Походження назви річок Дунай, Дністер, Дніпро, Дон

23.04.202523.04.2025 Галина Водяк

Походження назви річок Дунай, Дністер, Дніпро, Дон з основою для означення води «Д-Н» має давнє індоєвропейське джерело, з ймовірним поширенням в бронзову добу представниками курганних культур Північного Причорномор’я та Прикаспію, або з більш раннім неолітичним Кавказо-Середземноморським лінгвістичним перев’язом у складі міграції анатолійських фермерів в Європу (серед них частини трипільців), які також становили левову частку у складі індоєвропейців, щонайменше, за материнськими лініями. У скіфську та кельтську епоху Дан-річки були не лише в Центральній Європі, але навіть у Греції, тому зводити їх поширення до більш пізнього сармато-аланського періоду недоречно. Зокрема, є свідчення пізньоантичного автора, що Дунаєм річку Істр назвали скіфи. Але скіфська гіпотеза не пояснює появу Дан-гідронімів в античній Греції.

Еталонним щодо індоєвропейського походження терміну «дан» – «вода» є давнє санскритське слово «udan» – «вода», яке насамперед перегукується з латиським словом для води – ūdens та iudins, литовським vandens, а не лише з сучасним осетинським «дон»-«вода», «річка». Зрештою, другий склад в українському слові «вода» – це скорочена форма від «дан». Ведичний санскрит лексично близький до авестійської мови, літургійної мови зороастризму, тому поява терміну dānu – ріка в протоіранській мові Авести є закономірною. Проте, слово dānu для означення «ріки» не потрапило у більшість сучасних іранських мов. Цей факт виглядає дивним, адже записувати релігійні тексти Авести, які спочатку століттями передавались в усній формі, почали не раніше III-IV ст., тобто в історичному мовотворчому часовому вимірі щодо сучасних мов – зовсім недавно. Жодна з відомих середньоіранських мов не є спадкоємицею авестійської, а сучасні іранські й поготів. Мова Авести вимерла. Авестійська мова корелює з сучасними іранськими не більше, аніж скіфська мова з українською. Наявність великого спільного пласту лексики сучасних балтських, слов’янських, давніх авестійської та скіфської мов зі санскритом, характеризує їх як похідні від предкових для індоіранських (предіндоарійських), а не конкретно «іранських».

Тобто, слово «дан-вода» НЕ є винятково іранським, відповідно, немає причини, аби називати Дунай, Дністер, Дніпро, Дон іранськими за походженням.

В контексті даної теми варто відповісти на декілька запитань.

Назви річок Дніпро, Дунай, Дністер, Дон іранські за походженням? Ні. Це не зовсім так. Навіть існують гіпотези, що назва Дунай має кельтське коріння. І це також не зовсім так. А що в цьому питанні корелює зі скіфами?

Спочатку я не могла зрозуміти, чому назви цих гідронімів вважають скіфськими? Адже, назви Дніпро, Дністер, Дон остаточно утвердились в історичній літературі лише у середньовіччі, а щодо Дунаю на декілька століть раніше – «Данувій» у I ст. в Хорографії Помпонія Мела, у II ст. в Географії Клавдія Птолемея.

Геродот у V ст. до н.е. щодо річок Скіфії ще НЕ використовує топонімів Дунай, Дністер, Дніпро, Дон, а називає їх: Ἴστρος – Дунай – Істрос, Τύρης – Дністер – Турес, Ὕπανις – Бог – Упаніс, Βορυσθένης – Дніпро – Борустен[1].
На межі нашої ери, римський географ Страбон у своїй «Географії» згадує річку Бористен (Βορυσθένους, Τύρα, Ἴστρῳ (Ἴστρου),Τανάιδος – у грецькому тексті)[2], а не Данапр; Тіра, а не Дністер; Істр, а не Дунай; Танаід, а не Дон.
Римський географ Помпоній Мела в 43 році в «Хорографії» використовує назву Данувіус (Danuvius – Дунай)[3].
Давньогрецький астролог Клавдій Птолемей (I-II ст..) у своєму «Посібнику з географії» називає Дніпро Бористеном, Дністер – Тірасом, а Дон – Танаїсом. Проте, частину ріки Істр автор уже називає Данубієм (Δανουβιον), тобто Дунаєм. (Птолемей, Γερμανιας, II.11.5., ст. 114)[4]. Птолемей розповідає про початки річки Дунай у її верхів’ях з теренів Германії[5].
У VI ст., готський історик Йордан, який писав латинською мовою, називав Дніпро – Данапрум (Danaprum), Дністер – Danastrum, Дунай – Danubius (30-31)[6].
У 10 ст. Візантійський імператор Констянтин Порфіроген у своєму трактаті «Про управління імперією» ці річки називав Данувій (Δανουβιου), Данастр (Δαναστρι), Дніпро – Данапр (Δάναπρι)[7].

Який аргумент зумів мене переконати, що назва річки Дунай пов’язана зі скіфами?

