Скіфська мова (част. III). Анахарсіс, Аргімпаса, анареї та ін..

09.08.202410.08.2024 Галина Водяк

Анахарсіс – “надто радісний”, “неранимий”, “сонячний”

Ім’я скіфського (скитського) мудреця АнаХАРсіса, а також термін з історії Геродота енареї (анареї) треба тлумачити з грецької мови, а не з іранських. Вони не є винятково іранізмами, хоча могли й бути запозичені греками.

Найімовірніше, що Анахарсіс, скіфський аристократ і філософ, не тільки володів грецькою мовою, але й мав матір елінку, яка дала йому це ім’я.

“Ана” в грецькій мові – це префікс, що означає рух угору, підсилення, повторну або зворотну дію.

Там, де зустрічається префікс “ана”, майже завжди слово розглядають, як терміни грецького походження. Ця частинка є таким же маркувальним грецизмом, як і суфікс “анус”, який допомагає з іменника зробити прикметник або іменник належності. У нас цей суфікс використовується також через форму “ян”. Наприклад, Львів – львів’янин, Київ – киянин, скит – скитиянський, прізвища Могила-Могилянський, Кобила-Кобилянський. Можна звісно сперечатись і розповідати, що у нас суфікс “Ан” був споконвіку, але що з префіксом Ана? В словнику іншомовних слів більш як 50 слів починаються на “Ана”, незліченна кількість на “Ан”, і всі вони походять з грецької мови.

Ана – в грецькій мові дуже рідко має значення “назад” і “проти”, що можна було б порівняти з “не”, як у слові анахронізм (всупереч часу). У імені Анахарсіса найімовірніше префікс “ανα” – “над”. Анахарсіс або надрадісний, або нерадісний, але перший варіант більше підходить для його імені. Друга частина імені від слова “хара”. Успадковане з давньогрецької “хара – радість”. Стоїть питання чи міг корінь “хар”, “хор” бути загальним індоєвропейським? Чи це тільки стосувалось індоарійської гілки мігрантів з часів бронзової доби, а греки ці слова лише запозичили? Не знаю… Але факт залишається фактом. У них це слово зафіксовано в пізньоантичних словниках і має багато похідних термінів.

Χαρά>ἡδονή, ἀγαλλίασις, εὐφροσύνη – хара – радість. (Гесихій)[1].
Χαρακίαι>οἱ ἐν τοῖς χάραξι διατρίβοντες – харакі – книжники.
Χαράδρα>χείμαῤῥος ποταμός. κατάγει δὲ οὗτος παντοῖα ἐν τῷ ῥεύ- ματι, καὶ κατασύρει – яр, ущелина від потоку річки.
χαράδραι- порожнисті місця від стоку дощової води.

Звісно, у нас слово “яр” чомусь виводять з тюркських мов, але грецьке “хара-дра” – «ущелина» від потоку річки перегукується з українським“яр – від води”. “Δρα”, “гідро” від грецького “ідор” – ὕδωρ – вода, але форма “дра”, схоже, іранізована. У персів та греків траплялись подібні слова. Цікаво, що українське слово “драїти” – “мити” походить від того “дра”. Грецьке «харадраї» за формою дуже нагадує перський термін «сака- парадрая», саки за водоймою, підкорені Дарієм I племена Фракії або Іллірії.

Від давньогрецького ἀνα- (ana-), від ἀνά (aná) «на, вгорі, вгорі, всюди», а також αν, άν- перед голосними переважно в старих префіксальних творах позначає місце зі значенням вище, вгору. Позначення місця, висхідного напрямку або вищого рівня ієрархічно чи локально.

<ἄν> ἀνά, κατά, περί, ἐπί, καὶ ἄνω· πρόθεσις, τὸ δὲ ἂν καὶ σύνδεσμος – by, against, about, (за, проти, про), на чомусь і above (вище), хоча буває і сполучником.

Synonyms edit (up): supra- над

Приклади:

ἀναγωγή (anagōgḗ) – екстатичне піднесення, містичне почуття, aná – «вгору », ἄγ ειν (ágein) – вести.
ἀναβάτης> ἵππος ὀχευτής Ap – Анабатес – Вершник (Гесихій)

Ім’я Анахарсіс, хоч і є в словнику Гесихія, але слів з комбінацією “анах” лише 5.

