Скіфія – батьківщина слов’яноподібних популяцій

Скіфія (Скитія)  – батьківщина слов’яноподібних популяцій. Саме  хоронім «Скіфія»  з її географічно-просторовими межами та хронологічними рамками періоду формування праслов’янських популяцій та контактної мережі, яка вплинула на базовий словниковий підмурок слов’яномовних племен,  підходить для лаконічного окреслення території походження слов’ян. Терени України, а також частково  суміжних  країн від Дунаю до Дону, античні та середньовічні автори  найчастіше називали Скіфією  аж до часів Русі.

         Усі звикли, що певні гілки  R1a (Z280, M458) – це маркер «слов’ян». Звісно, але не тільки слов’ян, а ще й балтів. Що зробило відмінною мову слов’ян від балтів в індоєвропейському сегменті, окрім фінських впливів? Часто пропонують Геродотових неврів та будинів (автохтонних номадів) на роль предків слов’ян. Але це якраз ті племена, яких від балтів (R1a) відрізнити буде дуже важко.  У скіфів також достатньо слов’яноподібних зразків саме в сегменті різних R1a, але вони ще не «слов’яни», а їхня мова – це предіндоіранська самостійна мовна гілка, яка без сумніву вплинула на формування майбутніх слов’янських мов.

         Скіфія – батьківщина слов’янських мов. Скіфський квадрат Геродота частково виходить за межі сучасної України, але саме в цьому квадраті сформувались слов’янські мови.

         Більшість репродуктивно успішних чоловічих ліній слов’ян мали спільних предків в залізну  і пізньоантичну добу, а саме з 6   ст. до н.е. до 1 ст. нашої ери. Уявляєте, не усі ці лінії  ховались в поліських болотах. Їх (споріднені зі слов’янськими) гілки  навіть знаходять серед елітних скіфів , в також серед тих, кого прийнято називати номадами (кочівниками).

            У 2025 році вийшло нове дослідження щодо генетичного походження поляків, в якому автори помітили наявність спільних предків саме в залізну добу: «18 субкладів, які були виявлені в нашому аналізі, переважно пов’язані з різними сучасними слов’яномовними популяціями, що у поєднанні з їхнім відносно молодим віком TMRCA вказує на походження з залізної доби, робить їх чудовими кандидатами на роль субкладів Y-хромосоми, які були поширені серед гіпотетичних праслов’ян незадовго до їхньої територіальної експансії в середині першого тисячоліття нашої ери» (Milewski 2025)[1]. В дослідженні проаналізовано гаплогрупи ДНК 598 поляків.Автори зазначили, що близько 60% польських чоловіків можна віднести до субгаплогруп, які є відносно молодими та широко поширеними серед різних слов’янських популяцій, що підтверджує сценарій, за яким ранньослов’янська масова міграція та територіальна експансія відбувалися в першому тисячолітті нашої ери. «Потрібно також додати принаймні декілька століть, щоб кожен із цих основних субкладів значно збільшився в розмірах і зробив розширювану пізньопраслов’янську спільноту достатньо густонаселеною, щоб кожна мігруюча група могла включати багато людей з різних субкладів», – розповідають у дослідженні. В контексті слов’янських міграцій автори розглядали носіїв гаплогрупи R1a (Z280 та М458), I2a та E-V13.

          Багато археологів та істориків схиляються до думки щодо ранньосередньовічної експансії ранньослов’янського населення з батьківщини, розташованої на схід від сучасної Польщі (Україна та південь Білорусі). Але не можна відкидати розповіді античних авторів про наявність венедів (слов’ян) на теренах Польщі задовго до масової міграції слов’ян в аварський період на захід Європи та на Балкани.

         Слов’янські мови –  це наслідок поєднання мови кіммерійців, скіфів, сарматів, фракійців, неврів, будинів, греків, а також в пізній античності готів. Інших одіозних племен на теренах України  до нашої ери і в перших століттях ми не знаємо. Кельто-фракійські зв’язки та впливи ще слід досліджувати. Гуни (4-5 ст.)  –  це сармато-слов’яно-готи. Мінімальний азійський компонент  (6% ) гунам принесли сармати через свої тривалі торгівельні контакти з азійськими хунну. Ані археологічно, ані генетично дослідники НЕ знайшли доказів присутності великих східних степових спільнот в гунський період[2]. «Моделювання домішок підтверджує наявність генофонду, пов’язаного з сарматами, серед пізніх хунну Монголії», – повідомили у статті 2023 року «Генетична структура популяції імперії хунну на імперському та місцевому рівнях»[3]. А от авари (6-9 ст.) – це перші справжні східноазійські численні родоплемінні клани, які прийшли із найвіддаленіших  куточків євразійського степу аж до берегів Дунаю.

         Чомусь саме в аварський період відбулись найчисленніші міграції слов’ян зі східних регіонів Польщі, з України та півдня Білорусі. Існують гіпотези, що епідемія чуми Юстиніана (541 р.)  призвела до часткового знелюднення  у Південній та Центральній Європі. Генетики розповідають про масштабне переміщення населення зі Східної Європи протягом шостого-восьмого століть, замінивши понад 80% місцевого генофонду у Східній Німеччині, Польщі та Хорватії[4]. Думаю, що з появою більшої кількості археозразків,  цей відсоток виглядатиме меншим. У Чехії генетичний зсув відбувся між 5 і 7 ст., який в археології корелює з носіями празько-корчацької культури, а в історії  як раннє слов’янське Моравське князівство[5]. В Болгарії появу слов’ян датують 6 ст. і прогнозують їх середньовічний внесок 40-60% посеред місцевого фракійського та римського населення, а серед сучасних болгар 56%[6]. У 7 ст. до них прийшли булгари (тюркізовані нащадки сарматів та огузів) з Ханом Аспарухом зі степів між Кавказом та Волгою, генетичний внесок яких досі не досліджений.

          До 6 ст. міграції слов’ян, зокрема венедів на бурштиновому шляху від гирла Вісли до Адріатики, також відбувались, але вони були спорадичними і не такими численними.

         Вплив готів, в якому я не сумніваюсь,  ще потрібно досліджувати, адже в черняхівській культурі їх типові ДНК-лінії досі не знайшли, проте,  у вельбарській культурі Польщі, асоційованій з готами, переважали скандинави. ДНК нам відкриє ще не одну таємницю. 

         Інформацію про кількість сучасних представників певних гілок гаплогруп по країнах я використовуватиму найчастіше з ресурсу FamilyTreeDNA, а археозразки з окремих наукових публікацій.

Початки формування індоєвропейської мовної групи

         Щодо початку формування будь-якої індоєвропейської мовної групи доцільно згадати  період бронзової доби, коли з теренів Північного Причорномор’я відбулись масштабні міграції тих, кого потім називатимуть «індоєвропейцями».  Тому історію популяцій частково пов’язаних  з далекими предками слов’ян я також розглядатиму. Оскільки вихідна популяція носіїв слов’янських мов на початку нашої ери складалась в основному з певних гілок R1a + I2a + E-V13, то історію формування  та появи їх на теренах прабатьківщини слов’ян доведеться розглядати окремо.

Етапи зародків праслов’янських популяцій з часів індоєвропейських міграцій:

1. Культура шнурової кераміки або бойових сокир (Corded Ware culture / CWC) 3000 – 2300 років до н.е. 

         Патрилокальні групи з культури шнурової кераміки за субкладами гаплогруп (R1a та та пракельтогерманські гілки R1b)  радикально відрізнялись від типових чоловічих ліній з ареалу ямної культури (R1b Z2103), але споріднені за аутосомами. Тобто, на рівні інших хромосом (аутосомних) та материнських ліній мтДНК,  через тривалі шлюбні контакти на теренах над Чорним морем,  у представників культури шнурової кераміки та ямної культури з’явились помітні збіги. Ці патрилокальні групи обмінювались жінками, які й стали сполучними  судинами, основою мікроциркуляторного русла, для формування спільних елементів базової лексики багатьох індоєвропейців. Слід зауважити, що  серед цих жінок було багато нащадків колишніх енеолітичних фермерів, тому трипільці також частково вплинули на формування генофонду та мови індоєвропейців, але не лише вони.

         Про перебування двох різних патрилокальних груп R1a  M417 (прабалто-слов’ян) та  R1b-L11 / R-151 (італо-кельто-германців) на теренах Південно-Східної Польщі з однаковими поховальними традиціями та подібними елементами матеріальної культури повідомили в дослідженні 2020 року Анни Ліндергольм та ін.. «Культурна складність шнурової кераміки, виявлена ​​за допомогою геномного та ізотопного аналізу з південно-східної Польщі». Археогеномні аналізи показали, що люди з культури шнурової кераміки демонстрували змішане степове походження з помітним внеском від неолітичних землеробів Європи.  Аналіз ізотопів стронцію виявив, що особи з гаплогрупою R1b поховані в передмісті Ряшева (Жешува, Польща) провели своє дитинство в районі Сокальського кряжу або України[7].

         Варто зауважити, що гаплогрупа R1b є рідкістю серед інших опублікованих людей з комплексу шнурової кераміки «Corded Ware». На цьому етапі ці люди вступили у культурну взаємодію з представниками західної культури дзвонових кубків (Bell Beaker, 2800-1800 р. до н.е.), з якими попрямували через Чехію у напрямку Великої Британії (предки кельтів і частково германців).  Усі інші зразки з культури шнурової кераміки  з Німеччини, Польщі, Богемії, Естонії, Литви мали гаплогрупу  R1a.  

         Ще раніше, в період пізнього енеоліту та ранньої бронзи (3400 –  2700 pр. до н.е.), подібний тандем R1a+R1b разом з I2a1a (P37.2) в межах однієї археологічної культури виявили в Усатівській гібридній трипільсько-степовій конгломерації на південному заході України, ще до появи там ямної культури[8] [9].   

• Усатове R1a, E1b1b1a1 і J1 (Нікітін 2024)
• Усатове I2a1a (P37.2) (Penske 2023).
• Маяки R1b (L754), G2a (P303) (Penske 2023).

         У 2021 році вийшла стаття генетиків Лехті Сааг та ін..«Genetic ancestry changes in Stone to Bronze Age transition in the East European plain», в якій автори вважають Україну можливим джерелом міграції, яка веде до формування культур шнурового посуду («Corded Ware») загалом[10].

         Згодом R1a M417(Z645) поділиться на європейські лінії R1a1a1b1 балтів та слов’ян (Z 283, 282, 280, 92, М458…), скандинавську R1a – Z284 та азійські праіндоіранські лінії R1a1a1b2, які потраплять навіть до тюркських народів (Z93, Z94, Z95, Z2123, 2124, 2125…).

         Шляхи міграцій патрилокальних груп R1a та R1b у 2500-2000 роках до н.е. розійдуться і стануть символічними маркерами різних індоєвропейських гілок. До цього моменту їх тривалі контакти відбувались на теренах України.

         Лінгвістичні та тенденційні генетично-популяційні клади за чоловічими гаплогрупами:

• Європо – Індоіраномовна група –  носії CWC/культура шнурової кераміки: R1a+I2 (+фракійська E-V13)  –  слов’яни; R1a – балти (+фіно-уральська N); R1a Z93 – індоарії.
• Скандинаво-германська група – R1a Z284+R1b(U106) +I1.
• Італо-кельтська група –  степові предки CWC/BB (R1b-P312) з культури шнурової кераміки (CWC) через посередництво носіїв культури Bell Beaker, але відмінні від людей Ямної (R1b -Z2103).
• Греко-вірменська, частково фрако-іллірійська група –  носії Ямної культури (R1b-Z2103).
• Тюркські групи – R1a Z93  (праіндоарії+ різноманітні азійські лінії C, Q, N).

1. Локальні культури пост/шнурової кераміки 2300 – 1200 років до н.е. Польщі та України.

         Населення Комарівсько-Тшинецького  кола археологічних культур Польщі та України 1600-1200 років до н.е.  частково було пов’язане з найдавнішими слов’яноподібними популяціями, тобто праслов’янами.

         Підгалузі  R1a з цих культур виявились типовими для балтослов’ян, але окремі гілки І2 на низьких частотах поширені в усій Європі, особливо на півночі, тобто не є винятково «праслов’янськими». Найбільш поширену серед слов’ян гілку I2a1a2b1a1a / I-Y3120 (I-S20602) серед зразків комарівсько-тшинецького  кола досі не знайшли, але присутні інші I2, які також зустрічаємо серед різних слов’ян.

         У 2023 році в журналі Nature вийшла публікація польських науковців «Патрілокальність та походження популяцій Східно-Центральної Європи в період середньої бронзової доби, пов’язане з мисливцями-збирачами» (автори Мацей Хіленський, Пшемислав Макарович, Анна Юрас, Майя Кшевінська та ін..).  «Тут, аналізуючи 91 новостворений геном особин бронзової доби з сучасної Польщі та України, ми виявили, що популяції середньої бронзової доби були сформовані в результаті додаткової події змішування, що включала популяцію з відносно високою часткою генетичного компонента, пов’язаного з європейськими мисливцями-збирачами, і що їхня соціальна структура базувалася, головним чином, на патрилокальних, багатопоколінних родинних групах», –  зазначили дослідники.

                Це дослідження зосереджено на особах середнього бронзового віку (MBA), пов’язаних із двома з цих варіантів: тшинецька культура (TC), яка займала землі, що належали сучасній Польщі та центрально-західній Україні, та комарівська культура (KC), знайдена на території сучасної південно-західної України та сусідніх частин Румунії та Молдови. 

         З території Польщі розглянули зразки з археологічних груп Івно (2000-1750 роки до н.е.), Межановіце (2300-1800 років до н.е.), Стрижів (2000-1700 років до н.е.), Тшинець (1600-1200 років до н.е.), з території України Комарів (1900-1400 років до н.е.).

