Походження угорської династії Арпадів та хроніка «Ґеста Гунґарорум» або «Діяння угрів»

08.11.202020.01.2024 Галина Водяк

Визначення філогенетичного походження династії Арпад на основі послідовності Y-хромосом Бели Третього

Арпади (850 – 1301 рр.) – династія засновників угорської держави в Карпатському басейні в Середньому Подунав’ї, яка веде свою генеалогію від князя Альмоса та його сина Арпада (889-907 рр.). Саме під керівництвом Арпада в 895 році угорці перетнули Карпатський хребет і поселились на території колишньої римської провінції під назвою Панонія, після ряду переможних походів, спричинили падіння ослабленої Великоморавської держави.

Питання про походження династії Арпадів, яка правила в Угорщині з 1000 р. до 1301 р. в статусі королів, сьогодні має всі шанси для вирішення завдяки палеогенетичним дослідженням. Згодом можна буде перевірити версію з хроніки про «Діяння угрів» або «Ґеста Ґунґарорум» про спорідненість угорських князів зі скіфами та гунами, коли кількість даних по генетиці цих народів буде репрезентативною. Всупереч очевидним східним корінням угорської мови, сучасний генофонд угорців дуже схожий на сусідніх індоєвропейців Центральної Європи по аутосомах, Y-хромосомі та мітохондріальній ДНК (мтДНК).

В катедральній базиліці Успіння Пресвятої Богородиці в середньовічній столиці угорського королівства Székesfehérvár коронували та хоронили перших королів Угорщини до османського завоювання в 1543 році. Головний храм правителів побудований на початку 11 ст. першим монархом цього краю Святим Стефаном. Тринадцять королів та дві королеви були поховані в цій базиліці. Під час оттоманської окупації могили були розграбовані. Вцілілі останки короля Бели III та його дружини Агнес Антіохійської згодом перенесли до церкви Матіаса в Будапешті.

Могила Бели III та Агнес Антіохської
Автор фото Thaler Tamas, ліцензія CC BY-SA 3.0

Бела III (1172 – 1196 рр.) – один з найвидатніших самодержавців з правлячої угорської династії Арпадів. Цей сімейний клан веде свій родовід від першого відомого почесного правителя конфедерації угорських племен Альмоса (приблизно з 850 року). В найдавнішій угорській книжці початку 13 ст., написаній латиною, невідомого автора Аноніма «Gesta Hungarorum» або «Діяння угрів» простежується ідентифікація предків мадярів зі скіфами, а також стверджується, що герцог Альмос, батько Арпада, походив з роду Аттіли, короля гунів. Ця хроніка, яка описує історію розселення угорців, розповідає про захоплення Карпатського басейну та походження династії Арпад, не має жодного стосунку до літописного жанру, а є радше близькою до художньої літератури. Легендарний невідомий автор цієї хроніки, якого в Угорщині величають «Анонімус», назвав батьківщиною цієї династії «Dentumoger» («Dentü-Mogyer»), або регіони Dentia і Mogoria, які начебто є областями Скіфії. Найімовірніше, топонім «Dentü» – це угорська назва річки Дон, ну а «Mogyer» – самоназва угорців «мадяр». Упорядник та перекладач цього твору на англійську мову професор Martyn Rady порівняв хроніку Анонімуса з «топонімічним романом». Попри те, «Gesta Hungarorum» – важливе джерело для вивчення давньої історії Угорщини та Закарпаття. В кінці даної статті Ви знайдете найцікавіші розділи цього середньовічного лицарського роману, перекладеного з англійської на українську мову.

У своїй попередній статті «Угорці-етногенез. Як мова створила націю» я розповідала про найімовірніший сценарій формування угорського етносу, а також про феномен поширення та збереження їхньої мови. Угорці мали більше шансів стати тюркомовними, іраномовними або слов’яномовними, аніж зберегти та поширити мову незначної частини завойовників. В угорців простежується мінімальний генетичний зв’язок з їхніми лінгвістичними родичами ханти і мансі, в період середньовіччя з поховань елітних воїнів – до 7% (Y-DNA N1a1a1a1a або N3a4-Z1936), а серед сучасного населення – до 2%. Звісно, не тільки угорська мова в індоєвропейському морі стала тим островом навколо якого сконсолідувався народ та нація. Не меншу роль відіграла історична свідомість, яка побудована на апріорній вірі в славних предків. Тому не дивуйтесь, що угорці вважають себе як нащадками скіфів, так і гунського короля Аттіли, без переконливих доказів цього.

Орієнтовно 2-3 тис. років до нашої ери десь в Сибіру протоугри відділились від інших племен, які сьогодні входять в фіно-угорську групу уральської мовної родини. Ми сьогодні спостерігаємо мовну спорідненість угорської та фінської групи при надто мінімальних генетичних взаємозв’язках між ними.

Перші відомі сторінки етногенезу угорців корелюють з територією південного Уралу, де сьогодні розміщена республіка Башкортостан. Щонайменше, в угорській історичній традиції мадярські племена до їхнього масштабного переселення локалізують за річкою Етіль, тобто Волгою, хоч і цей гідронім викликає дискусії. Так от, найновіші дослідження генетиків виявили, що гаплотип угорського короля Бели III (R1a Z2123 або R1a1a1b2a2a1c3a3b – R-SUR51) пов’язаний з сучасними башкирами, які проживають в Бурзянському та Абзеліловському районі Башкортостану. Тільки виглядає так, що угорці з родинної лінії Арпадів покинули Передуралля десь на межі нашої ери. Адже спільний предок короля Белли та кількох сучасних башкирів жив 2000 років тому. Про башкирів або башгуртів в історичних джерелах вперше згадують в 8 ст.

