Україна є можливим джерелом індоєвропейських міграцій та поширення культур шнурової кераміки

                Боротьба з міфотворчістю в історії призвела до того, що українці вже перестають вірити очевидним речам. Коли я запитувала у свого сина, чи знає він, що індоєвропейські мови зародились на території від Сяну до Дону, то у відповідь почула іронічну відповідь: «Ага,  Чорне море також українці викопали»))). Мало того, я особисто рекомендувала йому, коли він готував  тему для заліку про етногенез українців, забути про все, що я йому розповідала, а будувати шаблонні відповіді в рамках  загальноприйнятих концепцій, відтворених у рекомендованих їм підручниках.   Не дай Боже сказати, що етнокультурна та генетична тяглість українців певною мірою сягає своїм корінням часів Трипілля та наступних археологічних культур…

         Формування плавильного котла для початкового індоєвропейського континууму на території України виглядає більш ніж закономірно, з огляду на кількість населення, яке проживало на цих територіях на межі неоліту та епохи бронзи. Адже у нас будували величезні протоміста задовго до шумерських, тому безглуздо думати, що ранні землероби, зокрема трипільці, впродовж тисячоліть не змішувались з сусідніми племенами. Адже у нас відбувалась торгівля, зокрема сіллю та виробами з міді ще в неоліті, тому безпідставними є твердження про те,  що тоді ще не існувало поділу праці. Адже у нас були релігійні культові споруди ще в часи Трипілля, тому можна припустити існування верстви жерців  та певної стратифікації суспільства.  Цей перелік у вигляді ліричного вступу можна ще довго продовжувати, але перейдемо безпосередньо до того, що пишуть генетики про джерело індоєвропейських міграцій.

         Я вже давно висловлювала припущення про те, що контактна зона, де представники культури Шнурової кераміки (R1a) поглинули частково колишніх землеробів з культури Кукутень-Трипілля та Глобуарної Амфори (к-ра Кулястих амфор), а також вступили в дифузію з представниками  Ямної культури Причорноморських та Каспійських степів, є прабатьківщиною давніх індоєвропейців. Не важко здогадатись, що мова йде про територію сучасної України.

         Щоразу в наукових журналах з’являються нові дослідження генетиків про найдавніших індоєвропейців в контексті нашої території. Тому я вирішила написати ще одну статтю про поширення індоєвропейських мов. Також рекомендую свою попередню публікацію «Індоєвропейські мови зародились на території сучасної України».

         Цього року в журналі «Science Advances» вийшла стаття «Genetic ancestry changes in Stone to Bronze Age transition in the East European plain», в якій вчені намагались обґрунтувати ймовірні шляхи міграцій, які призвели до формування Фатьянівської культури бронзового віку (3 тисячоліття до н.е.) – локального варіанту культури шнурової кераміки на території центральної Росії.

         Стаття цікава для нас тим, що її автори вважають Україну можливим джерелом міграції, яка веде до формування культур шнурового посуду (англ. «Corded Ware») загалом. Саме ця культура, яку ще називають культурою Бойових сокир найбільш яскраво репрезентує гаплогрупу R1a напередодні її остаточної диференціації M417(Z645) на європейські лінії R1a1a1 (Z 283, 282, 280, 92, 284, М458…) та південноазійські лінії R1a1a1 (Z93, Z94, Z95, Z2123, 2124, 2125…). Тому, коли Ви зустрічаєте формулювання, що індоєвропейці з їхнім початковим діалектним континуумом поширились з ямної культури, не забувайте, що мова йде про  взаємозв’язок Ямної КІС (3600 – 2300 р. до н.е.) з такими культурами на території України:

  • З її попередницями – культурою Середнього Стогу в середньому Подніпров’ї (4500 – 3500 р.до н.е.) та Дніпро-Донецькою культурою (7000 – 5000 р. до н.е.).
  • З її сучасницею – культурою  Шнурової Кераміки, англ.«Corded Ware» – 3100 – 2350 р. до н.е. Прикарпаття, Поділля, Волинь, Польща, значний європейський горизонт з наступним поширенням на схід в культуру Фатьяново (2800 р.до н.е),  Сінташта (2100 – 1900 р. до н.е.), Андроново 1900 -1700 р. до н.е., Карасук (1400 р. до н.е.), Тагар (800 р. до н.е.), а також  індо-арійський, тобто індо-іранський (1900 – 1500 р. до н.е.) комплекс, в тому числі скіфи, саки, сармати та інші. 
  • Крім цього, культура шнурового посуду може бути предком протогерманської та прабалто-слов’янської індоєвропейських мов у Європі.

         Сьогодні все частіше Україна з’являється на картах, як контактна зона індоєвропейських розширень. Крім цього, пам’ятайте, що представники культури шнурової кераміки, як і ямної культурно-історичної спільності по материнських лініях значний відсоток генофонду перейняли від попередніх неолітичних фермерських культур України, зокрема, Трипільської та культури кулястих амфор. Тому категорично відкидати певний лінгвістичний пласт, який теоретично міг бути пов’язаний з анатолійськими та європейськими фермерами  не варто. Але це вже питання до мовознавців. Припускають, що протоіндоєвропейською мовою розмовляли в 4500-2500 роках до н.е.

Corded Ware/Культура шнурової кераміки – Ukraine, Poland, Fatyanovo

         Оскільки межі археологічних культур абсолютно не збігаються ані з етнічними, ані з  державними кордонами, то стаття про індоєвропейську батьківщину  з’явилась у наших сусідів під назвою «Південно-Східна Польща – батьківщина індоєвропейських народів Європи, Азії та  інших». При цьому автор також посилається на статтю генетиків про походження фатьянівської культури зі шнурової кераміки («бойових сокир»). Щоправда, він ненав’язливо про Україну теж згадує. Шлях індоєвропейських міграцій, звісно, пролягав через територію сучасної Польщі. В Південно-Східній її частині могли відбуватись процеси формування однієї з гілок індоєвропейських мов, але про це згадують в іншій науковій статті, не пов’язаній з появою носіїв R1a Z93 (майбутніх «індоіранських аріїв») та їх міграцією в Фатьяново, а з появою R1b в шнуровій кераміці (Corded Ware). Про це згодом. Оскільки в польській статті мова йшла частково про землі колишньої Лемківщини, то зізнаюсь, особливого внутрішнього резонансу я не відчула.

         Але ж погляньмо, що про це писали в самому джерелі.

         Ось безпосередні цитати зі статті генетиків від 20.06.2021р. «Зміни в генетичному переході  від кам’яного до бронзового століття на Східноєвропейській рівнині»:

         «Найсильніші зв’язки фатьянівської культури в археологічних матеріалах можна простежити зі середньодніпровською культурою  поширеною в сучасній Білорусі та Україні. Важливо те, що територія теперішньої України це місце, де найсхідніші особи з європейським походженням EF (європейські фермери) та найбільш західні особини Ямної культури походять із опублікованих геномних даних. Крім того, археологічні знахідки показують, що LBK (к-ра лінійно-стрічкової кераміки) досягла західних областей України близько 5300 р. до н. е., а культура Ямна (кургани) прибула в Південно-Східну Європу близько 3000 р. до н. е. І поширилася далі до Румунії, Болгарії, Сербії та Угорщини. Це відповідає нашим генетичним результатам, оскільки дві популяції, які виявилось є правдоподібним джерелом сумішей для осіб Фатянівської культури, причому іншим джерелом для двох російських груп Ямної (Калмикія чи Самара), були культура Кулястих амфор,  що включає особин з України та Польщі, а також Трипілля, до складу якого входять особи з України. Ці висновки свідчать про те, що сучасна Україна є можливим джерелом міграції, що веде до формування фатьянівської культури та культур шнурового посуду загалом»[1].

