Походження трипільців крізь призму ДНК

У своїх попередніх публікаціях «Походження трипільців – міфи та реальність», «ДНК – шлях в історію. Трипільці»  я стверджувала, що трипільці не були виключно близькосхідними мігрантами, а змішувались з автохтонним населенням, генетичні лінії яких досі панують серед нас. Окрім цього, я переконувала, що неодмінними супутниками трипільців були як місцеві мисливці (I2), так і ті, частину з яких потім називатимуть кочівниками, степовиками  та  умовно арійцями (R1a), предки яких на нашій території жили ще з часів мезоліту. Нові дослідження поступово проливають світло на цю тему.

  Чи можемо ми вважати українців нащадками трипільців? Скільки відсотків генетичного компонента анатолійського фермера та мисливців, або аборигенів, які були інтегровані у цю землеробську цивілізацію, серед сучасних українців? Як перші, так і другі сьогодні серед нас. Щоб не бути голослівною, після опису кожної генетичної лінії трипільців, ви побачите речення «Серед сучасних українців мтДНК «…» в середньому …%».

Для мене важливо, щоб теорія етногенезу українців сягала своїм корінням, як мінімум, в часи розквіту неолітичної культурно-історичної спадщини Трипілля.  Адже, саме трипільці можуть вважатись першим осілим населенням на нашій території, першою протоцивілізацією.

         Ті, кого ми сьогодні називаємо ранніми трипільцями прийшли до нас через Балкани, далі через Румунію в  Молдавію, Буковину,  Поділля, Київщину та Галичину. Саме в такій послідовності. Адже для багатьох Трипільська культура асоціюється першочергово з селом Трипілля під Києвом, хоча насправді, частково лаври слави мали б належати сусідньому селу Халеп’я, де  вперше комплексно досліджено і визначено образ класичного поселення цієї культури в урочищі Коломийщина,  до цього були не системні знахідки.    Саме тут Вікентій Хвойка відкрив для себе та для світу нову неолітичну культуру, саме тут знаходиться музей його імені. Після цього він організував розкопки біля сіл Трипілля, Верем’я, Жуківці, Щербанівка. Щоправда, красномовніше писати для окреслення культури про околиці Трипілля, так і залишимо. Назву Трипільській  культурі запропонував  сам археолог у 1901 році.

         Більшість трипільських поселень були розміщені на відстані 3-4 кілометри один від одного та зосередженні головним чином у долинах річок Серет, Прут та Дністер, менша кількість розташована на плато. В Україні трипільський світ простягався від Карпатських гір до Наддніпрянщини, від Волині та до Чорного моря. Найдавніші поселення зосереджені в Молдові та північно-східній Румунії. Всі вони належать до одного культурного простору. В період розквіту (4000 – 3500 років до н.е) трипільці будували найбільші в неолітичній Європі мегапоселення, в яких мешкали від 20 000 до 46 000 людей.

  • Періодизація археологічної  культури Кукутень-Трипілля
  • Ранній період 5800 – 5000 років до н.е.
  • Середній період 4000 – 3500 років до н.е.
  • Пізній період 3500 – 3000 років до н.е.

Мапа Трипільських поселень України

         В рамках даної публікації зупинятись на деталях життя трипільців я не буду. Перейдемо безпосередньо до генетики. Погляньте на цю карту. На ній позначено 60!!! поселень трипільців, а генетичний аналіз остеологічних решток проведено  лише з одної локації в Україні та ще з двох в Молдові.

ДНК – шлях в історію

В листопаді 2019 року на сторінках наукового журналу bioRxiv з’явилась стаття під назвою «Потік генів від степових особин до популяцій, пов’язаних з Cucuteni-Tripillia, свідчить про давні контакти та поступові домішки». Дослідження стосувались поховань пізнього Кукутень-Трипілля в Молдові (3500 – 3100 рр. до н.е.),  а також попередніх аналізів з печери Вертеба на околиці села Більче-Золоте Тернопільської обл.

Слід враховувати, що всі три локації розташовані в межиріччі Прут – Дністер.  Два майданчики з Молдови, а саме,  Покровка (Pocrovca) та Гордінешті (Gordinești), з яких були вилучені особи, знаходяться в безпосередній близькості один від одного і за кілька сотень кілометрів від Вертеби.