Оскільки відгалуження R-Z2123 досить рідкісне і нечисельне, то його порівнювали зі зразками 208 сучасних людей, у тому числі 48 башкир, з найближчим в номенклатурній таблиці субкладом R1a -Z2123 або R1a1a1b2a2a1. Сама ж гаплогрупа R-Z2123 виникла 4500 років тому та поширена на північному сході Афганістану, в Індії, Ірані, Кувейті, Таджикистані, Башкирії, на півдні Казахстану та меншою мірою у Поволжському регіоні, на Кавказі (карачаєвці-балкарці-черкеси…).

Ось головні цитати зі статті генетиків [P. Nagy, J. Olasz, E. Neparáczki та ін.] від 07.07.2020 р. «Визначення філогенетичного походження династії Арпад на основі послідовності Y-хромосом Бели Третього»:

«Ми поставили за мету ідентифікувати витоки династії Арпад на основі послідовності генома ДНК, отриманої зі скелетних останків угорського короля Бели III (1172–1196) та восьми додаткових особин (шість чоловіків, дві жінки), спочатку похованих у Королівській базиліці Секешфехервар».
«Аналіз гаплогрупи Y-хромосоми семи древніх чоловічих скелетів, підтверджує, що лише одна, HU52, ділиться гаплогрупою Y-хромосоми з королем Белою III, підтверджуючи гіпотезу про належність цієї особи до дому Арпада. Інші особи різного походження (J-ZS7626, E-BY4992, R-BY41605, R-BY3642 та R-Y2608) не пов’язані ні з королівськими особами, ні між собою за батьківським походженням. Аналіз мітохондріальної гаплогрупи виявив різні гаплогрупи для всіх зразків, що свідчить про відсутність спільного материнського походження. Той факт, що ні Анна з Антіохії, ні Бела III не діляться мітохондріальною гаплогрупою з HU52, виключає можливість того, що HU52 є їхнім сином або братом Бели III. Він міг бути батьком Бели III, королем Гези II (жив у 1130–1162), або дідусем Белою II (1110–1141) або більш далеким предком».
«Ідентифікація двох представників династії Арпадів дала нам інструменти для розв’язання проблеми філогенетичного походження цієї династії. На основі 17 спільних SNP R-SUR51 ми встановили, що башкири, переважно з Бурзянського та Абзеліловського районів, є найближчими родичами династії Арпад з-поміж досліджуваних груп населення».
«Наш аналіз показує, що родова лінія сучасних башкирів відокремилася від лінії Арпадів близько 2000 років тому, що позначилося появою гаплогрупи R–ARP. Поява гаплогрупи R-UVD, присутньої у людини з сучасної Сербії, за оцінками, сталося приблизно 900 років тому, що відповідає даті поховання (1196 р.) Короля Бели III»
«На основі генетичного аналізу двох представників династії Арпад, виявляється, що вони походять від роду (R–Z2125), який нині переважно присутній серед етнічних груп (пуштунів, таджиків, туркмен, узбеків та башкир), що говорять на іранській чи тюркській мовах».
«Цілеспрямована вибірка з регіонів Леведія та Етелькоз, запропонована раніше місцем проживання угорців на північ від Чорного моря між річкою Дон (або Дніпром) та Східними Карпатами, може надати додаткові дані для визначення точних термінів міграції Угорщини до їхнього в’їзду до Карпатського бассейну»[1].

Зауважу, що башкири відносяться до кипчацько-булгарської або половецької групи тюркської мови алтайської макросім’ї разом з кримськотатарською, карачаєво-балкарською та казахською мовами. Існує припущення, що частина тих, кого називатимуть башкирами, на межі нашої ери були угорським плем’ям, яке потім перейняло булгарську (тюркську) мову. Заведено вважати, що у 8-му або 9-му ст.. разом з древніми уграми передгір’я Уралу покинули родові підрозділи декількох протобашкирських родів, таких як Юрмати, Енеї та Кесеї. Вони увійшли до складу староугорської конфедерації племен, яка розташовувалася в країні Леведія, в межиріччі Дону та Дніпра.

Щодо інших семи похованих в базиліці аристократів, які не є родичами Белли III, то науковці виявили гілки родоводу, які ніяк між собою не споріднені.

Зразок HU53 – E1b1b1a1b1a – ця гаплогрупа часто зустрічається на півдні Балкан, особливо в Греції.
Зразок HU3G – J-ZS7626 (J1a2b1b2c1a2b). Ця гаплогрупа поширена у Східній Африці та південній околиці Аравійського півострова, але її також можна спостерігати серед жителів західних берегів Каспію серед популяцій Tabasaran, Kumyk, Avar, and Lezgin.
Зразок HU55 – R-BY41605 (R1b1a1b1a1a1c2). Гаплогрупа R-U106 вище за гілку R-BY41605 є найпоширенішою у Західній Європі і досить частою серед угорських завойовників.
Зразок HU4H – R-BY3642 (R1b1a1b1a1a2b). Гаплогрупа обмежена альпійським районом Італії та Корсики.
Зразки HU3B, HU52 та HU54 належать до гаплогрупи R1a. HU54 походить від R-YP1626 (R1a1a1b1a2b3a4a2c), який найбільш поширений на південному заході Росії та в Україні, Білорусі та на сході Польщі.

