Сака парадрайя – це скіфи, що за Чорним морем?

Хто Вам сказав, що Сака парадрайя – це скіфи, які живуть за морем? З чого ви взяли, що мова йде про Чорне море, а не іншу водойму під терміном “драйя”? Sakâ paradrayâ   –  це скіфи з України? З якого дива хтось намагається розмістити причорноморських скіфів у список народів, які були підкорені перськими царями? Про це та інше у цій статті. 

         Припускаю, що перси могли називати саками («Sacae») всіх мандрівних воїнів з подібним стилем життя, зброєю, одягом,  зокрема, індоєвропейців, відмінних від самих іранців, але зі спорідненими елементами у їхніх діалектах, що помітно виділяє їх на фоні інших відомих їм давніх народів сучасних Індії, Афганістану,  Пакистану на сході, та греків-іонійців – на заході Малої Азії та Балкан. Проведу аналогію. Адже, ми пам’ятаємо той час, коли у світі всіх хто жив на схід від Польщі, іноземці не надто розрізняли за національністю та ідентичністю. Згодом війна  внесла свої корективи та розставила історичні акценти. Так і зі скіфами. Військова кампанія на схід від Дунаю, в якій Ахеменідський цар зазнав фіаско, ніяк не сприяла тому, щоб ми сьогодні поставили знак дорівнює між скіфами з території сучасної України та сака парадрайя. Отже, спробую пояснити, чому я так вважаю.

         Sakâ  paradrayâ ( «саки через море») – у написі перського царя Дарія I  (522-486 р.до н.е.)  в переліку саків хаумварга (ті, що п’ють хаому),  саків тіграхауда (з загостреними капелюхами), згадано заморських саків (Sakâ tyaiy paradrayâ), яких в ряді публікацій називають скіфами з України.

            Почнемо з терміну «pa radraya». «Парадрая» не завжди має значення «за морем». Це питання дослідив Guive Mirfendereski в статті «The Saka Nomenclature». Автор зазначив, що  «за часів Дарія «драя» означала будь-яку значну водойму. Як замінник Avestan «zraya», що означає озеро, цей термін також означав “озеро”. У суецьких написах (draya tya hacha Parsa aity) цей термін стосувався того, що тепер відомо як Перська затока. У “Tigram adaraya” (BD1: 85) цей термін означав Тигр, очевидно річку, перехід якої у Вавилон армією Дарія відбувався на завищених шкурах, верблюдах і конях. Потім була «драя», через яку він поїхав, згадавши про відсутність військово-морської чи морської допомоги, щоб звести Саку до послуху. Я стверджую, що ієрогліф використовував для опису “Сака з боліт”, більш-менш округлої форми з впадаючими і витікаючими струмками». 

         Аби не було звинувачень у заангажованості щодо питань тотожності терміну сака-скіфи, почнемо відразу з джерела, в якому з’явився термін “Сака парадрайя”. Оскільки клинописом та мовами з  Бехістунського наскельного напису Дарія Великого в Ірані (521 р. до н.е.)  я не володію (староперсидська, еламітська, вавілоно-акадська), то пропоную ознайомитись з  цитатами з посібника староперсидських написів А. Гвіде “Old Persian inscriptions” (Нью-Йорк, 1893) в українському та англійському перекладі. Зі слів автора перекладу, давньоперська мова найтісніше пов’язана з ведичним діалектом санскриту. Повні написи з фасаду гробниці Дарія Великого складаються з двох частин, перша пов’язана з описом роду перського царя, а також зі списком країн під його правлінням. Друга частина має релігійний характер і пов’язана з культом Ахурамазди (Ахура – «лорд»,  «Мазда» – мудрість), найвищого божества зороастризму.

