Пороги Дніпра та «шлях із варягів у греки» в праці Константина Порфірогенета «Про управління імперією»

14.11.202514.11.2025 Галина Водяк

Прибуття Росів з їхніми моноксилами до Константинополя[1]

Візантійський імператор Константин Порфірогенет (Порфірородний, Багрянородний), який жив в першій половині X ст., у своєму творі «Про управління імперією» перелічив деякі топоніми на шляху, який умовно називають «із варягів у греки», а також описав пороги Дніпра і вказав їх назви руською та склавинською мовами.

Шлях з варягів у греки.

Моноксили, що спускаються з Росі / Русі (грец. Росіас) до Константинополя, прибувають з Немогарди (місто на річці Неман?), де правив Сфендостлав, син Ігоря, князь (архонт) Росі, вони також приходять з укріпленого місця (замка) Мілініска, з Теліутзи (Любеч, Чернігів обл.), з Тзернігоги (Чернігів) та з Воусеграда (Вишгород, Київ.обл.). Всі вони спускаються вздовж річки Данапреос (Дніпро) та збираються в місці Кіоава (Києва), яке також називається Самватас. Склавої (слов’яни), їхні пактіоти [конфедерати або данники Росів], які називаються Крівітейни (кривичі), Лензаніни (лендзяни – лехітська форма назви полян?) та інші склавіни, вирубують у своїх горах взимку моноксили, а зібравши їх на межі сезонів, коли лід розтане, вони приносять їх у сусідні озера/бухти (грец. лімнас). Коли вони досягають Данапра (Дніпро), вони [слов’яни] звідти входять у річку, прибувають до Кіова (Києва), тягнуть моноксили до арсеналу та продають їх Росам. Роси купують лише корпуси човнів і, розібравши свої старі моноксили, встановлюють на них вітрила і скармус (залізне кріплення для весла) та інші необхідні інструменти [і таким чином] обладнують їх.

Ὅτι τὰ ἀπὸ τῆς ἔξω Ῥωσίας μονόξυλα κατερχόμενα ἐν Κωνσταντινουπόλει εἰσὶ μὲν ἀπὸ τοῦ Νεμογαρδάς, ἐν ᾧ Σφενδοσθλάβος, ὁ υἱὸς Ἴγγωρ, τοῦ ἄρχοντος Ῥωσίας, ἐκαθέζετο, εἰσὶ δὲ καὶ ἀπὸ τὸ κάστρον τὴν Μιλινίσκαν καὶ ἀπὸ Τελιούτζαν καὶ Τζερνιγῶγαν καὶ ἀπὸ τοῦ Βουσεγραδέ. Ταῦτα οὖν ἅπαντα διὰ τοῦ ποταμοῦ κατέρχονται Δανάπρεως, καὶ ἐπισυνάγονται εἰς τὸ κάστρον τὸ Κιοάβα, τὸ ἐπονομαζόμενον Σαμβατάς. Οἱ δὲ Σκλάβοι, οἱ πακτιῶται αὐτῶν, οἱ Κριβηταιηνοὶ λεγόμενοι, καὶ οἱ Λενζανῆνοι καὶ αἱ λοιπαὶ Σκλαβηνίαι εἰς τὰ ὄρη αὐτῶν κόπτουσι τὰ μονόξυλα ἐν τῷ τοῦ χειμῶνος καιρῷ, καὶ καταρτίσαντες αὐτά, τοῦ καιροῦ ἀνοιγομένου, ἡνίκα διαλυθῇ ὁ παγετός, εἰς τὰς πλησίον οὔσας λίμνας εἰσάγουσιν αὐτά. Καὶ ἐπειδὴ ἐκεῖναι εἰσβάλλουσιν εἰς τὸν ποταμὸν τὸν Δάναπριν, ἀπὸ τῶν ἐκεῖσε οὗτοι εἰς τὸν αὐτὸν ποταμὸν εἰσέρχονται, καὶ ἀπέρχονται εἰς τὸν Κίοβα, καὶ σύρουσιν εἰς τὴν ἐξάρτισιν, καὶ ἀπεμπολοῦσιν αὐτὰ εἰς τοὺς Ῥῶς. Οἱ δὲ Ῥῶς σκαφίδια καὶ μόνα ταῦτα ἀγοράζοντες, τὰ παλαιὰ αὐτῶν μονόξυλα καταλύοντες, ἐξ αὐτῶν βάλλουσιν πέλλας καὶ σκαρμοὺς εἰς αὐτὰ καὶ λοιπὰς χρείας *** ἐξοπλίζουσιν αὐτά.

Інформація:

Львівський історик Щодра Ольга Михайлівна (з посиланням на Звягина, 2009) розповідає про ймовірний торгівельний шлях у VІІІ–ІХ ст. з Балтики до Чорного моря по Віслі – Західному Бузі – Прип’яті – Дніпру. На цьому маршруті розташовувалися старі міські центри Гданськ, Берестя, Турів, Полоцьк, Смоленськ[2].

Історик і краєзнавець Василь Слободян у своїй статті «Крейдяна крейда з Холма» розповідає, що його колега за фахом Юрій Диба пропонує Мілініски ідентифікувати з древлянським градом Малином, а Теліутзою могло бути давнє місто Потелич, зване давніше Теличем[3]. Василь Слободян стверджує, що Холм заснований давніше, ніж це подає Галицько-Волинський літопис, і був одним з пунктів шляху «з варяг у греки», який проходив Віслою, Бугом, волоком на Прип’ять і Дніпро[4].

Але розгляну додатково іншу версію.

