ДНК – шлях в історію. Українці нащадки скіфів?

         Скіфи –  індоєвропейські напівкочівники, які демонструють в основному риси  європеоїдів. Причорноморські скіфи генетично більше пов’язані з населенням  Європи, аніж з популяціями Центральної та Східної Азії. Особисто у мене немає сумнівів, що українці значною мірою є нащадками європейських скіфів. Важливо їх не плутати зі східними скіфськими групами,  для яких існує окрема назва  – «саки», які частково були предками для деяких тюркських народів, зокрема, кримських татар.   Щоправда, та мізерна кількість проведених тестів по Y-хромосомі та мітохондріальній ДНК серед сучасного населення України, не дає можливості повноцінно обґрунтувати це з наукової точку зору. Думаю, що це лиш питання часу.

         Аналіз виявлених генетиками субкладів мтДНК серед скіфів Північного Причорномор’я частково проливає світло на цю проблему, а також демонструє співвідношення автохтонних груп даного регіону  з ймовірними азійськими мігрантами.

         У 2017 році на шпальтах наукових журналів вийшла стаття групи генетиків   А.Юрас, Я.Пьйонтек, О.Нікітіна та ін..під назвою «Diverse origin of mitochondrial lineages in Iron Age Black Sea Scythians» або «Різноманітне походження мітохондріальних ліній у чорноморських скіфів залізного віку».

         «Досліджені людські останки були розкопані з курганів, склепів та ґрунтових поховань в основному районі скіфського поширення, включаючи території нижнього Дністра, нижнього та середнього Подніпров’я та Криму.

         Взаємозв’язки між групами скіфського горизонту до кінця не вивчені. Одні дослідники розглядають  скіфів Північного Причорномор’я та сибірських скіфів,  як одне суспільство внаслідок подібних мотивів тварин на продуктах їхньої матеріальної культури, а інші вважають їх різними популяціями, кожна з яких має чітке походження та географічну специфіку, але спільну культурну традицію», – зазначають автори дослідження.

         Про те, що східні та західні скіфи – це дві різні популяції, сумніви зникають одразу після порівняння мітохондріальних ДНК у різних групах.  Розглянемо таблицю розподілу мітохондріальних ДНК причорноморських скіфів з даного дослідження[1].

         З 19 зразків мітохондріальних ДНК скіфів Північного Причорномор’я наступні результати:

• 32 %  (6 одиниць.) –  колишні європейські мисливці-збирачі епохи мезоліту (U5);

U5 – 83% європейських мисливців-збирачів епохи мезоліту по мтДНК належали до цієї гаплогрупи. Прихід близькосхідних фермерів та степових індоєвропейських родів знизили її частоту до 21%.

U5a1a1 – згідно з базою даних YFullMTree сьогодні цей субклад виявили в одного з українців з Львівської обл.., по одному серед поляків, білорусів, сербів, росіян, а також у громадян країн Північної Європи, Італії та Іспанії. Серед палеогеномних зразків субклад U5a1a1 (жін.) виявлено в  Дніпро-Донецькій культурі неоліту України (кладовище маріупольського типу Ясинуватка та Нікопольське в Подніпров’ї, 7 – 5  тисячоліття до н.е.) разом з гаплогрупами U3 (жін.), H (чол.), C (чол.), C4a2 (дит.) (Nikitin, 2012)

На сайті FamilyTreeDNA[2] цю гаплогрупу пов’язують з індоєвропейськими міграціями. «Зважаючи на те, що U5a1a1 був знайдений у стародавніх рештках Ямної культури, цілком ймовірно, що U5a1a1 зародився в цій культурі у східноєвропейському степовому регіоні та був частиною міграції, яка принесла індоєвропейські мови до Європи. U5a1a1 дуже швидко розширився у різноманітті, починаючи приблизно з 6000 років тому, і це також відповідає його розширенню у сільському господарстві та пастуховій спільноті, яка виросла після впровадження неолітичних технологій. Немає давніх останків U5a1a2, але його вік, поширення та різноманітність також можуть відповідати походженням у східноєвропейському степовому регіоні». Цю ж гаплогрупу виявили серед стародавніх мікенців Греції, появу яких в цьому регіоні пов’язують з індоєвропейськими міграціями.

