Перша людина була чорношкірою?

Коли ми чуємо гіпотезу про те, що перша людина родом з Африки, відразу виникає запитання, чи була вона чорношкірою. Результати генетичних досліджень щодо формування фенотипу населення Африки, а також ймовірного кольору шкіри та очей найдавніших європейців, лише загострили контроверсійність міркувань.  Про це згодом.   Для початку треба визначити, що було визначальним у формуванні расових ознак в далекому минулому? Звичайно, це адаптація до умов навколишнього середовища.

Уявіть собі клімат Африки 300 – 100 000 років тому, в період зародження хромосомного Адама і Єви в Африці.  Для цього треба згадати льодовикові періоди на Землі.

250 – 125 000 років тому вкотре почалось сильне похолодання і настало Риське зледеніння в Альпах і Дніпровське на Східноєвропейській рівнині. Середні літні температури для Центральної Європи коливались в цей час навколо точки замерзання. На півдні тундра простиралась аж до внутрішніх районів Африканського континенту.

Приблизно 125 000 років тому цей період похолодання закінчився і на 50 000 років настало відносне потепління.

Рис-Вьюрмське потепління закінчилось 70 000 років тому і поступово знову почалось похолодання, яке дістало назву Вюрмське зледеніння. Воно ділиться на два етапи:

  1. Безльодний період – 70 – 24 000 років тому. Клімат в Європі холодний і вологий. Льодовики тільки в Скандинавських горах і Альпах та на островах Льодовикового океану. Саме в цей період люди вийшли за межі Африки (60-50 000 років тому).
  2. Максимальне поширення льодовика 24 – 10 000 років тому. Після цього настало різке потепління.

36 – 32 000 років тому на Руській рівнині – арктичні умови клімату.

32 – 23 000 років тому на Західно-Руській рівнині – Дунаївське потепління. В цей період на півдні рівнини поширились широколисті ліси з переходом в лісостеп.

25 – 18 000 років тому – особливо сильне похолодання в Європі. Клімат на Україні в цей період був арктичним, континентальним. Поширені рідкі соснові та листяні ліси в Карпатах і в горах Південно-Східної Європи.

Враховуючи географію поширення льодовика, можна прийти до висновку, що в Африці в період зародження першої людини існував зовсім не тропічний клімат, а в кращому випадку субтропічний або помірно-континентальний. Якщо природні чинники вважати расотворчими, то – перші люди не були чорношкірими. Оскільки організм не потребував виробляти велику кількість меланіну (пігмент, який визначає колір шкіри). Відомо, що утворення меланіну в шкірі відбувається за дії ультрафіолетового опромінення. Наприклад, альбінізм – це спадкова ознака, зумовлена наявністю рецесивного гена, який блокує синтез меланіну. Тому стає зрозумілим, що чим спекотніший клімат, тим темніша шкіра людини. Чорношкірість сучасних африканців – це адаптація до їхнього клімату. Але 150 000 років тому клімат в Африці був неафриканський (в сучасному розумінні) і перші люди, мабуть, не були темношкірими.

Проте, однозначно, вони  не були голубоокими блондинами. Голубі очі належать до рецесивних генів. Сталася дана мутація приблизно 6000, максимум 10 000 років тому, а до цього моменту блакитних очей просто не існувало.

Вчені Копенгагенського університету, провівши ряд експериментів, зробили висновок, що всі володарі блакитних очей походять від одного спільного предка, який жив на узбережжі Чорного Моря близько 10 тисяч років тому (період неоліту або як його називають – новий кам’яний вік).

Як пояснює керівник групи, всі люди довгий час народжувалися виключно з коричневими очима.

Кандидат біологічних наук Світлана Боринська, ведучий співробітник Інституту загальної генетики ім. Н.Н.Вавілова РАН, у своїй доповіді підтверджує мої міркування з цього приводу: “Одні гени можуть бути пластичними, тобто піддаватись впливу середовища, а інші, навпаки, практично не міняються. При передачі спадкової інформації від батьків до дітей відбувається приблизно 200 мутацій, які можуть бути, як корисними, так і шкідливими і проявляються внаслідок взаємодії з середовищем”. Під час розселення людей на планеті відбувалась як культурна так і генетична адаптація до зовнішнього середовища.

У 2017 році Сара Тишкофф та Ніколас Кроуфорд з  університету Пенсильванії у Філадельфії провели генетичні аналізи ДНК на пігментацію шкіри у 1500 представників з різних регіонів Африки.

