Походження трипільців крізь призму ДНК

У своїх попередніх публікаціях «Походження трипільців – міфи та реальність», «ДНК – шлях в історію. Трипільці»  я стверджувала, що трипільці не були виключно близькосхідними мігрантами, а змішувались з автохтонним населенням, генетичні лінії яких досі панують серед нас. Окрім цього, я переконувала, що неодмінними супутниками трипільців були як місцеві мисливці (I2), так і ті, частину з яких потім називатимуть кочівниками, степовиками  та  умовно арійцями (R1a), предки яких на нашій території жили ще з часів мезоліту. Нові дослідження поступово проливають світло на цю тему.

  Чи можемо ми вважати українців нащадками трипільців? Скільки відсотків генетичного компонента анатолійського фермера та мисливців, або аборигенів, які були інтегровані у цю землеробську цивілізацію, серед сучасних українців? Як перші, так і другі сьогодні серед нас. Щоб не бути голослівною, після опису кожної генетичної лінії трипільців, ви побачите речення «Серед сучасних українців мтДНК «…» в середньому …%».

Для мене важливо, щоб теорія етногенезу українців сягала своїм корінням, як мінімум, в часи розквіту неолітичної культурно-історичної спадщини Трипілля.  Адже, саме трипільці можуть вважатись першим осілим населенням на нашій території, першою протоцивілізацією.

Частина тих, кого ми сьогодні називаємо ранніми трипільцями прийшли до нас через Балкани, далі через Румунію в  Молдавію, Буковину,  Поділля, Київщину та Галичину. Саме в такій послідовності. Адже для багатьох Трипільська культура асоціюється першочергово з селом Трипілля під Києвом, хоча насправді, частково лаври слави мали б належати сусідньому селу Халеп’я, де  вперше комплексно досліджено і визначено образ класичного поселення цієї культури в урочищі Коломийщина,  до цього були не системні знахідки.    Саме тут Вікентій Хвойка відкрив для себе та для світу нову неолітичну культуру, саме тут знаходиться музей його імені. Після цього він організував розкопки біля сіл Трипілля, Верем’я, Жуківці, Щербанівка. Щоправда, красномовніше писати для окреслення культури про околиці Трипілля, так і залишимо. Назву Трипільській  культурі запропонував  сам археолог у 1901 році.

         Більшість трипільських поселень були розміщені на відстані 3-4 кілометри один від одного та зосередженні головним чином у долинах річок Серет, Прут та Дністер, менша кількість розташована на плато. В Україні трипільський світ простягався від Карпатських гір до Наддніпрянщини, від Волині та до Чорного моря. Найдавніші поселення зосереджені в Молдові, в північно-східній Румунії та в Україні на Поділлі (с. Бернашівка  Вінницької обл., в урочищі Верхня Долина на лівому березі р. Дністер). Всі вони належать до одного культурного простору. В період розквіту (4000 – 3500 років до н.е) трипільці будували найбільші в неолітичній Європі мегапоселення, в яких мешкали від 20 000 до 46 000 людей.

• Періодизація археологічної  культури Кукутень-Трипілля
• Ранній період 5800 – 5000 років до н.е.
• Середній період 4000 – 3500 років до н.е.
• Пізній період 3500 – 3000 років до н.е.

Мапа Трипільських поселень України

         В рамках даної публікації зупинятись на деталях життя трипільців я не буду. Перейдемо безпосередньо до генетики. Погляньте на цю карту. На ній позначено 60!!! поселень трипільців, а генетичний аналіз остеологічних решток проведено  лише з одної локації в Україні та ще з двох в Молдові. (P.S. – у 2022- 2023 році доповнили інформацію ще з двох українських  трипільських осередків). Загалом в Україні близько 2000 трипільських поселень, деякі з них називають мегамістами.

В листопаді 2019 року на сторінках наукового журналу bioRxiv з’явилась стаття під назвою «Потік генів від степових особин до популяцій, пов’язаних з Cucuteni-Tripillia, свідчить про давні контакти та поступові домішки». Дослідження стосувались поховань пізнього Кукутень-Трипілля в Молдові (3500 – 3100 рр. до н.е.),  а також попередніх аналізів з печери Вертеба на околиці села Більче-Золоте Тернопільської обл.

Слід враховувати, що всі три локації розташовані в межиріччі Прут – Дністер.  Два майданчики з Молдови, а саме,  Покровка (Pocrovca) та Гордінешті (Gordinești), з яких були вилучені особи, знаходяться в безпосередній близькості один від одного і за кілька сотень кілометрів від Вертеби.

Генетики представили дані геномів, отриманих зі скелетних решток чотирьох жінок з двох ділянок пізнього етапу Кукутень-Трипільської культури в Європі.  «Усі особи мали великий компонент походження неоліту і були генетично більш тісними для лінійної кераміки, ніж для анатолійських фермерів. Три зразки також показали значну кількість степового роду, що передбачає приплив до генофонду Кукутень-Трипільської культури від людей, пов’язаних, наприклад, з мезолітом України. Останній сценарій підтверджується археологічними доказами. У сукупності наші результати підтверджують, що степовий компонент прибув у сільськогосподарські громади Східної Європи, можливо, вже в 3500 р. до н. Крім того, вони узгоджуються з гіпотезою постійних контактів та поступовою домішкою між степом, що прибуває, та місцевим західним населенням.

Згенеровано геномні дані з поховання Pocrovca ​​V.  Біоінформаційні аналізи показали, що всі чотири особи були жінками та переносили мітохондріальні гаплогрупи U4, K1, T1 і T2 відповідно»[1].

