Походження назви гідронімів Ворскла, Вісла, Скло, Кал-річки, Коломия, Кальміус, Калуш, Карпати

14.12.202416.12.2024 Галина Водяк

Річка Ворскла

Річки Ворича, Воріччя (Voryčia) на заході Литви та Ворскла в Сумській і Полтавській обл. України походять від протоукраїнського слова “ворушити”. В литовському варіанті Вор+річка, в українському Вор+скло. Обидва складники праслов’янські, тобто існували в лексиконі наших предків ще до поширення слов’ян з теренів України.

Слід зауважити, що перша згадка про назву річки Ворскла в руських літописних джерелах датована 1105 роком, про що повідомляють укладачі словника гідронімів України (І. М. Железняк та ін.;1979 р.). В античних та пізньоантичних джерелах немає згадок про ВорСклу, тому посилання на скіфів-сколотів не зовсім доречні, проте, є згадки I-VI ст. про ВіСклу, річку в Польщі. Тому спокуса пов’язати топонімічний корінь “скл” з етнонімом сколоти, чи склавини завжди залишатиметься серед дослідників. Але я підтримую іншу гіпотезу.

Давність самих коренів “Вор” і “Скло” у значенні води в українській мові слід визначити.

Найімовірнішими, на мою думку, виявились етимологічні трактування, які висловив український мовознавець Мосенкіс Ю.Л. про те, що перша частина “Вор” (вода) індоєвропейська, а друга c’q’ali, ts’q’ali (წყალი – вода) картвельська, яка потрапила до трипільців. Я переконана, що “ts’q’ali” – “вода”, стала основою для появи праслов’янського терміну “скло”, а також багатьох “кал-гідронімів”, зокрема, й слова “калюжа” і “каламуть”.

Розпочнемо тему з наступних гідронімів:

Ворскла (Ворскола, Ворскло) – річка, ліва притока Дніпра; (Сумська обл., Полтавськ. обл. України); Въръскла (1105, ПСРЛ, XXV, 21); Ворскла (1545, Стрижак, НРП, 40); Ворсклъ (1570, АС); Worsklo (1665, Кордт, JSfe 1, 3, 7; 1769, Кордт, № 26, 21); Ворскло (1688, ГСМЛП, 78); Ворсклъ (XVII ст., КБЧ, 109); Worskla (1781, Кордт, № 33); Ворскла (1775, 1782, Кордт, № 32, 36); Ворсклъ, Worsklo, Vorscola, Ворскла, Върьскла, Воръсколъ, Ворскола (Машт., Дн., 73); Ворскло (OKIM; 1972, МЕ); пор. с. Заворскло Полтавськ. р-ну й обл.
Порівняйте річку Віскол (Оскіл – Въсколъ в XII ст.) з річкою Віскла (Вісла в I ст.)
Оскіл (Віскол – Въсколъ 1170 р.) – річка, ліва притока Сіверського Дінця, п. Дону; Осколъ (1486, ПДС, КНТ, І, 52, 79; Машт., Дон, 51);.Оскіл (КРУ, 144; АС; Експ.); Оскалъ (ОАІМ); Оскулъ (1681, ОХЕ, V, 61; МИРК – рос. видання карти Польщі Алларда 2-ої пол. XVIII ст.); Въсколъ (1170, ПСРЛ, II, 540); Большой Осколъ (1628, АМГ, I, 238); Оскола, Оскіл (Експ.); Oskull R. (1650, МИРК, карта України Боплана; 1665, Кордт, № 2); Oskul F1. (1684, Кордт, № 4); R. d’Oskol ou de Oskul (1706, Кордт, JNb 19); Oskol (Oskul) flu. 2-га чв. XVIII ст., Кордт, № 20).

Скло (Шкло, Сткло) – річка, права притока Сяну і Вісли; нп. Шкло, Цитуля, Залужжя, Моранці, Яворів, Краковець Яворівськ. р-ну Львівськ. обл., (захід України; 1649 рік), Skło; Stkło (SG, X I, 344); Szkło (SG, XI, 344, 920–921); Шкло (КРУ,13); Скло (ОКІМ).

Порівняйте з назвами річок:

Склярів (Харківська обл.) і Склярева (Скларева, Чернігівська обл., 1863 р., Склярова 1965 р.) – річки, притоками Сіверського Дінця (схід України).
Скленарка, -и, ж.; потік, л. Скла (Шкла) п. Сяну п. Вісли; нп Черчик, Яворів Яворівськ. р-ну Львівськ. обл.; Popowski, Szklenarczyk, Sklenarczyk, Szklenarka, Sklenarka (SG, X I, 920) – річка (захід України), притока Вісли.
Склепанів потік – л. Бистрого л. Ріки п. Тиси л. Дунаю; с. Верхній Бистрий Міжгірськ. р-ну Закарпатськ. обл. (1971, МЕ) – річка (захід України), притока Тиси.

Річка Вісла – Віскла

В контексті даної теми доречно згадати, що польська річка Вісла у II-VI століттях називалась ВіСКЛа – Viscla, Visculus (Гай Юлій Солін, Пліній Старший (1 ст.), Йордан (6 ст.). У назві цієї річки присутні такі “водяні” корені: Ві(р)+Скла.

Пліній Старший: Visculus sive Vistla (Pliny, IV. 100) – Віскулус, або Вістла[1].

Йордан: згадує також дві назви річки ВіСКЛа і Вістула[2]

«Sclaveni a civitate Novietunense et laco qui appellatur Mursiano usque ad Danastrum et in boream Viscla tenus commorantur: hi paludes silvasque pro civitatibus habent» [35].

« Introrsus illis Dacia est, ad coronae speciem arduis Alpibus emunita, iuxta quorum sinistrum latus, qui in aquilone vergit, ab ortu Vistulae fluminis per inmensa spatia Venetharum natio populosa consedit, quorum nomina licet nunc per varias familias et loca mutentur, principaliter tamen Sclaveni et Antes nominantur» [34].

Вперше про річку Вісла (Vistula), яка була західною межею європейських сарматів, згадує римський географ I ст. Pomponius Mela [§ 3.33][3].

Клавдій Птолемей річку Вісла записав, як Оуістоула (Ουιστουλα), тобто Вістула [стор. 118, 167].

Корінь “Вор”.

В литовському науковому журналі прочитала, що в назвах гідронімів корінь er- /* or- має початкове значення – починати рухатися, ворушитися (балт./литов.: er-, ar-)[4]. В цьому сенсі слід згадати не лише східноукраїнську Ворсклу, Ворище (Чернігів.обл.), Ворок (притока Пд.Бугу), Вороклище (ліва притока Дніпра), але й такі річки на заході України як Ворохцель (потік Ворохтель, Ів.Франків. обл.), потік Воротицький і Ворочівка (притоки Тиси, Закарпат. обл.), Воротичів (притока Дніпра, Житомир. обл.) та ряд інших.

Слід зазначити, що в більшості слов’янських мов літера “О” випала з кореня “Вор”, “И” – з “Вир”, тому українські слова в цих мовах:

ворог у верхньолужицькій – wróh; чес. vrah (убивця); слн. vrag (диявол); серб. враг;
воро́на – вл. wróna; чес. vrána; слн. vrana; серб. врана;
але вори́на – чес. vor – пліт.; ворота мн. – вл. wrota;
чес. vrata; слн. vrata (двері); серб. врата
вирува́ти – вл. wjerćeć (вертіти); чес. vříti; слн. vreti (кипіти); серб. врвети (Словник української мови VІ століття Ющука І.П.).

Вор-ворушити…

Ворушити = ОР, орати (робити) + рух. До речі, німецьке “арбайтен” (arbeiten) – “робота”, мабуть, походить також від слова орати, але в грецькому варіанті “аротро” (άροτρο). В сучасній українській мові форма багатьох слів є наслідком метатези від первинних форм слів наших пращурів. Спочатку наші предки знали слово “орати”, а потім трансформували його з допомогою перестановки звуків з ор на ро, тобто орбота-робота. А німці нічого не переставляли, тому у них арбайтен, а не рабайтен. Проте, слова “орало-рало” вони не знали, в германських мовах натомість використовують слово “плуг”. Та й слово “раб” пов’язане з “роботою”. І лише у хорватів слово “робити” від слова радити (raditi), давати собі раду, як у нас кажуть. А острів Раб в Хорватії в пізньоантичні часи мав назву Arba, іллірійське місто Ардуба (Αρδουβαν, римська провінція Далмація) в середньовіччі стало називатись Врандук (Боснія і Герцеговина). Тобто в часи слов’янських міграцій характерною рисою їх мови стала метатеза (перестановка звуків), стосовно багатьох термінів античного періоду ор-ро, ар-ра, ур-ру, ір-рі, вір-рів. Деякі гідроніми зберегли архаїчну форму, як Іршава в Закарп.обл. (мала б стати Річ-Ава), Ірпа (мала б стати Ріпа = Річка + апа-вода (рум.), або +упе-річка (литов.). Річка Іржавець (Київ.обл.) в певні моменти історії називалась Оржавець і Рожавець, Ржавець. Найцікавіші метаморфози відбувались з назвою річки Ірпінь (Житомир. обл., Київ. обл.), вона ж Рупинь (від Урпинь), Орпінь, Ропінь, Пирна і Порна, Вірпінь. Привертають увагу назви рік Боровик – Оровенка (1781 р. притока Сіверського Дінця), Боровиця – БУРовиця (притока Росі), Борсуків – Бурсу (притока Пруту), численні інші Борсунки/Бурсунки/Борсунки. Ор-річок залишилось в Україні значно менше, аніж Бор-річок. Назву лише найцікавіші, окрім численних Орлиць, Орявчиків і Оріхових, зі «Словника гідронімів України» (1979 р.) [5]:

Орава, Орява (притока Опору, Стрия, Дністра; Сколівськ. р-ну, Львівськ.обл.);
Оранців Звір (притока Лужанки, Тиси, Дунаю; Тячівськ. р-ну Закарпатської. обл.);
Ората (рук. Чугура пр. Пруту; Чернівецька обл.);
Оратівка (притока Роськи, п. Росі, п. Дніпра; Вінницька обл);
Ордзира (потік, л. Бистрого п. Ріки п. Тиси л. Дунаю; с. Нижній Бистрий Хустськ. р-ну Закарпатськ. обл.);
Ордина (п. Козацької п. Княжої п. Сіверськ. Дінця п. Дону);
Ордовиця (п. Стиру п. Прип’яті п. Дніпра; Дубнівськ. р-н Ровенськ. обл.);
Ореб (п. Дністра, між рр. Дубрівка і Стривігор Самбірськ. р-ну Львівськ. обл.);
Оржиця, Ржица (п. Сули л. Дніпра; Оржиця, -і, ж.; р., п. Сули л. Дніпра; Полтавськ. обл);
Оріль, Орель, Ерель, Арель (л. Дніпра; Харківська обл., межа Полтавськ. і Дніпропетровськ. обл.);
Ормиля (п. Случі, п. Горині, п. Прип’яті, п. Дніпра; Житомирськ. обл.);
Оровець (л. Стинавки, л. Стрия п. Дністра; пор. с. Орів Сколівськ. р-ну Львівськ. обл.);
Оршинка, Аршинка (п. Стугни п. Дніпра; с. Нещерів Обухівськ. р-ну Київськ. обл).