Більшість сьогоднішніх ДНК аналізів показують, що батьківські лінії угорських завойовників, мабуть, походять з трьох різних регіонів, віддалених один від одного – Алтаю, Південного Уралу та Північного Причорномор’я і демонструють значну генетичну неоднорідність. Щодо генетичної спорідненості короля Бели III, цікаво б було провести аналіз різних збігів ДНК зі зразками, знайденими при археологічних розкопках з євразійських степів. Наприклад, таку ж гаплогрупу R1a Z2125 виявили в одного з кіммерійців в селі Бідило Харківської обл. (Україна). Якщо врахувати, що R-Z2125 сьогодні поширена серед киргизів та афганців, то цілком логічно можна припустити, що її згодом знайдуть серед саків (азійські сучасники класичних скіфів Причорномор’я, I тисячоліття до н.е.) і їх наступників усунів (1 ст.до н.е. – 5 ст. н.е.), які воювали з гунами. Ну і, найцікавіше, перевірити тезу з хроніки Анонімуса про спорідненість угорців з гунами: «Потім вони прийняли рішення шукати собі землю в Паннонії, про яку, за чутками, чули, що це країна короля Аттіли, з роду якої походив герцог Альмос, батько Арпада». Чекатимемо нових відкритів!

Автор – Галина Водяк

«Gesta Hungarorum» або «Діяння угрів»

Пропоную вашій увазі найцікавіші цитати з «Ґеста Гунґарорум» Анонімуса, ймовірно канцеляриста угорського короля Бели III (1172-1196 рр.). Поточна версія, яка збереглася в копії кінця XIII століття, очевидно, є неповною. Оригінал тексту був написаний латиною, після цього кілька разів перекладений угорською, німецькою, румунською. Тому не дивуйтесь, що ви не побачите в тексті терміна «князь», а натомість помітите латинське слово «дюк», або германське – «герцог». Анонімус, ймовірно, перший європейський письменник, який використовував гідронім «Nigrum Pontem» – «Чорне море», а не Понт Аксинський (негостинне море), Понт Евксинський (гостинне море), Скіфське чи Руське море. Очевидно, автор був знайомий з тогочасною тюркською назвою «Кара-Деніз», що й означало Чорне море. Цінними та цікавими для дослідників давньої історії України є згадки про Скіфію, Русь, а також міста Київ, Галич, Володимир-Волинський, Ужгород, Мукачево, імена деяких правителів, походження ряду топонім, гідронімів та етнонімів. Текст хроніки «Діяння угрів» заслуговує детального аналізу та зіставлення очевидного з неймовірним. Але це не тема цієї статті, а лише маленький крок назустріч майбутнім дослідженням.

Сьогодні найдоступніший для нас текст «Gesta Hungarorum» перекладено англійською мовою професором Лондонського університету Мартіном Раді. Місцями, де термінологія представляє лінгвістичний чи історичний інтерес, автор подав оригінальну латинську назву у квадратних дужках. Перекладач намагався зберегти стилістичну якість оригінального тексту.

«…Ви попросили мене, так само, як я писав про історію Трої [Troiana] та про війни греків, щоб написати для вас генеалогію [genealogia] королів Угорщини та їхніх дворян: як сім провідних осіб, яких називають Гетумоґерами [Hetumoger] зійшли зі Скіфської землі [terra Scithica], якою була ця Скіфська земля і як народився герцог (лат. «дюк») Альмос [dux Almus] і чому Альмоса, від якого ведуть своє походження королі Угорщини, називають першим герцогством Угорщини, і скільки царств і правителів вони завоювали і чому люди, що вийшли зі Скіфської землі, називаються угорцями [hungarij вустами іноземців, а мадяри («magyars» [mogerij) – по-своєму...

Анонім статуя в Будапешті — *Статуя Анонімуса в Будапешті*

«Скіфія [Scithia] – [лат. “Scithia igitur maxima terra est que dentumoger dicitur; uersus orientem finis cuius ab aquilonali parte extenditur usque ad nigrum pontum”] – це дуже велика земля, яка називається Дентумоґер, у напрямку на схід, кінець якої сягає на захід до Чорного моря [Nigrum Pontum]. (В іншому перекладі хроніки від угорського лінгвіста Pais Dezső «Скіфія – це дуже велика земля, яку називають Dentü-mogyernak. На сході його межа простягається від північного ландшафту аж до Чорного моря. Позаду нього – великі болота річки на ім’я Дон»). З іншого боку, це річка з великими болотами, що називається Дон [Танаїс – лат.Thanais], де соболів можна знайти з таким надзвичайним достатком, що в них одягаються не тільки вельможі та невільники, але й навіть пастухи, які випасають стада биків, свиней, прикрашають ними свій одяг у цій землі. Там багато золота та срібла, а в річках цієї землі дорогоцінне каміння та самоцвіти. На її східній стороні, прилеглій до Скіфії, знаходились народи Ґоґ і Маґоґ, яких Олександр Македонський оточив стіною. Скіфія дуже болотиста за своєю довжиною і шириною, і люди, які там мешкають, яких зазвичай називають Дентумоґерами, до сьогоднішнього дня ніколи не піддавались впливу будь-якого імператора. Скіфи, безумовно, древній народ, і сила Скіфії лежить на сході, як ми вже говорили вище. А першим царем Скіфії був Маґоґ, син Яфета, і цей народ був названий на його честь Моґером, від королівської лінії якого походив найвідоміший і наймогутніший цар Аттіла [rex Athila], котрий у 451-му році від народження нашого Господа, зійшовши зі Скіфії, увійшов в Панонію з могутньою силою і, висадивши римлян, взяв царство і зробив собі королівську резиденцію біля Дунаю над гарячими джерелами, і він наказав реставрувати всі старі будівлі, які там виявив, і збудував їх на круглому і дуже міцному мурі, який угорською мовою тепер називається Будавар [buduuar], а німецькою Етцельбург [ecilburgu]. Що ще! Ми будемо продовжувати історію. Довгий час після цього вийшло з потомства того самого короля Магога, Вгека, батька герцога Альмоса, від якого герцоги та королі Угорщини ведуть своє походження, як буде сказано далі. Як ми вже говорили, скіфи – справді давній народ, про якого історики, що писали справи римлян, говорили так: Щоб скіфський народ був наймудрішим і незлобливим; вони не обробляли ґрунт, і навряд чи вбачали в цьому гріх.