         Отже, проаналізуємо виявлені гаплогрупи трипільців з Молдови, а саме U4a1, K1a1, T1a, Т2c1d1:

• U4 – поширена серед мезолітичних європейських мисливців-збирачів. Найчастіше зустрічається в Північно-Східній Європі. Серед палеогенетичних джерел присутня в мезоліті Сербії та Карелії, неолітичній Україні, халколіті (енеоліт, мідний вік) Болгарії. Неодмінно співвідноситься з Y-хромосомною гаплогрупою R1a, інколи з R1b, які в енеоліті та в епоху бронзи часто перетинались та контактували у степах на північ від Чорного моря. Гетерогенність населення простежується в тогочасних археологічних культурах України.
• U4 – фактично відсутня в регіонах, де R1a не є панівною. Тому вона також є елементом потоку генів від степових особин.

– Серед сучасних українців мтДНК U в середньому 20%.

Доцільно зазначити, що гаплогрупа R1a  домінує серед чоловічого населення Східної Європи  (+ – 50%). Один з найдавніших європейських субкладів цієї гаплогрупи виявлено на території України  в 9 тисячолітті до н.е., задовго до трипільців.  Про це в деталях у моїй публікації «Гаплогрупи українців. R1a».

• K1а1 – Зустрічається в Центральній та Південно-Східній Європі. Виявлена у представників неолітичних культур середнього Придунав’я, у 6 – 5 тисячоліття до н.е,   а також в землеробській культурі Кереш в Угорщині 7 – 5 тисячоліття до н.е., в культурі Кулястих  амфор в Польщі у 3 тисячолітті до н.е. Корелює з  Y-хромосомною I2, яка належить аборигенам  Європи, колишнім кроманьйонцям та мисливцям на мамонтів.   Щонайменше, в усіх досліджених зразках чоловічої статі в Угорщині,  матері яких належали до мтДНК K1a, батьком виявився носій  І2а2. Про це свідчать дані з могильників  Polgár-Piócás (5300–4900 р.до н.е), Körös (культура Кереш, 5736–5547 р. до н.е.), Hajdúnánás-Eszlári út (5302–5057 р.до н.е), та більш пізні Balatonlelle-Felső-Gamász (3600–2850 р.до н.е)[2]. Аналізи геномів представників культури кулястих амфор з Польщі (Кошице) також поєднують материнську гаплогрупу mtDNA: K1a1b1e з батьківськоюY-DNA: I2a2a[3].  Питання про походження K1а1 досі дискусійне. Але навіть, якщо припустити, що цей субклад належав неолітичним фермерам близькосхідного походження, то ці панночки відразу утворили міцні союзи з місцевими мисливцями. З огляду на те, що філогенетичне дерево виводить гаплогрупу K з U8, то значно більше шансів знайти її предків серед мезолітичних мисливців Європи.

– Серед сучасних українців мтДНК K в середньому 7.4%.

Щодо гаплогруп з якими корелюють ці материнські лінії (U4 і K1a), сьогодні до Y–хромосомної гаплогрупи R1a  належить близько 50%, I – 20- 30%. Винятком є Чернівецька обл. України, де гаплогрупа I2 переважає над R1a[4]. Найдавніші пам’ятки Кукутень-Трипілля, якраз на території Румунії та Буковини, де й досі домінує гаплогрупа І2, яка була характерна для європейських кроманьйонців, мисливців-збирачів і, безумовно, була складовою етногенезу трипільців. Археолог Олег Кандиба (Ольжич) назвав археологічну трипільську стоянку в селі Шипинці Кіцманського району Чернівецької обл.. «буковинською Троєю».

• Гаплогрупа Т1 і Т2  – Наступні два субклади безпосередньо пов’язані з носіями сільськогосподарської культури, яка й спричинила неолітичну революцію в Європі та Україні. Мітохондріальна гаплогрупа Т виникла 25–30 тис.років тому на Близькому Сході в долині річок Тигр і Євфрат.  На  палеогенетичній карті України вона простежується на рівні від 20 до 30% в культурі лінійно-стрічкової кераміки, в матрилокальних ДНК Кукутень-Трипілля, в ямній культурі – 15%. В середовищі етнографічних груп бойків – 30%, лемків – 13,2% та майже відсутня в гуцулів 2,6% (у них натомість найвищий в Європі показник мтДНК Н, яка також частково стосується землеробської експансії). В процесі індоєвропейської міграції бронзової доби представники цієї генетичної лінії (Т) зашпортались в Удмуртії. Їх сьогодні там 30%, але ніякого стосунку до неолітичної сільськогосподарської революції вони не мають. Деталі в статті «ДНК – шлях в історію. Бойки». Як би це Вас не дивувало, але той факт, що сучасні бойки генетично найближчі до трипільців, вже є реальністю. Сьогодні серед українців   у середньому гаплогрупа Т простежується на рівні 11%. Більшість щойно згаданих  результатів, окрім ямної культури,  щодо наявності гаплогрупи Т  – згідно з даними генетика О.Нікітіна[5].
• T1a  – найчастіше зустрічається в країнах з високим ступенем R1a. Тому не дивно, що вона на рівні 10 ­- 15% присутня на шляху індоєвропейської міграції, або індоарійської міграції, а саме в Ямній археологічній культурі мідної доби (енеоліту) на території України, в Північно-Східній та Центральній Європі, на Кавказі, в Середній Азії, аж до Монголії, а також 8% серед сучасних іранців.
• T2c1d1 –  T2c і T2b мають близькосхідне походження з часів останнього льодовикового максимуму (33 – 14 тис. років тому). Найбільш поширена в регіоні Перської затоки, в Леванті,  в Середземноморській Європі. На острові Крит, який з давніх часів був мостом між Західною Азією та Європою, спостерігаються пікові значення цього генетичного маркера. Орієнтовно з 6 тисячоліття до н.е. T2 з’являється на території  Європи, а також України разом зі своїми супутниками – чоловіками гаплогрупи G2 та J2. Про це свідчать викопні рештки з могильників в Болгарії, Австрії, Вільнянка в Україні (6500 – 4000 рр. до н.е.), Т2в  у печері Вертеба в Тернопільській області серед трипільців (3911 – 3659 рр. до н.е.) [6]. Цікаво, що найдавніший індивідуум з могильника Вільнянка був носієм материнської Т2, а батьківської – гаплогрупи І, яка характерна для найдавніших автохтонних європейців,  нащадків кроманьйонців. Тобто, його мама була родом десь з Анатолії, типова представниця трипільців, а тато місцевим мисливцем. Ця ж гаплогрупа I панувала в культурі Кулястих амфор, яку можна назвати спадкоємницею Трипільської культури. Читайте також «Звідки в Українців любов до сала. Генетичний портрет представників культури кулястих амфор»

– Серед сучасних українців мтДНК Т2 в середньому 11%, серед бойків – 30%.