                «Великим Богом є Ахурамазда, який створив цю землю, створив небо, створив людину, створив дух людини, зробив Дарія царем, одним царем багатьох, одним володарем багатьох.  Я є Дарій великий цар, цар царів, цар країн, що володіє безліччю людей, царі цієї великої землі далеко та широко, син Гістаспе Ахеменіда, перс, сина перса, арій та арійський потомок.  Каже Дарій, цар за милістю Аура-Мазда, це – провінції, які я  захопив  далеко від Ірану;  я правив ними;  вони принесли мені данину, що їм було наказано  для мене, це вони й зробили; такий встановлений мною закон;  Медіа, Увая, Парфія, Хараїва, Бактрія, Сугуда (Согдія), Уваразаміс, Зара(н) ка Харауватіс, Татаг, Гандара (пн-зах. Індія), Індія, Сакай хаумварга, Сакай тіграхауда, Вавілонія, Ассирія, Аравія, Єгипет, Вірменія, Каппадокія, Спарда, Іонія  (Yauna), Сакай за морем, іонійці (Yaunâ), які  носять довге волосся, Patians, Kusians, Macians, Karkians.  Каже Дарій, цар Аурамазда, коли побачив цю землю, а потім подарував її мені;  він зробив мене королем;  Я  є  король;  Благодаттю  Аурамазда я заснував її на (його) фундаменті;   Те, що я наказав їм, вони й робили, коли бажання з’являлось  моє.  Якщо, можливо, ви будете думати, хто вони – ці різноманітні провінції, які тримав цар Дарій, подивіться на картину тих, які несуть мій престол, щоб ви могли їх знати;  тоді тобі буде знання, що спис перської людини пішов далеко;  тоді тобі буде знання, що переський  чоловік вів битву далеко від Персії.  Каже цар Дарій, це (є) те, що (було) зроблено; все це з благодаті Аурамазди я зробив; Аурамазда ніс мені допомогу, поки цього не було зроблено, нехай Аурамазда захищає мене від …. і мою расу, і цю країну; це я молюсь про Аурамазду; це нехай дасть мені Аурамазда. О, Чоловіче, які є накази Aura mazda, нехай він відкриє їх тобі; не помиляйся; не залишай правильного шляху, не гріши»[1].

Переклад  наскельного напису Дарія Великого в Ірані на англійську  зі староперської:

«A great god is Auramazda, who created this earth, who created yonder heaven, who created man, who created the spirit* of man, who made Darius king, one king of many, one lord of many. I (am) Darius the great king, king of kings, king of the countries possess- ing many kinds of people, king of this great earth far and wide, son of Hystaspes the Achaemenide, a Per- sian, the son of a Persian: an Aryan, an Aryan off- spring. Says Darius the king by the grace of Aura- mazda these (are) the provinces which I seized afarf from Persia; I ruled them; they brought tribute to me what was commanded to them by me, this they did; the law which (is) mine that was established; Media, Uvaja, Parthia, Haraiva (Арія), Bactria, Suguda, Uvarazamis, Zara(n)ka Harauvatis, Thatagus, Ga(n)dara, India, Sakae, Humavarkae, Sakae Tigrak- haudae, Babylon, Assyria, Arabia, Egypt, Armenia,Cappadocia , Sparda , Ionia , Sakae beyond the sea , the Ionians wearing long hair * Patians Kusians , Macians , Karkians . Says Darius the king Auramazda when he saw this earth afterwards gave it to me ; he made me king ; I am king ; by the grace of Auramazda I established it on ( its ) foundation ; what I commanded to them , this they did as desire came to ( lit. was ) me . If perchance thou shalt think that manifold ( lit. a manifold thing ) are these provinces which Darius the king held , look at the picture of those ) who are bearing my throne , t in order that thou mayest know them ; then to thee will be the knowledge ( that ) the spear of a Persian man hath gone forth afar ; then to thee will be the knowledge ( that ) a Persian man waged battle far from Persia . Says Darius the king this ( is ) what ( was ) done ; all this by the grace of Auramazda I did ; Auramazda bore me aid until this was done , let Auramazda pro tect me from …. and my race and this country ; this I pray of Auramazda ; this let Auramazda give me . O man , what are ) the commands of Aura mazda , may he ( make them ) revealed to thee ; do not err ; do not leave the right path , do not sin» .

Також рекомендую транслітерацію з оригінального напису з гробниці Дарія I (DNa) в Naqš-e Rostam (Іран).

1. baga \ vazraka \ Auramazdâ \ hya \ im
2. âm \ bumâm \ adâ \ hya \ avam \ asm
3. ânam \ adâ \ hya \ martiyam \ adâ \ h
4. ya \ šiyâtim \ adâ \ martiyahyâ
5. \ hya \ Dârayavaum \ xšâyathiyam \ ak
6. unauš \ aivam \ parûvnâm \ xšâyath
7. iyam \ aivam \ parûvnâm \ framâtâ
8. ram \ adam \ Dârayavauš \ xšâyathiya \ va
9. zraka \ xšâyathiya \ xšâyathiyânâm
10. \ xšâyathiya \ dahyûnâm \ vispazanâ
11. nâm \ xšâyathiya \ ahyâyâ \ bûmi
12. yâ \ vazrakâyâ \ dûraiapiy \ Vištâs
13. pahyâ \ puça \ Haxâmanišiya \ Pârsa \ P
14. ârsahyâ \ puça \ Ariya \ Ariya \ ci
15. ça \ thâtiy \ Dârayavauš \ xšâya
16. thiya \ vašnâ \ Auramazdâhâ \ imâ \
17. dahyâva \ tyâ \ adam \ agarbâyam \
18. apataram \ hacâ \ Pârsâ \ adamšâm \
19. patiyaxšayaiy \ manâ \ bâjim \ abara
20. ha \ tvašâm \ hacâma \ athahya \ ava \ a
21. kunava \ dâtam \ tya \ manâ \ avadiš \
22. adâraiya \ Mâda \ Ûvja \ Parthava \ Harai
23. va \ Bâxtriš \ Suguda \ Uvârazm
24. iš \ Zraka \ Harauvatiš \ Thataguš \ Ga
25. dâra \ Hiduš \ Sakâ \ haumavargâ \ Sa
26. kâ \ tigraxaudâ \ Bâbiruš \ A
27. thurâ \ Arabâya \ Mudrâya \ Armina
28. \ Katpatuka \ Sparda \ Yauna \ Sakâ \ tyaiy \ pa
29. radraya \ Skudra \ Yaunâ \ takabarâ \ Putây
30. â \ Kûšiyâ \ Maciyâ \ Karkâ \ thâtiy \ D[2]

