Скіфська ріка Гіпаніс (Пан) – походження назви

19.12.202523.12.2025 Галина Водяк

Гіпаніс – давньогрецькою мовою Упаніс (Ὕπανις), сучасна ріка Південний Буг в Україні, історична новочасна назва якого Бог, що відповідає античній назві скіфського періоду Пан (У-Пан-іс). «Пан» і «Бог» мають не тільки «водні» коріння в індоєвропейських мовах, але й «пантеонні» в античній літературі та санскриті. В Україні багато «Панських» річок, потічків та балок як на заході, так і на сході.

Упаніс (Упан) – центральна річка Скіфії, про яку згадує Геродот, поміж Дунаєм і Дністром з одного боку та Дніпром і Доном – з другого. Ріка Упан протікала через хору скіфів орачів (ἀροτήρων Σκυθέων) та алізонів (Ἀλιζώνων). Біля Алізонів (Ἀλιζῶνας) Дністер (Турес/Τύρης) та Бог (Упан/ Ὕπανις) зближують свої русла одне з одним, але звідти кожна з них продовжує свою течію в іншому напрямку, і таким чином простір між ними розширюється [4.52.4].

Геродот [4.52.1][1]:

«Третя річка (після Дунаю/Ἴστρος та Дністра/Τύρης) – Упаніс (Ὕπανις); вона починається в Скіфії та виринає з великого озера, навколо якого пасуться дикі білі коні (ἵπποι); і вони справедливо назвали це озеро Матір’ю Упана (μήτηρ Ὑπάνιος)».

Упаніс – це ріка Пан, у назві якої звук У (Ὕ) – протеза, а іс (ις) – грецьке закінчення.

Тепер детально про те, що означає літера У (Ὕ) у назві річки У-Пан (Ὕπανις).

Літера «У» (Ὕ, ὕ) – це поширена в індоєвропейських мовах протеза для термінів, що означають воду. Протеза – це приєднання до слів переднього опорного звука для зручності вимови.

Протеза «У» (гр.Ὕ, ὕ) є не лише в грецькому слові удор (ὕδωρ – вода), але й у санскритському «udan» (उदन्) – «вода», яке насамперед перегукується з латиським словом для води – «ūdens».

В деяких мовах цю протезу «У» не використовують. Порівняйте грецьке удор (ὕδωρ – вода) і з кельтськими dwr (вода) – валлійська мова, dourek (вода) – бретонська.

Прикладів можна навести ще багато, але й так зрозуміло, що етимологічно визначальними є:

Д-Р у слові гідро (похідне від давн.гр. ὕδωρ – удор); в кельтських – dwr, dour.
Д-Н у слові udan (санскр.) та ūdens (латис.), основу яких ми знаходимо у назвах Дунай, Дністер, Дніпро, Дон. В Авесті це слово збереглось без протези – dānu.
П-Н і корінь Пан у слові Упан (Гіпаніс). В практиті pāṇī (вода) без протези «у».

«Гі» (hy) у словах «Гіпаніс» і «гідро» – це пізніша латинізована протеза. В давньогрецькій мові ці слова слід читати, як «Упаніс» та «удор». Давньогрецька літера ὕ (укр. «у») мутувала в «і» пізніше, задовго після смерті Геродота, і то не у всіх мовах. Наприклад німецьке слово «убер» (über – над) не стало звучати «гіпер», а от давньогрецьке «упер» (ὑπὲρ – над, дуже, більше) тепер читають в грецькій як «іпер».

Відсутність літери «Г» у Геродотовій версії назви річки Гіпаніс зауважив краєзнавець з Вінниччини Сергій Генріхович Лютворт. Він запропонував зосередитись на дослідженні кореня Пан у назві У-Пан-іс. Автор зауважив: «Геродот НІКОЛИ НЕ НАЗИВАВ річку «Гіпаніс»! У часи Геродота назва старогрецькою «Ύπανις» звучала як «Упаніс», літера «Ύ» читалась як «У». Вказавши назву Упаніс (Ύπανις) Геродот вказав у складі «ПАН», синонім назви бога, адже «Пан» у грецькій міфології, це один з богів, а слово «Пан» у перекладі з грецької означає: «pan» – «усе». А Бог – це Все – ПАН = БОГ».