Багато творів античних авторів VI – I ст. до н.е. не дожили до наших днів навіть у переписах. Але збереглись словники пізньоантичних лексикографів з посиланням на давньогрецькі твори. Одним з таких лексикографів є Стефаній Візантійський (Στέφανος Βυζάντιος) – пізньоантичний грецький граматик VI ст., автор географічно-історичної енциклопедії під назвою «Етніка» (грец. Ἐθνικά) у 50–55 книгах, але збереглися лише уривки, які представлені у вигляді словника термінів. Саме з його записів ми дізнаємось, що назву річці Дунай (гр. Данубіс або Данусіс) дали скіфи.

«Данубіс або Данусіс (Δάνουβις ἢ Δάνουσις): річка Істрос (Ἴστρος), раніше називалася Матоас Калумен (Ματόας Kaλούμενος)». Але скіфи назвали його так (Данубіс) через лихо, яке їх спіткало під час невдалої переправи. Матоас по грецькі називають «щасливий, сприятивий» (αἴσιος). А Данусій (Дунай) трактують, як причину гріха». (Стеф.Візант., кн..II, ст.10-11 [218], п.14)[8] [9].

Так от, з наведеного уривка, можна зробити припущення, що переправа через Істр (Дунай) виявилась невдалою для скіфів через гріхи, за які їх покарала річкова богиня Дана.

Можу запропонувати іншу версію, без міфології та імен річкових богів.

У словнику Гесихія, лексикографа V ст., є цікаве скіфське слово «бутіздон» на означення «занурення», тонути у глибині, що дослівно українською означає «бути на дні».

Бутіздон (βυθίζων) – занурити, тонути на дні, грузило. Скіфи. (ποντίζων ἐν βυθῷ. Σκύθαις (Soph. fr. 508)). Ποντίζων – занурення. βυθῷ – дно (Гесихій).

Зверніть увагу, що сучасне українське слово «дно» скіфською звучало саме, як «дон». Тобто, «Дон» – це «занурення у водойму» скіфською мовою, термін, який з подібним значення прийшов в українську, білоруську, чеську, хорватську, сербську, словенську, словацьку мову через метатезу (дон-дно). Терени Скіфії простягались від Дунаю до Дону, тому дехто античну назву Танаїс (Дон) сприймає, як спотворену греками скіфську форму Данаїс. Не знаю наскільки це виправдано, і хто перший висловив цю думку, але подібна гіпотеза й справді цікава. До речі, сучасна німецька назва Дунаю – Донав (Donau), але раніше паралельно використовували назви Tonaw – Donaw, і Tuonowe. Подібні «д-т» метаморфози у слова «танець» – dance (англ.) і tanzen (нім.). Цікаво, що європейське слово «данц» – танець, також можна пояснити з індоіранських мов, але без прямої кореляції: перська мова danīdan (دنیدن) – поспішати, бігти, швидко ходити; санскритське dhánvati (धन्वति) – тече, біжить. Натомість на просторах інтернету можна знайти інформацію, що danu – «швидкий» у кельтських мовах. Це викликає запитання, адже в сучасних посткельтських мовах «швидкий» – cyflym, buan, tapa, luath, rapide. З іншого боку в слов’янських діалектних формах будь-яку річку називали дунаєм (dunaj). В словнику польської мови за ред. професора W. Doroszewskiego «дунай» – це не ім’я річки, а загальна назва для далекої, невідомої, не окресленої річки. Словник охоплює два століття розвитку польської мови – від середини 18 століття. Усі наведені в ньому приклади є безпосередніми цитатами з писемних джерел.

«A czy znasz ty, bracie młody, swoją ziemię, swoje wody?

Z czego slyną, kędy giną, w jakim kraju i dunaju?»

Ця назва (Дун, Дон, Дан) була словом-терміном для глибокої води в слов’янському лінгвістичному просторі та без сумніву споріднена зі скіфським словом дон-дно. Але є річки, які називають Don навіть в Англії.

Скитиянська (скіфська) мова – самостійна північна палеопричорноморська мова індоєвропейської мовної сім’ї античного періоду історії. У скіфській мові можна простежити риси різних індоєвропейських субстратів, тому її важко віднести до якоїсь однієї сучасної мовної підгрупи.

Чому гідронім «Дон» дехто відносить до іранських?

Все просто. Адже, в сучасній осетинській іранській мові «дон» – це вода і ріка. Але це НЕ означає, що корінь «д-н» для води є винятково іранським. Наприкінці тексту наведу аргументи одного з фахових українських мовознавців, Юрія Леонідовича Мосенкіса.

Річки з закінченням «дон», «дан» поширені на Кавказі не лише в Осетії, але й в Карачаєво-Черкесії та Кабардино-Балкарії. А в Європі «дан» річки засвідчені античними авторами за декілька століть до поширення аланів. Зрештою, за походженням осетини типові кавказці, які в певний момент історії перейняли іранську мову. В жодній сучасній іранській не використовують «дан» термінів для означення води, ріки, окрім осетинської. Проте, в давні часи цей термін протоіндоіранцям був відомий і потрапив в іранську Авесту та індійський санскрит.