За даними Allentoft (2015), Nordqvist and Heyd (2020)
Автор зображення Джошуа Джонатан (ліцензіяCC BY 4.0)

Corded Ware – R1a and Yamnaya culture – R1b, І2

                Я не є прихильницею того факту, що культуру шнурової кераміки називають частиною ямної КІС, як мінімум, з тієї причини, що ямники  з Причорноморських та Прикаспійських степів (R1b) майже всі втекли, а представники культури бойових сокир (R1a) залишились. R1b сьогодні від 3,5% в Запорізькій обл., 4% в Закарпатській обл.,  близько 8% в Івано-Франківській, 10% у Львівській, 11% в Чернівецькій,   до 12,7% в Харківській обл.., в середньому по Україні 7,4% (Утевська, 2017).

         Хоч і заведено вважати, що культура шнурової кераміки є частиною ямної КІС, адже у них близько 75% збігів по аутосомних ДНК[2] (Haak, 2015), проте в розподілі по Y-хромосомі бачимо переважання у шнуровиків (Corded Ware) – R1a, а у ямників (Yamna culture) – R1b. Що  це може означати? Очевидно, джерелом такого родичання між представниками двох культур були переважно жінки, хоча й були винятки.   По материнських лініях внесок ямників («Yamnaya»)  в генофонд шнуровиків («CWC») пов’язаний з появою гаплогруп U2 та W[3]. Представники Ямної  культури були світлошкірими, проте мали темні очі. Блакитні очі були більш поширеними в комплексі шнурової кераміки (Corded Ware). Вони, як і їхні попередники з Середнього Стогу та Дніпро-Донецької культури – високі та кремезні європеоїди.  Вся ця антропологічна палітра досі виграє своїми барвами серед українців. Цікаво, що  генетики прийшли до висновку, що частиною загальної закономірності є той факт, що популяції бронзового віку  значною мірою нагадують сучасних мешканців того самого регіону[4]. Це стосується більшості населення Європи, якщо не брати до уваги біженців та переселенців останнього століття. Для прикладу візьмемо сучасних греків та стародавніх мікенців.

Greeks and Mycenaeans – греки та мікенці

         Мікенці прибули до Греції як південне крило індоєвропейських міграцій. У статті «Genetic origins of the Minoans and Mycenaeans» генетики розповідають, що мікенці найменше відрізняються від сучасних популяцій Греції, Кіпру, Албанії та Італії.  А спробуйте сказати, що «ми тут жили ще до часів потопу», або ще один дратівливий меседж – «трипільці або скіфи Причорномор’я пращури українців…».  «Можете себе вважати, хоч лунатиком»,  – такий «комплімент» в контексті даної теми мені подарували одного разу. Звісно, коли греки себе позиціюють, як нащадки мікенців та елінів, а французи – галлів, це ні в кого не викликає суперечностей. А українцям зі своїм етногенезом далі, аніж середньовіччя, зазирати не варто, адже відразу опиняться в рядах міфотворців.   А ось, що пишуть науковці про греків:   «Ми показуємо, що мінойці та мікенці були генетично подібними, маючи принаймні три чверті свого походження від перших неолітичних фермерів Західної Анатолії та Егейського моря , а більшу частину решти від древніх популяцій, таких як Кавказ та Іран. Однак мікенці відрізнялися від мінойців тим, що отримали додаткове походження від остаточного джерела, пов’язаного з мисливцями-збирачами Східної Європи та Сибіру, завезеного через проксимальне джерело, що стосується або мешканців євразійських степів,  або Вірменії. Сучасні греки нагадують мікенців, але з деяким додатковим розбавленням раннього неоліту».

«Населення з Вірменії мало деяких предків, пов’язаних зі східноєвропейськими мисливцями-збирачами, тому вони, або подібні без вибірки популяції Західної Азії, могли внести її в популяції Егейського моря».

«Інші запропоновані міграції, такі як заселення єгипетськими або фінікійськими колоністами, не помітні в наших даних, оскільки немає слідів левантійського чи африканського впливу на мінойців та мікенців, тим самим відкидаємо гіпотезу про те, що культури Егейського моря були засіяні мігрантами зі старих цивілізацій цих регіонів».

Також читайте «Аналіз ДНК стародавнього населення Греції. Мінойці та мікенці».

Мікенські воїни. Греція. Пилос 1350 р. до н.е.

Тocharian language family – Тохарська мова

         Колись вчені глузували з того, що в стародавніх китайських книгах описуються легендарні постаті  високого зросту з блакитними та зеленими очима, довгими носами, густими бородами, рудим або світлим волоссям. Аж поки генетики не дослідили ДНК мумій, які датують 1800 роком до н.е. з Таримського басейну в сучасному Китаї, більшість  чоловічих ліній яких виявились R1a, жіночі належали як до азійських (mt DNA B5, D,G2), так і до європейських ліній (H, K, U5, U7, U2, T, R).  Загалом генетична палітра їх пов’язувала з Європою, Месопотамією та долиною Інду, а антропологія  – з  кавказьким фізичним типом. Східноазійські народи, в тому числі уйгури, почали з’являтись в басейні Тариму лише в 9 ст. до н.е. Заведено вважати, що з 19 ст. до н.е. до 8 ст. (нашої ери) на півночі Таримського басейну панувала індоєвропейська тохарська мова, про що свідчать давні рукописи,  аж поки її носії не змішались з уйгурами, носіями тюркської мови. Загальна індоєвропейська лексика, збережена в тохарській мові, стосується слів пов’язаних зі скотарством, сільським господарством, текстилем, золотом, сріблом  та колісним транспортом.

         Загалом населення південного Сибіру в епоху бронзового та залізного віку демонструвало „європейський” зовнішній вигляд, що підтверджували фізичні антропологічні записи. «Географічний розподіл гаплогрупи R1a1, ймовірно, відбиває повторне заселення Європи після останнього льодовикового максимуму (20–12 років тому) із заповідника у Східній Європі, ймовірно, в Україні (Passarino et al. 2001). Це поширення після льодовиків могло бути великим…

Внесок західної Євразії у фонд Сибіру давньої мтДНК досягнув 90% для бронзового віку та зменшився до 67% для залізного віку. Західні лінії mtDNA U2, U4, U5a1, T1, T3, T4, H5a, H6, HV, K, and I.  Східні лінії (23%) mtDNA Z, G2a, C, F1b, N9a»[5].

Тохари, королівська сім’я, художник VI-VII століття, печера Кизил (Синьцьзян-Уйгурський АР, Китай)
The Horse, the Wheel and Language – Кінь, колесо та мова

         З огляду на популярність книги Девіда Ентоні «Кінь, колесо та мова» (2007 р.), зупинюсь на цих ідентифікаторах давніх індоєвропейців.

