ДНК – шлях в історію. Бойки!

Вам колись доводилось чути про генетичну спорідненість бойків з приуральськими удмуртами?.. Аж вухо ріже, правда? Це не тема, а якесь непорозуміння.  Так, але вона проскочила в авторитетному виданні ще у 2009 році, та всі дружно з цього приводу промовчали. Ані обурень, ані міркувань. Нуль дискусій. Краще і далі будемо вишукувати чи то кельтів, чи то білих сербів, або хорватів в наших  рідних бойках. І вони там, мабуть, були і є. Щоб все це підтвердити, чи спростувати необхідно поєднати генетичні дослідження з археологічними. Лише тоді з’явиться промінчик світла в цій лабіринтоподібній темі.

Тривалий час  я не могла наважитись написати  про походження бойків.  Адже вони ось тут, зовсім поруч.  Левова частка етнографічного регіону Бойківщина займає всю південно-західну  частину Львівської області, а саме Сколівський, Турківський, Дрогобицький, Самбірський, Старосамбірський райони,  а також південь Стрийщини.  Кожен раз, коли занурюєтесь в атмосферу Сколівських Бескидів, згадайте, що ви в самому центрі Бойківщини. Сколе, Турка і Воловець найбільше репрезентують цю етнокультурну. З 1992 року один раз на 5 років відбувається міжнародний етнічний фестиваль «Всесвітні бойківські фестини» у м.Турка та с.Явора. В Закарпатській області Бойківщина охоплює Великоберезнянський, Воловецький та Міжгірський р-ни. А в Івано-Франківській ареал бойківської культури обмежений лише південно-західною частиною Рожнятівського та Долинського районів.  В смт Долина знаходиться краєзнавчий музей «Бойківщина». Це умовна межа бойківського етнорегіону на Франківщині. Далі вже живуть з одного боку гуцули, а з другого – колись жили лемки і долиняни. Спочатку, після Другої Світової війни з Польщі виселили лемків і долинян, а вже в 1951 році відбулось переселення бойків в рамках обміну територій між ПНР і СРСР.

Бойківщина – мій улюблений регіон Карпат. Справа не лише в замилуванні природою. Сутність бойків мені ближча, та й традиції. Я досі не розуміла чому на свят вечір в моїй родині першочергово їдять часник, а лише після цього кутю, що не типово.  Тепер знаю, це від бойків, або їх колишніх сусідів долинян з Надсяння, від яких маю одну з гілок родоводу. Прочитала про цю традицію в одному з польських видань по етнографії. Львівські галичани в основному дотримуються бойківських і лемківських  Різдвяних обрядів. У нас спільні колядки та  щедрівки,  дві святі вечері (6 і 18 січня). Щедруємо не напередодні Нового Року, а перед Водохреща. Майже не святкуємо Старий Новий Рік та Меланки. Ну, і звичайно, Дідух – символ Різдва і зв’язку з пращурами.

 Одна цікава особливість в Бойківських Бескидах мені імпонує понад усе. Я маю на увазі скупчений характер поселень в долинах рік, а не одноосібний вздовж щонайменш доступного берега водойми, як заведено у гуцулів. Це вже з категорії власних меркантильних інтересів. Знайдіть вільний спуск до річки на Гуцульщині. О, це десь аж там, де вівці на полонину заходять. В Шешорах, наприклад, кожна хатина має свій персональний вихід до води. А Вам, зайдам    —   на водоспад, або до овець. Там, де починається полонина Росохата, можете, нарешті, насолодитись гірським водограєм. В напрямку на Ворохту щось подібне. Щоправда, на Гуцульщині є райський куточок. Це заповідник під Говерлою. А що у бойків? Простір і свобода. Якщо ви плануєте екзотичну подорож з наметом, то вам саме сюди.  Сільські поселення абсолютно не заполонили все узбережжя. Традицію скупченого типу поселень пов’язують з руськими городищами Княжої доби. А їх тут справді було багато.

Сколівський район  славиться залишками давньоруських містечок, укріплень і курганів:

• в урочищі Золота гора у с.Верхнє Синьовидне;
• в урочищі Колодка у селі Дубина;
• урочище Городище на правому березі ріки Опір, де вона впадає в р.Стрий;
• курган «Могила Святослава» – ймовірне місце поховання князя Святослава Володимировича, 6 км на південь від м.Сколе в урочищі Долина Святослава;
• городище давньоруського міста Тустань ІХ – ХІ століть біля села Урич.

Дрогобицький р-н (на південь від Дрогобича – Бойківщина) – давньоруські городища в самому Дрогобичі, в Доброгостах, в Стебнику та в багатьох селах.