            І що ми бачимо? В наскельних написах  чітко перераховані території, контрольовані імперією Ахеменідів від Індії до Єгипту та Балканського півострова. Мало того, що сака парадрайя були в переліку племен, які корилися та платили данину перському царю Дарію I, так ще й у списку підлеглих сатрапій їх розмістили поміж Іонійськими греками (Yauna) з Малої Азії, македонськими греками та фракійцями на Балканах, поруч з країною або містом Скудра. Далі в реєстрі покорених –  народи долини Нілу в Африці  (лівійці, нубійці) та Аравійського півострова (Maciyâ – Оман), а також галікарнасівці (каріанці)  з Бодрума на заході Туреччини, знаменитої батьківщини Геродота. В третій книзі Геродота (Талія) згадується про 20 сатрапій (провінцій) Ахеменідів, серед яких Скіфії не було.

         Отже, надгробний напис Дарія I –  це перелік всіх підлеглих сатрапій імперії Ахеменідів. Але ж Скіфія серед них не була ні дня. Ми знаємо, чим закінчився «тріумфальний» похід Дарія I на наші землі. Жалюгідна невдача спіткала амбітного перса. Напередодні походу на скіфів Дарію вдалось підкорити  собі Фракію та Македонію в 514-513 рр. до н.е. Тому, я вважаю, що саками парадрая він міг назвати фракійців, які жили неподалік сатрапії Скудра (Фракія та Македонія), або іллірійців з албанського регіону Shkodra, яке раніше йменувалось латиною Скутари, потім слов’янською Scodra  на озері Скадар на узбережжі Адріатичного моря, також серед іллірійців було плем’я Sasaei, Segestanoi (корінь «сег – сек – секира, sjekira (сербо-хорв.) – сокира»), пізніше  (в 4-3 ст.) з’явилось плем’я Scordisci (кельто-фрако-іллірійці (Сербія)). Також можна шукати якійсь кореляції з назвою столиці Республіки Північна Македонія – Скопьє, але місто формується лише у 3 ст. до н.е.  В Румунії ж кілька сіл та річка мають назву Сака (Száka), контекст появи назви  яких мені не відомий. В цій країні знайдено уламки надпису перського царя Дарія I. У Геродота є згадки про перебування Дарія Великого на цій землі, коли він прийшов воювати проти скіфів, отаборився біля лікувальних джерел річки Теару і поставив там стелу з надписом: “Джерела річки Теару дають воду найкращу і найчудовішу, ніж будь-яка інша річка, і до цих джерел прийшов зі своїм військом проти скіфів муж найкращий і найчудовіший, як ніхто інший, Дарій, син Гістаспа, цар Перса і всього материка» (Геродот IV, 91).

Не забуваймо, що корінь «сак», «саг» має давнє праіндоєвропейське коріння в контексті зброї та знарядь, які січуть, ріжуть та рубають. У будь-якому випадку, взаємозв’язок зі скіфами простежується в топоніміці Балкан. Не думаю, що войовничі фракійці або іллірійці в уявленні персів надто відрізнялись від саків та скіфів, а от від іонійців (греків) відрізнялись безумовно. Щонайменше, сокира точно була атрибутом їхнього озброєння  (див.фото).

         Традиція носити сокірчину (сагаріс – скіфська двостороння бойова сокира) та акінак (sax, seax) могла бути ймовірним приводом для назви «сака» стосовно племен, для яких ця зброя була неодмінним атрибутом.  Адже відомо, що саки частково були нащадками племен культури бойових сокир (шнурової кераміки), які були джерелом давніх пра-індо-іранців, які в далекій бронзовій добі (2900-2200 р. до н.е.) покинули наші землі.