Дослідники античної літератури та санскриту найімовірніше погодяться з тим, що у часи Гомера, Гесіода та Геродота річки порівнювали з божествами. Такими був фракійський Стрімон та ведична Сарасваті. Назви річок та річкових богів часто збігалися. Тому в даній статті я шукатиму як традиційну «водну» етимологію, так і міфологічні образи Пана в різних індоєвропейських джерелах, а також метафоричне сприйняття річок, як оборонних смуг. До речі, річкові терміни «пан», як і «вар», водночас означали воду і захист.

Гідро етимологія:

«Пан» означає «воду» в пракриті – в індоарійській мові маратхі на заході Індії (पाणी pāṇī), у санскриті «питний», «розливний» (पान pána), а також «болото» (pantano) в деяких романських мовах (іспанська, італійська). В давній еллінській мові «Пан…» означав «чистий». За словником Гесихія «паніон» (πάνιον) – одноколірний, білий, чистий (αὐτόχρουν, ὁμοέχρουν, λευκόν, καθαρόν), а «панагі» (παναγῆ) – чистий і святий (καθαρά, ἅγια). Можливо, слово «купання» з цим індоєвропейським коренем «пан» щодо води та чистоти якось пов’язане? Геродот розповідав, що в Упані вода була питною, окрім відрізка впродовж чотирьох днів плавання по ній від місця впадіння гіркого джерела Екзампаю [2].

«Пані» – це чиста «питна вода». Звісно, що для означення «води» та «ріки» в Скіфії існували також інші терміни. Для «глибокої води» скіфи найімовірніше використовували термін «дана», аналог санскритського «udan» (उदन्) – «вода», балтійського – «ūdens», авестійського – dānu. Про «глибину» свідчить скіфське слово бутіздон (βυθίζων) – «занурення на дно», де «дон» – «дно». [словник Гесихія]. Саме Скіфи назвали річку Істр Дунаєм (Данусіс) після невдалої переправи.

Бутіздон (βυθίζων) – занурення на дно (ποντίζων ἐν βυθῷ). Σκύθαις (Soph. fr. 508). Ποντίζων – грецькою означає «занурення», де понті (ποντί) – море, як водний шлях, здон (ζων) – у словах суфікс і префікс «під», βυθῷ – дно [Гесихій][3].

Річку Бог Упаном могли називати фракійські скіфи.

Назва римської провінції Паннонія (Παννονια) начебто пов’язана з романським словом «болото» – «pantano», хоча коріння цього терміну радше загубилось в одному з діалектів майже втраченої фракійської мови. Адже в слов’янських мовах використовують слово «болото/блато» та тематично близьке в балтослов’янських «озеро/ežeras». В латині болото – «palus». Ймовірно, корінь «пан» для означення «болота» (pantano) в італійській мові сформувався під фракійсько-іллірійським впливом на кельтів в Панонії, частина з яких згодом мігрувала аж до північної частини Італії. Панаї[н]ої (Παναῖ[ν]οι) – етнос Фракії (ἔθνος Θρᾴκιον) за Гесихієм. У кельтів натомість використовували корінь «бог» щодо болота, наприклад в шотландській (ґельській) мові – «boglach». До речі, назва озера Балатон на заході Паннонії походить від слов’янського слова «болото». Тобто, можна простежити певний синонімічний ряд в базовій індоєвропейській лексиці між словом «пан – бог – болото».

Давньогрецький географ Клавдій Птолемей (II ст.) в розділі про Фракію згадував поліс Панталія (Πανταλια, стор. 190). За дивного збігу, село саме з назвою Панталія є в Україні (Дубенський р-н Рівненської обл.), на правому березі річки Ікви.

Річку з назвою «Пан» (Panem fluvium) згадує в XI ст. Адам Бременський, коли розповідає про християнізацію західних слов’ян аж до річки Пане, навколо якої жили племена «circipani» [3.19][4].

