Готи в Україні та світі – генетичний та цивілізаційний слід

    Походження готів

    Антропологічні аспекти в оцінці черняхівського населення та готів

    Генетичний ідентифікатор ранніх готів

    Вельбарська археологічна культура Польщі в генетичних дослідженнях

    Готи в Черняхівській культурі

    Готи в Італії, Франції та Іспанії

    Готи в Криму

    Германські племена в описах Тацита

    Йордан «Гетика»

Готи – племена, які жили на території України в 3 – 4 століттях, локально до 18 ст., розмовляли однією з германських мов, були частково інкорпоровані в Черняхівську культуру, витіснені гунами в 375 році на околиці Римської імперії, де своїм повстанням та війнами, в комплексі з внутрішніми кризовими факторами держави,  спричинили її падіння.  На руїнах Західної Римської імперії в 5 ст. виникло кілька «варварських королівств», влада в яких, як  правило, належала колишнім  германським ватажкам. Свої королівства утворили вестготи, остготи, франки, бургунди, лангобарди, свеви, вандали та алани, англосаксонські племена англів, саксів, ютів та фризів.  В цей період у нас – готи втекли або асимілювались, окрім кримських, гуни занепали, анти утворили племінний союз, Антське князівство, яке існувало з 4 до 7 ст..

         Найдовше готи протримались в Криму, зі столицею в печерному місті Мангуп-Кале.  В історичних джерелах воно  мало й  інші назви: м.Дорос в країні Дорі, про яку згадував Прокопій Кесарійський в 6 ст., в 14 – 15 ст. – м. Феодоро, з кінця 15 ст. – Мангуп. На півострові готська мова проіснувала до кінця 18 ст., аж до моменту, коли  в 1778 році,  за Катерини II, під проводом митрополита Готфейсько-Кафайського Ігнатія, було  переселено більшість християн звідти в Приазов’я, зокрема в Маріуполь. Через 10 років, після  його смерті, ця митрополія припинила своє існування.  Кримські готи сповідували  християнство з кінця 3 ст., раніше, ніж деякі місцеві греки-колоністи, і мали свою готську єпархію паралельно зі Скіфською, Херсонеською, Боспорською та іншими. В 4 ст. єпископ Вульфіла в Італії на основі грецьких та латинських літер створив готський алфавіт з 27 знаків, щоб зробити переклад Святого Письма. Готська Біблія є першим літературним твором на одній з германських мов. У 8 ст. Візантія заснувала в Криму окрему готську митрополію, яка проіснувала 1000 років.

         Окремо варто розглянути історію міграцій готських племен в Польщу,  Італію та Іспанію, адже без цього їх образ виглядатиме фрагментарно. Спробую до цього підійти поетапно в хронологічній послідовності. В кінці публікації наведу уривки з праць істориків Йордана та Тацита, щоб ви могли уявити образ германських племен очима античних авторів.

         Отже, переходимо безпосередньо до теми.

Термінологія

Готи:  

• Готони (Gothones) – римський історик Гай Корнелій Тацит, який жив в I ст. в трактаті «Германія» описав різні германські племена, в тому числі готів: «Поза лігійцями (племена в басейні Одри та Вісли в I ст.) мешкають готони під владою царя; а звідти тримається в підпорядкуванні трохи суворіше, ніж інші німецькі нації, але не настільки суворі, щоб гасити всю їхню свободу». 
• В цьому ж  столітті інший римський письменник Пліній Старший згадує про гутонів (gutones).
• В II ст. давньогрецький вчений, географ Клавдій Птоломей згадує біля ріки Вісла гітонів.

         На думку лінгвістів, всі ці назви, хоч і звучать по різному, але позначають одне плем’я  –   готів. Згодом готи поділились на  західних та східних. Досі історики сперечаються стосовно того, коли та де стався цей розкол. Серед версій – територія сучасної Волині, Подніпров’я, Подунав’я.