         В Культурі шнурової кераміки Межановіце  (2300-1800 років до н.е.),  виявили  2 зразки R1a1a1~ M417  з материнською U5a1  та H5a1,  (poz790, poz534),  1 зразок R1a1a1b~  R–Z645  з материнською  X2b4, 1 зразок R1a1a1b1 – Z283 з мтДНК H13a1a2 (poz556),   а також 1 зразок  R1b1a1b (poz537)  з материнською W6a. Ці та інші материнські лінії з «Mierzanowice» мтДНК  U5a1 (2 зр.), H3b+16129, T2e1, K2a, I1a1a (2 зр.), U5b2a2c, H5a1, U5a2c3,  W6a, X2b4, I1a , H2a2, H13a1a2.

         Зразки з Межановицької культури шнурової кераміки R1a1a1~ M417  демонстрували ближчу спорідненість до тих осіб  CWC, які в бронзову добу прийшли в  Естонію (тобто з балто-слов’янськими R1a-Z280).

         В Культурі шнурової кераміки Івно  (2000-1750 роки до н.е.),  Y-хромосомна гаплогрупа  I2a2a з материнською U4b1a1a та чоловіча T1a1 (енеолітична)  з материнською K1b1b1. Ще один зразок мав материнську мтДНК N1a1a1a2 (зразки Iwno  poz462, poz502, poz929).

         I2a2a (I-M223)  – в бронзову добу, як і в неоліті,  продовжували  мандрувати між Британією, Скандинавією, Чорним морем та Балканами  – це нащадки західних мисливців-збирачів мезоліту та неоліту усієї Європи (WHG), Дніпро-Донецької неолітичної культури України  та деяких  трипільців (VERT117 – I-M223, mtDNA K1a2; VERT028 – I2a2a1, мтДНК K1a1b1 ), а також культури кулястих амфор Польщі та України.  

         Печера Вертеба (Тернопільщина, Україна, енеоліт Трипілля)[11]:

• VERT033  – I2a1a2a (I-L161.1/) мтДНК H40
• VERT117 – I2c мтДНК K1a2
• VERT028 –  I2a2a1 мтДНК K1a1b1

                Щодо зразка з печери Вертеба VERT033  – I2a1a2a (I-L161.1/ I-S185/ I2a-M423), то ця гілка I-L161 найкраще збереглась в Ірландії (1,3%),  Шотландії (0,5%), Англії (0.5%.), Уельсі 0,3%, Франції 0,3%,  Німеччині 0,2%, Швеції та Данії 0,1%, в Польщі 12 чоловік з 7143 (0,2%), в Чехії – 3 (0,1%), в Болгарії 6 (0,7%). Хоча на попередній  загальній гілці I2a-M423 (P37) багато й українців: 459 з 4 270, що становить 10% від усіх протестованих на FamilyTreeDNA, але конкретно з підгалуззю I-L161 українців на даному етапі я не знайшла.  10000 років тому мисливців збирачів з подібною гаплогрупою  I2a1 знаходили в Україні (I1763, Запорізька обл.), але 5000 років тому вони домандрували до Швеції, Данії та Ірландїі. В цей період представників I2a1 знаходять по всій Європі, зокрема в Україні (серед трипільців), пізніше I2a1a / I-P37.2 в гібридній (трипілля-степ) Усатівській культурі біля Одеси (UBK006, 2853 р. до н.е.)[12]. Якщо врахувати, що трипільську материнську лінію H40 знайшли в латенській культурі Чехії в 4 ст. до н.е. (I20518, Patterson 2021), то цей зразок з Вертеби в залізну добу, мабуть, був споріднений з кельтами.  Проте, I2a1a2a знайшли в Данії з датуванням 7 ст. до н.е. (зразок CGG023270, McColl 2024). В Угорщині сарматського періоду виявили I2a1a2a1a1a2 / I-A2330 з материнською H1a3a3  у зразка CSU2-39 Szeged-Csongrád, сучасні родичі якого живуть у Великій Британії, один представник  в Угорщині (Schütz 2025). В 10 ст. I2a1a2a1a1a2a знаходять в Італії (R63, Antonio 2019). Ця ж лінія присутня серед вікінгів в Данії (CGG106791, CGG107580 McColl 2024). Нагадаю, що в Данії I2a1a2a опинились ще 3000 років до н.е. (NEO23, NEO898, NEO935 Allentoft 2024).

         Окрім VERT033 з I2a1a2a (I-L161.1), інші зразки трипільців з печери Вертеба VERT028 з I2a2 та з усатівської трипільсько-степової культури I2a1a / I-P37.2 мають споріднених нащадків в Україні. За материнськими лініями нащадками трипільців можна вважати до 50% українців, адже саме від трипільців люди з усатівської, ямної та культури шнурової кераміки збагатили свій генофонд внеском «ранніх європейських фермерів», з яким вони з Північного Пичорномор’я відправились у свої «індоєвропейські мандри». До контактів з трипільцями жінки їхніх предків (EHG) належали в основному до материнських ліній мисливців-збирачів U5, U4, U2. А от різноманітність материнських ліній трипільських жінок вражає. Проте, це окрема тема.

                I2a2a, як і  I2a1 можна назвати мезолітичною європейською, але в Північно-Західній  Європі її частоти дещо більші, аніж у Східній. Тобто, «слов’янською»  або «кельтською» чи «германською» I2a2a ми назвати не можемо. Це дуже давні автохтони Європи, про субстратну лексику яких нам майже нічого невідомо.

         За базою FamilyTree до гілки I-M223 / I2a2a належить 50 осіб з України, що становить 1,2% з усіх протестованих (4270 чол.), в Польщі 110 осіб – 1,5% (з 7134) станом на початок 2026 року. В Чехії –  2,5% (57 з 2248), Хорватії – 1,8% (9 з 495), Болгарії 1,6% (14 з 872), Словаччині 1,5% (945 з 14), Румунії  1,4% (15 з 1038). В  Данії, Німеччині, Нідерландах, Англії, Ірландії та Шотландії дещо більше, орієнтовно 5-7%.  

         Цікаво, що подібну гаплогрупу , як у трипільців 3650 років до н.е. з печери Вертеба VERT028 – I2a2a1(І-Y5334),  виявили у декількох зразків з енеоліту  3200 років до н.е. в  Вартбергській  культурі Німеччини,  Niedertiefenbach I2a2a1a  (І-Y5334 > I-S14736) –  (зразки KH150633,  KH150641, KH150637, KH150630,  KH150629, ERS3968390 та ін..)[13]. Населення культури  Wartberg було землеробами та фермерами, як і трипільці. Проте, вони переважно не спалювали своїх померлих,  а ховали їх у мегалітичних колективних гробницях, відомих як галерейні могили. Хоч  ця культура була землеробською, але мала напрочуд великий компонент предків мисливців-збирачів 40%, генетичний внесок від європейських фермерів 60 %. Змішання цих двох компонентів, ймовірно, відбулося на початку IV тисячоліття [14].  

         На FamilyTree гаплогрупа І-Y5334 позначена у рамках гілки S6716 (I2a2a). Сучасних нащадків з тих, хто пройшов тестування, одиниці. Найбільше в Північній Європі 0,1-0,4%, в Україні 1 людина, в Польщі – 2, в Чехії – 2, в Хорватії – 1, в Німеччині – 34 з 17 386 зразків, що становить 0,2%.

         R1a1a1~ M417   – в бронзову добу мігрували в основному  між Балтійським та Чорним морем, обмежено в Скандинавію.  Більшість гілок R1a1a1~ M417 пов’язані з балтослов’янами, окрім R-Z284 – зі скандинавами та R-Z93 – з праіндоіранцями.Орієнтовно 3000-2500 років до нашої ери від базової R1a1a1b (Z645, M417)  відкололись окремі гілки предків  R1a1a1b2 – Z93, нащадки яких пішли на схід  (індоєвропейські фат’янівська, сінташтинська, зрубна культури, андронівське КІС).  У цій формулі запису гаплогруп у балто-слов’ян наприкінці з’явилась «1»  R1a1a1b1., а у індоіранців «2» R1a1a1b2. Поява подібних «мутацій» в чоловічій гаплогрупі дозволяє виокремити нового спільного предка. Усі індоіранці походять від одного чоловіка, у якого сталась ця мутація.

         Переходимо до наступного етапу.

         В Культурі шнурової кераміки Польщі  Стрижів (2000-1700 років до н.е.):

• Два зразки з типовими балто-слов’янськими R–Z280 (<R-Z283) –   R1a1a1b1a2 / U5a1a2a (poz788),  R1a1a1b1a2b (R- CTS1211,  M558<RZ280) / мтДНК T2a1b1a2 (poz794).
• Один R1a1a1~ M417 / мтДНК HV6 (poz230).
• МтДНК – U5a1a2a, T2a1a, H6a1a, T2a1b1a2, HV6, I2.
• Один зразок I2a1a1b1a~ /мтДнк I2.

         В пізнішій культурі шнурової кераміки Тшинець (1600-1200 років до н.е.) також присутні 3 зразки з типовими для  слов’ян  R–M458 (<R-Z283) R1a1a1b1a1a  – poz554, R1a1a1b1a2b (R- CTS1211, R–M558<RZ280) – poz711, R1a1a1b~ R–Z645/Z283 – poz555.   

         Але в Тшинецькій культурі з території Польщі поряд  з R1a1a1~ M417    кількісно переважали представники I2a1a1b1a1 (12 зразків), I2a1b1a1b1 (3 зразки), I2a1b2a – (2 зразки). Лише один зразок належав до R1b1a1b.  Ці гілки I2a поширені по всій Європі, але  в незначних пропорціях, тому їх не розглядають, як визначальні для слов’яномовних популяцій. Зі слов’янами пов’язана інша гілка I2a, а саме I2a1a2b1a1a / I-Y3120 (I-S20602) – праслов’яни, спільний предок яких жив у 5-3 ст. до н.е. ЇЇ в тшинецькій культурі Польщі  не знайшли.

         Але коротко розглянемо  I2a з Тшинецької культури, адже хоч і в незначних пропорціях, вони все ж присутні серед українців та інших слов’ян.

         I2a1a1b1a1 (L233/S183< L1287) – найновіший спільний предок  I-L233 народився приблизно у  4550 році до нашої ери. Серед українців її досі не знайшли, серед поляків лише 3 особи (<0,1%), найбільше в Великій Британії, Ірландії, Данії, Шотландії, Нідерландах 0,4-06%.

         I2a1b1a1b1 (I– L1229) – на FamilyTree пишуть, що чоловік, який є найновішим спільним предком цієї лінії I– L1229  народився приблизно у 3150 році до нашої ери. Подібний  I2a1b1a1b1b1 (L1230 (I-S20743)<S18331< I- L1229) з мтДНК I3a знайшли на Балканах (зразок I5243,  Padina, Serbia) з археологічним датуванням  2458 і 2238 років до н.е. (Lazaridis 2022.) Але радіовуглецеве датуваня  оцінює вік цього балканського зразка (3885±20 BP, PSUAMS-2379), тобто 1880 років до н.е.

         I2a1b1a1b1 (I- L1229) з низькою частотою (до 1%)  поширена у всій Європі, в Україні 0,1% (5 чол. з 4270), в Польщі 0,1% (10 чол. з 7143), в Чехії 0,4% (8 з 2254) в Румунії 0,4% (4 з 1042), в Сербії 0,6% (2 з 359).  В Північно-Західній Європі I- L1229 приблизно 0,5%.

         I2a1b2a (L38) –  спільний предок жив у 2750 році до нашої ери. Гаплогрупа присутня з низькою частотою близько 1%  в Північній та Східній Європі. Серед слов’янських країн найбільше в Чехії 0,5% (11 чоловік з 2254), в Україні 0,2% (8 з 4270).

         Комарів (1900-1400 років до н.е.) – комарівська археологічна культура середньої бронзи України, яка виникла на основі культури шнурової кераміки,  була поширена в Прикарпатті, на  Поділлі та середньому Побужжі, на Волині, частково сягала Середнього Подніпров’я. Населення цієї культури вважають пращурами слов’ян. Генетики секвенували зразки зі сіл Берем’яни, Білий Потік Чортківського району Тернопільської області, Кордишів в Кременецькому районі цієї ж області України.

• Beremiany (Komarów 643)  –  Y-гаплогрупа I1a2a1a1~, mtDNA W6a.
• Beremiany (Komarów 644)  –  mtDNA  U5a1g1.
• Biały Potok  (Komarów 296)  –  Y-гаплогрупа R1a1a1b1a2a~, mtDNA H49.
• Kordyshiv VIII (Komarów 636)  –  mtDNA X2b10.
• Kordyshiv VIII (Komarów637)  –  mtDNA U4a2a.

         I1a2a1a1 – I-Z62 (S337/Z60, S439/Z61).

         На  FamilyTreeDNA – 18 людей з України є носіями I-Z60, що становисть 0,4%  з 4270 протестованих українців. Найбільше I-Z60 в Швеції  1 350 чол. з  12 048 (11,2%), на Острові Мен в Ірландському морі 13 зі 140 (9%), в Норвегії 7,6%, Данії – 5,6%, Нідерландах – 4,3%, в Німеччині – 3,2%,  Одним словом, в селі Берем’яни в бронзову добу знайшли «скандинава».        Окрім 18 людей з України, з Центрально-Східної Європи з гаплогрупою  I-Z60 – 8 людей зі Словенії, 26 з Чехії (1,2%), з Польщі 79 (1,1%), з Білорусі 9 (0,5%), зі Словаччини 4 (0,4%), з Румунії 9 (0,9%), з Угорщини 15(0,8%), з Литви 6 (0,3%).