<Ἀνάχαρσις>ἰχθῦς ποιός. καὶ ὄνομα κύριον.

Проте, серед грецьких слів є два надто цікавих, а саме:

Анахорет (αναχωρητης) – самітник, відлюдник і слово хара <χαρά> – радість.

Хара – (χαρά – ἡδονή, ἀγαλλίασις, εὐφροσύνη) – задоволення, радість, піднесення.

Мабуть, останнє слово є і в санскриті. Усім відома індуїстська мантра Харе Крішна, де Харе означає “внутрішня енергія”. Але запозиченням в грецьку з іранської це назвати важко, адже в усіх індоарійських мовах слово “радість” – “šâdi” (шаді- شادی).

З давньогрецьких коренів χάρη – благодать.

Досі в грецькій мові є привітання “привіт радість” – γεια χαρά – гія хара!

<χάρις>δωρεά. χαρά. καὶ θῦμα ἐκ τριῶν ποπάνων συγκείμενον. τινὲς δὲ πλακούντων εἴδη – подяка, пожертва, радість.
<ἀρτοχάριτας> καλεῖσθαι. καὶ ἀμοιβὴ κατὰ εὐεργεσίαν – натуральна винагорода

Слово “характер” і “харизма” саме на перехресті цих слів – внутрішня енергія – благодать – радість. Але якщо я ще й згадаю про Ра – сонце, то мене неодмінно запишуть в задорнови. Тому промовчу. Єдине, в чому я переконана, що назва Геродотової річки Оар, яка впадає в Азовське море та витікає зі землі тисагетів, якось пов’язана через метатезу з Птолемеївською річкою Ра, про яку я написала окрему статтю [Геродот 4.123.3][2]. Слово “хороший” також корелює зі словом “хара” – радість. Тільки у словниках слово “характер” виводять з грецької, а слово “хороший” з іранських (ос.xorz, xvarz – гарний, hvarəz – благонадійний). Думаю, що грецька та індоіранська “хара” – це український корінь “хоро”, що складає також основу слова “хоробрий” та імені середньовічного українського Бога Хорса, якого ототожнюють зі Сонцем. Через відсутність власних ранніх писемних джерел ми не можемо бути впевненими, які корені слів залишились на наших теренах від часів доіндоарійських міграцій, а які ми запозичили.

Аргімпаса – “радісне обличчя”, “яскраве обличчя”. Аріапейс – “арійське обличчя”, або “аристократичне обличчя”.

До речі, в пантеоні давньогрецьких богів були трійця ХАРітес (Χαριτες) – грації, богині краси та радості, дочки Зевса. Можливо, скіфська богиня Аргімпаса (Ἀργίμπασα, Геродот IV, 59) відповідає не лише богині краси та кохання Афродіті, але й грецьким Харітесам. Жінки з “радісним обличчям” стають “пасіями” (лат.passio) – предметом пристрасного кохання. В іранських мовах, за словником Абаєва В.І. ārgā- освячений, “благословенний”. А у скіфській мові “арга”, “аргім” – Ἀργίμ” могла означати “радісне” та “яскраве”, а паса (πασα) – “обличчя” (укр.діал.”писок”, англ.face, латин.faciem). Радісне обличчя – це і є краса.

Крім того, ім’я скіфського царя Аріапейса (Αριαπείòης) мовознавці перекладають з допомогою кореня “paisa” – “arya-paisa” – арійське обличчя (Абаєв В.І.). В давньогрецькій “арістої (ἄριστοί, áristos – найкращий, найблагородніший, аргіпус (ἀργίπους) – орел.

Водночас Абаєв В.І. з посиланням на Птолемея згадує місто Аргода (’Άργωδα”) в Херсонесі Таврійському, мабуть, назване на честь скіфської богині Аргімпаси. У Румунії зафіксовані епіграфічні згадки на мармуровому написі про дакійське місто Аргі(е)дава (Αργεδαυον) в I ст. до н.е., столицю Буребісти. До сьогодні на тих теренах збереглась назва притоки Дунаю Аргес (Argeș), яку румуни вимовляють, як Арджеш, але коріння якого шукають в Геродотовій назві придунайської річки Ордес (Ὀρδησσός, Гер, IV,48). На Пелопонесі також знаходимо подібний топонім – місто Аргос, етимологічні трактування якого досить різноманітні, а декого вони заводять аж в часи пелазгів. Мене з грецького словника зацікавили лише слова Аргеннес (Аργεννῆισι>λαμπραῖς, λευκαῖς) яскравий, білий, а також Аргілос (<ἄργιλος>ἡ σμηκτρὶς γῆ, ἢ λευκόγειος) – біла земля, Аргос (<ἀργός>λευκός. ταχύς) – білий і швидкий. Аргіпус (ἀργίπους) – орел, мабуть, означає швидкий птах. Але більшість слів з цим коренем означатимуть яскравий, осяяний, світлий, як і ім’я скіфської богині Аргімпаси.