         Найдавніше справжнє дерев’яне колесо, встановлене на осі, знайшли в болоті (що сприяло збереженню) поблизу Любляни в Словенії, пристрій датовано 3340-3030 рр. До н.е.[6]. Іграшка у формі колісного бика та інші підказки засвідчують знання колеса ще раніше в культурі Кукутень-Трипілля в Україні з першої половини IV тисячоліття до н.е. Колесо зі спицями, які полегшують конструкцію бойових колісниць, з’являються приблизно у 2000 р. до н.е. в культурі Сінташта, яку пов’язують з міграціями популяцій з культури Шнурової кераміки.

         Прототипи перших легких двоколісних бойових колісниць на суцільних колесах, які заведено пов’язувати з індоєвропейською експансією виявили на території України в катакомбній культурі (див. «Тягунова могила») в селі Мар’ївка Запорізької області на межі   III – II тис. до н.е.[7], тобто раніше від  артефактів Сінташта та зображень хетських воїнів на колісницях, проте пізніше  шумерських. Зауважте, що колісний засіб з Мар’ївки ще без спиць. Археологи не виявили доказів того, що в Мар’ївську колісницю запрягали саме коня, проте переконані в її бойовому призначенні через особливості будови та масивні колеса.  В кургані Катеринівка воїн був похований безпосередньо в чотириколісному возі. Як відомо, використання чотириколісних бойових колісниць на Далекому Сході прекрасно документується різними знахідками з комплексів III-II тис. до н. е. Проте шумери запрягали в них ослів та конеподібних куланів, тому про швидкість пересування не могло й бути мови. Найдавніший з них штандарт з м. Ур датований 2500 року до н.е.

Обличчя війни штандарт УР, шумери 2500 р. до н.е._British_Museum,_London
Одомашнення коня

         В контексті появи індоєвропейців в Анатолії, доцільно шукати паралелі в дослідженнях, які стосуються поширення одомашненого коня. Міграції індоєвропейських спікерів корелюють з підвищеною мобільністю, яку пов’язують з кіньми та появою колісного транспорту. Домашні коні були завезені на Кавказ і в Анатолію щонайменше до 2 тис. років до н.е. Велика кількість кінських кісток та зображень коней у поселеннях майкопської культури та похованнях з 3300 р. до н. е. на північному Кавказі привели до думки, що верхове катання на конях розпочалося в Майкопський період, що аргументувало теорію поширення одомашнених коней в Анатолію через Кавказький регіон. Але ж звідки походять ці коні? В одному з найновіших досліджень генетики зазначили: «Таким чином, з наших генетичних даних ми робимо висновок, що домашні коні, завезені в Анатолію в епоху бронзи, мали мутації, виявлені раніше в північній Євразії  і тому походять переважно із запасів, імпортованих з цього величезного регіону. Хоча кінцеве географічне походження цієї алахтонної популяції неможливо визначити за наявними даними, євразійські степи на північ від Чорного моря представляються найбільш правдоподібним кандидатом». До речі, коні Пржевальського з Центральної Азії, а також дикі скакуни з Піренейського півострова не є основним джерелом давніх або сучасних коней.  В більш давніх публікаціях говорилось про те, що значна частина свійських коней походить з Карпатського льодовикового притулку, який був одним з рефугіумів не тільки різноманітних біологічних видів, але й людських популяцій. Щодо найдавніших фактів одомашнення коня, я також зустрічала згадки наших археологів в контексті з трипільцями. На  думку О.П.Журавльова, домашні коні з Трипілля (на пізньому етапі серед них виділена тяглова, з характерною кістковою патологією порода) походять з району розвиненого конярства  в Подніпров’ї (Журавльов 2008: 25). «Слід також відмітити, що на даний час кістки свійського коня на території України відомі з поселень неолітичної Буго-Дністровської культури (до речі, в деяких місцях разом із кістками дикого коня тарпана), які датуються VI тис. до н. е.» (Журавльов, Котова, 1996, с. 9—10). … А як могли використовувати коней, якщо ще не було колеса? Ну, по перше, трипільці колесо вже знали і використовували. По-друге, не треба забувати, що сані винайшли набагато раніше колеса»[8]. Звісно, вудил з псаліями  для управляння конем на полі бою тоді ще не існувало. Для землеробів, на думку Журавльова О.П., достатньо ремінної або мотузяної збруї для керування конем, адже його тоді використовували, як тяглову тварину. Мистецтво верхової їзди з’явиться лише в середовищі степових скотарських племен. Цьому передуватиме поява бойових колісниць. Автор робить припущення, «що трипільці могли отримувати і коней, і «інструкції», як з ними поводитися, саме від племен Середньостогівської культури з Середнього Дніпра».  Також цікавими є знахідки кам’яних кіноголових скіпетрів в пам’ятках новоданилівського типу (Суворово II, Північно-Західне Причорномор’я, 4700 – 3200 р. до н.е.) , які є свідченням певної сакральності образу коня[9]. Суворово-Новоданиліську культуру вважають пізнім етапом культури Середнього Стогу. Подібні кіноголові скіпетри були присутні у Хвалинській культурі Північного Кавказу та Надволжя 5200-4000 тис. до н.е., з якою часто також пов’язують факт одомашнення коня. В контексті Хвалинської та Середньостогівської культури хочу звернути увагу на ранню появу в них материнської гаплогрупи  H2a1, яка прийшла з заходу в період поширення неолітичних аграріїв, при цьому батьківські лінії у них місцеві R1b1 (М415) в першого та R1a1 (М417) в другого.

         Отже, питання про те, хто і коли вперше приручив коня, досі викликає суперечки. Проте, всі сходяться на думці, що «коні були одомашнені в степах Євразії.

Hittites haplogroup – Хетти

         Зізнаюсь, що я ще не до кінця зрозуміла, чому значна частина дослідників сходяться на думці про те, що найбільш рання експансія носіїв індоєвропейських мов в Анатолію, зокрема тих хто в II тисячолітті до н.е. стане відомим, як хетти, відбувалась через Балкани, а не через Кавказ. В їх геномі ще не виявили компонента, пов’язано з ямною культурою. З тих двох гаплогруп, що у них знайшли (Y – J2a1, G2a2a1), вони типові кавказці. Можна припустити, що місце мала культурна дифузія через елітне домінування. На сьогодні занадто мало археогенетичних даних, щоб робити якісь висновки. Зрозуміло одне, мовознавці давно визначили, що хети писали акадським клинописом індоєвропейські слова, а також були вправними в бою колісничними воїнами.  Дехто пов’язує хеттів з гаплогрупою R1b, покладаючись на сучасний розподіл її гілки Z2103 в Південно-Західній Азії, а також серед вірмен та на Балканах. Але це все одно, що вилами по воді писати.  До речі, R1b Z2103 на початку 3 тисячоліття до нашої ери виявили в археологічних культурах Деріївка (Україна), Полтавка та Самара (Росія).

Колісниці Рамсеса II та хетів у битві при Кадеші , 1274 р. До н. Е

Трипільський компонент на Кавказі

          Також нез’ясованим для мене залишилось питання появи генетичного компонента від трипільців та культури кулястих амфор зі східної частини Карпат в Майкопській культурі енеоліту Північного Кавказу, при цьому з кардинальними відмінностями від степових культур, в т.ч. ямної[10]. Там цікаве поєднання Кавказьких мисливців-збирачів з європейськими фермерами та сибірськими та індіанськими предками верхнього палеоліту (Y-DNA: Q1a2). Тонкий генетичний потік між  європейськими фермерами та Кавказом відбувся задовго до поширення степових скотарів в середині 3 тисячоліття до н.е., тобто до формування ямної культури та шнурової кераміки, як проксимального джерела. Результати недавніх досліджень стародавнього населення Кавказу і Південно-Східної Європи  показали можливість припливу  анатолійського» генетичного компонента в генофонд населення ямної культури від енеолітичного населення Північного Причорномор’я, представленого трипільською культурою (Mathieson et al., 2018; Wang et al., 2019)[11].