Ор, Ар, Ур, Ір

Для прикладу, деякі з річок України з XII по XX ст.. змінювали форму своєї назви кілька разів:

Ірпінь / Ірпень / Пирна / Рпень / Рупинь / Orpień / Ropin / Вірпінь – притока Дніпра (Житомирська і Київська обл.)
Аржавець / Іржовець – притока Серету (Чернівецька обл.)
Ірдинь / Ердань / Рдень – притока Тясмину (Черкаська обл.)
Іржавець / Собницька Рудка / Ржавець / Оржавець / Рожавець – притоки Дніпра.

Щодо чергування кореня Ор-Ар-Ір-Ур іноді Ер в гідронімах, то це не тільки індоарійський пласт, але й давній анатолійський, кавказо-середземноморський. Мосенкіс Ю. Л. порівняв назву річки Арин (звивина Дністра) з хатським arinna і хуритським arinni “джерело”. [стор. 111; пос. 675, с. 104].

Разом з анатолійськими фермерами подібний термін (Арин) міг потрапити до трипільців, а від них до предків індоєвропейців бронзової доби. Щонайменше, корені Ор-Ар-Ур-Ір в гідронімах сягають часів енеоліту, а бор, бар, бір, бур, вор, вар, вір (вир), вур, дор, дур, тур, тар, ра, ру, рі – це їх пізніша трансформація з додатковим смисловим навантаженням. Ар-гідроніми поширені на Кавказі від Араксу до Ардону, але й в Північному Причорномор’ї вони зафіксовані в писемних джерелах ще зі скіфської доби. До речі, в Україні є річка Ардан – притока Пістинки і Пруту в Косівському районі Івано-Франківської обл.., а також потік Арданівка – притока Боржави в Закарпатській обл.

Порівняйте хато-хуритське “arinni”:

Зі санскритським “irina”, пов’язане з “ira” – водотік, річка, питна рідина, криниця, вода, мова і богиня Сарасваті; [словник санскриту, стор. 168]. Проте, основний термін для ріки в санскриті “nadi”. Одна з річок в Україні біля села Нещерова Київської обл. у 1766 році називалась Іриниця.
З вірменським “юр-дур-jur” (ջուր – jur, d͡ʒuɾ (вода), jrayin (ջրային, водяна);
З баскським “ура”, “ura” (вода), URtsua (водяна), padURa (болото);
erREka – струмок (яр) в баській мові (запозичене з окситанської романської мови arrèc, зазвичай зустрічається в топонімах Гасконі); ІбАР – в мові басків “річкова долина;
З кельтськими: валлійським “dwr”, “дОР” (вода), бретонським “dour”, дУР;
Ara, aura – реконструйований дакійсько-фракійський термін “річка” (Аріне – річка в Дакії, Αὔρας, Аура – річка витікає з гір Еймоса, Ἀρτάνης – з Фракії впадає в Дунай [Геродот 4.49.1]. В сучасну румунську мову ці фрако-дакійські назви прийшли через перестановку звуків з aura на “râu” – річка (румунська мова)

Окрім того, порівняйте попередній перелік зі скіфськими річками Арарос (Ἄραρός) та Ордес (Ὀρδησσός) біля Пруту і Дунаю (впадають в Дунай) [Геродот 4.48.2]; а з землі агатурсів витікає річка Маріс (Μάρις, впадає в Дунай – Ἴστρῳ), [Геродот 4.48.2]; річка Оар (Ὄαρος) – впадає в Меотиду – Азовське море [Геродот 4.123.3]; Ургіс-Іргіс (Ὕργις) – впадає в Танаїс – Дон [Геродот 4.57.1][6].

ІЗВОР – джерело

Цікаво, що корінь Вор-Вір присутній у слові “джерело” в багатьох слов’янських мовах у формі “ІЗВОР”, а саме в болгарській, македонській, сербській, хорватській, в словенській – ВІР, ІЗВІР. З цього ряду випадають українське слово ДЖЕРЕЛО, польське – źródło, чеське – zdroj, словацьке – zdroj, які пов’язані з метатезою кореня “РОД” (родитись, народження, родовище, руда, рудка, рудники, родники).

Корінь ВАР-вода є у сербському і хорватському слові мочвара (болото), ВІР-вода в словенському мочвіре (močvirje – болото), в грузинському mgVari “потік”.

Тобто, корінь Вор у назвах річок Ворича в Литві і Ворскла в Україні від слова ВОРушитися, створювати ВИР (vir) води.

Перелік Вор-Вир-Вір річок:

Ворок (п.Пд.Бугу), Ворище (Черніг. обл.), Ворочівка (Закарпатська обл.), Воротище (Львів.обл.), Ворохтель (Ів.Франк. обл.) та ін.

Virvyčia, Virvytė в Литві, Výrovka в Чехії, українські річки Вірловець Закарпат. обл., Вірівка Сумської обл. та численні Вир (в Рівн. і Черніг. обл.), Вирва (Львів.обл.), Вирвихвіст (Полтав.обл.), Вирище (Чернігів.обл.), Вирищиха (Чернівец. обл.), Вирок (Житом.обл.), Вируватий потік (Ів.Франк.обл.), Вирчак (Сум.обл.), Вирищів Звір (Закарп.обл.) та ін.

Вор = Бор

Існують також варіанти, що корінь Вор = Вір – це Вир води, або Вор = Бор, тобто оБОРонна водосмуга. Для прикладу, річку Ворзна (Варзна, ліва притока Дніпра) в Чернігівській обл. називали також Борзна (Барзна). Археолог Рибаков Б.О. звернув увагу на те, що “Ворскла-Пантікапа” була межовою річкою сколотів, які займались землеробством, та скотарів степу[7]. Річка Въръскла в епоху Руського князівства була крайньою межею землеробських поселень. За Ворсклою починався степ. Проте, етимологічне коріння для назви цієї річки треба шукати НЕ в етнонімі скіфи-сколоти. Слід зауважити, що ані в Геродота, ані в пізньоантичній літературі гідроніма Ворскла немає.

Гіпотеза Топорова В.Н. про фіноуральське коріння назви Ворскла:

Абсолютно хибною була гіпотеза Топорова В.Н., про мордовський (фіноуральський) апелятив “vir” – “ліс” у назвах річок Воргол (Варгол), Ворожба і Ворскла [стор. 223][8]. Ні, назви цих річок не пов’язані ані з лісом, ані з фіноуральськими мовами.

Гіпотеза українського мовознавця Мосенкіса Ю.Л. про Ворсклу:

Річка Ворскла у другій частині своєї назви має таке ж походження, як річка Скло Львівської обл., Склярева Чернігівської обл., Склярів Харківської обл.

Український мовознавець Мосенкіс Ю.Л. у своїй дисертації “Проблема реконструкції мови трипільської культури” в контексті назви річки Ворскла згадує про грузинське слово varsculavi – зірка і vercxli – срібло, що означало Ворскла – сяйниста річка, срібна річка. Виявляється в гідронімії корінь, що означав “срібло”, часто використовували. Автор навів для прикладу річку Серебрениця (Срібниця), притока Турії та Дніпра Волинської обл, а також малоазійську Сіброс, яку античні автори перекладали, як срібна. Також філолог розглянув індоєвропейські джерела для цього слова: давньосанскритське var-вода, норвезьке ver – вода, море і тохарське war – вода. Щодо кореня “скло” лінгвіст згадав грузинське c’q’ali – вода, яке часто використовують, як другий компонент в назвах річок в Грузії[9]. Наведу для прикладу перелік “скалі-річок” (c’q’ali):

Ханіскалі (груз . ხანისწყალი), Чаністкалі (груз . ჭანისწყალი), Бахвісцкалі (груз.ბახვისწყალი), Королісцкалі ( груз. ყოროლისწყალი), Мачахелісцкалі (Mač’axelisc’q’ali, მაჭახელისწყალი), Цхенісцкалі ( груз . ცხენისწყალი).

Науковець Мосенкіс Ю.Л. припустив, що корені назви Ворскла пов’язані з періодом енеоліту України, коли картвельські металурги постачали носіям трипільської культури металургійні матеріали і вироби. Крім того, варто не забувати про раннє неолітичне поширення в Анатолії північнокавказьких діалектів разом з певними популяційними групами, які 8000 років тому з західних берегів Егейського моря через Балкани проникнули в Європу і в ареал трипільської культури. Пізньотрипільські контакти безпосередньо з Кавказьким регіоном також мали місце. Автор процитував Ю. В. Павленка про “формування праслов’янської спільноти великою мірою внаслідок індоєвропеїзації посттрипільського субстрату” [567, с. 63], в якому могли бути присутні малоазійсько-кавказькомовні елементи. Проте, Мосенкіс Юрій Леонідович рекомендує не перебільшувати трипільсько-близькосхідних зв’язків, які виявляються лише в окремих мовно-культурних проявах. [Мос., стор. 33].