Старосамбірський р-н  – багато давньоруських селищ та городищ, а саме, в селах Бібло, Городисько, Грозова, Гуменець, Комаровичі, Посада Новоміська, Старява і інші.

Існує гіпотеза, що у 1301 в Лаврівському монастирі біля Старого Самбора похований Великий князь Русі Лев І, син Данила Галицького.[1]

Сьогодні Старосамбірський район є аутсайдером у рейтингу соціально-економічного розвитку районів і міст Львівщини. Але не завжди так було. Неймовірна кількість знахідок римських монет свідчить про інтенсивний розвиток торгівлі з римлянами. Скарби знайшли на території м.Добромиля, м.Хирів, сіл Комаровичі, Нове Місто, Скелівка та ін..

Період історичного розвитку Русі дуже цікавий. Але не має безпосереднього відношення до теми про походження бойків. А там справжній ребус. І щоб його розв’язати, нам треба зануритись в глибину віків.

Різноманітні дослідження підтверджують, що бойки, як і інші мешканці Карпат є автохтонами на своїй землі. Археологічні знахідки Бойківщини нас приводять до пори енеоліту (IV-V тис. до н.е.), епохи бронзи (III-I тис. до н.е.), та раннього заліза (1000 – 600 р. До н.е.), а генетичні – ще далі. Ці дивовижні гори були одним з льодовикових притулків у Європі.  Дивним є лише той факт, що в розрізі пропорційного складу материнських гаплогруп, бойки істотно відрізняються від лемків, а особливо від гуцулів та інших українців. Ось тут вже пора звернутись до авторитетних науковців у цій галузі. Я вже неодноразово згадувала в інших статтях про доктора біологічних наук Мічиганського університету (США), колишнього киянина, Нікітіна Олександра, який разом з іншими науковцями досліджували генетичний портрет трипільців, а також бойків, лемків та гуцулів.

Генетична відстань по материнських гаплогрупах –

мтДНК – бойки, лемки і гуцули.

Джерело (табл.1 та графік) : A. Nikitin, I. Kochkin, C. Jun та ін. 2009. “Mitochondrial DNA Sequence Variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko Populations of the Carpathian Highlands”

В науковому журналі з проблем карпатознавства у випуску під назвою «Карпати: людина, етнос, цивілізація» коротко узагальнено результати аналізів мтДНК типових представників гірських етнографічних груп  (Вісник Карпати. М.Ів.Франківськ.-2009). Автор Ігор Кочкін, відомий археолог і етнолог, викладач Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, у співавторстві з О.Нікітіним.

«Генетичні лінії, які ототожнюються із впливом неолітичних мігрантів із ближнього Сходу, були виявлені в бойків і гуцулів, що мешкають переважно на долинних ділянках Карпат, а також у проміжних зонах і місцях підвищенної скупченості населення, зокрема, в таких населених пунктах, як Долина, Калуш, Делятин і Коломия. Популяції в гірських регіонах належали переважно до генетичних груп, які асоціюються з палеолітичним європейським походженням…

У бойків частота палеолітичних груп була значно нижчою, ніж у сучасних європейців, хоча частота неолітичних груп подібна до решти населення Європи…

Саме через цю територію (Бойківщину) проходили важливі шляхи, що здавна сполучали Передкарпаття й Подністер’я з територіями на захід від Карпат, що, вірогідно, й спричиняло активні міграційні процеси через ці землі…

Статистично бойки взагалі не були схожі на європейців за генетичними групами материнського походження, тоді як гуцули були схожі на сучасні групи населення Центрально-Східної Європи, які мешкають у Карпатському регіоні…» [2]

Як бачите, ні слова про удмуртів. Але ж я десь, колись, давно читала цю дивну версію… Знайшла, спочатку в статті українського генетика, професора Київського університету імені Т.Шевченка, Геннадія Бердишева. «Бойки по частоті H, J і T гаплогруп більше були схожі з сучасних популяцій на удмуртів, а з давніх – знову-таки на КЛСК (культура лінійно-стрічкової кераміки)»  [3]

Думаєте повірила? Ні! Удмурти – типові представники фінської гаплогрупи N (56%, по інших даних 80%),  яка зародилась 20 000 років тому десь в Монголії, Сибіру чи Китаї. Їхні найближчі родичі якути (94% гаплогрупи N), східні буряти (78 %), а також фіни (68%) і балти (46%). І мова у них відповідно належить до фіно-угорської групи уральської мовної сім’ї. Правда, є незначна кількість східнослов’янської  гаплогрупи R1a –17% і так званої «кельтської» R1b – 20%. Але не забуваймо, що це лише чоловічі гаплотипи. А що там у жінок? Ось тут все цікавіше. В удмуртів і бойків не типово великий відсоток гаплогрупи Т. Зустрічається в Європі, на Близькому Сході і на Кавказі з частотою не більше 10%.  А тут такі…%%, та ще й де…

• Удмурти мт ДНК – 38,6% для гаплогрупи T, 21,8% для гаплогрупи H,  2% для гаплогрупи J.
• Бойки – 30% для гаплогрупи T, 20% для гаплогрупи H,  5% для гаплогрупи J.