В іранських мовах термін «пан» щодо води відсутній[5], натомість він зберігся в індоарійських мовах маратхі та у санскриті стосовно «питної води». Елліни річки та озера «Панами» не називали, але в сучасній Греції та в античній літературі збереглись численні Панормоси (Πανορμος)[6], якими зазвичай називають затоки або порти: Πανορμος Σικελίας, Πάνορμος Αχαΐας, Πάνορμος Καλύμνου, Πάνορμος Κυζίκου, Πάνορμος Τήνου, Πάνορμο Ρεθύμνης, Πάνορμος Φωκίδας. Гідро-корені греки у цих назвах не шукають, бо «Πάν» в давньогрецькій мові насамперед означав «Усе» (πᾰν/пан – «вcе»; ‎ ὅρμος/ормос – «порт», «станція кораблів»). Винятком можна назвати одну річку в Македонії з Географії Клавдія Птолемея – Паніасу (Πανυασου ποταμου, стор. 192), але цю назву могли залишити фракійські племена пеонів (παίονες/паіони), які розселялись від річки Стрімон (Болгарія, Греція) до історичних земель античної Македонії включно[7]. Найбільшу увагу з цього ж твору географа привертає назва поліса на заході півострова Пелопоннес, недалеко від Олімпії – «Упанея» (Υπανεια, Ηλειας, Πτ.стор. 216). Натомість в словнику давньогрецьких термінів Гесихія в Пелопонесі – «Панія» (Πανία), без літери «У». Головні річки в регіоні Ілія (Еліда), де Птолемей розмістив Упанею – Алфей та Пінеус , які створили на своїх узбережжях лагуни та важливі водно-болотні угіддя. Напевно самі греки не знають для чого Клавдій Птолемей у цьому випадку до «Пан – топоніма» причепив літеру «У» (яку в новогрецькій читають «І»). «Υ» – це давня індоєвропейська протеза у термінах на означення води, про яку я розповідала раніше.

Світоглядна етимологія:

Упаніс/Гіпаніс (Ὕπανις), де «Пан», за версією краєзнавця Сергія Лютворта – це античне божество та багатство. Тому Пан (У-пан-іс, де ις еллінське закінчення) = Бог (історична назва Пд. Бугу). «Назва «Бог» у санскриті має відповідник БХАГА (भग bhaga) який перегукується з українським БАГАТо, БАГАТий», – зауважив автор. Навіть слово «багно» – родич «болота», має спільне коріння та означає багату торфом вологу землю.

Сергій Генріхович Лютворт вважає, що «У-Пан» = «ріка на Божій землі», де панують і пантрують. З подібним значенням ці слова збереглись у санскриті. «Геленською мовою слово «ПАН»/«παν» означає «все». Використавши «παν» у назві «Ύπανις» Геродот підкреслив, що ця земля і ріка забезпечують ВСЕ необхідне людям для життя. Слово «ПАН» – це українське слово. Слова з коренем «ПАН» описують стан господарювання ПОВНІСТЮ над УСІМ контрольованим майном і територією – тобто «ПАНування» та захисту, догляду – «ПАНтрування», – розповідає автор. Дослідник Сергій Лютворт вважає санскрит – скарбницею праукраїнської мови, тому наводить приклади з ведичного словника.

Й справді, у словнику санскриту знаходимо наступні слова:[8]

pāna (पान) – захист, зберігання і спостереження;
pána (पान) – питний (щодо спиртних напоїв), розливний;
pāna = apâna – «вихід подиху» (expīrātiō);
pāntha (पान्थ) – мандрівник, сонце-мандрівник по небу, тому колір сонця (біло-жовтий) – pāndara (पाण्डर);
pāntha-devatā – класс божеств.

Пан – бог пастухів, лісів та дикої природи в давньогрецькій міфології. Панами також називали інших богів античності, зокрема, ПанІоніон (πανιώνιον) – Святий Посейдон в Іонії (ἱερὸν Ποσειδῶνος ἐν Ἰωνίᾳ). Афінських жриць називали панеями (παναιεῖς>Ἀθήνησιν ἱέρειαι), панейя (παναιΐα>ἱέρεια) означало священство, паналкес (παναλκές>ἰσχυρόν. Παντοδύναμον) – всемогутній, панагі (παναγῆ) – чистий [Гесихій]. До речі, в словнику гідронімів України є річка Панагія (в Криму, Ялта, притока річок л. Гуви та п. Бистрої), що означає «чиста». В сучасному Криму є гірське озеро з холодною прозоро-бірюзовою водою Панагія. Також укладачі словника згадують мис Панагію навпроти Пантікапея (Керч, Крим) на Таманському півострові історичного регіону Кубань. Римський історик IV ст. Амміан Марцеллін писав, що Гіпаніс (латин. Hypanis) омиває Пантікапей. Це стало приводом для пошуку локалізації ще однієї річки Пан (Гіпаніс), кандидатом на яку через співзвучність (до грецької назви Упаніс) стала річка Кубань. Але ця ріка (Кубань) не протікає і не омиває Керч (Пантікапей), тому не виключено, що в IV ст. в Криму були свої Пан-річки.