         Отже, ті кого в історії називатимуть трипільцями, майже одразу почали контактувати з місцевими мисливцями-збирачами (І2), а згодом, орієнтовно з IV тисячоліття до н.е., і з умовно названими степовиками або арійцями  (R1a).  І як бачимо, трипільці з Молдови демонструють не більше 50 % близькосхідного сліду. Решта – це місцевий спадок мезолітичних осіб Східної Європи та України, зокрема гаплогрупи, які корелюють  з I2 та R1a. Суміш типових анатолійських (20%) та степових генів також демонструють аналізи  з Олександрії (Харківська обл..) 4045-3974 рр. до н. е., та Деріївки (Кіровоградська обл..) 3634-3377 рр. до н.е.. Генетики це схарактеризували, як розрив бар’єру спарювання між різними популяціями та культурами.[7]  Деріївка – презентує Середньостогівську археологічну культуру напівкочових скотарів степу, які жили по сусідству з трипільцями. Саме в цій місцевості вперше в історії людства приручено коня.

         Менш оптимістична картина гетерогенності трипільців з печери Вертеба в селі Більче-Золоте на Тернопільщині, але це лише з першого погляду. Там близькосхідний слід генетик Іоан Mathieson вбачає у 80% аналізів, а Олексій Нікітін дещо більше в бік автохтонного донеолітичного населення. Дослідження та аналітика І. Mathieson щодо мітохондріальної ДНК (mtDNA) восьми особин з цієї печери виявило у шести випадках материнські лінії, характерні для анатолійських та центральноєвропейських фермерів. Два екземпляри мали гаплогрупу U8b1, яка, можливо, була отримана від європейських мисливців-збирачів.  «Подальший загальний геномний аналіз на чотирьох самців з Вертеби (3900-3600 кал. До н.е.) підтвердив великий неолітичний слід (~ 80%) і менший – від мисливців збирачів (~ 20% предків).»[8]  Але печера Вертеба – це ще не весь Трипільський світ. Тому доцільно аналізувати додатково археологічні, антропологічні, а також розподіл палеогенетичних даних періоду мезоліту, неоліту та енеоліту на території України  по гаплогрупах .

У своїй публікації «ДНК – шлях в історію. Трипільці» я детально зупинялась на дослідженнях відомого генетика Олексія Нікітіна. До 2014 року він стверджував, що «у трипільського населення, що проживало на території Поділля, безсумнівно, присутній характерний для малоазійських хліборобів генетичний елемент, але домінантна материнська генетична група відноситься до місцевого, донеолітичного варіанту.»[9] Проте в статті 2017 року  маятник його висновків частково схилився в інший бік: «Різноманітність гаплогруп мтДНК, виявлена у Трипільській культурі, залишається у Вертебі, як правило, типова для групи європейських неолітичних фермерів, які відстежують свої материнські генетичні коріння з Анатолії з незначною домішкою або корінними мисливцями-збирачами (U8b1)»[10] . 

Суперечливість у висновках спричинена відсутністю однозначних характеристик для субкладів гаплогрупи H, нащадками якої є майже половина жінок в сучасній Європі (найбільше серед басків та гуцулів – 50%), оскільки не всі її лінії корелюють з неолітичною сільськогосподарською експансією, хоч і виникла вона, справді, на Близькому Сході, але близько 20 тис. років тому вже частина її представниць з’явилась в Європі. МтДНК Н мала частоту 19% серед неолітичних ранніх європейських фермерів[11].

Філогенетичне дерево гаплогрупи мтДНК H [12]

• (ліцензія СС2,5)

Для трипільської популяції з печери Вертеба характерні наступні гаплогрупи мтДНК (по материнській ДНК):

• Гаплогрупа H – два зразки (включаючи M5) – Н складають 28,6% (4 з 14 екземплярів)
• Гаплогрупа Н виникла в Західній Азії 30 000 років тому. 20 000 років тому одна частина відправилась на південний захід, аж до Іспанії (Франко-Кентабрії), друга частина залишилась на Близькому Сході і ймовірно потрапила звідти в Північне Причорномор’я через Кавказ. З другого боку, існує версія, що вони потрапили на наші території ще до утворення Босфорської протоки (VI тис. до н.е.)  і Чорного  моря, яке до цього було прісноводним озером через Балкани та Карпати далі на схід до берегів Чорного моря.

Серед сучасних українців мтДНК Н в середньому –  42%, серед гуцулів – 50%.

• HV0 – один зразок, HV / V – два зразки.
• Гаплогрупа HV – сьогодні поширена на Близькому Сході, але ще в часи останніх мисливців на мамонтів вона була присутня серед населення Європи. Аналіз ДНК кроманьйонця, який жив 24 тис. років тому, з печери Пальїчі в Південній Італії, показав гаплогрупу  HV.
• Гаплогрупа  H1b – походить з мезоліту Європи. Частіше зустрічається у Східній Європі та Північно-Центральній Європі (близько 7% та 5% Hg H відповідно). На Близькому Сході частота H1 не перевищує 6%, а Н1в майже відсутня.[13]
• Гаплогрупа  J – один зразок – близькосхідна гаплогрупа, пов’язана з поширенням сільського господарства та вівчарства в Європу в період неоліту анатолійськими фермерами.

 ­– Серед сучасних українців мтДНК J  від 0,5 до 7,4%.

