Скіфська мова (част.V) і словник Абаєва

20.08.202427.09.2024 Галина Водяк

Скитиянська (скіфська) мова – самостійна північна палеопричорноморська мова індоєвропейської мовної сім’ї.

В попередній статті «Скіфська мова (част.IV) і словник Абаєва. Сколоти та паралати» я розповідала про те, що гіпотечиний перехід «Д» в «Л» у словах «сколоти» та «паралати» є поширеним загальним індоєвропейським явищем, тому не може бути безапеляційною ознакою належності скитиянської мови до південно-східних іранських. Також я розпочала серію розгляду суперечливих моментів у словнику Абаєва В.І. та інших, яких я називатиму «етимоляпами». Перший «етимоляп» стосувався самоназви скіфів «сколоти» або «саки» та ігнорування науковцем повідомлення Геродота, в якому фігурувала саме перша назва.

Не буду робити довгих вступів, адже ця стаття є продовженням попередньої, і перейду до наступних етимоляпів.

ЕтимоЛяп 2.

Про скіфського правителя Лукаса і річку Лукас.

В процесі створення цього розділу я розглянула також ймовірний зв’язок між гідронімом Ургіс (з Історії Геродота) та походженням назви річки Харків, а також деякі дефініції щодо назви річки Тирас (Дністер) та Турунчук.

Абаєв В.І. у своєму скіфо-сарматському словнику переплутав назву річки Лукос Λύκος (грецькою “вовк”) Вовча, з іменем діда Анахарсіса Лукою (Λύκου). Геродот[4.76.6], [4.123.3].

Був у Скіфії цар Лука і річка Лукас, що грецькою мовою означала Вовча. Тому Абаєв вирішив, що дід Анахарсіса називався не Лука, а Wærxæg, що мало звучати, як Varka. А знаєте чому “Варксаг”, або Варка? Бо він перевів слово “ВОВК” з грецької на свою рідну осетинську мову. Тому, використовуючи подібний “науковий” підхід, я як прихильниця автохтонних гіпотез щодо походження скіфів, прийшла до “висновку”, що дід Анахарсіса (Лукос) називався Вовк, що мало звучати, як Вільк на староукраїнський манір. Вілкове назване на честь Вілька, діда Анахарсіса, та річки Вовчої. А якщо увімкнути фантазію, то Більське городище також, як і усі з прізвищем Більські, колись були Вільські. Адже в старогрецькій мові не було літери “в”, вона тоді передавала звук “б”. Літеру «в» давньогрецькій мові передавали через «ύ» (у, і, в). Не забувайте, що карпатські неври, які у скіфські часи переселились у Більське городище, за розповідями Геродота, вміли перетворюватись на вовків. Крім того, якщо сильно “науково” постаратись, то й назву річки Харків, яка відома з 16 ст., можна протрактувати, як згадку про скіфського мудреця АнаХАРСіса, або корінь «хара» – радість. Читайте «Скіфська мова. Анахірсіс…»

Звісно, я іронізую. Але те, що Абаєв з грецької переклав на осетинську, я переклала на староукраїнську. Ну а з Анахарсісом щодо Харкова примудрувала.

Далі без іронії.

Річка Харків – це, мабуть, річка Ургіс, про яку згадував Геродот в старогрецькій традиції читання. Сьогодні цю назву передають через новогрецьку мову у латинізованій формі через придиховий звук “г” – Гіргіс.

Є у мене підозри, що назва річки Гіргіс, яка в Історії Геродота давньогрецькою читалась, як Ургіс – Υργις, Ύργης мутувала в часи міграції аланів (салтівська культура) до назви Аргіс (аналогія з річкою Ардон, с.Аргудан), або від фракійців “артас-річка”, а в часи середньовіччя додалося придихове “х” на початку слова, а в середині – “г” стало “к”. От Вам і топонім “Харків”. Прикладом подібного чергування «Ур-Ар» є назва річки Урвань в Кабардино-Балкарії, яка мала також назву Арвань (Аруан).

За Геродотом [4.57.1] річка Ургіс вливає свої води в Танаїс (в річку Дон через Сіверський Донець). Ну а Сіверський Донець інколи пов’язують з назвою Геродотової річки Сургіс Σύργις[4.123.3] і навіть з Танаісом (Доном).

Річка Ургіс впадала у Сургіс, а Сургіс – в Танаїс, тобто послідовність впадіння річок: Харків (через Лопань) – Сіверський Донець – Дон. Ургіс міг стати Аргісом за тією ж схемою, як термін Урарту мутував до терміну Арарат. Я вже колись розповідала, що з до античних часів у нас могли зберегтись “УР” гідроніми (наприклад, річка Урич в Україні та Ур річки в Європі). Крім того, у словнику фракійської мови “юрас” (“iuras”) – вода і ріка та “артас” (arta(s)) – річка. Та й Тірас (Дністер) у давньогрецькі часи звучала, як Турес (Τύρης), через “Ур”.

З фракійської “turm” – “біг”, а в індоарійських (за Абаєвим) tura – швидкий, сильний, ярий. Тобто, і з фракійської, і з індоіранських мов, Турес – це швидка річка, річка, що біжить. Згодом річку Турес почали називати СТРімким ДніСТРом. Окрім того, слово “УРочище”, як природна межа, спочатку стосувалась висохлих русл річок, ярів, а потім й гір та ін.

Ну і наостанок про цікаві збіги. Неври-вілки (вовки) спочатку жили біля витоків Дністра (Туреса), які знаходяться в селі Вовче біля Турки, але їх прогнали змії аж на землі будинів, які локалізують на сьогоднішній Полтавщині (Більське городище). Також цікаво, що в Молдові новостворений рукав Дністра назвали не Дністрець, чи Тирасець, а Турунчук. Пошуки етимології в турецькій мові декого привели до слова turuncu – апельсин, адже в Мармарисі є курортне селище Турунч. Але які апельсини в Молдові? Корінь Тур був присутній в нашій мові ще до тюрків, зокрема в античній назві річки Дністер. Новостворений рукав Дністра – Туруса був “сином” цієї річки. Суфікс -чук додавався до українських прізвищ, які вказують на професію предка, коли мова йшла про дітей чи учнів цих людей: Син Столяра – Столярчук, Палія – Палійчук, Коваля – Ковальчук, Кухаря – Кухарчук, або від етнографічної групи пращурів та їх розміщення: бойки – Бойчук, залісся – Заліщук. Але пантюркісти Вам скажуть, що суфікс “чук” від булгар або від татар, а якщо їм сильно допечете, то скажуть, що від чукчів. Насправді з цього приводу цікавить думка різних дослідників.

Дослідження походження слів, етимологія – дуже суперечливий розділ порівняльно-історичного мовознавства. Інколи аргументи визнаних лінгвістів нічим не кращі від тих, хто займається “народною етимологією”. Абаєв В.І. вважав, що алани нащадки скіфів, а я вважаю, що українці є спадкоємцями скіфів. Тому він шукав насамперед аналогії для скіфських слів в Азії, а я в Європі. Тому Лука, дід Анахарсіса, або прийняв грецьке ім’я Лукас (вовк), або називався по нашому Вільк, але не осетинською Wærxæg або Варка. Чому ми не можемо припустити, що ім’я для скіфського аристократа могла обрати матір з місцевих елінів, фракійців, неврів або будинів та ін..? Наприклад, дружина Аріапейта, матір Скіла, була істрійкою, яка навчила свого сина грецької мови та письма [4.78.1]. Греки інколи також називали своїх дітей на скіфський манір, наприклад, Скілак з Каріанди, давньогрецький дослідник, письменник і мандрівник кінця VI – початку V ст. (Σκύλακα ἄνδρα Καρυανδέα, Hrd. 4.44.1).

Тому ще раз процитую Абаєва, цього разу мовою оригіналу: «значительный процент скифских собственных имен не удается все же объяснить из иранского».

Від себе додам, що навіть ті імена, які найкраще трактуються з допомогою іранських мов, або санскриту, можна пояснити за посередництва інших мов, і не тільки індоєвропейських. Відомі спроби шукати якісь паралелі в різних тюркських та малодосліджених абхазо-адигейських мовах Північного Кавказу. Крім того, модні віяння на імена не завжди є ознакою мовної належності. Зокрема, корінь «Ар» – «Арій» серед власних імен в залізну добу був поширений не тільки в Ірані, серед скіфів, але й, наприклад, серед етрусків. А ім’я скіфського династа Савлія можна назвати фракійським, якщо заглянути у словник Гесихія, де серед фракійських племен були «саври», а сагайдак грецькою або фракійською називався «савлатер» (σαυλάτηρ), тобто його ім’я тотожне Сагайдачному.