Перекручування Геродотової АрГімпаси на АрТімпасу, вважаю необґрунтованим. Тут варто зауважити, що Абаєв пояснив слово Arta → ard, як іранське божество втілення світла (яскравості) і правди, але використав це стосовно трьох аланських слів. Аргімпаси в цьому контексті він не згадував. Хоча дуже віддалено можна знайти якісь паралелі між словом “арт” (вогонь в словнику Абаєва) та радістю, яскравістю та сяянням (грецький словник Гесигія).

Але повернімось до імені Анахарсіса.

Жаль, що Геродот не подав нам ім’я Анахарсіс через літеру “О” – АнаХОРСіс, як термін скОлоти та ПОрата. Це б наблизило його ім’я до героя української релігійної міфології Хорса та нашої фонетичної системи.

За словником Абаєва В.І., Анахарсіс – індоарійське “неранимий”.

Ἀνάχαρσις «неранимий», ana (без) + hvar (ранити). Але дивним є те, що в глосарії Абаєва В.І. “hvar” насамперед “солнце”, авестійське “hvar-сонце”, в осетинській мові саме через “О” – “xor”. Стародавнє східноіранське місто мало назву Хорасан – “звідки приходить сонце”. Якщо ім’я етимологізувати саме через слово “сонце”, де “хвар” = “хор”, то ми б отримали слово АнаХОрсіс = АнаХАрсіс.

Зверніть увагу, що в цій етимології “Ана-хВар” “В” додалося, що не робить цю етимологію бездоганною, хоча й прийнятною.

Абаєв В.І.[3]:

(ana– ‘без’, ос. ænæ, авест. ana)
“∽ ’Ανάχαρσις ‘знаменитий скіфський мудрець’ (Геродот і ін.) = ana–hvarti– ‘неушкоджений’, ос. ænæ-xwælc; див. hvar– ‘пошкоджувати’, ‘ранити”.

Одним словом, ім’я Анахарсіс означає неранимий хоробрий характерник, а дослівно над радісний відлюдник, “надхороший” скіф. Чудове ім’я для скіфського мудреця. Назву можна трактувати не лише з допомогою індоіранських мов, але й європейських, насамперед за посередництва грецької мови.

Енареї (ἐνάρεας) – Анареї.

Ще одним суперечливим іранізмом вважаю скіфське слово Енареї – Анареї. І ця неузгодженість полягає в тому, що скіфи могли використовувати різні слова щодо людини/чоловіка: “ойор”, “ман” і “нар”. Останнє могло бути індоіранським запозиченням.

Абаєв В.І.:

“а- привантивна частка ‘не-‘, ‘без-’:
∽ ενάρεες (Геродот), ανάριες (Гиппократ) ‘напівмужчини, ‘гермафродити’ (у скіфів) = ін. іран. a-nar-ya ‘не мужчина’(ФАСМЕР, 13); ср. nar;”.

В санскриті та в споріднених з ним мовах “анарі” (aṇṇāṇi – আনাড়ি) означає незграбний, невмілий.

Анареї – <ἀναρεῖν> з грецької “бути невинним”, а також “вагітним”. Очевидно, що дехто зі скіфів втратив форму і набрав зайву вагу, а сприйняли це, як покарання від богині Талії або Телеї (θεὸς θήλεαν), що в перекладі “жіноча богиня” [Геродот 1.105.4].

Але анареї – це цілком грецьке слово. Немає потреби його тлумачити винятково через іранську, “не чоловіки”. У нас досі, коли хтось розтовстів, жартома запитують “ти що, вагітна (ий)?”

<ἀναρῆ> бути вагітною (Гесихій).