Ammianus Marcellinus § 22.8.26[9]:

«За ними живуть мешканці Кіммерійського Боспору, де знаходяться мілетські міста, і Пантікапей, мати, так би мовити, всіх; його омиває річка Гіпаніс, розлита власними водами та притоками». Він назвав Пантікапей «матір’ю всіх», адже в давньогрецькій мові не тільки термін «пан», але й «панта» означало «все» (πάντα>ὅλα) [Гесихій]. Натомість іраністи перекладають Пантікапей, як «шлях риби».

. Невідомо, чи еллінський Пан з тієї ж групи божеств, що й у санскриті, адже «сонце – мандрівник по небу» (pāntha, पान्थ) міг символізувати інші уявлення про «Пана». Pāntha-devatā (पान्थ देवता) можна розтлумачити як «Божество мандрівників та торговців», який веде життєвими дорогами, поки «мандрує Сонце по небу». Тому термін Pāni (पाणि), як «місце торгівлі», міг стосуватись торгівельних шляхів по річці Бог (Гіпаніс, Пд.Буг) до Ольвії. Приказка «або пан, або пропав» обростає новими смислами, і це не тільки «ризик». Поки день (сонце мандрує) – ти пан, захищений господар ситуації, але вночі чатує небезпека. В давньоіранському словнику з коренем «пан» присутнє лише слово шлях (pantay) і число п’ять (panca), натомість санскрит відкриває ширші горизонти. Сергій Генріхович Лютворт вважає, що слово «пан» у нас щонайменше зі скіфських часів і могло мати місцеве автохтонне коріння. Окрім річки У-Пан, один з фракійських етносів називали Панаїної (Παναῖ[ν]οι – ἔθνος Θρᾴκιον, Гесихій). Тому не варто думати, що слово Пан означало лише божество, як і назва ріки Бог.

Тепер перейдемо до пантеону фракійських богів, адже частина цих племен також жила у Скіфії, і центральну річку ПАНом (Упаном) могли називати саме вони. Як і скіфи, фракійці поклонялись богу війни Аресу, як і греки – богу виноробства Діонісу. Богиню полювання та диких тварин Артеміду фракійці називали Вендіс/Бендіс (Βενδῖς). Але серед фракійської еліти особливо шанували бога торгівлі та мандрівників, попутнього вітру, посланника богів, провідника душ померлих – Гермеса (Ἑρμῆς / Ермес), якого найімовірніше вони називали Паном. Грецький бог пастухів Пан був сином Гермеса, але за переліком функцій та етимологічними паралелями саме Гермес відповідає індоєвропейській «Пан-ономастиці». Геродот розповідав, що фракійські басилевси не лише поклоняються Гермесу (Пану), але й вважають його своїм творцем. Панаїної (Παναῖ[ν]οι) – етнос фракійців, діти Пана, чи етнос Паннонських боліт?.. Гермеса уявляли чотириликим божеством, як символом множинної сили. Про «чотириголового» Гермеса (τετρακέφαλος Ἑρμῆς) згадував афінський комік V ст. до н.е. Арістофан, коли розповідав, що з чотирикефального (тетракефального) Ермеса зробили трикефального (τρικέφαλος) і звели до тріади (τρίοδος) [Ἀριστοφάνης ἐν Τριφάλητι (fr. 553)][10].

Уривок з Геродота про фракійських богів[11]:

[5.7.1] З богів вони поклоняються лише цим: Арею, Діонісу та Артеміді (Венді); їм поклоняються усі; але басилевси також поклоняються Гермесу/Ермесу (Пану), і навіть більше, ніж іншим богам, і клянуться лише його іменем; також кажуть, що вони самі створені Гермесом (народилися від Гермеса).