         Спільний предок людей  I-Z60 народився в 2100 році до н.е., найімовірніше у Скандинавії.  I1a2a1 знайшли в бронзову добу в Данії (NEO590) 1300 років до н.е., а в Комарівській культурі України 1919-1701 років до н.е. Найдавніші  зразки з гаплогрупою І1 в Данії 2000 років до н.е. (NEO875), а в Швеції  7000 років до н.е. (sf11). Гаплогрупа I1a2a1a1 була дуже поширена серед вікінгів (Allentoft 2024)[15].

         R1a1a1b1a2a (R-Z92<Z280) – типові «прабалтослов’яни» з ареалу комарівської культури України бронзової доби. Чоловік,  від  якого утворилась нова гілка R-Z92 народився приблизно 2200 років до н.е. На  FamilyTreeDNA – 156 людей з України є носіями R-Z92, що становить 3,7%  з 4270 протестованих українців, в Польщі 165 (2,3% від 7143), в РФ 383 (5,4% з 7 112), в Білорусі – 65 (3,9% з 1679), в Чехії 30 (1,3% з 2254). В країнах Балтії також подібні пропорції R–Z92: в Естонії 13 (4,1% з 314), в Литві 57 (3,1% з 1835), в Латвії 11 (2,4%  з 450).  В Словаччині, Молдові, Болгарії,  Словенії, Хорватії,  Сербії  R-Z92 від 0,2% до 1,5%.

         Слід зауважити, що в бронзову добу представники балто/слов’янської  R1a-Z280 та Z283 одночасно жили як на узбережжі Балтійського моря аж до Естонії включно, так і на теренах сучасної Польщі та України (табл. McColl et al. 2024). Одні стали предками балтів, інші – слов’ян.

         Материнська mtDNA W6a  у зразка з комарівської культури шнурової кераміки України. З України 5 осіб з 2040  мають  W6a (0,2%), з Польщі 26 з 5217 (0,5%), з Литви 12 з 1028 (1,2%). W6a поширена в усій Центральній та Північній Європі на рівні 0,1-0,5%.

Материнська mtDNA U5a1g1 у зразка з комарівської культури шнурової кераміки України бронзової доби. 3000  років до н.е. U5a1g1 знаходили в животилівсько-вовчанській археологічній культурі (I17974, енеоліт Молдови).  U5a1g1 також була й серед тих індоєвропейців, які 3000 років до н.е. вирушили на схід (афанасівська культура, McColl 2024).Така ж материнська U5a1g1 з Y- R1a1a1b1-Z283 у скіфа з Медвина 700-600 роки до н.е. (Київщина, Україна, зразок UKR035AB). Скіфський зразок UKR035AB і за гаплогрупами, і за аутосомними даними має слов’яноподібний генетичний профіль.

В Україні mtDNA U5a1g1 – 2 особи, в Польщі, Німеччині та Англії – по 3 особи.

Материнська mtDNA  H49 у зразка з комарівської культури шнурової кераміки України бронзової доби. У цей же період, 1800-1600 років до н.е., зразок mtDNA  H49 знайшли в Німеччині (Баварія, Lech Valley cultural group)  у чоловіка з пракельтською гаплогрупою R-P312 / R1b1a1b1a1a2b1 (AITI_98,  Mittnik et al. 2019). Ще раніше H49 знаходили в енеолітичній Швеції(культура  Funnel Beaker) 2900 років до н.е. I2a1a2a  / I–FGC7113.  Ця I2a1a2a з того ж відгалуження, що й трипільський зразок I-L161 (VERT033).

 H49 поширена в усій Європі на рівні 0,1-0,4%, в Скандинавії – 04-0,7%. H49 найбільше в Литві 11 чол.з 1028 зразків (1,1%).   H49  в Україні – 3 чол. з 2040 (0,1%), в Польщі 16 з 5217 (1,3%), в Білорусі 2 з 742 (0,3%), в Хорватії та Сербії по 1.

Материнська mtDNA X2b10 у зразка з комарівської культури шнурової кераміки України. Прийшла з неолітичними анатолійськими фермерами через Балкани в Європу. Сьогодні на рівні <0,1% (поодинокі зразки) поширена в Західній Європі.

Материнська mtDNA U4a2a у зразка з комарівської культури шнурової кераміки України. U4 та U5 – нащадки мезолітичних мисливців-збирачів Європи. U4a2 була серед зразків ямної культури України (I11999, Nikitin 2024).   U4a2a серед зразків фракійського гальштату 8-10 ст. до н.е.  з теренів України біля Одеси  (UKR000, Saag 2024). В аварський період її знаходять серед зразків з Угорщини та Австрії у контексті розширення ареалу міграцій слов’ян.  Наприклад у зразка з Мьодлінгу в Австрії (MGS392) 8 ст. материнська U4a2a у чоловіка зі слов’яноподібною  R1a1a1b1a1a1c1 / R- L1029 (M458).  Сьогодні U4a2a найбільше поширена в Польщі.  Інша споріднена гілка U4a2b – серед козаків України 17-19 ст. з Чернігівщини (UKR165, Saag 2024).

         Отже, локальні культури шнурової кераміки бронзової доби України та Польщі демонструють наявність деяких праслов’янських y-хромосомних ліній R1a, а також загальних європейських  I2a і навіть поодинокі зразки зі  скандинавською I1. Тобто, Комарівсько-Тшинецьке археологічне коло культур лише частково демонструє наявність популяційних груп, які генетично схожі на майбутніх слов’ян, але також присутні зразки, які корелюють з населенням Північно-Західної Європи.

Період пізньої бронзи та початку залізної доби

         На теренах України слов’яноподібний профіль (R1a) демонструють зразки з Висоцької, Білозерської, Лужицької культури пізньої бронзової доби. Фракійський Гальштат на теренах України представлений відмінними від них лініями, але нащадки місцевих фракійців (E-V13) також прийматимуть активну участь у «міграціях слов’ян». Зразки з публікації «North Pontic crossroads: Mobility in Ukraine from the Bronze Age to the early modern period» L. Saag, O. Utevska, S. Zadnikov та ін.. 2025 року[16].

                «У лісостеповій зоні сучасне осіле населення було пов’язане з попереднім Тшинецьким культурним колом (включаючи лужицьку та висоцьку культури), а також з центральноєвропейськими впливами гальштатського та латенського періодів (іллірійці, фракійці та кельти)» –  зазначили у згаданій статті.

• UKR170. Висоцька культура (Петриків, Тернопільська обл..Україна)  1300-800 р. до н.е. – R1a1a–M198,  мтДНК  U2e2a1.
• UKR171. Висоцька культура (Петриків, Тернопільська обл..Україна)  1278-1055 р. до н.е. – R1a1-M459, мтДНК U5a1a2b.
• UKR150. Білозерська культура (Дикий Сад, Миколаївська обл.. Україна) 1200-1000 р. до н.е – R1a1a–M198,  мтДНК  N1a1a1a1.
• UKR149.  Білозерська культура (Дикий Сад, Миколаївська обл.. Україна) 1200-1000 р. до н.е. мтДНК U4a1.
• UKR169. Лужицька культура (Рованці, Волинська обл..Україна) 1000-700 р. до н.е – R1a1-M459, мтДНК H1an1.
• UKR167. Лужицька культура (Рованці, Волинська обл..Україна) 1000-700 р. до н.е – мтДНК J1c3g.
• UKR168. Лужицька культура (Рованці, Волинська обл..Україна) 1000-700 р. до н.е – мтДНК K1a4a1e.

Висоцька культура і праслов’яни

         Висоцька культура – одна з праслов’янських культур 10-7 ст. до н.е., яка була поширена на території Львівської області в басейні Західного Бугу, частково в Тернопільській області в басейні Дністра,  а також біля деяких приток Прип’яті на півдні Малого Полісся. Померлих ховали в основному методом інгумації (90%), випростане тілопокладення на спині з південною орієнтацією, як скіфи з басейну Сіверського Дінця, набагато рідше ховали померлих головою на захід, як інші степові скіфи. Зазвичай ці поховання зі скіфськими не прийнято порівнювати, але збіги очевидні.  Поховання  підкурганні (Іванє, Городок, Красне) та ґрунтові (одиночні, парні, групові). Інколи траплялись сліди тілоспалення та поховання  в урнах. Висоцька культура стала знаменитою завдяки знахідці  парного поховання чоловіка та жінки в обіймах, яке дослідила  археологічна експедиція під керівництвом професора Миколи Бандрівського біля села Петриків на південній околиці Тернополя. Археолог розповідає, що  відкрито 9 могильників і близько 15-ти поселень Висоцької культури з наземними житлами та напівземлянками із вогнищем на долівці[17].

         Генетики розповідають, що особи ранньої висоцької та лужицької культури виглядають схожими на осіб Північної та Східної Європи від залізної доби до сучасності, включаючи сучасних українців (Saag 2025).

         Одна особина фракійського гальштату з Одеси (зразок  UKR000, Картал, 900–798 рр. до н.e., мтДНК U4a2a) схожа на особин ранньої Висоцької та Лужицької ери в обох аналізах, як в аналізі головних компонентів (PCA), так і в аналізі домішок (Admixture).

         Генетики у групу зразків, які генетично схожі на сучасних українців, віднесли не лише представників висоцької та лужицької культури, але й одного елітного скіфа з лівого берега Дніпра басейну Сіверського Дінця (UKR116,  R1a-Z645, mt U2e1f1), деякі неелітні кочові особи з басейну Сіверського Дінця (Ukr111 / Y-гапл. R1a2a-YP5018, mt K2; UKR114 / mt H4a1c,), одного скіфа-землероба з лівого берега Дніпра (UKR096 / mt T2a1), різні скіфи з правого берега Дніпра з фракійськими асоціаціями (UKR035AB / R1a-Z283, UKR039 / R1a-M420, UKR042, UKR043, UKR044), у яких окрім чоловічих гаплогруп R1a, виявили материнські U5a1g1, U5a1a1, U5a2b, T2a, H6a1b.

Зрубна та Білозерська культура

         Кладальність особин зрубної та білозерської культур підтверджена. У зразків з білозерської культури виявили чоловічу гаплогрупу R1a-M198 та материнські  N1a1a1a1, U4a1, які типові для слов’ян та інших європейців.  Зразки з білозерської культури моделюють як ямну/шнурової кераміки культуру  (84 ± 5%) + Україну-Трипілля (14 ± 4%) і лише  3 ± 2% Монголія. Але ці особи з білозерської культури дуже сильно відрізняються від кіммерійського зразка, у якого аутосомний монгольський внесок 40%, ямної культури – 60% і чоловіча гаплогрупа азійська Q-YP4000.  Подібні аутосомні пропорції раніше публікували щодо кіммерійських зразків з Молдови.

         Примітно, що генетики виявили ознаки статевої упередженості у представників Зрубної культури, тобто прийшлі чоловіки (предіндоіранці)  зі східного понтійського та каспійського степів змішались з місцевими жінками на теренах України.

                «Група, пов’язана зі Зрубною, демонструє тенденцію до більшої подібності з левантійськими/анатолійськими та європейськими ранніми землеробами за chrX та з групами західного степу від неоліту до ранньої бронзової доби та європейськими  мисливцями збирачами (HG) за аутосомами, що узгоджується зі змішуванням після міграції ямної до Європи, яке відбувалося переважно між чоловіками зі степу (з великою часткою східних мисливців збирачів HG) та місцевими жінками ранніх землеробів, як це було виявлено для груп культури шнурової кераміки», – зазначили у дослідженні Лехті Сааг.

         Окремо зазначу, що в контексті зі зрубною культурою більш доречно згадувати саме культуру шнурової кераміки, яку чомусь дуже часто записують в «ямну культуру». Все ж таки  це різні культури та різні патрилокальні групи, які пересікались, контактували, частково змішувались, але не поглинали одна одну.

Лужицька культура – одна з праслов’янських?

         Лужицька культура (XIII – VIII ст. до н.е.) охоплювала контактну зону між кельтами та праслов’янами від теренів на сході Німеччини (Нижня Лужиця) до Львівської та Волинської обл. України. Одна культура – дві популяції (кельтоподібні та слов’яноподібні). Археологічна культура не завжди відповідає одному етносу. Люди лужицької культури спалювали своїх померлих і хоронили в урнах, але інколи використовували тілопокладення. Остеологічні рештки знаходять також у печерах, куди потрапляли випадкові жертви. Частина людей з цієї культури були нащадками предків з тшинецької та комарівської культури шнурової кераміки, щонайменше тієї частини, яка представлена гаплогрупою R1a. Певні гілки I2a в цих культурах – мультрегіональні, які частково покривають Північну та Східну Європу, але не є надто численними. 

         З двох генетичних досліджень 2025-2026 років визначили гаплогрупи для 10 представників лужицької культури, серед них чотири чоловічих: 

         R1a (M459) зразок ukr169 –  Рованці, Волинь, Україна 1000-700 р. до н.е. (Saag 2025). Материнські J1c3g, K1a4a1e, H1an1[18].

         Інші зразки  з лужицької культури  Польщі[19]: 

         З них два слов’яноподібних R1a і один кельтоподібний R1b-P312.

         R1a (Z645) зразок NCE005 – Нова Церекв’я, Ополе, Польща 821 рік до н.е. Материнські мтДНК – два зразки T2b.

         R1a (M420) зразок LBP001 – Лебеді-Пшишовка, Верхня Сілезія, Польща 686 рік до н.е. Материнська мтДНК – I4a. 

         МтДНК H5a1 – Яскиня Збоєцька, Лагув, Польща 705 рік до н.е.

         R1b (P312) зразок ΚΟΡ015 – Корніце, Сілезія, Польща 1300 років до н.е. Материнські – U5b2a3, 2 зразки X2e. 