Мовознавець згадує про археологічний контекст Кура-Аракської культури Закавказзя (частина Грузії, Вірменії, північний схід Анатолії) IV-III тис. до н.е.. та вплив її металургійного ареалу на Балкано-Карпатську металургійну область епохи ранньої бронзи . “Слід враховувати не лише егейські аналогії південнокавказьких культур (за Г. Шмідтом, Б. О. Куфтіним), а й можливість того, що кавказький вплив на трипільсько-балканську металургію міг здійснюватися не лише у формі імпорту, а й “як поширення професійних груп металургів і ковалів”. Слід зважати і на вірогідне давнє поширення картвельських мов у Малій Азії” [Мос., стор. 239].

Річка Скло

Тобто, давньокартвельські корені базових слів, серед яких “вода-c’q’ali, ts’q’ali” й справді могли проникнути на наші терени в найдавніші часи. А на момент поширення носіїв слов’янських мов з території України, слово “скло” “шкло” і “стікло”, “стекло”, “stakla” вже було праслов’янським і навіть потрапило до готів. Серед германомовних племен цей термін у подібній формі відсутній.

Ймовірно, що у назві річки Ворскла перша частина “Вор” (вода) індоєвропейська, а друга c’q’ali, ts’q’ali (წყალი – вода) пракартвельська, яка потрапила до трипільців. Мене лише дивує велика кількість “скла”, “скло”, а особливо “калі” гідронімів в Україні, на противагу картвельськомовним регіонам. Та й термін для матеріала “скло” зародився на наших теренах. Проте, філолог Мосенкіс Ю.Л. зауважив, що “при цьому важливо, що у картвельських мовах (до яких належить грузинська) назване слово належить до словотвірного гнізда й виступає як питоме – отже, саме картвельські мови виступали джерелом українського та грецького гідронімів, а також, очевидно, й названих західноєвропейських”. Серед них Scaldis (найбільша річка в Gallia Belgica, тепер Escaut) і Sicolis (притока річки Hiberus – Ебро тепер Segre). Мосенкіс Ю.Л. помітив також ймовірний зв’язок між енеолітичний “c’q’ali” та сучасним білоруським “цякліца” – невелика течія на болоті, та латиським siklis “болото”. За припущеннями науковця гідронім Цикла – назва притоки Південного Бугу в Україні, а також річка Сукіль на Бойківщини, також з ряду c’q’ali – вода, а гідронім Скаронинка (п. Пд.Буг) від іншого давньокартвельського c’q’aro – джерело. В чанській мові картвельської родини “вода”, “річка” виступає у двох фонетичних варіантах – c’kari / c’ari [Мосенкіс, стор. 118].

До речі, фракійці залізо називали “скаль”, а срібло – “скарк”. Але про це згодом.

Тобто, Ворскла – це вода прозора, як скло, та сяйлива, як срібло.

Українське слово “скло” могло походити з давньо картвельських мов – “вода”, яке екстраполювали на прозорий матеріал, а потім вже через індоєвропейські міграції з теренів України або пізніші контакти потрапило до литовців stiklo, латишів stikls (скло), в часи пізньої античності до готів у формі stikls (келих), в часи поширення слов’ян до хорватів – stakla, до сербів – стакло, до болгар – стъкло, македонців – стакло, до словенців – steklo (стекло), до чехів – sklo, до словаків – sklo, до поляків – szkło (скло, шкло).

Такі двомовні композити, розповідає Мосенкіс Ю.С., (вода – вода) відомі в гідронімії. Тобто, ВОР – вода і СКЛА – вода. Зауважу, що подібний принцип у назві річки АрДан на Франківщині (ар – вода і дан – вода).

Українське слово ВОДА, мабуть, також має два давні корені, але в скороченій формі (ВА+ДАН), які використовували на наших теренах серед носіїв культури шнурової кераміки задовго до їх індоєвропейських мандрів 2500 років до н.е. Термін ВОДА, окрім поширення в усіх слов’янських мовах, має частково споріднені терміни у таких мовах: vandens ( литовська), vatten (шведська), vand (данська), watery (англійська), wasser (німецька), аква (aqua) – латинська, apă (румунська), дон (осетинська). А також через через метатезу: av (вода) – курдська, ab, oba – іранська, áp – санскрит, va (санскрит) – повітря, вітер, Варуна, океан, вода.

Гідронім Ворскла найімовірніше не існував в трипільські та скіфські часи, але слова “ворушити” і “скло” до нас дійшли з тих епох. Проте, “склом” ми спочатку називали кришталево чисту воду, а з появою склоробства на наших теренах в пізньоантичний період ми цю назву перенесли на відповідний матеріал. В англомовній Вікіпедії пишуть, що готи запозичили слово stikls (келих) з давньосхіднослов’янської мови. В певний момент історії хтось поєднав корені цих двох термінів Вор і Скло у назву річки Ворскла. У літописах часів Русі є згадки про річку Въръскла.

Кал – гідроніми

Картвельське слово c’q’ali, трипільське – скалі-сколі у значенні “води” можна простежити у вигляді кореня “КАЛ” у терміні “каламутна, тобто “вода мутна”.

До речі, в давньогрецькому словнику Гесихія термін “скло” – “КАЛтос” і “КАЛпіс”, тобто втрата літери “с” від первинного “скалі” відбулась не лише в праукраїнській мові. Проте, у нас це можна простежити у гідронімах, а у давніх греків у словах, пов’язаних зі склом (калпіс) та блиском (калліфеггіс) і водою (каллірої), вином (калітос, κάλιθος – οἶνος). Корінь “кал” у грецьких словах мовознавці визнають, як догрецький і навіть доіндоєвропейський субстрат. Нагадаю, що “скалі-вода” первинний енеолітичний термін фермерів Європи (серед них трипільців) з пракартвельським корінням, “скалі-кал-скло” на означення матеріалу – похідний від первинного.

В процесі індоєвропейських міграцій з теренів України КАЛ-терміни потрапили не лише до греків, але й до Індії. Проте, вони не стали термінами на означення води, а лише її певних властивостей, зокрема: каламутного кольору; твердого стану (скла, посуду для води); а також різних абстрактних уявлень, як плин часу, Калі Юги – останньої та найгіршої з чотирьох епох (санскрит), або навпаки, «ідеальне» місто з давньогрецької філософії Платона. При цьому в різних народів різні асоціації. Для когось калі-вода каламутна, темна, брудна (санскрит), а для інших – прекрасна (давньогрецька мова), бурхлива, як море та гірська річка. В індуїзмі богиня часу, кінця світу та смерті отримала ім’я Калі, а у грецькій міфології одна з океанід – Каллірроя, що означає «добрий потік». Я наведу перелік найцікавіших термінів з давньогрецької та санскриту.

Словник санскриту (Oxford University Press, 1956, 1960, стор. 260-280):[10.1]

Kal, kalayati कलयति – сунути, гнати вперед, їхати, йти за (з ворожим наміром), переслідувати, оголосити час, спонукати, підбурювати.
Kālá काल – чорний, темного кольору, темно-синій, чорна частина ока, червоний вид рослини Plumbago, планета Сатурн; Назва індійських богів Шиви (Siva) та Рудри (Rudra), чорний колір, чорнило, зловживання, цензура, послідовність чорних хмар. Калі — дружина Бхимасена (Bhimasena) та мати Сарвагати (Sarvagata «всюдисущий») назва річки; вид парфумів.
Kala – складовий момент ; термін для семи субстратів елементів людського тіла (тобто плоть, кров, жир, флегма, сеча, жовч і сперма; менструальні виділення. Kalala कलल – ембріон через короткий час після зачаття.
Kalevara कलेवर – тіло [пор. лат. труп – cadaver]. Kavara – змішаний, перемішаний, строкатий.
Kalaka कलक – рід риби, пляма, позначка, бруд; наклеп, звинувачення, осквернений, знеславлений.
Kalankaya कलङ्कयति, kalahkayati – плямити, ґрунт (бруд, паралелі з болотом?), очорнювати, ганьбити.
Kalusha कलुष – калуша – каламутність, бруд, нечистота, хриплий (як голос), смердючий, буйвіл, рід змії, самка буйвола. Kalushaya, kalushayati – робити нечистим або брудним.
Kalka कल्क – в’язкий осад, що утворюється маслянистими речовинами при подрібненні, різновид в’язкої пасти, бруд, нечисть, вушна сірка; фекалії, нечистота, підлість, фальш, лицемірство, гріх, грішний, злий. Kalkin –поганий, каламутний, з осадом, брудний.
Kala काल – поділ часу. Невелика частина чого-небудь, будь-якої окремої частини цілого, поділ часу, шістдесята частина однієї тридцятої знака зодіаку. Kala – колір, обчислювати, точка часу, простір часу, час (загалом), відповідний час або сезон, час відправлення; нагода, обставина, час прийняття їжі; смерть за віком, доля, незалежний від людини хід подій, час (який руйнує все), смерть, час смерті (часто персоніфікований і представлений з атрибутами Ями, регента мертвих, або навіть ототожнюється з ним): отже, kalam «померти», kala в цьому сенсі часто пов’язаний з антагонізмом, смертю, як Час руйнівник.
Kala-natha – «володар цифр», місяць, «скарб цифр.
Kalandana, as, m., N. of a man. – людина [ст.260].
Kalandara कलन्दर – людина змішаної касти.
Kalandaka कलन्दक– конкретна посудина, якою користується Будда(Buddh).
Kalasa – глечик для води, блюдо, маслобійка.
Kala – будь-яке практичне мистецтво, будь-яке механічне чи образотворче мистецтво (перелічено шістдесят чотири), майстерність, винахідливість; невігластво, кваліфікований у мистецтвах, художник, певна церемонія висвячення, ювелір, досвід у мистецтві. Kala-yana (kalayand), тумблер, танцюрист; Kalpaka – перукар; Kala- rnava (kalarnava) – танцювальний майстер; Kala-bharа – «володіти мистецтвом», художник, механік. Kala- rupa, n. a particular ceremony – певна церемонія. Кala-bahya – свого роду недолік у співі. Kala-nyasa – татуювання тіла людини з особливими містичними мітками. Kalashastra कलाशास्त्र – вчення пов’язані з мистецтвом.
Káli कलि – Калі Юга (Калі епоха) – остання та найгірша з чотирьох Юг (Yugas) або епох, нинішнього віку, віку пороку, епоха Калі містить, включно з двома світанками, 1200 років богів або 432 000 років людей, і починається вісімнадцятого лютого 3102 р. до н.е.; наприкінці цієї Юги світ буде знищено; сварка, розбрат, суперечка, страх, смерть [стор.261].
Kalki कल्कि – десяте втілення Вішну, коли він повинен з’явитися верхи на білому коні і з оголеним мечем, як знищувач нечестивих (це має відбутися в кінці чотирьох Юг або епох).
Kalika कलिका – частина календарного місяця; поділ часу, непередбачена подія (як народження тощо), діяння, що призвело до абсолютно непередбачених наслідків.
Kālina कालीन – що належить або стосується будь-якого конкретного часу. Kālin – приносячи смерть. Kalinda – кавун, вид посудини; Триврит з червоними квітками; пов’язане з горою Калінда та річкою Ямуна; назва дружини Крішни (дочки Сур’ї).
Kaliman कालिमन् – чорнота.
Kalmasha कल्मष – знищення доброчесної дії, пляма, бруд, шлаки, поселення; темрява, моральна пляма, гріх.
Kalama कलम – сорт рису (посів у травні-червні ідозрівання в грудні або січні), тростина для письма; злодій, жінка, найнята охоронцем a рисове поле, чорнильниця.