Довідник[1]:

Ανάχαρσης – Анахарсес – Анахарсіс – скіфський мудрець з роду басилевсів, дядько скіфського царя Ідантирса (Ідантура). [Геродот 4.76.1 – 4.77.1]
βασιλιά των Σκυθών Ιδανθύρσου – Басилевс (цар) скіфів Ідантурс, Ідантирс. Син Савлія. який вбив Анахарсіса, свого брата. [Геродот 4.76.6]
Σαύλιος – Савлій – батько царя Ідантурса [Геродот 4.76.6]
Γνούρου (у формі відмінювання) – Гноур – батько Анахарсіса, син Лукаса, онук Спргапейта [Геродот 4.76.6]
Λύκου (у формі відмінювання), Λύκος – Лукас Hrd. – дідусь Анахарсіса і назва річки [Геродот 4.76.6], [4.123.3].
Λύκος, Ὄαρος, Τάναϊς, Σύργις – Лукос, Оарос, Танаїс, Сургіс – річки, що впадають в Азовське море (Μαιῆτιν) і витікають з землі тисагетів (Θυσσαγέται) [Геродот 4.123.3]
Σπαργαπείθη – Спаргапейт [Геродот 4.76.6]
Σκύλακα ἄνδρα Καρυανδέα – Скілак (Скулак) людина з Каріанди, [Геродот 4.44.1]
Σκύλης – Скіл, (Скул) [Геродот 4.78.1]
Ὄρικος – Орік [Геродот 4.78.2]
Αριαπείθη – Аріапейт, цар Скіфів, який одружився з з істрійкою, скіф’янкою і тракійкою. Мав трьох синів Скіла, Октамасада та Оріка від різних жінок. [Геродот 4.78.1 – 4.78.2]
Σαῦραι – ἔθνος Θρᾴκιον – Саври (саураi), фракійський етнос [Гесихій].
Σαωκίς – ἡ Σαμοθράκη οὕτως ἐκαλεῖτο τὸ πρότερον – Саокіс – раніше називали Самофракію [Гесихій].

Скіфські царі

Ось генеалогія скіфських царів з ассирійських джерел та історії Геродота, окрім першопредків Таргітая та його синів Ліпоксая, Арпоксая і Колаксая.

В першій частині династія Прототія, який ймовірно взяв за дружину ассирійську принцесу.

В другій частині династія Спаргапейта (Σπαργαπείθης) з історії Геродота, який був прадідом тих скіфських царів, які протистояли вторгненню перського царя Дарія I в 513 р. до н.е. Щонайменше, цар Іданфірс (Ідантур), головний очільник у війні з персами, описаний в генеалогічній легенді, як пра-правнук Спаргапейта. А батьком Ідантура був Савлій, брат Анахарсіса, про яких збереглась братовбивча легенда.

В третій частині, через 100 років з’являється ще один Спаргапейт, цар агатирсів, який убив скіфського царя Аріапейта, сучасника Геродота. Всі ці генеалогічні легенди Геродотові розповів представник Аріапейта, якого звали Тімней (Τύμνεω). На схемі я цього Спаргапейта не позначила.

Найцікавіше, що син цариці массагетів Томіріс мав подібне ім’я Спаргапіс (Σπαργαπίσης).

В цій статті я також зупинюсь на етимології цього широко поширеного в античні часи імені (дивіться «ЕтимоЛяп 7). Через іранські мови трактування імені Спаргапейт – «подібний юній лозі» абсолютно неприйнятне. Дехто трактує авестійське слово фраспарега frаsраrǝɣа – “паросток”, давньогрецьке аспарагос (ἀσπάραγος) – спаржа, “пагони рослин”, як термін “нащадок”. Але це дуже метафоричне трактування. Одним словом, “шпарагівка”, якось не вписується в мої уявлення про утворення імен.

ЕтимоЛяп 3.

Про скіфське слово «Оіор» – людина, «пата» – вбивати та осетинське Μάμμαρος, а також про термін «савромати».

Щодо назви амазонок “Ойорпата” (вбивці людей, чоловіків) Абаєв В.І. використав той самий метод “призначення” осетинського слова замість скіфського, про який я розповідала в попередньому розділі стосовно назви ріки і царя Лукаса.

Геродот розповідав, що зі скіфської мови «ойор» – людина, «пата» – вбивати. Але Абаєв В.І. вирішив, що античний автор усе переплутав, адже в осетинській мові МанМар (див.Μάμμαρος похідне від Μάνμαρος) – вбивця чоловіків, а скіфи, на його думку, мали розмовляти праосетинською мовою, котра іранська. Ще й замість «ойорпата» автор запропонував “ойроМарта” (οἰρόμαρτα = vīra-mār-ta,«мужевбивці), або ὁρμάτoι «мужеубивці у скіфів» з посиланням на Гесихія, який жив і писав за 1000 років після Геродота, у 5 ст. (зберігся перепис 15 ст.).

Зі словника Гесигія <ὀρμάται> οἱ ἀνδροκτόνοι. Σκύθαι (Hdt. 4, 110,1) – вбивці людей, чоловіків.

Думаю, що моє трактування “ойорпата”, як “убивця людей оріїв” стосовно амазонок, має не менш логічне підґрунтя, аніж подібні етимологічні реконструкції. Цікаво, що слово з грецького словника 5 ст. «ОрМатай» (амазонки), перегукується зі «СавроМатами». Якщо пригадати, що в лексиконі Гесихія саври (Σαῦραι) – це фракійський етнос, то слово «СавроМати» (Σαυρομάται) може означати – «вбивці фракійців», а ОіорПата скіфською мовою – вбивці оріїв (орачів).

Зверніть увагу, що в ймовірній сарматській формі зі скіфського слова «Ойор» – «людина» залишилось тільки «Ор» – «людина», а замість «пата» – «ма», похідне від «мар» у значенні вбивці. Етимологія слова «мара» походить від протоіндоєвропейського кореня *mar- чи *mor – «смерть».

Чому Гесихій викинув «оі» зі складу слова «Оіор»? Думаю, що він його розцінив, як неозначений займенник, який використовувався в грецькій мові. А в корені «ор» він побачив щось питомо «скіфське».

В давніх грецьких діалектах «ої» та «оі» часто використовували, як самостійний займенник (ми, ті, ці, хто, котрий), так і у складі слів у невизначеному значенні (якась людина), аналогічно до використання в німецькій мові “ман”. Тому у скіфській мові «оі» – це неозначена форма для слова «людина».

Наведу приклади саме зі словника Ісихія (Ἡσύχιος Ἀλεξανδρεὺς):

Οἷος – хтось, будь-який, окремий, якась людина (ὁποῖος. ἢ μόνος r Svg)
Οἱ εἰς τὸ γόνυ – ті, що на колінах (“ой” в значені “ті” – ἦν συνθέματος στρατιωτικοῦ ἐπώνυμον – це було військове прізвисько.
Οϊζύομεν – ми живемо, ми страждаємо. Ої – ми (κακοπαθοῦμεν–страждаємо, πάσχομεν –живемо.)
Οιη δέ – ці, котрий. Оі – ці (τὰ αὐτά. ὁποία δέ).
Οἵ κέ ἑ – хто він. Ої – хто.
Οἵτινες – (котрий) αὐτόν (він) (Ι 155)
Οἴκοθι – родина, похідне від “всі, хто в будинку”. [ἐν οἴκῳ (Α 113) ASvg
Οἰνᾶτις – Артеміда Аргейська. Ἀρτέμιδος τῆς ἐν Οἰνόῃ τῆς Ἀργείας <ἐπώνυμον> (Eur. Herc. 379?)
Οἶνος – Діонісій. Διόνυσος <οἵω> хто я (ὁποίω)

Ойтілос – Οἴτυλος (словник Гесихія) – поліс, місто різних людей, місто-держава, міська громада (πόλις (Β 585) r). Саме тому я переклала назву скіфських земель “Oium”, яку залишив нам історик VI ст. Йордан у формі пізньої латини, як “країна людей”.

Цікава еволюція терміну, або помилки переписувачів. Адже у 5 ст. до н.е. за Геродотом скіфське ОіОрПата – вбивця людей, а через тисячу років за Гесихієм “ой” відпало, залишилос «ор», а замість «пата-вбивця» залишилось «матай» – «Ор-Матай». На мою думку, «Ор-Матай» викликає певні паралелі з терміном «Сар-Матай» (сармати).

Тобто, можна припустити, що скіфи називали амазонок «ойорпата», алани – «манмарос», а сармати – «орматай»(?). Тут слід зауважити, що “ман” у значенні “людина” має давнє індоєвропейське коріння, тому не можна цей корінь вважати ознакою іранськості певної мови. Я переконана в іраномовності більшості аланських племен (під збірною назвою “алани” могли бути включені також інші етномовні групи Передкавказзя), але маю сумніви щодо «іраномовності» скіфів України.

Навіть якщо вважати, що корінь ор-орій (орач, плуг грецькою “аротро” – άροτρο) мої творчі домисли, то беззаперечним залишиться один факт, що (за Геродотом) слово “людина”, “чоловік” скіфською мовою “Oior” є унікальним і безсумнівно не іранським і не тюркським.

Етимоляп 4.