          Але чомусь походження назви «сакa» пов’язують зі словом «олень» і проводять паралелі з осетинським sag – олень.  З якого дива,  перси б мали дарувати чужинцям найменування тварини – тотема власної релігії, зороастризму,  яким досі є олень з золотими рогами? Сакральність образу оленя простежується ще в бронзову добу, задовго до скіфів та саків, в мистецтві Луристану (Загрос, Іран). З таким самим успіхом можна було б провести аналогію зі словами з хетської мови, в якій «сак» означало чисельники 6 та 10.  Але ніхто етимологічні пошуки зводити до абсурду не наважується.

         Саки не були ані скіфами в плані етносу, ані осетинськими «оленями» в плані етноніму. Зі скіфами їх об’єднують давні прапрабатьки бронзової доби з території сучасної України,  зокрема, племена культури бойових сокир (шнурової кераміки), більш ніж за 1500 тисячі років до їх появи на історичній арені, а також незначна кількість мігрантів залізної доби зі сходу з часів  появи кіммерійців на наших теренах. Регіонально скіфи (етнос Причорномор’я) та саки (збірна назва подібних племен, яку використовували в імперії Ахеменідів) – це різні народи зі своїм власним політичним, етнокультурним  та етногенетичним шляхом. Етнонім «сака» не пов’язаний з сакральним топонімом сака-олень (осетин. sag, перс. – saha), а зі зброєю, яку ці войовничі племена носили, і джерелом цієї назви  був давній праіндоєвропейський  термін з коренем «sag» – різати. Пізніше в тюркських народів цей термін почали асоціювати зі стражем, охороною (казах. «сакшы»).

          З перської мови термін сака означає  мандрівник і блукач. Я ж наполягаю на етимологічних варіантах  «сака-сагаріс-сокира» або «сака-сакс- seax-акінак». Версія про те, що термін «сака» виник внаслідок перетворення у відкритий склад (з допомогою голосної «а») перших двох приголосних  («ск») слів «с[а]к[а]-скіф-сколот-скуда-скит-стрілець» (skeu, skuda, skudat, гр.skythes or skytha -– стрілець), ймовірно, також  має право на існування. Але це вже питання до професійних мовознавців. Я не маю таких компетенцій та  компетентностей, аби останню з цих ономастичних теорій заперечити, хоч і не схвалюю її. Щонайменше, треба поставити собі запитання, чому китайці в назві сака або скіфи загубили один з двох визначальних приголосних «К?  Тут вже правило словотворення «саків» зі «скіфів» –  «СК» не працює.  Китайці називали їх в історії Sai (Сай).

            З надпису на могилі Дарія I “Якщо тепер ви подумаєте: “Скільки країн, в яких перебував цар Дарій?” подивіться на скульптури [тих], хто несе престол, тоді ви пізнаєте, тоді це стане вам відомим: спис перського чоловіка далеко зайшов; тоді стане вам відомо: перський чоловік провів битву далеко-далеко від Персії”.

         Напис був проілюстрований барельєфом Дарія Великого, натуральних величин, який тримав лук на знак королівства, лівою ногою на грудях фігури, що лежала перед ним на спині. Отже, перси такі ж вправні лучники, як і скіфи, тому використовувати термін з коренем «скіт» або «скуд»,  що означає стрілець, стосовно інших войовничих племен вони б не стали. Натомість з’явився термін “сака”,  на мою думку, той що носить сокиру або короткий акінак (seax). Проте, етимологія терміну «саки» потребує ще досліджень.

            Безглуздо думати, що на гробниці перських царів в категорію монументальної пам’яті у вигляді скельних рельєфів могли зобразити представника скіфів, народу, якого не зумів перемогти Дарій I. 

         Серед барельєфів на гробницях царів династії Ахеменідів На́кш-і-Руста́м (перс. نقش رستم‎, Naqš-e Rostam (Іран) могли зобразити тільки представників підкорених народів, до яких належали троє з сакських племен, в тому числі саки-парадрайя (ті, що за морем, або річкою чи озером). Дехто вважає, що це могли бути саки з регіону Аральського моря («Api saka» – сака води), я переконана, – що мова йде про саків з Балкан, з підкорених земель на захід від Дунаю,  але аж ніяк не про скіфів з берегів Чорного моря України.

         Ніхто не створює надгробних  монументальних барельєфів та надписів, присвячених факту поразки. Натомість намагаються увіковічити свої перемоги. А причорноморські скіфи та Скіфія  були б гнітючим  більмом на зображених сторінках експансії перських царів, згадкою про ганебну втечу Дарія з наших земель. Тому Саки парадрайя зазначені в тексті посмертної  епітафії царя з роду Ахеменідів, Дарія I –  це, безсумнівно, не понтійські скіфи.