Давньогрецький словник Гесихія[10]:

Калатос (κάλαθος) – Скло (ποτήριον давньогрецькою). Посудина, в якій плавлять залізо.(κάλαθος – ποτήριον. καὶ ἀγγεῖον, ἐν ᾧ χωνεύουσι σίδηρον).
Щодо грецького “калатоса” для плавлення металів варто звернути увагу на спостереження Мосенкіса про грузинське слово “калібі”. “Тісний зв’язок егейської металургії з картвельською засвідчується абсолютною тотожністю грецької назви малоазійських металургів Khalybes (однина Khalyps) із грузинським “q’alibi” форма для лиття металу” [стор. 278].
Цікава трансформація терміну. В V ст. лексикограф давньогрецької мови Гесихій знав, що “калатос” – це “скло” (ποτήριον), а також місткість для плавлення металу, а в новогрецькій мові “калатос” в поєднанні з додатковими словами (κάλαθος αχρήστων) став “кошиком для сміття і для речей”.
Калпіс – тип скла (κάλπις – ποτηρίου εἶδος).
Калітос, каліфос – вино (κάλιθος – οἶνος. Ἀμερίας).
Сучасні греки цих термінів вже не використовують, а слово “калпіс” залишили лише для назви круглої вази. Скло сьогодні у них – потірі (ποτήρι). Цікаво, що інший вид вази, з овальним тулубом) вони називають безпосередньо “вода”, грецькою мовою “гідрія” (гр. υδρία (ідрія), ὕδωρ, ὑδρο (ідор, ідро – води), але абсолютно не розуміють, чому її так назвали. Адже їм не відома еволюція терміну “скло” від “скал-води” в українській мові, тому поява “водяних” (кал, гідро та ін.) коренів слів у назвах скляного та глиняного посуду є закономірною.
Калліфеггіс – блискучий (καλλιφεγγεῖς – λαμπροί)
Каларругаї – траншеї (καλαῤῥυγαί – τάφροι. Ἀμερίας).
Калуднаї – острови біля Родосу (Καλύδναι- νῆσοι πλησίον Ῥόδου (Β 677). Назва, очевидно, пов’язана з тим, що острови оточені водою (калу – вода, дн – вода).
Калларой – варвари (καλλαροί>βάρβαροι), але в сучасній грецькій мові “калларой” означає красивий.
Калліпе – красивий (κάλλιπε – κατέλιπεν). Переклад не точний, але проводять паралелі з Калліопою (гр.kallos – краса) – іменем матері фракійського бога Орфея. “Калліопа – красивий голос, ім’я Епічної Музи” з давньогрецької міфології. Геродот свою 9 книгу назвав іменем цієї музи – Καλλιόπη.
Каллірої – фонтан (Καλλιρόη – κρήνη). Назва джерела в Афінах часів античності. У грецькій міфології одна з океанід називалась Каллірроя (Καλλιρρόη) – ім’я означає «добрий потік», «гарний потік».

В античні часи, коли жили фракійці (гети та даки) на західному узбережжі Чорного моря, в пізньоантичній Мезії, місто-порт називали Κάλλατις (між Істрополісом та Діонісополісом, тер. Румунії) [Пт. стор 184]. Історія цього приморського міста сагає VI ст. до н.е. До речі, в Каллатісі є й скитиянські могили часів Малої Скіфії в Добруджі. Географ Клавдій Птолемей в II ст. на території України згадує порт Калос (Καλος λιμεν – “Прекрасна гавань”) за дві позиції до згадок про гирло річки Каркініти та міста Каркіна (Καρκινιτου ποταμου, Καρκινα πολις – Керкінітида (Євпаторія) [Пт. стор. 173]. Гавань Калос зазвичай локалізують на заході Криму (Тарханкутський півострів), як грецьку колонію IV – I ст. до н.е., тобто в скіфський період. Занепад міста пов’язують з приходом сарматів. Назва портів з основою “Кал” могла означати не лише “красивий”, а й “водний” порт (морський або річковий). Давні греки, які дали назву цим приморським містам з двох боків Чорного моря, могли знати, що “калі” – це не лише краса, а й скло і вода. Античні міста Калліполіси були також в басейні Егейського моря в Етолії та Карії. Утопічне місто-держава філософа Платона також називалась Калліполісом (Καλλίπολις, IV ст. до н.е.), тому у греків перш за все це слово асоціювалось, як “прекрасний” і “хороший”. Ці прекрасні портові міста завжди були прибережними, оточені водою.

Краса красою, але корінь “кал” у величезній кількості гідронімів України не поясниш через грецьке слово “красивий”. Інакше річку “каламутку” довелось би тлумачити, як “прекрасну мутку”, а Калигірку, як “красиву гірку”. Насправді Каламутка – вода мутна, Калигірка – вода з гір, Калиніс – водоніс.

Тобто, корінь “кал” означатиме “воду” у таких українських річках зі словника гідронімів України:

Каламутка (притока Прип’яті в Рівненській обл.), Калантаївка, Калединова (притока Сіверського Дінця в Донецькій обл.), Калантирна (п.Сіверського Дінця), річка Каланчак в Херсонській обл. і село Колончак, річка Календа і село Колендо (Кримський півострів), Калачева Запорізької обл., Калена (притока Росі в Київській обл.), Калець (Калка, Калчик в Донецькій обл.), Каленикова (притока Кальміусу, Коломаку, Ворскли Донецької обл., вп. в Азовське море), КалиГірка (Калигурка, Калигорка) – “вода з гір” (потік вп. в р.Опір і Стрий Львівської обл.), Кализна (Сумська обл.), Калила – “воду лила” (п.Черемоша і Прута в Чернівецькій обл.), Калило (п.Кінської і Дніпра в Запорізькій обл.), Калимбетівка (п.Псла і Дніпра), Калимів (п.Сіверського Дінця), Калиніс – “водоніс” (п.Черемоша і Прута в Чернівецькій обл.), Калитвина (Донецька обл.), Калити (Волинськ. обл.), Каличанка (Черкаської обл.), Каличиха (Сумська обл.), Каличівка (притока Росі та Дніпра Вінницьк. обл.), Калишівка (пр. Удаю, Сули, Дніпра Чернігівська обл.), Калище (Сумськ. обл.), Калійникова (вп. в Азовське море), Каліча (потік, п. Дністра Чернівецьк. обл.), Калічине (Черкаської обл.), Каллів – Каллу, Калло (Закарпатськ. обл.), Калнова (Одеськ. обл.), Каловець (притока Тисьмениці і Дністра Львівськ. обл.), Калюжки (Вінницьк. обл.), Калюжна (Дніпропетровська обл.), Калюжний (Луганська обл.), Калюс, Калюсик (притока Дністра Хмельницької обл., Калюшинець (п.Черемоша і Прута в Чернівецькій обл.).

Річка Кальміус

Кальміус – в літописах періоду Русі називалась річка Кали, Калка, Калок, Калк (вода). Другий компонент додали пізніше – Міус”, який на перший погляд нагадує українське слово “миюсь”. Інколи використовували лише другий складник для назви річки Міус, Mius (з посиланням на Боплана). Найчастіше назву річки трактують через іранське слово мідь – “mis”(таджицька), “ms” (курдська сорані), “mos” (перська), “maso” (пушту), крім того, “mis” – запозичене в деякі тюркські мови, азербайджанську, туркменську, казахську, але більшість тюркомовних народів для означення міді використовує слово “бакир”, яке через османів потрапило навіть на Балкани.

Щодо першої частини назви Кальміус (“каль” – вода), дослідники шукають трактування через слово “олово” (бронза, залізо) в деяких кипчацьких мовах: кумикське (кипчаки Кавказу), “къалай” киримли “къалай” – олово, татарське “калай” – олово і залізо. До речі, в Криму колись було кримськотатарське село Калай. У ці мови слово “къалай” для означення металів, зокрема олова, могло потрапити від того ж давньокартвельського кореня на означення срібла – vercxli (vertskhli), та води – c’q’ali. В перській і дарі мовах слово “олово” подібне до тюркських – ghal, в курдській сорані – qellewî, gala – в туркменській (ґала), тугалга – в монгольській. Не знаю, хто у кого запозичив слово “калай”, тюрки в іранців, чи іранці в тюрків?

Тобто, щодо назви річки Кальміус завжди залишатиметься спірним питання походження назви першого складника Кали, Калки. Це можна трактувати через тюркські мови, як олов’яну річку (тюрк. “калай”), а можна й через давньоукраїнську трансформацію терміну “скал” на “кал”, яка також простежується в давньогрецькій мові та санскриті. Варто звернути увагу, що Кали-ріки поширені у всіх регіонах України і всі їхні назви НЕ могли бути похідними з тюркського “къалай” – олово.