Генетики представили дані геномів, отриманих зі скелетних решток чотирьох жінок з двох ділянок пізнього етапу Кукутень-Трипільської культури в Європі.  «Усі особи мали великий компонент походження неоліту і були генетично більш тісними для лінійної кераміки, ніж для анатолійських фермерів. Три зразки також показали значну кількість степового роду, що передбачає приплив до генофонду Кукутень-Трипільської культури від людей, пов’язаних, наприклад, з мезолітом України. Останній сценарій підтверджується археологічними доказами. У сукупності наші результати підтверджують, що степовий компонент прибув у сільськогосподарські громади Східної Європи, можливо, вже в 3500 р. до н. Крім того, вони узгоджуються з гіпотезою постійних контактів та поступовою домішкою між степом, що прибуває, та місцевим західним населенням.

Згенеровано геномні дані з поховання Pocrovca ​​V.  Біоінформаційні аналізи показали, що всі чотири особи були жінками та переносили мітохондріальні гаплогрупи U4, K1, T1 і T2 відповідно»[1].

         Отже, проаналізуємо виявлені гаплогрупи трипільців з Молдови, а саме U4a1, K1a1, T1a, Т2c1d1:

  • U4 – поширена серед мезолітичних європейських мисливців-збирачів. Найчастіше зустрічається в Північно-Східній Європі. Серед палеогенетичних джерел присутня в мезоліті Сербії та Карелії, неолітичній Україні, халколіті (енеоліт, мідний вік) Болгарії. Неодмінно співвідноситься з Y-хромосомною гаплогрупою R1a, інколи з R1b, які в енеоліті та в епоху бронзи часто перетинались та контактували у степах на північ від Чорного моря. Гетерогенність населення простежується в тогочасних археологічних культурах України.
  • U4 – фактично відсутня в регіонах, де R1a не є панівною. Тому вона також є елементом потоку генів від степових особин.

– Серед сучасних українців мтДНК U в середньому 20%.

Доцільно зазначити, що гаплогрупа R1a  домінує серед чоловічого населення Східної Європи  (+ – 50%). Найдавніший європейський субклад цієї гаплогрупи виявлено на території України  в 9 тисячолітті до н.е., задовго до трипільців.  Про це в деталях у моїй публікації «Гаплогрупи українців. R1a».

  • K1а1 – Зустрічається в Центральній та Південно-Східній Європі. Виявлена у представників неолітичних культур середнього Придунав’я, у 6 – 5 тисячоліття до н.е,   а також в землеробській культурі Кереш в Угорщині 7 – 5 тисячоліття до н.е., в культурі Кулястих  амфор в Польщі у 3 тисячолітті до н.е. Корелює з  Y-хромосомною I2, яка належить аборигенам  Європи, колишнім кроманьйонцям та мисливцям на мамонтів.   Щонайменше, в усіх досліджених зразках чоловічої статі в Угорщині,  матері яких належали до мтДНК K1a, батьком виявився носій  І2а2. Про це свідчать дані з могильників  Polgár-Piócás (5300–4900 р.до н.е), Körös (культура Кереш, 5736–5547 р. до н.е.), Hajdúnánás-Eszlári út (5302–5057 р.до н.е), та більш пізні Balatonlelle-Felső-Gamász (3600–2850 р.до н.е)[2]. Аналізи геномів представників культури кулястих амфор з Польщі (Кошице) також поєднують материнську гаплогрупу mtDNA: K1a1b1e з батьківськоюY-DNA: I2a2a[3].  Питання про походження K1а1 досі дискусійне. Але навіть, якщо припустити, що цей субклад належав неолітичним фермерам близькосхідного походження, то ці панночки відразу утворили міцні союзи з місцевими мисливцями. З огляду на те, що філогенетичне дерево виводить гаплогрупу K з U8, то значно більше шансів знайти її предків серед мезолітичних мисливців Європи.

– Серед сучасних українців мтДНК K в середньому 7.4%.