• Гаплогрупа T2 – один –  зразок  вважається одним із генетичних маркерів експансії Анатолійської деміки та традиції землеробства в Європу в ранньому неоліті. Походження Т2b також часто зустрічається у сучасних популяцій Карпатського басейну,  найбільше в середовищі бойків.

­– Серед сучасних українців мтДНК Т2 в середньому 11%, серед бойків – 30% (згідно з даними О.Нікітіна)[14].

• Гаплогрупа U8b1 – два зразки, представники автохтонного населення, європейські мисливці-збирачі.

– Серед сучасних українців мтДНК U в середньому 20%. Сьогодні мені невідомо, чи всі відгалуження від гаплогрупи U належать до виявлених у трипільців субкладів U4 та U8b.

         Які ж висновки можна зробити по генетичних даних з печери Вертеба, які представлені материнськими лініями ДНК – H, H1b, H5a, H5b, HV, Т2в, U8b1a2, U8b1b, J, K, W, носіями якої є обидві статі, як син, так і дочка, але нащадкам передається тільки по жіночій лінії.

На мою думку, лише 30% вертебівців безапеляційно належали до анатолійських фермерів (T2, J, W), ще 20% – до місцевого населення з часів палеоліту з середовища мисливців-збирачів (U8b1), 50% – спірні субклади гаплогрупи H, HV, K, які не зовсім доречно пов’язувати з неолітичними мігрантами анатолійського походження, щонайменше – не усі лінії прийшли з хліборобами, деякі тут з’явились значно раніше, в мезоліті, в кінці останнього зледеніння. Частина з них була підхоплена неолітичною революцією.  Якщо всі материнські субклади гаплогрупи Н, HV  означити як неолітичних землеробів,  а ще й додати T, U, J, то сьогодні мало не кожна пані з України могла б назвати себе спадкоємницею трипільців. Спрощувати не варто, адже сьогодні ніхто не готовий проаналізувати та зіставити аналізи всіх генетичних кластерів, для цього потрібно мати доступ до інформації по всіх субкладах, тобто відгалуженнях, кожної з цих ліній. Генографія відносно молода наука, яка в майбутньому має потенціал розв’язати не один ребус в історії людських популяцій.

Філогенетичне дерево «haplogroups U/K and J/T» створено на etnogenez.org за матеріалами – джерело[15].

Про Y-хромосомні, або чоловічі гаплогрупи трипільців можемо говорити тільки в контексті з материнськими лініями, адже в більшості, саме мітохондріальні ДНК дослідили генетики. Носіями мтДНК є діти обох статей, але далі вона передається тільки  від матері до дочки. Наприклад, по чоловічій лінії у трипільців з печери Вертеба вдалось виявити такі Y-гаплогрупи G, E[16], а також європейську за своїм походженням І2:

P.S.  Дослідження 2022 року з печери Вертеба підтвердили наявність автохтонної для європейців гаплогрупи I2 серед блакитнооких трипільців. Читайте за посиланням “Трипільці – запитання та відповіді”

• Близькосхідна гаплогрупа G2a  –  виникла в діапазоні від 17 до 9,5 тисяч років тому в Західній Азії (Анатолія, Вірменія, західний Іран). Була ідентифікована в остеологічних зразках періоду неоліту в Європі (від 5000 до  3000 років до н.е), зокрема в культурі лінійно-стрічкової кераміки. Сьогодні зустрічається на рівні 5% серед населення на захід від Чорного моря (винятки, або генетичні ізоляти: історична область Тіроль на заході Австрії – 40%, острів Сардинія – 11%, острів Крит – 7-11%, місто Осієк в Хорватії – 14%)  і лише 3% на Близькому Сході. По материнській лінії ДНК цей індивідуум був носієм HV  –  прабабусі його матері прийшли в Європу з післяльодовиковою міграцією з Близького Сходу до Європи.  З найвищими частотами у Східній Європі спостерігається субклад HV4. Розгалуження європейських ліній генетики датують 16-12 тис. років тому і співвідносять це з початком потепління після останнього льодовикового максимуму. У межах Європи лінії HV * (xH, V) рідкісні або відсутні на півночі та заході, але більш поширені серед південних та східних європейців. Частота HV * (xH, V) в Білорусі, Болгарії та Італії досягає трохи більше як 4%, але в деяких місцевостях Італії – виключно високих частот від 7% до 9%. (серед українців до 5%)  Деякі субклади HV (HV1b3 та HV18) прийшли з другою хвилею мігрантів, а саме неолітичною експансією в Європу.[17]
• Близькосхідна гаплогрупа G2a2b2a – виникла 11 000 років тому, поширена в Європі,  східна межа ареалу окреслена кордонами України, на захід від Росії та Чорного моря. В палеогенетиці окрім Трипілля представлена сусідськими неолітичними культурами Північних Балкан (Сербія, Угорщина, Румунія) – Кріш-Старчево, Вінча. В  одного представника мама походить від анатолійських фермерів –T2b, у другого Н5а – винятково європейська лінія, мутація виникла 6000 – 5500 років до н.е. десь в Європі, майже відсутня на Кавказі та Близькому Сході.  Більш давні предки H5 корелюють з Західним Кавказом, але ніяк не з Близьким Сходом, де їх сьогодні 1-3%. H5a  рівномірно розподілена на низьких рівнях по всій Європі. Середній показник у вибірках з Австрії, Німеччини, Угорщини, Македонії та Румунії становив 2,4%[18], у басків – 2,8%, у гуцулів Карпат – 5,3%.

Сьогодні майже всі українці з гаплогрупою G належать до гілки G2a2b та G2 на рівні 5-10%, значно більше у гагаузів України та Молдови.

• Середземноморська гаплогрупа  Е  –  по материнській ДНК U8b1b – від автохтонних європейців, або мисливців-збирачів.