В іранських мовах «вода»: аб, ав, об, оба (اوبه);
В індоарійських мовах «вода»: в санскриті – удан (उदन्), джалам (जलम्), хінді – ап, паані (अप्, पानी), в пенджабі, маратхі – пані (पाणी).
В іранських мовах «ріка»: рокхане (رودخان), наді(नदी), рубар (ڕووبار,), цем (çem), дрія (دریا), дар’я;
В багатьох індійських мовах найбільш поширений термін для «ріки» – наді (नदी).

Зі слів іраніста В.І. Абаєва, в давньоіранській авестійській мові dānu – ріка. Автор розповідав, що в інших іранських мовах, окрім скіфської та осетинської, «dānu» є маловживаним терміном. Натомість на сході та півдні Ірану поширений термін «rauda».

Абаєв В: «Для «річки» ми знаходимо в скіфській маловживаний в інших іранських мовах dānu (ос. don), тоді як широко поширена на півдні та сході Ірану «rauda» не залишила, мабуть, жодного сліду»[10].

Тобто, цей корінь для води «Д…Н» (дон, дан, дун, ден) предіндоіранський, а не питомо іранський?

Корінь Д-Н для означення «води» зберігся не лише в осетинській мові, але й в литовській vanDeNs, в латишській – ūDeNs, латгальській iuDiNs (Латвія). Цей факт нас радше віддаляє в часи індоєвропейських міграцій бронзової доби, у предіндоарійський шар лексики, елементи якого збереглись у давніх текстах Авести та в санскриті. У санскриті «udan» – вода, хвиля. Латиська форма назви ūdens виявилась найближчою до санскритського «udan». Але ж ніхто балтів індоіранцями не називає, адже вони не тільки лінгвістично, але генетично найменш віддалені від слов’ян. В цьому сенсі обидві мовні групи дуже-дуже далекі «ПРЕДіндоарії», з розривом орієнтовно в 1000-500 років з тими «аріями», які прийшли в Індію та Іран. Проте, у санскриті простежують дивовижно багато збігів з усіма індоєвропейськими мовами, зокрема, й українською. Наведу для прикладу українсько-санскритські паралелі: світанок (shvetah श्वेतः світлий, білий), день (dina दिनं), калюжа (kalusha कलुष: каламутність), вода (udan उदन्), вогонь (agnih अग्नि), віник (veni वेणि: плетіння, коси), давати (dātā दाता: дарувальник), рух (rahas रहस्: стрімкість, швидкість, таємниця), радий (rati रति: задоволення, благодать, щедрий; rata रत: подарований), ревіти (ruvati-, -ravati-, -rauti रु: плакати, вити, ревти), поворот (वर्तनम्‌: vartanam), вартовий (varūtha वरूथ: захист, броня, безпечне місце) і багато ін.

Санскрит: уДан (udan, उदन्) – вода, udanya (उदन्य) – водянистий, водяний, зрошування, спрага, udana – змочування, зволоження[11].

Дана – радше й справді скіфська назва, хоч і з доскіфських часів, адже дехто вважає її також кельтською за походженням. Danu – кельтська богиня-мати також зустрічається в ірландській міфології. Найбільш ранні згадки про богиню води Danu в давньоіндійській збірці ведичних гімнів Рігведі (1200 років до н.е.). Дана – це та, що дає життєдайну вологу. Цьому значенню відповідає термін зі санскриту «удана» – зволоження.

Проте, найбільше Дана-річок і Дунайців, Донців, Данчиків в Україні. Винятково в межах колишньої Скіфії від Дунаю до Дону корінь “дан” стоїть на ПЕРШОМУ місці у відповідних гідронімах. А в країнах, де санскрито-авестійський “дан” означає просто “річка”, а не пантеонний теонім річкової богині Дани, цей корінь стає суфіксальним придатком в кінці слова (АргуДан, Дудардон, Ардон на Кавказі).

Етимологія назви Бористен – Дніпро

Якби античні автори Борустен (Βορυσθέν, Дніпро, Борустен, Борисфен) записали через літеру “Д” БорусДен (Βορυσδέν), то у нас би не було жодних проблем з етимологією цієї назви, в якій два водних корені:

Бор = вор = вар = вир = вер – означає ворушіння, варіння (бурління, кипіння), вир води, вертіння води.
Тен = Ден = уДЕНс = уДан = вода, занурення, де “уДЕНс” – балтійська форма для санскритського терміну уДан – вода.

У першому варіанті корінь Бор пізніше трансформувався у Вор і Вар, адже, маємо свідчення про те, що в після скіфський період Дніпро називали Вар, Варух.