         Як доповнення до теми, пропоную звернути увагу на ще один Бехістунський  напис, в якому наполегливо в усіх інтернет виданнях термін Сака перекладають, як Скіфія, що схоже на маніпуляцію з підміною понять.  Яка Скіфія може бути розміщена  між Согдіаною (Самарканд), Гандарою (Парапаніс (Гіндукуш), суч.Кабул), Арахосією (Афганістан)  та Татагуш (Саттагія – «країна сотні корів», між Іраном та Пакістаном? Перські писарі терміну Скіфія та скіфи не використовували НІКОЛИ. Геродот, якось ненароком сказав, що перси всіх скіфів називають саками. Але цей античний автор чітко окреслив кордони Скіфії від Дунаю до Дону. І ніякої азійської Скіфії, Індійської Скіфії, сибірської Скіфії не існувало.  На схід від Каспію були різні Сакастани… Термін «сака» виявився напрочуд живучим, і ми до сьогодні спостерігаємо його в топоніміці різних країн.

Behistun T 02 (Column i, lines 9-17)

âtiy \ Dârayavauš \ xšâyathiya \ VIII \ manâ \ taumâyâ \ tyaiy \ paruvamxšâyathiyâ \ âha \ adam navama \ IX \ duvitâparanam \ vavam \ xšâyathiyâ \ amahy \ thâtiy \ Dârayavauš \ xšâyathiya \ vašnâ \ Auramazdâha \ adam \ xšâyathiya \ amiy \ Auzamazdâ \ xšaçam \ manâ \ frâbara \ thâtiy \ Dârayavauš \ xšâyathiya \ imâ \ dahyâva \ tyâ \ manâ \ patiyâiša \ vašnâ \ Auramazdâha \ adamšâm \ xšâyathiya \ âham \ Pârsa \ Ûvja \ Bâbiruš \ Ahurâ \ Arabâya \ Mudrâya \ tyaiy \ drayahyâ \ Sparda \ Yauna \ Mâda \ Armina \ Katpatuka \ Parthava \ Zraka \ Haraiva \ Uvârazmîy \ Bâxtriš \ Suguda \ Gadâra \ Saka \ Thataguš \ Harauvatiš \ Maka \ fraharavam \ dahyâva \ XXIII \ thâtiy \ Dâra

Цар Дарій каже: Це країни, що підпорядковуються мені, і завдяки благодаті Ахурамазди я став їх царем: Персія, Елам, Вавилонія, Ассирія, Аравія, Єгипет, країни біля моря, Лідія, греки, Медес (Ектабана, суч. Хамадан, Іран), Вірменія, Каппадокія, Парфія, Дрангіан (Зранка – водяна земля), Арія, Хорезм, Бактрія, Согд, Гандара (Кабул, Афганістан),  Сака (помилковий переклад «Скіфія»), Саттагідія (ст.перс.Thataguš, гірська обл. між Іраном та Пакистаном), Арахосія (Афганістан)  і Мака (Оман); усього двадцять три землі. У культурному плані Гандара, яка поруч у переліку з саками, належать до індійського світу.

         В контексті даної теми вважаю за доцільне прокоментувати Геродота, в тій одній-єдиній частині його Історії в дев’яти книга, де він накрутив з термінами скіфи – саки. Тапер до звичних суперечок про локалізацію Рипейських гір, річки Аракс та ін.. можна додати ще одну. Зверніть увагу, що в тексті йде мова народи, які брали участь у поході перського царя Ксеркса (5 ст.до н.е.) на греків, а також про особливості одягу та озброєння саків, які їх ставили в один ряд зі скіфами в очах персів, про що я раніше згадувала. Ці саки, прозвані Дарієм I «тіграхауда» (в гострих капелюхах), жили між Індією та Бактрією, і саме їх Геродот порівняв зі скіфами та назвав їх «аміргійськими».

« Бактрійці, що були в поході, мали на голові убори, які дуже були схожі з уборами персів, але їхні луки були з очерету, як це було звичним у їхній країні. Вони мали також короткі списи. Саки, тобто скіфи, мали на голові високі гостроверхі капелюхи і були одягнені в штани, мали луки, як у своїй країні, кинджали і ще сокири, що називаються сагари. Вони були аміргійськими скіфами, їх називали саками, бо перси всіх скіфів називають саками. Начальником бактрійців та саків був Гістасп, син Дарія і Атосси, Кірової дочки.

“Індійці були у вбраннях з дерева і луки в них були очеретяні, і стріли очеретяні з залізними вістрями. Такі були вбрання та озброєння індійців. А їхнє військо було під командою Фарназатра, сина Артабата.