Остготи (східні):

• Ostrogothi («гламурні готи»)
• «Austrogoti» (austra  – «схід»,  austr (o) -a як “блискучий, осяяний») – оселились  в гирлі  Дніпра та в Криму.
• «Greutungen» перекладається як “степовий мешканець”,  самоназва з історії Августа (IV – V ст.) «Greutungi» («степові люди», др..англ. «люди галькових берегів»)  – так їх називав Аміан Марцелін в 395 р., а Йордан пов’язував з островом Evagreotingi (острів  Греутунг в Скандії,  Greuthung island Scandza).
• Серед відомих осіб – Германаріх (воював з антами, зазнав поразки від гунів; 265-375 рр.),  Теодоріх Великий (король остготів в Італії; 475-526 рр.)

Вестготи (західні):

• Westgoten  – Visigothi  (самоназва Visi, vesi – добрі,  шляхетні).
• Terwinge («лісові мешканці» готичне triu «дерево») – оселились в районі на північ від нижнього Дунаю в 375 році. При імператорі Валентині  в 378 році розгромили Східну Римську імперію. В 410 році, Аларіх, перший король вестготів, взяв штурмом і пограбував Рим. Згодом вестготи оселились в Галіїї, як римські федерати,  звідки їх витіснили франки на Піренейський півострів (Іспанія). Їх імперія проіснувала з 418 до 711 рр., аж до мусульманських завоювань.

Гепіди 

• Племена в районі сучасних Угорщини та Румунії, які в 455 році вигнали синів Аттіли з Трансільванії. Кассіодор називає гепідів третьою етнічною групою поряд зі східними та західними готами, які приєднались до південних готів. Частина разом з ними потім переїхала до берегів Чорного моря. Гепіди не брали участь у вторгненні  в Римську імперію. В славнозвісній битві на полях Каталонії вони бились на стороні гунів Аттіли.
• Візантійський історик Йордан вважав, що гепіди — це частина готських племен, які приплили на одному з трьох кораблів з острова Скандза до берегів річки Вісла. У своїй праці «Гетика» він називав гепідами племена, які з  III ст. населяли Дакію (Румунія). «Цю Готію, яку предки називали Дакія і, яка тепер, як ми сказали, іменується Гепідія, тоді обмежували зі сходу ароксолани, із заходу язиги, з півночі сармати і бастерни, з півдня — річка Данубіа (Дунай). Язиги ж від ароксолан відокремлюються тільки річкою Алут».

Походження готів

         На рубежі нашої ери готи прибули на човнах, найімовірніше, до берегів Гданської затоки з території міфічних островів Скандія або Готіскандія, щодо розташування яких досі існує кілька гіпотез. Серед кандидатів на роль Скандії шведські острови Готланд, Еланд, узбережжя  Данії та Німеччини, а також увесь Скандинавський півострів. Про це читайте в безпосередніх джерелах, а саме у «Гетиці» Йордана, яку ви знайдете наприкінці моєї публікації.

         В Україну готи прийшли з території сучасної Польщі, а саме з межиріччя  Одер та Вісли, де простежуються їхні сліди в Вельбарській  археологічній культурі. Східну гілку цих племен заведено називати остготами. Стосунки готів з місцевим населенням в процесі їх міграцій на територію сучасної України важко назвати дружніми, про це, зокрема, можна прочитати в дослідженнях Д.Н.Козака.

«Ворогами готів з другої половини IV ст. на території України були гуни і слов’яни. Але гуни діяли, в більшості, у степовій частині України і становили загрозу для готів, які займали землі Північного Причорномор’я, можливо, Подніпров’я. Вірогідніше пов’язати події на Волині з війною, що розпочалася між слов’янами та готами в останній чверті IV ст. і знайшла відображення в історії готів, описаній Йорданом в його праці “Готика”. …  У V ст. слов’яни заселяють всю територію Правобережної України, а готські поселення зникають. Нам вже доводилося висловити припущення, що організатором цієї війни з боку слов’ян, могло бути слов’янське міжплемінне об’єднання, сконцентроване у Подністров’ї, від його верхів’їв до Буковини [31]. Це єдиний на території України регіон, дуже щільно заселений слов’янами – спадкоємцями зубрицьких племен, творцями своєрідної групи черняхівського часу, де протягом III–IV ст. відсутні безпосередні впливи германців»[1].