– Серед сучасних українців максимальні показники трипільських  гаплогруп,  які передаються по материнській лінії, та були виявлені у чоловіків з печери Вертеба , носіїв y-хромосомної ДНК G та E :[19]

мтДНК  H5a : серед гуцулів 5,3%,  по загальноукраїнській вибірці дані відсутні.

мтДНК HV: cеред бойків – 5%, лемків – 3,8%, решта українців – 0%, або дані відсутні, V – 3,7%.

мтДНК Т: cеред бойків – 30%, лемків – 13,2%, гуцулів – 2,6%, українці загалом – 11,1.

мтДНК U: cеред бойків – 15%, лемків – 7,5%, гуцулів – 15,8%, українці загалом – 20,4%. Не володію детальною інформацією, чи всі вони належать до виявлених у трипільців відгалужень U4 та U8b, тому ці показники треба враховувати частково.

Які висновки можна зробити по 4 зразках ДНК осіб чоловічої статі з печери Вертеба в Україні? Без сумніву, батько кожного з них належав до кластера, який генетики називають «анатолійським фермером», але по материнській лінії до близькосхідних землеробів можна віднести лише один екземпляр (T2b). У другого представника мама (HV) жила в Європі з часів палеоліту, або мезоліту. У третього –  материнський субклад Н5а – зародився в середовищі європейських неолітичних фермерів, найімовірніше серед трипільців. У четвертого U8 – від європейських мисливців-збирачів кам’яної доби, або мисливців на мамонтів.

Сьогодні мужчин –   носіїв G2 та Е узагальнено по Україні 4-10% і 7%, в середовищі Карпатських русинів представників «Е» в рази більше. Чому їх сьогодні так мало серед нас?

Перша версія, яка мені найбільше імпонує – впродовж розвитку та поширення балкано-дунайського неоліту, анатолійських чабанів з гаплогрупою G, які сьогодні є  основним генетичним маркером Кавказу, та середземноморців Е, які сьогодні переважають в Греції та Марокко, до нас прийшло не так вже й багато, більшість з них пішла в Південну та Центральну Європу. До речі, саме там і виявили локальні генетичні притулки для G2, про що я зазначала вище.

 Друга  – улюблена версія адептів зникнення трипільців – вони не вижили, але чомусь вижили жінки. Тут вже фантазуйте, що хочете: «…залишили мало нащадків, вони не мали здатності засвоювати лактозу, а степовики R1 – пили молоко з задоволенням, ще й розмножувались з азартом. Ну, а якщо ні, то їх банально вбили». Тільки дивує, чому немає жодних слідів насильства в археологічних свідченнях Кукутень-Трипільської культури? Вперше вони з’являються в бронзову добу на території сучасних Німеччини та Польщі, але не тут.  Крім того, чому  сьогодні представників G2 так мало на Близькому Сході, лише 3%. З якого дива вони там вимерли?

 Про наявність східноєвропейської, яку потім умовно назвуть  арійською R1a, та палеолітичної І2, яку ми несемо в генофонді ще від кроманьйонців, можна стверджувати в інтерпретації безперечних супутників цих материнських ДНК, що я й намагалась зробити в цій та попередніх публікаціях. Ну і, звісно, антропологія, археологія та банальна аналітика Вам в допомогу. Гаплогрупу I2 серед трипільців з печери Вертеба на Тернопільщині підтвердили у дослідженні 2022 року. Гаплогрупи I2, R1b – виявили в українській трипільській усатівській культурі на Одещині серед палеоаналізів здійснених у 2023 році.

         Ну, а кукутенці з Молдови взагалі розвіяли міф про гомогенність (з грецької «однаковий рід») трипільців. Крім того, нікуди трипільці не зникли. Вони розчинились в сусідських археологічних культурах, зокрема Шнурової кераміки з її чоловіками R1a, в культурі Кулястих амфор – з I2. Саме в цих археологічних культурах знайшли найбільший генетичний слід від милих жіночок трипільчанок. Скажу навіть більше, в енеоліті вже 20% генетичних материнських маркерів виявлених в археологічних культурах по лівий берег Дніпра також несли генетичні лінії трипільців. Звісно, змінився  спосіб господарювання, культурні традиції, але люди залишились.  Щодо кожної гаплогрупи трипільців,  я зазначила ступінь спорідненості з сучасним населенням України у відсотках (згідно з даними О.Нікітіна). І як бачимо, серед нас сьогодні й досі живуть ці загадкові трипільці.               

P.S. До речі, серед чотирьох молдавських зразків генетики  не виявили жодних слідів інфекції Yersinia pestis,тобто чуми. Одна з версій про поширення моровиці з території Трипільської цивілізації досі не знайшла підтвердження. Читайте Чума? Найбанальніша версія загибелі Трипільської цивілізації.

---

Нова стаття від 14. 06. 2023 року українських генетиків та археологів Нікітіна О.Г., Відейко М.Ю. та ін.. про трипільців під назвою «Взаємодія між трипільськими землеробами та північнопонтійськими фуражирами-скотарями в енеолітичній центральній Україні» стосувалась трипільців Київщини.

            Поселення в урочищі Коломійців Яр (Обухів.р-н Київської обл. Україна) є одним із найсхідніших серед трипільських стоянок.

            Гаплогрупа (U4b1b2, 4000 р. до н.е.) жінки з поселення Коломійців Яр була пов’язана з місцевим автохтонним населенням з часів мезоліту та неоліту України. Споріднені лінії на цих теренах підтверджено генетичними дослідженнями серед місцевих мисливців та рибалок з датуванням 11000- 7500 років тому (Василівка на Дніпрі, Вовніги Сурсько-Дніпровської культури, Вільнянськ Дніпро-Донецької культури, Деріївка, Ясинуватка Середньостогівської культури). Трипільці не були ізольованою популяцією і активно змішувались та взаємодіяли з місцевими мисливцями та скотарями. Зокрема, в контексті ізотопного аналізу та повногеномних даних трипільців з урочища Коломійців Яр на Київщині, простежується взаємодія з культурними групами Середнього Стогу, археологічної спільноти України, яка була предковою для ямної культури. Дослідження підтверджує інтеграцію степових осіб у трипільські суспільства[20].