«Дана» – ріка, ДанаПР і АРПоксай – суперечливі моменти. Цар скіфів Ідантур (Іданфірст).

Дана, як «ріка», та теонім має загальноіндоєвропейське коріння і зустрічається не лише на іранському ґрунті. Проте, Абаєв мав рацію, коли помітив, що «дан»-«ріки» найчастіше корелюють зі спадком скіфів та алан, хоча в різній формі. У скіфів в Північному Причорнор’ї «Дана» на початку назви (Данапр, Данастр, Данубій), а на Кавказі – в кінці (Ардан, Дудардон, Аргудан).

Проблема в тому, що термін «дана», як власне скіфська назва, якою вони назвали ріку Дунай (Данусіс), вперше фігурує у праці «Етніка» пізньоантичного автора VI ст. Стефанія Візантійського[2]. Натомість в доскіфський період античний автор Гесіод (VIII ст. до н.е.) вже знав про річку ЕріДан на захід від Дністра [Theogony, 334][3]. А Геродот пізніше повідомив, що ця річка ІріДан, (строгрецькою Ерідан, Арідан – Ἠριδανὸς) впадає в Північне море з островів якого привозять олово та бурштин [Геродот, 3.115.2][4].

«Дана» – «ріка», не є винятково іранським словом. Паралелі в українській мові проводять зі словом “дно”. Але автор переконаний, що «іранське» dānu «річка», що збереглося в назвах Дону, Дніпра, Дністра і Дунаю є також дуже переконливим «записом», залишеним скіфами. При цьому наголошує, що в інших іранських мовах, окрім скіфської та осетинської, «dānu» є маловживаним терміном. Натомість на сході та півдні Ірану поширений термін «rauda».

Абаєв В.І.:

«Іранське dānu «річка», що збереглося в назвах Дону, Дніпра, Дністра і Дунаю є також дуже переконливим «записом», залишеним скіфами».
«Ми бачимо зазвичай, що там, де скіфська мова виявляється оригінальною і протистоїть іншим відомим іранським мовам, вона змикається з осетинською. Для «річки» ми знаходимо в скіфській маловживаній в інших іранських мовах dānu (ос. don), тоді як широко поширена на півдні та сході Ірану «rauda» не залишила, мабуть, жодного сліду.
«Іншою, вже зовсім оригінальною назвою для «річки» було porata, що закріпилося в давнину за Прутом, а в осетинському, що збереглося в загальному значенні: ford «велика річка», «море». Абаєв В.І., ст. 62.

Термін “Дана” у значенні ріки до осетин потрапив від алан, а до алан – від скіфів, адже в інших іранських мовах його не використовували у цьому значенні щодо назв гідронімів, тому скіфська мова є оригінальною. Другою такою ж оригінальною назвою для “ріки” є Пората, яка на думку автора потрапила до осетин у формі «ford» – «велика ріка», море. «Мы видим обычно, что там, где скифский язык оказывается оригинальным и противостоит другим известным иранским языкам, он смыкается с осетинским», – зазначив Абаєв В.І.»

Етимоляп я вбачаю у тому, що Абаєв В.І., хоч і пов’язує Дана-ріки зі скіфами, водночас заперечує той факт, що авестійське або давнє індоєвропейське слово «дану» скіфи використовували у значенні «вода» і «ріка», в чому сам собі суперечить. Натомість для скіфського слова ріка він призначив «АП», воно ж в автора і «АП» і «АВ» ( див. в словнику Абаєва āр- ‘вода’ (→af→av). Але у нас немає жодних античних і пізньоантичних свідчень про «АП» – «воду» у скіфів. При цьому автор начебто скіфське «АП» витягнув з осетинського слова АВ-Дев (æv-dew) – демон водяний. Натомість у Геродота Апі (гр.Ἀπί) – це богиня землі, а не води, і відповідає вона грецькій Геї – землі (грецькою Γη – земля).

Цитую Абаєва В.І.:

«dānu ‘річка’, авест. dānu- ‘річка’, ос. don ‘вода’, ‘река’. На відміну від осетинської, де в одному слові збігалися значення «вода» і «річка» дон (из dān), скіфською для «води» було інше слово, див. «АП.»

Для порівняння процитую також пізньоантичного грецького граматика VI ст.. Стефанія Візантійського в контексті скіфів та появи назви річки Дунай:

«Danubis або Danusis (Дунай): річка Істрос колись називалася Матоас. Але після нещастя, яке спіткало скіфів <при переході>, вона отримала це ім’я (Данусіс). У перекладі на грецьку мову Матоас означає «річка щастя» (αἴσιος – сприятлива), оскільки <скіфи> не зазнали жодного нещастя попри часті переходи. <Ім’я> Данусіс трактується як гріх, який має причину»[5].

Дуже ймовірно, що у словнику Стефанія Візантійського опосередковані згадки про річкову богиню Дану, яка покарала скіфів під час невдалої переправи через Істр (Дунай).

Якщо прийняти думку про те, що скіфи річкову богиню називали Даною, тоді й ім’я скіфського царя Ідантура (ΙἸδάνθυρσος / Ἰδανθούρας) можна буде етимологізувати, як «Дана дає (силу) ярість», адже корінь Тур (за Абаєвим) – швидкість і сила.

«Tura ‘швидкий’, ‘сильний’, давньоіндійське turá-, перс., курд. tūr ‘затятий (ярий)’:

∽ Τυρ́ ας, Τύρης, ‘давня назва Дністра’ (Геродот та ін.) «швидка». (Абаєв (Фасмер, 61))

Не забуваймо, що ТУР – це не тільки міць, а й назва зубра, бугая. Тур – це дикий бик, який є втіленням неприборканої сили та енергії. Основою цього терміну була давня морфема «Ур», яка передавала стихію води, бУРління води. Зокрема, в словнику гідронімів України 1979 року перелічено такі Ур-річки: Уразова, Урвихвіст, Урдянець, Урив, Урицький, Уріч (Урічанка), Уркуста, Урля, Урсоя. ТУР-гідронімів в Україні було неймовірно багато. З їх переліком можна ознайомитись в кінці тексту у розділі «Додаткова інформація». Також варто звернути увагу на фракійські терміни turm (турм) – біг і iuras (юрас) – вода, про які я згадувала в попередній публікації.

До речі, в українській гідронімії можна знайти підтвердження тотожності кореня «ТУР» і «ВИР» (вір – нурт, круговерть води). Наведу приклади. Одна й та ж притока Сіверського Дінця називалась водночас то Турушок, то Вирушка. Назва села Вірля Житомирської обл.. походить від назви річки Урля (л.п. Случі, п.п. Горині, п.п. Прип’яті, п.п. Дніпра). На початку XX ст. зафіксовано назву села Урля, сьогодні – Вірля[1].

ДанаПР і АРПоксай. Метатеза Фр (пр.) – Рф (рп).

Процитую надзвичайно цікаве спостереження Абаєва В.І. щодо зачинателя роду катіарів і траспіїв Арпоксая, одного з легендарних синів скіфського першопредка Таргітая (Ἀρποξάϊος οἳ Κατίαροί τε καὶ Τράσπιες):

«У назві Дніпра Δάναπρις і в імені одного з легендарних родоначальників скіфів ‘Aρπόξαις ми знаходимо осетинське слово arf (з āpra, ārpa) ‘глибокий’, в інших іранських мовах не зазначене».

Отже, Арпоксай – арф – в осетинській мові «глибокий». В імені Арпоксая (’Aρπόξαις), сина Таргітая, Абаєв розшифрував осетинське слово arf (из āpra, ārpa) ‘глибокий’, але не знайшов його в інших іранських мовах.

Але чому ж тоді Арпоксай не від слова «Арфа», яке означає не тільки музичний інструмент, але й «спадкоємець» у германських мовах? Слова «арборка» і arbórz – «спадкоємець” використовували також в деяких слов’янських мовах. Тому стоїть питання, чому саме «глибокий цар»? Можна ще й термін для мисливського списа згадати «Гарпу́н» (harpoen). Чому не «цар-спадкоємець», або «цар-спис»? Скіфи сусідили не лише з Передкавказзям, але й західноєвропейськими племенами.

Історію скіфів нам розповіли греки. В давньогрецькій мові «арпа», «арпе» (ἅρπη) – хижий птах (яструб, сокіл, орел),серпоподібний меч; арпактіко (αρπακτικό) – хижак, хижий птах, «вовк» зі світу птахів. Можливо, саме це значення Геродот хотів передати в імені Арпоксая.

АРФ – «глибокий», зі слів Абаєва В.І., в інших іранських мовах не зустрічається. Тобто, Арпоксай – НЕ іранське ім’я.

Щодо назви річки Дніпро читайте статтю «Походження терміну Сколоти, Дана-Дніпро і Стрімон-Стрий».

Етимоляп 5

Ар, Арій – ознака належності до індоарійських мов?