Я думаю, що руси з Балтійського моря могли заходити через Куршську затоку та річку Неман, щоб добратись до річки Дніпро та міста Києва. І ця думка не нова. Тому Немогард (Νεμογαρδάς) локалізую на річці Неман (Литва, Білорусь). Можливо, Немогард – це білоруське місто Гродно, в якому жили дреговичі (другувіти – Δρουγουβιτῶν), одні з пактіотів росів. Серед етимологічних трактувань щодо назви річки Неман від слов’янського слова «німий» – «спокійна» (Nemunėlis = латиш. Mēmele – мовчазна, безмовна). Фінська версія – Немогард – «Град на мису». В Естонії на острові Саарема є прибережне село Neeme. Neem в естонській мові означає «мис», «коса».

В 30-х роках XX ст. археолог Юзеф Йодковський під час досліджень старого замку і храму XI ст. в Гродно знайшов під основним фундаментом залишки дерев’яних будівель, які датував щонайменше IX-X століттями. “Тут перетиналися водні торговельні шляхи (Бурштиновий шлях) та сухопутні торговельні шляхи (через «Гродненське сухе плато»), про що свідчать численні розкопки, навіть римських монет (у гирлі річки Городничинка)”, – розповідав археолог. “Нормани, мабуть, дісталися Гродно до початку експансії Варязько-Руської держави з Києва”, – вважав автор. Ще раніше, у 1893 році на 10-му археологічному конгресі у Вільнюсі Юзеф Йодковський провів паралелі між м. Гродно та поселенням 10 ст. Немогард, про яке згадував Костянтин Багрянородний. Також дослідник звернув увагу, що назва Гродно литовською мовою Гардінас, а одна з притока Неману називається Рось. Наступні розкопки лише додали йому впевненості, що незначне поселення Немогард потім стало відомим містом Гродно.

“Сліди дерев’яних будівель, знайдені під фундаментами «терему», а також нижче рівня, на якому були зведені стіни храму XI століття, дозволяють припустити, що Гродненська твердиня була збудована не одразу, а на багато століть раніше, ніж вважалося раніше. Вона мала для цього всі умови, розташовуючись на зручній переправі через Німан..”, – зазначив Йозеф Йодковський[5].

В 50-х роках XX ст. радянський археолог Воронін Н.Н. («Древнее Гродно», 1954 р.) розкритикував “теорію” Йозефа Йодковського. Напевно вже тоді виникла ідея розкрутити шлях із варяг у греки через Новгород, а не Гродно на річці Неман (Немогард). Але Новгорода та ознак городища на річці Волхов біля Ільменського озера в IX – першій половині X ст. ще не існувало. Пізніше через Новгород, мабуть, проходив “Волзький шлях”.

Під час розкопок 2018 року в Гродненській обл. (с. Гольшани Ошмянського району) було знайдено житлову будівлю, побудовану в X столітті, поясні пластини та пряжки з Волзької Булгарії, фрагмент наконечника піхов для меча зі Скандинавії, фрагмент срібного дирхема з Арабського халіфату, висів для вимірювання срібла, фрагмент браслета та ґудзика з Києва.

Наступною станцією було Мілініск – давнє поселення слов’ян Менске IX-X ст. на річці Менці (сьогодні струмок), яке розташовувалось 12 км на південний захід від сучасного міста Мінськ. Назва Менка означало «маленька», тому й «мілініск» (в литовській мові menkos). Вона впадала в річку Птич, яка у свою чергу вела до річок Прип’ять та Дніпро. Поселення Мілініск («маленьке») якраз було на рубежі між дреговичами (Прип’ять – Птич) та кривичами (Птич – Західна Двіна), які були пактіотами русів. Раніше вважали, що Мілініск – це Смоленськ. Але там в X ст. поселення ще не існувало. Натомість навколо Мінська є свої маленькі «смоленськи», наприклад Смолевичі. Але етимологія цих Смоленських назв не від слова «маленький» – Мілініск, а від слова «смола».

Під час розкопок 2025 року невеликого поселення на археологічному комплексі на річці Менка археологи виявили надзвичайно добре збережену кам’яну ливарну форму X-XI століть.

Кривичі та лендзяни продавали русам човни. Лендзяни – це лехітська фонетична версія терміну поляни, адже ленд (land від ПІЄ*lendʰ) – земля, поле (лехіти лендзяни – поляки). Українське слово «лан» є і в слові land, і в слові поЛАНи (поляни). Поляни були і на Київщині, і на теренах сучасної Польщі. Але територія Польщі не входить у цей маршрут Балтійське море – Неман – Дніпро, який я розглядаю. Цікаво, що угорці поляків називають lengyelek, а Польщу Lengyelország, а литовці – lenkai і Lenkija. Якщо «н» відкинути, то Ленкія стає Лекією (Лехією), а ленки – лехи (лехіти).

Щодо Теліутзи у мене не виникало жодних особистих ідей. Тому я використала працю Агатангела Кримського, де він це поселення ототожнив з м. Любеч Чернігівської обл.[6]. Історик Михайло Грушевський також вважав, що м.Любеч – найкращий відповідник «Теліузі» на середньому Дніпрі. (Історія України-Русі, I. 415).

Щодо назви Києва, то Констянтин Порфіроген дає нам аж два варіанти: Кіов та Самват.

На мою думку, «Самват» / «Самбат» (Київ) – це спотворена або первинна форма слова «Замок» (фортеця), яке присутнє у багатьох слов’янських мовах. Але наведу ряд інших думок. Зі шведської sambåt – «стоянка човнів» (Й.Добровський), де båt – човен. Від герм. sam – «збір» та botas – «човни» (В.Янович). Споріднено з лит. žambótas – «кут», «край», або можливо лит. žambas – «споруда» і лит. butas – «будинок», тобто фортеця на високому порізаному виступі (О.Федченко). Від чудського *Samba-aita або *Samba-aitaus — «жердина, (стовп) – огорожа», калька д.-рус. *Київ-градъ, розуміючи Київ – як похідне від «кий» – «палка, посох, жердина» (О.Шилов)[7]. Зрештою, в естонській мові sammas – стовп, а sambad – стовпи.