         Походження готів суперечливе. Перші згадки про них, як про готонів, у римських істориків Тацита, Страбона, Плінія Старшого та Птоломея. Згідно з повідомленнями  Йордана (VI ст..), що  ґрунтувались на більш ранній, але втраченій, роботі Кассіодора,   готи походили зі Скандинавії, але це, на думку багатьох істориків, вигадка. Археологічних доказів значної еміграції зі Скандинавії немає, натомість існує припущення, що вони походять з континентальної Європи. У генетичному дослідженні, проведеному у   2019 році, виявилось що люди Вельбарської культури залізного віку (схід Польщі, захід Білорусії, північний захід України) були змішаного походження, при цьому їхній чоловічий компонент значною мірою пов’язаний з   населенням залізного віку Скандинавії, а саме Ютландії (Данія, Німеччина),  а жіночий –  простежується від місцевих землеробських поселень Східної Європи (швидше за все, вони представляли місцеве населення, пов’язане з Пшеворською культурою).  Тому доречніше говорити не про скандинавське походження готів, а про їх міграції з узбережжя Балтійського моря на південь. Усі германські племена найімовірніше почали поширюватись з 6 ст. до н.е. з географічного ядра  навколо Данії, в тому числі з півдня Швеції та півночі Німеччини.  І це не тільки готи. До германців також належали франки, сакси, бургунди, вандали, лангобарди,  гепіди,  сведи, маркомани, хатти, юти та інші.

Способи ідентифікації в археології, антропології та генетиці

         Писемні джерела історії раннього середньовіччя Європи мають незначну джерельну базу. Саме тому ми мусимо звертатись за допомогою до археології, антропології та палеогенетики. Більшість моїх публікацій якраз і є частковою компіляцією, а також синтезом всіх цих наук з акцентом на генетику, як найменш висвітлену тему в нашому інформаційному просторі.

• Для археологів важливим індикатором є тип та спосіб поховання. Курган, трупопокладення чи кремація, поза померлого, розміщення  відносно сторін світу, поховальний інвентар.
• Для антрополога – форма черепа, наявність її деформації, особливості статури та ін..
• Для генетика – зіставлення окремих гілок ДНК (мітохондріальної та Y-хромосомної) давнього населення з їх сусідами, ймовірними завойовниками, а також з сучасним населенням цих територій. Виявлення певних тенденцій дає можливість умовно прив’язати субклади гаплогруп (не гаплогрупу в цілому) до культур, народів, етносів, що неодноразово піддається критиці.

Що виділяє готів з поміж інших племен тих часів?

• Кремація –  характерна для готських поховань. Щоправда, ця традиція не є винятково готською.  Спалювання померлих з подальшим похованням кісток  в I тис. найпоширеніший спосіб до впровадження християнства.  В Черняхівській культурі, як у поліетнічній,  одночасно співіснували трупопокладення та трупоспалення за межами поселень. Трупопокладення в ґрунтових ямах з великою кількістю поховального інвентарю (посуд з їжею, прикраси, побутовий реманент) пов’язують зі скіфо-сарматською традицією. Антропологи роблять акцент на скіфах, адже сарматський слід в Черняхівській культурі майже не помітний, за винятком аланоготів в Криму.
• Жертвоприношення тварин та людей на честь германських богів.
• Поховальний інвентар – посуд, фібули, кістяні гребінці, відсутність зброї в похованнях.
• Гончарний круг для виготовлення керамічних виробів в черняхівській культурі. Пізніші слов’яни його довший час не використовували.
• Рунічні надписи — найдавніші викарбувані в Данії, Норвегії (200 р.). Рунічний напис на залізному наконечнику списа в урочищі Великий Гронд біля с. Сошичне  на Волині (3 ст.) належав готам.  Також археологи знайшли  рунічні написи на уламках кераміки в селі Лепесівка,  Ріпнева Львівської обл..

• Скарби з золотими римськими медальйонами, які були найбільшою відзнакою Риму, очевидно, отримані готами-найманцями імперії (Ласківський, Борочицький, Бранівський, Качинський скарби). Ареал Черняхівської культури всіяний Римськими монетами, що викликає неабиякий інтерес з боку чорних копачів.