Щодо гаплогруп з якими корелюють ці материнські лінії (U4 і K1a), сьогодні до Yхромосомної гаплогрупи R1a  належить близько 50%, I 20- 30%. Винятком є Чернівецька обл. України, де гаплогрупа I2 переважає над R1a[4]. Найдавніші пам’ятки Кукутень-Трипілля, якраз на території Румунії та Буковини, де й досі домінує гаплогрупа І2, яка була характерна для європейських кроманьйонців, мисливців-збирачів і, безумовно, була складовою етногенезу трипільців. Археолог Олег Кандиба (Ольжич) назвав археологічну трипільську стоянку в селі Шипинці Кіцманського району Чернівецької обл.. «буковинською Троєю».

  • Гаплогрупа Т1 і Т2  – Наступні два субклади безпосередньо пов’язані з носіями сільськогосподарської культури, яка й спричинила неолітичну революцію в Європі та Україні. Мітохондріальна гаплогрупа Т виникла 25–30 тис.років тому на Близькому Сході в долині річок Тигр і Євфрат.  На  палеогенетичній карті України вона простежується на рівні від 20 до 30% в культурі лінійно-стрічкової кераміки, в матрилокальних ДНК Кукутень-Трипілля, в ямній культурі – 15%. В середовищі етнографічних груп бойків – 30%, лемків – 13,2% та майже відсутня в гуцулів 2,6% (у них натомість найвищий в Європі показник мтДНК Н, яка також частково має відношення до землеробської експансії). В процесі індоєвропейської міграції бронзової доби представники цієї генетичної лінії (Т) зашпортались в Удмуртії. Їх сьогодні там 30%, але ніякого відношення до неолітичної сільськогосподарської революції вони не мають. Деталі в статті «ДНК – шлях в історію. Бойки». Як би це Вас не дивувало, але той факт, що сучасні бойки генетично найближчі до трипільців, вже є реальністю. Сьогодні серед українців   у середньому гаплогрупа Т простежується на рівні 11%. Більшість щойно згаданих  результатів, окрім ямної культури,  щодо наявності гаплогрупи Т  – згідно з даними генетика О.Нікітіна[5].
  • T1a  – найчастіше зустрічається в країнах з високим ступенем R1a. Тому не дивно, що вона на рівні 10 ­- 15% присутня на шляху індоєвропейської міграції, або індоарійської міграції, а саме в Ямній археологічній культурі мідної доби (енеоліту) на території України, в Північно-Східній та Центральній Європі, на Кавказі, в Середній Азії, аж до Монголії, а також 8% серед сучасних іранців.
  • T2c1d1 –  T2c і T2b мають близькосхідне походження з часів останнього льодовикового максимуму (33 – 14 тис. років тому). Найбільш поширена в регіоні Перської затоки, в Леванті,  в Середземноморській Європі. На острові Крит, який з давніх часів був мостом між Західною Азією та Європою, спостерігаються пікові значення цього генетичного маркера. Орієнтовно з 6 тисячоліття до н.е. T2 з’являється на території  Європи, а також України разом зі своїми супутниками – чоловіками гаплогрупи G2 та J2. Про це свідчать викопні рештки з могильників в Болгарії, Австрії, Вільнянка в Україні (6500 – 4000 рр. до н.е.), Т2в  у печері Вертеба в Тернопільській області серед трипільців (3911 – 3659 рр. до н.е.) [6]. Цікаво, що найдавніший індивідуум з могильника Вільнянка був носієм материнської Т2, а батьківської – гаплогрупи І, яка характерна для найдавніших автохтонних європейців,  нащадків кроманьйонців. Тобто, його мама була родом десь з Анатолії, типова представниця трипільців, а тато місцевим мисливцем. Ця ж гаплогрупа I панувала в культурі Кулястих амфор, яку можна назвати спадкоємницею Трипільської культури. Читайте також «Звідки в Українців любов до сала. Генетичний портрет представників культури кулястих амфор»

– Серед сучасних українців мтДНК Т2 в середньому 11%, серед бойків – 30%.