Щодо імен скіфських царів Арпоксая, Аріанта, Арріапейта, Аргота висловлю деякі свої міркування, аби переконати читача, що мода на імена навіть в період античності виходила далеко за межі певних етносів.

Корінь Ар – Арій в залізну добу був поширений не тільки в Ірані, але й, наприклад, серед етрусків (імена – Аріана, Арант, Арнтлі, Арнза, теонім – Аріл, сокіл – Архатос або Ареатос)[7]. Тому складник “ар” і “аріа” у власних іменах не може слугувати маркером іраномовності. Нагадаю, що етруски за своїм походженням пов’язані з протокельтами бронзової доби і лише частково з попереднім неолітичним населенням (фермерами Старої Європи). Гіпотези про їх міграцію з Анатолії НЕ знаходять підтверджень в генетичних дослідженнях. Серед правителів давньої Спарти також можна знайти чимало Ар-імен: Архелай, Арей, Арістон, Архідам.

Щодо «āpra» в назві річки Дніпро (в Δάναπρις, ’Aρπόξαις) та осетинське “arf” – глибокий…

Слід зауважити, що у слові Данапріс “апр”, а не “арф”, автор використав не лише перетікання між “п” і “ф”, але й перестановку звуків місцями (метатезу). В українській мові Дана-пре (перти через пороги), Дана-прудкий. А що в осетинській? «Arf». Застосування метатези поширене фонетичне явище в запозичених словах, але цьому методу в цьому випадку можна, як і довіряти, так і піддавати великим сумнівам. Якби Дніпро називався ДанАРп, то у мене б жодних запитань не виникало, але маємо в джерелах форму ДанАПр.

Етимоляп 6

«Aspa» – «кінь» у 10 іменах???. Spaka – собака.

Іранського слова «aspa» – «кінь» НЕМАЄ у складі 10 імен ані скіфських царів, ані інших етнонімів з писемних джерел. Це радше імена з епіграфічних пам’яток Боспорського царства, які не завжди стосувались саме скіфів. Проте, з ассирійських текстів скіфський полководець Išpakâi ймовірно відповідає боспорському імені Aspak, яке відоме з написів Танаїсу, та означає кіннотник, вершник. Думаю, що це етимологічне трактування можна вважати надійним. Але про які 10 імен веде мову Абаєв В.І.?

Двоскладове скіфське слово «аріма-споу» («ἄριμα-σποῦ» – одне око) не має словотвірної основи «аспа». А булгарський правитель 7 ст. Аспарух, якого розглядає автор, персонаж з іншої епохи, хоч і з постсарматським корінням.

Проте, процитую Абаєва В.І в цьому контексті:

«Чудовим «визначником» є також відомий іранський кінь aspa, без якого не можна собі мислити іранський ономастикон. Десять скіфських імен, що містять це слово, можуть задовольнити найвибагливішого експерта».

Думаю, що ассир. Išpakâi скіф. Aspak – укр. верховий, вершник (схоже ім’я (грец. Ἀσπάκου > Ασπακος) відоме з епіграфічних пам’яток Танаїса».

Що нам відомо про авестійський термін «aspa» – кінь? Це слово споріднене з санскритським терміном з Рігведи «aśva» (ашва, अश्व) – кінь, яке також було присутнє в мові пруських литовців (ašvà), в протогерманських мовах реконструюють «ehwaz», в праслов’янських «*éśwā». Мусимо визнати, що українська мова не зберегла для означення «коня» ані слова «асва», чи «ашва» з індоєвропейських часів, ані «аспа» зі скіфських та сарматських періодів історії. Хоча, якщо вдатись до етимологічних фантазій, то з допомогою метатези можна перетворити скіфське ім’я Ішпакай в українське слово «шкапа» – худий кінь.

Моду на імена, в яких використовують іранське слово «аспа» – кінь, могли принести кіммерійці. Зокрема, ім’я кіммерійського царя відомого з ассирійських джерел Teušpâ (Теушпа, 679 р.до н.е.), можна тлумачити через іранське слово *tava(h), «сила» + aspa, «кінь». Янош Гармата це ім’я трактував, як Tavispaya , що означає «набухаючий силою», а Аскольд Іванчик, як Taiu-aspa «викрадач коней». На жаль, запропоновані етимології імен кіммерійських царів — Teušpa , Tug/k/Dúg/k-dam-mì-i та Sa-an-dak-KUR-ru (читай Sandakšatru ?) — не є цілком надійними, однак вони могли бути іранськими (Д’яконов, 1981, стор. 112).

Окрім пропонованої етимології «аспа-кінь», щодо імені скіфського аристократа часів близькосхідних походів Ішпака – Іспака існують гіпотези про зв’язок зі словом «spaka» – українською «собака», яке походить з мови мідійців (західні іранці).

την γὰρ κύνα καλέουσι σπάκα Μῆδοι – бо мідяни називають κύνα (собаку) σπάκα (спакою). Геродот I, 110.
У нього була служниця дружини, та ім’я цієї жінки, яка жила з нею, по-грецьки звалося Кіна, по-мідійськи – Спако; бо мідяни звали собаку спака. [1.110.2]

Проте, це слово було відоме в 5 ст. грецькому лексикографу Гесихію (Ісихію) Олександрійському не тільки у значені «собака», але й «сфінкса», лева з головою людини, найчастіше жінки. Ця етимологія не підходить, хоча б тієї точки зору, що собака і сфінкс жіночого роду. У Геродота «Спака» також ім’я жінки. Коли ми його запозичили? Не знаю. Можливо, скіфи ним і користувались, але це лише на рівні здогадок. Контакти скіфів з мідійцями описав Геродот.

Спака <σπάκα> κύνα. ἢ σφίγξ – собака або сфінкс (Гесихій).

Щодо імені скіфського вождя Ішпакая, існують припущення інших дослідників, що ассірійці принизливо називали його «син собаки». Це має сенс. Античні автори не знали ніякого Ішпакая. Це ім’я відоме лише з ассирійських джерел. Напевно це прізвисько вони йому вигадали. Але згодом цар Асирії Асархаддон уклав військовий союз зі скіфським царем Прототієм, і ймовірно, династичний шлюб. В ті часи ми вже зустрічаємо в ассирійських джерелах ім’я Партатуа (Прототій в Геродота).

До речі, слово «kuti» – собака також не знайдете в мові скіфів, хоча не виключено, що воно було в аланів, адже щось подібне Абаєв В.І знайшов у мові осетин. Але у скіфів собака – παγαίη. Етимологію стосовно топоніма з Географії Клавдія Птолемея «Кісаї» (Κύσαιον) в Криму через слово kuti – собака вважаю сумнівною, хоча й цікавою. Щонайменше, у нас немає підстав стверджувати, що слово «kuti» – скіфське, а топоніми з географії Клавдія Птолемея описують часи Європейської Сарматії. Крім цього, я не пригадую, щоб населені пункти називали на честь собак. А от «вовчі» були.

У словнику Гесихія є термін «пагей», «пагаіе» (παγαίη) – собака скіфський (κύων. Σκυθιστί). Найімовірніше треба розглядати корінь «пага», який дорівнює частині «бака» у слові «собака». У мідійців схожий термін «спака» – собака.

Тобто, ім’я одного зі скіфських воєвод часів близькосхідних походів Ішпакая можна трактувати, як «вершник», з допомогою іранського слова «аспа» – кінь. Але серед скіфських царів більше жодного подібного імені ви не знайдете. Ще одне і’мя – Харасп з нумізматичних джерел, що означає з грецької «хара» – радість, “сп”- ? або «аспа» з іранської – кінь, але немає одностайної думки, чи цей надпис на монеті стосувався саме скіфів. В вікіпедії пишуть, що Л. І. Тарасюк переклав ім’я Хараспа як «власник сірих коней». В якій мові “хар” – це сірий? Можливо, “сп” в кінці слова мало інше смислове навантаження, а не “аспа”?

Ім’я Харасп походить з монет задунайської Скіфії в Добруджі 3-2 ст. до н.е. Спочатку монети знайдені в Добруджі вважали гетськими. Але імена викарбувані на них натякали на скіфське та іранське походження, тому їх ввели в науковий обіг, як “скіфські царі Добруджі”. Серед цих імен василевси Каніт, Тануса, Акроса, Харасп, Еліс (Айліс) і Саріак. Але ні одного з цих імен ви не знайдете у творах античних авторів. Появу цих скіфських царів в Добруджі датують з 253 р. до н.е.до 168 р. до н.е. Серед іранських за походженням вважають ім’я Саріакос, де з іранської “сара” – голова, головний. Корінь “сар” – це окрема тема, адже зустрічається в хетто-лувійській ономастиці індоєвропейців (Урасарма, Хухасарма), та в пантеоні хуритів бог Саррума[8]. В іменах ассирійських правителів корінь «сар» перекладають, як цар (див.Саргон – «Цар істинний»).

Отже, 10 іранських «аспа-імен» стосовно скіфів – неймовірне перебільшення. Мабуть, їх треба шукати серед сарматів та алан.