Антропологічні аспекти в оцінці черняхівського населення та готів

         Майже всі серії Черняхівської культури характеризуються доліхокранією, або мезокранією, тобто вузьке або середньо широке лице, що відрізняє їх від більшості сарматських груп.  Населення цієї культури було  антропологічно неоднорідним.

         Доліхокранний тип з високою черепною коробкою, який домінує серед чоловічого населення в південно-західній частині Черняхівської культури (Західної України та Молдови), антрополог Тетяна Рудич пов’язує  зі спадком кельтів, та представниками Вельбарської культури в Польщі, яку асоціюють з готами.

          « Доліхокранний з довгим і високим черепом, маленькими розмірами особи морфотип, домінуючий серед чоловічого населення черняхівської культури Західної України (фіксується він і на могильниках Молдови), був широко представлений в Західній та Центральній Європі, починаючи від епохи бронзи».

         «Другий морфотип, поширений серед західноукраїнських (середньо дністровських) черняхівців, має аналогії з населенням з  могильників з Молдови, та серіями середземноморського кола. Він може належати фракійцям  або вихідцям з античного середовища».

         «Відзначимо, що жіноче і чоловіче населення черняхівських поселень західноукраїнського регіону сформувалися на різній антропологічній основі. Жіноча збірна серія характеризується мезокранією, середньо широким і низьким лицем…. Мезокранний тип, характерний для жінок Західної України, буде характерним для східних слов’ян доби Київської Русі.»[2].

         Сармати (роксолани, аорси, язиги, роксолани) – брахікранний широколиций європеоїдний тип,  крім цього їм приписують традицію штучної деформації черепа. Тобто сармати не справили суттєвого впливу на антропологічний тип черняхівців, хоч і частково просліджується їхня присутність в похованнях.

         В Черняхівській культурі  «Групи черепів з західно орієнтованих могил Молдови, Лівобережної Україниі Північного Причорномор’я тяжіють перш за все до серій з північно оріентірованних поховань даних територій і, певною мірою, до пізньоскіфських популяцій».[3]

Генетичний ідентифікатор ранніх готів

         Генетики, як науковці, уникають термінів «кельтська», «арійська», «берберська», «готська» гаплогрупи. Натомість, вони використовують географічне означення, наприклад,  «скандинавська гаплогрупа  I1»,  відповідно до регіону її найбільшого поширення, або  в палеогенетиці, відповідно до основного способу господарювання – «ранні анатолійські фермери» для гаплогрупи G2, східний мисливець-збирач»  для R1a і т.д. З другого боку, для науково-популярних публікацій цілком прийнятний, як перший, так і другий спосіб.

         Заведено вважати, що готи  на шляху своїх міграцій принесли в генофонд всієї Європи гаплогрупу І1 M253. Цілком зрозуміло, що вони, як народ, з часом трансформувались в різні поліетнічні об’єднання з усім букетом європейських гаплогруп, але цей маркер вони пронесуть від Німеччини до Польщі, України, Франції, Італії та Іспанії.

         I1a1a М253 – одна з первинних скандинавських відгалужень гаплогрупи І1, яка зародилась в Європі в період енеоліту 4000 – 5200 років тому, від спільного предка, який за 6 поколінь до появи цієї мутації  був носієм y-хромосомної гаплогрупи І2 (умовно «балканська»).   Сьогодні I1a найбільш поширена у Швеції – 38%, Данії – 33%, Норвегії – 32%, Фінляндія – 28%. Досі генетиків дивує той факт, що найдавнішого представника I1 виявлено в ранньому неоліті Угорщини (в культурі лінійно-стрічкової кераміки), а в Скандинавії в той час їх ще не було. Натомість в мезоліті Швеції, а також пізніше в ямній культурі цього регіону, була присутня так звана «балканська» гаплогрупа І2. Згодом представники I1 з Північної Німеччини поширились в Скандинавію, де переважають й до сьогодні. В палеогенетиці Скандинавських країн вони з’являються в культурі лійчастого посуду, а потім шнурової кераміки. А в сучасній континентальній Європі їх слід незначний, хоч і готи тут були, та й вікінги припливали. Сьогодні серед угорців І1а – 13%, німців – 15%,  французів – від 8 до 12%, поляків – 6%, українців – 4%. Відносно висока частота I1 навколо Сербії та Західної Болгарії (від 5% до 10%) могла бути пов’язана з готами, які оселилися в Східній Римській імперії в ІІІ та ІV ст.