[5.7.1] θεοὺς δὲ σέβονται μούνους τούσδε, Ἄρεα καὶ Διόνυσον καὶ Ἄρτεμιν· οἱ δὲ βασιλέες αὐτῶν, πάρεξ τῶν ἄλλων πολιητέων, σέβονται Ἑρμέην μάλιστα θεῶν καὶ ὀμνύουσι μοῦνον τοῦτον καὶ λέγουσι γεγονέναι ἀπὸ Ἑρμέω ἑωυτούς.

У-Пан (Гіпаніс) – панівна і багата ріка торгових шляхів Скіфії, через яку проходив основний шлях постачання зерна з теренів скіфів-орачів в Грецію. В Упаніс вливалось гірке джерело Екзампай, яке Геродот назвав скіфськими «святими/жертвенними дорогами». Пан – бог мандрівників, торговців, посланець богів та провідник душ у засвіти; фракійський аналог грецького Гермеса. Пан – сонце-мандрівник (санскр. pāntha) сьогодні є символом Вінницької обл., на гербі якого зображено сонце.

Автор: Галина Водяк

Словник гідронімів України[12]:

Уппа ріка – притока Чорної бас. Чорн. моря; Севастопольськ. міськрада Кримськ. обл. (ОАІМ); пор. Уппа, суч. с. Рідне Бахчисарайськ. р-ну тієї ж обл. (ОАІМ).

Панагія ріка – притока п. Гуви л. Бистрої, бас. Чорн. моря; Крим, м. Ялта (1910, РПГО, XIV, 745, 749; 1958, КТК); пор. мис Панагія на сх. бер. Керч-Єнікальськ. прот. Чорн. моря на Таманськ. п-ві (Сем., IV, 17).

Панасівка потік – притока пр. Кам’янки л. Оряви л. Опору п. Дністра; нп Коростів та Орявчик Сколівськ. р-ну Львівськ. обл.; Panaszówka (SG, V, 90; V II, 574, 837).

Панасова балка – притока п. Каратиша л. Берди, вп. в Азовське море (1862, ВТКТГ); Панасовъ (1799, АНГ, ПМУ); 2) р., п. рук. Самари л. Дніпра.

Паничева балка – притока п. Грузького Яланчика, вп. в Азовське море; Панычева (1853, ВТКЗВД).

Паніїв потік – притока л. Соляниці л. Байлови п. Помийниці п. Тиси л. Дунаю; с. Данилове Хустськ. р-ну Закарпатськ. обл.; 30-і рр. XX ст., Panijuv (Wiesner, 49, 62).

Панова балка – притока п. Сухого Бичка л. Бика п. Самари л. Дніпра (1863, ВТКХГ); Дніпропетровська обл.

Пановичий потік – притока л. Мокрянки п. Тересви п. Тиси л. Дунаю; Тячівськ. р-н Закарпатськ. обл.

Панська балки – притоки:

л. Криничної п. Мурому л. Харкова (Харківки) л. Уди п. Сіверськ. Дінця п. Дону; (1863, ВТКХГ; Машт., Дон, 47)
л. Середньої л. Дніпра; Панская (ВТКЕГ);
п. Айдару л. Сіверськ. Дінця і Дону; Панская (Машт., Дон, 60); Панский Яр (АС);
п. Розсипної л. Міусу, вп. в Азовське море; Панская (ВТКЕГ; 1894, ГКСУ— як л. Розсипної л. Широкої л. Міусу);
ріка, л. Пуцити п. Дністра; с. Вартиківці Кельменецьк. р-ну Чернівецьк. обл. (Карп., 160)

Панська Долина ріка – притока п. Дохни п. Пд. Бугу; Вінницька обл.

Панський балки – притоки:

п. Луганчика п. Сіверськ. Дінця п. Дону; Панский Яр (ВТКЕГ; Машт., Дон, 63);
потоки: 2) п. Бережниці л. Чорного Черемошу л. Черемошу п. Пруту; с. Бережниця Верховинськ. р-ну Івано-Франківськ, обл.;
потоки: с. Дора (тепер у складі м. Яремча) Надвірнянськ. р-ну Івано-Франківськ. обл.; 1786, Pański; Pański
яри: п. Рогані л. Уди п.Сіверськ. Дінця п. Дону; (1845, ПОЧ; 1845, КОЧ); Панесій (1863, ВТКХГ; Машт., Дон, 47);
яри: пр. Вільхової (у верхів’ї) л. Великої Кам’янки п. Сіверськ. Дінця п. Дону; Панский (Машт., Дон, 66).