         Отже, ті кого в історії називатимуть трипільцями, майже одразу почали контактувати з місцевими мисливцями-збирачами (І2), а згодом, орієнтовно з IV тисячоліття до н.е., і з умовно названими степовиками або арійцями  (R1a).  І як бачимо, трипільці з Молдови демонструють не більше 50 % близькосхідного сліду. Решта – це місцевий спадок мезолітичних осіб Східної Європи та України, зокрема гаплогрупи, які корелюють  з I2 та R1a. Суміш типових анатолійських (20%) та степових генів також демонструють аналізи  з Олександрії (Харківська обл..) 4045-3974 рр. до н. е., та Деріївки (Кіровоградська обл..) 3634-3377 рр. до н.е.. Генетики це схарактеризували, як розрив бар’єру спарювання між різними популяціями та культурами.[7]  Деріївка – презентує Середньостогівську археологічну культуру напівкочових скотарів степу, які жили по сусідству з трипільцями. Саме в цій місцевості вперше в історії людства приручено коня.

Трипільська печера Вертеба в селі Більче-Золоте на Тернопільщині. Україна

         Менш оптимістична картина гетерогенності трипільців з печери Вертеба в селі Більче-Золоте на Тернопільщині, але це лишень з першого погляду. Там близькосхідний слід генетик Іоан Матієсон вбачає у 80% аналізів, а Олексій Нікітін дещо більше в бік автохтонного донеолітичного населення. Дослідження та аналітика І. Матієсона щодо мітохондріальної ДНК (mtDNA) на восьми особинах з цієї печери виявило у шести випадках материнські лінії, характерні для анатолійських та центральноєвропейських фермерів. Два екземпляри мали гаплогрупу U8b1, яка, можливо, була отримана від європейських мисливців-збирачів.  «Подальший загальний геномний аналіз на чотирьох самців з Вертеби (3900-3600 кал. До н.е.) підтвердив великий неолітичний слід (~ 80%) і менший – від мисливців збирачів (~ 20% предків).»[8]  Але печера Вертеба – це ще не весь Трипільський світ. Тому доцільно аналізувати додатково археологічні, антропологічні, а також розподіл палеогенетичних даних періоду мезоліту, неоліту та енеоліту на території України  по гаплогрупах .

У своїй публікації «ДНК – шлях в історію. Трипільці» я детально зупинялась на дослідженнях відомого генетика Олексія Нікітіна. До 2014 року він стверджував, що «у трипільського населення, що проживало на території Поділля, безсумнівно, присутній характерний для малоазіатських хліборобів генетичний елемент, але домінантна материнська генетична група відноситься до місцевого, донеолітичного варіанту[9] Проте в статті 2017 року  маятник його висновків частково схилився в інший бік: «Різноманітність гаплогруп мтДНК, виявлене у ТЦ, залишається у Вертебі, як правило, типова для групи європейських неолітичних фермерів, які відстежують свої материнські генетичні коріння з Анатолії з незначною домішкою або корінними мисливцями-збирачами (U8b1)»[10] . 

Суперечливість у висновках спричинена відсутністю однозначних характеристик для субкладів гаплогрупи H, нащадками якої є майже половина жінок в сучасній Європі (найбільше серед басків та гуцулів – 50%), оскільки не всі її лінії корелюють з неолітичною сільськогосподарською експансією, хоч і виникла вона, справді, на Близькому Сході, але близько 20 тис. років тому вже частина її представниць з’явилась в Європі. МтДНК Н мала частоту 19% серед неолітичних ранніх європейських фермерів[11].

Філогенетичне дерево гаплогрупи мтДНК H [12]

  • (ліцензія СС2,5)

Для трипільської популяції з печери Вертеба характерні наступні гаплогрупи мтДНК (по материнській ДНК):

  • Гаплогрупа H – два зразки (включаючи M5) – Н складають 28,6% (4 з 14 екземплярів)
  • Гаплогрупа Н виникла в Західній Азії 30 000 років тому. 20 000 років тому одна частина відправилась на південний захід, аж до Іспанії (Франко-Кентабрії), друга частина залишилась на Близькому Сході і ймовірно потрапила звідти в Північне Причорномор’я через Кавказ. З другого боку, існує версія, що вони потрапили на наші території ще до утворення Босфорської протоки (VI тис. до н.е.)  і Чорного  моря, яке до цього було прісноводним озером через Балкани та Карпати далі на схід до берегів Чорного моря.

Серед сучасних українців мтДНК Н в середньому –  42%, серед гуцулів – 50%.