Для поверхневого порівняння, ось перелік імен скіфської еліти та скіфських царів, які нам подають у Вікіпедії (умовні скорочення: Г-Геродот, С.В.- Стефаній Візантійський, Д.С.-Діодор Сицилійський, П-Полієн, Пл.-Плутарх, К-Ктесій Кнідський, А-Аріан, Н-нумізматичний матеріал, Е-епіграфічні джерела):

Агает (С.В.), Агар (Άγαρος, Д.С.), Айліс (Н.), Акроса (Н), Анахарсіс (Ανάχαρσης, Г.), Аргот (Άργοτας, Е.), Аріант (Ἀριάντας, Г.), Аріапейт (Ἄριαπείθης, Г.), Атей-Атай (Ἀταης/ ΑΤΑΙΑΣ-Н, Ἀταης-Е.), Гнур (Γνούρος, Г), Екатай (Ἑκαταίος, синди, П), Емінак (Εμινακος, Н), Ідант (Ιδ[ανθιδος], Е), Іданфірс-Ідантур (Ἰδάνθυρσος, Г.), Ішпакай (ассир. Iš-pa-ka-a-a, Е.), Кафак (Καφακης, E), Лік-Лукос (Λύκος, Г., Е), Мадій (Μαδύης, Г), Марсагет (Μαρσαγέτης, К, Μαρζάκου, Е), Октамасад (Ὀκταμασάδης, Г, Е.), Опойя (скіф’янка Ὀποίη, Г.), Орік (Ὄρικος; Αριχος; Ἀρίχο̄, Г., Н.), Палак (Πάλακος, Е.), Партатуа-Прототій (ас сир. Par/Bar-ta-tū-a, Προτοθύες, Г.), Савлій (Σαύλιος, Г.), Саріак (Σαριακος, Σαρια, Н), Сенамотіс (скіф’янка Σεναμωτις, Е), Скіл (Σκύλης, Г., Н.), Скілур (Σκίλουρος, Пл., ΣΚΙΛΟΥΡΟΥ, Н.), Скопасій ( Σκώπασις, Г.), Спаргапейт (Σπαργαπείθης, Г.), Таксакій (Τάξακις, Г.), Танус (Н.), Феніус Фарсаїд (з ірландської міфології), Харасп (Н), Ходарс (Χωδ[αρζος?, Е.), Яндіс (Ιανδυσου, А.).

Етимоляп 7.

Спаргапейт – «обличчя юної лози»? А також інші імена скіфів в словнику Абаєва В.І.

Абаєв В.І. включив у вибірку такі імена скіфів з історії Геродота: ’Ανάχαρσις (Анахарс), Ταργίταος (Таргітай), Αριαπείθης (Аріапейт), Σπαργαπείθης (Спаргапейт), Τάξακις (Таксак), ’Oρικός (Орік), Λιπόξαις (Ліпоксай), ’Aρπόξαις (Арпоксай), Κολάξαις (Колоксай), Λύκος (Лука). Значну частину цих імен я розглянула у цій та попередніх публікаціях. Переконливих ознак безумовного іранського походження у більшості з них я не виявила.

Усі погоджуються, що закінчення «ксай» в іменах дітей Таргітая, прабатька скіфів, означає «володар» або «цар». За словником Абаєва В.І. xšay- ‘сяяти’, ‘блищати’, ‘володарювати’, авест. xšay-; в осетинській xsart ‘доблість’, xsin ‘княгиня’, xsed ‘зоря’, та ін. Для першої частини їх імен переконливої етимології дослідник не знайшов. Щодо суперечливого трактування імені Арпоксая через «Арф» – «глибокий» я розповідала попередньо. Все ж процитую Абаєва в контексті імен цих знакових скіфських фігур:

Λιπόξαις ‘один з першопредків скіфів’ (Геродот); в другій частині xšaya, перша не ясна (Фасмер, 14);
’Aρπόξαις ‘другий з першопредків скіфів (Геродот) = āpra-xšaya «володар Дніпра»; ср. āpr- в скіфській назві Дніпра: Dan-apr-is «ріка Апр»; скіф. āpra, ārpa = ос. arf ‘глибокий’;
Κολάξαις ‘третій легендарний скіфський першопредок (Геродот); ξαις = xšaya, перша частина не ясна (Фасмер, 14); може бути спотворення замість «Хораксоас» (Χοράξοας); аср. дав. іран. hvar-xšaita ‘солнце’, перс. Xoršēd;

В цих трактуваннях цікавий момент гіпотетичної тотожності нашого слова «коло» зі словом «хорс» – «сонце», яке в часи скіфів, виходячи з етимології Абаєва В.І., було «колце» (?). Тоді Колаксай – цар Сонце. Фонетична передача першої частини імені цього царя має всі ознаки типової для української мови. Але як тоді трактувати термін «сколоти»? Сонячні? Хто його зна. Але якось виглядає це казково. Етимологія безсумнівно не належить до точних наук, як і давня історія. Навіть така наука, як археологія, користується методами суб’єктивних інтерпретацій.

Спаргапейт (агатирси) і Спаргапейс (масагети).

Через іранські мови трактування імені Спаргапейт – «подібний юній лозі» абсолютно неприйнятне. Адже, це фракійське ім’я.

Спаргапейт (Σπαργαπείθης) – скіфський цар агатирсів-тракійців за Геродотом – ім’я, можливо, фракійського походження, перегукується з іменем одриського цяря Спарадокоса (Σπαράδοκος), якого етимологізують, як «відомий списом». Споріднене з ними ім’я відомого фракійського гладіатора Спартака (Σπάρτακος).

Спаргапейс (Σπαργαπίσης) – син цариці масагетів Томіріс, який загинув під час війни з Кіром.

Абаєв В.І.:

∽ Σπαργαπείòης ‘скіфський цар’ (Геродот), Σπαργαπίσης ‘массагет’ (Геродот) = давн. іран. sparga-paisa «подібний до юної лози» (?) (Фасмер, 16).

В контексті імені Спаргапейта пропоную розглянути ще два індоєвропейських слова «Spatha» і «Argos».

Можливо, ім’я скіфського царя Спаргапейта треба трактувати через слова меч (спата) і сяючий, яскравий, світлий (гр. “аргос”- αργος, у нас сучасне розмовне слово “яркий” – ясний, антитеза “маркий”- світлий одяг, що легко забруднюється). Термін “яскравий” виник внаслідок злиття двох українських слів “іскра” і “яркий”. Слово “яркий – ярґий” в Україні присутній з античних часів і був в основі імені скіфської богині Аргімпаси – сяючої, світлої богині краси і любові. Але “сяюча” богиня скіфів Арґі в греків називалась Афродіта, а в індоарійському світі паралелі (за словником Абаєва В.І.) з осетинським Арт – вогонь (авест. атарш – ātarš) і Арта – божество світла і правди, Арга – освячений.

Дослідники скіфської мови навіть вирішили її перейменувати на АрТімпасу, аби її ім’я вписувалося в гіпотези про іраномовність скіфів.

Щодо індоєвропейського слова Spatha – меч…

Грецьке слово, можливо, кельтського походження σπάθη ( spáthē ), що означає «будь-яке широке лезо з дерева або металу», а також «широке лезо меча», не зустрічається в гомерівській грецькій мові, але воно згадується в роботах Алкея Мітіленського (VI ст. до н. е.) і Теофраста (IV ст. до н. е.).

Вважають, що “Spatha” споріднене з хеттським ішпатар – išpatar («спис»).

В латинській мові spatha означає «меч, шпага».

Спата була типом прямого та довгого меча розміром від 0,5 до 1 м. Римська спата використовувалася на війні і в гладіаторських боях.

Спата вперше була представлена римлянам кельтськими найманцями під час Другої Пунічної війни. Кельти використовували зброю та обладунки зі своєї батьківщини, і однією з кельтських видів зброї була спата.

Кельти сучасники та сусіди скіфів. Шляхи взаємних запозичень слів, які стосуються озброєння, могли бути двосторонніми і ніхто не знає, де вперше в залізну добу це слово вигадали. Спата з будь яким широким лезом – це не тільки меч, але й гіпотетично похідне від скіфського або до скіфського слова “ пата” – вбивця. На думку приходить також сучасне слово “лопата” з широким металевим лезом, але зв’язок спата-лопата не зовсім очевидний. Проте, в англійській мові лопата – spade, в давньоскандинавській spaði.

На даному етапі, все.

Що у підсумку?

Чи доцільно переглядати скіфський та сарматський словники щодо пропорцій питомо “індоіранського” в їх ономастиконі до “загальноіндоєвропейського”, та інших мовних родин? Так! Чи проникали “іранізми” в Європу за посередництва таких мобільних племен, як скіфи, сармати, алани, греки? Так. І ця “мобільність” передбачала не лише військові компанії, але й торговельні контакти.

Але чи ми можемо називати скіфську мову іранською? На мою думку, НІ.