Коломия – походження назви

Назва річки Коломийцева притока Міусу (Кальміусу), та річки Коломийцева Долина (Сумської обл.), Коломийчиха Луганської обл. дуже нагадують річки на заході України, зокрема, Коломийка в Ів.Франківській обл., Коломийка у Хмельницькій обл., струмок Коломийка, який витікає з річки Калюс, притоки Дністра.

Перша писемна згадка про місто Коломию Івано-Франківської обл. – 1241 рік. Але гідроніми – первинні назви, топоніми вторинні. Тому треба шукати суть у назвах річок.

Корінь “Коло” поширений в українських гідронімах у значенні “біля” (річки Коло Містка, Коло Поштаря), або у значенні “холодний” – Колидний, різні Колодязні річки (від колоподібної форми колодязя з водою або її холодної води), різні Колотуніви, Колотівці (колочена вода) і навіть Колісничні річки. Тому тлумачення гідроніма та томоніма Коломия – “там, де колеса миють”, не таке вже й наївне, як здається на перший погляд. З ним можна погодитись, але розгляну також інші варіанти.
Щодо протоукраїнського кореня “кол” у цих гідронімах, то дуже ймовірно, що він походить від слова “холод”, “холодна вода”, а не “коловерть”. Тому колодязь = холодязь, так само як “студня” (криниця) в інших слов’янських мовах від слова “студений” – холодний (studnia z wodą – польська, studna s vodou – чеська, studňa s vodou – словацька). Тобто, Коломия – це холодна мийниця (вода). А слово “олово” походить від слова “холод” – сріблясто-білий метал, як сніг, як барва води. Але це лише моє припущення.
Колодязні річки, як і слово “колодязь” в українській мові міг утворитись внаслідок злиття двох давніх коренів “калі-вода” (калюжа) + холод (олово – сніжно біле) = колод. Тому назва річки Колотунівка досі нагадує неформальне слово “колотун”, коли холодно і морозить. До речі, в європейських кентумних мовах слово “холод” зберігся саме з літерою “К” – cold (англ.), kold (данська), kall (шведська), kalt (нім.). В латиській (латгальській) мові слово “холод” зберігся в сатемній формі через літеру “С” – solts, в литовській “Ш” – šalta. Серед слов’янських мов близьке до української форми слова “холод” – hladna (хорват.), hladno (словенська), chłódny (верхньолуж.), хладно (сербська).
Тобто, слово “холод” в різних європейських мовах також є похідним терміном від давнього кореня “калі – вода”, найбільш фонетично тотожним виявився шведський термін “kall” – холод, källa – джерело, kallkällor – холодне джерело, Källkult – культ поклоніння святим та жертовним джерелам. Слово “закалений” (загартований) стосується не лише металу, але й людей адаптованих до холодної води та морозів. Воно присутнє також в чеській мові, як kalen – закалець (гарт).
Слова коло, кіл, кільце, колесо, коліно, колиска, прокол, колоти, колючий, сколоти, колода, колос, коляда, можливо, мають інше походження, не пов’язане з водою та праформою “калі-вода? Ці слова поширені у всіх слов’янських мовах. Проте, якщо до цього питання підійти емпіричним методом, то можна припустити наступне: трипільці ототожнювали крижану холодну воду (“скалі”, “кал”), як речовину, яка “коле”, тому вигадали слово “колоти”, яке поширили на дерев’яну палицю з наконечником і назвали його “кіл”. Слово “кіл”, “кол” утворило слово “колода” (великий кол). Дерев’яна колода своєю круглою формою була прототипом “колеса”. А від “кіл” і “колесо” утворились всі інші терміни цього новоствореного куща слів. Щодо самоназви скіфів – сколоти – стріла коле – стрільці з лука. Склавени (грец. Σκλάβήνοι, лат. Sclaueni) – похідний термін від сколотів, але можна також фантазувати, що назва походить від того, що венеди (корінь “вен”) мешкали навколо річок та різних водойм (корінь “скал”, метатеза “скла”).
Білоруська форма слова “калодзеж” (криниця) містить давній корінь “кал” – вода, а болгарська “кладенец” (криниця) – корінь “клад”, що дорівнює за сенсом слову “скарб”. Про енеолітичні корені “кал”– вода і “скарб” деталі в цій статті. Хоча найімовірніше, що основою болгарського слова “кладенец” також було “кАладенец”, де “кал” – вода.
Угорський герцог Кальман, ім’я якого перефразували на Коломан, до назви річок Коломийок не має жодного стосунку, хоч гіпотеза цікава. Якби у нас була лише одна річка Коломийка коло Галича, з яким пов’язана історія про тимчасове правління малолітнього угорського королевича, то назва цього гідроніма виглядала б мінімально логічною у зв’язку з цим іменем. Але ж річки Коломийки є і в Хмельницькій обл. і на сході України.
Одна з річок в Україні має назву Коломанівка (Коломенка, Коломанска) – притока Буші і Дністра на Поділлі, але жодної Кальманівки (в санскриті kaliman – чорнота). При цьому, варто згадати, що в середньовічній Європі з XI ст. був поширений культ ірландського святого Коломана (Колмана) та легенда, що його тіло вісімнадцять місяців залишалося нетлінним. Святого Колмана шанували не лише в Ірландії, але й в Австрії, Баварії та Угорщині. Угорські династи Кальман Угорський (1070-1116 рр.) і Кальман Галицький (1214-1221 рр.) були названі на його честь. Чи могли річку Каламанівку на Поділлі назвати на честь Святого Колмана? Могли. У нас трапляються в Україні “святі” назви річок, як Святець, Святогір, Святославчик, Свячена, на честь Петрів і Павлів та ін. Але ім’я угорського герцога Кальмана в питаннях найменування річки Кальманівки, а тим більше різних Коломийок, не є визначальним.
Коломия – це Чорнорічка? Можливо, «мия» – «річка», але у значенні “мийна”, але слово «коло» в жодній мові не означає чорний, темний. В тюркських мовах, з якими люблять порівнювати, чорний колір в гідронімах – “кара”. Проте, у санскриті “kala” – чорний, темного кольору, темно-синій, чорнило.

Тобто, я все ж в більшості гідронімів України первинним вважаю доіндоєвропейський корінь “скал” і “кал” – вода блискуча і срібляста, який зберігся в картвельтських мовах ts’q’ali і міг потрапити на наші терени в дописемні часи і став джерелом для багатьох індоєвропейських слів.

Калуш

В контексті назви деяких кал-річок (р. Калійникова) спочатку помилково спало на думку лат. kalium “поташ”, “кальцинована сода” з арабського терміну qaliy – «перепалений попіл», яке гіпотетично могло стати основою для назви міста Калуш, де розташоване родовище калійних солей. На ранніх етапах, для вилучення різних калійних солей, золу спаленої деревини або листя дерев поміщали в горщик, додавали воду, нагрівали і випаровували розчин. Але калліум вторинна за часовими рамками назва, адже основою усіх цих картвело-арабсько-латинських термінів було слово анатолійських хліборобів та чабанів неоліту “скалі – вода”, яке потрапило з тодішніми мігрантами й до трипільців. Тому багато, хто намагається порівнювати назву Калуш зі словом “калюжа”, і ця напівправда близька до правди. В той момент, коли місто назвали Калушем, термін “калліум” ще не був запроваджений в європейську науку. Цю назву для калію виділеного зі соди почали використовувати лише наприкінці XVIII ст. А першу згадку про м. Калуш датують XV ст. Тобто Калуш має таке ж походження назви, як і річка Калюшинець – Калушинець (притока Черемошу і Пруту Івано-Франківськ. обл.) від слова “вода”, як і слово “калюжа”, з тією різницею, що скалі – це срібляста, кришталева вода, а калі – не завжди, буває каламутна. Але найімовірніше, що в багатьох назвах відпала початкова літера “с”, тому “скалі-вода”, стала “калі-вода”. Порівняйте латиське слово siklis “болото” [Мосенкіс стор. 118]. Але чомусь назву річки Сукіль (п. Дністра, Болехів Долинськ. р-ну Івано-Франківськ, обл.) автор залишив без задовільного пояснення назви. Мабуть, через те, що в тюркських мовах “су” – вода. Але найімовірніше, що ця назва первинно була “Сокіл”, як у притоки Лімниці і Дністра.

Калинівки

Якесь інше тлумачення (через вторинне переосмислення назви) можна шукати для річок Калинів (п.Дністра в Чернівецькій та Івано-Франківській обл.), Калинів (п.Вовчої та Сіверського Дінця в Харківської обл.), Калинівка (п.Самари і Дніпра), Калинівський потік (притока Черемоша і Прута в селі Криворівня Івано-Франківській обл.), Калинка (п.Пд.Бугу у Вінницькій обл., л.п. Серабрянки в Черкаській обл.), адже одна з річок має назву Калинів Кущ (в Київській обл.). Але яке ж тоді походження у слова “калина”? Калина – походить від праслов’янського кореня kalъ – «мокра земля, болото. Але на той момент, коли ці річки переназвали, лексична обізнаність людей могла їм підкинути лише слово “калина”. Праосновою “калинівка” також було слово “скалі” – срібна вода, скляна.

В словнику української мови VI ст. Ющука І.П. до праслов’янських належать такі слова, як[11]:

кал (в чеській мові болото), у верхньолужицькій kał (дурниця); пізніше в українській мові корінь “кал” (лат. faeces – файсіс) перенесли в термін “фекалії” (також вторинний термін, наслідок асоціативного ряду з болотом).
каламу́ть (чес. kolomut)
кали́на (вл. kalinka; чес.kalina; слн. kalina; серб. калина)
калиновий (чес. kalinový; серб. калинов)
кальний – заболочений чес. kalný; слн. kalen; серб. кален
калюжа (чес. kaluže; слн. kaluža; серб. каљужа
калюжниця (слн. kalužnica; серб. каљужница)
каляти – бруднити (чес. káleti; слн. kaljati; серб. каљати).
кал – верхньолужицька kał (дурниця); чес. kal (болото); слн. kal (тс.); серб. као, кал (тс.).
каламу́ть – чес. kolomut.