Про мтДНК «T» зупинюсь більш детально, але пізніше. А зараз про те, де я це все накопала.

Довго і нудно вишукувала повну версію наукової статті, першоджерела в форматі PDF, авторства безпосереднього дослідника, Олександра Нікітіна. І знайшла. Ось скрін з екрана, далі переклад і активне посилання.

«Низька частота гаплогрупи “H” і Висока частота гаплогрупи “T” у Бойків є нетиповими для європейської популяції. Частота гаплогрупи “J” у Бойків, здається, відповідає частотам у сусідніх східноєвропейських популяціях, які в цілому є нижчими, ніж у їхніх центрально-європейських колег.  Пошук відповідної літератури показав, що на рівні частот H, T і J Бойки виявлявились найбільш близькими до удмуртів, популяції фіно-угорської лінгвістичної групи уральської мовної сім’ї, які зараз проживають на східних схилах Уралу в Росії (21,8% для гаплогрупи H, 38,6% для гаплогрупи T, 2% для гаплогрупи J;). Хоча археологічних даних не існує, щоб з’єднати Бойків з Удмуртами на рівні матеріальної культури, проте Карпатський антропологічний тип, за винятком гуцулів, показує Балтійський антропологічний тип з вираженим уральським.» (???- з балтійським погоджуюсь, але що там уральського?)

«Ймовірно, це було результатом розширення уральських племен у Карпатський регіон у ранньому середньовіччі. Генетичні коріння Бойків, однак, можуть сягати більших глибин історії.

Частоти гаплогруп H, T, J у Бойків виявляються схожими з частотами представників неолітичної культури Лінійно-стрічкової кераміки –  КЛСК (Linearband-keramik або LBK) та її пізньої частини, східної угорської Культури лінійної кераміки (Alföld  Linear Pottery Culture або АВК). Це групи перших європейських фермерів,  гаплогрупи яких по лінії мтДНК останнім часом стали доступні. Частота гаплогрупи T у групі LBK-AVK становила 20,8%, що було б другою найвищою частотою Т у регіоні після Бойків.  Частоти гаплогрупи H у групі Boykos LBK -AVK теж порівняно низькі (20% і 16,7% відповідно).  Також подібними між групами Boykos і LBK-AVK є низькі частоти гаплогрупп J (5% і 4,2% відповідно). Однак археологічні свідчення вказують на присутність Культури лінійно-стрічкової кераміки на Бойківщині (Ігор Кочкін, неопубліковане, 2007), регіональною хронологічною наступницею якої є енеолітична сільськогосподарська цивілізація Трипілля-Кукутені, яка, ймовірно, поділяла свій генетичний пул з групою LBK, мали більший шанс залишити генетичний слід у сучасних мешканців через його більш виражену присутність у цій місцевості. Ми плануємо розширити вивчення генетичних зв’язків між сучасними жителями Карпат та цими доісторичними європейськими групами.»[4]

Таблиця 1.

Зміна мітохондріальної послідовності ДНК в популяціях Бойків, Гуцулів та Лемків  Карпатського нагір’я

Mitochondrial DNA Sequence Variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko Populations of the Carpathian Highlands