         Скільки відсотків цього генетичного компонента у вигляді гаплогрупи I1a M 253 серед українців (en.wikipedia.org., джерело – Пітер Андерхілл та ін..2007)[4]:

Львів – 4,9%, Івано-Франківськ – 1,8%, Хмельницький – 6,1%, Черкаси – 4,3%, Білгород – 5,3%, загалом по Україні близько 4%.

          Окремий її субклад або відгалуження I1a1a Z 63  можна умовно назвати готською гаплогрупою. Цей германський підклас практично відсутній в Північних країнах. Найчастіше зустрічається в Центральній Німеччині, Бенілюксі, Англії, Шотландії, а також Польщі. Він також виявлений в Україні, на Балканах, у Росії, Італії, Іспанії та Португалії. Сьогодні серед українців  носіїв гаплогрупи I1близько в 40% виявлено гілку Z63.

         Решта 60% українців з гаплогрупою I1a М253 належать до наступних субкладів:

• CTS6364/Z2336 (у трьох осіб) – зустрічається в Скандинавії, Німеччині, Польщі. Дехто пов’язує її з вікінгами.
• S7642 – в основному навколо Скандинавії та Балтії.
• Z58  – переважно західнонімецький підклас, з дуже помітною присутністю в Німеччині та Британії,  меншою мірою у північних країнах та на всій континентальній Європі. Його вік приблизно 4600 років до цього часу. Асоціюється з германськими племенами фризів та саксів.
• Z60 – зустрічається у всьому германському світі.
• Z140 –  західногерманський підклас, який знаходиться по суті на Британських островах, Нідерландах (третина всіх I1), північній Франції, центральній та південній Німеччині та Швейцарії.  Дуже рідко в північних країнах. Ізольовані зразки були знайдені в Іспанії, центральній та південній Італії, Словенії, Чехії, Польщі, Україні та Росії. 
• Z2535 – дуже великий субклад, знайдений у Скандинавії, Британії, Німеччині, Чехії, Польщі та Румунії.

Джерело – Family Tree DNA[5]

         Нещодавно, в липні 2019 року, з’явилась  стаття групи генетиків, яка частково стосувалась  готів в Черняхівській культурі під назвою «Зміни в генетичному ландшафті західноєвразійського степу, пов’язані з початком і кінцем домінування скіфів». В передмові зазначено, що зразки черняхівської культури, що представляють скіфів в Україні, мають значно більшу питому вагу близькосхідного походження, ніж інші зразки цього дослідження. Наші результати узгоджуються з готським джерелом черняхівської культури та підтверджують гіпотезу, що домінування скіфів включало демічний компонент»[6]. Для довідки:  термін «деміка» або демічний»  визначає скіфів, як окрему сукупність людей. Щойно стаття з’явиться у відкритому доступі, я зроблю окремий огляд.

Вельбарська археологічна культура Польщі в генетичних дослідженнях

         У своїй статті (2019 р.) «Міграція готів спричинила зміни в матрилінеальній генетичній структурі населення центрально-східної Європи» група генетиків  намагалась дослідити питання, пов’язані з походженням готів та їх ранньою міграцією в залізний вік,  які досі є  предметом гарячих дискусій серед археологів. 

         «Наші дослідження виявили тісні генетичні зв’язки між Mas-VBIA (Вельбарська археологічна культура поблизу села  Masłomęcz,  Люблінське воєводство, схід Польщі) та двома іншими популяціями залізного віку з півострова Jutland (Ютландія – півострів на півночі Європи, поділений між Данією та Німеччиною) та Kowalewko (Ковалевко – село в Великопольському воєводстві на заході Польщі). Ми розкрили генетичний зв’язок між Mas-VBIA та стародавніми понтійсько-каспійськими степовими групами. Подібні зв’язки були відсутні в хронологічно раніше популяціях півострова Ковалевко та Ютланд. Зібрані результати, здається, узгоджуються з історичною розповіддю, яка припускала, що готи виникли на півдні Скандинавії; потім, принаймні частина населення готів перемістилася на південь територією сучасної Польщі до Чорноморського регіону, де вони змішалися з місцевим населенням і сформували черняхівську культуру. Нарешті, частина населення Черняхова повернулася до південно-східного регіону нинішньої Польщі та створила археологічне утворення під назвою “група Масломеч”.»[7]

