «КондРаК» також чомусь не прийняло загальноукраїнської форми Кіндрат або Кондратюк. Окрім того,  для мене було загадкою, чому слово «церква» в шотландській мові має форму «kirk», але це вже більш пізні терміни, аніж численні топоніми та етноніми. Зазвичай виводять з елліністичної,  біблійної грецької мови «κυριακόν» (δωμα) – кіріякона  (дома),  що означає Господній (дім).  

            КРК – це кентумний «дім» кельтів, германців, частково греків, які в бронзову добу  вийшли з Північного Причорномор’я та Карпатського різногір’я, а впродовж наступних епох постійно контактували з регіонами сучасної території України, зокрема й у скіфсько-сарматську епоху. Найдавнішим контактним центром різнорідних патрилокальних родів I2 та R1a (сатемних) з пракельтською R1b (M312), прагерманською  R1b (U106), іллірико-вірменською і, ймовірно, македоно-грецькою R1b (Z2103) могли бути лише трипільські урбаністичні центи, мегаполіси в часи енеоліту України, населення яких у ті часи доходило до кількох десятків тисяч людей.

            До речі, у 2009 році український генетик Нікітін О. встановив, що у наших лемків і хорватів з острова Крк аномально високий відсоток мітохондріальної (жіночої) гаплогрупи I – 11.3 %[5].  У всіх етнографічних групах Європи вона майже відсутня(за винятком острівних британських ізолятів не більше 5%). Зразки з Крк, що представляють західну Хорватію, мають найвищу частоту R1a (35,5%) і R1b (16,5%) по всій країні[6].

            Отже, переходимо безпосередньо до теми генетичних досліджень щодо хорватів.

Генетичні дослідження щодо хорватів

            У 2022 році Інститутом антропології у м.Загреб проведено дослідження «Аналіз варіабельності Y-хромосоми в чоловічому населенні Хорватії». Перша група європейських популяцій, відібраних для порівняння з населенням Хорватії за допомогою 17 Y-STR, включала 212 зразків з  України, а також:

• Австрія (n = 547); Антверпен, Бельгія (n = 309); Боснія і Герцеговина (n = 574); Болгарія (n = 91); Росток, Німеччина (n = 598); Греція (n = 191); Угорщина (n = 303); Італія (n = 147); Варшава, Польща (n = 491); Сербія (n = 567); Албанія (n = 315); Чехія (n = 109), Естонія (n = 123); Ірландія (n = 863); Литва (n = 531); Північна Македонія (n = 493); Норвегія (n = 1555); Словенія (n = 294); Швеція (n = 296); та Україна (n = 212).

            «Наше дослідження показало високий ступінь однорідності хорватського населення. Всього було виявлено 518 гаплотипів, які були використані для прогнозування гаплогруп. З 14 виявлених гаплогруп найбільш поширеною була I2a, яка склала 39% усіх зразків, за нею йшли R1a (24,32%) і E1b1b (10,18%). Решта вісім гаплогруп були менш поширеними (I1 – 7.1%, I2b – 1.4%,  R1b – 6.4%, J2 – 5,6%, J1–0.5%, G2a – 2%, G1 – 0.2%, Q – 2%)»[7].