Хоча й дослідник припускає прихід уральських племен в Карпатський регіон у ранньому середньовіччі, але з дуже великою часткою сумніву. І не дарма. Ніякі удмурти до нас не приходили. А ймовірний генетичний слід аварів і гунів мізерний. Авари, в давньоруських літописних джерелах згадуються як «обри»,  не змішувалися з підвладним їм осілим населенням. Взаємодія обмежувалась лише матеріально-культурним обміном. «Ви нам кераміку, ми Вам стріли і бронзові пряжки». Відомо, що кілька разів здійснювали набіги в райони літописних хорватів і  дулібів (волинян). Насильство, яке чинили вони над жінками дулібськими, полягало в запряганні їх замість коней. Так це описує літопис Руський. Як бачите, інтерес до наших жінок був специфічний, на основний інстинкт не схожий. Знаю точно, що всі кочівники, гори не любили та оминали. Їхня стихія – це степ широкий. Сам по собі перехід тих, чи інших племен або військ через певну територію суттєво не змінює колорит місцевого генофонду. За прикладом далеко ходити не треба. Були тут німці, були тут шведи. І що? Багато дітей наробили? Згідно з підрахунками американського історика Курта Блаумайстера, в Росії, Балтії, Білорусі й Україні в період німецької окупації народилося 50-100 тисяч дітей від німців. Це крапля в морі. Ще менше вплинув перехід кочівників-угорців через Верецький перевал або «Руські Ворота» у 895 році. Давній шлях через Вододільний Хребет розташований на стику двох областей – Закарпатської (Воловецький район) і Львівської (Сколівський район). Тоді майже півмільйонний табір кочівників з Уралу і Поволжя зумів пройти цей перевал і відправився на Тисо-Дунайську низовину, розбили болгар і осіли на території римської провінції Паннонія. Повірте, цей народ в горах нічого не приваблювало і не затримувало. А генетична палітра угорської нації вимальовує дивні барви. Там немає жодного натяку на фінські гаплогрупи, які притаманні іншим представникам фіно-угорської мовної спільноти, а особливо удмуртам. 

         А от частина тих, кого потім назвуть бойками з великою ймовірністю могла мігрувати в напрямку Волго-Вятського регіону і ще далі на Схід. І таємниця всього цього каламбуру криється в глибинах Бронзової епохи. Бойківщина багата на пам’ятки культури шнурової кераміки, або як її ще називають «бойових сокир». Сокира у бойків до сьогодні оповита сакральним змістом. На Різдво її кладуть під стіл, щоб прогнати злих духів, а восени лякають нею дерева, які перестали родити.

В процесі занепаду Трипільської цивілізації частина землеробської людності  була поглинута культурою Шнурової кераміки. Саме цей період, я вважаю, закладено фундамент формування майбутньої етнографічної групи, яку потім назвуть бойками. Бо «бойє» – слово «тільки», бо «бойї» – кельти, бо «бойки – войовничі, бо «бояк» – з польської віл,  бо «Богойко» – Бог, бо Бойє (Boie) – річка в Німеччині, бо ми говоримо «бо». Про назву «Бойки» читайте в Літописі Бойківщини 1931р. Яке трактування до душі, то те й сприймайте. Дуже популярна версія про кельтське походження, але про це згодом. А поки нам дорога аж в III тисячоліття до нашої ери.

 Якщо цікавлять деталі, то йдемо далі.

По-перше. Чому не вони (удмурти), а ми до них прийшли?

Все просто! Мітохондріальна ДНК  «Т», якої в удмуртів і бойків не типово великий відсоток – Трипільська, Месопотамська, одним словом, землеробська. Але точно не уральська. На території сучасної Удмуртії, в період розквіту Трипільської цивілізації, в степу вітер гуляв.  Ця гаплогрупа значною мірою зв’язує в один генетичний вінок Культуру лінійно-стрічкової кераміки, спадок Трипільської цивілізації, а також культуру бойових сокир (шнурова кераміка).

В трипільців з такою ж частотою 20-30% зустрічається ця гаплогрупа (Т2b) і вважається одним з генетичних маркерів анатолійської сільськогосподарської експансії в Європу на початку неоліту. [5]

Так що, бойки! Ви як ніхто в Україні –  нащадки Трипільців. Хоча, я не розумію, що землеробам в горах робити? Але археологія каже, що вони там були. Спочатку у вигляді культури лінійно-стрічкової кераміки, яку тепер вважають предковою для  трипільської людності. Я не виключаю, що в добу неоліту частина вашої майбутньої етнографічної групи жила десь в долині. Так виглядає, що жіноче населення після занепаду Трипільської цивілізації влилось в сусідні племена шнурової кераміки, в тому числі  у Верхньодністровську культуру бойових сокир, визначні пам’ятки якої у селах Кульчиці, Колпець, Крилос, Рокитне, Стратин. Взаємопроникнення цих двох формацій 3000 – 2600 років до н.е. вже доведено наукою. Звісно, що дослідження проводилось не на території України, а в Німеччині. Але стосувалось саме шнуровиків. Використовуючи ізотопні тести, які шукають молекулярні відмінності в зубах, пов’язані з харчуванням  людини, дослідники виявили, що від 28% до 42% жінок у могилах, провели дитинство за сільськогосподарським харчуванням, багатим на зерно, а більшість чоловіків, що належала до людей шнурової кераміки, споживали м’ясо та кисломолочні продукти.[6]