До речі, чеська річка Klabava також в основі має два водних корені Кал (болото, метатеза “кла”) + Ба (калабаня) + Ава (вода – аква (лат.), апа (рум), аб/ав (іран.), ванденс (лит.)). В чеській мові “кал” – болото, “кальний” – заболочений. Не менш цікаві чеські слова “каламар” – чорнильниця, “kalieh”, kališek – келих, чаша, sklenici – скло, kaliti vodu – мутити воду, kalny – мутний. Тому звісно, що калюжа у них, як і у нас – kaluž, а корінь “кал” і “скл” використовують щодо води та скляного посуду[12]. Думаю, що науковий термін “калорії” можна пояснити, як “каламуть” різних речовин.

Сколе – річкове місто

В основі назви міста Сколе можна простежити давній корінь “c’q’ali – вода”, який міг проникнути в мову наших предків ще в часи енеоліту та бронзової доби. Сколе – місто річок і джерел, а не скель. Тому етимологія через слово “скелі” (каміння) завжди виглядала непереконливою. Місто розташоване в долині гірської річки Опір, а навколо поселення можна знайти п’ять джерел мінеральних вод. Усі інші “не річкові” гіпотези можете прочитати навіть у Вікіпедії, тому я на них зупинятись не буду.

Річка Skalice біля Варважова (Varvažov, Чехія) – має в основі “Скал”, який помилково інколи пов’язують зі скелями, але це давній корінь c’q’ali – вода. Ані в чеському селі Варважові, ані в українському селі Сколе (Львівська обл.), скель немає, а річки є. Такі ж безскельні села Скелівка (Самбірськ. р-н, Львівської обл.) з річкою Стривігор, село Скелюватка Дніпровської обл. з річкою Рекалова і численними річко-озерами навколо села, село Скельки на березі Дніпра (Каховське водосховище) в Запорізькій обл.

До речі, в чеській мові “skelny” – це скляний, а не скелястий, а кам’янисті гори – “skala”, але цей термін частіше використовують для опису міцних людей, здоров’яків (scalopevny – незворушний). Моя думка, що термін “c’q’ali – вода” еволюціонував у слов’янських мовах до терміну “скло”, а тверде “скло” – в термін “скелі”, “скали”. Термін “скала” в певний момент став символізувати міць і твердиню, захищене місце або горами, як у випадку з м. Сколе, або замками, фортецями та культовими-оборонними спорудами, як у Скала-Подільській, або містечку Скелівка (Фельштин) Самбірського району Львівської обл.

Зі словника Гесихія:

Сікелія (Σικελία) – хора Фракії (χώρα Θρᾴκης). Хора – сільські райони міста-держави.

Річка Шкло

Найменше непорозумінь з назвою населеного пункту Шкло (Sklo в XVII ст.) в Яворівському районі Львівської обл., відомого своїми цілющими джерелами та грязьовим курортом. Усі погоджуються, що назва селища походить від назви річки Шкло (Скло), яка отримала назву через метафоричне перенесення “річка з прозорою водою, подібною до скла”. Ну а, термін “скло” походить від давнього терміну для води c’q’ali.

Скарб, c’kari, c’q’or – “вода”

В деяких гідронімах є чергування л/р: річка Скалка – Скарка (притока Дніпра). В дисертації мовознавця Мосенкіса Ю.С. також можна знайти для цього пояснення. Автор порівнює картвельське c’q’ali з мегрельським c’q’ari, чанським c’kari “вода”, “річка” (мегрельська, чанська (лазька) – картвельські мови, занське c’q’or – “вода” (мегрело-чанське картвельської родини) [стор. 118]. Тому слово “скарб” також може походити з цього терміну, адже вода, срібло, олово – справжні скарби. Скарбові річки в Україні також є: Скарбна-Колотівська (п.Дніпра в Дніпровській обл., Скарбова (п.п. Самари, л.п. Дніпра), Скарбовий Став /Пруд (п. Дніпра; Черкаська обл). Крім того, у словнику фракійської мови (з посиланням на Гесихія) σκάλμη (skálmē) – залізний ніж або меч, а σκάρκη (skárkē) – фракійське срібло, також мають корінь “скаль” і “скар” – справжні скарби. Можемо робити припущення, що в часи фракійців, на межі епохи бронзи і заліза, термін скалі (калі) – вода вже трансформувався у похідні терміни пов’язані з блискучими (металевими, олов’янистими, сріблястими) металами. Найцікавіше, що в литовській та латиській “alavas” та alva” – олово, доволі рідкісний сріблясто-білий метал на планеті, а “skarda” – листовий метал покритий оловом.

Корінь “Кар” в гідронімах України походить з різних мов:

“Кара – з тюркських (порівняйте Карасу – річка Криму з Кара-Су – тюрк. «чорна вода», притока Євфрату). В більшості тюркських мов Кара – чорний, Су – вода, в кримськотатарській “къара” – чорний, “сув” (вода), “сувлу” (водяна).
“Карп”, “Карб”, “Кард”, “Карт”, “Карк”, “Карм”, “Карол” – з індоєвропейських мов.

Корінь “кар – вода” ймовірно зберігся у терміні “карстові печери”, як водоносний горизонт, підземний дренаж, де зберігаються підземні води: ріки, струмки та печерні озера. Етимологічні трактування через два протоіндоєвропейські корені: 1. Karra – скеля; 2. Кар – вода.

Карпати

З розповідей мовознавців ми дізнаємось, що назви гідронімів первинні. Тому в контексті ороніма Карпати спершу треба розглянути давню назву річки Карпіс.

Онома Омбрійської річки “Карпіс” з історії Геродота V ст. до н.е. (Ὀμβρικῶν Κάρπις ποταμὸς [Г.4.49.2][13] також може бути пов’язана з давнім мегрельським c’q’ari, чанським c’kari “вода”. Але чи міг цей водно-срібно-олов’яний корінь перетворитись на скельний і кам’яний? Залишу це запитання без остаточної відповіді, як і стосовно назви племені карпи (kαρπιανοί) з Географії II ст. Клавдія Птолемея [стор. 172]. Географ Птолемей у розділі про Панонію також згадує про місто (Καρπις) над річкою Дунай [стор. 131], а в розділі про Сарматію – гори Карпати (Καρπάτης ορος) [стор. 170][14]. В Карпатах, за Птолемеєм, жили Беси (Βιεσσοι), тому гори до сьогодні називають також Бескидами.

Зазвичай назву гір Карпати пов’язують зі словом “камінь” – carreg (валлійська, кельтська), k’ar (вірмен.), “скеля” – “карпа” (македонськ.). Але не забуваймо і про острів Карпатос (гр.Κάρπαθος, сл.Гесихія, 5 ст.) в Егейському морі, який італійською називають Скарпатос, а Гомер у 8 ст. до н.е. чомусь його називав КРапатос. В давньогрецький словник Гесихія також потрапив термін з Ілліади Гомера, коли він згадував про швидких коней (вірш 342) “карпалім” – “швидкість”, етимологію якого ніхто пояснити не може (καρπαλίμοισι, καρπάλιμον-ταχύ). Нагадаю, що в тлумачному словнику Гесихія зібрано не тільки незрозумілі тодішнім грекам давньогрецькі та македонські терміни, але й фракійські, іллірійські та скіфські. Корінь “лім” – річка, був у терміні Silim – скіфська назва річки Танаїс (Дон) та сакська назва річки Яксарт (Сир-Дар’я) за Плінієм Старшим I ст. (VI,7.20), а також у формі “lumi” – річка албанською мовою. В сучасній медицині термін сілім – внутрішньоутробні води або розривна вода.

Думаю, що можна розглядати варіант, що корінь “карп” – “швидкий, як вода з гір”. Карпіс – швидка річка. Карпати – гори швидких річок і джерел. А карпи – це плем’я з Карпат.

У назві “гори Карпати” (ορος Καρπάτης) – треба розглядати етимологічний корінь “карп“, адже “ат“ – це суфікс множинності у давньогрецькій мові, хоч його й рідко використовували. Наприклад, гали і галатаї (Γάλλοι, Γαλάται), Γράψιμο – гр..множ. γραψίματα (письмо), Πράγμα – гр..множ. Πράγματα (речі). Зверніть увагу, що Птолемей карпатське плем’я називав карпяни (kαρπιανοί), а не карпатияни.

В Україні є річки Карпата (Запорізьк. обл.), КарпАриш (карп-швидкий + ар-річка) – потік, с. Бабинопілля Косівськ. р-ну Івано-Франківської обл (1788 р.), Карпилівка, Карпівка (Чернігів. обл.), Карпиновець (Карпинівський потік, Закарп. обл.), Карпиха (Полтав. обл.), Карпів (Луган.обл.), Карпів Яр (п.Пд.Бугу, Одеська обл.). Та й рибу назвали карпом (коропом) зовсім не через каміння та скелі. Також не виключено що корінь “карп” у назві Геродотівської річки Карпіс та назві Птолемеївський гір Карпати мав різне походження, з різночасових мовних субстратів. Не заперечую також, що річка Карпіс могла називатись кам’яною (кельт.carreg, вірм.kar) через її кам’яне дно. Але сьогодні ми вже не використовуємо слів кар – джерело, кар – камінь, карп – швидкість. Залишилось тільки слово скарб, риба карп і карк (шийний хребет / гірський хребет і гори Карконоші в Польщі та Чехії), а також слово карета, яку скіфи і давні греки називали караруес (καραρύες, «скіфські будинки – вагони з кучером», словник Гесихія), адже цей транспорт відносно швидкий, прототип автокара.

До речі, слово “скорий” – швидкий, “скоро” – негайно, мабуть, також можна розкопати в нетрях цих слів щодо швидко плину води. Десь поруч за сенсом термін з посиланням на Гекатея, історика VI ст., Коракси (Κοραξοί) – скіфський рід / генос. Σκυθῶν γένος (Hecat. 1 fr. 210 J.) καὶ τὸ γυναικεῖον αἰδοῖον [словник Гесихія].

В грузинському cq’aro (ts’q’aro) “джерело” помітно виділяються два компоненти “СК” – скарб (срібний skárkē – фракійс., олов’яний “skarda” – лит.) і “АРО” – вода, другий компонент нагадує індоєвропейські корені, аналоги дакійської “ар”, скіфської “ар, ор, уар, ур”, баскської “ур”, кельтської “дор-дур”, вірменської d͡ʒuɾ, санскритської “іра”.