 Арії були озброєні мідійськими луками, а все інше озброєння було в них таке, як у бактрійців. Начальником аріїв був Сісамн, син Гідарна. Він командував ними, а парфами та хорасмійцями – Артабаз, син Фарнакія, согдами – Азан, син Артая, гандаріями та дадікеями – Артіфій, син Артабана.

Каспії, одягнені в кожухи, мали свої очеретяні луки та акінаки і так вирушили в похід. Такий був у них одяг і зброя, а їхнім начальником був Аріомард, брат Артіфія. Саранги вирізнялися своїми пофарбованими одягами і в них було взуття, що сягало їм аж до колін, їхні луки та списи були однакові з мідійськими. їхнім проводирем був Ферендат, син Мегабаза. Пактії мали на собі одяги з шкіри і свої луки та кинджали. їхнім начальником був Артаінт, син Ітамітра». (Геродот, VII. 64)

Термінологічний словник етнонімів та топонімів

напису з гробниці Дарія I

• Сака парадрайя (Sakâ  paradrayâ)  – «саки через море», або іншу значну водойму, які були в переліку покорених народів, що платили данину перському царю Дарію Великому з династії Ахеменідів, жили на території суміжній з іонійськими греками, найімовірніше, на Балканському півострові, материковою межею, якої є річка Дунай. Важливо не плутати іонійських греків з Близького Сходу та Балкан, з грецькими колоністами на берегах Чорного моря сучасної території України, що стало причиною появи помилкових теорій, про ототожнення їх з  понтійськими скіфами.  

         Щодо сака парадрайя, як і терміну сака загалом, очевидно,  перси екстраполювали образ споріднений зі скіфами на широке коло різноманітних народів з подібними елементами стилю войовничого життя, культури та діалектів мови, як окремих гілок давніх індоєвропейських міграцій, народів відмінних від греків на Балканах та автохтонів на схід та південь від Іранського плато.

• Сака хаумаварга (Sakâ haumavargâ – “haoma-drinking Sacae”) – саки, які п’ють  культовий напій хаому, який був також частиною зороастрійського ритуалу. Хаому виготовляли з хвойної рослини Ефедри, яка містиль психоактивні алкалоїди та має протиастматичні властивості. Росте рослина  в гірських районах Середньої Азії, Західного Сибіру та в Забайкаллі. Дехто порівнює хаому з п’янким напоєм індоіранців під назвою  «сома», який вихваляють в заменитій Рігведі за цілющі та енергетичні властивості. Локалізація цих племен чітко не визначена. Різні дослідники їх розміщують від річки Окс (Амудар’я) до Памірських гір.
• Сака тіграхауда (Sakâ  tigraxaudâ) – саки з загостреними капелюхами, які жили в районі річок Сирдар’я та Амудар’я.  У 520–519 рр. до н. е. Дарій I переміг плем’я сака тіграхауда та захопив їхнього царя Скунху, після чого переможені саки поповнили армію кінних лучників імперії Ахеменідів, а підкорена провінція увійшла в історію під назвою Хорезм.   В одному з рядків Бехістунського напису, перський цар  розповідає  про свій похід проти саків тиграхауда  та  повідомляє: «Ці саки були зрадниками та не шанували Аурамазда. Я шанував Аурамазда. Милістю Аурамазда я зробив їм згідно зі своїм бажанням ». Тому Й. Асмуссен вважав, що в часи Дарія саки ще не сповідували зороастризм. Вони могли дотримуватись якогось іншого культу сонця, не пов’язаного з Ахура-Маздою та релігією Авести. Цим сонячним божеством могли бути Зевс Оромозд  та Аполон Мітра, про що розповідається в одному з грецьких записів I ст. Згодом вчення Заратуштри  вплинуло на сакські племена, які жили по сусідству з місцевими спільнотами Бактрії, Маргіани, Хорезма та Согдіани.

Напис на рельєфі Бехістуна, над фігурою Скунхи (DBk)

1. \ iyam \ Sku
2. xa \ hya \ Saka

This is Skunkha the Sacan/.[3]

         Сака тіграхауда та сака хаумаварга були розташовані на схід від Каспійського моря, за Согдіаною.

Яуни (Yaunâ) – іонійські греки, які вперше згадуються в клинописному тексті на скалі Бехістун в Ірані, який був встановлений приблизно в 520 р. до н. е. Перським царем Дарієм I Великим. Це підтверджує те, що ми знаємо з історій грецького дослідника Геродота з Галікарнаса (V ст.): Іонійці були піддані перському цареві Киру Великому в середині шостого століття до н.е. За Геродотом, іонійські греки були згруповані в одному податковому районі з памфіліями, лікіями, магнезіанами, еоліями, мілянцями та каріанами.

Yaunâ takabarâ – греки в сонцезахисних шапках, подібних до македонських. В одному з перекладів  – іонійці, які  носять довге волосся (the Ionians wearing long hair).