•  «Носії субкладу U4b були виявлені у мезолітичних і неолітичних рибалок і фуражирів з України, району Залізних воріт Дунаю та Балтійського узбережжя. Клада мтДНК U4 була присутня в долині Середнього Подніпров’я з початку голоцену та зберігалася в Північному Причорноморському степу принаймні протягом пізнього енеоліту. Носії лінії мтДНК U4b у вивчених  до сьогодні трипільських останках не виявлені. У той же час пізній трипільський індивід, датований 3482–3297 рр. до н. е. з місця Гординешті в Молдові, ідентифікований як такий, що має значну степову генетичну домішку, ніс мітохондріальну лінію U4a1, отриману від U4».
• «Статистичний аналіз повногеномних даних також показав, що Коломійців Яр генетично не подібний до досліджених раніше трипільських особин.  Вірогідний сценарій полягає в тому, що індивід Коломійців Яр має більшу частину свого походження від протоямної популяції, а також змішаний із сербським/залізними воротами мезоліту, останній, можливо, походить від неолітичних популяцій долини Дніпра,
• Середній Стіг є основною протоямною групою енеолітичних північно-понтійських степів, і на підставі археологічного аналізу припускають, що вона є предком Ямної».
• «Тісні контакти між Трипіллям і Середнім Стогом розпочалися ще наприкінці трипільської доби (бл. 4700–4600 рр. до н. е.) і тривали протягом усього енеоліту. Археологічні дані свідчать про взаємний вплив Середнього Стогу і Трипілля на культурний розвиток одне одного. Поселення деріївської групи середньостогівського горизонту, такі як Деріївка ІІ та Молюхів Бугор ( рис. 1 ), містять докази сільськогосподарської практики, ймовірно, під впливом сусідніх трипільських груп. Вплив середньостогівської культури на трипільську культуру найбільше проявляється в наявності середньостогівських керамічних мотивів у трипільській кераміці».
• «Дієта особини відповідала дієті фуражирів-скотарів, або особина мала змішаний раціон, потенційно включаючи ресурси, що надходять від пошуку їжі, скотарства та землеробства. Походження особини Коломійців Яр (KYT), ймовірно, походить із середньої долини Дніпра, ймовірно, з місцезнаходження в околицях поселень Молюхів Бугор і Деріївка ІІ Середнього Стогу»  (Nikitin, 2023). 

До речі, через 1500 років від датованого зразка з Київщини, в культурі шнурової кераміки Польщі, біля сучасного Кракова, виявили також представника з гаплотипом U4b1b2 та Y-хромосомною гаплогрупою R[21].

---

В статті генетиків 2023 року «Ранні контакти між пізнім землеробством і скотарством у південно-східній Європі» (Sandra Penske, 2023)[22]

аналізують зразки 1000-річного мідного віку (халколіт, енеоліт), який тривав приблизно з 4500 р. до н. до 3500 р. до н.е. та період ранньої бронзової доби (2900-2100 р.до н.е.)  в Північному Причорномор’ї (в Україні) та  в Південно-Східній Європі. Я не знайшла чіткої відповіді на запитання, ямна культура замінила, витіснила, чи влилась в Усатівську культуру? Схоже, влилась. Зрозуміло лише, що відбувся потік генів від  предків, пов’язаних із землеробами (трипільцями) до  нових скотарів Ямної. Також розповідають про трьохстороннє походження в степовій зоні протягом четвертого тисячоліття до н.e.(ДО ямної культури), третьою стороною в якій розглядають майкопську культуру Кавказу поряд з трипільцями та степовим енеолітичним населенням України.  Цей період характеризується  протопромисловим використанням  міді, золота та солі, розквітом соціальної, політичної, економічної та ремісничої діяльності. Усатівська пізнотрипільська культура в лиманно-степовій смузі (3500-2700 років до н.е., Одеська обл..України) за господарським укладом належала до скотарських, а не землеробських організацій. Стада складались з биків, овець та коней. Мальована кераміка та статуетки з силуетами сидячих жінок  усатівського горизонту  належить до трипільської культури, але ряд особливостей пов’язує її з керамікою Південно-Східного Середземномор’я та Малої Азії. Археолог Лагодовська О.Ф. в середині XX ст.описала пам’ятки усатівського типу:[23]

• Курганний тип поховання з кам’яними кромлехами з трупопокладенням у скорченому положенні, але БЕЗ типового для скорчених поховань на степовому Лівобережжі Дніпра посипання червоною охрою, виділяються багатством поховального інвентаря в могилах вождів.
• Типи мідних посріблених кинджалів усатівців відрізнялись від кавказьких та придніпровських. Навіть існують припущення, що вони отримували метал з Егейських островів (аналоги кинджалів середньомінойського періоду на острові Крит). Усатівські пам’ятки поширені між Прутом та Південним Бугом, але найбільше на нижньому Дністрі.
• Про схрещування північних та південних пізньотрипільських племен свідчать кургани з Вінницької обл..(с.Колодисте). Тут були виявленні древньоямні та пізньотрипільські поховання з трупопокладенням та трупоспаленням. Це регіон, де постійно відбувався контакт пізньотрипільських племен з лівобережними степовиками.

            Зв’язки пізньотрипільських племен зі степом чітко простежуються не лише в археології, але й в генетиці. Вони контактували, взаємодіяли та  змішувались, як з давніми нащадками місцевих мисливців-збирачів, так і з більш пізніми скотарськими племенами. Усатівська культура корелює з напрямком міграцій з території сучасної України на Балкани та Східне Середземномор’я.