Bug-Dniester culture – Буго-Дністровська  культура (6500-5300 рр. до н.е.)

         Крім цього, білою плямою на генетичній мапі залишається дотрипільська людність західної частини  України та Молдови, яка репрезентує гончарний неоліт регіону. Вони виготовляли кераміку приблизно з 6200 р. до н.е. Одними з найбільш ранніх відомих доказів одомашнених рослин та тварин за часів неоліту в Україні, є кістки свиней та великої рогатої худоби та ячмінь в регіоні навколо річок Буг та Дністер.  Відомо, що з Буго-Дністровської  культури (6500-5300 рр. до н.е.) одомашнена худоба,  вівці та кози швидко поширились з 5100 р. до н.е. в Понто-Каспійські степи й сягнули аж Самари та Хвалинська[12]. Щодо питання, як це корелює з розширенням населення, висновки робити завчасно, оскільки по цій культурі немає даних ДНК. Можу лише припустити, що це пов’язано з появою автохтонної європейської гаплогрупи  Y- DNA «І2»  в Подніпров’ї в ранньому неоліті (6400-6000 р. до н.е.) та далі на схід. Зв’язок Буго-Дністровської культури з Дніпро-Донецькою культурою, очевидно, мав місце. До сьогодні це питання знаходиться в площині археології та антропології,  а не генетики.

          До речі, деякі науковці вважають, що найпоширеніша південнослов’янська лінія I2a1a2b-L621походить не з Балкан, де її сьогодні найбільше, а з території України, де спостерігається  найвища дисперсія гаплогрупи. Більшість її носіїв  прибули в Південно-Східну Європу зі слов’янською міграцією з батьківщини,  яка  була на території сучасної України[13]. Дослідження О.М.Утевської (2017) підтвердили, що гаплотипи І2а (балканський кластер – I-L621) мають найвищу різноманітність в Україні. Дніпро-Карпатське скупчення має старший «прабатьківський маркер», а Балканське скупчення, яке сьогодні переважає серед південних слов’ян, є молодшим похідним результатом і відділилось, як окремий «балканський кластер» (I2a1a2b1a1a1c), згідно з YFull YTre у 2-3 ст. нашої ери[14].  Згідно з даними Утевської О.М.,  вторинна експансія I-P37.2 сталася приблизно 2,96±0,73 тисячі років тому з середнього Подніпров’я або Східних Карпат в напрямку Балканського Півострова[15].

Dnipro-Donetsk  – Дніпро-Донецька культура (VII-V тис. до н.е.)

         Культура, в якій прекрасно все. Кремезні атлети високого зросту. Недаремно представників Дніпро-Донецької культури називають праіндоєвропейцями. Можете собі уявити, що у ній поєднались нащадки колишніх європейських кроманьйонців – західні мисливці-збирачі (Y- DNA «І2а) зі східними мисливцями-збирачами (R1a) та майбутніми західними європейцями (R1b), і не з’їли один одного!.. До нині збереглась така закономірність, що відсоток гаплогрупи I2a серед українських чоловіків має більший градієнт на заході України, зокрема на Поліссі та в Карпатах, а в Чернівецькій області навіть кількісно переважає над R1a[16]. Сьогодні серед українців до Y-хромосомної гаплогрупи R1a  належить 33-51%, I2a –16-32%, R1b –3,5-12,7% (Утевська, 2017).

         По Дніпро-Донецькій культурі маємо результати ДНК з неолітичного поховання на правому березі Дніпра в селі Вовніги, а також  з найбільшого мезолітичного кладовища Василівка на терасі лівого берега Дніпра, в якій простежуються різні поховальні традиції та поява нового типу поховального обряду. В одній з двох могильних груп померлих ховали на спині, руки розмішені над тазом, або в деяких випадках вздовж тіла. Другий тип – згорблені (в зігнутому положені) поховання характерні для мезолітичних поховань на сході України.  Про місцеві джерела першого типу поховань (на спині), характерного для кладовища у Вовнігах, я колись згадувала в контексті поховальних традицій скіфів Причорномор’я, та їх відмінностей від інших скіфських груп. «Висловлюється припущення, що велика кількість поховань у Вовнігах, у порівнянні з попередніми неолітичними кладовищами в регіоні, спричинена збільшенням кількості населення до кінця неоліту», – зазначили автори статті (Jones, 2017). Багато скелетів були вкриті товстим шаром вохри. Чомусь пригадалась традиція кроманьйонців посипати померлих криваво-червоною вохрою. Але не будемо занурюватись в паралельні порівняння. В рамках цієї статті я лише наведу перелік гаплогруп виявлених  у представників Дніпро-Донецької культури. Джерело: Mathieson, 2017[17]

  • Василівка 3 (8825-8561 до н.е.) – Y-hrHP R1a,             mtDNA U5b2
  • Василівка 3 (8280-7967 до н.е.) – Y-hrHP I2a2a-P220, mtDNA U5b2
  • Василівка 3 (7446-7058 до н.е.) – Y-hrHP R1b1a,         mtDNA U5b2
  •  
  • Вовніги (5473-5326 до н.е.) –    Y-hrHP I2a2a1b1b,      mtDNA U5a2
  • Деріївка (5500 – 4800 до н.е.) – Y-hrHP I2a2a1b1,        mtDNA U4a1
  • Деріївка (5500 – 4800 до н.е.) – Y-hrHP R1a ,               mtDNA U5a2a
  • Деріївка (5500 – 4800 до н.е.) – Y-hrHP R1,                  mtDNA U5a1b
  • Деріївка (5500 – 4800 до н.е.) – Y-hrHP I,                     mtDNA U4a
  • Деріївка (5500 – 4800 до н.е.) – Y-hrHP R1b1a (М269?) (xR1b1a1a,xR1b1a1a2), mtDNA U5a1b
  • Деріївка (5500 – 4800 до н.е.) – Y-hrHP R,                   mtDNA U4d
  • Деріївка (5301 – 4982 до н.е.) – Y-hrHP R1b1a,           mtDNA U4a1
  • Деріївка (5500 – 4800 до н.е.) – Y-hrHP R1b1,             mtDNA U5a2a
  •  
  • Деріївка (4049 – 4799 до н.е.) – YhrHP I2a2             mtDNA H1 (Mathieson, 2018)