Сучасна українська мова увібрала в себе незліченні скарби слів і коренів унаслідок безперервного проживання на теренах України від часів енеоліту і до сьогодні гетерогенних автохтонів різного штибу, які в бронзову добу розійшлись по світу під умовною назвою “індоєвропейці”, а з початку нової ери – під назвою “слов’яни”. На формування мови індоєвропейців вплинули трипільці, а на трипільську мову – автохтони мезолітичної Європи, неолітичні скотарі степу, та новоприбулі анатолійські фермери, які були давньою сумішшю передньоазійських популяцій з кавказькими. Різнорідні енеолітичні скотарі степу також були нащадками мисливців-збирачів попередніх епох між Чорним і Балтійським морем, які перш ніж відправитись в індоєвропейські мандри тривалий час контактували з трипільцями та кавказькими популяціями. Тому більшість пізньотрипільських археологічних культур, як усатівська та ряд інших, є гібридними не тільки в популяційному плані, а й в мовному і культурному.

В цій публікації я частково розглянула найдавніший шар українських гідронімів, частина з них до індоєвропейського походження з подальшими трансформаціями в бронзову та залізну добу. Мовознавці переконані, що назви маленьких річок, струмків, джерел можуть бути мовними реліктами з найдавніших часів. Сьогодні пересічний українець вже не розуміє первинного сенсу цих назв. Назва річок Ворскла, Скло, Калюжні не зафіксовані Геродотом в античну добу на теренах України, але субстратні корені цих назв можна простежити у таких гідронімах Скіфії, як Ордес, Оар, Карпіс (c’q’ali / c’q’ari), з I ст. ВіСКЛа (в Польщі) у значенні “вода”, різні “прекрасні” гавані Каллатіс і Калос в часи малої Скіфії в Добруджі (Румунія) і в Криму (Україна).

Перехід між “скалі – вода” і пізнішим терміном “скло” є очевидним, а перетворення деяких річок в “скельні” навряд чи пов’язане зі скелями, адже є вторинним переосмисленням назви. Через колір та блиск води ці терміни (c’q’ali / c’q’ari) на межі епохи бронзи та античності фракійці перенесли на терміни для заліза (skálmē) і срібла (skárkē). Предки фракійців і частково їхні нащадки жили на заході України, згодом вони стали частиною тих, кого в середньовіччі назвуть слов’янами. Античні фракійці та скіфи мали вплив на формування тих мов, які назвуть слов’янськими. Ще раніше – трипільці та різнорідні курганники.

Щодо соколових, орлячих, воронячих, бугай і туро річок, то деякі мовознавці переконані, що для гідронімів не властиво засвоєння назв тварин. Для прикладу, була гіпотетична річка ОроВа, де обидва корені первинно були водними, але люди переназвали її в Орлова, бо слово “орел” для них більш зрозуміле, або була ймовірна давня назва річки Склева (скляна – прозора вода), а стала Скалева (Скелева – кам’яна) або Соколева – Соколівка, Соколовець, Соколюватка, Соколець (пташина). Крім того, не забуваймо, що ці тварини є символом швидкості, руху та енергії. Тому Тур в санскриті має два основних значення швидкість і кінь, Тар – швидкість і рух сонця[15], а у скіфів Таран – назва оленя. Ну а соколи та орли є символом “летючої річки”. Тому я не виключаю також можливість символічної назви річки через метафоричні образи тварин, а також пантеону річкових німф та богів. Але у цій статті я намагалась знайти саме лексично “водні” корені назв річок.

Як доповнення до теми…

Лінгвістичні та тенденційні генетично-популяційні клади за чоловічими гаплогрупами:

Італо-кельтська група – степові предки CWC/BB (R1b -P312) з Культури шнурової кераміки (CWC) через посередництво носіїв культури Bell Beaker, але відмінні від людей Ямної (R1b -Z2103).
Греко-вірменська група – носії Ямної культури (R1b -Z2103).
Європо – Індоіраномовна група – носії CWC (культура шнурової кераміки R1a+I2 – слов’яни, R1a – балти, R1a Z93 – індоарії; R1a+R1b-U106+I1 – скандинави, германці).
Тюркські групи – R1a Z93 + різноманітні азійські лінії C, Q, N.
Урало-угро-фінська група – N1a.
Картвельсько-анатолійська група – Анатолійський мисливець збирач (AHG, y-C1a2, mtDna K2b) + Кавказький мисливець збирач (CHG) J2, J1+ Анатолійський неоліт G2a. Значна частина європейських фермерів, які мігрували 8000 років тому з Егейського узбережжя Анатолії в Європу, належали до гаплогрупи G2a. Сьогодні більшість грузинів належить до Y-гаплогрупи G2a (Грузія G-M201), інші автохтонні кавказці також. До сьогодні дуже мало досліджено археозразків ДНК періоду неоліту Кавказу.

Автор: Галина Водяк

Додаткові матеріали:

Словник іншомовних термінів:

Вода – українська

Вода – верхньолужицька woda; чес. voda; слн. voda; серб. вода

Термін ВОДА, окрім поширення в усіх слов’янських мовах, має частково співзвучні терміни у таких мовах: vandens ( литовська), vatten (шведська), vand (данська), watery (англійська), wasser (німецька), аква (aqua) – латинська, apă (румунська), дон (осетинська). А також через через метатезу: av (вода) – курдська, ab, oba – іранська, áp – санскрит, va (санскрит) – повітря, вітер, Варуна, океан, вода.

Вода

पाणी pāṇī, pạny̰ – маратхі, пенджабі індоарійські мови

ab – перська

oba – пушту, афганська, східноіранська

об – таджицька

av – курдська

дон – осетинська

jalam जलम्‌ – санскрит

apă (апа, вода), apos (водяна) – румунська (порівн. литов. upė – річка).

aqua (вода) – латинська.

Вода

vandens (вода), vandeningas (водяна) – литовська

iudiņs (вода) – латгальська мова (латиська)

ūdens (вода), ūdeņains (водяна) – латиська

Вода

jur – вірменська індоєвропейська мова

ura (вода), padura (болото), iturria (ур-тур – джерело води), aintzira (озеро), arraina (риба) – баскська.

Вода

წყალი c̣q̇ali, ts’q’ali (вода) წყარო ts’q’aro (джерело),მდინარე mdinare (річка) – грузинська (картвельська сім’я)

кур (вода, ріка) , ts’q’ari წყარი (джерело) – мергельська грузинська (картвельська сім’я) to go

аӡы – абхазька (абхазо-адизька сім’я)

псы – адигеська, кабардинська (абхазо-адизька сім’я)

суу – карачаєво-балкарська (тюркська)

щін – лакский (нахо-дагестанська сім’я)

лъин – аварська с.н. «магӏарул мацІ” нахо-дагестанська сім’я

хи – чеченська

Вода

shui вода, shuǐ wāngwāng de (водяна) – китайська.

ус вода – монгольська.

сув (вода), сувлу (водяна) – кримськотатарська.

суу (вода), суулуу (водяна) – киргизька.

su (вода) – азербайджанська.

һыу (вода), йылға – (ріка) – башкирська

су (вода), сулы (водяна) – казахська.

шыв вода, шывлӑ водяна – чуваська.

su – (вода), sulu (водяна) – азербайджанська.

суу (вода) – карачаєво-балкарска.

suv вода, suvli водяна – узбецька.

Кара-Су ( турецькою «чорна вода»).

su (вода), sulu (водяна) – турецька.

Водяний, водяна

юр-дур (ջուր – jur,d͡ʒuɾ (вода), jrayin (ջրային, водяна) – вірменська

ура, ura (вода), urtsua (водяна) – баскська.

ujë (уя, вода), уйшам (i ujshëm, водяна) – албанська.

dwr (вода), rindende (водяна) – валлійська (Cymraeg)

dourek (вода) – бретонська (Brezhoneg).

uisce (вода), uisceach (водяна ) – ірландська (Gaeilge)

uisge (вода) , uisgeach (водяна) – шотландська (ґельська – Gàidhlig)

ushtey (вода), ushtagh (водяна) – менська (Gaelg)

aqua (вода) – латинська.

acqua (вода) – італійська.

agua (вода) – іспанська.

eau (О, вода), aqueux (водяний) – французька.

acuosa (вода) – ґалісійська.

aqua (вода), fium (річка), palude (болото) – ломбардійська.

apă (апа, вода), apos (водяна) – румунська

неро – νερό (вода) – грецька

watery – англійська (вода і водяна)

wasser (вода), wässrig (водяна) – німецька

waasser (вода) – люксенбургська

vatten (вода), vattnig (водяна) – шведська.

vand (вода), rindende (водяна) – данська.

vesi (вода), jõgi (річка), soo (болото), veega kaev (криниця з водою) – естонська

víz (вода), vizes (водяна), folyó (річка) – угорська

vu (ву, вода), вуэн (водяна), шур (річка) – удмурдська.

Джерело, струмок (потік води) – українська

крыніца, ручай – білоруська

źródło, strumień – польська

zdroj, proud – чеська

извор, поток – болгарська

извор, поток – сербська

izvor, potok – хорватська

извор, поток – македонська

zdroj, potok – словацька

vir (izvir), potok – словенська

burim uji, rrjedhë uji (рєде уі), përrua – албанська

Болото – українська

боло́то – вл. błóto; чес. bláto; слн. blato; серб. блато, білор.балота;

боло́тистий – чес. blátivý; слн. blatnast; серб. блатњав;

болотище – вл. błóćišćo; чес. blatiště; слн. blatišče; серб.блатиште;

боло́тний – вл. błótny; чес.blatný; слн. blaten; серб. блатан;

блато – болгарська;

bažina – чеська;

bagno – польська;

мочуриште – македонська;

močiar – словацька;

močvara – хорватська;

мочвара – сербська;

močvirje – словенська;

Баюра (укр.) – велика, глибока калюжа, польськ. bajoro (ставок).

Порівн. jur (вода) – вірменська, Аӡбаара (болото) абхазькою.