І не було в них будинків, побудованих ремеслом, а намети з повсті. Вони їли м’ясо та рибу, молоко та мед, і вони мали багато спецій. І одяг їх був зі шкур соболів та інших диких звірів. Вони мали золото, срібло та дорогоцінні камені, як звичайні камені, які вони знаходили в річках цієї землі. Вони не бажали нічого іншого, бо всі вони були багатими, мали багато тварин і достатню кількість продовольства. І не було перелюбників, бо кожен чоловік тримався лише своєї дружини. Але згодом цей народ, виснажений на війні, став, як розповідають деякі історики, настільки жорстоким, що їв у гніві людське м’ясо і пив кров людей. І я вірю, що ви все ще можете знати витривалу націю за її плодами. Скіфський народ ніколи не підкорявся жодному імператору. Бо скіфи змусили Дарія, царя персів, втекти з найбільшою ганьбою, а Дарій втратив там 80 000 чоловік і так з великим страхом втік до Персії. Далі скіфи вбили Кіра, царя Персії, з 330 000 осіб. Далі скіфи спричинили втечу навіть самого Олександра Македонського, сина короля Філіпа та королеви Олімпії, який підкорив багато царств на війні. І скіфська раса була витривалою, щоб витримати всі труднощі, а скіфи були великими тілом і сміливими на війні. І вони не мали нічого у світі, чого боялись втратити за заподіяну їм шкоду. І коли скіфи мали перемогу, вони не бажали нічого зі здобичі, як це роблять їхні нащадки сьогодні, але про це вимагали лише похвали. І крім Дарія, Кіра та Олександра, жоден народ у світі не наважувався потрапити на їх землю. Вищезгаданий скіфський народ справді був витривалим, бойовим, і на швидких верхівках та з шоломними головами він був кращим із луками та стрілами, ніж усі інші народи світу, і ви будете знати, що це буде для їхнього потомства. А скіфська земля, наскільки вона віддалена від тропіків, настільки здорова для створення сімей. І хоча простору там вдосталь, все одно цього недостатньо, щоб утримати та прогодувати безліч народжених там народів. Зважаючи на це, сім провідних людей, яких називають Гетумоґерами, не терплячи тиску простору, думали як це вирішити. Тоді ці сім провідних людей, порадившись разом, прийняли рішення, що вони повинні покинути землю свого народження і взяти собі такі землі, які вони могли б населити, про що буде сказано далі.»