Чи можемо ми назвати скіфську мову тюркською? Однозначно, НІ. Тюркські мови відділились від свого праматеринського лона біля Монголії та Північно-Західного Китаю, від свого мовного вузла, не раніше 3 ст. до нашої ери, а за даними глотохронології 1 ст. до н.е. Звідти вони поширились у напрямку Центральної Азії не раніше першого тисячоліття нашої ери.

Чи можемо ми назвати скіфську мову слов’янською? Також, НІ!. Слов’янські мови – це термін для певних мовно споріднених груп, які почали розходитись не раніше 2 століття. Для періоду античності ми його не можемо використовувати, навіть, якщо врахувати, що предки слов’ян на теренах України жили з часів енеоліту, а мова скіфів неодмінно мала вплинути на їх лексикон. Проте, термін “склавини” походить від скіфського слова “сколоти”, а «сакаліба» з арабських джерел для означення слов’ян від терміну «саки», але з іншою середньовічною анотацією та підтекстом. Зі зброєю ти «сагайдачник», без зброї – ти «раб». І навіть у VIII ст. західні історики вважали, що склавини вийшли зі Скіфії (“Космографія Аноніма з Равени”).

Впродовж 1500 років землі сучасної України називали Скіфією.

Також у підсумку процитую Вам Абаєва В.І.

«Якщо під загальним найменуванням скіфів та сарматів ховалися також деякі не іранські елементи, що можливо, то доводиться погодитися, що для їхньої етнічної та мовної характеристики зроблено поки що недостатньо». А від себе додам. Навіть ті моменти, які дослідники у скіфській мові розглядають, як маркер «іраномовності», не усі є беззаперечними та й кількість іранізмів явно перебільшена.

Коли я критикую словник Абаєва В.І., то це не означає, що він не становить цінності для науки. Навпаки, предки аланів були сусідами скіфів, тому в різних кавказьких мовах можна шукати якісь паралелі. Але автор шукав насамперед у своїй рідній мові, бо лише осетинська з північнокавказьких є іранською. В середовищі науковців факт “іраномовності” скіфів давно став аксіомою. От я й критикую цю “аксіоматичність” та “зацементованість” науки в тих питаннях, які за замовчуванням не можуть бути доведені з математичною точністю і мають переглядатись, коли з’являються нові дані щодо походження певних народів. А останні генетичні дослідження вказують, що «для скіфської доби раннього заліза характерні східноєвропейські та західностепові прабатьки». І помітьте, що я свою “критику” зазвичай подаю, як науково-популярні публікації, інколи навіть з елементами художнього стилю. Моя ціль пробудити, зацікавити та включити критичне мислення у читачів, в тому числі у науковців. Оголити деякі питання, які потребують перегляду і знайти для цього аргументи, намагаюсь я. В етимологічних реконструкціях багато хитких та суперечливих моментів. Усіх, хто відхиляється від “наукового консенсусу” записують в байкарі. Ну то й нехай. Питання класифікації скіфської мови досі залишається відкритим. Для себе я обрала визначення для скитиянської мови, як північної палеопонтійської самостійної індоєвропейської мови.

Автор: Галина Водяк.

Уривки з Геродота:

Hrd . [4.76.6] Κι από τις πληροφορίες που πήρα από τον Τίμνη, τον αντιπρόσωπο του Αριαπείθη, ο Ανάχαρσης ήταν θείος του βασιλιά των Σκυθών Ιδανθύρσου απ᾽ τη μεριά του πατέρα του, και γιος του Γνούρου, του γιου του Λύκου, γιου του Σπαργαπείθη· Ανάχαρση, αν ήσουνα απ᾽ αυτή την οικογένεια, να ξέρεις ότι σε σκότωσε ο αδερφός σου! — γιατί ο Ιδάνθυρσος ήταν γιος του Σαυλίου, κι ο Σαύλιος είναι που σκότωσε τον Ανάχαρση.

Геродот [4.76.6] І згідно з інформацією, яку я отримав від Тімніса, представника Аріапейтеса, Анахарсіс був дядьком скіфського царя Ідантирса з боку батька, і сином Гноура, сина Ліка, сина Анахарсія; якби ти був із цієї родини, то знай, що твій брат тебе вбив! — тому що Ідантирс був сином Савлія, а саме Савлій убив Анахарсіса.

[4.78.1] πολλοῖσι δὲ κάρτα ἔτεσι ὕστερον Σκύλης ὁ Ἀριαπείθεος ἔπαθε παραπλήσια τούτῳ. Ἀριαπείθεϊ γὰρ τῷ Σκυθέων βασιλέϊ γίνεται μετ᾽ ἄλλων παίδων Σκύλης· ἐξ Ἰστριηνῆς δὲ γυναικὸς οὗτος γίνεται καὶ οὐδαμῶς ἐγχωρίης, τὸν ἡ μήτηρ αὐτὴ γλῶσσάν τε Ἑλλάδα καὶ γράμματα ἐδίδαξε.

Минуло багато років відтоді, коли Скілліс, син Аріапетіса, мав з ним подібну пригоду. Тобто серед інших своїх дітей Аріапейтіс, цар скіфів, отримав Скіла; цей народився від істрійської жінки, яка не мала нічого спільного з цим місцем, і ця мати навчила його грецької мови та письма.

[4.78.2] μετὰ δὲ χρόνῳ ὕστερον Ἀριαπείθης μὲν τελευτᾷ δόλῳ ὑπὸ Σπαργαπείθεος τοῦ Ἀγαθύρσων βασιλέος, Σκύλης δὲ τήν τε βασιληίην παρέλαβε καὶ τὴν γυναῖκα τοῦ πατρός, τῇ οὔνομα ἦν Ὀποίη. ἦν δὲ αὕτη ἡ Ὀποίη ἀστή, ἐξ ἧς ἦν Ὄρικος Ἀριαπείθεϊ παῖς.

Через деякий час Аріапейт був убитий підступом під керівництвом Спаргапейтея, царя Агатурсів, і Скіл забрав царицю та дружину свого батька, яку звали Опой. Але це було те саме місто, з якого походив Орік Аріапетей.

Лікос, Оарос, Танаїс, Сіргіс. – річки, які впадають в Азовське море

[4.123.3] ὑπὲρ δὲ τῆς ἐρήμου Θυσσαγέται οἰκέουσι, ποταμοὶ δὲ ἐξ αὐτῶν τέσσερες μεγάλοι ῥέοντες διὰ Μαιητέων ἐκδιδοῦσι ἐς τὴν λίμνην τὴν καλεομένην Μαιῆτιν, τοῖσι οὐνόματα κεῖται τάδε, Λύκος, Ὄαρος, Τάναϊς, Σύργις.

[4.123.3] Над пустелею живуть тісагети, і з їхньої країни чотири великі річки, які перетинають країну меїтів, впадають в озеро, яке називається Майетида, і мають такі назви: Лікос, Оарос, Танаїс, Сіргіс[9].

Додаткова інформація зі словника гідронімів України (В.П. Непокупний, О.С. Стрижак, К.К. Цілуйко, 1979)[1]:

Річки України Ур і Тур:

Ур:

Уразова, -ої, ж.; р., л. Осколу, л. Сіверськ. Дінця, п. Дону (К БЧ , 73; КРУ, 144; 1708, Б В, 265; «на р. Уразе* (1760, Кордт, № 27—28); Урази— «верх Уразові* (1570, РК, 234).

Уразова, невідм.; р., л. Бельбеку бас. Чорн. моря; Зеленівськ. с/р Бяхчисарайськ. р-ну Кримськ. обл. (ОАІМ)

Урвихвіст., -хвоста, ч.; pp.: 1) л. Сіверськ. Дінця, п. Дону; м. Ізюм Харківськ. обл.; Урвихвостъ (1863, ВТКХГ; Машт., Дон, 51); 2) л. Сквирки, л. Росі, п. Дніпра; Київська обл.; Урви-Хвостъ (Машт., Дн., 54); 3) стр., с. Юрівка Києво-Святошинськ. р-ну Київськ. обл.; Урвихвостъ (Похил., 23; Похил., УКР, 93).

Урдянець, -нця, ч.; потік, л. Кісви п. Тиси л. Дунаю; с. Косівська Поляна Рахівськ. р-ну Закарпатськ. обл.; Урд’ін’ец (1972, МЕ); 30-і pp. XX ст., Unienec, Урдинець (Wiesner, 38, 64); пор. плн. Вурда, Урда (Петров, 10, 22)

Урив, -у, ч.; потік, п. рук. Лімниці п. Дністра; між рр. Чечва і Селянка; Урйв (КРУ, 38); Урывъ (Машт., ДБ, 16); Uryw, Uhryw (SG, X II, 822); Івано-Франківська обл.

Урицький, -ого, ч.; потік, с. Уріж Дрогобицьк. р-ну Львівськ. обл. (ОАІМ).