            Процитую уривки зі статті генетиків, «Ранні контакти між пізнім землеробством і скотарством у південно-східній Європі» (Sandra Penske, 2023)

• «В період мідного віку центр поселень змістився далі на північний схід у бік лісостепового регіону, де розташовані величезні поселення з тисячами будинків, так звані мегасайти Кукутень-Трипільського комплексу (близько 4100–3800 рр. до н. е.). Цей північно-західний регіон Причорномор’я являє собою зону взаємодії між землеробськими групами пізньої мідного віку та прилеглими степовими регіонами з різними екогеографічними умовами. Постійні інновації збільшили мобільність людей. З контактних зон у північно-західному регіоні Чорного моря та на Кавказі  також відбувся поступовий перехід від пошуку їжі до напівкочового скотарства в Північно-Понтійському регіоні протягом шостого та четвертого тисячоліть до н.е. в управлінні стадом, харчовій промисловості, молочних практиках та розробка миш’яково-мідних сплавів.
• «Північно-Понтійський регіон відіграв центральну роль у розвитку найдавніших колісних транспортних засобів, тоді як північнокавказька майкопська культура відіграла вирішальну роль у подальшому розвитку металевих сплавів, а також у ранньому одомашнюванні коней та економіці овечої вовни разом  зі значним виробництвом молока. Майкопська культура мала надзвичайно багаті поховання з металевою зброєю, що вказувало на осіб «високого статусу», що свідчило про соціальну нерівність і потрясіння в цей час, оскільки такі соціальні еліти також були знайдені в південній Румунії та Болгарії  Чернавода I (близько 4000–3200 рр ДО Н.Е. ) та в Україні в  Усатівській  культурі (3600/3500–3200/3100  ДО Н.Е. ) у північно-західному Причорномор’ї відіграли головну роль у східно-західному обміні між Дунаєм і нижнім Дніпром , і ці утворення, хоча ймовірно корінні, отримали значний внесок з трипільської традиції».
• .. «Хоча ми спостерігаємо генетичну безперервність між групами неоліту та мідного віку з основних місць в тому самому регіоні, приблизно з 4500 року до н.е. далі, групи з північно-західного регіону Чорного моря мали різну кількість змішаних предків, які походять від груп мідного віку та предків із лісостепової зони, що вказує на генетичний і культурний контакт приблизно на 1000 років раніше, ніж передбачалося. Ми припускаємо, що передача важливих інновацій між фермерами та перехідними фуражирами/скотарями з різних еколого-географічних зон під час цього раннього контакту була невід’ємною частиною формування, підйому та розширення скотарських груп близько 3300 р.  ДО н.е.»
• «Подібно до місць у ​​Південно-Східній Європі, мегасайти та культурні явища північно-західного Понтійського регіону раптово зникли, і їх замінили близько 3300 року до н.е. скотарі, пов’язані з культурним комплексом Ямна. Експансія північнопонтійських скотарів на захід вивчалася в багатьох регіонах Європи в останні роки, тоді як їхня поява та вплив на суспільства в Південно-Східній Європі майже не зрозумілі. Кургани, пов’язані з Ямним культурним комплексом, часто з’являються і поширюються вздовж долини Дунаю до Карпатського басейну протягом третього тисячоліття до нашої ери». 
• «Важливо відзначити, що особи ключового періоду п’ятого і четвертого тисячоліть до н.е. зони контакту між Південно-Східною Європою, трипільськими мегасайтами та степами генетично не досліджено. Тут ми вирішуємо цю просторову та часову прогалину вибірки, вивчаючи осіб, пов’язаних з культурами Чернаводе I та Усатове з північно-західного Причорномор’я в сучасній Україні».

Докази Y-хромосоми від шести українських енеолітичних чоловіків відображають родоводи з кожного з джерел: G2a, ймовірно, є неолітичною спадщиною, тоді як три самці з I2a1 можуть бути віднесені до місцевих українських груп неоліту або мисливців збирачів HG загалом. 

• [Картал Одеської обл.. Україна 4900 років тому]KTL005 і [Маяки Одеської обл.. Україна 5545 роки тому]  MAJ009 несуть гаплотипи R1b/M343(×P297) і R1b1/L754(×M269), відповідно, які є предками для гілки до M269 (P297) і гілки M269.  Важливо відзначити, що ми не спостерігаємо лінії R1b-Z2103 або безпосередніх попередників R1b-M269, які виникли в степу і пізніше були пов’язані з розширенням степового походження.
• [Маяки Одеської обл.. Україна 4242 роки тому] Зразки бронзового віку  MAJ_EBA  належать до кластеру «степових предків», зазвичай пов’язаного з культурним комплексом Ямної R1b-Z2103.

            «Основний висновок нашого дослідження вказує на ранній контакт і змішування між землеробськими групами мідного віку з Південно-Східної Європи та енеолітичними групами зі степової зони в сучасній південній Україні, можливо, починаючи з середини п’ятого тисячоліття до нашої ери, коли щільність поселень змістилася далі на північ, з’єднуючи нижній регіон Дунаю з Причорноморським степом і Кукутенсько-Трипільськими групами лісостепу», – зазначили автори наукової публікації (Sandra Penske, 2023). 

---

Автор – Галина Водяк (Halyna Vodiak)

---

Список джерел:

[1] Gene-flow from steppe individuals into Cucuteni-Trypillia associated populations indicates long-standing contacts and gradual admixture [Електронний ресурс] / Alexander Immel, Stanislav Țerna, Angela Simalcsik, та ін.] // bioRxiv. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/849422v1#disqus_thread.

[2] Lipson M. Parallel palaeogenomic transects reveal complex genetic history of early European farmers. [Електронний ресурс] / M. Lipson, A. Szécsényi-Nagy,  D. Reich // Europe PMC. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://europepmc.org/article/med/29144465.

[3] Ancient Human DNA  http://umap.openstreetmap.fr/en/map/ancient-human-dna_41837#11/50.2733/20.6976

[4] Популяции Закарпатья и Буковины на генетическом фоне окружающих территорий [Електронний ресурс] / О.М. Утевская, М.И. Чухряева, , А.Т. Агджоян та ін.] // Вісник Дніпропетровського університету. Біологія, медицина. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/Admin/Downloads/257-Article%20Text-431-1-10-20151114%20(1).pdf.