  • HV0 – один зразок, HV / V – два зразки.
  • Гаплогрупа HV – сьогодні поширена на Близькому Сході, але ще в часи останніх мисливців на мамонтів вона була присутня серед населення Європи. Аналіз ДНК кроманьйонця, який жив 24 тис. років тому, з печери Пальїчі в Південній Італії, показав гаплогрупу  HV.
  • Гаплогрупа  H1b – походить з мезоліту Європи. Частіше зустрічається у Східній Європі та Північно-Центральній Європі (близько 7% та 5% Hg H відповідно). На Близькому Сході частота H1 не перевищує 6%, а Н1в майже відсутня.[13]
  • Гаплогрупа  J – один зразок – близькосхідна гаплогрупа, пов’язана з поширенням сільського господарства та вівчарства в Європу в період неоліту анатолійськими фермерами.

 ­– Серед сучасних українців мтДНК J  від 0,5 до 7,4%.

  • Гаплогрупа T2 – один –  зразок  вважається одним із генетичних маркерів експансії Анатолійської деміки та традиції землеробства в Європу в ранньому неоліті. Походження Т2b також часто зустрічається у сучасних популяцій Карпатського басейну,  найбільше в середовищі бойків.

­– Серед сучасних українців мтДНК Т2 в середньому 11%, серед бойків – 30% (згідно з даними О.Нікітіна)[14].

  • Гаплогрупа U8b1 – два зразки, представники автохтонного населення, європейські мисливці-збирачі.

– Серед сучасних українців мтДНК U в середньому 20%. Сьогодні мені не відомо, чи всі відгалуження від гаплогрупи U належать до виявлених у трипільців субкладів U4 та U8b.

         Які ж висновки можна зробити по генетичних даних з печери Вертеба, які представлені материнськими лініями ДНК – H, H1b, H5a, H5b, HV, Т2в, U8b1a2, U8b1b, J, K, W, носіями якої є обидві статі, як син, так і дочка, але нащадкам передається тільки по жіночій лінії.

На мою думку, лише 30% вертебівців безапеляційно належали до анатолійських фермерів (T2, J, W), ще 20% – до місцевого населення з часів палеоліту з середовища мисливців-збирачів (U8b1), 50% – спірні субклади гаплогрупи H, HV, K, які не зовсім доречно пов’язувати з неолітичними мігрантами анатолійського походження, щонайменше – не усі лінії прийшли з хліборобами, деякі тут з’явились значно раніше, в мезоліті, в кінці останнього зледеніння. Частина з них була підхоплена неолітичною революцією.  Якщо всі материнські субклади гаплогрупи Н, HV  означити як неолітичних землеробів,  а ще й додати T, U, J, то сьогодні мало не кожна пані з України могла б назвати себе спадкоємницею трипільців. Спрощувати не варто, адже сьогодні ніхто не готовий проаналізувати та зіставити аналізи всіх генетичних кластерів, для цього потрібно мати доступ до інформації по всіх субкладах, тобто відгалуженнях, кожної з цих ліній. Генографія відносно молода наука, яка в майбутньому має потенціал розв’язати не один ребус в історії людських популяцій.

Філогенетичне дерево «haplogroups U/K and J/T» створено на etnogenez.org за матеріалами – джерело[15].

Про Y-хромосомні, або чоловічі гаплогрупи трипільців можемо говорити тільки в контексті з материнськими лініями, адже в більшості, саме мітохондріальні ДНК дослідили генетики. Носіями мтДНК є діти обох статей, але далі вона передається тільки  від матері до дочки. Наприклад, по чоловічій лінії у трипільців з печери Вертеба вдалось вичленити такі Y-гаплогрупи[16]:

  • Близькосхідна гаплогрупа G2a  –  виникла в діапазоні від 17 до 9,5 тисяч років тому в Західній Азії (Анатолія, Вірменія, західний Іран). Була ідентифікована в остеологічних зразках періоду неоліту в Європі (від 5000 до  3000 років до н.е), зокрема в культурі лінійно-стрічкової кераміки. Сьогодні зустрічається на рівні 5% серед населення на захід від Чорного моря (винятки, або генетичні ізоляти: історична область Тіроль на заході Австрії – 40%, острів Сардинія – 11%, острів Крит – 7-11%, місто Осієк в Хорватії – 14%)  і лише 3% на Близькому Сході. По материнській лінії ДНК цей індивідуум був носієм HV  –  прабабусі його матері прийшли в Європу з післяльодовиковою міграцією з Близького Сходу до Європи.  З найвищими частотами у Східній Європі спостерігається субклад HV4. Розгалуження європейських ліній генетики датують 16-12 тис. років тому і співвідносять це з початком потепління після останнього льодовикового максимуму. У межах Європи лінії HV * (xH, V) рідкісні або відсутні на півночі та заході, але більш поширені серед південних та східних європейців. Частота HV * (xH, V) в Білорусі, Болгарії та Італії досягає трохи більш як 4%, але в деяких місцевостях Італії – виключно високих частот від 7% до 9%. (серед українців до 5%)  Деякі субклади HV (HV1b3 та HV18) прийшли з другою хвилею мігрантів, а саме неолітичною експансією в Європу.[17]
  • Близькосхідна гаплогрупа G2a2b2a – виникла 11 000 років тому, поширена в Європі,  східна межа ареалу окреслена кордонами України, на захід від Росії та Чорного моря. В палеогенетиці окрім Трипілля представлена сусідськими неолітичними культурами Північних Балкан (Сербія, Угорщина, Румунія) – Кріш-Старчево, Вінча. В  одного представника мама походить від анатолійських фермерів –T2b, у другого Н5а – винятково європейська лінія, мутація виникла 6000 – 5500 років до н.е. десь в Європі, майже відсутня на Кавказі та Близькому Сході.  Більш давні предки H5 корелюють з Західним Кавказом, але ніяк не з Близьким Сходом, де їх сьогодні 1-3%. H5a  рівномірно розподілена на низьких рівнях по всій Європі. Середній показник у вибірках з Австрії, Німеччини, Угорщини, Македонії та Румунії становив 2,4%[18], у басків – 2,8%, у гуцулів Карпат – 5,3%.

Сьогодні майже всі українці з гаплогрупою G належать до гілки G2a2b та G2 на рівні 5-10%, значно більше у гагаузів України та Молдови.

“Стара Європа у 4 тисячолітті до н.е.
Ліцензія CC BY-SA 3.0, Wikimedia.org

  • Середземноморська гаплогрупа  Е  –  по материнській ДНК U8b1b – від автохтонних європейців, або мисливців-збирачів.

Серед сучасних українців максимальні показники трипільських  гаплогруп,  які передаються по материнській лінії, та були виявлені у мужчин з печери Вертеба , носіїв y-хромосомної ДНК G та E :[19]

мтДНК  H5a : серед гуцулів 5,3%,  по загальноукраїнській вибірці дані відсутні.

мтДНК HV: cеред бойків – 5%, лемків – 3,8%, решта українців – 0%, або дані відсутні, V – 3,7%.

мтДНК Т: cеред бойків – 30%, лемків – 13,2%, гуцулів – 2,6%, українці загалом – 11,1.

мтДНК U: cеред бойків – 15%, лемків – 7,5%, гуцулів – 15,8%, українці загалом – 20,4%. Не володію детальною інформацією, чи всі вони належать до виявлених у трипільців відгалужень U4 та U8b, тому ці показники треба враховувати частково.

Які висновки можна зробити по 4 зразках ДНК осіб чоловічої статі з печери Вертеба в Україні? Без сумніву, батько кожного з них належав до кластера, який генетики називають «анатолійським фермером», але по материнській лінії до близькосхідних землеробів можна віднести лише один екземпляр (T2b). У другого представника мама (HV) жила в Європі з часів палеоліту, або мезоліту. У третього –  материнський субклад Н5а – зародився в середовищі європейських неолітичних фермерів, найімовірніше серед трипільців. У четвертого U8 – від європейських мисливців-збирачів кам’яної доби, або мисливців на мамонтів.

Сьогодні мужчин   носіїв G2 та Е узагальнено по Україні 4-10% і 7%, в середовищі Карпатських русинів представників «Е» в рази більше. Чому їх сьогодні так мало серед нас?

Перша версія, яка мені найбільше імпонує – впродовж розвитку та поширення балкано-дунайського неоліту, анатолійських чабанів з гаплогрупою G, які сьогодні є  основним генетичним маркером Кавказу, та середземноморців Е, які сьогодні переважають в Греції та Марокко, до нас прийшло не так вже й багато, більшість з них пішла в Південну та Центральну Європу. До речі, саме там і виявили локальні генетичні притулки для G2, про що я зазначала вище.