«Чому їх називають Hungarians – [лат. Hungari] – (угорськими). Тепер залишається сказати, чому людей, що виїхали зі скіфської землі, називають угорцями. Угорців так називають із замку Унг [Hungu], де ці сім провідних осіб, підкоривши слов’ян[sclauis], на деякий час затримались при в’їзді в землю Паннонії. Через це всі народи навколо називали Альмоса, сина Вгека, герцогом Хунгуара [Унгвара, Hunguar], і вони називали його воїнів угорцями [hunguaros]». (Від назви замку Унг походить топонім «Ужгород»)
«Від Альмоса, першого герцога У 819 році від дня народження Господа нашого, Вгек, який, як ми вже говорили вище, бувши сім’єю короля Магога, став довгий час найзнатнішим герцогом Скіфії, взяв із Дентумогера (зі Скіфії) дружину дочку герцога Євнедубеліана, званого Емесу, з якою він родив сина, якого звали Альмос. Але його називають Альмосом з божественної події, бо коли вона була вагітна, божественне видіння з’явилося його матері уві сні у вигляді сокола, який, немов приходячи до неї, наповнив її і оголосив, що з її лона вийде потік, а з її стегон народяться славні царі, але щоб вони не збільшувались у своїй землі. Оскільки його народження передбачалось уві сні, а угорського мовою сновидіння називають «алмок», то й назвали його Альмос.. Отже, наречений Алмосом, тобто святим, бо святі царі та герцоги народилися з його роду.
«Від герцога Альмоса І герцог Альмос, народившись на світ, приніс велику радість герцогу Угекану та його родичам і майже всім провідним людям Скіфії, бо його батько Вгеква був з роду короля Магога. Бо сам Альмос був гарний на вигляд, але темний, і у нього були темні очі, але великі; високий і худорлявий на зріст, він мав справді великі руки і широкі пальці, і цей Альмос був благочестивий, доброзичливий, щедрий, високий, мудрий, добрий солдат і підбадьорював усіх, хто в той час був воїнами в скіфському царстві. І коли цей Альмос досяг повноліття, ніби дар Святого Духа був ним, хоча він був язичником, він став ще могутнішим і мудрішим за всіх герцогів Скіфії, і вони в той час вели всі справи в цьому царстві за його порадою та допомогою. А герцог Альмос, коли він досяг повноліття молодості, взяв собі дружину, дочку якогось найзнатнішого герцога, від якого він породив сина, на ім’я Арпад, якого взяв із собою в Паннонію, про що буде сказано далі.
«Про обрання герцога Альмоса Таким чином, угорський народ, найбільш доблесний і наймогутніший у військових завданнях, походить, як ми вже говорили вище, від скіфського народу, який називається власною мовою Дентумоґер. І їх земля була настільки повною через безліч народжених там людей, що було недостатньо для їх утримання чи прогодування, як ми вже говорили вище. З урахуванням цього, сім провідних людей, яких донині називають Гетумоґерами, вважаючи фізичні обмеження нетривалими, порадившись вирішили покинути землю свого народження, не переставали прагнути в битві та війні зайняти землі, в яких вони б могли жити. Потім вони прийняли рішення шукати собі землю в Паннонії, про яку, за чутками, чули, що це країна короля Аттіли, з роду якої походив герцог Альмос, батько Арпада. Тоді ці сім провідних людей зрозуміли за своєю загальною і справжньою порадою, що вони не можуть завершити розпочату подорож, якщо у них не буде герцога і правителя. Таким чином, за вільною волею та спільною згодою семи провідних осіб, вони обрали своїм герцогом і правителем Альмоса, сина Вгека, і тих, хто походив від його родичів, синів до останнього покоління, бо герцог Альмос був сином Вгека, а ті, хто походить від його родичів, були видатнішими за походженням і могутнішими в бою. Ці сім провідних людей були шляхтичами за походженням і сильними на війні, твердими у своїй вірності. Тоді вони з однаковою волею сказали герцогу Альмосу: Віднині ми вибираємо тебе герцогом і правителем, і куди заведе тебе фортуна, ми будемо слідувати за тобою. Потім герцогу Альмосу вищезгаданий чоловік присягнув, по-язичницьки підтвердив власною кров’ю, пролитою в одній посудині. І, хоча вони нехристи, проте дотримувались присяги, яку вони склали між собою, поки не помруть».
«Про їх присягу Таким чином, перша частина присяги полягала в тому, що, поки існує життя, вони та їхні нащадки завжди матимуть герцога з роду дюка Альмоса…. Імена семи чоловіків були такими: Альмос, батько Арпада; Елеуд, батько Зоболсу, від якого походить Саак; Кунду, батько Курзана; Оунд, батько Ете, від якого Калан і Колсой походили по роду; Тосу, батько Леля; Хуба, від якого походить родина Земери; а сьомого був Тухутум, батько Хорки, синами якого були Гийла та Зомбор, від кого походить рід Маглутів, як буде сказано нижче».
«Про їх вихід в 884 році У 884 році народження нашого Господа, як це міститься у щорічних хроніках, ці сім провідних людей, яких називають гетумоґерами, вийшли зі скіфської землі на захід. Серед них вийшов із того ж регіону герцог Альмос, син Угека, з роду короля Магога, людини з доброю репутацією, їх володаря та радника, разом із дружиною та його сином Арпадом та двома синами його дядько Гулець, а саме Цуард і Кадуза, і з великою і незліченною кількістю пов’язаних людей. Просуваючись дуже багато днів по порожніх місцях, вони перепливали річку Етиль [etyl] по-язичницьки сидячи на шкіряних сумках [tulbou], і вони ніколи не переходили шлях, що веде до міста чи будинку. Вони також не витрачали людської праці, як це було за їх звичаєм, але їли м’ясо та рибу, поки не дійшли до Русі [Rusciam], яка називається Суздаль [Susudal]. І їхні юнаки полювали майже щодня, звідки до цього часу угорці краще полюють, ніж інші народи. І ось герцог Альмос та всі його підлеглі прибули та увійшли до Русі, яка називається Суздаль». (місто чи поселення Суздаль (Росія) засновано не раніше 982 року, перша переконлива згадка в 1024 році,, а вихід угорців на захід Анонімус датує 884 роком, а у 895 р. Арпад вже перетнув Карпати. Між фактом існування міста Суздаль та цими подіями прірва 100 років, тому топоніми «Сусудаль» та «Русціам» викликає ряд запитань. В 10 розділі це ж місто названо Судал – «Sudal»).
«З Рутенії [De Rutenia] Прибувши на землі Русі, вони без жодної опозиції дісталися до міста Києва і, проходячи через місто Київ, переправившись через Дніпро [Deneper], вони прагнули завоювати царство Русинів [Rutenorum]. Тоді герцоги русини, дізнавшись про це, дуже побоювалися, бо почули, що герцог Альмос, син Вгека, з роду короля Аттіли, якому їх предки щороку платили данину. Тим не менше, київський герцог [Hyeu] і всі вожді, зібравшись і порадившись між собою, вирішили, що вони повинні битися з герцогом Альмосом і що воліють загинути на війні, ніж втратити власні царства і бути підданими проти своєї волі дюку Альмосу. Далі, київський герцог, відправивши посланців, попросив допомоги у семи герцогів куманів, його найвірніших друзів. Тоді ці сім герцогів, яких звали – Ед, Едум, Ету, Бангер, Оусад, батько Урсуура, Бойти та Кетель, батько Олуптульми, – у супроводі нечисленного вершника, найшвидше вийшли проти герцога Альмоса заради дружби герцога київського. І київський герцог зі своїм військом, що виступив проти них і підтриманий куманами, почав протистояти герцогу Альмосу озброєним військом. Але герцог Альмос, чиєю допомогою був Святий Дух, одягнений зі зброєю, за наказом його бойової лінії, сів на коня сюди-туди, підбадьорюючи своїх воїнів, і, коли атака розпочалася, він став перед усіма своїми людьми і сказав: О, скіфи, мої товариші воїни та найсміливіші люди, пам’ятайте про початок своїх мандрів, коли ви сказали, що таку землю, яку ви могли б заселити, ви захопите війною. Тож не турбуйтесь господарями русинів і куманів, що схожі на наших собак. Бо хіба собаки, почувши слова своїх господарів, не починають тремтіти? Тому що сила полягає не в кількості людей, а в роздільній здатності духу. Хіба ви не знаєте, як каже філософ, що один лев може вигнати багатьох оленів?Але коротко кажу вам: хто може протистояти воїнам Скіфії? Хіба скіфи не прогнали Дарія, царя персів, і тому на страх і найбільшу ганьбу втік до Персії і загубив там 80 000 чоловік? І скіфи не знищили Кіра, царя персів, з 330 000 чоловік. І хіба скіфи не поклали в основу втечі навіть Олександра Македонського, сина царя Філіпа та цариці Олімпії, який підкорив багато царств. Тож борімось мужньо з тими, хто є нашими собаками, і давайте боятися їхнього господаря, як рій мух. Почувши це, воїни герцога Альмоса були дуже підбадьорені, і зазвучали з усіх боків сурми війни, і обидві лінії ворогів зібралися, і почали жорстоко битися один з одним, і багато русинів і куманів були вбиті. Вищезазначені герцоги русинів і куманів, побачивши, що вони програють битву, полетіли зграєю, поспішаючи врятувати життя, увійшли в місто Київ. Герцог Альмос і його воїни переслідували русинів і куманів аж до міста Києва, а воїни герцога Альмоса ламали поголені голови куманів, наче свіжі гарбузи. Герцоги Русинів і Куманів, увійшовши в місто, побачивши хоробрість скіфів, просто залишились там».