• Hvar – I2a – 53%, R1a – 10.6%, E1b1b – 11.5%, R1b – 4%, Q – 7.7%, G2a – 5.7%, I1 –2.9%, J2 –3.8%, J1–1%.
• Varaždin –  R1a – 38%, R1b – 9%,   I2a – 18%, I2b – 3%, I1 –8%, E1b1b –16 %, G2a – 5.7%, J2a –4%, J2b –3%, J1–1%, G2a – 0 %, Q – 0%.
• Osijek –  R1a – 26.4%, R1b – 6.4%,   I2a – 40.9%, I2b – 0.9%, I1 –10,9%, E1b1b –5.5 %, G2a – 0.9%, J2a –4.5%, J2b –1.8%, J1–0.9%, G2a – 0.9 %, Q – 0.9%.
• Split – R1a – 19%, R1b – 4.8%,   I2a –50.5%, I2b – 1.9%, I1 – 4.8%, E1b1b –10.5 %, G2a – 0.9%, J2a –4.5%, J2b –1.8%, J1–0.9%, G2a – 0.9 %, Q – 0.9%, G1 – 0.95%, T – 1.9%
• Pula  – R1a –28.3%, R1b – 8%,   I2a –31.3%, I2b – 1 %, I1 – 9.1%, E1b1b –11.1 %, G2a – 3%, J2a –3%, J2b –2%, J1–1%, G2a – 3 %, Q – 0 %, T – 1%, L – 1%.
• Щодо типових  іранських ліній, то можна говорити про їх повну відсутність, за винятком одного зразка з міста Split G1 – 0.95%.  «Ми вперше виявили гаплогрупу G1 серед населення Хорватії (0.19%). Ця гаплогрупа зустрічається переважно серед населення Євразії, зокрема в Ірані, і дуже рідко зустрічається в Європі. Деякі автори припускають, що ця рідкісна гаплогрупа могла бути пов’язана з експансією носіїв іранської мови на північ до євразійського степу. Однак його походження досі чітко не описано».
• Також відсутні будь-які азійські лінії, які могли б залишити авари, зокрема, від 0 до 0,9%  з гаплогрупою Q.
• «Рідкісні гаплогрупи, виявлені в цьому дослідженні, були Q, T, L і G1, кожна з яких присутня в 1,93%, 0,58%, 0,19% і 0,19% усіх зразків відповідно. Гаплогрупа L (0,19%) асоціюється з Південною Азією та Індією, але також зустрічається в низьких частотах у Центральній Азії, Південно-Західній Азії та Південній Європі».

Гаплогрупа  R1a  серед хорватів – 24%, серед українців – 50%

            На карті генетичних відстаней Україна та Хорватія розміщені поруч, адже в обидвох країнах домінують гаплогрупи R1a  (в хорватів – 24%, в українців – близько 50%)  та  I2 (в хорватів – 39%, в українців – 20-30%). Поширення більшості з гілок цих гаплогруп відбувалось в напрямку зі сходу на південь, тобто з України в Хорватію. В розрізі гаплогрупи R1a більшість хорватів належать до гаплотипів M458 та Z280 (M558) – східнокарпатська гілка, які є також типовими  для поляків, українців, чехів та ін. Це автохтонні праукраїнські лінії, які походять від спільних предків з мутацією  М417, які в Україні жили щонайменше  з часів енеоліту (найдавніший зразок  знайшли в Олександрії  Харківської обл..України, середньостогівська культура, 4045-3974 р. до н.е.). Молодших індоіранських ліній R1a Z93 серед сучасного хорватського населення на даному етапі досліджень НЕ виявили, хоча один середньовічний  зразок  4 ст. R-Z2122  був присутній серед археозразків.

Гаплогрупа I2- P37 (L621) серед хорватів – 20-50%, серед українців – 20-30%

            До речі, найпоширеніша південнослов’янська лінія I2a1a2b-L621походить не з Балкан, де її сьогодні найбільше, а з території України, де спостерігається  найвища дисперсія (розпорошеність на різних гілках) гаплогрупи. Більшість її носіїв  прибули в Південно-Східну Європу зі слов’янською міграцією з батьківщини,  яка  була на території сучасної України. Дослідження О.М.Утевської (2017) підтвердили, що гаплотипи І2а (балканський кластер – I-L621) мають найвищу різноманітність в Україні. Дніпро-Карпатське скупчення має старший «прабатьківський маркер», а Балканське скупчення, яке сьогодні переважає серед південних слов’ян, є молодшим похідним результатом і відділилось, як окремий «балканський кластер» (I2a1a2b1a1a1c), згідно з YFull YTre у 2-3 ст. нашої ери. Утевська О.М.  підрахувала, що розширення кластера від середньої течії р. Дніпро або від Східних Карпат на Балканський півострів відбулося приблизно 2860 ± 730 років тому, що відносить його до часів великого переселення народів (зокрема, білих хорватів у Хорватію)  в ранньому середньовіччі, але значно пізніше після занепаду трипільської культури[8].