         На фото (автор Palladinus, ліцензія cc-by-sa-2.5): поселення в Біскупіні (8 ст.до н.е.), яке пов’язують з лужицькою культурою. До сьогодні немає одностайної думки про те, хто населяв це поселення.

         В Саксонії Ангальт в культурі урнових поховань (Urnfield culture, Німеччина), 13-9 ст. до н.е.) з останнього дослідження виявили представників Υ-гаплогруп (Eleftheria Orfanou та ін. 2026): 

         5 зразків I2a1b2a (L38/S154), I2a1b2a2b (PH1237) один R1b1a1b1a1 (P310, L51), один I2a1b1a (CTS616), два R1b1a1b1a1a2b1 (L2, P312), два R1b1a1b1a1a3a (AM01877/CTS4528/S1200), один I1a3b2 (Z63). 

         В Baden-Württemberg (Urnfield culture, Німеччина): сім R1b1a1b1a1a2b1 (L2, P312), один R1b1a1b1a1 (P310), один R1b1a1b1a1a L151, два R1b-M269.

         Серед цих зразків культури Урнфільд з Німеччини  I2a1b2a (L38/S154) – корелює з попередньою Тшинецькою культурою Польщі, I1a3b2 (Z63) – типова скандинавська, R1b (P312, P310, L151) – кельтоподібні гаплогрупи.

         В Чехії в культурі урнових поховань Urnfield/Knoviz (13-9 ст. до н.е. по одному зразку I2a1a (P37.2/PF4004), R1b1a1b1a1a2 (P312), R1b1a1b1a2a (CTS6889/S1161).

         Зупинимо увагу на зразку з Чехії PRU006 – культура Urnfield/Knoviz, локація Prague-Ruzyně,  Central Bohemia з гаплогрупою I2a1a (P37.2/PF4004).  Важливо, що для цього зразка провели радіовуглецеве датування 1224 – 1139 років до н.е. (Date C14/ CRL-23_1113).  Попередні подібні 2 зразки I-P37.2 з Хорватії періоду пізньої бронзи не були датовані додатковими методами, тому викликали багато сумнівів, щодо ймовірної появи цієї лінії на Балканах в  період, який передував слов’янським міграціям більш, як на тисячу років.

         Стоїть запитання, коли I2a1a (P37.2) прийшли на батьківщину слов’янських мов  – в енеоліті, в період пізньої бронзи/заліза, чи в пізній античності? Ця гаплогрупа була в пізньотрипільській Усатівській культурі на південному заході України. Можливо, звідти вона потрапила до предків кельтів у культурі Урнфільд (в Чехії)?

         Хочу звернути увагу на концентрацію  I-P37.2 на Сардинії (острів Італії) – 478 (39%)  чоловік з 1219 мають цю гілку гаплогрупи  I2a. Від 20 до 30% балканських народів мають I-P37.2, навіть 8% в Греції. Але поширення молодших похідних гаплогруп  від цієї гілки на Балкани пов’язували саме з міграцією слов’ян зі Східної Європи, насамперед з України та  сходу Польщі.

         Можливо, I2a1a (P37.2) й були тими знаменитими іллірійцями?

• Зразок з України UBK006 енеоліт (усатівська пост/трипільська культура) –  I2a1a (P37.2), мтДНК U4a2, Usatove-Bolšoj Kujalnik, Одеса, Україна, 2827 років до н.е. Датований  радіовуглецевим методом (4853 BP,  Date C14/ MAMS-48806). (Penske 2023).
• Зразок з Румунії I7137 енеоліт –  I2a1a2  (I-Y3104 / P37.2), 4157-3966 calBCE (5215±25 BP, PSUAMS-4230), Bodrogkeresztur. (Lazaridis 2022). Датований  радіовуглецевим методом 3200 років до н.е. (Lazaridis 2022).

         Отже, маємо два надійно датовані зразки I2a – P37.2 з неоліту Румунії та енеоліту України.

I2a1a2b…– праслов’яни (I-Y3120 / I-CTS10228<L621)

            I-Y3120 (I-S20602) – праслов’яни, спільний предок яких жив у 5-3 ст. до н.е.

         Чоловіка, який жив у 1 ст.  зі слов’яноподібною гілкою гаплогрупи  I-Y3120> I-S19015 (I2a1a2b1a1)  знайшли в Румунії  сарматського періоду  – зразок RAM-13, Râmnicelu,  Brăila county (Schutz 2024/2025). Зачинатель його родоводу I-Y3120 жив в залізну добу, за 300-600 років до народження румунського археозразка.  Де жив? Невідомо. Але схоже, що на початку нашої ери його нащадки вже були присутні в рівнинному регіоні на сході Румунії південніше Карпатських гір. Найбільша прикрість, що саме цьому зразку не провели рідіовуглецеве датування, на відміну від інших сарматських зразків з праці Оксара Шутца «Розкриття походження та генетичного складу «забутого народу»: дослідження населення сарматського періоду в Карпатському басейні».

         I2a1a2 був поширений в неоліті усієї Європи, від Іспанії, Франції, Ірландії (Patterson 2021)  до України (Penske 2023), тому нас цікавить наступна гілка I2a1a2b, яка ближче саме до слов’ян.

• Зразок з Румунії  I10479 бронзова доба  I2a1a2b1a I-CTS4002, мтДНК J1c, 2150-1850 до нашої ери, Cârlomănești Arman.  Не датований радіовуглецевим методом. (Lazaridis 2022).
• Зразок з Болгарії I19454 енеоліт –  I-L621 I2a1a2b  мтДНК U8b1b, 3000-2000 до нашої ери. Не датований радіовуглецевим методом. (Lazaridis 2022).
• Зразок з Хорватії I18721 бронзової доби  –   I2a1a2b1a1  (I-Y3120), мтДНК  T2b11, 1500-800 до нашої ери,  Bezdanjača Cave (Lazaridis 2022). Не датований радіовуглецевим методом. (Lazaridis 2022).
• Зразок з Хорватії  I18719 бронзової доби – I2a1a2b1a1 (I-Y3120), мтДНК HV0a1a,  1500-1000 до нашої ери,  Bezdanjača Cave. Не датований радіовуглецевим методом. (Patterson 2021).

Зверніть уваги, що жодний з цих зразків не пройшов радіовуглецеве датування.

         I2a1a (P37.2) – типова  європейська гілка нащадків західних мисливців збирачів, тому лише її молодші  підгалузі I-Y3120 / I-CTS10228<L621 (I2a1a2b…) ми можемо називати одними з праслов’янських. Тому важливо, аби усі зразки I2a1a2b з бронзової доби Румунії, Болгарії та Хорватії були датовані радіовуглецевим методом. Інакше міграційні моделі можуть виявитись помилковими.  Наприклад, ми можемо сказати, що I2a1a2b (I-Y3120)  у нас від часів Кукутень-Трипільської культури України та Румунії, носії якої лише зі слов’янами мігрувала на Балкани. З другого боку,  можемо припустити, що цей же ж I2a1a2b (I-Y3120)  в Україну прийшов щойно в залізну добу, або в період пізньої античності з іллірійцями з Хорватії, після чого став успішною  лінією у всіх популяціях слов’ян. Запитання залишаються відкритими.

          На FamilyFreeDNA I-P37.2 – 481 (11,3%) з 4 272 українців мають цю гаплогрупу. Але з предками кельтів (R-P312) з культури Урнфільд (Чехія) I-P37.2 могли потрапити до Ірландії (2,3%),  до Великої Британії, Уельсу, Шотландії, Франції, Німеччини, Італії  в межах 2%. Хоча,  I-P37.2 могли також бути залишками їхнього місцевого неолітичного походження.

Фракійський Гальштат на теренах України (Saag 2025)

• UKR007 Фракійський гальштат 996-831 роки до н.е. (Картал, Одеська обл., Україна) – E1b1b1a1b1-V13, мтДНК T1a1.
• UKR002 Фракійський гальштат 996-831 роки до н.е. (Картал, Одеська обл., Україна) – C1a2b (C-Z38888)  мтДНК U5b1a
• Материнські лінії мтДНК з Фракійського Гальштату України: U4a2a, K1a, U5b1a, T2, U5a1h,

         C1a2b (C-Z38888)  – реліктова неолітична європейська Y- гаплогрупа, яку знайшли серед трипільців та фракійців  України. Y- гаплогрупу C1a2b та мтДНК N1a1a1b з датуванням 6550 років до н.е. знайшли в Чатал-Хююку в Анатолії, (Çatalhöyük cch130, Yüncü 2025). C1a виявили серед трипільських зразків з печери Вертеба Тернопільська обл. України 3770–3640  років до н.е. (Gelabert 2022 ). Задовго до трипільців C1a2b  – в культурі лінійно-стрічкової кераміки в Сербії (Лепенський Вір) 6000 років до н.е. (зразок LEPE48). Інші представники Y гаплогрупи C1 ще в глибокому палеоліті пішли далеко на схід, аж до Китаю.    Поодинокі  нащадки європейської C1a2 в Румунії, Італії, Іспанії, Франції, Ірландії. Подібну лінію виявили серед готів в Болгарії –зразок I41136 – гаплогрупа C–F15182 / C1a2b1b (Stamov 2026) .

         E1b1b1a1b1-V13 – типова фракійська лінія, яка присутня у всіх слов’ян. Після  часів фракійського Гальштату на теренах України  E-V13 (10 ст. до н.е.) ця гаплогрупа поширилась на просторах Скіфії від Дунаю до Дону. У скіфський період (750 – 300 роки до н.е.) серед еліти  з Більського городища (Полтавська обл.України)  виявили саме представників E1b1b1a1b1-V13 (UKR089, UKR090, UKR091). Іншою чоловічою гаплогрупою з Більського городища була праслов’янська R1a1a-M198 (UKR083).

         Материнські лінії мтДНК з Більського городища (Скіфія, Україна): H3v+16093, U2b, H+152 (2 зр.), H11a1, H6a1b, U4d3.

         На FamilyTreeDNA пишуть, «що чоловік, який є найновішим спільним предком цієї лінії E1b1b1a1b1-V13, народився приблизно у 3250 році до нашої ери». В Україні 119 чоловік (2,8%) з 4 270 тих, хто пройшов тестування на FamilyTreeDNA мають гаплогрупу E-V13. Найбільше представників E1b1b1a1b1-V13 в Албанії – близько 30 %. В інших Балканських країнах E-V13 – близько 15%, в Македонії – 17%, в Болгарії – 15%, в Сербії – 12%,  в Греції м 10%, в Хорватії – 7%. В романських країнах (Франції, Італії, Іспанії, Румунії, Молдові) – близько 4-5%. В Україні, Польщі, Словаччині, Словенії, Угорщині та у Німеччині E-V13 близько 3%, в Австрії – 4,6%. У Литві, Латвії, Естонії та Білорусі E-V13близько 1,5%. В Ірландії та Шотландії та Великій Британії  E-V13 близько 1%.

         За іншими даними 7% українців мають гаплогрупу E-V13.

Скіфи України (7-3 ст. до н.е) та слов’яноподібні зразки

         У 2025 році вийшла стаття генетиків Лехті Сааг, Ольги Утевської та ряду українських археологів «North Pontic crossroads: Mobility in Ukraine from the Bronze Age to the early modern period», в якому секвенували зразки ДНК різних періодів, але найбільше саме зі скіфської доби: 29 особин зі скіфського періоду раннього залізного віку (UkrEIA; 700–300 рр. до н. е.).

         Важливо, що для осіб, пов’язаних зі скіфами, описано археологічний контекст,  зазначено  поділ  на елітних та неелітних номадів та конкретні регіони: правий (тобто західний) або лівий (тобто східний) берег Дніпра та басейн Сіверського Дінця в лісостепу, Північне Причорномор’я в степу. Зазначено також ймовірні соціокультурної асоціації, визначеної з археологічного контексту: іллірійсько-фракійська, місцева або кочова, землеробська або еліта.  Для багатьох зразків провели додаткове радіовуглецеве датування, яке близьке за датами до попередніх археологічних висновків.

         Генетики виявили,  що компоненти походження, які широко поширені у Східній та Центральній Європі, були присутні в Україні з бронзової доби.

                Загальний аналіз препринту та самої статті (L. Saag 2024/2025 рр.), я зробила у публікації Східноєвропейські та західностепові генетичні предки скіфів, але у поточному моєму дослідженні я опишу саме слов’яноподібні зразки скіфів Північного Причорномор’я.  

                Автори статті також згадали про попереднє дослідження щодо скіфів  2019 року (M. Järve, L. Saag), яке «вказує на деякі тісні генетичні зв’язки між особами скіфського періоду в цьому дослідженні та раніше опублікованими особами з тих самих місць».  

         Генетики визначали скіфських осіб, які були схожі (як за графіками PCA, так і за домішками Admixture) на сучасних українців та осіб з висоцької та лужицької культури України пізньої бронзи, серед яких один ранній елітний скіф та деякі неелітні номади з басейну Сіверського Дінця, один скіф-землероб з лівого берега Дніпра, та більшість скіфських осіб з фрако-іллірійськими асоціаціями з правого берега Дніпра.

         Археологи недавно ідентифікували поховання скіфів з курганів у с.Караван, які у VII ст. до н.е. ймовірно брали  участь у малоазійських та близькосхідних військових походах, адже в некрополі знайшли артефакти ассирійського походження.