U5a2a1 – субклад, один з наймолодших серед U5 та має лише 7000 років, належить до Центральної та Східної Європи. U5a2a виявили в українському неолітичному могильнику Деріївка Середньо-Стогівської археологічної культури  (Mathieson, 2017).[3]    Крім цього його пов’язують з міграціями скотарських племен з Понто-Каспійського степу через Урал (андронівська культура) на схід, аж до кордону з північно-західним Китаєм (мітохондріальний геном з Ташкургану з 700-річного поховання), що є рідкісним для всього азійського регіону.

 U5a1a2b –  згідно FamilyTreeDNA має 12 зразків, але лише 4 з відомим походженням з Великобританії та 1 зі Швеції. Також є один зразок U5a1a2  з Польщі. Згідно з даними YFullMTree – два зразки з Польщі, один з Болгарії, один з Данії.

U5a2b – Підкластер  виник близько 8000 років тому, порівняно частий у Центральній та Східній Європі, в тому числі серед українців. Проте деякі гаплотипи в межах U5a2b були виявлені й серед середземноморського населення (італійці, тунісці).

U5a1b – група поширена по всій Європі, з найбільшою частотою в північній її частині.

U5b2a1a2 – Знайдено в мезоліті та неоліті України, Сербії, Болгарії (Mathieson, 2017). Сьогодні виявлена в поодиноких зразках мтДНК в Італії, Іспанії, Англії, Фінляндії, Росії, Ірані.

         Сьогодні 20% українців є носіями мтДНК U, проте не всі вони належать до відгалуження U5.  Якщо вірити Eupedia.com, то 10% українців є носіями U5 і корелює вона в основному з                        Y–хромосомними гаплогрупами R1a, I2, I1.

• 42 % (8 одиниць) –  пов’язані з генетичним пакетом фермерів європейського раннього неоліту (H, J, T, W і N1b);

         H, H8c, H5b (2 од.), T2b, W3a, J1c2, J2b1a6  –  це неолітичний спадок Причорноморських скіфів успадкований в основному від населення Кукутень-Трипільської спільноти  та груп пов’язаних з експансією сільського господарства в Європу.

         По генетичних даних   трипільці з печери Вертеба  представлені материнськими лініями мтДНК – H, H1b, H5a, H5b, HV, Т2в, U8b1a2, U8b1b, J, K, W, (Nikitin, 2017)[4] носіями якої є обидві статі, як син, так і дочка, але нащадкам передається тільки по жіночій лінії. З могильників культури Кукутень в Молдові – U4a1, K1a1, T1a, Т2c1d1.

         H5b  –  сьогодні найчастіше зустрічається в Італії, крім цього субклад виявлено в Польщі, Болгарії, Данії. Якщо з європейським неолітом  Болгарії (Mathieson, 2017)  та  міграціями бронзової доби ці країни та цю гаплогрупу ще якось ототожнити можна, то  пов’язати зі скіфами, зокрема, Італію, важкувато. Схоже, що генетичний компонент H5b прийшов до нас з Італії ще до сільськогосподарської неолітичної революції і дожив, як мінімум, до скіфського часу. У трипільців також присутній цей маркер.

         Окремої уваги заслуговує субклад N1b.  «Особини, що належать до N1b1a, були знайдені в неолітичній Анатолії, але родовід не з’явився в жодній  іншій популяції євразійського неоліту, бронзи чи залізного віку до сьогодні. Отже, наявність N1b1a у скіфів можна було б пояснити міграцією населення уздовж південних кордонів Понто-Каспійського регіону»  – зазначили автори дослідження.