            Цілком ймовірно, що I-L621  походить від нащадків населення культури Кукутень-Трипілля, адже там також виявили представників цієї гаплогрупи. Читайте «Трипільці – запитання та відповіді»

            Також серед інших досліджень у співавторстві з О.Утевською  розповідають наступне: «Слов’янська гілка балто-слов’янської підсім’ї індоєвропейських мов зазнала швидкої дивергенції в результаті просторової експансії її носіїв з Центрально-Східної Європи в ранньому середньовіччі. Ця експансія — головним чином зі Східної Європи до північних Балкан — призвела до включення генетичних компонентів численних автохтонних популяцій у слов’янські генофонди. Тут ми характеризуємо генетичні варіації в усіх існуючих етнічних групах, які розмовляють балто-слов’янськими мовами, аналізуючи мітохондріальну ДНК (n = 6876), Y-хромосоми (n = 6079) і загальногеномні профілі SNP (n = 296), у контексті інших європейських популяцій»[9]. 

Гаплогрупа R1b в хорватів та українців від 5 до 10%

                У 2022 році ми мали можливість ознайомитись з надзвичайно важливим дослідженням Iosif  Lazaridis та групи науковців  в контексті генетичної історії населення Балкан, зокрема й Хорватії.  У трьох статтях Lazaridis та інші  вивчили понад 700 стародавніх геномів з усього регіону  Південної дуги, що охоплює 11 000 років, від найдавніших землеробських культур до постсередньовічних часів. Вони зосередилися на епосі енеоліту та бронзи приблизно 7000–3000 років тому, коли вперше з’явилися носії індоєвропейської мови. «Генетичні дані важливі для розуміння мовної еволюції, оскільки вони можуть ідентифікувати можливості поширення мови, зумовлені рухом», – зазначив автор дослідження. 

            Я проаналізувала дані з цієї праці генетиків і прийшла до висновку, що не більше 30%  сучасних хорватів можуть пов’язувати свої генетичні лінії з періодом 5000 р. до н.е.–800 р. до н.е. Значна частина генетичних гілок серед сучасних хорватів більшою мірою стосується періоду великого переселення народів у ранньому середньовіччі.

                Більшість населення Балканського півострова  в I тисячолітті до н.е. грецькі та римські автори нарекли назвою іллірійці (Ἰλλυριοί), поруч з двома іншими балканськими народами фракійцями та греками. Іллірійці – це збірна назва різних тодішніх етнічних груп території сучасної Албанії, Косово, Чорногорії,  Хорватії, Чорногорії, Словенії, Боснії  та Герцеговини і Сербії. В контексті іллірійської мови заведено проводити паралелі з ізольованою албанською мовою. Й справді, в Хорватію та Албанію в бронзову добу прийшли абсолютно різні патрилокальні роди. Схоже, о назва “іллірійці” НЕ стосується людей схожої мови, а радше деяких звичаїв та  способу життя. Більшість зразків бронзового віку на території Хорватії від 2000-800 років до н.е. та 750- 400 роки до н.е. належали до пракельтської гілки R1b (R-L51, RL52, R-L151, R-P312), як і серед етрусків на Півночі Італії, давній родовід яких простежується з південно-східного регіону сучасної Польщі 2400-2300 років до н.е. (до речі, колишня Лемківщина) та Чехії. Ці пракельти в хорватському регіоні 2000-1600 років до н.е.  змішались з колишніми неолітичними фермерами J2b2a1a1a1b. Варто зауважити, в Україні серед трипільців до сьогодні «J2b»НЕ виявили, хоч просування населення  неолітичного населення з території сучасної  Хорватії у нашому напрямку простежується.  Згодом ця лінія майже зникає в регіоні Далмації (J- 2-5%), натомість R1b до сьогодні простежується  – 5-10%, як і в Україні.