Скудра (Skudra) – перська сатрапія на Балканському півострові,  на території Фракії та Македонії. Включена до складу Перської імперії в 512 році до н. е.,  в результаті походу Дарія I проти скіфів. Північною межею сатрапії була річка Дунай, а південною – межі Фессалії.

Карія: південний захід сучасної Туреччини, включений приблизно в 545 р. до н. е. в  імперію  Ахеменідів як сатрапія Карка. Його столицею був Галікарнас (сучасний Бодрум), батьківщина Геродота. Наприкінці 2-го тисячоліття до н.е. з Аттики (Афіни) іонійські  греки мігрували в Карію, вигнали карійців з Кікладських островів та змішалась з місцевим жінками. Іонійці поступово витіснили місцеву  культуру та мову. Більш давня історія пов’язує цю територію з хетами.

Хараїва (Haraiva) – Арія (грец. Areia / Aria, лат. Arīa, що представляє староперс. Haraiva, Avestan Haraēuua), давньоперсидська сатрапія, сьогодні – м. Харат (Гарат) на  північному заході Афганістану. Провінція у складі імперії Ахеменідів, яка охоплювала головним чином долину річки Харі-Руд (грецька Areios, яка, за Арріаном, є однойменною на всю землю. ( Анабасіс 4.6.6) і який у давнину вважався особливо родючим і, перш за все, багатим вином; її столицею була Олександрія (ймовірно, з 330 р. до н. е.).  Земля на південь від Маргіани та Бактрії, на сході Парфії та Карманської пустелі, на північ від Дрангіани та на заході Паропамісад дуже детально описана Птолемеєм (6.17; пор. Страбон 11.10.1) і відповідає провінції Герат сьогоднішнього Афганістану. У цьому сенсі цей термін правильно використовується деякими письменниками, наприклад, Геродот (3.93.3, де Ареої згадуються разом з парфами, хорезмійцями  та согдійцями); Діодор (17.105.7; 18.39.6); Страбон (2.1.14; 11.10.1, пор. Також 11.8.1 і 8; 15.2.8 і 9); Арріан ( Анабасіс3.25.1); Помпоній Мела (1.12, де ми читаємо, що “найближчою до Індії є Аріана, потім Арія”). Термін інколи плутають з «Аріаною»[4].

2. Аріана (грецьке Arianē, латинське Arianē [див. Нижче], латинізоване Ariana), позначення східних країн Ірану, поряд з Індією, якими володіли перси, македонці, але пізніше частково й індійці (Страбон 15.1 .10; 2.9). Через цю зміну еліт, пізніші автори, як Еліан, ( De natura animalium16.16) говорять про “індійських аріанів”.  Як географічний термін Аріана був введений Ератосфеном (apud Strabo 2.1.22f.) і, як такий, він визначав кордон, що включає річку Інд на сході, море на півдні, лінію від Карманії до Каспійських воріт на заході та так звані гори Тельця на півночі, і, як підкреслює Страбон (2.1.31), за своєю назвою, “як єдиний народ”. Цей великий регіон включає майже всі країни на схід від Мідії та Персії та на південь від великих гірських хребтів аж до пустель Гедросія та Карманія (Страбон, 2.5.32), тобто провінції Карманія, Гедросія, Дрангіана, Арахосія (Страбон 11.10.1), Aria, Paropamisadae; також Бактрія була зарахована до Аріани, і її Аполлодор з Артеміти назвав «прикрасою Аріани в цілому» (apud Strabo 11.11.1). Детальний опис цього регіону можна знайти в Страбоні 15.2.1-9. Вживання Ератосфеном цього терміна (за яким слідує Діодор 2.37.6), очевидно, пов’язано з помилкою, оскільки, по-перше – ­ не всі жителі цих земель належали до одного племені,  по-друге –  термін «арійський» спочатку був етнічним і лише пізніше став політичним, як назва Іранської імперії (адже всі індійці та іранці називали себе “арійцями” ), що включає ще інші іранські племена поза власною Аріаною, такі як мідійці, перси або согдійці (так, можливо, в Діодорі 1.94.2, де, як кажуть, Заратуштра проповідував закони Ахура Мазди «серед аріаноїв»)[5]. 

Arianē  –  грецький термін заснований на давньоіранській  Āryana – (Avestan Airiiana, зокрема,  Airiianəm vaēǰō, назва країни-матері іранців, чия локалізація спірна).