Йордан у VI ст.: «Річку Данабрі (Danabri) гуни своєю мовою називали Вар (Var ). [Йордан, 269][12].
Птолемей у II ст.. в Кельтогалатії Нарбон (Ναρβωνησια, в римській провінції на півдні Франції) згадує затоку річки Вару [Ουαρου, Птолемей II.9-10.1-2., ст.109-110]. Тобто, ця назва була поширеною у Європі ще на початку нашої ери, а не лише на теренах України. І навіть сьогодні ця річка на південному сході Франції має назву Вар і протікає через департамент Вар в Приморських Альпах. Про її назву у французькій Вікіпедії пишуть, що вона походить від кельтського терміну *uār- (від індоєвропейської теми, також визначеної в інших індоєвропейських мовах: санскрит var(i) «вода», давньоскандинавська vari, лувійська war. Посилаються на дослідження лінгвіста Xavier Delamarre, Dictionary of the Gaulish language (Словник основ галльської мови). Не знаю, яким чином умовний кельтський термін «uār» міг означати воду, адже в сучасній ірландській та шотландській «вода» – uisce, uisge, в бретонській та валлійській – dour, dwr . Мабуть, треба знайти словник Деламара. Натомість «ara», «aura» – реконструйований дакійсько-фракійський термін «річка». В сучасну румунську мову ці фрако-дакійські назви прийшли через перестановку звуків з «aura» на «râu» – річка (румунська мова). В санскриті «ardra» आर्द्र – мокрий, вологий, сирий, а vari (वारि) – струмки, річки.
Скіфська річка Оар (Ὄαρος) – впадає в Меотиду – Азовське море [Геродот 4.123.3] близька за формою до назви «Вар».
Констянтин Багрянородний в Х ст. згадує річку Варух (Βαρουχ), яка протікає по землях печенігів, в межах сучасної України. Автор розповідає, що місця поселення печенігів називались за іменем річок, які там були. «А річки ось такі: перша річка зветься Варух (Βαρουχ), друга річка зветься Куву (Κουβοῦ), третя річка зветься Трулл (Τρούλλος), четверта річка зветься Врут (Βροῦτος), п’ята річка зветься Серет (Σέρετος).Також автор згадує річку Варну (ποταμὸν Βάρνας) на шляху від гирла Дунаю до Болгарії[13].

Ця етимологія корелює з сучасною українською мовою. Наше слово “варити” походить від цього кореня “вар” – вода, річка, в чехів “vařit”, а в литовців “віріяс” (virėjas – варити). Кипіння в литовській мові verdantis, кипіти – virti, в латиській кипіння – vārot, кипіти – vāra. Цей процес – це «вир води». В словнику санскриту Vari वारि (див. також під vara) – струмки, річки. Корінь ВАР-вода є у сербському і хорватському слові «мочВара» (болото), ВІР-вода в словенському мочвіре (močvirje – болото), в грузинському mgVari “потік”. Тому абсолютно необов’язково поділяти погляди дослідників, які трактували назву Бористен через іранські слова varu-stāna «широка область» (В.Абаєв), де varu – широкий, а stāna – стоянка. Іранський та санскритський термін Sthāna (स्थान) безсумнівно пов’язані з українськими словами стан, стояти, стайня, стоянка, але чи доречне це порівняння для назви річки? На мою думку, ні. Зрештою, stāna – це поширене індоєвропейське слово для «стояння», «стояти» (stand – в латинській, англійській, німецькій, stovėti – в литовській, латишській).

Якщо ж прийняти другий варіант для назви БорисТен з гіпотетичною літерою Д замість грецького «Θ», тоді й у БорисДені (БорусΘені) можна знайти й балто-санскритський корінь ден=дан=дн для назви ДНіпро. Але ця етимологія не надійна, її правомірність на рівні припущень, подібних до того, що Танаїс мав зватись Данаїсом, а Бористен – Борусданом.

Якщо ж прийняти грецьку етимологію, то Бористен означатиме Північна ріка, де Бор – Північ, а Борей (βόρειος, сучасною грецькою Ворійос) – північний вітер.

Укладачі словника гідронімів України повідомили нам тюркську назву для Дніпра – Озу, Озы-су, Özu, Ozu (Стрижак, 66 / Железняк, 1979).

Українські сучасні річки

Дунай, Дністер, Дніпро, Сіверський Донець; Данилейкова, Данилина, Данилівка, Даниловець, Данкова, Данцерик, Данчиків, Данюків, Данькова, Дінська, Дінців, Дінчиків, Дністрик, Дністричка, Дона, Донашка, Донга, Донець, Доничин потік, Донів, Донова, Донузлав, Донцулова, Дунавець, Дунаєць, Дунайка, Дунайко, Дундючиха[14],

Європейські сучасні річки:

Дордонь (Пд.Франція)
Дунай (транс’європейська)
Дон/Дун в Англії.