             В Албанію в цей період прийшла інша патрилокальна група R1b Z2103, типова для східної частини ямної культури (Дніпро-Самара),  яка також мігрувала зі степів Північного Причорномор’я у Вірменію. «До епохи пізньої бронзи (кінець II ст. тис. до н.е.) і пізніше, високого внеску предків степу не спостерігається, але пов’язані зі степом Y-хромосоми зберігаються, в т.ч. R-Z2106, родовід, який пов’язує Північну Македонію (Уланчі-Велес), Албанія (Чінамак), степ, і Вірменію»… «Наші нещодавно надані дані показують, що велика частка осіб у Вірменії та Північно-Західному Ірані належала до R-Z2103→R-M12149 гаплогрупи протягом 2-го та початку 1-го тисячоліть до н.е., забезпечуючи генетичний зв’язок з Ямною в цих регіонах, де археологічна присутність самої ямної культури не засвідчена» (LAZARIDIS, 2022).

            Поодинокі пракельтські лінії R1b L51 виявили в Албанії в залізну добу R-L51 (Çinamak, Kukes District, 600-400 BCE).

Гаплогрупа E1b1b серед хорватів – 10%, серед українців – 6%

            Генетикам відомо, що зразок з батьківського вузла E-V13 (E-L618,  BY64249) 4700 років до н.е. походить з Угорщини (Lengyel culture)  та концентрувався у певному регіоні, звідки вони не мають даних впродовж бронзової доби.  І лише в залізну добу спостерігається дуже незначне поширення гаплогрупи в Хорватії (Lazaridis, 2022).   Думаю, що тим невідомим регіоном «Х» для E-V13 — це E-L618 були наші Карпати або Закарпаття, звідки вони й  прийшли на береги Адріатичного моря в 3-4 ст.до н.е., або дещо раніше. Адже, на генетичній мапі Болгарії (південний схід)  носії E-L618 з’являються в ранню залізну добу (12-6 ст. до н.е.) в супроводі з типовими європейськими материнськими лініями H7c1, K1c1, T2, U8b1a1,H13a1a1, а згодом в Македонії (6-2 ст.до н.е.). Цікаво, що серед чисельних зразків з гаплогрупою E1b1b1a1b1 в Болгарії періоду 1100-500 до н.е. виявили одного представника R1a Z93 з mtDNA U5a1a1 (Lazaridis, 2022).

Через певний проміжок часу гілка E-L618 стала досить успішною лінією в плані потомства, тому  серед сучасних хорватів E1b1b представлена на рівні 10%   (Lazaridis, 2022 – один  зразок зі  Св. Криза в Хорватії  I5724:  E-Y16721; 382-206 рр. до н. е.). 

            Інша гіпотеза полягала в тому, що лінія Y-хромосоми E-V13 є наслідком грецької колонізації  в Середземномор’ї, зокрема в Італії та Сицилії, а також в Балканських регіонах.  Проте, генетичні дослідження проведені у 2016 р. показали,  що E-V13 не виявив жодної специфіки як маркер еллінського внеску[10].

            До сьогодні гаплогрупа Е значною мірою серед регіонів України представлена лише з високою частотою в районі Карпат, зокрема максимум  в Закарпатській обл.. на рівні 14% (Утевська,2017). До речі, така ж сама гілка, як на території Хорватії залізної доби. 

            E-Y16721, сьогодні виявили  серед шотландців. Можливо, вона на мінорних значеннях була присутня серед кельтів, які прийшли також у Хорватію, адже між 4 та 2 ст. до н.е. фіксується їхнє просування як на південь, так і на північ.  Варто зазначити, що серед представників трипільської культури з печери Вертеба в Україні  також був присутній 1 зразок з гаплогрупою E датований 4000 років до н.е., але до сьогодні невідомо більш детального гаплотипування. Читайте «Кельти та баски в світлі генетичних досліджень».