Харауватіс (Harauvatis) – Арахозія, провінція (сатрапія) у східній частині імперії Ахеменідів навколо сучасного Кандахару (південь Афганістану), де мешкали іранські арахосці або арахоті. Давньоперська форма його назви – Харауватиш (hruvti-); ця форма є етимологічним еквівалентом ведичних Sárasvatī- (фем., назва річки, належним чином “багата водами / озерами” і походить від sáras – “озеро, ставок”); таким чином провінція названа на честь своєї головної річки, сучасної Архандаб (грецькою мовою називається Arachōtós), притоки Гельманду. Цей самий регіон фігурує в авестийському Vidēvdāt (1.12) під корінною діалектною формою Haraxᵛaitī[6].

Гандара (Ga(n)dara)  –  Гандхара, також Гхандара, Чандахара, Гангхар, санскр. पुरुषपुर або गंधार – Гхандара або Пурушапура, пушту ګندهارا ) –північно-західна область Великої Індії та назва стародавнього царства, що простягається від Пакистану до східних провінцій Ірану. Гандхара зосереджена навколо південної частини долини річки Кабул . На сході вона тягнеться за межі річки Інд і охоплює граничні області долини Кашміру. Історична столиця – місто Таксила.

Гандхара  –  провінція Перської імперії під владою Ахеменідів. Назва Гандхара або Гандхарі зустрічається у давньоіндійських текстах, як ім’я народу, очевидно, жителів Гандхари, району, традиційно розташованого на крайньому північному заході Індійського субконтиненту. Він знаходився вздовж обох берегів Інда, навколо знаменитих міст Такшасіла (Таксіла) та Пушкалаваті (сучасна Чарсада, на північний схід від Пешавару).

Назва Gandhārī вперше зустрічається в Рігведі (I, 126,7; кінець 2-го тисячоліття до н. е.). Найдавніші згадки про Гандару в іранських джерелах трапляються в староперській версії  Біхістунського напису Ахеменідів Дарія I (приблизно 520 р. До н. Е.). У цьому тексті земля вказана як одна з “країн” (dahyus, qv) у Перській імперії.

В акадській та еламітській версіях того самого тексту ім’я Гандара замінено на ім’я Паропамісади (Акк.: Pa–ar-ú-pa–ra–e–sa–an–na ; Elam .: [пар- ру-ба-ра-е] -са-на). Остання назва також зустрічається в пізніших класичних джерелах і використовувалася для позначення передгір’я на південь від водозбору Гіндукуш, недалеко від стародавньої Капіси та сучасного міста Кабул. Імені Paropamisadae можна дати іранську етимологію, «(земля) за (землею) над орлом / соколом», і, таким чином, вказуватиме на найменування, дане країні (іранським) народом, що мешкає на північ від Гіндукушу, а саме в стародавній Бактрії або поблизу неї. Етимологія давньопеського імені Гандара все ще викликає сумніви, хоча воно має чітко індійське походження. Цілком ймовірно, що в давнину жителі Гандхари були переважно індійцями, що випливає з того факту, що індійськими мовами (пашаї) все ще говорять в ізольованих долинах на північ та схід від сучасної Кабули. Ще одним свідченням етнічного походження народу Гандхари в давнину є рельєфи Ахеменідів у Персеполісі, де делегати з Гандари / Гандхари зображені з оголеним тулубом і одягнені в пов’язки.

Автор: Галина Водяк (Halyna Vodiak)

---

---

Список літератури:

[1] Herbert T. A guide to the Old Persian inscription [Електронний ресурс] / Tolman Herbert // New York, University of California Libraries. – 1893. – Режим доступу до ресурсу: https://archive.org/details/guidetooldpersia00tolmrich/page/147/mode/1up?view=theater.

[2] Inscription DNa. Achaemenid Royal Inscriptions: collection of Old Persian cuneiform texts from the sixth, fifth, and fourth centuries BCE, [Електронний ресурс] // Paris. – 1997. – Режим доступу до ресурсу: https://www.livius.org/sources/content/achaemenid-royal-inscriptions/dna/.

[3] Behistun, minor inscriptions by the Persian king Darius I the Great. [Електронний ресурс] // Livius – Режим доступу до ресурсу: https://www.livius.org/sources/content/behistun-persian-text/behistun-minor-inscriptions/

[4] ARIA (Old Pers. Haraiva) [Електронний ресурс] // Encyclopaedia Iranica – Режим доступу до ресурсу: https://iranicaonline.org/articles/aria-region-in-the-eastern-part-of-the-persian-empire.

[5] ARIANE (Old Pers. Āryana) [Електронний ресурс] // Encyclopaedia Iranica – Режим доступу до ресурсу: https://iranicaonline.org/articles/aria-region-in-the-eastern-part-of-the-persian-empire.

[6] ARACHOSIA – Old Persian form of its name is Harauvatiš (southern Afghanistan) [Електронний ресурс] // Encyclopaedia Iranica – Режим доступу до ресурсу: https://iranicaonline.org/articles/arachosia.