Окремо мою увагу привернула назва одного з пруських племен та їх бурштинового півострова в Куршській затоці, куди впадає річка Неман – самбійці та Самбійський півострів (Земландія). Земланд — це назва півострова германськими мовами . Носії польської та латинської мов називають цю територію Самбією , тоді як литовська назва — Семба, на картах початку XX ст. фігурує назва Самланд. Усю куршську затоку в середньовіччі населяли балтські племена самбійці (пруси) та курші (kursenieki – пруські латиші). Так от, автор XI ст. Адам Бременський розповідає, що склавини, сембори (самбійці-пруси) та інші народи Скіфії торгували зі Швецією. Автор описує радше події X ст., адже згадує архієпископа Унні, який помер у Бірці в 936 році. Björkö – острів розташований недалеко від Стокгольма та Упсали в Швеції. Давньоскандинавське слово «birk », ймовірно, означає ринок, адже закони торгівельних міст в середньовічній Скандинавії називали biærköa rætter.

«На цій станції (Birca – Бірка, Швеція) оскільки вона є найбезпечнішою в морських районах Свевії, всі кораблі данців або норманів, а також слов’ян (Sclavorum) і семборів (Semborum) та інших народів Скіфії зазвичай урочисто збираються для різних потреб торгівлі».(Адам Бременський, р.62)[8]

Отже, з наведеного вище уривка з праці Адама Бременського можна зробити висновок, що в X ст.. існували торгівельні шляхи зі Швеції через Куршську косу з семборами та склавинами, а торговий шлях до «Скіфії» звідти проходив через річку Неман. Продовження цього торгівельного шляху «з варяг до греків» від Немогарду на річці Неман до Дніпра описав Костянтин Порфіроген.

Пороги Дніпра

Перший поріг: Ессупі, Есоупі ( Ἐσσουπῆ) – «не спи». Етимологія (н)е-соупі – «не сопи» – «не спи».

А в червні, вирушивши вздовж річки Данапреос, вони спускаються до Вітетзеві (с.Витачів Київ.обл.), що є пактіотською фортецею русів (росів), і збираються там на два чи три дні, тільки коли вони зберуть свої моноксили, тоді вирушають і спускаються вздовж вищезгаданої річки Данапреос. І спочатку вони приходять до першої перешкоди, що називається Ессоупі, що руси та склавени тлумачать як «не спи»; і ця перешкода вузька, як ширина тзиканістріон; Посередині його височіють високі скелі, що виступають, як острови. Вода кидається з нього (з порогу), переливається і бризкається на інший берег, видаючи жахливий шум. Тож роси не наважуються пройти серед цих скель, а висаджуються неподалік, висаджують людей на сушу, залишаючи інші товари в моноксилах, потім намацують дно ногами […], щоб не вдаритися об якусь скелю. Вони рухаються таким чином: одні на носі, інші посередині [моноксилу], а інші, на кормі, маневрують жердинами і з цією повною точністю проходять першу перешкоду, йдучи вздовж повороту та берега річки.

Καὶ Ἰουνίου μηνὸς διὰ τοῦ ποταμοῦ Δανάπρεως ἀποκινοῦντες, κατέρχονται εἰς τὸ Βιτετζέβη, ὅπερ ἐστὶ πακτιωτικὸν κάστρον τῶν Ῥῶς, καὶ συναθροιζόμενοι ἐκεῖσε μέχρι δύο καὶ τριῶν ἡμερῶν, ἡνίκα ἂν ἅπαντα ἀποσυναχθῶσι τὰ μονόξυλα, τότε ἀποκινοῦσιν, καὶ κατέρχονται διὰ τοῦ εἰρημένου Δανάπρεως ποταμοῦ. Καὶ πρῶτον μὲν ἔρχονται εἰς τὸν πρῶτον φραγμόν, τὸν ἐπονομαζόμενον Ἐσσουπῆ, ὃ ἑρμηνεύεται Ῥωσιστὶ καὶ Σκλαβηνιστὶ ‘μὴ κοιμᾶσαι’· ὁ δὲ τούτου φραγμὸς τοσοῦτόν ἐστιν στενός, ὅσον τὸ πλάτος τοῦ τζυκανιστηρίου· μέσον δὲ αὐτοῦ πέτραι εἰσὶ ῥιζιμαῖαι ὑψηλαὶ νησίων δίκην ἀποφαινόμεναι. Πρὸς αὐτὰς οὖν ἐρχόμενον τὸ ὕδωρ καὶ πλημμυροῦν κἀκεῖθεν ἀποκρημνιζόμενον πρὸς τὸ κάτω μέρος ἦχον μέγαν καὶ φόβον ἀποτελεῖ. Καὶ διὰ τοῦτο μέσον αὐτῶν οὐ τολμῶσιν οἱ Ῥῶς διελθεῖν, ἀλλὰ πλησίον σκαλώσαντες καὶ τοὺς μὲν ἀνθρώπους ἐκβαλόντες εἰς τὴν ξηράν, τὰ δὲ λοιπὰ πράγματα ἐάσαντες εἰς τὰ μονόξυλα, εἶθ´ οὕτως γυμνοὶ τοῖς ποσὶν αὐτῶνψηλαφοῦντες ***, ἵνα μή τινι λίθῳ προσκρούσωσιν. Τοῦτο δὲ ποιοῦσιν οἱ μὲν πλώρᾳ, οἱ δὲ μέσον, οἱ δὲ καὶ εἰς τὴν πρύμναν μετὰ κονταρίων κοντοβευόμενοι, καὶ μετὰ τοιαύτης ἁπάσης ἀκριβείας διέρχονται τὸν τοιοῦτον πρῶτον φραγμὸν διὰ τῆς γωνίας καὶ τῆς ὄχθης τοῦ ποταμοῦ.