Довідкова інформація (Lazaridis,  2022) :

• Lengyel culture  – Ленг’єльська культура  неоліту Центральної Європи та Середнього Дунаю 5000 – 4000 років до н.е. Ленг’єльську кераміку знайшли в західній Угорщині, Чехії, Словаччині, Австрії, Польщі та Словенії . Декілька знахідок сопотської культури в Хорватії та Угорщині були датовані тим самим загальним періодом, що й знахідки культури Ленг’єл. Поховання відбувалося на окремих кладовищах у зігнутому положенні. Lipson et al. (2017), Narasimshan et al. (2019) and Patterson et al. (2022)  виявили у дев’яти осіб з Угорщини, які віднесли до культури Ленг’єль Y-гаплогрупи H, H-P96, I2a2a-S6635, I2a1a1b-S21825, G2a2a1-PF3148, J2a1a2b-Z6055, C1a2-V86 та E1b1b1a1b1-L618. Виділена мтДНК була різними субкладами U8b1a2b , N1a1a , T2b , H і H44 , J1c , W1.
• Croatia – Sv. Križ Brdovečki  – 382-206 calBCE  – y-hr. E1b1b1a1b1a14 ( E-Y16721) mtDNA  U5b1d1a (Lazaridis, 2022).   
• Croatia – Bezdanjača Cave – 1500-800 BCE – R1b1a1b1a1a2b1 (L2<M312) – 8 зразків. мтДНК – T2c1d (3 зр.), T1a2a, T1a5,  H5a6, H5r, H3, H1, H1at, H1aj1, HV1a’b’c,  X2b, X2m, U8b1b1, U5a, U5b1c1a, U5b1d1a, V10b1, J1c2,
• Croatia – Bezdanjača Cave – 1500-800 BCE – I2a1a2b1a1 (I-Y3120< L621<I-P37) поширена серед українців та поляків.  мтДНК T2b11.
• Croatia – Sv. Križ Brdovečki -752-417 BCE – R1b1a1b1a1a2b1c2 (R-Y4355)
• мтДНК  в Хорватії від 1500 до 200 р.до н.е.- T2c1d (3 зр.), T1a2a, T1a5, H7 (2 зр.),  H5a6, H5r, H3,  H1, H1at, H1aj1, HV1a’b’c,  X2b, U8b1b1, U5a, U5b1c1a, U5b1d1a, V10b1, V6,  J1c2,
• mtDNA Croatia 500-1 BCE – H7 з Y-hr. J2b2a1a1a1b2 [J-PH1602].
• мтДНК  в Хорватії від 600 до 1600 року – X2e2b (2), H3h6, H7d; V6 (з Y-hr. I2a1a2b1a1, I-CTS10228- 1468-1636 calCE)[11]

Автор: Галина Водяк

---

---

---

Додатково, як коментар до теми, пропоную ознайомитись з працею хорватського дослідника Алемка Глухака:

Alemko Gluhak, 1990 р. «Походження імені хорват»[1]:

Цитата: «У своїй міграції на південь хорвати проходять через перевал Дуклан у Бескидах і впоперек східної частини Альп: через Богемію, Моравію та Каринтію вони досягають Адріатики».

Довідка:

Duklanski prijevoj – Ду́кельський перева́л (Дукля́нський перева́л, Руські ворота, Ду́кля —перевал в Карпатах (Низькі Бескиди), на кордоні Словаччини та та Польщі, в межах української етнічної території Лемківщина. Найнижчий у головному вододільному хребті Карпат. Висота 502 метри. Через нього проходить автомобільна дорога Кросно — Пряшів.

Цитата: «А що насправді означала іранська назва harvat-? Це прикметник *har-va(n)t-, який означає «Жіноче начало, яке рясніє жінками». Сенс очевидний по відношенню до істотного матріархату на Азовському узбережжі. Таке тлумачення підтримує і етимологія назви сармат, у грецькому написанні Сарматай: походить від індоарійської форми *sar-ma(n)t- «Жінка». В обох формах це індоіранський суфікс прикметника -ma(n)t-/wa(n)t-, а в першій частині — індоіранське слово *sar- «Жінка», яке в в індоарійській мові залишається *sar-, а в іранській — *har-.»  

Цитата: «Як і інші етноніми, етнонім хорват цікавий з давніх часів тим, хто так чи інакше займається питаннями походження імен людей. Це було багато тлумачень походження цієї назви, від народної етимології до справжніх наукових етимологій..»