Кавказькі сучасні річки:

ДударДон (Карачаєво-Черкесія), Шаудон (Чечня), АрДон (Осетія), Суадагдон (Осетія) ЗагеДан (Карачаєво-Черкесія), АргуДан (Кабардино-Балкарія).

Грецькі річки періоду античності:

АпіДанос (Ἀπιδανός, річка у Фессалії, VI-III ст. до н.е)[15]. Річку АпіДан згадують Аполоній Родоський Аргонавтика 295-215 р. до н.е., Овідій (Метаморфози I, 572–573), Лукан (Громадянська війна VI, 372–373).
Річка ЛаДон в Аркадії (Калімах Кіренський, гімн Зевсові I.17, III ст. до н.е.)[16]

Річки та водойми в Європі періоду античності:

Річка ЕріДан (Ἠριδανὸς) – річка Вісла в Польщі. (Геродот III,115. V ст.до н.е.). (Псевдо Скілак “Перипл ойкумени”. IV ст. до н. е.)[17].
Річка РоДан (Ροδανου) у Нарбонській Галії – річка Рона на півдні Франції та Швейцарії. (Птолемей II.10.5., ст.111. II ст.)[18]. Річка Роданус – лат.Rhodanus (Помпоній Мела Хорографія III.25, I ст.).
Затока КоДан (Codanus) в Балтійському або Північному морі. «Над Альбою (Ельбою) знаходиться величезна затока Коданус, заповнена великими та малими островами». Можливо, це назва затоки між Данією та Швецію, адже римський географ Помпоній Мела (I ст.) згадує КоДАНус в контексті з затокою Скандинавії, яку називає СкаДІНавія (P.M. Chorographia III.44, III.26)[19].

Чому гідронім Дунай інколи вважають кельтським за походженням?

Походження назв гідронімів Дон/Дун/Дан в англомовній Вікіпедії пов’язують не зі скіфами, чи аланами, а з назвою кельтської богині Дани. Інколи посилаються на кельтські мови, але не наводять жодного гальського терміну для означення «води» з подібним коренем, адже їх там і немає. Авторам достатньо для етимологічних аргументів згадок про ймовірну богиню Дану, як у випадку трактування походження сучасного міста Донкастер – згадок в реєстрі сановників V ст. міста Данум (Notitia dignitatum et Administrationum omnium tam civilium quam militarium). Посилаються на ірландську міфологію.

Розповідей античних авторів про кельтську богиню Дану не збереглось. Але одна середньовічна легенда розповідає про народ Tuatha Dé Danann, назву якого перекладають як «Народ богині Дани», який начебто прийшов ще у бронзову добу на землі сучасної Ірландії. Легенду про «Народ богині Дани» записав ірландський хроніст-францисканець у 1632 році поблизу міста Донегал (Ірландія). Хроніка «Аннали Королівства Ірландії» (Annála Ríoghachta Éireann) або «Аннали чотирьох магістрів» (Annála na gCeithre Máistrí) охоплюють період від Потопу, датованого 2242 роками до створення світу – 1616 року нашої ери. Хоч ці аннали й пізні (XVII ст.), але безліч дослідників сприймають цю легенду про давнє плем’я Tuatha Dé Danann, як частину давньої кельтської міфології.

Думаю, що річкова богиня Дана в античний період все ж таки була і у кельтів, і у скіфів, як і в далекому індоіранському світі. Фракійці Дану називали Вендою, або ВенДаною, покровителькою рибалок та мисливців, про яку збереглись записи у словнику давньогрецької мови лексикографа Гесихія. А в сучасній посткельтській традиції Дану називають богинею-матір’ю.

Проте, з лінгвістичного погляду кельтське походження назви річки Дунай неможливо обґрунтувати. Інколи висловлюють гіпотези про раннє кельтське запозичення зі скіфської мови. Можливо. Але як тоді пояснити наявність Дан-гідронімів у стародавній Греції у III ст. до н.е.? Від скіфів, чи персів? Адже, річки з подібними назвами поширені лише в Європі та на Кавказі. В типовому іранському світі немає Дан-річок.

Пропоную ознайомитись з поглядом на це питання українського мовознавця, доктора філологічних наук, Мосенкіса Юрія Леонідовича. У своїй знаменитій дисертації «Проблема реконструкції мови трипільської культури» професор розглянув етимологію назв річок України, зокрема, й Дунаю.

Мосенкіс Ю.В.:

«Те, що корінь назви Дунай далеко не обов’язково має бути іранським, підтверджується наявністю річок Келадон, Апідан у Греції (Каллімах, гімн “До Артеміди”, 107; Аполлоній Родоський, “Аргонавтика”, 35–39), Ерідан (гіпотетично ототожнюється з По) в Італії, Родан (Рона) у Франції. (Мосенкіс, стор. 112).

“…Гідронім Дунай вважають дуже давнім доіндоєвропейським.