         Зверніть увагу на останній зразок з Деріївки. Тут  «Західний мисливець- збирач» (І2) походить від матері, яка не належить до звичного для них оточення жінок з мтДНК U5, U4, а до найпоширенішої сьогодні Н1. Це один з ранніх свідчень дифузії між різними племенами на нашій території. Контакт між місцевими мисливцями та прийшлими землеробами яскраво простежується в ранньому неоліті на території Сербії. Тому в нас могли відбуватись подібні процеси. До речі, серед трипільців була присутня Н1b. А вже у 2500-х роках до нашої ери 2/3 жінок з культури Шнурової кераміки,  мали гаплогрупи подібні до кукутень-трипільців та інших європейських землеробів неоліту Т2, J1, K1a, W та інші (табл..Mathieson, 2018). При цьому чоловіки у них в основному R1a (в Німеччині), зрідка R1b (в Польщі), Ну а всі чоловіки І2a в енеоліті з жінками, з подібним набором  мтДНК, зосередились в культурі кулястих амфор (Україна: р. Дністер, Прут, Серет Польща: до р.Вісли; Білорусь). Отже, так виглядає, що ці дві культури «зятів не приймали, а лише невісток».  Чоловіче населення культури кулястих амфор не брало активної участі в ранніх індоіранських міграціях, натомість помітний слід носіїв цієї культури простежується під час заселення слов’янами Балкан в перших століттях нашої ери. З урахуванням можливих похибок датування в діапазоні від 1500 р. до н.е. і до часів Русі (2960 ±730 років тому, Утевська 2017), також можна припустити, що вони мали вплив на формування населення Унетицької культури Центральної Європи 1700-1300 рр. до н.е.

         Зразок R1b1a(xR1b1a1a,xR1b1a1a2) з Деріївки, датований 5500 – 4800 до н.е., належить до одних з найдавніших R1b (М343 > L754>P297> M269) –  (sampleID 15890, Mathieson, 2018).

         R M269 – Молекулярний маркер найпоширеніший сьогодні серед західних європейців.

  • Західно-Європейська гілка M 343 > L 754>L761>P297>M269>L23 (Pontic Steppe)> L51(R1b1a1a2a1) – Центральна Європа. Західно-Європейська гілка.
  • Балкано-Близькосхідна гілка   M 343 > L 754>L761>P297>M269>L23> (DnieperVolga)>Z2103(R1b1a1a2a2) (Східна Європа, Південно-Західна Азія). В бронзову добу був поширений в Деріївській (Середньостогівській) культурі в України та в Ямній культурі (Полтавка, Самара) в Росії.

                В одній із статей  про особливості неолітичного переходу в  Балтійських країнах та Україні генетики аналізували зразки з Дніпро-Донецької культури та висловили таку думку: «Ці результати свідчать про ступінь безперервності протягом 4000 років від мезоліту до періоду неоліту в Дніпровських порогах»[18].

         Отже, хто з тих перелічених подніпровських мисливців мезоліту був праіндоєвропейцем?  На мою думку, усі. Тільки R1a та R1b корелюють з масштабними міграціями бронзової доби, а I2a (I-L621) – з поширенням слов’ян на Балкани. Тут ключове запитання не хто, а звідки. Вони тисячоліттями жили поруч на нашій землі.   Формування мови залежить від соціально-культурного середовища, впровадження інновацій та появи відповідних слів, які ці  нововведення описують, а не від ДНК.  Археогенетика  в цьому питанні лише допоміжна дисципліна. Джерела формування початкового спорідненого словникового набору були спроби шукати десь в мезоліті та ранньому неоліті. Наприклад, «лососевий аргумент» полягав в тому, що назва лосося в ряді індоєвропейських мов походить від загального праіндоєвропейського кореня, а, отже, праіндоевропейцям був відомий лосось, і він водився на їхній прабатьківщині на півночі Європи. Так,  східні мисливці збирачі (R1a) доходили навіть до берегів Балтійського та Атлантичного морів, щонайменше, до Карелії… Хто його знає? Може наші предки так не атлантичну рибу, а форель річкову називали? АЛЕ! Не лососем єдиним. А як же слово «плуг»? Формування  первинного індоєвропейського діалектного континууму, до появи мегапоселень, посилення культурних та технологічних взаємозв’язків,  на мою думку, розглядати не варто. Прикладом цього може служити поява колеса та слів з праіндоєвропейським коренем kʷel. Саме тому я так часто згадую  про контакти степовиків та трипільців.

Sredny Stog culture (Ukrainian) R1a Z93 – Середньостогівська культура

         Визначальними в процесі поширення індоєвропейських мов є такі культури бронзової доби: Ямна, Шнурової кераміки та Андроново на сході. А кандидатом на її початкове формування є Середньостогівська культура доби енеоліту (4500 – 3500 р.до н.е.), яка контактувала з Трипільською культурою, тому не дивно, що в генах її представників виявлено домішки європейських фермерів (мтДНК Н2а1a, J2b1). Період згаданої дифузії датують від 4000 років до н.е. Культура Середнього Стогу поєднує різні елементи значно більшого ареалу, аніж власна територія. Тому поруч з традиційним похованням під курганами, практикується інгумація в плоских ямах. Найдавніші свідчення приручення коня пов’язані з середньостогівською культурою, щоправда, існують певні застереження щодо датування.  Одне з відгалужень R1a1a1 M417  Z93 – 4000 р. до н.е., яка потім стане найпоширенішою південноазійською, індоіранською гілкою, також виявили у представника цієї культури (Олександрія, Україна)[19]. У своїй дисертації Quiles Carlos. («Indo-European demic diffusion model», 2017) позначив гаплогрупу R1a Z93, як ACW (Asian Corded Ware) – «азійська культура шнурової кераміки». Думаю, він  пов’язує її значне розширення в південноазійських степах з витоками з української та європейської культури бойових сокир. А найпоширенішу в Західній Європі гаплогрупу R1b M269, автор виводить з Причорноморських та Прикаспійських степів[20].

  • Середній Стог  (4045–3974до н.е.) – Y-hrHP R1a1a1, mtDNA H2a1a (Mathieson 2018)[21]
  • Деріївка на березі Дніпра (2890-2696 до н.е.) – Y-hrHP R1b1a1a2a2 (М269,  Z2103),  (3600-3000 р. До н.е.) mtDNA U5a2b  U5a2a, J2b1 (Mathieson 2018)[22].  Z2103 в цей період також був поширений у  Полтавкінській культурі між Доном та Волгою. Z2103 сьогодні є найпоширеніша серед індоєвропейських підгруп R1b на Близькому Сході, у Туреччині, Вірменії, Кувейті, Саудівській Аравії, Італії, Росії (36% один з кланів башкир Бурзянського району та удмурти 21%), Чорногорії, Албанії, Сербії, а також в Україні (2-4%) і навіть на мінорних значеннях в Індії та Північно-Західній Європі[23]. Тому дехто її пов’язує з міграцією з ямної культури  в Анатолію через Балкани, та навіть з хеттами, хоча в останніх R1b досі не виявили.
Eastern Hunter-Gatherer (EHG) – Східні мисливці-збирачі

            Девід Ентоні вважає, що індоєвропейською мовою спочатку розмовляли Східні мисливці-збирачі (EHG), тобто представники R1a, але намагається простежити формування «шлюбної мережі», або «мережі спарювання» в Ямній КІС [24]. Адже ямники в більшості  чоловіки R1b1a, проте з незначною домішкою західних мисливців збирачів WHG (І2), по материнських лініях 10-18% європейських землеробів, а також незначна домішка кавказьких жінок. Тому без визначення тривалої контактної території для всіх гілок, які розійшлись з індоєвропейськими мігрантами, батьківщину цього мовного континууму не знайти. Для мене, більш ніж очевидно, що це територія сучасної України.  Ідея про те, що R1a1 може бути маркером для міграційних моделей ранніх індоєвропейців, підтримана також більш давніми публікаціями Крістін Кейзер (2009) та статтею Хаака (2008), в якій особини Corded Ware Culture (к-ра шнурової кераміки),  яка зазвичай асоціюється з індоєвропейцями, можуть мати Y-хромосому R1a1[25]. Окрім типових гаплотипів західного степового пастуха WSH (R1a +R1b), близько 20% генофонду середньостогівців, яких разом з хвалинською к-рою інколи об’єднують в одну КІС,  складали генетичні лінії європейських фермерів, зокрема трипільців та представників культури кулястих амфор. Наступна культура, Ямна КІС з поширенням на захід України ще більше контактувала з Кукутень-Трипільською спільнотою. Також цікавим фактом є те, що один з чоловіків культури Середнього Стогу був найбільш ранньою особою, коли-небудь обстеженою, яка мала генетичну адаптацію до засвоєння лактози.  