Отже, зі словника Гесихія ми дізнаємось, що в давньогрецьких діалектах використовували слово “анареї” – “вагітність”, а в переносному значенні “ожиріння”. Тобто воно було присутнє в лексиконі не лише скіфів, але й греків. Можливо і перші, і другі його запозичили від іранців, але не у буквальному значенні. Чи варто його перекладати тільки через іранське слово “не чоловіки”? Не впевнена. Адже у греків безліч слів починаються на “ане”. Посеред їхнього глосарія воно виглядає цілком грецьким. А Геродот його використав саме, щоб передати суть тієї хвороби, яку на скіфів наслала жіноча богиня.

Хтось висловлював думку, що слово “анареї” означає “не арії”, інші, що в іранських мовах – “не чоловіки”. Начебто, й слушні припущення. Але слово “чоловік”/“людина” за Геродотом у скіфській мові “ойор”, що я перекладаю, як людина орій. Можна лише припусти, що скіфське “ор” греки передавали через “ар”, як це у випадку зі словом “орач” (рало, рільник, плуг), яке грецькою звучить άροτρο – “аротро”.

[1.105.4] τοῖσι δὲ τῶν Σκυθέων συλήσασι τὸ ἱρὸν τὸ ἐν Ἀσκάλωνι καὶ τοῖσι τούτων αἰεὶ ἐκγόνοισι ἐνέσκηψε ἡ θεὸς θήλεαν νοῦσον· ὥστε ἅμα λέγουσί τε οἱ Σκύθαι διὰ τοῦτό σφεας νοσέειν, καὶ ὁρᾶν παρ᾽ ἑωυτοῖσι τοὺς ἀπικνεομένους ἐς τὴν Σκυθικὴν χώρην ὡς διακέαται τοὺς καλέουσι ἐνάρεας οἱ Σκύθαι.

З сучасного грецького перекладу.

[1.105.4] Але на тих скіфів, які зруйнували святилище в Аскалоні, і на їхніх нащадків усіх підряд богиня Телея (Фелія – жіноча) наслала хворобу, яка зробила їх жіночними. Річ у тому, що скіфи так виправдовують свою хворобу, і тому ті, хто прибуває в землю скіфів, бачать там у такому стані своїх чоловіків, тих, яких скіфи називають ἐνάρεας.

Θήλεαν – Телея- “жіночий” та одночасно назва богині “θεὸς θήλεαν” – жіноча богиня.
Τα̃λις – Таліс – «доросла дівчина, наречена».
<τᾶλις> ἡ μελλόγαμος παρθένος καὶ κατωνομασμένη τινί, οἱ δὲ γυναῖκα γαμετήν, οἱ δὲ νύμφην.
Перша заміжня діва, жінки-гамети та німфи. Γαμετή (gametḗ) – дружина.
θήλεαν νοῦσον· – жіночий розум, жіноча хвороба, жіночність.

До речі, слово θήλεαν і τᾶλις якраз демонструє, що літера хета-ета “Η(η)” в давньогрецькій могла передавати не тільки “е”, але інколи й “а”. Але це стосується саме давніх східних іонійських діалектів, на якому писав Геродот. Згодом “ета” стала “ітою”. А зі словом Енареї (ἐνάρεας) – Анареї, відбувалось щось подібне, епсилон “Е” в Геродота перетворився на “А” у Псевдо-Гіппократа, який більш точно представив термін Анарій як Anarieis (Αναριεις).

Окремо хочу зазначити, що корінь Ар – Арій – в залізну добу був поширений не тільки в Ірані, але й, наприклад, серед етрусків (імена – Аріана, Арант, Арнтлі, Арнза, теонім – Аріл, сокіл – Архатос або Ареатос)[4]. Тому складник “ар” і “аріа” у власних іменах не може слугувати маркером іраномовності. Нагадаю, що етруски за своїм походженням пов’язані з протокельтами бронзової доби і лише частково з попереднім неолітичним населенням (фермерами Старої Європи). Гіпотези про їх міграцію з Анатолії НЕ знаходять підтверджень в генетичних дослідженнях. Скіфи до нас також НЕ прийшли з глибин Азії, про що я неодноразово згадувала раніше.