 Друга  – улюблена версія адептів зникнення трипільців – вони не вижили, але чомусь вижили жінки. Тут вже фантазуйте, що хочете: «…залишили мало нащадків, вони не мали здатності засвоювати лактозу, а степовики R1 – пили молоко з задоволенням, ще й розмножувались з азартом. Ну, а якщо ні, то їх банально вбили». Тільки дивує, чому немає жодних слідів насильства в археологічних свідченнях Кукутень-Трипільської культури? Вперше вони з’являються в бронзову добу на території сучасних Німеччини та Польщі, але не тут.  Крім того, чому  сьогодні представників G2 так мало на Близькому Сході, лише 3%. З якого дива вони там вимерли?

 Про наявність східноєвропейської, яку потім умовно назвуть  арійською R1a, та палеолітичної І2, яку ми несемо в генофонді ще від кроманьйонців, можна лише стверджувати в інтерпретації безперечних супутників цих материнських ДНК, що я й намагалась зробити в цій та попередніх публікаціях. Ну і, звісно, антропологія, археологія та банальна аналітика Вам в допомогу.

         Ну, а кукутенці з Молдови взагалі розвіяли міф про гомогенність (з грецької «однаковий рід») трипільців. Крім того, нікуди трипільці не зникли. Вони розчинились в сусідських археологічних культурах, зокрема Шнурової кераміки з її чоловіками R1a, в культурі Кулястих амфор – з I2. Саме в цих археологічних культурах знайшли найбільший генетичний слід від милих жіночок трипільчанок. Скажу навіть більше, в енеоліті вже 20% генетичних материнських маркерів виявлених в археологічних культурах по лівий берег Дніпра також несли генетичні лінії трипільців. Звісно, змінився  спосіб господарювання, культурні традиції, але люди залишились.  Щодо кожної гаплогрупи трипільців,  я зазначила ступінь спорідненості з сучасним населенням України у відсотках (згідно з даними О.Нікітіна). І як бачимо, серед нас сьогодні й досі живуть ці загадкові трипільці.               

P.S. До речі, серед чотирьох молдавських зразків генетики  не виявили жодних слідів інфекції Yersinia pestis,тобто чуми. Одна з версій про поширення моровиці з території Трипільської цивілізації досі не знайшла підтвердження. Читайте Чума? Найбанальніша версія загибелі Трипільської цивілізації.


[1] Gene-flow from steppe individuals into Cucuteni-Trypillia associated populations indicates long-standing contacts and gradual admixture [Електронний ресурс] / Alexander Immel, Stanislav Țerna, Angela Simalcsik, та ін.] // bioRxiv. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/849422v1#disqus_thread.

[2] Lipson M. Parallel palaeogenomic transects reveal complex genetic history of early European farmers. [Електронний ресурс] / M. Lipson, A. Szécsényi-Nagy,  D. Reich // Europe PMC. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://europepmc.org/article/med/29144465.

[3] Ancient Human DNA  http://umap.openstreetmap.fr/en/map/ancient-human-dna_41837#11/50.2733/20.6976

[4] Популяции Закарпатья и Буковины на генетическом фоне окружающих территорий [Електронний ресурс] / О.М. Утевская, М.И. Чухряева, , А.Т. Агджоян та ін.] // Вісник Дніпропетровського університету. Біологія, медицина. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/Admin/Downloads/257-Article%20Text-431-1-10-20151114%20(1).pdf.

[5] Mitochondrial DNA Sequence Variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko Populations of the Carpathian Highlands [Електронний ресурс] / [A. Nikitin, I. Kochkin, M. Videiko та ін.] // Human Biology. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/19423509/Mitochondrial_DNA_Sequence_Variation_in_the_Boyko_Hutsul_and_Lemko_Populations_of_the_Carpathian_Highlands.

[6] Mathieson I. Mathieson_et_al_2017_samples_V2 [Електронний ресурс] / Iain Mathieson // Таблиця стародавніх гаплогруп Європи. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://docs.google.com/spreadsheets/d/1oeA1S2Dc-YFuwo9p1D1h4sstx_upPFkqRRdcLORnj-c/edit#gid=1261376483.