Болото

pelkė – литовська

purvs – латиська

латиське siklis “болото” (Мосенкіс стор.118)

Болото

mlaştină – румунська

телма τέλμα – грецька

moçal – албанська

palus – латинська

padura – баскська

cors – валійська (кельтська)

luascadh – ірландська (кельтська)

boglach – шотландська (ґельська, кельтська)

palud | – бретонська (кельтська)

boayl – менська (кельтська)

marais – французька

pantano (болото) – іспанська.

pantano – італійська

palude (болото) – ломбардійська.

palus – латинська

mýri – ісландська

moeras – нідерландська

träsk – шведська

sump – данська

sump – норвезька

sumpf – німецька

swamp – англійська (marsh, bog, mire, quag, quagmire,backwater, morass, ooze, slough, fen, slew, slue).

Болото

ботлоқ – таджицька

batlagh باتلاق – перська

tallaw – курдська сорані

avî – курдська курманджі

daladala दलद – маратхі

dldl – пенджабі шахмукхі

daladala – пенджабі гурмукхі

daldal – пушту

daladal – санскрит

dildal – сіндхі

daldal – урду

Болото

soo – естонська

suo – фінська

eláraszt – угорська

валовкс (калюжа), бакалда 1) джерело 2) яма, наповнена водою – ерзя

Болото

aӡбаара – абхазька

chahich ճահիճ – вірменська

ch’aobi ჭაობი – грузинська

цъити – осетинська

уьшал, Іаьмнаш – чеченська

лъалъад – аварська

мырды – карачаєво-балкарский

bataqlıq – азербайджанська

bataklık – турецька

batgalyk – туркменська

батакъ, батакълыкъ, сазлыкъ – кримськотатарська

батпақ, саз; саз батпақ – казахська

паткак – уйгурська

саз, сазлык, сазламык; баткак, баткаклык – татарський

саз, баткак – киргизька

sazliq – уйгурська

һаҙлыҡ – башкирська

шурлӑх – чуваська

botqoq – узбецька

ховунуң – тувинська

намаг – бурятська

намаг – монгольська

бутьхаг – калмицька

mustanqae – арабська

Ріка – українською

Ріка – еррека

erreka – струмок (яр) баська мова (запозичене з окситанської романської мови arrèc, зазвичай зустрічається в топонімах Гасконі). Ur korrontea – струмок баскська.

Ріка (кельтські)

afon – валійська

awin – менська

abhainn – ірландська

abhainn – шотландська

ster – бретонська

Ріка

lumi – албанська

Silim – скіфська назва річки Дон за Плінієм Старшим I ст. (VI,7.20).

Ріка

flumen (річка), amnis – струмок, torrens aquae (струмок води) – латинська.

fiume (річка) – італійська.

río – (річка) – іспанська.

rivière (ріка) – eau (О, вода), aqueux (водяний), marais (болото)- французька.

río (річка) – ґалісійська.

fium (річка) – ломбардійська.

râu (річка), apă (апа, вода), apos (водяна), mlaştină (млаштіна, болото), sursa de apa (джерело води), curent (курент, джерело) – румунська

Ріка

потамі ποτάμι (річка), неро – νερό (вода), телма-τέλμα болото, ρεύμα νερού (ревма неру, струмок води), πηγή νερού (пігі неру, джерело води) – грецька

Ріка – англ: river, stream, arroyo (сухе річище), nymph (німфа), nulla (італ.)

watery – англійська (вода і водяна)

(Болото) англ: swamp,marsh, bog, mire, quag, quagmire,backwater, morass, slough,fen, slew, slue.

Ріка

fluss (річка) – німецька

floss (річка) – люксенбургська

flod (річка) – шведська.

flod (річка), rindende (водяна) – данська.

Ріка

víz (вода), vizes (водяна), folyó (річка), eláraszt (болото),egy kút vízzel (криниця з водою) – угорська

vu (ву, вода), вуэн (водяна), шур (річка), болото (болото), вуэн скважина (криниця з водою) – удмурдська.

Ріка

upė – литовська

upe (ріка), aka ar ūdeni (криниця з водою) – латиська

oka ar iudini (джерело з водою) – латгальська мова (латиська)

jõgi – естонська

Річка

nadi नदी – санскрит

rokhaneh (رودخان – перська

send (سیند) – пушту

дарё – таджицька

дон – осетинська

rrubar (ڕووبار,) – курдська сорані.

çem – курдська курманджі.

nadi – пенджабі (гурмуркхі)

drya دریا, – пенджабі (шахмукхі)

nadee (नदी, річка) – гінді

nadi (નદી, річка) – ґуджаратська (пн.зах.Індії, Пакистан)

জলময়-, nadi (річка) – бенгальська (східноінд.)

Річка

nahr (річка), – арабська

jur – вірменська

ts’q’ali – грузинська

дон – осетинська

хи – вода, річка – чеченська

ази (аӡы,вода), аӡиас (річка), аӡбаара (болото) – абхазька

гӀор (hor, річка), лин (лъин, вода), – аварська (нахо-дагестанська)

псыхъо, псыхъу – адигейська

псы – кабардинська

Ріка

черек, суу – карачаєво-балкарська

къобхан (потік) – карачаєво-балкарська

терк су (швидка вода), ак, акла (білий) – карачаєво-балкарська

суу (вода) – карачаєво-балкарська

хе 河 річка – китайська

гол – монгольська.

озен річка, сув (вода), сувлу (водяна), сувлу къую (криниця з водою) – кримськотатарська.

дарыя – киргизька.

çay – азербайджанська

йылға – башкирська

өзен (річка), су (вода), сулы (водяна) – казахська

юхан шыв – річка, шурлӑх – болото, сӑлтав – джерело, шывлӑ пусӑ (колодязь з водою) – чуваська

çay річка, su – вода, sulu водяна- азербайджанська.

derya – уйгурська

daryo – узбецька.

Кара-Су ( турецькою «чорна вода») або Західний Євфрат.

nehir річка, bataklık болото, kaynak – джерело, su (вода), sulu водяна, su akışı потік води, su ile bir kuyu криниця з водою – турецька

sula – латиською мовою сік.

Список джерел та літератури:

[1] Pliny, IV. 100. Visculus sive Vistla. Режим доступу до ресурсу: https://search.app?link=https%3A%2F%2Fpenelope.uchicago.edu%2FThayer%2FL%2FRoman%2FTexts%2FPliny_the_Elder%2F4*.html&utm_campaign=aga&utm_source=agsadl1%2Csh%2Fx%2Fgs%2Fm2%2F4

[2] IORDANIS DE ORIGINE ACTIBUSQUE GETARUM (34, 35). Режим доступу до ресурсу: https://www.thelatinlibrary.com/iordanes1.html

[3] Pomponius Mela (§ 3.33). Режим доступу до ресурсу: https://search.app?link=https%3A%2F%2Ftopostext.org%2Fwork%2F145&utm_campaign=aga&utm_source=agsadl1%2Csh%2Fx%2Fgs%2Fm2%2F4

В латинському тексті Pomponius Mela (3.28) також Вістула (Vistula). https://www.thelatinlibrary.com/pomponius3.html

[4] Klimas A. A. Vanagas. Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas [Електронний ресурс] / Antanas Klimas // LITHUANIAN QUARTERLY JOURNAL OF ARTS AND SCIENCES. Volume 31, No.1. – 1985. – Режим доступу до ресурсу: https://search.app?link=http%3A%2F%2Fwww.old.lituanus.org%2F1985%2F85_1_07.htm&utm_campaign=aga&utm_source=agsadl1%2Csh%2Fx%2Fgs%2Fm2%2F4

[5] Словник гідронімів України / АН УРСР, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні, Укр. ономаст. коміс.; уклад.: І. М. Железняк [та ін.] ; редкол.: К. К. Цілуйко (голова) [та ін.]. – Київ: Наук. думка, 1979. – 779, [2] c.

[6] ΗΡΟΔΟΤΟΣ Ἱστορίαι (всі книги) [Електронний ресурс] / ΗΡΟΔΟΤΟΣ // greek-language.gr .Режим доступу до ресурсу: https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/index.html?author_id=153

[7] Рыбаков, Борис Александрович. Геродотова Скифия : Историко-географический анализ / Б. А. Рыбаков. – Москва: Наука, 1979. – 140 c.

[8] Топоров В. Н., Трубачев О. Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. М.: Издательство АН СССР, 1962. – 271 с.

[9] Мосенкіс Ю. Л. Проблема реконструкції мови трипільської культури : дис. докт. : 10.02.01. / Мосенкіс Юрій Леонідович – Київ, 2002. – 386 с.

[10.1] SANSKRIT-ENGLISH DICTIONARY FIRST EDITION 1899 INGREAT BRITAIN REPRINTED LITHOGRAPHICALLY – Oxford: Oxford University Press, 1956, 1960. – 1334 с. [Kal. стор. 260-280]

[10] Ἡσύχιος Ἀλεξανδρεὺς. Γλῶσσαι Ελληνικό λεξικό 5ος αιώνας μ.Χ. Режим доступу до ресурсу: https://el.wikisource.org/wiki/%CE%93%CE%BB%CF%8E%CF%83%CF%83%CE%B1%CE%B9

[11] Ющук І.П. Словник української мови VІ століття. – К.: Київський міжнародний університет, 2017. – 352 с.

[12] Melnikova E. Česko-ruský slovník / E. Melnikova, Z. Šromová, М. Martynková. – Praha: Statni pedagogicke narladatelstvi, 1965. – 1302 с.

[13] ΗΡΟΔΟΤΟΣ Ἱστορίαι (всі книги) [Електронний ресурс] / ΗΡΟΔΟΤΟΣ // greek-language.gr .Режим доступу до ресурсу: https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/index.html?author_id=153

[14] Географія Клавдія Птолемея. kαρπιανοί, стор.172. Грецький текст. https://books.google.com.ua/books?id=4ksBAAAAMAAJ&printsec=frontcover&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=true

[15] SANSKRIT-ENGLISH DICTIONARY FIRST EDITION 1899 INGREAT BRITAIN REPRINTED LITHOGRAPHICALLY – Oxford: Oxford University Press, 1956, 1960. – 1334 с. [Тар стор. 438-439, Тур стор.450]