Дослідники цілком слушно звертають увагу на наявність подібних гідронімів там, де носії іранських чи індоіранських мов не засвідчені: пор. так само річки Ярданос на Криті, Йордан у Палестині (де давні мешканці – філістимляни – споріднені, як доведено В. Георгієвим та ін., із пеласгами Греції), Дон, Улдон у Франції, дві річки Дон у Британії [174, с. 210].

[Щодо філістимлян, то генетики й справді виявили спорідненість з популяціями з півдня Європи[20].]

«… варто не виключати, що назва Дунаю може бути пов’язаною не лише з авестійським (давньоіранським) danu– “річка” (з іншими індоєвропейськими паралелями), а й із картвельськими формами: грузинське dineba “течія”, dens “(він) тече”, dnoba “танення”, dneba “(він) тане”, done “рівень (води)” [пор. 403, 2, с. 235, 283]. Румунську форму назви цієї річки Dunarea цікаво зіставити з грузинською загальною назвою m–dinare “річка”. Реконструюється пракартвельський корінь *dn- зі значеннями “топити(ся)”, “танути”, до якого зводиться, зокрема, чанський корінь (n)dun-».

Mdinare (მდინარე , мДІНаре) – «річка» грузинською мовою.

«Дослідники підкреслюють, що Дунай у пониззі називається Істром, а Дунаєм – у середній і верхній течії (кельто-германська територія), де, за В. П. Петровим, іранців не було.» [ЕСЛГ, с. 74].

«Як підсумок можна сказати, що гідронімний корінь *dun– / *dan– і подібн.не може вважатись безсумнівним іранізмом, а має розглядатись із урахуванням доіндоєвропейського (середземноморсько-кавказького) мовного контексту», – зазначив мовознавець Мосенкіс Ю.Л[21].

Автор: Галина Водяк

Словник гідронімів України:

Словник гідронімів України / АН УРСР, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні, Укр. ономаст. коміс.; уклад.: І. М. Железняк [та ін.] ; редкол.: К. К. Цілуйко (голова) [та ін.]. – Київ: Наук. думка, 1979. – 779, [2] c.

Дан-річки:

Днище – с. Кудрівка Сосницьк. р-ну Чернігівськ. обл.

Дніприще – 1) л. Дніпра, нижче Супою; Золотоніськ. р-н Чрк. обл.; Дніприще (1859, СНМ, Пл, 40; Машт. Дн., 57); 2) л. Дніпра; між рр. Домаха і Річище; с. Бабине Верхньорогачицьк. р-ну Херсонськ. обл.

Дніпро – ріка вп. в Дніпровський лим. Чорного моря; поч. на Валдайськ. височині, в Україні перетинае Київськ., Чернігівськ., Черкаськ., Полтавськ., Кропивницьку (кол.Кіровоградську), Січеславську (кол.Дніпропетровську), Миколаївську, Запорізьку й Херсонську обл.; у Геродота (V ст. до н. е.) Βορυσθενης; Δαναπρής (VI ст., Periplus); Danaper, Var, Varom (VI ст., Извори, II, 335, 360); Danapris (VIII ст., Извори, II, 391); у Константина Багрянородного (X ст.) Βαρουχ; Nusacus (Vasmer, 66); д. р. Дьніпрь , Непрь, Дніпрь (Ук. ПСРЛ, 95); тюрк. Озу, Озы-су (Тунм., 48, карта); Özu, Ozu (Стрижак, 66); Boristhenes, Borystenes, Dnieper, Neper, Nieper, Niepor, Niper» Nyeper (XIV—XVII ст., Кордт, № 4, 9, 26); Dnieper, Borysthenes (Тунм., карта); Славута – поетичн. (Укр. нар. д., 46); Дніпр* Дніпер (СШ, І, 183); Дунай (Mosz., PzV 152).

Дніпро-Донбаський – кан.; між рр. Дніпро і Сіверський Донець п. Дону;

Дністер – у Бескидах (Укр. Карпати) вище с. Середа (кол. с. Вовче) Турківськ. р-ну Львівськ. обл.; у с. Стриганці Івано-Франківськ, р-ну й обл. утворює старе р-ще Старий Дністер (ОАІМ); у с. Козарі Рогатинськ. р-ну тієї ж обл.— Відногу Дністрову, на якій нп Дністрик-Головський (суч. с. Дністрик) Старосамбірськ. р-ну Львівськ. обл.; нп Подністряни, Деменка Подністрянська кол. Стрийськ. округи (SG, II, 51—58); Піддністряни Жидачівськ. р-ну Львівськ. обл., Дністрове Борщівськ. р-ну Тернопільськ. обл., Дністровське Могилів-Подільськ. р-ну і Наддністрянське Мурованокуриловецьк. р-ну Вінницьк. обл., Дністровець Красноокнянськ. р-ну і Дністровське Біляївськ. р-ну, Білгород-Дністровський Одеськ. обл., Миколаїв-Дністровський (ІМСУ, Лв, -440, 470—473), або як місцевий варіант Миколаїв-над-Дністром (частіше м. Миколаїв) Львівськ. обл.