Другий поріг: «Острів порогів»

Улворсі, Оулворсі (Οὐλβορσί) – руською. Острів бар’єру, порогу. Слов’янська етимологія: Острів – угл (ул-кут) бар’єру. Вор-бор – оборона. Вор = Бор (бар’єр) = Пор (пороги). Греки могли передавати буквосполуку Угл як Оул (Οὐλ). Одним словом, острів називався «УглБорець». Скандинавська етимологія через слово Holm, holmbåt та ö – острівець у шведській мові, а замість «ворс» мало бути «форс» (шведською «поріг»), тобто «ХолмФорс». В словнику гідронімів України є такі притоки Дніпра з «ул»: Улізнів, Улодів, Ульха, Угля, Углениця[9].
Островуніпрах, Островоуніпрах (Ὀστροβουνιπράχ) – склавинською. Острів вільного порогу.

Третій поріг: «Звук порогу»

Геландрі (Γελανδρί) – склавинською. «Гелан» – це галас/голос (шум), а «Дрі» – це вода (в грец. «гідро» (ὕδρη), «удор» (ὕδωρ), в іран. «драя», «дар’я»). Тобто, дослівно Геландрі – це галас/голос води. Серед приток Дніпра в словнику гідронімів з семою «др» є річка Недра, Драгилів, Драничка, Дреничка, Древалька, Дреголіт, Дрина, Дрип та інші, а з «галасливих – Галенка, Галійка (Галейка), Галка, Галчин, Галаганка. Але найбільш фонетично наближений до цього давнього склавинського слова (Гелан/дрі – галаслива водойма) потік Гелений в Верховинському районі на Івано-Франківщині.

Четвертий поріг (найбільший): «Місце, де у каміннях бар’єра гніздяться пелікани»

Аеіфор (Ἀειφόρ) – руською. Fors – у шведській мові «поріг» і «бурхлива вода». Тому рафтинг на воді інколи називають форсуванням (подолання водної перешкоди). Оскільки до птахів (пеліканів) скандинавської етимології «аеіfor» не змогли підібрати, то була спроба порівняти це слово з нідерландським «лелека» – «ooievaar», але за словами Михайла Грушевського подібна етимологія одразу була відкинута самими ж германістами (I.620)[10].
Неасіт (Νεασήτ) – склавинською. Неситний поріг. Слов’янську етимологію пов’язують з назвою «неясить» щодо деяких птахів з роду совиних. Люди сов не їли, тому і така назва до них застосовувалась. «Неаситами» могли називати також інших хижих птахів, які гніздились на каміннях порогу Дніпра.

Минувши цю перешкоду, вони відпливають, знову посадивши тих, хто був з суші, і спускаються до наступної перешкоди, яка називається руською мовою (росісті) Оулворсі, а слов’янською (склавіністі) Островоуніпрах, що означає: «острів порогів». Ця перешкода, як і перша, небезпечна і важка для перетину. Знову висадивши своїх людей, вони проходять зі своїми моноксилами, як і раніше. Вони перетнули таким самим чином третій поріг, який називається Геландрі, що означає слов’янською «звук порогу»; потім четвертий, найбільший, який називається руською (росісті) Аеіфор, а слов’янською (склавеністі) Неасіт , бо пелікани (πελέκεα гр. двосічна сокира, πελεκάν – птах пелікан) гніздяться в каміннях бар’єра. Там висадилися всі моноксилії, носом попереду, і вийшли люди, призначені для спостереження, і пішли пильно стежити за печенігами. Одні взяли на себе вантажі, що знаходилися в моноксилах, а інші тягли їх ланцюгами по суші протягом шести миль, доки не обігнули поріг. Потім, одні тягнучи їх, інші несучи на плечах, вони перекинули моноксили на інший бік порогу. Потім, спустили моноксили у воду та завантажили вантаж, знову сіли на борт і попливли далі.