«Виявилось, що особливо темні тони шкіри еволюціонували відносно недавно з більш блідих генетичних варіантів.  “Ми бачимо, що ці варіанти, пов’язані з білою шкірою, дійсно прийшли з Африки”, – говорить Сара Тишкофф. Сім варіантів блідої шкіри виникли принаймні 270 000 років тому. Чотири з них виникли понад 900 тисяч років тому.

Нові знахідки означають, що відносно бліді варіанти тонів шкіри передують появі нашого виду і з того часу зберігаються в деяких частинах Африки. Але в ретроспективі очевидно, що історія пігментації шкіри в Африці на південь від Сахари складніша, ніж сьогодні, оскільки існує величезна різниця в кольорі шкіри по всьому континенту. Популяції Сан – мисливця-збирача на півдні Африки часто мають слабо пігментований колір шкіри та належать до однієї з найдавніших гілок людського дерева. З варіантів генів більш темної шкіри, три, здається, розвивалися з менш пігментованих варіантів. Це означає, що деякі люди з особливо темною шкірою,  наприклад, ніло-сахарські скотарі зі Східної Африки,  отримали цю ознаку відносно недавно, від предків з більш блідої шкіри.»  [1][2]

Колір шкіри змінюється серед людських популяцій протягом історії. Світла шкіра максимізує виробництво вітаміну D в організмі в північних широтах. Темна шкіра забезпечує захист від ультрафіолету в екваторіальних зонах. Саме нестача вітаміну D в раціоні харчування перших землеробів Близького Сходу заставила їх посвітлішати раніше, ніж це відбулось у мисливців з півночі. М’ясо треба їсти, а то в альбіносів перетворитесь, поки організм знайде шлях до засвоєння такого цінного вітаміну! Це жарт. Про чорношкірого голубоокого мисливця, який жив 10000 років тому на території сучасної Великобританії я розповім в іншій статті. Не хвилюйтесь, білошкірі у цей період вже також панували у Європі. Чорношкірий мисливець прийшов на північ через Іберійський півострів, а бліднолиций з Близького Сходу.  Ранні неолітичні хлібороби з Балкан та Німеччини вже мали ДНК-алелі, що відповідають за білий колір шкіри. Європейські хлібороби палеоліту належали до гаплогруп G2a2a,  пов’язаної  з розвитком раннього землеробства у краю Родючого півмісяця 11500 років до н.е. До принесеного G2a хліборобства європейці отримували вітамін D з риби та м’яса. Природа  врятувала землеробів від рахіту, коли подарувала їм білу шкіру.

Повернімось до основної теми, а то мене вже занесло з Африки в Європу,  а з плейстоцену в голоцен.

Для більшої наочності розгляньте карту поширення льодовика в Інтернеті в різні роки його панування. Існував Кордильєрський і Скандинавський льодовикові щити. Останній досягав північної частини Британських островів, Німеччини, Польщі та Росії і на сході півострова Таймир в Західному Сибіру. Максимуму Західно-Сибірське зледеніння досягло 18 – 17 000 років тому, це пізніше, ніж в Європі 22 – 18 000 років тому. Північно-східний Сибір не мав льодовикового покриву. Тому територія Сибіру теж прославилась археологічними знахідками “гомо сапієнс”. Особливо, цікаві пізніші викопні рештки, періоду енеоліту і бронзової доби.  Зверніть увагу, у недавній роботі німецьких вчених визначили дев’ять викопних гаплотипів з південного Сибіру, і виявилось, що вісім з них належать роду R1a1(умовно названих аріями), і лише один монголоїд (група С). Датування приблизне між 5500 і 1800 років тому. Знайдені останки людей належали білій расі, а не монголоїдам, як очікувалось, що викликало певну сенсацію. І знову я пішла не  в ту епоху. А як же льодовик?

Широке зледеніння відбувалось на Альпо-Гімалайських гірських пасмах, зокрема, між 47 – 27 000 років тому; частина Тайваню і Японські Альпи – пік зледеніння 60–30000 років тому. Це були місцеві льодовики в високогір’ях.

Найменше зледеніння було в Африці, а саме в горах Високий Атлас, гори Марокко, на горі Атакою на Півдні Алжиру і кілька гір в Ефіопії. У південній півкулі льодовиковий покрив мав площу декілька сот квадратних кілометрів на Сході Африки (в горах Кіліманджаро, Кенія і Рувензорі.

Льодовиковий щит існував в Андах (Патагонський льодовиковий щит) в період між 33 000 – 14 000 роками тому. Антарктида була повністю вкрита льодовиками, так само, як сьогодні, а крижаний покрив не мав непокритих районів.

Але льодовикова епоха не була безперервною. Зледеніння змінювалось потеплінням і таненням льодовиків. Саме тому в багатьох народів світу в релігійних трактатах або легендах збереглись оповіді про потоп.