Дністрик-Дубовий потік – л. Дністра; Dniestrzyk Dubowy (Машт., Д Б, 2; SG, II, 58); с. Дністрик-Дубовий Турківськ. р-ну Львів. обл.

Дністричка – рук. Дністра; кол. с. Конюшки-Семяківські; Dniestrzyczka (SG, X I, 425); пор. с. Конюшки Мостиськ. р-ну Львівськ. обл. Дністровський Лиман, -ого -у, ч.\ розлив Дністра при впадінні в Чорне море.

Дунай – в Одеській обл., Україна.

Дунайка – л. Роставиці л. Росі п. Дніпра; Дунайка (Андр., ЛЮ, карта); пор. с. Дунайка Сквирськ. р-ну Київськ. обл. Дунайко, -а, ч.; стр., с. Лобачів Володарськ. р-ну Київськ. обл.; Дунайко (1974, Анк.).

Дундючиха – л. Лечихи п. Лопані п. Уди п. Сіверськ. Дінця п. Дону (1863, ВТКХГ; Машт., Дон, 46).

Дона – л. Пруту л. Дунаю; між pp. Пацапуле й Зелена (КРУ, 29); с. Козиряни Кельменецьк. р-ну Чернівецьк. обл.

Донашка – л. Віти п. Дніпра; с. Хотів Києво-Святошинськ. р-ну Київськ. обл.;

Донга – л. Качі бас. Чорн. моря в Криму; гідрографічна система Бахчисарайськ. р-ну (Kenn., Древн., 296, 297, 299; ОКІМ); поч. з дж. г. Демір-Капу, гирло на пн.-зх. від г. Басман (ОКІМ).

Донець, Дінця – п. Тетерева п. Дніпра; Коростишівськ. р-н Житомирськ. обл.; Донецъ (Машт., Дн., 45).

Доничин – потік, л. Либохірки л. Стрия п. Дністра; кол. с. Висоцьке (пор. суч. нп Верхнє Висоцьке і Нижнє Висоцьке) Турківськ. р-ну Львівськ. обл.; Donyczyn (SG, II, 121; V, 206).

Донів яр – л. Дніпра (ГИПБУ — 1894, 336); с. Петро-Свистунове Солонянськ. р-ну Січеславської обл.. (колишня Дніпропетровська); Доновъ Яръ (там же). Донова, -ої, ж.; б., пр. Сторожової п. Інгульця п. Дніпра.

Донузлав – вп. в оз. Дону з лав в Криму; суміжжя Чорноморськ. і Сакськ. р-нів Кримськ. обл. (ОАІМ); як балка (1864, СНМ, Тв, 59); пор. Донузлав — суч. с. Красноярське Чорноморськ. р-ну Кримськ. обл.

Донцулова – нп Кузьменка Калантаївка (кол. Донцова) Роздільнянськ. р-ну Одеськ. обл.; 1859.

Список джерел та літератури:

[1] ΗΡΟΔΟΤΟΣ Ἱστορίαι (всі книги) [Електронний ресурс] / ΗΡΟΔΟΤΟΣ // greek-language.gr .Режим доступу до ресурсу: https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/index.html?author_id=153

[2] Strabo. ed. A. Meineke, Geographica. Leipzig: Teubner. 1877. – Режим доступу до ресурсу: https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A1999.01.0197%3Abook%3D7%3Achapter%3D1%3Asection%3D1

[3] Pomponius Mela. De Chorographia Liber tertius. III. 26-25. URL: http://www.thelatinlibrary.com/pomponius3.html (дата звернення: 13.04.2025).

[4] Географія Клавдія Птолемея., Γερμανιας II.11.5 стор.114. Грецький текст. https://books.google.com.ua/books?id=4ksBAAAAMAAJ&printsec=frontcover&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=true

[5] «Την δε μεσημβρινεν πλευραν οριζει του (ποταμου) Δανουβιον το δυσμικον μερος, ο θεσιν τοισυτεν η κεφαλη του Δανουβιον (ποταμου) το κατα την εκτροπην του εις την Γερμανιαν πρωτου ποταμου». (Птолемей, Γερμανιας, II.11.5., ст.114)

[6] Латинський текст IORDANIS DE ORIGINE ACTIBUSQUE GETARUM https://www.thelatinlibrary.com/iordanes1.html

[7]. Κωνσταντίνο. Προς τον ίδιον υιόν Ρωμανόν (грецький текст Констянтин Порфіроген «Про управління імперією». П.8. Режим доступу до ресурсу: https://byzantium.gr/keimena/porfyrogen-administrato.php

[8] Margarethe Billerbeck, Arlette Neumann-Hartmann: Stephanos von Byzanz. Grammatiker und Lexikograph. De Gruyter, Ethnika (II), Berlin 2021. https://archive.org/details/STEPHANUSVONBYZANZMargaretheBillerbeckChristianZublerSTEPHANIBYZANTIIENICAIIpdf/page/9/mode/2up