            Алемко Глухак наводить наступний перелік етимологічних трактувань терміну «хорват»  різними авторами:

• Костянтин VII. Порфирогенет (10 ст.) пов’язав назву хорват із грецьким словом khora «земля» («хорвати по-слов’янськи — ті, що мають багато землі»);
• Тома Архідиякон (13 століття) вважав, що це пов’язано з назвою жителів Крка Curetes, Curibantes.
• Юрай Ратткай (XVII ст.) вважав, що назва пов’язана зз дієсловом хрвати (се) – рвати, боротися  – rvati (se).

            У ХІХ столітті було багато пропозицій щодо тлумачення походження етноніма хорват.

• Я. Добровський побачив у ньому корінь слова hrev «Stablo» – «дерево».
•  К. Зевс ( К. Zeuss) – haru “меч”.
• С. Мікуцький пов’язав його з давньоіндійським sharv- «вдарити».
•  П. Шафарик зі словами  хrъbъtъ, xribъtъ, xribъ – «хребет».
• Ф.Міклошич отримав назву від hruv, hrъv –  «танок» (хорв.ples).
• Д. Даничич мав на увазі зв’язок із коренем сар «čuvati» – «сторожовий».
• Л.Гейтлер вважав, що литовські слова šarvas «панцир» і барвистий «окопник».
•  Для Ф. А. Брауна назва Harvate була німецькою * Harfada, що було б германською бастарнською формою назви Карпати. 
• Багато хто пов’язував наш етнонім з германським словом *hruvat– «рогатий».

            В 20-е столітті з’явились тлумачення походження назви «хорват» більш менш переконливі, ніж попередні.

• А. І. Соболевський вивів його з іранських елементи ху- «добро», равах- «простір, свобода» і суфікс -ат-. Г. А.
• Г. А. Ільїнський  вивів його з іє. *kher- «різати», що видно в грец. karkharos «гострий», stind.kharah «твердий, різкий», слов. *xorbrъ «хоробрий».
• Г. Хірт бачив зв’язок з германським ім’ям племені харудів.
• А. Брукнер пов’язаний зі словацьким charbati se, «протиставлятися» і так з сл. *skorv-!*xorv, що, у свою чергу, пов’язує з литовським šarvas “панцир”.
•  K. Oštir вважає дійсним зв’язок з очевидно ілліро-фракійським словом xorvata– «гора».
• М.Vasmer, з іншого боку, вважає, що назва є запозиченим словом із давньоіранського *(fšu) haurvata-«пастух» (пор. авест. haurvaiti «пастухи»), а пізніше, що від stiran. hu-urvaita – «друг» (з цим другим тлумаченням погоджується і Н. Зупанич).
• М. Будимір див в назві хорват. індоєвропейське *skоwos «сірий, сіруватий», яке в литовській дало Šifvas.
• С. Сакач пов’язує його з авестійським іменем Harahvaiti, яке колись позначало

сьогоднішню південно-західну частину Афганістану.

• Міллер бачить іранське в хорватській назві  hvar– «сонце» і va- «ліжко».
• К. Мошийський бачив в етнонімі * Xorvato іранське * xarvat-.
• Кранцмейєр вважає назву хорват спочатку назвою соціального класу в Аваро-слов’янській спільності.
• А. Кронштейнер пов’язував цю назву з татаро-башкирськими xervata-ксерватами «вільні борці»

            Також наведу таку цікаву думку Алемка Глухака, радше припущення, з яким можна і не погоджуватись:

«Епітет білий пов’язаний із символікою кольорів і сторін світу – він відноситься до заходу, так що ці білі хорвати насправді західні, тобто ті, що порівнюються з попередньою  областю, звідки вони пішли на захід. Їх Біла Хорватія, ймовірно, простягалася з витоків Південного Бугу  та річок Вєпш і Сяна в сучасній Польщі до південних Карпатських схилів, включно з північною частиною сучасної Словаччини, та з річок Нетоліца і Дудлеба у верхній течії Влтави через річку Цідліна до Крконошок (Krkonoškog) височини на півночі та північному заході до сьогоднішнього польсько-українського кордону на схід».