         Елітний скіф (UKR116) зі слов’яноподібними генетичними асоціаціями та гаплогрупою R1a-Z645 був саме з поховання в селі  Караван, яке відносять до кочової еліти. Курган мав висоту 5 м. Хоч поховання було пограбоване, все ж в ньому знайшли залишки  грецької амфори, вісім золотих бляшок, прикрашених орнаментом, уламки срібного ритона, прикрашеного головою бика, бронзовий посуд з позолотою, бронзові наконечники стріл, уламки залізної трипетельної щічки та знайдено фрагменти ліпного черпака (за описом археологів В. Окатенко,  І. Шрамко).

• Елітний скіф UKR116  –  R1a1a1b-Z645  (R1a1’2),  мтДНК U2e1f1,  Краван-Харків/Сіверський Донець (Scythian_SivDon_NomEl_3),  775-516 р. до н.е. (2491±28).

         Деякі неелітні «кочові»  скіфи з басейну Сіверського Дінця (UKR111, UKR 114) також генетично нагадують слов’ян:

• Скіф-номад UKR111  –  R1a2a-YP5018 (R1a6-YP5018), мтДНК К2, Черемушна/Харків / Сіверський Донець. (UkrEIA_Scythian_SivDon_Nom_2), 775-540 до н.е. (2496±26).
• Скіф-номад UKR114   – мтДНК H4a1c, Нижня Гиївка/Харків / Сіверський Донець (UkrEIA_Scythian_SivDon_Nom_2), 500-400 р. до н.е.
• Скіф-номад  UKR105 –  R1a2a-YP5018 (R1a6-YP5018), мтДНК J1d6,   Куп’єваха/Харків/Сіверський Донець (UkrEIA_Scythian_SivDon_Nom) 798-552 р. до н.е. (2547±26).

         Скіфи-землероби з лівого берега Дніпра, які схожі на слов’ян:

• UKR096 –  мтДнк T2a1a Коломак / Харків (UkrEIA_Scythian_LeftDnipro_LocAgr_2), 382-199 р. до н.е. (2220±25).

         Тепер розглянемо слов’яноподібні скіфські зразки з правого з правого берега Дніпра з  іллірійсько-фракійськими соціокультурними асоціаціями:

• UKR035AB – R1a1a1b1-Z283, мтДнк U5a1g1, Медвин/Київ  (UkrEIA_Scythian_RightDnipro_IllThr), 700-600 р. до н.е.
• UKR039 –  R1a-M420, мтДнк U5a1a1a, Медвин/Гірчаків Ліс/Київ, (UkrEIA_Scythian_RightDnipro_IllThr), 700-600 р. до н.е.
• UKR042  – мтДнк T2a2 Медвин/Гірчаків Ліс/Київ, (UkrEIA_Scythian_RightDnipro_IllThr), 779-539 р. до н.е. (2503±30),
• UKR043 – мтДнк U5a2b,  Медвин/Київ  (UkrEIA_Scythian_RightDnipro_IllThr), 700-600 р. до н.е.
• UKR044 – мтДнк  H6a1b  Медвин/Київ  (UkrEIA_Scythian_RightDnipro_IllThr), 700-600 р. до н.е.

                Усі ці групи слов’яноподібних скіфів, за аутосомними генетичними даними (за допомогою дистального qpAdm-моделювання) можуть бути змодельовані приблизно як  50 – 58% Україна_Ямна (культура шнурової кераміки)  та 40 – 48%  Україна_Трипілля, з невеликою кількістю предків Mongolia_SlabGrave (від 1 до 4% у середньому).

         Найцікавіше, що у елітного скіфа з Каравану басейну Сіверського Дінця (UKR116) азійського внеску взагалі не виявили, його змоделювали,  як 71 ± 6% Україна_Ямна (культура шнурової кераміки)  + 29 ± 6% Україна_Трипілля.

                Решта скіфських осіб  більше схожі на особин Західного Степу:

• Решта скіфських особин з правого берега Дніпра з іллірійсько-фракійськими асоціаціями (UkrEIA_Scythian_RightDnipro_IllThr_2)
• Pешта з локальних землеробських груп лівого берега Дніпра (UkrEIA_Scythian_LeftDnipro_LocAgr)
• Більшість неелітних «кочівників» з басейну Сіверського Дінця (UkrEIA_Scythian_SivDon_Nom)
• Одна елітна особа з того ж регіону (UkrEIA_Scythian_SivDon_NomEl_2). Варто звернути увагу, що цієї особи немає в додаткових матеріалах в таблицях  з гаплогрупами.
• Особини з лівого берега Дніпра з іллірійсько-фракійськими асоціаціями (UkrEIA_Scythian_LeftDnipro_IllThr)
• Чотири степових «кочівника» з Північного Причорномор’я (UkrEIA_Scythian_NBlaSea_Nom)

         Як бачимо, не існує чіткої межі у генетичному профілі між скіфами-землеробами та номадами («кочівниками»), скіфами правого або лівого Дніпра, окрім деяких винятків.

         Троє елітних кочівників з гаплогрупою R1b (M269, L23, Z2105)  з басейну Сіверського Дінця (UkrEIA_Scythian_SivDon_NomEl), зі слів авторів статті, мають найбільшу схожість з особинами з Кавказу. Це окрема група з курганного некрополя 500-300 років до н.е.  на правому березі річки Лучка (п.п.Уди) біля села Пісочин Харківської обл.  Етнічна належність пісочинських скіфів здавна викликала дискусії, адже вони відрізнялись від степових скіфів особливостями поховальних традицій. За допомогою дистального qpAdm-моделювання навіть у цих скіфів виявили лише 7% азійського внеску (Mongolia_SlabGrave),  51 ± 3% Україна_Ямна, 43 ± 3% Україна_Трипілля.

                У дослідженні також пишуть, що місцеві елітні особини з лівого берега Дніпра (UkrEIA_Scythian_LeftDnipro_LocEl) мають більшу генетичну спорідненість з південноєвропейськими особинами (дещо подібно до скіфів з Молдови). Мова йде про еліту зі скіфського Більського городища (курган Скоробір, Полтава, 500-300 р. до н.е.) з фракійською гаплогрупою E-V13 у трьох представників.  Пізніше носії цієї гаплогрупи будуть неодмінними супутниками слов’янських міграцій,  а за аутосомами від усіх предків нагадуватимуть слов’ян. Материнські гаплогрупи серед еліти з Більського городища H3v+16093, U2b, H+152 (2 зр.), H11a1.

                 Один зразок з Більського городища (UKR083)  мав характерну для слов’ян гаплогрупу R1a1a-M198 мтДнк U4d3.

         «Важливо зазначити, що це дослідження зосередило особливу увагу на історично засвідчених мігруючих групах, а не на місцевій популяції, і вибірка географічно зміщена переважно до східної частини України, а часово – до залізної доби та середньовіччя. Тим не менш, широкомасштабний локальний генетичний профіль, подібний до сучасних українців, зберігається в регіоні з часом також і в межах цієї вибірки. Цей склад предків можна простежити принаймні до осіб зі Зрубної та спостерігається серед осіб Висоцької та Лужицької культур, скіфів із заходу та сучасних землеробів зі сходу, серед черняхівського населення, а також середньовічних та ранньомодерних слов’ян. Незважаючи на чіткі ознаки високої міграційної активності, зокрема зі Східної Азії, а також значне змішання, ми робимо висновок про значний автохтонний компонент українського походження, принаймні з бронзової доби», – підсумували у дослідженні (Saag 2025)[20].  

         У цьому узагальненні автори забули згадати також деяких скіфів номадів зі сходу України, зокрема,  й одного з еліти  з басейну Сіверського Дінця, зі слов’яноподібним генетичним профілем, яких я описала на початку розділу.

Скіфи в Молдові (4-2 ст. до н.е.)

         Поховання в Молдові оцінили, як скіфський могильник з деякими елементами західної матеріальної культури (фракійські та кельтські впливи). Крім того,  ритуал поховання кота в похоронній камері та наявність певних ламп і курильниць свідчить ще й  про грецькі впливи на похоронний обряд. Могильник Гліноє на Нижньому Дністрі – це скіфські поховальні пам’ятки III–II століть до н. е. 

         Деякі скіфські зразки з Молдови мали гаплогрупу R1b1a1a2 / R-M269 (scy305), інші  E-V13 та I2а-CTS10057. Серед європейських материнських  лініїй U5a1a1, U5b2a3, U5a2b, H8c, H5b, T2b, W3a, серед – азійських  M10a1a1a (scy332).  Аутосомний азійський внесок  у scy332 був  настільки високий (80%), що ця жінка до 4-2 ст. до н.е. жила НЕ на теренах Скіфії та Європи, а саме в Азії,  і могла бути пов’язана зі сарматськими групами, або  інших незначних інвазій пізньоскіфського періоду. Ця особа (scy332), очевидно, походить з вторинного поховання, зазначили у дослідженні, і датована радіовуглецевим методом між між 248 та 391 роками до нашої ери. «Ближче до кінця скіфського періоду відбувся можливий прямий приплив зі степової зони південного Уралу, як вказує зразок scy 332. Однак, можливо, що ця особа могла походити з іншої кочової групи, незважаючи на те, що була знайдена в скіфському культурному контексті», – зазначили генетики.  (Krzewińska 2018)[21].

          Десяток інших скіфських зразків з Молдови мали переважно європеоїдний аутосомний склад хромосом на графіку компоненів.

         E-V13 знайшли не лише серед локальної еліти з Більського городища в Україні скіфського періоду, але й серед скіфів в Молдові. Наприкінці бронзової доби представників з цією гаплогрупою були серед фракійців в Україні  – зразок UKR007, E-V13 (Картал, Одеса, Україна, 996-831 роки до нашої ери (Saag 2025). На FamilyTreeDna 120 людей з України з гаплогрупою E-V13 (3% з 4300), але попередні узагальнені дослідження повідомляли про 7%.  

• scy197 Moldova  Glinoe  3 ст. до н.е. E1b1b1a1b1(E-V13), мтДНК  U5a1a1 (Krzewinska 2018). Південноєвропейський генетичний кластер.

         I2a1b1a2 (I-CTS10057) серед скіфів з Молдови – типова для ймовірних слов’ян лінія, носії якої приймали участь в міграціях в аварський період (зразки з Медлінгу та Чокоргассе в Австрії). Але вона не така численна, як інша праслов’янська I2a1a2b1a1a / I-Y3120 (I-S20602<I-L621). Крім того, I-CTS10057 розподілена між скандинаво-германськими країнами на рівні 3-4%, серед кельтомовних, романомовних, слов’яномовних країн лише 1-2%. В Україні  34 чол. (0,8%),  Польщі 72 (1%), Чехія 43 (1,9%), Словенія 10 (2,3%), Болгарія 12 (1,4%), Сербія 5 (1,4%), Словаччина 9 (0,9%), Білорусь 11 (0,7%), Хорватія 3 (0,6%).

• scy301 Moldova  Glinoe  3 ст. до н.е.  I2a1b1a2 (I-CTS10057), мтДНК U5b2a3 (Krzewinska 2018). За даними дослідження, генетична спорідненість зразка scy301 із сучасними болгарськими, грецькими, хорватськими популяціями.

Сарматський та гунський період в Румунії та Угорщині

         Найбільш поширену серед слов’ян гілку I2a1a2b1a1a / I-Y3120 (I-S20602) знайшли серед зразків в Румунії сарматського періоду 1-2 ст. Зразок RAM-13  належав до Y-гілки I-S19015 /  I2a1a2b1a1  (xYP205,Y4460,A7134), материнська R0a2 (Schütz 2025).  На жаль, зразок не пройшов радіовуглецеве датування. 

         Також в Румунії сарматського періоду знайшли слов’яноподібні зразки BOT-2  – R1a Z280/Z92/ R1a1a1b1a2a1a1a (R-YP571/etc*(xYP572), датований 3-6 ст. (Schütz 2025). 

          В Угорщині сарматського періоду слов’яноподібні  зразки R1a Z280 та R1a M458:

• DZS-44 –  R-Z685 (R-Z280/Z92)/ R1a1a1b1a2a3a~ (R-S3354/etc*(xCTS9551), мтДНК  H+152. Зразок не пройшов радіовуглецеве датування. (Schütz 2025). 
• HVF-4  –  R-CTS1211(R-Z280) / R1a1a1b1a2b / R-CTS3607*(xFGC4501,YP1161), мтДНК H5a5, датований 112-211 роками. (Schütz 2025). 
• HVF-21– R-CTS1211(Z280) / R1a1a1b1a2b3a1a1a2~ (R-YP336/etc*(xYP591,YP5306),  мтДНК U5a2b1a, датований 126-225 роками. (Schütz 2025). 
• CSO-507 –  R- Z280 / R1a1a1b1a2b3a1d~ (R-FGC21221), мтДНК HV+16311. Зразок не пройшов радіовуглецеве датування. (Schütz 2025).
• NKL-7  –  R-M458 (R-L1029) / R1a1a1b1a1a1c1c1a1(R-M12418), мтДНК X2b+226,  датований 84-216 роки (Schütz 2025).
• CSK-137 – R-M458 / R1a1a1b1a1a, мтДНК  H11a2,  датований 215-328 роками. Csongrád – Kenderföldek. Цей зразок позначили гунським періодом (Schütz 2025).

         Примітно, що в Угорщині сарматського та гунського періоду окрім сарматських R-Z93 (R1a1a1b2), R-Z2125 (R1a1a1b2a2a), скандинаво-германських I1(I1a3a1),  кельтських (R-P312),  слов’янських R-Z280 (R1a1a1b1..), знаходять чимало фракійських E-V13 (E1b1b1a1b1), які також стануть неодмінними супутниками слов’янських міграцій. Я назву лише зразки з  E-V13 з Угорщини, які пройшли радіовуглецеве датування: MIJ-3  (32-16 BCE; 7-120 CE), CSO-502 (236-343 CE), OFU-422 (261-278 роки; 341-415 роки).