         Якщо вірити засновнику сайту indo-european.eu Карлосу Квілес, то один з найдавніших R1a Z93 знайдено в пізньотрипільській культурі Румунії у зразка з Глевенешті (Glavanesti-Vechi), датованого віком 3500 років до н. е. Хоча я в додаткових матеріалах до статті генетиків, на яку він посилається виявила лише дані по мтДНК T1a1[26]. Також згідно з матеріалами цього автора, в іншого зразка з Glăvăneşti  визначено мітохондріальну гаплогрупу U2e1h, H13a2b2a, W3a та Y-хромосомну гаплогрупу R1a-Z93 віком 4300 р. до н.е., тобто більш давню ніж зразок з Середнього Стогу. [27] Якщо ці дані підтвердяться, то це ще більше продемонструє взаємозв’язок кукутень-трипільців з тими, нащадки яких в бронзову добу дійдуть через Росію та Центральну Азію до  Індії та Ірану, Монголії та Китаю.

Послідовність міграцій давніх індоєвропейців:
  • Рання експансія степів (західна частина ямників): Середній Стог (Придніпров’я, 5300-3750 р.до н.е.) à Суворово-Новоданилівка (Дніпро – Дельта Дунаю) на захід від Північного Причорномор’я (4200 р. до н.е.)à Анатолійська гілка індоєвропейських мов. Єдиної думки щодо появи індоєвропейської гілки мов у хетів не існує до сьогодні.
  •  Середній Стог (Придніпров’я, 5300-3750 р.до н.е.)à к-ра Чернавода в Румунії 4000-3200 р. до н.е.)àУсатово (3500-3000 р.до н.е., пострипільська культура, Західна Украна, Молдова, Румунія)+ Шнурова кераміка (3200-1800 р. до н.е.) à Річка Дністер-Прут à Догерманські діалекти
  • Ямна культура à Афанасьево (R1b) (3300 р. до н.е.) àЦентральна Азія (Саян-Алтай) + Андронівська к-ра (R1a) 1900 -1700 р. до н.е    à Таримський басейн àТохарська індоєвропейська мова, писемні джерела з 400-1200 рр.).
  • Ямна культура à Південно-Східна Європа (3000 р.до н.е.) à  Румунія, Болгарія, Сербія та УгорщинаàПівденно-Західна Європа (2500 р. до н.е.)  à Прото-Романські мови.
  • Шнурова кераміка +Ямна культура+Bell Beaker  à Unetice (Центральна Європа 1700 – 1300 р. до н.е) à Hallstatt culture(1200-500 р. до н.е.) + Urnfield (1300-750 р. до н.е.) à Прото-кельтські мови  та іспано-кельтські мови (Celtiberians)
  • Шнурова кераміка (Corded Ware – 3200-1800 р. до н.е.)àПівнічна та Західна Європа (2900-2300 р.до н.е.)  à Прагерманські та прабалтослов’янські індоєвропейські мови.
  • Шнурова кераміка (через Карпатський регіон України на захід через сучасну Південно-Східну Польщу з пізнішим поворотом на схід)àФатьяново 2800 р. до н.е à Абашево 2200 р. до н.е.  à Сінташта 2100-1900 р. до н.е à Андронівська к-ра 1900 -1700 р. до н.е  à Індоарії (1900-1500 р. до н.е) àПрото-Індоіранські мови.
  • Шнурова кераміка à… Андронівська к-ра 1900 -1700 р. до н.е  à Межовська к-ра (1300 -700 р.до н.е.) та Карасук (1400 -800 р.до н.е.), Тагарська культура (8-3 ст.до н.е.) + ßсхідноазійські народи. З карасукською культурою частково пов’язують походження кіммерійців. У всіх скіфо-сакських групах присутні представники R1a Z93. Щоправда, серед Причорноморських скіфів виявили тільки один зразок Z93, всі решта R1a M417, Z645, R1b, Q (в однієї особи). Східні саки демонструють більшу частку цього індоіранського  компонента Z93. Ще однією особливістю є наявність R1b в західних скіфів, та її відсутність у східних скіфо-сакських груп.
Індоєвропейські міграції
Індоєвропейські міграції

         Археологічні культури, носіїв яких пов’язують з індоєвропейцями  Середній Стог, Суворово, Усатово, бойових сокир (Corded Ware) та ямної КІС, окрім курганних поховань об’єднує той факт, що усі вони були сусідами  Кукутень-Трипілля КІС. Дифузія між ними та трипільцями простежується не лише в культурних елементах, а й в генетичній палітрі орієнтовно з 4000 років до н.е. І чим далі на захід від Дніпра, тим більший генетичний потік від трипільців до людності різних курганних культур. Обмін був взаємний.

Usatovo culture – Культура Усатово 3500-3000 р.до н.е.

         Культура Усатово (між гирлом Бугу та Дунаю 3500-3000 р.до н.е.) є найяскравішим представником гібридизації між середньостогівцями (через культуру Cernavodă в Румунії, 4000-3200 р. до н.е.) та трипільцями. Клейн Л.С. пов’язує усатівську культуру з поширенням анатолійського мовного комплексу, М.Гімбутас – з греками та фрігійцями. Девід Ентоні у 2006 році писав про культуру Усатово наступне: «Регіональні варіанти Tripolye C2 у західній Україні та Молдові могли зіграти важливу роль у зародженні північно-західних індоєвропейських мовних гілок. Зокрема, культура Tripolye C2 Usatovo могла б зіграти значну роль як посередник між протоіндоєвропейською та германськими мовами»[28]. Автор розглядав ланцюг культурної взаємодії між регіоном Верхнього Дністра та Вісли, та еволюцію цих спільнот до культури Шнурової кераміки або Бойових Сокир, як середовище формування догерманських діалектів. І справді, на території Південно-Східної Польщі культура Corded Ware представлена носіями R1b, хоч найбільш поширена в цьому культурному горизонті R1a. Як відомо, сьогодні серед народів, які розмовляють германськими мовами, близько 50% R1b поруч з помітними показниками R1a. Однак, пікові показники R1b М269 серед країн, які можна пов’язати з експансією кельтів.