J1c2 –  певною мірою гаплогрупу J1c можна пов’язати з семітською групою, зокрема її гілку J1c3. Але безпосередньо субклад J1c2, який виявили у скіфів, поширений сьогодні по всій Європі та Україні в тому числі. Їхній кореневий субклад J1 був характерний для ассирійців, дагестанців та чеченців. Про взаємозв’язок скіфів з народами Кавказу та ассирійцями думаю додатково розповідати не треба. Про це свідчать античні джерела. На жаль, в даній роботі про скіфів в Кавказькому регіоні мова не йде. Крім того, мтДНК J була  виявлена у трипільців.

J2b1a6  –  серед сучасників знайдено в Україні, Молдові, Польщі, Угорщині, Росії, Данії та Італії[5]. Автори дослідження пов’язують її також з Межовською культурою пізнього бронзового віку Південного Уралу. Безпосереднього джерела цієї інформації я не знайшла, хоча не маю наміру піддавати це сумніву, адже індоєвропейські міграції з Причорноморських степів через Волго-Уральський регіон ніхто не заперечує, тим більше, що в цій культурі одночасно виявили R1а Z645, який характерний для нашого регіону, зокрема для культури шнурової кераміки.

W3a зустрічається в Східній та Центральній Європі та на Індійському субконтиненті. Корелює з R1a та пов’язана з індоєвропейськими міграціями. Автори дослідження включили їх в кластер європейського неоліту, очевидно, через присутність цього субкладу в Трипільській культурі. В інших неолітичних зразках гаплогрупу W також знаходили на території Угорщини та Польщі, але там її відгалуження W5.  W3 та W6 прибули до Європи з понтійських степів на північ від Чорного моря приблизно 5-6 тисяч років тому.  Субклад W3a1 знайшли в Ямній культурі періоду пізнього неоліту, а також серед сучасного населення України, Німеччини та Польщі.

         Про те, скільки відсотків генетичного компонента анатолійського фермера та мисливців, або аборигенів, які були інтегровані у землеробську цивілізацію Кукутень-Трипілля серед сучасних українців, читайте в статті «Походження трипільців крізь призму ДНК»

• 15 %  (3 одиниць)   –   азійські елементи (D4j2, F1d та А); 
• 5% спірний субклад (1 одиниця) –  рідкісна  гаплогрупа М, яка пов’язана як з Азією, так і з палеолітом Європи. Гаплогрупа М була виявлена в осіб епохи плейстоцену західної Європи, але вважається, що ці лінії майже зникли завдяки ефекту пляшкового горла в Останньому льодовиковому максимумі. Оскільки в даній роботі мова йде про конкретний субклад М10а1а1а, який сьогодні зустрічається в Японії, Монголії та Китаї, то віднесемо його до азійських гаплогруп.
• 5% спірний субклад (1 одиниця) – Н8с. На мою думку, автор помилково вважає гаплогрупу Н8с азійською. Згідно з базою даних FamilyТreeDNA цей  субклад мтДНК сьогодні зустрічається в основному в Європі (Німеччина,  Англія, Польща, Греція, Італія). Одна особа – носій Н8с з Російської федерації з типовим українським прізвищем.

         Навіть, якщо спірний субклад «М» віднести до азійських ліній, то не складно порахувати, що  близько 75 – 80% мтДНК скіфів Північного Причорномор’я належать до типово європейських гаплогруп і не більше 20% мають азійське походження, компонент яких міг з’явитись тут   раніше, наприклад, з кіммерійцями, а також зі східними міграціями саків та саяно-алтайців на захід.

         Розглянемо розподіл генетичної мінливості між популяціями, або карту генетичних відстаней між скіфами Причорномор’я та іншими групами.

Що ми бачимо на цій схемі?

• Найменш віддалений від скіфів кластер – у напрямку поширення гаплогрупи U5b – Унетицька культура раннього бронзового віку Центральної Європи (UNC) (1700 – 1300 р. до н.е.), Культура шнурової кераміки України та Європи (CWC) (3200-1700 р. до н.е.),  Зрубна культура Причорноморсько-Каспійського степу (SRU) (1800 – 1200 р. до н.е.)