         Цікаво, що один зразок з Румунії, який вважали сарматськими, виявився кіммерійським за радіовуглецевим датуванням 7-9 ст. до н.е. – зразок  LMO-8  R-Z2125 (xSUR1,M12301,YP349), мтДНК U7b.  LMO-8 збігається з типовими гаплогрупами, виявленими серед степових сарматів, а також має спільні IBD з трьома степовими сарматами, включаючи один сегмент довжиною 22,5 см. Відкриття сарматсько-подібних геномів у двох зразках раннього залізного віку були особливо несподіваними для дослідників.

         Генетики прийшли до висновку, що «протягом сарматського періоду (в Угорщині) ми спостерігаємо новий і раніше не зареєстрований зсув: гаплогрупи R1a∼ R-Z283 та R-Z93 з’являються у великій кількості та залишаються поширеними в гунський період» (Schütz 2025)[22]. 

                R1a∼ R-Z283 – типова для слов’ян.

                У більш ранній науковій статті 2022 року під назвою «Аналіз всього геному проливає світло на генетичне походження гунів, аварів і завойовників угорців»,  авторства Zoltán Maróti та інших,  6 з 9 зразків гунів з Угорщини виявились в європеоїдному кліні генетично і антропологічно.  Четверо  (CSB-3, SEI-1, SEI-5, SEI-6)  з 9 зразків даного дослідження в узагальнених моделях генетичних домішок від 80 до 100% корелюють з Черняхівською культурою України та сучасними українцями. Саме ці зразки нас цікавлять в контексті поширення слов’ян у гунських період на терени Угорщини.

         CSB-3 –  R1b1a1b1b3a1a1/ R-CTS9219*(xA1777),  мтДНК T2b3+151, 4-5 ст., Csongrád-Berzsenyi. Ця гілка R1b (A1777/BY611/Y10789)  відгалузилась від R-Z2110 (<Z2103), від нащадків ямної культури. Гілка найбільше поширена в Чорногорії 17 % (30 зі 172), Албанії 9% (26 з 296), Македонії  4,8% (8 зі 165), по 2%  в Болгарії та Сербії, в Греції 1%  (12 з 1245), в Румунії 0,4% (4 з 1044), навіть в Італії 0,1% (5 з 6044), але в Польщі та Україні лише по одному представнику. Проте, на найближчій попередній гілці R-Y18959 різко зростає кількість поляків, чехів та українців. Спільний предок  цього європейського «гуна» CSB-3 (R- A1777) та сучасних балканців жив більш як 1100 років до н.е., і найімовірніше був з середовища фракійців (даків/гетів) Трансільванії, адже азійський внесок у цього зразка відсутній, хоча у статті передбачали 20% скіфського походження та 80% черняхівського.

         Цікаво, що в сарматський період в Угорщині, на лівому березі річки Тиса, також виявили носія R1b1a1b1b3a1a1, мтДнк K1a1b1e  у зразка RBR-118, локація Rákóczifalva, дата  247 – 377 років (Schutz et al. 2025). Під час раннього переселення народів, у IV та V століттях, регіон Ракоціфальва був заселений сарматами у великих селах. Поблизу поселення було розкопано також великий аварський цвинтар.  Але споріднений  зразок MGS235 в аварський період (8 ст.) знайшли аж в Австрії в Mödling –  R1b1a1b1b3a1a1a / H2a2a1 зі 100% європейським генетичним профілем, хоч і на цвинтарі були присутні деякі аварські артефакти (K.Wang 2025). В Мьодлінгу та Чокоргассе біля Відня була похована група європейців, які були на службі або торгували  з азійськими кланами аварів. У дослідженні зазначили, що  основний кластер особин Леоберсдорфа (азійські авари) відрізняється від особин з Медлінга та Чокоргассе до того ж рівня, до якого сучасні популяції, що живуть у Європі, відрізняються від осіб у Східній Євразії[23]. Натомість в Леоберсдорфі авари мали в середньому 71,5% східноазіатського походження, а особи з цвинтаря Медлінга та Чокоргассе – європейці. 

• SEI-1 –  R1a1a1b1a2b3a1a~  R-FGC19233 / R- YP235 (xYP297, FGC19221,Y17526), мтДНК T1a, 4-5 ст., локація Sándorfalva-Eperjes. Ця гаплогрупа є відгалуженням від типової для слов’ян R1a Z280 (R- CTS1211/S3357). На цій гілці багато українців, поляків, словаків, білорусів. Цей гунський зразок був типовим для слов’ян. Спільний предок жив 1500 років до н.е. На FamilyTreeDna  гаплогрупу R- YP235 мають 37 (0,9%) українців з 4277 зразків, 132  (1,8%) поляка з 7156, в Угорщині 11 (0,6%) з 1898, у різних слов’ян близько 0,5-1%, навіть в Німеччині 88 чол. (0,5 %) з 17404.
• SEI-5 – R1a1a1b1a2b3a1~ R-FGC13709* (xYP297, FGC19224, Y17519, FGC13685, Y9082, FGC21231), мтДНК T1a, 4-5 ст., локація Sándorfalva-Eperjes. R1a –  FGC13709/YP237 –  гаплогрупа є відгалуженням від типової для слов’ян R1a Z280 (R- CTS1211/S3357), як і попередній зразок SEI-1.
• SEI-6 – мтДНК H1u (100% Ukraine_Chernyakhiv).

         В аварський період  кількість слов’яноподібних зразків в Угорщині продовжує зростати: зразки OBT-3, OBT-56  –  R1a1a1b1a2a/R-Z280 (Wang 2025).

         До появи аварів,  представників азійських популяцій на території Угорщини хоч і знаходять, але дуже мало. Як правило, мова йде про частково змішане походження у сарматоподібних зразків. Сармати контактували з азійськими сюну/хунну/кшьонгну (Xiongnu). Тому  6%, які мають ознаки Північно-Східної Азії та степу серед зразків періоду гунів в Угорщині, могли бути сарматським внеском. Більшість особин Карпатського басейну з кінця 4-го до 6-го століття не виявляють жодних ознак генетичної домішки Східної та Центральної Азії, маючи лише європейське походження[24].

Поширення слов’ян на терени сучасної Угорщини в гунський та аварський період.

                Вже усі зрозуміли, що слов’яни сформувались на теренах між Західним Бугом, Дністром, Богом (Пд.Буг), Дніпром та Доном. Гіпотези щодо розширення цього ареалу аж до берегів Вісли досі не можна повністю ігнорувати, але це питання майбутніх досліджень.

         Тепер розповім про поширення слов’ян на терени сучасної Угорщини в гунський та аварський період.

         1. Слов’янська присутність в Угорщині у гунський період (від 0% у II ст. до 20,2% у V ст.).

         В межиріччі Дунаю та Тиси в пізньоантичний та гунський період (1-5 ст.) жили люди з п’ятьма предковими компонентами:

• 21,5%  –  германський.
• 20,8%  –  балканський залізний вік.
• 20,2% –  праслов’янський.
• 19,1% –  візантійський.
• 16.9% –  сармато-гунський.

         «Важливо, що праслов’янські підписи відсутні у зразках II ст., чітко проявляються у осіб V ст., що свідчить про слов’янську присутність на Угорській рівнині щонайменше до 400 року. Часовий аналіз показує поступове збільшення праслов’янських компонентів від 0% у II ст. до 20,2% у V ст., тоді як сарматські компоненти зменшуються з 35% до 16.9% за той самий період», – зазначили автори дослідження[25].

         2. Слов’янська присутність в аварському каганаті (560-800 рр.).

         В пізньоаварський період (700-800 рр.) на Угорській рівнині слов’янська присутність зросла від 20% до 59,2%. (Chobanov 2025)

         Більшість осіб аварської еліти належали до монголо-китайської популяції. Китайці їх називали жужанями. У 6 ст. вони оселились на теренах сучасної Угорщини. Чи були серед археологічних «авар» слов’яни? Були, але мало. Проте, значні міграції слов’ян на захід та на Балкани співпадають якраз з аварською експансією 6-8 ст.

         Автори статті ідентифікували деяких осіб зі слов’янським генетичним профілем в престижних аварських похованнях.

         До речі, до «слов’ян» віднесли не лише представника R1a, але й на 67% слов’яноподібного представника E1b – V13 (пост фракійська гаплогрупа).

         Ці люди були «асимільовані» аварами в контексті поховальних традицій. Їхні тіла не спалили, як би це зробили слов’яни, а поховали методом тілопокладення.

         Дванадцять осіб (з 300 зразків з цвинтарів аварського періоду) з переважно слов’янським генетичним профілем (>50% раннього західно-слов’янського походження) були ідентифіковані у престижних похованнях, включаючи могили зі зброєю, жертвопринесеннями коней та прикрасами високого статусу.

         Серед помітних прикладів зразки:

• SZOD1-829 з VI-VII століть із 67% слов’янського походження, похований з мечем та поясом;
• OBT-56 з VIII століття із 72% слов’янського походження в елітному похованні воїна з конем;
• Av5 з 560 року н. е., що представляє найдавнішу підтверджену слов’янську особу в аварському контексті.
• SZOD1-829 (67% слов’ян)  – E1b1b1a1b1a6a1 (Csongrád-Csanád County, Szentes, 650-675 рр. н.е.). 
• OBT-56 (72% слов’ян) – R1a1a1b1a2a1 (BónumTéglagyár (Békés County, Békéscsaba)700-800 роки

         Отже, до приходу угорців-мадяр на терени сучасної Угорщини близько 50% населення становили слов’яноподібні популяції.

         Угорська еліта у своєму складі мала близько 30% носіїв фіноуральської гаплогрупи N1a, які й визначили мовний розвиток регіону на тисячоліття. Проте, сьогодні їх (N1a) в Угорщині дуже мало. Це той випадок, коли мова формує не тільки національність, але й націю.

Період Русі

         Палеогенетичний аналіз ДНК ймовірного князя Ізяслава Інґваровича, з дому Волинських Мономаховичів, виявив «слов’яноподібну» гаплогрупу R1a М 458 (Z 282 L1029>YP593) або R1a1a1b1a1a1c1.

• VK541 Lutsk (Uk raine) 13th century – R1a1a1b1a1a1c1 / H7.

                 Гліб Святославич, внук Ярослава від третього сина, князь Тмутараканський та Новгородський, похований у Чернігові належав до  типової слов’янської гілки I2a1a2b1a1a  / I-L621 / S20602 (MargaryanNature2020).

• VK542 Chernigov (Ukraine) 11th century – I2-S20602 (I2a1a2b1a1a)/ H5a2a.
• I2-S20602 / I-Y3120 (I2a1a2b1a1a) – найпоширеніша слов’янська лінія серед I2-L621.

                Інші «вікінги» з України:

• VK539 Shestovitsa (Ukraine) 10-12th centurie – I1-Z2042 ( I1a2a2a3a4)/ V.
• I1a2a2a3 знайшли в Данії (Mosede Fort 107488) на початку нашої ери;  I1a2a2a вікінг (Salme VK496) на острові Саарема в Естонії  8-9 ст.  (McColl et al. 2024).

                Тобто, в Шестовицькому городищі 11 ст.  на Чернігівщині знайшли одного типового скандинава. Проте, інші зразки елітних «вікінгів» з України демонструють слов’яноподібний гаплогрупний профіль.

Слов’янські зразки з середньовічної України з Тернопільської та Львівської обл.

         У 2025 році Йоша Грецінгер у своєму масштабному дослідженні «Давня ДНК пов’язує масштабну міграцію з поширенням слов’ян» не тільки згадав Україну та південь Білорусі, як батьківщину слов’ян,[26] але й використав вперше деякі ДНК зразків з середньовічної України, зокрема з печери Оптимістичної в селі Королівка Тернопільської області та середньовічного поселення Пліснеськ у селі Підгірці Золочівського району Львівської області, які датовані за археологічним контекстом 1000 – 1300 роками. Також надзвичайно цікавими виявились зразки з III до  XIII століття з Грудека в Польщі неподалік українського кордону.

            Зразки з Королівки та Підгірців були надані Лабораторією антропології Інституту зоології та біомедичних досліджень Ягеллонського університету, Краків. Дозвіл на аналіз було надано співавтору Зузані Гофмановій у 2022 році. Zuzana Hofmanová у 2025 році у співавторстві з Ilektra Schulz та ін.. також написали статтю про походження слов’ян в контексті зі зразками з Чехії «Стародавні геноми свідчать про демографічний зсув до слов’янських груп у Моравії». Дані вказують, що слов’янська експансія до Південної Моравії між п’ятим і сьомим століттями була зумовлена ​​переміщенням населення, які мають генетичне походження північно-східноєвропейського походження[27]. Слов’яноподібними, споріднені з українськими,  були зразки з Чехії з двох поховань Лібівська та Поганська, розташованих у центральній частині, ймовірно, першого слов’янського князівства Моравія з IX століття:  POH36 (I2a-S17250), POH41, POH44 (I2a-A815), POH28 (R1a-Z92),  POH11 та LIB7 (R1a-CTS3402, Z280/ R1a1a1b1a2b3a), LIB11 (E1b-Z21298 / E-V13).

         Але перейдемо безпосередньо до середньовічних зразків з України, які потрапили в додаткові матеріали до статті  археогенетика Йоши Грецінгера.

            Королівка – село в Чортківському районі Тернопільської області на заході України. У 1934 році в Королівці було виявлено печеру (нині частина печери Оптимістична), де було знайдено людські останки та артефакти (срібне кільце, поясне кільце зі сплаву міді, 3 мідні скроневі кільця, залізна сокира, 2 скляні браслети, 2 глиняні горщики). Під керівництвом Тадеуша Сулимирського,  окрім фрагментів скелетів, було зібрано археологічні артефакти.  Археологи зробили припущення, що в печері  поховані жертви одного з монгольських набігів на Русь, можливо, набігу хана Батия 1240 року. На жаль, радіовуглецевого датування остеологічних решток генетики та археологи досі не провели.