Культура шнурової кераміки в Південно-Східній Польщі

         Усі особи культури шнурової кераміки з Південно-Східної Польщі, а це частково колишня Лемківщина, по чоловічій генеалогії виявились представниками R1b1a1a2 (R1b М269 – 7 зразків), як у ямників, а також з панівним генетичним компонентом по материнських лініях від хліборобів європейського неоліту. Варто зауважити, що гаплогрупа R1b є рідкістю серед інших опублікованих людей з комплексу шнурової кераміки «Corded Ware» з Європи (Німеччина, Польща, Богемія, Естонія, Литва). Генетики зазначили: «ми не знаходили мітохондріальних ліній, спеціально пов’язаних зі скотарями Ямної, натомість більшість ліній мтДНК (материнських), знайдені у нашій вибірці, можуть бути пов’язані з європейськими неолітичними групами землеробства. … Іншими словами, наше дослідження виявило сліди очевидного «включення» місцевих особин до міграційних груп.»[29].   З часом з’являються докази змішання з особинами західноєвропейського комплексу Bell Beaker (2800-1800 р. до н.е.). Приблизно з 2400 року ця культура мензурки, попередниця унетицької к-ри, поширилась в горизонт «шнурового посуду». Автори дослідження вважають, що регіон Південно-Східної Польщі був важливою соціальною ареною та плавкою людської генетики як зі сходу, так і із заходу. Людські міграції супроводжувались не лише генетичною дифузією, а й культурною асиміляцією, в контексті даної теми, поширення індоєвропейських діалектів, які з плином часу та появою нового контактного середовища, сформувались в самостійні групи мов.

Трипільці та степові скотарі

         У кукутень-трипільців в Румунії виявили генетичний компонент від представників степових культур[30].

         Курганні культури натомість до 20 % були нащадками трипільців, а також представників землеробської культури кулястих амфор, як спадкоємців більш ранніх культур Дунайського неоліту (LBC-лінійно-стрічкової кераміки), навіть на ранніх етапах розвитку. Впродовж 3 тисячоліття до н.е. ця частка європейських фермерів по материнських лініях складала від 50 до 70% в культурі Бойових сокир та Ямній. Ранні суміші типових анатолійських (20%) та степових генів демонструють аналізи  з Олександрії (Харківська обл..) 4045-3974 рр. до н. е., та Деріївки (Кіровоградська обл..) 3634-3377 рр. до н.е., які представляють середньостогівську археологічну культуру.  Генетики це схарактеризували, як розрив бар’єру спарювання між різними популяціями та культурами.[31] 

         Незаперечним вважаю факт запозичення ідеї використання колеса  від кукутень-трипільців. Адже трипільські глиняні фігурки на колесах з України та Румунії є найдавнішим свідченням цієї інновації. Поширення стародавніх символів у вигляді свастик простежується через археокультурний ланцюжок від трипільців до індоіранців та навіть до скіфів. І я не думаю, що весь перелік слів початкового індоєвропейського континууму варто пов’язувати винятково зі степовиками. Без трипільського проксимального джерела ніяк не пояснити, як ямники (R1b) та шнуровики (R1a) стали носіями спільної прамови. В епоху бронзи переважали патрилокальні та патрилініальні форми соціальної організації, коли в основному жінки вступають у шлюб за межами своєї соціальної групи.  Єднальний та формотворчий вплив Трипільської цивілізації для мене є очевидним.

Pottery figure representing a Trypillian house. Treasures of Ukraine from the Platar collection”

Підсумок

         Я не намагаюсь стверджувати, що індоєвропейці виникли в Трипільській культурі, а лише окреслюю їх формування в контексті взаємодії з трипільцями. На жаль,  кількість даних по палео-ДНК кукутень-трипільців обмежена лише аналізами з трьох археологічних майданчиків,  при цьому більшість результатів стосуються материнських ліній, а не Y-хромосом.  Розширення індоєвропейських мов, щонайменше, в напрямку Північно-Західної Європи та східних євразійських та індоіранських міграцій пов’язують з культурою шнурової кераміки (R1a), як частини ямної КІС (R1b), які частково поглинули трипільських людей та інших європейських фермерів. Україна є контактною зоною, де всі ці лінії перетинались впродовж тисячоліть. Це явище інколи називають «плавильний котел». Тому вплив трипільців на становлення первинного індоєвропейського континууму відкидати не варто. Ну і не забувайте, що культура бойових сокир або шнурової кераміки також зародилась на нашій землі.

         Лінгвотворчий казан найбільшої мовної сім’ї,  перш ніж утворити спільне семантичне ядро індоєвропейської протомови, мав перемішати в собі значну кількість людей впродовж тривалого періоду історії. Мова, як гірська річка, яка формує свої витоки з багатьох джерел. Тому зводити поняття праіндоєвропейців винятково до групи східних мисливців-збирачів (R1a), які в мезоліті блукали за дичиною від Чорного моря до Карелії та Архангельска, чи однієї з археологічних культур, я вважаю помилковим. Саме тому я акцентую увагу на питаннях контактної мережі всіх культур степового неоліту з кукутень-трипільцями, як засновниками мегапоселень. 

         Порівнювати біологічні групи з археологічними культурами не завжди доречно, проте інколи вони справді чітко корелюють між собою. Якщо поширення мов ми можемо пов’язати з міграціями носіїв певних генетичних кластерів, то факт формування індоєвропейського континууму, безумовно, є культурним феноменом. Україна є тією індоєвропейською прабатьківщиною, де всі пазли генетики, лінгвістики, традицій та інновацій складаються в єдину квінтесенцією. 

Автор: : Галина Водяк


[1] Genetic ancestry changes in Stone to Bronze Age transition in the East European plain [Електронний ресурс] / [L. Saag, S. Vasilyev, L. Varul та ін.] // Science Advances. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://advances.sciencemag.org/content/7/4/eabd6535.

[2] Massive migration from the steppe was a source for Indo-European languages in Europe [Електронний ресурс] / [W. Haak, I. Lazaridis, D. Reich та ін.] // Nature. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/nature14317.

[3] Corded Ware cultural complexity uncovered using genomic and isotopic analysis from south-eastern Poland [Електронний ресурс] / [A. Linderholm, G. Kilinc, A. Szczepanek та ін.] // Scientific Reports. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/340695620_Corded_Ware_cultural_complexity_uncovered_using_genomic_and_isotopic_analysis_from_south-eastern_Poland.

[4] Genetic origins of the Minoans and Mycenaeans [Електронний ресурс] / [I. Lazaridis, A. Mittnik, N. Patterson та ін.] // Nature. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5565772/.

[5] «Ancient DNA provides new insights into the history of South Siberian Kurgan people» [Електронний ресурс] / [C. Keyser, C. Bouakaze, E. Crubezy та ін.] // Human Genetics, PubMed. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/24433901_Ancient_DNA_provides_new_insights_into_the_history_of_South_Siberian_Kurgan_people.

[6] Velušček A. Koliščarska naselbina Stare gmajne in njen as. Ljubljansko barje v 2. polovici 4. tisočletja pr. Kr. / Anton Velušček // STARE GMAJNE PILE-DWELLING SETTLEMENT AND ITS ERA / Anton Velušček. – Ljubljana: OPERA INSTITUTI ARCHAEOLOGICI SLOVENIAE 16, 2009. – С. 197–222.

[7] Чередниченко Н. Боевые колесницы и колесничие в обществе катакомбной культуры (по материалам раскопок в нижнем Поднепровье) / Н. Чередниченко, С. Пустовалов. // Советская археология. – 1991. – №1. – С. 206–216.