«Про мир між герцогом і русинам З перемогою герцог Альмос і його воїни завоювали землі русинів (Ruthenes) і, захопивши їхні товари, на другому тижні почали обкладати місто Київ. І коли вони почали розміщувати свої драбини на стіні, герцоги куманів і русинів, побачивши хоробрість скіфів, дуже злякалися. І коли вони зрозуміли, що не можуть їм протистояти, київський герцог та інші герцоги русинів і куманів, які були там, відправивши посланців, попросили герцога Альмоса та його провідних людей укласти з ними мир. Коли посланці прийшли до герцога Альмоса і попросили його не виганяти своїх господарів з домів, герцог Альмос, порадившись зі своїми людьми, відповів посланцям русинів, що герцоги та їхні голови повинні дати своїх синів у заручники і, що вони повинні платити щороку данину в 10 000 марок і, крім того, їжу, одяг та інші необхідні речі. Герцоги Русини, хоч і не бажаючи, все ж поступились герцогу Альмосу всім цим, але вони сказали герцогу Альмосу, що, покинувши край Галичину (в англійському перекладі «land of Galicia», в угорському перекладі «Halics földjét» – землі Галича, в латинському оригіналі – terra Galicie – земля Галичина ), їм слід спуститися на захід за ліс Хавас [Houos] у землю в Паннонії, яка раніше була землею короля Аттіли, і вони рекомендували їм землю Паннонію, як добру понад міру. Бо вони сказали, що там протікають найблагородніші джерельні води, Дунай і Тиса [Tyscia] та інші найблагородніші джерела, що рясніють доброю рибою, в яких землях жили слов’яни [sclauij,Sclavi], болгари [Bulgarii] та влахи [Blachii], а також пастухи римлян [pastores Romanorum]. Адже після смерті короля Аттіли римляни говорили, що земля Паннонії була пасовищем, оскільки їхні стада паслися в землі Паннонії. І справедливо вважається, що земля Паннонія є пасовищем римлян, адже зараз римляни пасуться на маєтках Угорщини».
«Про сім герцогів куманів Герцог Альмос і його голови, порадившись між собою, погодились на прохання герцогів Русинів і уклали з ними мир. Тоді герцоги русинські, а саме Києва та Суздаля[ duces ruthenorum scilicet de Kyeu, et Sudal], щоб їх не вигнали з домів, віддали своїх синів у заручники герцогу Альмосу і послали з собою 10 000 марок і тисячу коней із сідлами та вуздечками, прикрашеними по-русинськи, і сотню людських хлопців та сорок верблюдів для перевезення вантажів, незліченні шкурки горностаїв та норки та багато інших подарунків, які не злічити. Потім вищеназвані герцоги куманів, а саме Ed, Edumen, Etu, Bunger, батько Borsu, Ousad, батько Vrsuuru, Boyta, від якого походить рід Brucsa, і Ketel, батько Oluptulma, коли побачили доброту, з якою герцог Альмос ставився до русинів, поклонилися йому під ноги і за власною волею підкорилися герцогу Альмосу, кажучи: Відсьогодні ми обираємо вас нашим господарем і господарем до останнього покоління, і куди вас веде ваша доля, ми будемо йти за вами. сказані словами на адресу герцога Альмоса, вони, крім того, підтвердили по-язичницьки присягою і, так само, герцог Альмос і його начальник поєдналися з ними присягою. Тоді ці сім герцогів куманських разом із дружинами та синами та великим господарем погодились прийти до Паннонії. Подібним чином багато русинів, приєднавшись до герцога Альмоса, приїхали з ним у Паннонію. Їхні нащадки і сьогодні живуть у різних місцях Угорщини».
«З міст Льодомера та Галичини [De ciuitatibus Lodomer and Galicia]. Тоді герцог Альмос та інші провідні особи, яких називають гетумоґерами, і герцоги куманські з їхніми родичами, слугами та жінками, що служили, вирушили з Києва і під проводом київських русинів [ruthenorum Kyeuyensium] прибули до міста Льодомера (м.Володимир-Волинський). Герцог Льодомер та його вожді вийшли з різними дорогоцінними подарунками до меж королівства, щоб зустріти герцога Альмоса і навіть відкрили йому місто Лодомер. І герцог Альмос пробув у цьому місці з усіма своїми людьми протягом трьох тижнів, і на третій тиждень герцог Льодомер дав герцогу Альмосу в якості заручників своїх двох синів, разом із усіма синами своїх головних слуг [iobagionum], і, крім того, він подарував герцогу та його керівникам 2000 марок срібла та сто марок вишуканого золота з незліченною кількістю хутра та плащів та 300 коней із сідлами та вуздечками, двадцять п’ять верблюдів та тисяча волів для перевезення вантажу та інші незліченні подарунки. Четвертого тижня герцог Альмос прийшов зі своїми людьми до Галичини і там обрав місце відпочинку для себе та своїх людей. Почувши це, герцог Галицький, усі його люди босоніж підійшли до герцога Альмоса і подарували різноманітні подарунки, щоб його задовольнити і, відкривши ворота міста Галичини, він прийняв його як свого господаря і віддав у заручники свого єдиного сина разом з синами провідних людей королівства, і, крім того, він дав десять найкращих коней і 300 коней з сідлами та вуздечками, і 3000 марок срібла, і 200 марок золота, і найзначніший