Уріч, -а, ч.; р., л. Стрия п. Дністра» с. Урич Сколівськ. р-ну Львівськ. обл.’* 1564, «przi potoku… Vrzecz.., wiesz.. Vrzesz» (Жерела, I, 195, 204); Urycz (SG, X II, 821); Урычъ (Машт., Д Б, 9); 1900, Урич (Жерела, III, 538); ‘Ур’іч; Уріцький, Урічанка, Урицький (ОКІМ).

Уркуста, -й, ж.\ р., п. Чорної бас. Чорн. моря; Орлинівськ. е/Р Балаклавськ. райради м. Севастополь Кримськ. обл. (ГЕ, 110, 112); пор. Уркуста, суч. с. Передове тієї ж с/Р (ОАІМ).

Урля, -і, ж.; р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Машт., Дн., 164); Баранівськ. р-н Житомирськ. обл.; пор. с. Вірля того ж р-ну.

Урсоя, -ої, ж.; потік, л. Фрасинищу п. Какача л. Серетелю п. Малого (Білого) Серету п. Серету л. Дунаю (Карп., Серет, 94); с. ІжівіХі Сторожинецьк. р-ну Чернівецьк. обл.; 1855, Ursoja; Урсоя, Урсойя (Карп., 196; Карп., Ром., 160).

Тур:

Тур – притока Тиси, с.Велика Паладь, Виноградівський р-н, Закарпатської обл..

Тура – притока л. Ужа, п. Прип’яті, п. Дніпра; Тура (Машт., Дн., 159); Чорнобильськ. р-н Київськ. обл.

Туравка – притока п. Прип’ят, п. Дніпра; с. Старі Шепеличі Чорнобильськ. р-ну Київськ. обл. (ОАІМ).

Туранівка, с. Туранівла Ямпільськ. р-н Сумськ. обл.; Туранівка (1964, МЕ).

Турбат – витік Брустурянки л. Тересви п. Тиси л. Дунаю; злиттям з р. Бертянкою утворює р. Брустурянку; с. Лопухів Тячівськ. р-ну Закарпатськ. обл.;Турбхапг (1972, МЕ); 60-і рр. XIX ст., Turbat (Петров, 3); 20-і рр. XX ст., Турбат (там же, 4); 30-і рр. XX ст., Turbat, Турбат (Wiesner, 8, 45, 64); Турбат — наголос помилк. (КРУ, 17); пор. плн. Турбат (Петров, 3).

Турбатський Звір – л. витік Турбат у л. Брустурянки л. Тересви п. Тиси л. Дунаю; зливаючись із Татарівчиком, утворює р. Турбат, Лопухів Тячівськ. р-ну Закарпатськ. обл.; Турб’ац’кий Звур (1972, МЕ).

Турбаціль – потік, п. Турбат у л. Брустурянки л. Тересви п. Тиси л. Дунаю; с. Лопухів Тячівськ. р-ну Закарпатськ. обл.; Турбац’Чл* (1972, МЕ); 30-і рр. XX ст., Turbacil, Т у р б а ц і л ь (Wiesner, 46, 64).

Турець – пр. Тур’ї, п. Д есни, л. Дніпра; гирло під с. Чепелів Щорськ. р-ну Чернігівськ. обл.; Турецъ (1765— 1769, ОАІМ); «при ТурцЪ» (1859, СНМ, Чрг, 155); Турець (1965, ME); пор. с. Турівка Корюківськ. р-ну тієї ж обл.

Турецька Каїр – л. Дніпра, нижче Крутої Каїрі (Н РЗХ , 46); пор. с. Каїри Горностаївськ. р-ну Херсонськ. обл.

Турецький потік, л. Пруту л. Дунаю; с. Кулачин Снятинськ. р-ну Івано-Ф ранківськ, обл. (О К ІМ ) і кол. Орошени під м. Снятии; Turecki (SG, IX, 108; X II, 632); Турецкая (ОАІМ).
Турин – л. Глумчі, л. Уборті, п. Прип’яті, п. Дніпра; Туринъ (Машт., Д н., 147; Тутк., Уборть, 91); Ємільчинськ. р-н Житомирськ. обл.

Туринка – л. Свині, п. Рати, л. Зх. Бугу, п. Вісли; Turynka (HW 149); Нестеровськ. р-н Львівськ. обл.; пор. с. Туринка того ж р-ну.

Туричка – п. Тур’ї, л. Ужа, л. Лабірця, п. Бодрогу, п. Тиси л. Дунаю; нп Турички і Туриця; гирло в смт Тур’ї Ремети Перечинськ. р-ну Закарпатськ. обл.; 20-і рр. XX ст., Туричка, Турчанка (Петров, 65); 30-і рр. XX ст., Turicka, Туричка (Wiesner, 58, 64); Туриця (КРУ, 23).

Турів – старе русло Дністра; с. Різдвяни Галицьк. р-ну Івано-Франківськ. обл. (ОКІМ).

Турівка, -и, ж.\ потоки: 1) п. Гнилої Липи л. Дністра; між рр. Шумашувський і Добра; Туровка, Turówka (Машт., Д Б , 16); Львівська обл.; 2) п. Збруча л. Дністра; між рр. Ставок і Чернеча (КРУ, 46); с. Турівка Підволочиськ. р-ну Тернопільськ. обл.; Туровка (Машт., Д Б 24); Turówka (SG, X II, 654).

Турівський, -ого, ч.\ руч., пр. Глибочиці п. Дніпра; м. Київ; Туровский (Макс., Киев., 24). Турійка, -и, ж.\ р., л. Жерева л. Ужа п. Прип’яті п. Дніпра; Турейка (Машт., Дн., 157); Лугинськ. р-н Житомирськ. обл.

Турійка, -и, ж.\ р., л. Жерева л. Ужа п. Прип’яті п. Дніпра; Турейка (Машт., Дн., 157); Лугинськ. р-н Житомирськ. обл.

Турія, -ії, ж.\ рр.: 1) п. Великої Висі л. Синюхи л / Пд. Бугу (1970, МЕ; КРУ, 62); 1753, Турья (ВЗК, 14); Турия у Тигуа, Гептурка, Гаптурка (Машт., Д Б , 39); Тигуа (SG, X II, 658); с. Турія Новомиргородськ. р-ну Кіровоградськ. обл.; 2) п. Прип’яті п. Дніпра (КРУ, 70; Машт., Д н., 139); Турья, Турия (Дрозд, МРУ, 10); початок поблизу с. Затурці Локачинськ. р-ну, гирло в Любешівськ. р-ні Волинськ. обл.; X II—X III ст., Турія (КС, 1883, V II, 427); пор. Турійське торф, в заплаві Турії р- Локачинськ. тіїє ж обл. (ТФ, II, 43); нп Турійськ, Туричани і Туропин Турійськ. р-ну тієї ж обл.; 3) бас. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; с. Турівка Теофіпольськ. р-ну Хмельницьк. обл.; Turya (SG, X II, 653).

Турка, -н, ж.\ рр.: 1) л. Пруту л. Дунаю (КРУ, 25); с. Коршів Коломийськ. р-ну Івано-Франківськ, обл.; нп Турка, Підгайчики, Загайпіль того ж р-ну; Turka (SG, IX, 108; X II, 640—641); 2) м. Турка Львівськ. обл.; Turka (ОАІМ).

Турків, -ового, ч.\ потік, бас. Дністра; с. Нижній Струтинь Рожнятівськ. р-ну Івано-Франківськ, обл.; Тхуркіу (ОКІМ).

Туркова, -ої, ж.\ б., п. Кальчика п. Кальміусу, вп. в Азовське море (Експ.); Донецька обл.

Туркулець, -льця, ч.\ потч., л. Бребеняскула л. Говерли п. Білої Тиси л. Тиси л. Дунаю; с. Говерла Рахівськ. р-ну Закарпатськ. обл.; Туркулец (ОАІМ); пор. плн. Т ур к у л (Петров, 17)

Турла, -и, ж.\ р., рук. Дністра; нижче с. Маяки Біляївськ. р-ну Одеськ. обл.; Турла (Сем., II, 88).

Турниця, -і, ж.; потік, п. В ’яру (Вігору) п. Сяну п. Вісли; Л ьвівська обл.; Turnica (SG, X III, 268); 1565, Makowa wyesz nad rzeką Wyarem liezącza, kiedi potok Turnicza w Wyar wpada; 1900, Турниця (Жерела, II, 129; III, 537).

Турнянець, -нця, ч.; потік, л. Квасного л. Білої Тиси л. Тиси л. Дунаю; смт Богдан Рахівськ. р-ну Закарпатськ. обл; Т’урн’инец (ОАІМ).