Представники культури бойових сокир, якраз були тими носіями східноєвропейської гаплогрупи R1a, яка в Бронзову добу поширилась в Північну і Центральну Європу, а також принесли свою культуру аж до Уралу. Про це свідчить археологія. А генетика цю гаплогрупу завела ще далі. Десь в Причорноморських степах у 2800 році до н.е. у цієї так званої «арійської» гаплогрупи  сталась мутація, яка виділила окрему гілку R1a – Z 93, а потім Z 94. Якраз люди з цими маркерами дійдуть до Індії та Ірану і донесуть туди індоєвропейську мову. І саме вони її загублять в степах, перейнявши тюркські мови. Принаймні, генетичні дослідження до цього субкладу відносять частково кримських татар і колишніх хазар. Також в цю  гілку входять степові скіфи, індо-іранці (арії) і навіть, деякі з євреїв-ашкеназі та арабів. В сучасних українців цієї азійської підгрупи дуже мало, не більше 5%. Основу скіфського люду на території майбутньої України здебільшого складало місцеве населення і лише незначна частина азійських степовиків. Заведено вважати, що цю мізерну генетичну краплину (R1a – Z94 – 3%) нам залишили алани (протоосетини) і сармати. Причорноморські алани брали активну участь у великому переселенні народів у Римську імперію, пройшовши через Галлію (сучасна Франція) на територію Іспанії.  Про всі ці племена, обов’язково, зроблю окремий огляд. Повернімось  в Бронзовий вік.

Так от, саме шнуровики (R1a) привели тих жінок, колишній цвіт культури Мальованої кераміки (Трипільської) аж до Удмуртії. І так виглядає, що їх там залишили. Для прикладу, відомо, що в генофонд Індії десь в II тис.до н.е., так звані арійці, вдерлись без своїх індоєвропейських жінок.Тут вже можна різні сценарії вигадувати. Але факт, такий, що R1a серед удмуртів лише 15-17%, R1b (M269 – ті, що прийшли через Кавказ в Причорноморські і Каспійські степи, а потім заселили всю Західну Європу і частково Уральський регіон) – 20%, а жінок європейського походження понад 50%.[7]  Всі решта належать до фінської гаплогрупи. Тепер удмурти найбільш голубоокі, білошкірі, рудоволосі монголоїди. Червоний колір волосся, то від «кельтської» гаплогрупи R1b, а біла шкіра від колишніх трипільців. Перші фермери з Близького Сходу, які прибули до Європи, вже носили обидва гени для світлої шкіри, природа їм їх подарувала, щоб компенсувати нестачу вітаміну D.[8]  Для порівняння, бойки Сколівщини та Турківщини – блондини з голубими очима. Особисті спостереження. Правда, в напрямку до Закарпаття і Гуцульщини, починають смуглявіти.

         Що мене навело на думку, про те, що саме ми дійшли аж за Урал, а не до нас гості прийшли? Все просто.

В той час, коли на території України процвітало землеробство і скотарство, розвивались ремесла, росли мегаполіси, в Удмуртії навіть не чули про ознаки протоцивілізацій. В період субнеоліту (V-IV тис. до н.е.) на території Вятсько-Камського межиріччя ознаки відтворювального господарства відсутні.  Все ґаздування побудовано на полюванні та рибальстві. Поховання невідомі. З середини III тис.до н.е., нарешті, з’являються поселення на берегах великих рік, які продовжують рибалити та не поспішають знайомитись з металом, а в цей час на сторінки історії вже увірвався Бронзовий вік. І тут раптом в невибагливий «рибальський рай» вливається якесь лісостепове індоєвропейське населення з Заходу і приносить металургію бронзи, традицію відтворювального господарства, а саме скотарство, з’являються знаряддя праці фат’янівського типу і курганні поховання. Ці всі факти сплітаються в цікавий логічний ланцюжок. Адже фат’янівська культура являє собою локальний варіант культури бойових сокир (шнурової кераміки). За припущенням Д. А. Крайнова, окремі групи влилися в фат’янівську культуру племен, які раніше мешкали у Вісло-Рейнському  межиріччі, Верхньому і Середньому Подністров’ї.  Річка Дністер починається з невеличкого джерела в українських Карпатах, біля села Вовчого Турківського р-ну Львівської обл. і нижче м.Старого Самбора виходить на рівнину. Схоже, цей відомий археолог мав рацію.  Правда, він не здогадувався, що саме ті, кого потім називатимуть бойками, принесуть частину свого генофонду на територію сучасної Удмуртії.  Інші дослідники також помічали вплив культури бойових сокир та шнурової кераміки на побут населення в долинах річок В’ятки і Ками. Археолог Генінг В.Ф. ще в далекому 1961 році писав:

 «Особливістю території Удмуртії в археологічному відношенні можна вважати відсутність пам’ятників ранніх епох. Досі тут не виявлено пам’ятників епохи неоліту і розвиненої бронзи, не кажучи вже про більш ранні культури. У південно-східних районах Удмуртії до епохи пізньої бронзи відносяться Зуївська, Ниргиндинска і Биргиндинска стоянки, а також ряд випадкових знахідок. Поміж останніх  «віслообушні» сокири (бронзові) фатьянівської типу, знайдені на території колишнього Сарапульского повіту. На Зуївській стоянці знайдені кам’яні знаряддя з кремнію (II тисячоліття до н.е.). В орнаментації глиняних посудин використовується більшість старих мотивів (трикутники, ромби, зигзаги, пересічні лінії), але виконані вони відбитками шнура (VII – IV ст.до н.е.)»  В епоху пізньої бронзи  в Удмуртії переважає ямково-шнуровий орнамент.«На межі II і III ст. н. е. в Прикам’є вливається потужна хвиля угорських і тюркських племен із за Уралу. На території південної Удмуртії з цими подіями пов’язана поява пам’ятників мазунінскої культури.»[9]               

В похованнях Ананьївської культури, які датуються початком залізного віку,  вже знаходять монголоїдні черепи, які пояснюють припливом людей з Зауралля. До певного часу населення було європеоїдним. Безумовно відбулось змішування двох рас. На початку II тисячоліття до н.е. можна говорити про зародження ядра удмуртського етносу.[10]

                        Ніколи не думала, що мені доведеться занурюватись так глибоко в генофонд і історію чужого народу. І все заради того, аби довести, шо ніякі ми не удмурти, а ще ми не уральці, не угри,  не іранці і не індоіранці. А ті, від кого у світі пошириться найчисельніша індоєвропейська а сім’я мов, але я б її назвала понтійською або причорноморською.

                        Таким чином, можемо впевнено говорити, що в кінці  III тисячоліття до н.е.  на території сучасної Бойківщини вже зародилось ядро майбутньої етнографічної групи бойків, шляхом взаємопроникнення колишньої трипільської людності в культуру пізнього енеоліту Шнурової кераміки, частина носіїв якої на початку II тисячоліття мігрували не тільки на північний захід від Карпат, але й схід від Причорноморських степів. Саме після занепаду Трипільської цивілізації стався певний демографічний зсув. І стосувався він в основному чоловічого населення. Старі генетичні лінії, які дійшли до нас від кроманьйонців (гаплогрупа I) та трипільська (G2) кількісно значно  зменшились в генофонді, зате повноправними власниками всіх лісів, степів, річок, озер і, як не дивно, жінок, стають місцеві скотарі (R1a), які досить давно мирно співіснували поруч з землеробами, можливо й одружувались.  Від тих часів і до сьогодні збереглась подібна генетична палітра на карті України. І ніхто з кочових племен так і не залишив значний генетичний слід в  хромосомах майбутніх українців.  Ну а жінки наші тут жили, як заведено жартувати, ще від часів потопу.

         В рамках цієї публікації я розкрила лише один з аспектів проблеми походження бойків від найдавніших часів. В другій частині дослідження буде розглянуто етимологію назви цієї етнографічної групи, а також теорію про ймовірний слід кельтської експансії на території Бойківщини.

Автор: Галина Водяк (Halyna Vodiak)

---

Довідкова інформація:

Археологічні знахідки Бойківщини:

 Більшість належить до княжих часів. Але представлені і інші епохи. В основному археологічні розкопки підтвердили належність до комарівської  культури і її предкової – шнурової кераміки. Також знахідки фракійського або іллірійського походження Ґава-Голіград (Гальштатська к-ра), та незначний кельтський слід в латенській культурі.

Турківський р-н – археологія Турківського району обмежується випадковими знахідками. Поселень не виявлено, оскільки ця гірська територія, де не дуже активно велися археологічні розвідки

 – На околиці села Комарники виявлено скарб з 12 бронзових мечів кінця бронзового – початку залізного віку. Цей скарб швидше за все належав до латенської культури і пов’язаний з кельтами або прафракійцями, які заселяли в цей час Закарпатську область.

Сколівський район

– в урочищі Чертіж на лівому березі річки Стрий біля села Крущельниця – поселення скіфського періоду.

– в урочищі Мала і Велика Вільшаниця, також біля села Крущельниця – поселення ґава-голіградської культури ранньої залізної доби (кін.ІІІ по І тисячоліття до н.е.) – фракійці або іллірійці.

– в урочищі Чертіж на лівому березі річки Стрий біля села Крущельниця – поселення скіфського періоду.