• В напрямку поширення гаплогрупи U5 бачимо спорідненість скіфів (SCU) з мисливцями збирачами Центральної Європи (HGC) та Катакомбної культури Причорноморського степу (CAT) (2700 – 2000 р. до н.е.)

• В напрямку поширення гаплогруп фермерів неоліту мтДНК W, J, H  відносно популяції скіфів Причорномор’я найближчими виявились кластери «Залізного віку Німеччини (IAG)», «Стародавніх мінойців з о.Крит (CRE)», та «Середній неоліт Південної Європи (MNS)».

Нехай вас не дивує в цій групі мінойський кластер. Не забуваймо про давньогрецькі поселення на території України та їх взаємозв’язки зі скіфами, ну і більш ранню експансію неолітичних близькосхідних фермерів в Європу.

• Цікаві позиції займають кластери пов’язані з Казахстаном. З одного боку зразки ДНК осіб бронзового віку цього регіону (BAK) демонструють відносну близькість з європейськими скіфами (SCU). З другого боку особи залізного віку Казахстану, сучасники Причорноморських скіфів, так звані східні скіфські групи (ІАК) виявились більш віддаленими, ніж могли б собі уявити археологи, які постулюють єдиний культурний простір скіфського горизонту. Антропологія підказує, що енеолітичне населення Казахстану було європеоїдним. В бронзову добу Казахстан входив в ареал Андронівської культури. Найближчими до андронівців виявились представники культури Сінташта, яка веде своє походження від культури Шнурової кераміки. Тому не дивно, що зразки з Казахстану цього періоду представлені гаплогрупамиR1a1a1b2a2a, мтДНК H3 та J2a[6]. Знову нагода пригадати про поширення індоєвропейців з Причорноморських степів та взаємозв’язок гаплогрупи R1a Z2123 зі Зрубною культурою Понтійсько-Каспійського степу, а  Н3 та  J2a з фермерами європейського неоліту. Завдяки цьому кластери популяцій «Причорноморських скіфів» та «Бронзового віку Казахстану» є мало віддаленими. А що змінилось  в залізний вік? Схоже, що алтайський генетичний компонент (мтДНК А, D, F) до саків Казахстану дійшов значною мірою, а до європейських скіфів в мінімальній кількості (15%).  Антропологічний тип саків був європеоїдним. Проте в епоху заліза у племен, що населяли територію Казахстану, в антропологічному вигляді почали з’являтися  монголоїдні риси.

• В напрямку гаплогрупи F та М – Тагарська культура залізного віку Хакасії (TAG) та скіфи з території Росії (SCR), віддаленість яких від Причорноморських скіфів співвимірна з відстанню до кластера «Мінойці о.Крит».

• Саяно-алтайський кластер, сибірські скіфи, монгольські та китайські групи настільки віддаленні від Причорноморських скіфів, що говорити про алтайський слід в генетиці скіфів не зовсім доречно, адже він був мінімальний, проте заперечувати взаємозв’язки та спільний горизонт матеріальної культури не варто. Мобільність скіфських груп дивує.  Певною мірою історія скіфо-массагето-сакських походів та міграцій залишила слід не тільки на території їх компактного проживання від Дунаю до Алтаю, але й від Єгипту  до Індії.

---

         Пропоную оглянути кілька карт, на першій з яких позначено Скіфію навколо північних берегів Чорного моря, а також напівміфічні Рипейські гори. На другій – массагети та річка Аракс. На третій – Сакастан, який асоціюють з індо-скіфами, точніше з індо-саками з Бактрії. І на четвертій – саки, так звані східні скіфи.

---

Карта з приватної колекції  Давида Рамсея  – Карта Чорного моря  «Pontos Eukseinos», Ортеліуса Абрахама, 1590 р.[7]

---

         Вірменські історики та не тільки вони розміщують массагетів на західному березі Каспійського моря і вважають їх одним зі скіфських племен. Ось карта з Вірменії з Національної бібліотеки Франції L’Arménie majeure dressée sur les auteurs arméniens et divisée en 16 grandes provinces (1788 р.) Тут і кавказька річка Аракс і массагети десь в районі Дербентського проходу (сьогодні в Дагестані)[8].