Ἡνίκα δὲ διέλθωσι τὸν τοιοῦτον φραγμόν, πάλιν ἀπὸ τῆς ξηρᾶς ἀναλαμβανόμενοι τοὺς λοιποὺς ἀποπλέουσι, καὶ κατέρχονται εἰς τὸν ἕτερον φραγμόν, τὸν ἐπιλεγόμενον Ῥωσιστὶ μὲν Οὐλβορσί, Σκλαβηνιστὶ δὲ Ὀστροβουνιπράχ, ὅπερ ἑρμηνεύεται ‘τὸ νησίον τοῦ φραγμοῦ’. Ἔστιν κἀκεῖνος ὅμοιος τῷ πρώτῳ, χαλεπός τε καὶ δυσδιέξοδος. Καὶ πάλιν ἐκβαλόντες τὸν λαὸν διαβιβάζουσι τὰ μονόξυλα, καθὼς καὶ πρότερον. Ὁμοίως δὲ διέρχονται καὶ τὸν τρίτον φραγμόν, τὸν λεγόμενον Γελανδρί, ὃ ἑρμηνεύεται Σκλαβηνιστὶ ‘ἦχος φραγμοῦ’, εἶθ´ οὕτως τὸν τέταρτον φραγμόν, τὸν μέγαν, τὸν ἐπιλεγόμενον Ῥωσιστὶ μὲν Ἀειφόρ, Σκλαβηνιστὶ δὲ Νεασήτ, διότι φωλεύουσιν οἱ πελεκᾶνοι εἰς τὰ λιθάρια τοῦ φραγμοῦ. Ἐν τούτῳ οὖν τῷ φραγμῷ σκαλώνουσιν ἅπαντα εἰς τὴν γῆν ὀρθόπλωρα, καὶ ἐξέρχονται οἱ ὡρισμένοι ἄνδρες φυλάττειν τὴν βίγλαν μετ´ αὐτῶν, καὶ ἀπέρχονται, καὶ τὰς βίγλας οὗτοι διὰ τοὺς Πατζινακίτας ἀγρύπνως φυλάττουσιν. Οἱ δὲ λοιποὶ τὰ πράγματα, ἅπερ ἔχουσιν εἰς τὰ μονόξυλα, ἀναλαμβανόμενοι, τὰ ψυχάρια μετὰ τῶν ἁλύσεων διὰ τοῦ ξηροῦ αὐτὰ διαβιβάζουσι μίλια ἕξ, ἕως ἂν διέλθωσι τὸν φραγμόν. Εἶθ´ οὕτως οἱ μὲν σύροντες, οἱ δὲ καὶ εἰς τοὺς ὤμους βαστάζοντες τὰ αὐτῶν μονόξυλα εἰς τὸ τοῦ φραγμοῦ ἐκεῖθεν μέρος διαβιβάζουσιν· καὶ οὕτως ῥίπτοντες αὐτὰ εἰς τὸν ποταμὸν καὶ τὰ πετζιμέντα αὐτῶν ἐμβλησκόμενοι, εἰσέρχονται, καὶ αὖθις ἐναποπλέουσιν.

П’ятий поріг: «Велике озеро»

Варуфор, Вароуфорос (Βαρουφόρος) – руською, тобто «порт Вару». Вар – назва Дніпра з часів гунів. Йордан у VI ст.: «Річку Данабрі (Danabri) гуни своєю мовою називали Вар (Var)» [Йордан, 269][11]. Констянтин Багрянородний також згадує річку Варух (Βαρουχ), яка протікає по землях печенігів, в межах сучасної України. Автор розповідає, що місця поселення печенігів називались за іменем річок, які там були. «А річки ось такі: перша річка зветься Варух (Βαρουχ), друга річка зветься Куву (Κουβοῦ), третя річка зветься Трулл (Τρούλλος), четверта річка зветься Врут (Βροῦτος), п’ята річка зветься Серет (Σέρετος).Також автор згадує річку Варну (ποταμὸν Βάρνας) на шляху від гирла Дунаю до Болгарії[12]. Вару-порт – це “великий лиман, затока”. У давньоруському діалекті української мови ВаруФорос – вода (вар) + порт (як у терміні Боспор, Босфор). Якщо вважати, що лише перша частина «Вару» – місцева назва, а друга частина – скандинавська, то слід пригадати, що «fors» – у шведській мові «поріг» і «бурхлива вода».

Вульніпрах, Воульніпрах (Βουλνηπράχ) – склавинською, тобто «вільний від порогів – перешкод» (прах – пораг – порог).

Шостий поріг: «Кипіння води»

Леанті (Λεάντι) – руською. У мене виникла лише асоціація зі словом «литися», «плинути». Саме слово Leanti у жодній мові не означає ані кипіти, ані вертіти. Слово «леантік» (λεαντικός>λειῶσαι δυνάμενος) є лише в давньогрецькому глосарії Гесихія, що означає спроможний розтопити (розчиняти, полірувати). У жодній слов’янській, балтській, скандинавській, фінській мові немає очевидного відповідника.
Верутзі, Вероутзі (Βερούτζη) – склавинською («вер» – вертіння води).

Потім вони прибули до п’ятого порогу, який по-роськи називається Варуфор, а по-склавіністі – Вульніпрах, бо він… утворює велике озеро, і знову вони спрямовують свої моноксили вздовж вигинів річки, як і на першому та другому порогах, і досягають шостого, який по-руськи (росісті) називається Леанті, а по-слов’янськи (склавіністі) — Верутзі, що означає: «кипіння води», і знову проходять його таким самим чином.

Сьомий поріг: «Малий поріг»

Струкун, Строукоун (Στρούκουν) – руською, тобто «струмок». Постфракійська онома «стр» щодо гідронімів, яка також присутня у слов’янських, балтських мовах (латиською «струмок» – «straume») та деяких скандинавських (шведською «струмок» – strömma). Але назва радше місцева.
Напрезі (Ναπρεζή) – склавинською, тобто «надпоріжжя». Можливо, «Напрезі» скорочена форма від «Данапрезі» або «вода порогу», «дана» – назва стосовно води з часів скіфів. В історії Геродота в межах Скіфії згадано річку Напар (Νάπαρις), яка впадала в Істр (Дунай). [Герод.4.48.2]. Зі словника Гесихія «дон» у скіфській мові означав «дно», тому усі Дунаї – Данапри, Данастри та Данувіси означали «глибоку течію води». Форма «Напрезі» могла мати значення «напір на порозі» та стосувалась менших об’ємів води, ніж велика течія «дана». Геродотові сколоти та пізніші склавини використовували подібну термінологію щодо назв річок. Слова «дно», «напір», «поріг» згодом потрапили в сучасну українську мову, а «дана» у пісні. Але найімовірніше «Напрезі» відповідає назві річки в Чернігівській області «Непрець», яку можна знайти в словнику гідронімів (Железняк І.М., 1979). «Непрець» – «струмок малого порогу».