[5] Mitochondrial DNA Sequence Variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko Populations of the Carpathian Highlands [Електронний ресурс] / [A. Nikitin, I. Kochkin, M. Videiko та ін.] // Human Biology. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/19423509/Mitochondrial_DNA_Sequence_Variation_in_the_Boyko_Hutsul_and_Lemko_Populations_of_the_Carpathian_Highlands.

[6] Mathieson I. Mathieson_et_al_2017_samples_V2 [Електронний ресурс] / Iain Mathieson // Таблиця стародавніх гаплогруп Європи. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://docs.google.com/spreadsheets/d/1oeA1S2Dc-YFuwo9p1D1h4sstx_upPFkqRRdcLORnj-c/edit#gid=1261376483.

[7] Anthony D. Archaeology, Genetics, and Language in the Steppes: A Comment on Bomhard [Електронний ресурс] / David W. Anthony // Academia.edu / Journal of Indo-European Studies. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/39985565/Archaeology_Genetics_and_Language_in_the_Steppes_A_Comment_on_Bomhard.

[8] The genomic history of southeastern Europe [Електронний ресурс] / Iain Mathieson, Songül Alpaslan Roodenberg, Cosimo Posth, та ін.] // Nature. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6091220/.

[9] Nikitin A. The Genetic Roots of Tripolians: Summarizing Eight Years of Research / Alexey Nikitin. // Stratum plus. – 2014. – №2. – С. 303–307. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/287016510_The_genetic_roots_of_Tripolians_Summarizing_eight_years_of_research

[10] Mitochondrial DNA analysis of eneolithic trypillians from Ukraine reveals neolithic farming genetic roots [Електронний ресурс] / Alexey G. Nikitin, Inna Potekhina, Nadin Rohland та ін.] // PLoS One. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5325568/.

[11] Neolithic mitochondrial haplogroup H genomes and the genetic origins of Europeans [Електронний ресурс] / Brotherton P, Haak W, Templeton J та ін.] // NCBI/Nature communications. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3978205/.

[12] Álvarez-Iglesias V, Mosquera-Miguel A, Cerezo M, Quintáns B, Zarrabeitia MT, Cuscó I, et al. (2009) New Population and Phylogenetic Features of the Internal Variation within Mitochondrial DNA Macro-Haplogroup R0. PLoS ONE 4(4): e5112. doi:10.1371/journal.pone.0005112 http://journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371/journal.pone.0005112

[13] Loogväl E. Disuniting Uniformity: A Pied Cladistic Canvas of mtDNA Haplogroup H in Eurasia [Електронний ресурс] / E. Loogväl, U. Roostalu, B. Malyarchuk // Oxford Academic. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: https://academic.oup.com/mbe/article/21/11/2012/1147764.

[14] Nikitin A. Mitochondrial DNA Sequence Variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko Populations of the Carpathian Highlands [Електронний ресурс] / [A. Nikitin, I. Kochkin, C. Jun та ін.] // Academia. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: http://www.academia.edu/19423509/Mitochondrial_DNA_Sequence_Variation_in_the_Boyko_Hutsul_and_Lemko_Populations_of_the_Carpathian_Highlands.

[15] Multiplex mtDNA coding region SNP assays for molecular dissection of haplogroups U/K and J/T [Електронний ресурс] / [P. Grignani, A. Achilli, C. Turchi та ін.] // ResearchGate. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/40041466_Multiplex_mtDNA_coding_region_SNP_assays_for_molecular_dissection_of_haplogroups_UK_and_JT.

[16] Таблиця палеогаплогуп ДНК.  Mathieson, 2017. https://docs.google.com/spreadsheets/d/1oeA1S2Dc-YFuwo9p1D1h4sstx_upPFkqRRdcLORnj-c/edit#gid=1261376483

[17] Shamoon-Pour M. Rare human mitochondrial HV lineages spread from the Near East and Caucasus during post-LGM and Neolithic expansions [Електронний ресурс] / M. Shamoon-Pour, M. Li, A. Merriwether // Nature. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s41598-019-48596-1.

[18] Brandstätter A. Timing and deciphering mitochondrial DNA macro-haplogroup R0 variability in Central Europe and Middle East [Електронний ресурс] / A. Brandstätter, B. Zimmermann, W. Parson // BMC Evolutionary Biology. – 2008. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2491632/#!po=60.9375.

[19] Nikitin A. Mitochondrial DNA Sequence Variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko Populations of the Carpathian Highlands [Електронний ресурс] / [A. Nikitin, I. Kochkin, C. Jun та ін.] // Academia. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: http://www.academia.edu/19423509/Mitochondrial_DNA_Sequence_Variation_in_the_Boyko_Hutsul_and_Lemko_Populations_of_the_Carpathian_Highlands.

[20] Nikitin AG, Videiko M, Patterson N, Renson V, Reich D (2023) Interactions between Trypillian farmers and North Pontic forager-pastoralists in Eneolithic central Ukraine. PLoS ONE 18(6): e0285449. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0285449

[21] Linderholm, A., Kılınç, G.M., Szczepanek, A. et al. Corded Ware cultural complexity uncovered using genomic and isotopic analysis from south-eastern Poland. Sci Rep 10, 6885 (2020). https://doi.org/10.1038/s41598-020-63138-w

[22] Penske, S., Rohrlach, A.B., Childebayeva, A. et al. Early contact between late farming and pastoralist societies in southeastern Europe. Nature (2023). https://doi.org/10.1038/s41586-023-06334-8

[23] Лагодовська О., Усатівська культура та її місця в археологічному минулому України. Вісник АН УРСР, ч. 6, К., 1947; Лагодовська О. Пам’ятки Усатівського типу. Археологія, т. 8, 1953

---

---

---