Турова, -ої, ж.\ бб.: 1) л. Широкої л. Кам’янки п. Вовчої л. Самари л. Дніпра (1898, ГИАУ, 52); 2) л. Щетової л. Великої Кам’янки п. Сіверськ. Дінця п. Дону (ВТКЕГ; Машт., Дон, 66); 3) п. Сіверськ. Дінця п. Дону (1895— 1896, ГИСУ, 284); Турове (Експ.); 4) потік, п. Лімниці п. Дністра; г. Турова, нп Сливки, Перегінське і Небилів Рожнятівськ. р-ну Івано-Франківськ. обл.; Turowa (SG, III, 726; V,696); Турова (Машт., Д Б , 15); Турова (ОКІМ); Turowa (SG, X II, 630).

Турочка, -и, ж.\ рр.: 1) л. Клевені п. Сейму л. Десни л. Дніпра; на кордоні РРФСР (Курськ, обл.) і УРСР (Сумськ. обл.); Турка (Машт., Д н., 225); 2) пр.Пруту л. Дунаю; Івано-Франківська обл. (кол. Коломийськ. пов.); Tureczka (ОКІМ).

Турська, -ої, ж.; р., л. рук. Дніпра; між рр. Фроловий і Кам’янка; Турская (Машт., Дн., 91); пор. Турецький вал у межах смт Кушугум Запорізьк. р-ну й обл., ур. Турецька Гірка в Цюрупинськ. р-ні Херсонськ. обл., Турецьке кладовище у Василівськ. р-ні Запорізької обл. (Н РЗХ , 90

Турунчук, -а, ч.\ р., л. рук. Дністра (Дністровськ. лим.; КРУ, 52); між рр. Ботна і Юштубей; Суровцева, Турунчукъ (Машт., Д Б , ЗО); Одеська обл.; Turunczuk (SG, X II, 657); Турунчакъ (ОКІМ); Taranczuk (SG, II, 57; X II, 158)

Турусів, -евого, ч.\ потік, с. Луг Рахівськ. р-ну Закарпатськ. обл.; 20-і рр. XX ст., Турусів (Петров, 60).

Турушок, -шка, ч.\ р., л. Можу л. Сіверськ. Дінця п. Дону; Турушек (1863, ВТКХГ; Машт., Дон, 47); Торушокь (1749, М ИКБ, І, 300); Турушка (1683, М ИКБ, І, 124; 1686, 133; 1786, ПГХН, ПВал. 1787, АХН, ТО, КВолУ, ПВал; к. X V III — поч. X IX ст., ПГХГ, ПВал; 1857, ОХГ, 10); Торушка (1773, М ИКБ, II, 322); Туругикъ (ВСОРИ, ХГ, 18); Пирушка (1769, ПК); Вирушка (1760, Кордт, № 27—28, як л. Можу); пор. х. Турушек (ВТКХГ).

Турханка, -и, ж.; р., л. Бобра п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; Турханка (Машт., Дн.* 169); Березнівськ. р-н Ровенськ. обл.

Турчанова, -ої, ж.\ р., пр. Березні, вп. в Чорне море; між рр. Пд. Б уг і Д ністер (ОСОНК, I, 65); Миколаївська обл.

Турчата, -ої, ж.; б., п. Луганчика п. Сіверськ. Дінця п.Дону; Турчат ая(ВТКЕГ); Турият ая (Машт., Дон, 63); біля гирла; нп Черкасский Брод (ВТКЕГ); Ворошиловградська обл.

Турчина, -ої, ж.; б., п. Л уб’яшівки (Великої Л убенцевої) л. Верхньої Терсил. Вовчої л. Самари л. Дніпра (1898, ГИАУ, 140); Запорізька обл.

Тур’я, -Ї, ж.; pp.: 1) л. Снову п. Десни л . Дніпра; Корюківськ. і Щорськ. р-ни Чернігівськ. обл.; Турья , при Турьей.

Тур’я, -Ї, ж.; pp.: 1) л. Снову п. Десни л . Дніпра; Корюківськ. і Щорськ. р-ни Чернігівськ. обл.; Турья , при Турьей, Рус., ОЧГ, 1, 12; XIV ст., МОЗУ, X IX , 2); пор. с. Турівка Корюківськ. р-ну тієї ж обл.; Турёйка (1964, МЕ); Турець, Т ур ья (Машт., Д н., 210); 2) л. Ужа л. Лабірця п. Бодрогу п. Тиск- л. Дунаю; утворюється злиттям рр. Звір і Шипіт біля с. Тур’я Поляна (Wiesner, 12); нп Порошкове, Т ур ‘я Пасіка, Ракове, Т у р Уї Ремети і Сімер Перечинськ. р-ну, гирло біля смт Перечин Закарпатськ. обл.; Т’ур’а (1972, МЕ); Т ур и н ськ а Ріка; Тур ‘[ан’с’ка Ріка (1972, МЕ); «рЪку Турю з Турицею» (ОАІМ); «уздовж річок Т ур ‘ї і Ужа» (ІМСУ, Зк, 451); 20-і рр. XX ст.. Т ур я (Петров, 67); 30-і рр. XX ст., Тигісе, Туриця (Wiesner, 12, 57, 64); Тур’я (КРУ, 23). Турянинці’вський, -ого, ч.\ потік, с.р.

Турянинці’вський, -ого, ч.\ потік, с. Розтока Воловецьк. р-ну Закарпатськ. обл.; Тур’анинц’Чс’кый (1973, МЕ)

Тур’янка, -и, ж.\ р., п. Свічі п. Дністра; нп М ала Т ур ‘я і Велика Тур’я Долинськ. р-ну Івано-Франківськ, обл.; Т ур ‘ян ка, Т урй’енка (ОКІМ); Туржанка (Машт., Д Б, 13); Turzanka (SG, X I, 642); Тужанка.

[1] НЕПОКУПНИЙ А. Словник гідронімів України / А. НЕПОКУПНИЙ, О. СТРИЖАК, К. ЦІЛУЙКО. – Київ: Наукова Думка, 1979. – 784 с. – (АКАДЕМІЯ НАУК УРСР ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. О. ПОТЕБНІ УКРАЇНСЬКА ОНОМАСТИЧНА КОМІСІЯ).

Список джерел:

В. И. АБАЕВ. СКИФСКИЙ ЯЗЫК. Что мы называем скифским языком? NARTAMONGÆ, 2012, Vol. IX, N 1, 2, стор.108

Ἡσύχιος Ἀλεξανδρεὺς. Γλῶσσαι Ελληνικό λεξικό 5ος αιώνας μ.Χ. Режим доступу до ресурсу: https://el.wikisource.org/wiki/%CE%93%CE%BB%CF%8E%CF%83%CF%83%CE%B1%CE%B9

[1] ΗΡΟΔΟΤΟΣ Ἱστορίαι. ΒΙΒΛΙΟ Δ: ΜΕΛΠΟΜΕΝΗ [Електронний ресурс] / ΗΡΟΔΟΤΟΣ // greek-language.gr -– Режим доступу до ресурсу: https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/index.html?author_id=153

[2] Stephanus of Byzantium S. Stephanus de Urbibus. Que Primus Thomas de Pinedo.. [Електронний ресурс] / Stephanus Stephanus of Byzantium // Мічиганський університет. Оцифровано 21 жов. 2009.. – 1725. – C.221 – Режим доступу до ресурсу: https://books.google.com.ua/books?id=gfXlAAAAMAAJ&printsec=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false

[3] Hesiod, Homeric Hymns, Epic Cycle, Homerica. Translated by Evelyn-White, H G. Loeb Classical Library Volume 57. London: William Heinemann, 1914. ) – Режим доступу до ресурсу: https://www.theoi.com/Text/HesiodShield.html

[4] ΗΡΟΔΟΤΟΣ Ἱστορίαι. ΒΙΒΛΙΟ Γ: ΘΑΛΕΙΑ [Електронний ресурс] / ΗΡΟΔΟΤΟΣ // greek-language.gr – Режим доступу до ресурсу: https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/browse.html?text_id=30&page=89

[5] Margarethe Billerbeck, Arlette Neumann-Hartmann: Stephanos von Byzanz. Grammatiker und Lexikograph. De Gruyter, Ethnika (II), Berlin 2021. https://archive.org/details/STEPHANUSVONBYZANZMargaretheBillerbeckChristianZublerSTEPHANIBYZANTIIENICAIIpdf/page/9/mode/2up

[6] Урля // Списокъ населенныхъ мѣстъ Волынской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Житомир: Волынская губернская типографія. 1906. с. 156.

[7] Etruscan dictionary. Palaeolexicon. Режим доступу до ресурсу: https://www.palaeolexicon.com/Languages/Index#

[8] lvantchik, Askold. Les Cimmeriens au Proche-Orient / Askold І. lvantchik – Freiburg, Schweiz: Univ.-Verl.; Göttingen: Vandenhoeck und Ruprecht, 1993. (336 стор.)

[9] ΗΡΟΔΟΤΟΣ Ἱστορίαι. ΒΙΒΛΙΟ Δ: ΜΕΛΠΟΜΕΝΗ [Електронний ресурс] / ΗΡΟΔΟΤΟΣ // greek-language.gr -– Режим доступу до ресурсу: https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/index.html?author_id=153