одяг як для герцога, так і для всіх його воїнів також. Після того, як герцог Альмос на місяць спочив у Галичині, герцог Галичини та інші його товариші, сини яких були віддані в заручники, наказали герцогу Альмосу та його дворянам спускатися на захід за Альпи [Havas] у землю Паннонії. Бо вони сказали їм, що там земля дуже гарна і що там протікають найблагородніші джерела, імена яких, як ми вже говорили вище, Дунай, Тиса, Ваг [Wag], Марош [Morisius], Керьос [Crisius], Темес [Temus] та інші, що це спочатку була землею царя Аттіли і що після його смерті римські князі заволоділи землею Паннонія, аж до Дунаю, де вони зібрали своїх пастухів. Але великий Кін [Keanus magnus], герцог Болгарії, дідусь герцога Салана [Salanus], заволодів землею, яка лежить між Дунаєм і Тисою, аж до кордонів русинів і поляків, і тепер там проживають слов’яни та болгари. Герцог Морут, онука якого угорці назвали Менуморут, тому що він мав наложниць, заволодів землею між Тисою та Ігфоном, що лежить до Трансільванії [від Erdeuelu], від річки Марос до Самосу [Zomus], і народів, яких називають Козар (Cozar)населяв ту землю. Певний герцог, на ім’я Глад, який виходив із замку Відін [Bundyn], мав за допомогою куманів землю від річки Марос [Mors] до замка Орсова [Vrscia]. З його лінії народився Айтоній [Ohtum], який довгий час пізніше, за часів святого короля Стефана, Чанад [Sunad], син Добоки [Dobuca] і племінник короля, вбив у своєму замку поруч з Маросами, бо він бунтував царя у всіх його справах. Йому вищезгаданий король дав за свою добру послугу дружину та замок Айтонії разом з усіма його приналежностями, оскільки практика добрих лордів винагороджувати вірних людей, і цей замок тепер називається Csanád».
«Як вони увійшли до Паннонії Герцог Альмос і його головні люди, погодившись на поради русинів [ruthenorum], уклали з ними найтриваліший мир. Герцоги русинів, щоб їх не вигнали з їхніх домів, віддали, як ми вже говорили вище, своїх синів у заручники разом з незліченними дарами. Тоді герцог Галичини наказав 2000 стрільцям і 3000 сільським жителям [rusticorum] іти заздалегідь, щоб підготувати для них шлях через ліс Хавас до кордону з Унг, і він навантажив усіх їхніх тварин вантажем, продовольством та іншими предметами першої необхідності і дав їм незліченну кількість отар для їжі. Потім сім провідних людей, яких називають гетумогерами, і сім герцогів куманів, чиї імена ми вже говорили вище, разом із їхніми родичами, слугами та жінками, що служать, вирушили за порадою та допомогою русинів до землі Паннонії. І ось, пройшовши через ліс Хавас, вони спустились до районів Унг. І коли вони прибули туди, вони назвали місце, яке вони вперше зайняли, Мункач [Muncas], бо прийшли після багатьох зусиль на землю, яку вони собі обрали. Потім вони відпочивали там сорок днів і любили цю землю більше, ніж можна сказати. Мешканці краю, слов’яни, почувши про їх приїзд, дуже злякались і з власної волі підкорились герцогу Альмосу, бо почули, що герцог Альмос походить від лінії короля Аттіли. І хоча ці чоловіки були герцога Салана, вони все одно служили герцогу Альмосу з великою честю і страхом, приносячи своєму господарю, як годиться, все, що потрібно було їсти. І такий трепет і страх охопив жителів краю, що вони вклонились перед герцогом та його провідними людьми, як слуги своїх панів, і возвеличували їм родючість своєї землі та розповідали, як, після смерті короля Аттіли, великого Кіна, попередник герцога Салана і герцога Болгарії, виступив за допомогою та порадою імператора греків, окупував цю землю, як слов’яни були переведені з землі Болгарії до кордону русинів і як Салан, їх герцог, тепер утримував їх, і скільки влади він мав над своїми сусідами.
Із замку Унґ [De hung castro] – (Унґ-вар, «вар» угорською «замок», до середини 19 ст. місто Ужгород найменувалось Унгвар). «Потім, почувши це, герцог Альмос та його провідні люди були особливо втішені і поїхали до замку Унг, щоб захопити його. І коли вони отаборились навколо стіни, то граф замку, по імені Лоборц [Loborcy] (дюк Лаборець 875-896 рр. – сьогодні заведено вважати князем білих хорватів), якого на їхній мові називали duca (дюк-герцог-князь), поспішив втекти до замку Землум [Zemlum], а воїни герцога, переслідуючи та захопивши його біля якоїсь річки, повісили його за петлю там, і в той день вони назвали річку його іменем, Лоборц (сьогодні річка Лаборець в Словаччині). Тоді герцог Алмос і його люди, зайшовши до замку Унг, принесли великі жертви безсмертним богам [diisinmortalibus] і бенкетували чотири дні. І на четвертий день, після того, як царство прийняло присягу від усіх своїх людей, герцог Альмос, ще живий, призначив свого сина Арпада герцогом і вождем, і його звали Арпад, герцог Унгарії [Hunguarie], а від Унга [Hungu] всіх своїх воїнів називали угорцями мовою іноземців [linguam alienigenarum], і ця назва зберігається у всьому світі донині».