[7] Anthony D. Archaeology, Genetics, and Language in the Steppes: A Comment on Bomhard [Електронний ресурс] / David W. Anthony // Academia.edu / Journal of Indo-European Studies. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/39985565/Archaeology_Genetics_and_Language_in_the_Steppes_A_Comment_on_Bomhard.

[8] The genomic history of southeastern Europe [Електронний ресурс] / Iain Mathieson, Songül Alpaslan Roodenberg, Cosimo Posth, та ін.] // Nature. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6091220/.

[9] Nikitin A. The Genetic Roots of Tripolians: Summarizing Eight Years of Research / Alexey Nikitin. // Stratum plus. – 2014. – №2. – С. 303–307. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/287016510_The_genetic_roots_of_Tripolians_Summarizing_eight_years_of_research

[10] Mitochondrial DNA analysis of eneolithic trypillians from Ukraine reveals neolithic farming genetic roots [Електронний ресурс] / Alexey G. Nikitin, Inna Potekhina, Nadin Rohland та ін.] // PLoS One. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5325568/.

[11] Neolithic mitochondrial haplogroup H genomes and the genetic origins of Europeans [Електронний ресурс] / Brotherton P, Haak W, Templeton J та ін.] // NCBI/Nature communications. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3978205/.

[12] Álvarez-Iglesias V, Mosquera-Miguel A, Cerezo M, Quintáns B, Zarrabeitia MT, Cuscó I, et al. (2009) New Population and Phylogenetic Features of the Internal Variation within Mitochondrial DNA Macro-Haplogroup R0. PLoS ONE 4(4): e5112. doi:10.1371/journal.pone.0005112 http://journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371/journal.pone.0005112

[13] Loogväl E. Disuniting Uniformity: A Pied Cladistic Canvas of mtDNA Haplogroup H in Eurasia [Електронний ресурс] / E. Loogväl, U. Roostalu, B. Malyarchuk // Oxford Academic. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: https://academic.oup.com/mbe/article/21/11/2012/1147764.

[14] Nikitin A. Mitochondrial DNA Sequence Variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko Populations of the Carpathian Highlands [Електронний ресурс] / [A. Nikitin, I. Kochkin, C. Jun та ін.] // Academia. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: http://www.academia.edu/19423509/Mitochondrial_DNA_Sequence_Variation_in_the_Boyko_Hutsul_and_Lemko_Populations_of_the_Carpathian_Highlands.

[15] Multiplex mtDNA coding region SNP assays for molecular dissection of haplogroups U/K and J/T [Електронний ресурс] / [P. Grignani, A. Achilli, C. Turchi та ін.] // ResearchGate. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/40041466_Multiplex_mtDNA_coding_region_SNP_assays_for_molecular_dissection_of_haplogroups_UK_and_JT.

[16] Таблиця палеогаплогуп ДНК.  Mathieson, 2017. https://docs.google.com/spreadsheets/d/1oeA1S2Dc-YFuwo9p1D1h4sstx_upPFkqRRdcLORnj-c/edit#gid=1261376483

[17] Shamoon-Pour M. Rare human mitochondrial HV lineages spread from the Near East and Caucasus during post-LGM and Neolithic expansions [Електронний ресурс] / M. Shamoon-Pour, M. Li, A. Merriwether // Nature. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s41598-019-48596-1.

[18] Brandstätter A. Timing and deciphering mitochondrial DNA macro-haplogroup R0 variability in Central Europe and Middle East [Електронний ресурс] / A. Brandstätter, B. Zimmermann, W. Parson // BMC Evolutionary Biology. – 2008. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2491632/#!po=60.9375.

[19] Nikitin A. Mitochondrial DNA Sequence Variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko Populations of the Carpathian Highlands [Електронний ресурс] / [A. Nikitin, I. Kochkin, C. Jun та ін.] // Academia. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: http://www.academia.edu/19423509/Mitochondrial_DNA_Sequence_Variation_in_the_Boyko_Hutsul_and_Lemko_Populations_of_the_Carpathian_Highlands.

4 thoughts on “Походження трипільців крізь призму ДНК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Translate »