---

[1] Gluhak A. PODRIJETLO IMENA HRVAT / Alemko Gluhak. // ČASOPIS ZA KULTURU HRVATSKOGA KNJIŽEVNOG JEZIKA IZDAJE HRVATSKO FILOLOŠKO DRUŠTVO. – 1990.

---

Список джерел:

• [1] CONSTANTIN VII PORPHYROGÉNÈTE DE ADMINISTRANDO IMPERIO. CHAPITRES XIII À XVI. Oeuvre mise en page et traduite  par Marc Szwajcer  https://remacle.org/bloodwolf/historiens/constantin/administration4.htm
• [2] Там же

[1] Škegro A. Two public inscriptions from the Greek colony of Tanais at the mouth of the Don river on the Sea of Azov. Zwei öffentliche Inschiften aus der griechischen Kolonie Tanais an der Mündung des Flusses Don ins Azowsche Meer. [Електронний ресурс] / Ante Škegro // Croatian Institute of History (Zagreb). – 2005.

[2] Enciklopedija Jugoslavije, 4., Hil – Jugos. (Zagreb: Izdanje i naklada Leksikografskog zavoda FNRJ, MCMLX), s. v. “Hrvati. Etnogeneza hrvatskog naroda”, p. 40.

[3] The early history of the Slavonic settlements in Dalmatia, Croatia, & Serbia by Constantine VII Porphyrogenitus, Emperor of the East, 905-959; Bury, J. B. (John Bagnell), 1861-1927. Publication date 1920. [грецький текст CONSTANTINE PORPHYROGENNETOS

De Administrando Imperio, Chapters 29-36]. Режим доступу до ресурсу:

https://archive.org/details/earlyhistoryofsl00consrich/page/n9/mode/2up

[4] Božić M. HRVAT“ I „HRVATI“ – OD TOPONIMA DO ETNONIMA [Електронний ресурс] / Mate Božić // Filozofski fakultet u Splitu.Odsjek za povijest. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://hrcak.srce.hr/217870

[5] Mitochondrial DNA Sequence Variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko Populations of the Carpathian Highlands [Електронний ресурс] / [A. Nikitin, I. Kochkin, C. Jun та ін.] //  Human Biology. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/19589018/

[6] Review of Croatian Genetic Heritage as Revealed by Mitochondrial DNA and Y Chromosomal Lineages [Електронний ресурс] / Marijana Perièiæ, Lovorka Baraæ Lauc, Irena Martinoviæ Klariæ та ін.] // “Croat Med” Zagreb, Croatia. – 2005. – Режим доступу до ресурсу: http://www.cmj.hr/2005/46/4/16100752.pdf

[7] Croatian genetic heritage: an updated Y-chromosome story [Електронний ресурс] / [D. Primorac, V. Škaro, P. Projić та ін.] // NCBI. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC9284021/

[8] Утевськая О. М. Генофонд украинцев по разным системам генетических маркеров: происхождение и положение на европейском генетическом пространстве : дис. докт. біол. наук : 03.00.15 / Утевськая Ольга Михайловна – Харьков, 2017. – 333 с. – Режим доступу до ресурсу: http://nrcrm.gov.ua/science/councils/dissertation/

[9] Genetic Heritage of the Balto-Slavic Speaking Populations: A Synthesis of Autosomal, Mitochondrial and Y-Chromosomal Data [Електронний ресурс] / [A. Kushniarevich, O. Utevska, M. Chuhryaeva та ін.] // NCBI. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4558026/#pone.0135820.ref010

[10] The Greeks in the West: genetic signatures of the Hellenic colonisation in southern Italy and Sicily [Електронний ресурс] / [S. Tofanelli, F. Brisighelli, P. Anagnostou та ін.] // NCBI. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4757772/

[11] The genetic history of the Southern Arc: A bridge between West Asia and Europe [додаткові матеріали] [Електронний ресурс] / [I. LAZARIDIS, S. ALPASLAN-ROODENBERG, A. ACAR та ін.] // https://www.science.org/doi/10.1126/science.abm4247