[9] «Δάνουβις ἢ Δάνουσις: Ἴστρος ὁ ποταμός, πάλαι Ματόας Ka λούμενος. συμφορᾶς δὲ τοῖς Σκύθαις ἐπιπεσούσης οὕτως ἐκλήθη. Ματόας δὲ λέγεται εἰς τὴν Ἑλληνίδα γλῶσσαν αἴσιος, ὅτι πτολλάκις περαιούμε- νοι οὐδὲν ἐπεπόνθεισαν. ὁ δὲ Δάνουσις ἑρμηνεύεται ὥσπερ τοῦ ἁμαρτεῖν ἔχων αἰτίαν». Margarethe Billerbeck, Arlette Neumann-Hartmann: Stephanos von Byzanz. Grammatiker und Lexikograph. De Gruyter, Ethnika (II), Berlin 2021.

[10] В. И. АБАЕВ. СКИФСКИЙ ЯЗЫК. Что мы называем скифским языком? NARTAMONGÆ, 2012, Vol. IX, N 1, 2, стор.108.

[11] SANSKRIT-ENGLISH DICTIONARY FIRST EDITION 1899 Ingreat Britain Reprinted Lithographically – Oxford: Oxford University Press, 1956, 1960. – 1334 с. [Udan. стор.183]

[12] Iordanis. De Origine Actibusque Getarum. (269). Режим доступу до ресурсу: https://www.thelatinlibrary.com/iordanes1.html

[13] Constantine Porphyrogenitus. Περὶ τῆς γενεαλογίας τοῦ ἔθνους τῶν Τούρκων, καὶ ὅθεν κατάγονται. DE ADMINISTRANDO IMPERIO. GREEK TEXT EDITED by GY. MORAVCSIK. / Constantine Porphyrogenitus ; пер. J. H. Jenkins. Washington : Dumbarton Oaks Center for Byzantine Studies Trustees for Harvard University Washington, 1967. С. 174 (Βαρούχ, п.38). С.62 (Βάρνας, п.9).

[14] Словник гідронімів України / АН УРСР, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні, Укр. ономаст. коміс.; уклад.: І. М. Железняк [та ін.] ; редкол.: К. К. Цілуйко (голова) [та ін.]. – Київ: Наук. думка, 1979. – 779, [2] c.

[15] Απολλώνιος ο Ρόδιος. Ἀργοναυτικῶν Α. I.35. Режим доступу до ресурсу: https://el.wikisource.org/wiki/%CE%91%CF%81%CE%B3%CE%BF%CE%BD%CE%B1%CF%85%CF%84%CE%B9%CE%BA%CE%AC/%CE%91

[16] CALLIMACHUS OF CYRENE. Hymni I. To Zeus. I.17. Режим доступу до ресурсу: https://www.theoi.com/Text/CallimachusHymns1.html

[17] Ψευδο-Σκύλακα. Περίπλους τῆς θαλάσσης τῆς οἰκουμένης Εὐρώπης καὶ Ἀσίας καὶ Λιβύης Συγγραφέας [Електронний ресурс] / Ψευδο-Σκύλακα // C. Müller, Geographi Graeci Minores I, Παρίσι. – 1855. – Режим доступу до ресурсу: https://el.wikisource.org/wiki/%CE%A0%CE%B5%CF%81%CE%AF%CF%80%CE%BB%CE%BF%CF%85%CF%82_%CF%84%CE%B7%CF%82_%CE%B8%CE%B1%CE%BB%CE%AC%CF%83%CF%83%CE%B7%CF%82_%CF%84%CE%B7%CF%82_%CE%BF%CE%B9%CE%BA%CE%BF%CF%85%CE%BC%CE%AD%CE%BD%CE%B7%CF%82_%CE%95%CF%85%CF%81%CF%8E%CF%80%CE%B7%CF%82_%CE%BA%CE%B1%CE%B9_%CE%91%CF%83%CE%AF%CE%B1%CF%82_%CE%BA%CE%B1%CE%B9_%CE%9B%CE%B9%CE%B2%CF%8D%CE%B7%CF%82

[18] Географія Клавдія Птолемея. Gallia Narbon. II.10.5, стор.111. Грецький текст. https://books.google.com.ua/books?id=4ksBAAAAMAAJ&printsec=frontcover&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=true

[19] Pomponius Mela. De Chorographia Liber tertius. III. 46, III. 26. URL: http://www.thelatinlibrary.com/pomponius3.html (дата звернення: 13.04.2025).

[20] Michal Feldman et al. , Ancient DNA sheds light on the genetic origins of early Iron Age Philistines. Sci. Adv.5, (2019).DOI: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.aax0061

[21] Мосенкіс Ю. Л. Проблема реконструкції мови трипільської культури : дис. докт. : 10.02.01. / Мосенкіс Юрій Леонідович – Київ, 2002. – 386 с.