Геродот розповідав, що сармати розмовляли зіпсутою скіфською мовою. Ось ця зіпсутість якраз проявляється більшою часткою іранізмів саме в сармато-аланських діалектах, аніж у скіфській мові. Вплив согдійської, бактрійської, перської та інших іранських мов на сарматів та аланів був зумовлений їхнім значенням. Согдійська мова була «лінгва франка» на торгових шляхах між Китаєм та Іраном, носії бактрійської мови могли безпосередньо проникнути в середовище тих, кого називатимуть аланами, а перська – це мова імперії, культурна експансія якої в різні періоди могла поширюватись аж до Танаїсу (Дону). Але вплив цих мов на скіфську для мене не є таким очевидним, як на мову алан. Тому я вважаю скитиянську мову самостійною і не застосовую до них терміну «іранці» і водночас є противником різних пантюркських гіпотез, хоч і не заперечую, що мова азійських саків могла вплинути на формування їхніх мов. А останні є частково нащадками індоарійських мігрантів бронзової доби. Тут треба звернути увагу, що ніякого метаморфозного пришестя скіфів з глибин Азії в Північне Причорномор’я не відбувалось, про що я написала не одну статтю. Крім того, навіть Абаєв вважав, що, можливо, колись термінологію щодо належності скіфської до іранської мовної сім’ї доведеться переглядати. Тому я вважаю, що окремо треба аналізувати блок слів класичного скіфського періоду з Північного Причорномор’я та сармато-гуно-аланського. Тому я в цьому розділі не розглядаю гори та озеро «Амадоки», про які згадує Птолемей у 2 ст. в Північному Причорномор’ї та кореляцію цього топоніму з назвою столиці Понтійського цартва Амасією та гаванню Амастрида, а також ім’я булгарського царя Аспаруха, де з іранських «аспа» – кінь. Також не можна заміняти скіфські слова сарматськими фантазуючи, що Геродот щось переплутав. Описки переписувачів могли бути, але до цих питань треба ставитись з обережністю та застереженнями. Дослідники «ойорпата» замінили на «ормати», деякі імена скіфських царів переклали на осетинську та інші іранські мови, або підігнали фонетичний склад теоніма під потрібну їм індоіранську конструкцію. Ці та інші «етимоляпи» я розгляну в наступних публікаціях.

P.S.

Озеро Амадока з географії Птолемея відповідає озеру – матері Гіпаніса (річки Бог, Пд. Буг) з історії Геродота [4.52.1]. «Це озеро правильно називається Матір Гіпаніса (μήτηρ Ὑπάνιος)». Тому корінь «Ама», мабуть, можна розглядати через слово «мама», а не індоіранські трактування Абаєва В.І., де він Aμάδοποι – скіфське плем’я зі словника Стефанія Візантійського переклав, як «сироїди», де āma- сирий (санскрит), “ад” (adaka) – їсти, а ім’я сарматки Амаги (Aμάγη) через «ама» – сильний і могутній (Авеста). Термін «ама», як «мати» і «рідна» досі зберігся в такій архаїчній мові, як баскська. В старогаллісійській (португальській) мові «ама» – «володарка». «Амма» вважають протоіндоєвропейським коренем для слова «мама» і його могли використовувати також і скіфи. Тому префікс «Ама» у власних назвах міг означати «рідний», «тутешній».

Автор: Галина Водяк

[1] Ἡσύχιος Ἀλεξανδρεὺς. Γλῶσσαι Ελληνικό λεξικό 5ος αιώνας μ.Χ. Режим доступу до ресурсу: https://el.wikisource.org/wiki/%CE%93%CE%BB%CF%8E%CF%83%CF%83%CE%B1%CE%B9/%CE%A7

[2] ΗΡΟΔΟΤΟΣ Ἱστορίαι. ΒΙΒΛΙΟ Δ: ΜΕΛΠΟΜΕΝΗ [Електронний ресурс] / ΗΡΟΔΟΤΟΣ // greek-language.gr -– Режим доступу до ресурсу: https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/index.html?author_id=153

[3] В. И. АБАЕВ. СКИФСКИЙ ЯЗЫК. Что мы называем скифским языком? NARTAMONGÆ, 2012, Vol. IX, N 1, 2.

[4] Etruscan dictionary. Palaeolexicon. Режим доступу до ресурсу: https://www.palaeolexicon.com/Languages/Index#