Єдиної точки зору щодо кількості зледенінь немає. Головна особливість антропогенового періоду – виникнення людини та формування людського суспільства. У середньому і пізньому плейстоцені похолодання посилюється, формуються льодовикові покриви Дніпровського (Риського) і Валдайського (Вьюрмського) зледенінь. Найбільшим було Дніпровське зледеніння, коли край льодовика досягав району теперішнього м.Дніпропетровська. В той час широко розселюються холодостійкі види тварин – мамонт, носоріг, північний олень. Згадайте, я розповідала про археологічні знахідки на території України, в яких завжди фігурували люди – мисливці на мамонтів. Чому вони мігрували в холодну Європу, пояснити важко. Невже, в погоні за мамонтами? Схоже, до міграції людину підштовхнуло те, що вона була мисливцем і рухалась за своєю їжею – стадами диких тварин. Міжльодовикові періоди характеризувались кліматом, близьким до сучасного.

Дніпровське зледеніння 230 – 100 тис.років тому

Для оцінки віку геологічних об’єктів в межах багатьох тисячоліть величезне значення набрав радіовуглецевий метод. За цей радіовуглецевий метод датування предметів органічного походження англійський археолог У.Ф.Ліббі отримав Нобелівську премію у 1960 році. Цей спосіб допоміг датувати епохи зледеніння в Європі і Північній Америці, визначити вік слідів древніх людських культур.

Ми не будемо заглиблюватись в історичну геологію. Але важливо було про неї згадати, для того, щоб зрозуміти, де і як могла проіснувати прадавня людина. Всі знають, що риба шукає, де глибше, а людина де краще.

Отже, рух льодовика то запускав групи людей на певні території, то закривав їм шляхи відступу, ізолюючи їх на тривалий час. В період такої ізоляції і формувались основні расові ознаки. Жорсткі кліматичні умови витягують з “заначки” рецесивні гени, які повинні народити новий вид, який може вижити в холодних чи, навпаки, спекотних умовах.

У декого, можливо, виникне думка, що якщо Y-хромосомні та мітохондріальні ДНК африканців є найдавнішими, або такими що не зазнали мутацій,  то, мабуть, вони були чорношкірими і 200 000 років тому. Однозначно, НІ! Немає прямого зв’язку між маркерами Y-хромосоми чи мітохондріальної ДНК з одного боку і генами, що відповідають за расові ознаки. Африканці потемніли пізніше, коли на десятки тисяч років встановився спекотний клімат в Африці. Насправді, наші пращури були кароокими, чорнобровими смуглявками. Це моє бачення. А для прихильників теорії еволюції людини від мавпоподібних форм існує ще цікавіша версія. «Темна шкіра – ознака, набута нашими, початково світлошкірими предками близько 2 млн. років тому, коли вони втратили захисний волосяний покрив. Коли густа шерсть перестала охороняти нащадків австралопітеків від разючої дії ультрафіолету, вони потемніли – хоча, ймовірно, спочатку були не такі чорні, як деякі сучасні африканці. Проте, більшість алелей, пов’язаних з темною і світлою пігментацією шкіри, в людському генофонді з’явилися понад 300 тис. років тому – тобто ще до виникнення людини сучасного виду.»[3]

Тобто, і чорними ми були, і білими ми були, а дехто вірить, що й волохатими. Тільки питання – де, коли і наскільки. Моя особиста думка, що частина африканців в тій, чи іншій мірі потемніли  при рис-вюрмському потеплінні 125 – 70 000 років тому,  а 55 000 років тому клімат дозволив їм здолати аравійську пустелю та прийти на Близький Схід і далі в Азію, а 40 тис. років тому в Європу. Думаю, що тоді ще не було чітко виражених расових ознак. Вчені не можуть констатувати факт існування чорношкірої раси в сучасному варіанті аж до періоду голоцену (11 000 років тому). А європейці і азіати посвітліли незалежно один від одного. Тому кожен може робити неоднозначні висновки, щодо пігментаційних генетичних ознак тогочасного людства.  Недостатньо результатів досліджень, щоб щось стверджувати. Але я за смуглявих!

Автор: Галина Водяк


[1] https://www.newscientist.com/article/2150253-gene-study-shows-human-skin-tone-has-varied-for-900000-years/

[2] http://science.sciencemag.org/content/358/6365/eaan8433

[3] http://science.sciencemag.org/content/358/6365/eaan8433Nicholas G.Grawford, Derek E.Kelly і інші. Локуси, пов’язані з пігментацією шкіри, виявлені в африканських популяціях. Дослідницька стаття. Sciens., 27.11.2017., vol.35

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Translate »