Munkacsy_Mihaly_1893р Поселення мадярів в Угорщині_(colored)

«Від Герцога Арпада У 903 року народження Господа нашого, герцог Арпад, відправивши свої війська, взяв собі всю землю, що знаходиться між Тисою і Бодрогом [Budrug](річка в Словаччині та Угорщині від зливу річок Ондава і Латориця), аж до Угоча [Vgosam], разом з усіма її мешканцями, і обложив замок Боршоа (Borsoa) та на третій день бою взяв це; він зруйнував його стіни і наказав відвезти воїнів герцога Салана, яких там виявив, у замок Унг. І, перебуваючи там кілька днів, герцог та його люди, бачачи родючість землі та велику кількість звірів та безліч риби у річках Тиси та Бодрога, любили цю землю більше, ніж можна описати. Коли герцог Салан врешті-решт почув від своїх людей, яким вдалось втекти, що сталося, він не наважився підняти руку, але, відправивши своїх посланців, почав по-болгарськи погрожувати, як це прийнято у них, і він глузливо привітав герцога Арпада Угорського, і він жартома назвав своїх людей угорцями, і він почав багато в чому дивуватися, хто вони і звідки прийшли ті, хто наважився на подібні речі, і він наказав їм виправити свої проступки і ні в якому разі не переходити річку Бодрог, щоб він за допомогою греків та болгар не відплатив їм натурою за їх власний злочин, навряд чи повинен хтось із них повернутися додому, щоб сказати, що вони втекли. Посланці герцога Салана, підійшовши до замку Землін і переправившись через річку Бодрог [Будруг], на другий день дійшли до герцога Арпада, а на третій день вони привітали герцога Арпада зі словами свого володаря і передали герцогу Арпаду його повідомлення. Герцог Арпад, почувши посольство гордовитого герцога, відповів не гордовито, а смиренно, сказавши: Хоча мій попередник, наймогутніший король Аттіла, мав землю, яка лежить між Дунаєм і Тисою аж до кордону болгар, яку він, твій господар, має, я все-таки не тому, що боюся, що, можливо, я не в змозі протистояти грекам і болгарам, а скоріше за дружбу Салана, твого герцога, попроси як потрібне мені маленьке місце для моїх отар, а саме землю до річки Лую[Louiou] і, крім того, я прошу вашого володаря надіслати мені з його милості дві маленькі пляшечки, наповнені водою Дунаю, і один мішок трав з пісками Ольпарсо, щоб я міг перевірити, чи трави з пісків Ольпара солодші за трави Скіфії, тобто Дентумоґер, і чи є води Дунаю кращими, ніж води Дону [Thanaydis]. І, передавши їм це повідомлення, збагативши їх різними подарунками і завоювавши їх добру волю, він наказав їм повернутися додому. Тоді герцог Арпад, порадившись, також відправив своїх посланців до герцога Салана і відправив йому дванадцять білих коней і дванадцять верблюдів і дванадцять куманів хлопчиків і, для герцогині, дванадцять найспритніших русинських дівчат і дванадцять горностайних шкурок і дванадцять соболів та дванадцять золотих плащів. І в це посольство були вислані ще більш знатні особи – Оунду, батько Ете; по-друге, Кетель, батько Олуптульми; і, по-третє, вони направили найенергійнішого воїна, на ім’я Турсола, для розвідки, щоб перевірити якість землі і, швидко повернувшись, звітувати перед своїм лордом, герцогом Арпадом».
З замку Комаром …король Андрій обмінявся цією землею з нащадками Кетеля з двох причин: по-перше, тому що вона була придатна царям для полювання; по-друге, тому, що його дружина любила мешкати в тих краях, бо вони були ближче до її рідної землі, оскільки вона була дочкою герцога Русинів і боялася приходу імператора німців, щоб він не в’їхав до Угорщини, щоб помститися за кров короля Петра, як буде сказано далі»[2].

Я процитувала перші 15 розділів, які частково стосуються нашої історії. Хроніка Ґеста Гунґарорум складається з 57 розділів і містить інформацію про всі переможні війни угорців аж до короля Стефана I Святого, який запровадив в країні християнство. В списку використаних джерел ви знайдете посилання на повну англомовну версію цього твору, а також латинську[3].

Галина Водяк для сайту etnogenez.org (Halyna Vodiak)

[1] Determination of the phylogenetic origins of the Árpád Dynasty based on Y chromosome sequencing of Béla the Third [Електронний ресурс] / [P. Nagy, J. Olasz, E. Neparáczki та ін.] // European Journal of Human Genetics. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s41431-020-0683-z#Tab1.

[2] Anonymous. The Gesta Hungarorum of the Anonymous Notary of King Béla (translation by MartynRady) [Електронний ресурс] / Anonymous // The Slavonic and East European Review. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/2928284/The_Gesta_Hungarorum_of_Anonymus_the_Anonymous_Notary_of_King_B%C3%A9la.

[3] Anonymi A. GESTA HUNGARUM (латинська версія) [Електронний ресурс] / Anonymi Bele Regis Notarii Anonymi – Режим доступу до ресурсу: https://la.wikisource.org/wiki/Gesta_Hungarorum