Протока Краріу, Краріоу (Κραρίου):

Широка протока, місце, в якому печеніги, які прямують до Херсона (Χερσῶνα), зазвичай нападали на росів.

Острів Святого Георгія

Роси приносять в жертву півнів біля дуба та остерігаються патзінакітів (печенігів).

Селіна (Σελινάν) – притока Дунаю

Відсутність загрози з боку печенігів (Πατζινακίτην).

Потім вони пливуть до сьомого порогу, який по-руськи називається Струкун, а по-склавинські – Напрезі, що означає: «малий поріг». Потім вони перетинають протоку під назвою Краріу, яку перетинають херсоніти, що йдуть з Русі, та печеніги, що прямують до Херсона; ця протока така ж широка, як і Іподром, її довжина від дна до місця, де виходить каміння, дорівнює дальності польоту стріли лучника. Тому печеніги спускаються туди, щоб напасти на Рось. Минувши це місце, вони [Росі] прибувають на острів, що має ім’я Святого Григорія; на цьому острові вони здійснюють свої жертвопринесення, бо там стоїть величезний дуб; вони приносять у жертву живих півнів. Вони розсаджують стріли навколо [дуба?], інші [кладуть] шматки хліба та м’яса, а також частку того, що кожен має, як це у них є. Вони також кидають жереб на півнів, щоб або зарізати їх, або з’їсти, або залишити живими. З цього острова роси остерігаються патзінакітів (печенігів), аж поки не досягнуть річки Селіни (притока Дунаю).

Ἀπερχόμενοι δὲ εἰς τὸν πέμπτον φραγμόν, τὸν ἐπονομαζόμενον Ῥωσιστὶ μὲν Βαρουφόρος, Σκλαβηνιστὶ δὲ Βουλνηπράχ, διότι μεγάλην λίμνην ἀποτελεῖ, πάλιν εἰς τὰς τοῦ ποταμοῦ γωνίας τὰ αὐτῶν μονόξυλα διαβιβάσαντες, καθὼς καὶ εἰς τὸν πρῶτον φραγμὸν καὶ δεύτερον, καταλαμβάνουσι τὸν ἕκτον φραγμόν, λεγόμενον μὲν Ῥωσιστὶ Λεάντι, Σκλαβηνιστὶ δὲ Βερούτζη, ὅ ἐστιν ‘βράσμα νεροῦ’, καὶ διαβαίνουσι καὶ αὐτὸν ὁμοίως. Καὶ ἀπὸ τούτου ἀποπλέουσι καὶ πρὸς τὸν ἕβδομον φραγμόν, τὸν ἐπιλεγόμενον Ῥωσιστὶ μὲν Στρούκουν, Σκλαβηνιστὶ δὲ Ναπρεζή, ὃ ἑρμηνεύεται ‘μικρὸς φραγμός’. Καὶ διαβαίνουσιν εἰς τὸ λεγόμενον πέραμα τοῦ Κραρίου, ἐν ᾧ διαπερῶσιν ἀπὸ Ῥωσίας οἱ Χερσωνῖται καὶ οἱ Πατζινακῖται ἐπὶ Χερσῶνα, ἔχον τὸ αὐτὸ πέραμα τὸ μὲν πλάτος, ὅσον τοῦ ἱπποδρομίου, τὸ δὲ ὕψος ἀπὸ κάτω ἕως ὅτου προκύπτουσιν ὕφαλοι, ὅσον καὶ φθάζειν σαγίτταν τοῦ τοξεύοντος ἔνθεν ἐκεῖσε. Ὅθεν καὶ εἰς τὸν τοιοῦτον τόπον κατέρχονται οἱ Πατζινακῖται, καὶ πολεμοῦσι τοὺς Ῥῶς. Μετὰ δὲ τὸ διελθεῖν τὸν τοιοῦτον τόπον τὴν νῆσον, τὴν ἐπιλεγομένην ὁ Ἅγιος Γρηγόριος καταλαμβάνουσιν, ἐν ᾗ νήσῳ καὶ τὰς θυσίας αὐτῶν ἐπιτελοῦσιν διὰ τὸ ἐκεῖσε ἵστασθαι παμμεγέθη δρῦν, καὶ θύουσι πετεινοὺς ζῶντας. Πηγνύουσι δὲ καὶ σαγίττας γυρόθεν, ἄλλοι δὲ καὶ ψωμία καὶ κρέατα, καὶ ἐξ ὧν ἔχει ἕκαστος, ὡς τὸ ἔθος αὐτῶν ἐπικρατεῖ. Ῥίπτουσι δὲ καὶ σκαρφία περὶ τῶν πετεινῶν, εἴτε σφάξαι αὐτούς, εἴτε καὶ φαγεῖν, εἴτε καὶ ζῶντας ἐάσειν αὐτούς. Ἀπὸ δὲ τοῦ νησίου τούτου Πατζινακίτην οἱ Ῥῶς οὐ φοβοῦνται, ἕως ἂν φθάσωσιν εἰς τὸν ποταμὸν τὸν Σελινάν.

Руси (Ῥωσίας – роси) пливуть морем, адже на суші їм загрожують печеніги (Πατζινακίτην – патзінакіти)

Острів Святого Айферія (Ἁγίου Αἰθερίου)

Місце відпочинку та спорядження впродовж 2-3 днів.

Річка Данастрін – Дністер (Δάναστριν)

Місце повторного відпочинку.

Річка Аспрон – грецькою Біла (Ἄσπρον)

Місце повторного відпочинку.

Річка Селін (Σελινὰν) – рукав Дунаю (Δανουβίου)

З цього моменту печеніги більше не становлять загрози.