         Серед зразків з Королівки (KRW) визначили гаплогрупи для 4 чоловіків (E-V13, G2a, R1a-YP571/Z92, R1a-YP304 /Z280)  і для 9 жінок, а також слов’яноподібний аутосомний генетичний профіль, датовані 1200-1300 роками. Дивно, але серед зразків більшість жінок.

          Серед цих зразків з печери Оптимістичної я знайшла свою материнську лінію мтДНК H7c1.

         Материнські МтДНК з Королівки:  K1a4a1a+195 (KRW001); H6a1a4 (KRW002); H3a1 (KRW003); H4a1a1a (KRW004); U8a1a (KRW005); H7c1 (KRW006); V1a1b (KRW007); K1a2 (KRW008); U5a1b1c1 (KRW009); J1c2e (KRW010); H7c1 (KRW011); U2e1 (KRW013); J2a1a1a2 (KRW014).

Серед чоловічих гаплогруп з Королівки (Україна):

         KRW002 – E1b1b1a1b1a10 (E-S2979 / E-V13), мтДНК H6a1a4. Постфракійська гаплогрупа E-V13 була широко представлена в залізну добу на теренах України, а також супроводжувала міграції слов’ян в аварський період поряд з іншими  субкладами R1a та I2.  Подібні археозразки з Медлінгу та Чокоргассе в Австрії в аварський період  (MGS006, CSK079,  CSK004,  CSK048), в Угорщині аварського періоду в Чонграді (SZKT-70)  та Феєрі (AHP207), в Італії в 6-8 ст. (зразок R107).  Його материнська лінія H6a1a4 з нашадків ямної культури України, конкретно ця гілка помірно (0,1-0,5%) поширена у Північній та Східній Європі.

         35 (0,8%)  людей з України мають гілку E-S2979, 47 (0,7%) з Польщі, 33 (3,8%) з Болгарії, 35 з Чехії (1,5%), 11 (2,2%) з Хорватії, 13 (3,6%) з Сербії, 8 (0,8%) з Словаччини 8 (0,8%), Словенії 2 (0,5%). Серед інших країн в Албанії 31 (11%) E-S2979, Греції 46 (3,4%), Румунії 16 (1,5%), Угорщині 19 (0,1%), Австрії 18 (1,6%), Італії 58 (1%), Німеччині 150 (0,9%), Угорщині 19 (0,1%) та в інших країнах Європи.

        KRW005 – G2a2b2a1a1a2a (G-FGC21533,Y12380), U8a1a. Предок G-FGC21533 колись прийшов з Кавказу, можливо, зі сарматами/язигами, або меотами. Найбільше подібних зразків з попередньої гілки G – L1264  серед адигейців. Його материнська лінія U8a1a поширена в Північній та Східній Європі, зокрема і в Україні.

         KRW007 – R1a1a1b1a2a1a1a (R-YP571 / R-Z92), мтДНК V1a1b. Слов’янські гаплогрупи. На доступних ресурсах є інформація про найближчу нащадкову лінію R-YP575, серед яких 92 українці, що становить 2,1% від 4299 протестованих, 40 (2,4%)  білорусів,  33 (0,5%) поляків, 27 (1,5%)  в Литві. Материнська лінія V1a1b була присутня в частково праслов’янській Тшинецькій культурі бронзової доби, до сьогодні її знаходять серед різних слов’ян, зокрема українців та поляків.

         KRW008 –R1a1a1b1a2b3a3a1a (R- FGC11539,YP304 / R-Z280, R-L1280), мтДНК K1a2.

                Чоловік, який є найновішим спільним предком R-L1280, народився близько 400 року до нашої ери. R-L1280 в Україні 22 (0,5%), 63 (0,9%) в Польщі, 12 (0,5%) в Чехії, поодинокі зразки у різних слов’ян.

          Подібну гаплогрупу R-L1280 (зразок MGS013) знайшли в Австрії в Медлінгу, південніше Відня,  в аварський період, як і багато інших слов’яноподібних зразків. З багатьма зразками з Медлінга та Чокоргассе в Австрії пов’язані люди, які корелюють зі слов’янськими міграціями. У цих похованнях знаходили деякі аварські артефакти, але не знаходили серед них самих авар. Справжній аварський цвинтар  знайшли південніше у Леоберсдорфі (Австрія), де 71,5%  становили люди східноазійського походження[28]. До речі, материнську лінію H7c1, яку знайшли в Королівці, і до якої у мене особистий інтерес, також виявили в Чокоргассе (Австрія) в аварський період. Люди з Медлінгу та Чокоргасе не змішувалися з аварами з Леоберсдорфа, але схоже перейняли від них традицію інгумації померлих, замість звичного для тодішніх предків слов’ян спалювання. Завдяки цьому до сьогодні збереглись їх маркери ДНК.

Археологічний комплекс Пліснесько

         Підгірці – село в Золочівському районі Львівської області України, розташоване приблизно за 80 км на схід від Львова. У  Пліснеську,  що є частиною села Підгірці, знаходиться середньовічний (VII-XIII століття) археологічний комплекс, що складається з поселень та некрополів, включаючи елітний цвинтар кінця X – першої половини XI століття. Археологічні знахідки стосуються празької, лука-райковецької  та давньоруської культури. Розкопки з курганів свідчать про розширення Руської держави на захід за часів правління київського князя Володимира Святославича після його походу на білих хорватів (992/993 рр). До цього там існувало  укріплене поселення ІХ–Х ст,  яке відродилось як укріплений пункт лише в XI ст.

         Остеологічні рештки з Підгірців (Пліснесько), які дослідили генетики, датують за археологічним контекстом 1000 – 1300 роки до н.е.

         Антропологічний матеріал з розкопок Т. Земєцького зберігається в Центрі природничої освіти Ягеллонського університету, а деякі археологічні артефакти –  у відділі старих колекцій Археологічного музею в Кракові.

         Є підстави думати, що поховані в Підгірцях люди були нащадками білих хорватів.

         Серед зразків, яким визначили гаплогрупи, було 9 чоловіків і лише 3 жінки. Три чоловічих зразки I2a1a2b1a1 –  лінія, яка характерна  для балканських слов’ян, один E-V13,  один I2a2a,  два R1a1a1b1a2b3a (R-Z280),  один R1a1a1b1a1a1c1 (R-M458), один J2a1a1a2b2a.

         Серед материнських ліній мтДНК C4a1a6 (PDH001), H1e1b1 (PDH002), H (PDH003), T2b (PDH004), HV9+152 (PDH005), H36 (PDH006), W6a (PDH007),  J1b1a1 (PDH008),  U5a1+16192 (PDH009),  T2b4 (PDH010),  H49 (PDH011, PDH012).

I2a1a2b…– праслов’яни (I-Y3120 / I-CTS10228<L621)

         I2a1a2b1a1 (CTS10228) – Спільний предок цієї прасловлянської лінії жив приблизно у 1300 році до нашої ери. Сьогодні 454 людини з України, що становить 10,6% від усіх протестованих на FamilyTreeDna мають гаплогрупу I-CTS10228,  в Хорватії 130 (26%), в Сербії 76 (21%), в Болгарії 142 (16%), в Словенії 51 (12%), в Словаччині 79 (8,3%), в Білорусь 81 (4,8%), в Польщі 310 (4,3%),  в Чехії 105 (4,6%),  навіть в Греції 88 (6,5%).

         Щодо греків, то генетики розповідають, що рівень спільного походження пелопоннесців  із сучасними слов’янами становив в середньому 30%, окрім маніотів, у яких цей внесок майже відсутній[29]. Імператор Костянтин Багрянородний описує, як два слов’янських племені, міллінги/меллігги (Μηλιγγοί – медолюби) та езерити (Ἐζερῖται – озерні), були змушені під тиском візантійців відступити на схили Тайгетосу (гірський масив на півострові Пелопоннесі на півдні Греції). Костянтин Порфорогенет розповідає, що за часів його правління вони сплачували певну данину.

         Міграції носіїв цієї гаплогрупи  I-Y3120  представлені великою кількість зразків з Австрії аварського періоду, про які я неодноразово згадувала (зразки 8 ст. з Медлінга та Чокоргассе).

Зразки з Підгірців (Пліснесько, Україна):

• ЗразокPDH004 – I2a1a2b1a1 (FGC12081,SK1237,V2129,Y3111) > I- CTS10228, мтДнк T2b. 1000 – 1300 роки. Праслов’яни.
• Зразок PDH007 – I2a1a2b1a1 (FGC12076,YP217) > I- CTS10228, мтДнк W6a. 1000 – 1300 роки. Праслов’яни.
• Зразок PDH008 – I2a1a2b1a1 (FGC12096,Y3121) > I- CTS10228, мтДнк J1b1a1. 1000 – 1300 роки. Праслов’яни.
• Зразок PDH009 – I2a2a~ (FGC18596), мтДнк U5a1+16192. 1000 – 1300 роки. I2a2a – давняя мезолітична лінія, яка поширена у всій Європі.

R1a1a1b1a… – праслов’яни

• Зразок PDH006 –  R1a1a1b1a1a1c1~ (AMM272, S4548, Z2954) > R-L1029 (M458). Спільний предок нащадків R-L1029 жив в 5 ст. до н.е. Сьогодні з гаплогрупою R-L1029  найбільше в Чехії 143 (6,3%), в Польщі 353 (4,9%), в Україні 168 (3,9%), в Болгарії 40 (4,6%), в Білорусі 63 (3,7%), на Балканах від 1 до 3%, в Німеччині 330 (1,9%).  Багато зразків з Медлінгу біля Відня (Австрія) аварського періоду мали цю гаплогрупу.
• Зразки PDH011, PDH012 – R1a1a1b1a2b3a~ (FGC4501,V2834,Y2194)> R-Z280 (R-CTS3402).  З гаплогрупою R-CTS3402 найбільше людей в Польші 641 (8,9%), в Україні 300 (7%), в Словенії 79 (18%), в Чехії 136 (7%), на рівні 3-6% в багатьох слов’яномовних країнах, у Литві 89 (4,8%), Латвії 28 (6,3%). В Австрії біля Відня аварського періоду R-CTS3402 також знайшли.
• Зразок PDH005 – E1b1b1a1b1 (FGC11427,Y3763, E-V13 ), мтДнк FGC11427,Y3763.

         E-V13 – це фракійці, які жили на теренах Скіфії ще з часів пізньої бронзи, а потім приймали активну участь в міграції слов’ян.

                Ще один цікавий зразок з Підгірців.

• Зразок PDH003 з Підгірців (Україна) – J2a1a1a2b2a (PF5126, Z1847), мтДНК Н.

         J-PF5126, мабуть, нащадки греків або вихідців з Італії античного періоду?  В 11-12 ст. серед зразків в Польщі (Познань, PCA0548) J2a1a1a2b2a1a (Stolarek 2023).

         Носіїв гаплогрупи J2a1a1a2b2a виявили в Сицилії (Італія) в 5 ст. до н.е. серед жертв битви при Гімері між греками та карфагенянами (зразки I7223/ J-FGC45722; I10945/ J-Y151557). Гімера була колонією, заснованою іонійськими та дорійськими греками близько 648 року до н. е., яка  була заселена корінними сицилійцями, західними фінікійцями (punic people – карфагеняни)  та етрусками.  «Присутність найманців у грецьких арміях, що воювали в Середземномор’ї ще в 480 році до н. е. та їх походження сягало аж до північної Європи та Кавказу», – пишуть у дослідженні[30].  Схоже, частина цих найманців була зі Скіфії. Один зі зразків (Sicily, Himera I10947)  був подібний на сарматів R-Z2124, мтДнк A6a. Інший зразок (I10943) – на слов’ян R1a1a1b1a2b / R-Y35 (Z280), мт U5a1a1+152. Ще два зразки з гаплогрупою  E-V13 – це фракійці зі Скіфії ( зразок I17872 – E-V13 / U5a1a1, зразок I10950 – E-CTS6377*/ E1b1b1a1b1a / T2b). Декілька зразків зі Сицилії залізного віку могли бути місцевими і  мали гаплогрупу G-Z1903 (G2a2b2a1a1c1a1, G2a2b2a1a1c1a1a2), яка поширена у Європі і навіть серед українців, хоч більш давнє коріння сягає анатолійських фермерів, які в неоліті прийшли в Європу.  Ще декілька зразків з G2a можна описати подібно, але більш детальний огляд вийде за рамки основної тематики. Зразок I10948 з гаплогрупою R1b-Y13200, мабуть, можна пов’язати з Кавказом, а I13128 з гаплогрупою R-FT40455 (R1b-P312) з місцевими етрусками або кельтами.

         Я вже неодноразово наголошувала, що серед скіфів були не лише савромати, але й люди, які нагадують сьогоднішніх слов’ян та нащадків фракійців. І розповіді про те, що предки слов’ян лише обробляли землю, а скіфи лише воювали, у світлі нових генетичних досліджень переходить у ранг застарілих антиісторичних утопій. Серед скіфів було занадто багато слов’яноподібних зразків. І моя гіпотеза про те, що скіфи почали формуватись в середовищі чорноліської культури України пізньої бронзи та раннього залізного віку має усі права на існування.

Венеди серед готів в Польщі

         Ґрудек Надбужанський (Gródek, Hrubieszów, Poland) –  ще одна локація в Люблінському воєводстві Польщі на лівому березі Західного Бугу, неподалік українсько-польського кордону,  яка виявилась визначальною у дослідженні Йоши Грецінгера щодо середньовічних слов’янських міграцій з території України.