---

---

---

         Українці нащадки скіфів? Це питання ще довго буде дискусійним та залишатиметься в площині екзистенційного світогляду. Етногенез, безперервність етнокультурного розвитку нашого народу, сьогодні заведено вести з ранньосередньовічної доби (з V ст.), з періоду поширення празької та пеньківської культури, а також зі згадок про полян, волинян, деревлян, білих хорватів, уличів та ін.. Відсутність  «тяглості етнокультурного розвитку» українців від трипільців та скіфів – сьогодні є концепцією для багатьох науковців.   Для когось це всього ж на всього «історія території». Тільки не для мене.

         Поки ми відмовляємось включати скіфське населення в український етногенез,  сусіди вже позначили на багатьох картах залізного віку територію Центральної Азії, як «Скіфія», хоч ніхто з античних авторів цей регіон так не називав, а нам залишили назву Сарматія. Тобто назву країни  тих войовничих сарматів, на генетичний спадок яких так розраховувала колишня польська шляхта, але марно. Сьогодні ми уникаємо етноніма «русини» чи слова «руські», щоб сторонитися контексту з росіянами, які поцупили у нас назву «Русь», а завтра ми почнемо з тієї ж причини уникати терміну «скіфи», щоб нас не ототожнювали з азійцями. Отож обирайте перспективи, панове!

Автор: Галина Водяк (Halyna Vodiak)

Читайте також ДНК – шлях в історію. Скіфи

---

Джерела:

[1] Diverse origin of mitochondrial lineages in Iron Age Black Sea Scythians [Електронний ресурс] / [J. Janusz Piontek, A. Anna Juras, A. Nikitin та ін.] // Academia.edu. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/35322556/Juras_A._et_al._2017._Diverse_origin_of_mitochondrial_lineages_in_Iron_Age_Black_Sea_Scythians.

[2] Description of mtDNA [Електронний ресурс] // FamilyTreeDNA. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.familytreedna.com/groups/u-5b/about/results.

[3] Mathieson I. Таблиця палеогенетичних даних. Samples, Mathieson – Google docs  [Електронний ресурс] / Ioan Mathieson. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://docs.google.com/spreadsheets/d/1oeA1S2Dc-YFuwo9p1D1h4sstx_upPFkqRRdcLORnj-c/edit#gid=1261376483

[4] Mitochondrial DNA analysis of eneolithic trypillians from Ukraine reveals neolithic farming genetic roots [Електронний ресурс] / [A. Nikitin, I. Potekhina, N. Rohland та ін.] // Plos One. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371/journal.pone.0172952.

[5] База даних mtDNA  «YFullMTree»  https://www.yfull.com/mtree/J2b1a6/

[6] Інтерактивна карта «Ancient Human DNA»  http://umap.openstreetmap.fr/en/map/ancient-human-dna_41837#5/48.458/72.949

[7] Ortelius A. Pontos Eukseinos. [Електронний ресурс] / Abraham Ortelius // David Rumsey Historical Map Collection. – 1527. – Режим доступу до ресурсу: https://www.davidrumsey.com/luna/servlet/detail/RUMSEY~8~1~275865~90048689:-xxvii–Pontos-Eukseinos-#.

[8] Unknown French cartographer. L’Arménie majeure dressée sur les auteurs arméniens et divisée en 16 grandes provinces. 1788. [Електронний ресурс] / Unknown French cartographer // Bibliothèque nationale de France. – 1788. – Режим доступу до ресурсу: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:L%27Arm%C3%A9nie_majeure_dress%C3%A9e_sur_les_auteurs_arm%C3%A9niens_et_divis%C3%A9e_en_16_grandes_provinces._1788.jpg.