Болгарія (Βουλγαρίας) – гирло Дунаю (Δανουβίου) – Конопа (Κωνοπᾶ) – Константія (Κωνστάντιαν) – річка Варна (Βάρνας) – річка Дітзина (Διτζίνας) – Месамбрія (Μεσημβρίας)

Покинувши острів, вони пливли чотири дні, доки не прибули до озера, утвореного гирлом річки, в якому знаходився острів Святого Айферія. Досягнувши цього острова, вони відпочили там два чи три дні. Потім вони спорядили свої моноксили необхідним, чого їм бракувало: вітрилами, щоглами та реями, які вони взяли з собою. Оскільки гирло річки утворене цим озером, про яке ми згадували вище, і воно досягає моря, а острів Святого Айферія знаходиться біля моря, звідти вони попрямували до річки Данастрін (Дністер), і коли благополучно прибули туди, знову відпочили. Коли погода стала сприятливою, вони знову сіли на кораблі та прибули до річки, що називається Аспрон (з гр. Біла), і, знову відпочивши там, знову відпливли та досягли річки Селінас, яка є рукавом Дунаю. І поки вони не проминули Селінас, печеніги йдуть за ними. Коли трапляється, що море викидає моноксил на берег, всі інші висаджуються, щоб протистояти печенігам спільною обороною. Після Селіни вони вже нікого не бояться, бо їх оточує Булгарія (болгарська земля), і прямують до гирла Данубію (Дунаю). Після Дунаю вони досягають Конопи, після Конопи — Констанції, *** [потім] річки Варни; з Варни вони прямують до річки Дітзини , всі ці області є територією Болгарії. З Діцини вони прибувають до області Месімбрії, і лише там закінчується їхня трудомістка, жахлива, неможлива та сувора міграція.

Εἶθ´ οὕτως ἀποκινοῦντες ἐξ αὐτοῦ μέχρι τεσσάρων ἡμερῶν ἀποπλέουσιν, ἕως οὗ καταλάβωσιν εἰς τὴν λίμνην τοῦ ποταμοῦ στόμιον οὖσαν, ἐν ᾗ ἐστιν καὶ ἡ νῆσος τοῦ Ἁγίου Αἰθερίου. Καταλαβόντες οὖν οὗτοι τὴν τοιαύτην νῆσον, προσαναπαύουσιν ἑαυτοὺς ἐκεῖσε ἕως δύο καὶ τριῶν ἡμερῶν. Καὶ πάλιν τὰ αὐτῶν μονόξυλα, εἰς ὅσας ἂν λίπωνται χρείας, περιποιοῦνται, τά τε ἄρμενα καὶ τὰ κατάρτια καὶ τὰ αὐχένια, ἅπερ ἐπιφέρονται. Ἐπεὶ δὲ τὸ στόμιον τοῦ τοιούτου ποταμοῦ ἐστιν ἡ τοιαύτη λίμνη, καθὼς εἴρηται, καὶ κρατεῖ μέχρι τῆς θαλάσσης, καὶ πρὸς τὴν θάλασσαν κεῖται ἡ νῆσος τοῦ Ἁγίου Αἰθερίου, ἐκ τῶν ἐκεῖσε ἀπέρχονται πρὸς τὸν Δάναστριν ποταμόν, καὶ διασωθέντες ἐκεῖσε πάλιν ἀναπαύονται. Ἡνίκα δὲ γένηται καιρὸς ἐπιτήδειος, ἀποσκαλώσαντες ἔρχονται εἰς τὸν ποταμὸν τὸν ἐπιλεγόμενον Ἄσπρον, καὶ ὁμοίως κἀκεῖσε ἀναπαυσάμενοι, πάλιν ἀποκινοῦντες ἔρχονται εἰς τὸν Σελινάν, εἰς τὸ τοῦ Δανουβίου ποταμοῦ λεγόμενον παρακλάδιον. Καὶ ἕως οὗ διέλθωσι τὸν Σελινὰν ποταμόν, παρατρέχουσιν αὐτοῖς οἱ Πατζινακῖται. Καὶ ἐὰν πολλάκις ἡ θάλασσα μονόξυλον εἰς τὴν γῆν ἀπορρίψῃ, σκαλώνουσιν ὅλα, ἵνα τοῖς Πατζινακίταις ἀντιπαραταχθῶσιν ὁμοῦ. Ἀπὸ δὲ τὸν Σελινὰν οὐ φοβοῦνταί τινα, ἀλλὰ τὴν τῆς Βουλγαρίας γῆν ἐνδυσάμενοι, εἰς τὸ τοῦ Δανουβίου στόμιον ἔρχονται. Ἀπὸ δὲ τοῦ Δανουβίου καταλαμβάνουσιν εἰς τὸν Κωνοπάν, καὶ ἀπὸ τοῦ Κωνοπᾶ εἰς Κωνστάντιαν *** εἰς τὸν ποταμὸν Βάρνας, καὶ ἀπὸ Βάρνας ἔρχονται εἰς τὸν ποταμὸν τὴν Διτζίναν, ἅπερ πάντα εἰσὶ γῆ τῆς Βουλγαρίας. Ἀπὸ δὲ τῆς Διτζίνας εἰς τὰ τῆς Μεσημβρίας μέρη καταλαμβάνουσιν, καὶ οὕτως μέχρι τούτων ὁ πολυώδυνος αὐτῶν καὶ περίφοβος, δυσδιέξοδός τε καὶ χαλεπὸς ἀποπεραίνεται πλοῦς.