         В бронзову добу на території Ґрудека жило населення лужицької культури, а на початку нашої ери готи з групи Масломенч вільбарської культури. Наступні епізоди історії Ґрудека пов’язані зі слов’янами-бужанами. За словами Яна Длугоша, середньовічне поселення та городище (8-13 ст.), яке знаходилось в Ґрудеку називалось Волинь. Згідно з переписом 1921 року, у Ґрудеку було 79 будинків та 486 мешканців, зокрема 398 українців та 30 євреїв. Після Другої світової війни українців з Ґрудека депортували.

            Зразки з Грудека були надані Музеєм отця Станіслава Сташіца, Грубешів. Дозвіл на аналіз було надано співавтору Зузані Гофмановій у 2022 році.

         Генетики дослідили 24 зразки з Ґрудека (13 жін., 11 чол.), яким провели додаткове радіовуглецеве датування  і поділили на чотири періоди:

• 200 – 500 рр.  (8 зразків GRK016 – GRK024).
• 600 – 900 рр.  (зразки GRK004, GRK008, GRK010, GRK011, GRK013-GRK015).
• 1000 – 1200 рр.  (зразки GRK001, GRK002, GRK005 – GRK007, GRK009, GRK012).
• 1400 – 1700 рр.  (зразок GRK003).

         В Ґрудеку  археологи виявили цвинтар, який датується кінцем II ст. до початку V ст. П’ять з восьми останків, які підходили для генетичних досліджень, належали дітям, в тому числі новонародженим. Двоє похованих чоловіків мали скандинавські гаплогрупи, які характерні для готів, але один з них мав слов’яноподібну гаплогрупу R1a-М558. Це один з  ранніх слов’яноподібних зразків у вельбарській (готській) культурі з гаплогрупою R1a, датовані 3-4 ст. Інші 3 зразки з балто-слов’янськими  лінії R1a Z280 я знайшла у статті про групу з Масломенча пов’язану з готським періодом «Cosmopolitanism in the depths of Barbaricum evidenced by archaeogenomic data from the Late Iron Age Goth community of the Masłomęcz group» (Golubiński 2026)[31]. 12 зразків з Масломенча мали скандинавську гаплогрупу I1a і відповідали «готам», а три зразки подібні на балто-слов’ян. 

Зразки з Masłomęcz 3 ст. (Golubiński 2026):

• PL046 – R1a-YP6213 / R1a1a1b1a2/R-Z280, 3 ст.
• PL052 – R1a-YP4258 / R1a1a1b1a2b/R-Z280, 3 ст.
• PL066 – R1a-YP340 / R1a1a1b1a2b3/R-Z280, 3 ст.

                У дослідженнях попередніх років у вільбарській культурі на теренах Поморського воєводства Польщі (Czarnowko PCA0457)  також виявили чоловіка з гаплогрупою R1a1a1b1a1a1c1 (M458) датованого 2-3 ст. Це був ранній венед (слов’янин) серед готів у Польщі (Stolarek 2023)[32].

Зразки з Ґрудека готського періоду (Gretzinger 2025):

• GRK016 – J2b2a1a1a1b~(CTS9215), мтДнк H1e1a. 252 – 416 роки.
• GRK017 – R1a1a1b1a2b~(CTS3607, M558, S3363,V2803), мтДнк H1+16311. 213 – 361 роки.
• GRK018 – I1a2a1a1d1~(CTS9352, S2134, Z2902), мтДнк H48. 234 – 381 роки.
• GRK021 – I1a3a1a2  (S17023), мтДнк H3b+16129. 225 – 428 роки.
• GRK019, GRK020, GRK022, GRK023 – мтДнк T2b, T2b5a, T1a1j, H1c.

         Окрім готських,  в  Грудеку  археологи виявляли  осіб з пізньоаварськими знахідками, які датовані 7-9 ст. Звісно, жодного азійця та скандинава в цей період там не знайшли, але знайшли слов’ян. Цікаво, що типова слов’янська гілка I2a1a2b1a1 (FGC12096,Y3121/ I-Y3120)  в Грудеку з’явились пізніше аніж різні R1a, а саме в період Русі, зразок GRK009 датований 1024 – 1157 роками.  Поблизу Грудка, ймовірно в 1018 році відбулася битва між військами Болеслава Хороброго та Ярослава Мудрого. Укріплене городище в Грудеку існувало до 13 ст. і було одним з Червенських градів.

Зразки з Грудека аварського періоду (Gretzinger 2025):

• GRK008 – R1a1a1b1a2b1(P278.2), мтДнк H7e, 677 – 877 роки.
• GRK010 – R1a1a1b1a2b3a3a2g2b1~ (YP4966), мтДНК T1a1, 670 – 821 роки.
• GRK014 – R1a1a1b1a2b3a3a2~ (FGC10190,Y1391), мтДНК  U3b, 705 – 884 роки.
• GRK004, GRK011, GRK013, GRK015 – мтДНК K2b1b, K1a, U5a2b, H1c

         Тобто, венеди (слов’яни) спорадично були присутні на теренах Польщі у готський період (2-3 ст.), тому не можна говорити про поширення слов’ян з території України та півдня Білорусі винятково і лише в аварський період (6-8 ст.). Це була друга або третя хвиля, можливо, найчисленніша. Ще до приходу авар предки слов’ян вже частково заселили Панонію в період експансії гунів (4-5 ст.). Ще раніше, у скіфський період предки слов’ян могли з’явитись в Добруджі (Болгарія), яку античні автори назвали Малою Скіфією. Генетика відкриє нам ще не одну таємницю.

         Скіфія – батьківщина слов’яноподібних популяцій.

Автор: Галина Водяк

---

[1] Milewski, M., Dawidziuk, M. Most males in modern Poland carry Y-chromosomal lineages from clades that have recently expanded over Central, Eastern and South-Eastern Europe. Hum. Genet. 144, 1115–1125 (2025). URL: https://doi.org/10.1007/s00439-025-02781-7

[2] Gnecchi-Ruscone G. A., Rácz Z., Liccardo S. Ancient genomes reveal trans-Eurasian connections between the European Huns and the Xiongnu Empire. Pnas. 2025. вип. 122. URL: https://www.pnas.org/doi/10.1073/pnas.2418485122

[3] Lee J., Miller B. K., Bayarsaikhan J. Genetic population structure of the Xiongnu Empire at imperial and local scales. Science Advances. 14.04.2023. URL: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.adf3904

[4] Gretzinger, J., Biermann, F., Mager, H. et al. Ancient DNA connects large-scale migration with the spread of Slavs. Nature 646, 384–393 (2025). https://doi.org/10.1038/s41586-025-09437-6

[5] Schulz, I., Zlámalová, D., Reyna-Blanco, C.S. et al. Ancient genomes provide evidence of demographic shift to Slavic-associated groups in Moravia. Genome Biol 26, 259 (2025). https://doi.org/10.1186/s13059-025-03700-9

[6] The Genetic Variability of Present-Day Bulgarians Captures Ancient and Recent Ancestral Contributions.

Stefania Sarno, Fedora Piccini, Paolo Abondio. Wiley Online Library. Volume186, Issue4 (2025). URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/full/10.1002/ajpa.70037

[7] Corded Ware cultural complexity uncovered using genomic and isotopic analysis from south-eastern Poland [Електронний ресурс] / [A. Linderholm, G. Kilinc, A. Szczepanek та ін.] // Scientific Reports. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/340695620_Corded_Ware_cultural_complexity_uncovered_using_genomic_and_isotopic_analysis_from_south-eastern_Poland.

[8] Penske, S., Rohrlach, A.B., Childebayeva, A. et al. Early contact between late farming and pastoralist societies in southeastern Europe. Nature (2023). https://doi.org/10.1038/s41586-023-06334-8

[9] A genomic history of the North Pontic Region from the Neolithic to the Bronze Age [Електронний ресурс] / [A. Nikitin,, I. Lazaridis, N. Patterson та ін.] // bioRxiv. – 2024. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/2024.04.17.589600v1.full

[10] Genetic ancestry changes in Stone to Bronze Age transition in the East European plain [Електронний ресурс] / [L. Saag, S. Vasilyev, L. Varul та ін.] // Science Advances. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://advances.sciencemag.org/content/7/4/eabd6535

[11] Gelabert, P., Schmidt, R.W., Fernandes, D.M. et al. Genomes from Verteba cave suggest diversity within the Trypillians in Ukraine. Sci Rep 12, 7242 (2022). https://doi.org/10.1038/s41598-022-11117-8

[12] Penske, S., Rohrlach, A.B., Childebayeva, A. et al. Early contact between late farming and pastoralist societies in southeastern Europe. Nature (2023). https://doi.org/10.1038/s41586-023-06334-8

[13] DNAGENICS. Електронний ресурс: https://www.dnagenics.com/ancestry/sample/view/profile/id/kh150633?srsltid=AfmBOorwF4eyKV78B40MzsR_v5UcYfRSqC4AJxAHk_1Cerlw8I3I5Jup

[14] Immel A., Rinne C., Meadows J. Neolithic genomes reveal a distinct ancient HLA allele pool and population transformation in Europe. BioRxiv. 2019. URL: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/851188v1.full.

[15] Allentoft, M.E., Sikora, M., Refoyo-Martínez, A. et al. Population genomics of post-glacial western Eurasia. Nature 625, 301–311 (2024). https://doi.org/10.1038/s41586-023-06865-0

[16] North Pontic crossroads: Mobility in Ukraine from the Bronze Age to the early modern period [Електронний ресурс] / [L. Saag, O. Utevska, S. Zadnikov та ін.] // ScienceAdvantes. – 2025. – Режим доступу до ресурсу: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.adr0695

[17] Висоцька культура / М. С. Бандрівський // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-34170

[18] North Pontic crossroads: Mobility in Ukraine from the Bronze Age to the early modern period [Електронний ресурс] / [L. Saag, O. Utevska, S. Zadnikov та ін.] // bioRxiv. – 2024, 2025.  https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.adr0695

[19] Reconstruction of the lifeways of Central European Late Bronze Age communities using ancient DNA, isotope and osteoarchaeological analyses.[Електронний ресурс] / [Eleftheria Orfanou, Ayshin Ghalichi, Adam B. Rohrlach та ін.] // Nature. 2026. https://www.nature.com/articles/s41467-026-69895-y

[20] North Pontic crossroads: Mobility in Ukraine from the Bronze Age to the early modern period [Електронний ресурс] / [L. Saag, O. Utevska, S. Zadnikov та ін.] // ScienceAdvantes. – 2025. – Режим доступу до ресурсу: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.adr0695

[21] Maja Krzewińska, Gülşah Merve Kılınç, Anna Juras. Ancient genomes suggest the eastern Pontic-Caspian steppe as the source of western Iron Age nomads. Science Advances. – 2018. URL: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.aat4457

[22] Schütz O., Maróti Z., Tihanyi B. Unveiling the origins and genetic makeup of the “forgotten people”: A study of the Sarmatian-period population in the Carpathian Basin. Sciencedirect.com. 2025. Т. 188, вип. 15. С. 4074–4090. URL: https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0092867425005598

[23] Wang, K., Tobias, B., Pany-Kucera, D. et al. Ancient DNA reveals reproductive barrier despite shared Avar-period culture. Nature 638, 1007–1014 (2025). https://doi.org/10.1038/s41586-024-08418-5

[24] Gnecchi-Ruscone G. A., Rácz Z., Liccardo S. Ancient genomes reveal trans-Eurasian connections between the European Huns and the Xiongnu Empire. Pnas. 2025. вип. 122. URL: https://www.pnas.org/doi/10.1073/pnas.2418485122

[25] Chobanov T., Stamov S. Slavs in the closet: computational genomic analysis reveals cryptic slavic signatures in the Avar Khaganate and their contribution to medieval Croatian population formation. PubMed Central. 2025. URL: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC12498020/

[26] Gretzinger, J., Biermann, F., Mager, H. et al. Ancient DNA connects large-scale migration with the spread of Slavs. Nature 646, 384–393 (2025). https://doi.org/10.1038/s41586-025-09437-6

[27] Schulz, I., Zlámalová, D., Reyna-Blanco, C.S. et al. Ancient genomes provide evidence of demographic shift to Slavic-associated groups in Moravia. Genome Biol 26, 259 (2025). https://doi.org/10.1186/s13059-025-03700-9

[28] Wang, K., Tobias, B., Pany-Kucera, D. et al. Ancient DNA reveals reproductive barrier despite shared Avar-period culture. Nature 638. – 2025. URL: https://www.nature.com/articles/s41586-024-08418-5

[29] Davranoglou, LR., Kofinakos, A.P., Mariolis, A.D. et al. Uniparental analysis of Deep Maniot Greeks reveals genetic continuity from the pre-Medieval era. Commun Biol 9, 157 (2026). https://doi.org/10.1038/s42003-026-09597-9

[30] Reitsema L. J., Mittnik A., Kyle B. The diverse genetic origins of a Classical period Greek army. Pnas. 2022. Т. 119, вип. 41 : Genetics. URL: https://www.pnas.org/doi/10.1073/pnas.2205272119

[31] Golubiński M., Baca M., Popović D. Cosmopolitanism in the depths of Barbaricum evidenced by archaeogenomic data from the Late Iron Age Goth community of the Masłomęcz group. Springer Nature Link. 2026. Т. 27, вип. 50. URL: https://link.springer.com/article/10.1186/s13059-026-03969-4

[32] Stolarek, I., Zenczak, M., Handschuh, L. et al. Genetic history of East-Central Europe in the first millennium CE. Genome Biol 24, 173 (2023). URL:  https://link.springer.com/article/10.1186/s13059-023-03013-9