[8] Журавльов О. П. Тваринництво та мисливство у трипільських племен на території України. — Київ: Шлях, 2008. — 252 с., 135 табл., 31 рис.

[9] Проблема «Триполье и Степь» и памятниками энеолита – ранней бронзы Северо-Западного Причерноморья / В.Г. Петренко // Материалы по археологии Северного Причерноморья: Сб. научн. тр. — 2009. — Вип. 9. — С. 10-38. — Бібліогр.: 124 назв. — рос.

[10] Wang C. Ancient human genome-wide data from a 3000-year interval in the Caucasus corresponds with eco-geographic regions [Електронний ресурс] / C. Wang, S. Reinhold, W. Haak // Nature. – 2019. – Режим доступу до ресурсу:  https://www.nature.com/articles/s41467-018-08220-8.

[11] Малярчук Б. Истоки митохондриального генофонда русских по результатам анализа современных и палеогеномных данных / Борис Малярчук. // Вавиловский журнал генетики и селекции. 2019;23(5):588-593 DOI 10.18699/VJ19.529. – 2019. – №23. – С. 588–593.

[12] Quiles C. Indo-European demic diffusion model : дис. канд. біол. наук : 07.00.06 / Quiles Carlos – Badajoz, 2017. – 109 с. . – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/31707046/Indo_European_demic_diffusion_model

[13] Andrej Zupan A. The paternal perspective of the Slovenian population and its relationship with other populations [Електронний ресурс] / A. Andrej Zupan, K. Katarina Vrabec, D. Damjan Glavac // Pub Net. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/251567977_The_paternal_perspective_of_the_Slovenian_population_and_its_relationship_with_other_populations.

[14] https://www.yfull.com/tree/I-PH908/

[15] Утевськая О. М. Генофонд украинцев по разным системам генетических маркеров: происхождение и положение на европейском генетическом пространстве : дис. докт. біол. наук : 03.00.15 / Утевськая Ольга Михайловна – Харьков, 2017. – 333 с. – Режим доступу до ресурсу: http://nrcrm.gov.ua/science/councils/dissertation/

[16] Популяции Закарпатья и Буковины на генетическом фоне окружающих территорий [Електронний ресурс] / О.М. Утевская, М.И. Чухряева, , А.Т. Агджоян та ін.] // Вісник Дніпропетровського університету. Біологія, медицина. – 2015.

[17] Таблиця палеогаплогуп ДНК.  Mathieson, 2017. https://docs.google.com/spreadsheets/d/1oeA1S2Dc-YFuwo9p1D1h4sstx_upPFkqRRdcLORnj-c/edit#gid=1261376483

[18] The Neolithic Transition in the Baltic Was Not Driven by Admixture with Early European Farmers [Електронний ресурс] / [E. Jones, G. Zarina, V. Moiseyev та ін.] // Current Biology. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.cell.com/current-biology/fulltext/S0960-9822(16)31542-1?_returnURL=https%3A%2F%2Flinkinghub.elsevier.com%2Fretrieve%2Fpii%2FS0960982216315421%3Fshowall%3Dtrue#%20.

[19] Anthony D. Archaeology, Genetics, and Language in theSteppes: A Comment on Bomhard [Електронний ресурс] / David W. Anthony // Academia.edu / Journal of Indo-European Studies. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/39985565/Archaeology_Genetics_and_Language_in_the_Steppes_A_Comment_on_Bomhard.

[20] Quiles C. Indo-European demic diffusion model : дис. канд. біол. наук : 07.00.06 / Quiles Carlos – Badajoz, 2017. – 109 с. . – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/31707046/Indo_European_demic_diffusion_model

[21] Карта стародавньої ДНК http://umap.openstreetmap.fr/en/map/ancient-human-dna_41837#7/49.085/35.881

[22] The Genomic History of Southeastern Europe [Електронний ресурс] / [I. Mathieson,, S. Roodenberg, C. Posth та ін.] // Nature. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6091220/.

[23] Філогенетичне дерево R1b Z2103 серед сучасного населення. – Режим доступу до ресурсу: https://www.yfull.com/tree/R-Z2103/

[24] Anthony D. Archaeology, Genetics, and Language in the Steppes: A Comment on Bomhard [Електронний ресурс] / David Anthony // Journal of Indo-European Studies. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/39985565/Archaeology_Genetics_and_Language_in_the_Steppes_A_Comment_on_Bomhard.

[25] «Ancient DNA provides new insights into the history of South Siberian Kurgan people» [Електронний ресурс] / [C. Keyser, C. Bouakaze, E. Crubezy та ін.] // Pub Net. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/24433901_Ancient_DNA_provides_new_insights_into_the_history_of_South_Siberian_Kurgan_people.

[26] Human Auditory Ossicles as an Alternative Optimal Source of Ancient DNA [Електронний ресурс] / [K. Sirak, D. Fernandes, O. Cheronet та ін.] // bioRxiv. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/654749v1.

[27] Haplotree Information Project. – Режим доступу до ресурсу:  https://haplotree.info/maps/ancient_dna/samples.php

[28] Anthony D. A new approach to language and archaeology: The Usatovo culture and the separation of Pre- Germanic [Електронний ресурс] / D.W. Anthony // Journal of Indo-European Studies, The 34(1):1-51. – 2006. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/288209529_A_new_approach_to_language_and_archaeology_The_Usatovo_culture_and_the_separation_of_Pre-_Germanic.

[29] Corded Ware cultural complexity uncovered using genomic and isotopic analysis from south-eastern Poland [Електронний ресурс] / [A. Linderholm, G. Kilinc, A. Szczepanek та ін.] // Scientific Reports. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/340695620_Corded_Ware_cultural_complexity_uncovered_using_genomic_and_isotopic_analysis_from_south-eastern_Poland.

[30] Gene-flow from steppe individuals into Cucuteni-Trypillia associated populations indicates long-standing contacts and gradual admixture [Електронний ресурс] / Alexander Immel, Stanislav Țerna, Angela Simalcsik, та ін.] // bioRxiv. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/849422v1#disqus_thread.

[31] Anthony D. Archaeology, Genetics, and Language in the Steppes: A Comment on Bomhard [Електронний ресурс] / David W. Anthony // Academia.edu / Journal of Indo-European Studies. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/39985565/Archaeology_Genetics_and_Language_in_the_Steppes_A_Comment_on_Bomhard.

One thought on “Україна є можливим джерелом індоєвропейських міграцій та поширення культур шнурової кераміки

  • 07.05.2021 о 17:57
    Permalink

    Один з читачів зробив мені слушне зауваження, про те, що “сучасна Україна” не може бути джерелом індоєвропейських міграцій… Коректніше було б “Трипільська цивілізація була джерелом…” або Цивілізація з середньої течії Дніпра була …”…
    Дякую щиро! Знаю, що заголовок не зовсім коректний. Планувала написати «Територія сучасної України є можливим джерелом індоєвропейських міграцій та поширення культур шнурової кераміки». Проте, подібна змістовність виявилась би ворогом стислості та провокативності, які є супутниками сучасної журналістики. «Виграшні заголовки» не завжди ідеальні. Основою назви, яку я обрала для заголовка є цитата зі статті генетиків про те, «що сучасна Україна є можливим джерелом міграції, що веде до формування фатьянівської культури та культур шнурового посуду загалом».

    Відповідь

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Translate »