Один кілометр на схід від Підгородців, на лівому березі ріки Стрий – грунтовий могильник з тілоспаленням ґава-голіградської культури, проводилися археологічні розкопки.

Розкопки городища культури Гава-Голігради біля села Розгірче та розвідкові дослідження на Львівщині / М. Бандрівський // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. — 2002 р. — Том 244: Праці   http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/12/11Bandrivskyi.pdf

– Два з половиною кілометри на північ від села Вербіж, в урочищі Вербіж – мезолітична стоянка, поселення культури шнурової кераміки, комарівської культури, культурний шар перемішаний.

Дрогобицький р-н (на південь від Дрогобича – бойківщина). На Північ від Дрогобича – археологічні знахідки шнурової кераміки.

В селі Болехівці, на лівому березі ріки Тисмениця, В урочищі Могилки виявлено курганний могильни культури шнурової кераміки.

 В селі Довге в 250 метрах на захід від дерев’яної церкви – мезолітична стоянка.

Стрийський район Львівської області багатий на пам’ятки комарівської культури, культури шнурової кераміки.

Село Загірне – на правому березі ріки Жижоні – поселення бронзового віку, перших століть нашої ери та давньоруське селище ХІ – ХІІІ століть.

На околиці Верган- знахідка золотої римської монети І століття. На околиці міста Стрий також знаходили римські монети.

Село Кавське – на південний захід від Кавського, в заплаві ріки Ступниці – рештки стоянки культури шнурової кераміки і комарівської культури.

Село Комарів – Урочище Могила – два кургани культури шнурової кераміки, досліджувались археологами. На території села Комарів – поселення комарівської культури (існувала в 15—12 ст. до н.е., бронзова дова, виникла на основі шнурової кераміки), пам’ятка зруйнована.

Самбірський р-н – мало археологічних досліджень. Сліди комарівської культури та шнурової кераміки. На околиці Самбора знаходили римські монети ІV століття.

Село Велика Озимина  – в долині ріка Бистриця – два кургани культури шнурової кераміки.

Село Кульчиці – давньоруське городище,  курганний могильник культури шнурової кераміки, на північний схід від Кульчиць – поселення скіфського періоду 7 – 6 століть до нашої ери 

село Городище – в урочищі Могилки – курганний могильник комарівської культури.

Старосамбірський р-н  – це західна область Галичини, мешканці якої торгували з римлянами, тож тут досить багато знахідок римських монет.

На території Добромиля – знахідки римських монет та посудини культури карпатських курганів.

На околиці села Міженець – курган культури лійчастого посуду, його досліджували археологи.

Смт.Нижанковичі –  – поселення культури шнурової кераміки, поселення бронзового віку, 

Закарпатська обл.. – Бойківщина охоплює Великоберезівський, Воловецький та Міжгірський р-ни

Смт.Воловець – скарби бронзових і золотих речей кінця ІІ тис.до н.е. (епоха пізньої бронзи).

Івано-Франківська область – ареал бойківської культури обмежений лише південно-західною частиною Рожнятівського та Долинського районів.  .

М.Калуш. Бронзовий вік – комарівська культура.[11]

Інформація по мітохондріальній ДНК . Гаплогрупа Т . Джерело – Eupedia.

Гаплогрупа T1a1a1 досить поширена в північній, центральній і східній Європі, насамперед серед популяцій R1a. Вона також зустрічається в Ірані та Пакистані, серед Патанів, Брахуї та Хунзи Бурушо, усіх етнічних груп з високим відсотком R1a, але не R1b. На відміну від Т2, T1a1a1 ніколи не був знайдений в Європі до бронзового віку, а перший вигляд він отримав з культурою Ceded Ware (шнурової кераміки). Крім того, T1a1a1 з’явився менш ніж 7000 років тому, лише за одне тисячоліття до початку бронзового віку в Понтійському степу.

Гаплогрупа Т2 є більш складною з-за дуже великої кількості субкладів. Деякі з них можуть бути з впевненістю пов’язані з дифузією R1a бронзової доби. T2b2 і T2b4 були знайдені в залишках культури Corded Ware і не були знайдені в Європі до бронзового віку. Нині обидва підкласи знаходяться в більшій частині Європи, але T2b2 також зустрічається на низьких частотах в Ірані, Туркменістані та Індії, а T2b4 – в Азербайджані, Месопотамії, Узбекистані, Казахстані та Непалі. T2b16 , підклас типовий для північно-східної Європи, був знайдений на Далекому Сході як Волго-Уральський регіон і Казахстан. Це могло бути частиною розширення Абашево на Урал. T2a1b1було виявлено у зразках бронзового віку, пов’язаних з Андронівською культурою на півдні Сибіру, ​​де всі зразки Y-ДНК належали до R1a. Крім того, його сучасний розподіл також відповідає територіям з високою щільністю R1a, від Скандинавії до Центральної Азії, що спостерігається спорадично в Ірані та на Близькому Сході.