Панський Макортет балка – притока л. Дніпра, проти о. Дубового; відома з 1779 р. (ССЕНО, 58); Дніпропетровська обл. (ІМСУ, Днп, 796); пор. с. Макорти Софіївськ. р-ну тієї ж обл. (там же, 836

Панський Розділ балка – с. Ломувате Черкаськ. р-ну й обл. (1966, МЕ).

Панський Яр балка – притока п. Комишувахи л. Севастянки л. Кринки п. Міусу, вп. в Азовське море; Панскій Яръ (ВТКЕГ).

Панські струмки – с. Притика Христинівськ. р-ну Черкаськ. обл. (OKIM)

Пантецька потік – притока л. Білого Черемошу п. Пруту л. Дунаю (Пантечійка).

Пантин ріка – притока п. Малого Серету л. Серету л. Дунаю; тече з лісу Пантин через нп Мигове Вижницьк. р-ну і Банилів-Підгірний Сторожинецьк. р-ну Чернівецьк. обл. (SG, V II, 846; X, 445; X II, 183); Пантонъ (ЮЗРГО); Пантина (Карп., ТГР, 20); Панти н (Карп., 160); 1886, Pantin; 1908, Pantinul; 1909, Pantyn (Карп., 160; Карп., Серет, 93).

Пантинець потік – притока п. Пантину л. Малого (Білого) Серету п. Серету л. Дунаю; с. Мигове Вижницьк. р-ну Чернівецьк. обл.; Пантинець, Пантинец (Карп., 60; Карп., Серет, 93).

Пантирець потік – притока л. Дурнинця п. Гропенця л. Бистриці-Надвірнянської л. Бистриці п. Дністра; тече в ур. Пантері, с. Зелена Надвірнянськ. р-ну Івано-Франківськ. обл. (Panterec; SG, II, 229; V II, 846) і с. Розтоки Косівськ. р-ну тієї ж обл. (Pantyгес, Pantyrski; Hrabec, 96, 184; Пантырец; WRG, III, 582).

Панченкова Лощина балка – витік Комишної п. Повної л. Деркулу л. Сіверськ. Дінця п. Дону (1900, СУ, 61); сл. Микільська, суч. с. Микільське Міловськ. р-ну Луган. Обл.

Панчина ріка – п. Яловичори п. Білого Черемошу п. Черемошу п. Пруту л. Дунаю; с. Шепіт Путильськ. р-ну Чернівецької обл.(Карп., 160).

Панчукова потч. – л. Дулятина п. Боржави п. Тиси л. Дунаю; с. Березники Свалявськ. р-ну Закарпатськ. обл. (1973, МЕ).

Панчукова Зворина потч. – л. Бранищ п. Лопушного л. Ріки п. Тиси л. Дунаю; с. Лопушне Міжгірськ. р-ну Закарпатськ. обл. (1971, МЕ)

Паншанка потік Івано-Франківськ обл. (кол. Коломийськ. пов.); Паншанка, Panszanka (WRG, III, 582; Hrabec, 101). –

Панюківський потік – п. Ропочева л. Сучави п. Серету л. Дунаю; с. Селятин Путильськ. р-ну Чернівецьк. обл.; Панюківський; 1909, Paniukiwskyj jar; 1938; Paniuchivschei (Карп., 160; Карп., Серет, 95).

Панянка ріки:

л. Десни л. Дніпра, перед гирлом р. Убідь; Чернігівська обл.; Паненка (Машт., Дн., 206);
пр. Ворскли л. Дніпра; Полтавська обл. (Марк., 415); м. Полтава. Паньків, -ового, ч.; потік, с. Голубине Свалявськ. р-ну Закарпатськ. обл.; 20-і pp. XX ст., Панькив (Петров, 42).

Паньківка ріка – л. рук. Дніпра, між о-вами Матвіїв і Фурсин на Надпоріжжі; Паньковка (Н РЗХ , 75); пор. оз. Паньківська Тоня там же (ВЗК, 185).