Назви деяких слов’янських племен – пактіотів росів

Взимку важке існування цих Росів. Коли настає місяць листопад, їхні князі з усіма Росами негайно залишають Кіав (Київ) і йдуть до полудії (в полюддя), тобто до склавінів Вервіанів (древляни?), Другувітів (дреговичів), Крівітзоїв (кривичів), Северіїв (сіверян) та інших Склавоїв (слов’ян), які є пактіотами Росів. Протягом усієї зими вони там утримуються, а потім знову, після квітня місяця, коли розтане лід Дніпра, вони повертаються до Києва. Після цього вони беруть своїх моноксилів, як було сказано вище, споряджають їх і йдуть до Романії.

Оузи (огузи кумани) можуть боротись з пацінакітами (з печенігами).

Ἡ δὲ χειμέριος τῶν αὐτῶν Ῥῶς καὶ σκληρὰ διαγωγή ἐστιν αὕτη. Ἡνίκα ὁ Νοέμβριος μὴν εἰσέλθῃ, εὐθέως οἱ αὐτῶν ἐξέρχονται ἄρχοντες μετὰ πάντων τῶν Ῥῶς ἀπὸ τὸν Κίαβον, καὶ ἀπέρχονται εἰς τὰ πολύδια, ὃ λέγεται γύρα, ἤγουν εἰς τὰς Σκλαβηνίας τῶν τε Βερβιάνων καὶ τῶν Δρουγουβιτῶν καὶ Κριβιτζῶν καὶ τῶν Σεβερίων καὶ λοιπῶν Σκλάβων, οἵτινές εἰσιν πακτιῶται τῶν Ῥῶς. Δι´ ὅλου δὲ τοῦ χειμῶνος ἐκεῖσε διατρεφόμενοι, πάλιν ἀπὸ μηνὸς Ἀπριλίου, διαλυομένου τοῦ πάγους τοῦ Δανάπρεως ποταμοῦ, κατέρχονται πρὸς τὸν Κίαβον. Καὶ εἶθ´ οὕτως ἀπολαμβάνονται τὰ αὐτῶν μονόξυλα, καθὼς προείρηται, καὶ ἐξοπλίζονται, καὶ πρὸς Ῥωμανίαν κατέρχονται.

Ὅτι οἱ Οὖζοι δύνανται τοῖς Πατζινακίταις πολεμεῖν.

Автор коментарів та перекладу: Галина Водяк

Список джерел та літератури:

[1] Constantine Porphyrogenitus. DE ADMINISTRANDO IMPERIO. Chapitres IX. Περὶ τῶν ἀπὸ Ῥωσίας ἐρχομένων Ῥῶς metὰ τῶν μονοξύλων ἐν Κωνσταντινουπόλει. Traduite par Marc Szwajcer. https://remacle.org/bloodwolf/historiens/constantin/administration1.htm https://remacle.org/bloodwolf/historiens/constantin/administration2.htm

[2] Щодра О.М. Епоха вікінгів у Східній Європі: слов’яно-скандинавські зв’язки в період формування ранніх слов’янських держав. ЛНУ ім.Франка. Проблеми слов’янознавства. 2017. Вип.66. С.20.

[3] Диба Ю. Урбаністично-адміністративні реформи княгині Ольги (3: Новгород до Новгорода) // Студії мистецтвознавчі. – 2012. – Чис. 4 (40). – С. 78–110.

[4] Слободян В. Крейдяна грамота з Холма. До питання дати заснування міста. Etnolog.org.ua. Т. К 930.272:94(477.82–21) : Студії мистецтвознавчі. С. 65–73.

[5][5] Jodkowski J. Grodno Wczesnośredniowieczne. Warszawa, 1934. 17 с. URL: https://www.scribd.com/document/443561471/Jodkowski-J-Grodno-wczesno%C5%9Bredniowieczne-w-%C5%9Bwietle-prac-wykopaliskowych-dokonanych-na-Krolewskim-Zamku-Starym-w-Grodnie-w-latach-1932-i-1933-Warszawa (дата звернення: 21.10.2025).

[6] Переклад тексту А. Ю. Кримського «Про управління імперією» Костянтина VІІ Порфирогенета. Розділ ІХ. Про русів, як їдуть вони на однодеревках-човнах з Руси до Константинополя. Хрестоматія з історії української мови X-XIII ст. НАН України. Василь Німчук. Київ-Житомир. – 2015. – ст.21-24.

[7] Олександр Шилов. «Фины на Днепре». Науковий вісник Чернівецького університету. 2007. Випуск 354-355. Стор.89-91. Слов’янська філологія. 1999 р.

[8] Adamus. «Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum». Liber I-IV (IV –Descriptio Insularum Aquilonis). https://web.archive.org/web/20050207105412/http://hbar.phys.msu.su/gorm/chrons/bremen.htm

[9] Словник гідронімів України / АН УРСР, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні, Укр. ономаст. коміс.; уклад.: І. М. Железняк [та ін.] ; редкол.: К. К. Цілуйко (голова) [та ін.]. – Київ: Наук. думка, 1979. – 779.

[10] Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 1: До початку XI віку.1991-1997. – К.: Наук. думка, 1991. С.620.

[11] Iordanis. De Origine Actibusque Getarum. (269). Режим доступу до ресурсу: https://www.thelatinlibrary.com/iordanes1.html

[12] Constantine Porphyrogenitus. Περὶ τῆς γενεαλογίας τοῦ ἔθνους τῶν Τούρκων, καὶ ὅθεν κατάγονται. DE ADMINISTRANDO IMPERIO. Greek text editer by GY. MORAVCSIK. / Constantine Porphyrogenitus ; пер. J. H. Jenkins. Washington : Dumbarton Oaks Center for Byzantine Studies Trustees for Harvard University Washington, 1967. С. 174 (Βαρούχ, п.38). С.62 (Βάρνας, п.9).