R1a1a найкраще корелює з mt-гаплогруппами: H1b, H1c, H2a1, H6, H7, K1b1b, K1c, K2b, T1a1a1, T2a1b1, T2b2, T2b4, U2e, U4, U5 та деякими W підкласами ( W3, W4, W5, W6) ). Незначні mt-гаплогрупи також включають C4a, C5, H27 і V7a .

R1b1b корелює найкращі з mt-гаплогруппами: H5a, H8, H15 , I1a1, J1b1a, K1a3, K2a6, U5 і деякі V підкласи (подібно до V15 ). Незначні mt-гаплогрупи також включають U3 і X2 . 

---

---

[1]  Качор І. Львів кріз віки / І. Качор, Л. Качор. – Львів: Центр Європи, 2004. – 240 с

[2] Ігор Кочкін І. ПРОБЛЕМИ ЕТНІЧНОЇ ІСТОРІЇ. ГЕНЕТИЧНИЙ СЛІД ДОІСТОРИЧНИХ МІГРАЦІЙ В ЕТНІЧНОМУ НАСЕЛЕННІ КАРПАТ: інформація про гуцулів, лемків, бойків [Електронний ресурс] / І. Ігор Кочкін, О. Нікітін // Вісник Карпати. м.Івано-Франківськ.. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: http://lib.pu.if.ua/files/Visniki/karpaty/%D0%92%D1%96%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%20%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B8.,%202009%20%D1%80.%20%D0%92%D0%B8%D0%BF.%201.pdf.

[3] Никитин О. ГЕНЕТИЧЕСКИЕ ИСТОКИ УКРАИНСКОГО НАРОДА [Електронний ресурс] / О. Никитин, Г. Бердышев // Происхождение языка и культуры: древняя история человечества, Том 2, № 3, стр. 40–44. – 2008. – Режим доступу до ресурсу: https://publishing.socionic.info/index.php/language/article/download/201/64

[4] Mitochondrial DNA Sequence Variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko Populations of the Carpathian Highlands [Електронний ресурс] / [A. Nikitin, I. Kochkin, C. Jun та ін.] // Academia. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: http://www.academia.edu/19423509/Mitochondrial_DNA_Sequence_Variation_in_the_Boyko_Hutsul_and_Lemko_Populations_of_the_Carpathian_Highlands.

[5] Nikitin A. Mitochondrial DNA analysis of eneolithic trypillians from Ukraine reveals neolithic farming genetic roots [Електронний ресурс] / Alexey Nikitin // journals Plos one. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371/journal.pone.0172952.

[6] Pappas S. Culture Change: War Bands Hooked Up With Neolithic Farm Women [Електронний ресурс] / Stephanie Pappas // Llive Science. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.livescience.com/58555-corded-ware-culture-arose-from-intermarriages.html.

[7] Трофимова Н. В. Изменчивость митохондриальной ДНК и Y-хромосомы в популяциях Волго-Уральского региона : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. : спец. ВАК 03.02.07. “генетика” / Трофимова Н. В. – Уфа, 2015. – 24 с. – Режим доступу до ресурсу: http://earthpapers.net/preview/591151/a#?page=19

[8] Gibbons A. How Europeans evolved white skin [Електронний ресурс] / Ann Gibbons // Science. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.sciencemag.org/news/2015/04/how-europeans-evolved-white-skin.

[9] Генинг В.Ф. Итоги археологического изучения Удмуртии (К амско-Вятское междуречье) [Електронний ресурс] / Генинг В.Ф., Стоянов В.Е. // Вопросы археологии Урала. – 1961. – Режим доступу до ресурсу: http://elar.urfu.ru/bitstream/10995/44816/1/vau-1961-01-08.pdf.

[10] И. Г. Широбоков. Материалы к краниологии удмуртов XVII–XIX вв. [Електронний ресурс] / И. Г. Широбоков // Электронная библиотека Музея антропологии и этнографии им. Петра Великого (Кунсткамера) РАН. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://www.kunstkamera.ru/files/lib/978-5-88431-249-4/978-5-88431-249-4_07.pdf.

[11] Археологія та стародавня історія Сколівського, Турківського, Самбірського, Старо-Самбірського, Дрогобицького, Стрийського району [Електронний ресурс] // zamky.com.ua. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.zamky.com.ua/istoriya/arheologiya-ta-starodavnya-istoriya-skolivskogo-rajonu/.