Паньова потік – л. Довгої л. Боржави п. Тиси л. Дунаю; смт Довге Іршавськ. р-ну Закарпатськ. обл.; Пан’ова (1972, МЕ); 60-і pp. X IX ст., Panova (Петров, 7); 20-і pp. XX ст., Пани (там же).

Панькевичів потік – л. Дідушкової Річки п. Чорного Черемошу л. Черемошу п. Пруту л. Дунаю; с. Красноїлів Верховинськ. р-ну Івано-Франківськ, обл.

[1] ΗΡΟΔΟΤΟΣ/Ἱστορίαι/ΒΙΒΛΙΟ Δ: ΜΕΛΠΟΜΕΝΗ /ΗΡΟΔ 4.52.1. https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/browse.html?text_id=30&page=104

[2] ΗΡΟΔΟΤΟΣ/Ἱστορίαι/ΒΙΒΛΙΟ Δ: ΜΕΛΠΟΜΕΝΗ /ΗΡΟΔ 4.52.1 – 4.52.4, 4.81.1. https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/browse.html?text_id=30&page=104

[3] Ἡσύχιος Ἀλεξανδρεὺς. Γλῶσσαι Ελληνικό λεξικό 5ος αιώνας μ.Χ. Режим доступу до ресурсу: https://el.wikisource.org/wiki/%CE%93%CE%BB%CF%8E%CF%83%CF%83%CE%B1%CE%B9

[4] Adamus. «Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum». Liber III, 19. https://web.archive.org/web/20050207105412/http://hbar.phys.msu.su/gorm/chrons/bremen.htm

[5] Bartholomae C. Bartholomae altiranisches wörterbuch. Christian Friedrich Leonhard Bartholomae. Strassburg: Trübner, 1904. – S 662-773. (PDF scriftarv.no)

[6] Географія Клавдія Птолемея III.4. cтор.162, 194. [Κλαύδιος Πτολεμαῖος – грецький текст]. Πανορμος – сучасне Палермо, Сіцилія. https://books.google.com.ua/books?id=4ksBAAAAMAAJ&printsec=frontcover&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=true

[7] ΗΡΟΔΟΤΟΣ / Ἱστορίαι / ΒΙΒΛΙΟ ΒΙΒΛΙΟ Ε: ΤΕΡΨΙΧΟΡΗ / ΗΡΟΔ. [5.1.1], [5.12.1] – [5.17.1]. https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/browse.html?text_id=30&page=124

[8] SANSKRIT-ENGLISH DICTIONARY FIRST EDITION 1899 Ingreat Britain Reprinted Lithographically – Oxford: Oxford University Press, 1956, 1960. – 1334 с. [Udan. стор.183]

[9] Ammianus Marcellinus § 22.8.26. «Behind these dwell the inhabitants of the Cimmerian Bosporus, where Milesian cities are, and Panticapaeum, the mother, so to speak, of all; this the river Hypanis washes, swollen with its own and tributary waters». https://topostext.org/work/493

[10] Ἡσύχιος Ἀλεξανδρεὺς. Γλῶσσαι Ελληνικό λεξικό 5ος αιώνας μ.Χ. Гермес триголовий (Ἑρμῆς τρικέφαλος) – Аристофан у «Трифалах» (фр. 553). Це сказав комічний актор, оскільки чотириголовий Гермес був утверджений у тріаді <у> Керамікосі. (Ἀριστοφάνης ἐν Τριφάλητι (fr. 553). τοῦτο ἔφη παίζων κωμικῶς, παρόσον τετρακέφαλος Ἑρμῆς ἐν τῇ τριόδῳ τῇ <ἐν> Κεραμεικῷ ἵδρυτο). https://el.wikisource.org/wiki/%CE%93%CE%BB%CF%8E%CF%83%CF%83%CE%B1%CE%B9

[11] ΗΡΟΔΟΤΟΣ / Ἱστορίαι / ΒΙΒΛΙΟ ΒΙΒΛΙΟ Ε: ΤΕΡΨΙΧΟΡΗ / ΗΡΟΔ. [5.7.1]. https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/browse.html?text_id=30&page=125

[12] Словник гідронімів України / АН УРСР, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні, Укр. ономаст. коміс.; уклад.: І. М. Железняк [та ін.] ; редкол.: К. К. Цілуйко (голова) [та ін.]. – Київ: Наук. думка, 1979. – 779, [2] c.