         У  дослідженнях генетиків були виявлені скелетні останки людини, розкопані з культурного кладовища Wielbark. Кладовище знаходиться між річкою Вісла та Буг на південному сході Польщі, недалеко від села Масломеч. Досліджувана група під назвою Mas-VBIA включала 27 осіб. Людські останки були від 2- ^го до 4- ^го століть н.е., а тип поховання  був характерний для готів. Усі виявлені гаплогрупи раніше були знайдені у популяціях, що проживали у Центральній Європі між бронзовим та залізним віком і належали до 9 гаплогруп: H, HV, N1, J, K, T, U, W та X

мтДНК Н:

• В чоловіка – HV0f
• В жінки – H16, HV0f, H1cg, H2a1a, H1a3
• Стать не визначили – H11a1, H1cg, H7a1a

мтДНК U:

• В чоловіка –  не виявлено
• В жінки – U5a2a1
• Стать не визначили – U5a1b1e, U5a2b3

мтДНК Т:

• В чоловіка – T1a9
• В жінки – не виявлено
• Стать не визначили – T2b, T2b2b

Крім того по одному – K1a27(ж.),  K1c1 (м), J1c3(ж.), V.

         Таким чином, результати всіх аналізів з поселення Масломеч показали, що Mas-VBIA  була генетично дуже різноманітною популяцією.Частота гаплогрупи mtDNA гаплогрупа H була найпоширенішою у Mas-VBIA (32%); T2 та U5a були другими найбільш поширеними (16% кожен). Археологічні та геномні знахідки свідчать, що  на  межі  бронзового та залізного віку  в цей регіон (сучасна Польща) впливали чотири основні культури:

• BBC – Bell Beaker – Культура дзвоноподібних келихів мідної доби на території Південної й Центральної Європи та Великої Британії, 2800 – 1800 рр. до н.е.
• CWC – Corded Ware Culture – культура шнурової кераміки або бойових сокир, 2900 – 1700 р. до н.е., Північна, Центральна та Східна Європа (від Рейну до Волги).
• UC – Únětice culture – Унетицька культура доби бронзи, 1700—1300 рр. до н..е, Центральна Європа (Чехія, Австрія, Польща…)
• YAM – Yamna culture – ямна культура раннього бронзового віку з  понтійських степів, 3300 – 2600 рр. до н.е., між Південним Бугом, Дністром і до Уральських гір.

         Наявність значного причорноморсько-каспійського компонента генетики  пов’язали з міграціями степового населення в залізному віці зі сходу на захід. Щодо міграції готів, то вони описують наступний сценарій:

1. На першому етапі готи колонізували гирло річки Вісли протягом 2- ^ї та 1- ^ї століття до н.е. 
2. Потім вони поширилися на захід уздовж узбережжя Балтії.
3. В стадії С, готи рушили на південь і витіснили Пшеворську культуру (Przeworsk) з північно-західної частини сучасної Польщі, в тому числі Kowalewko (1 – ^го і 2 – ^го століття нашої ери). Тут поселення готів мали тимчасовий характер, оскільки мітохондріальні гаплогрупи вельбарців з польського Ковалевково сильно розрізняються у чоловіків і жінок. За даними генетиків, жінки пов’язані з хліборобами раннього і середнього неоліту, а чоловіки пов’язані з залізним століттям Ютландії (JIA) і культурою дзвоноподібних келихів. Ці генетичні відмінності між обома статями простежуються упродовж восьми поколінь. Генетики припускають, що  воїни-готи перебували  в гарнізоні лише кілька років, а потім були замінені іншими. 

         «Ми ідентифікували гаплогрупи мтДНК для 40 особин і секвенували повний геном мтДНК для 33 особин, які проживали на  території  між р.Одер та Вісла з 1 по 200 рік. Проведені аналізи виявили високу генетичну різноманітність досліджуваної групи. Цікаво, що жінки та чоловіки з Ковалевко мали істотно різну генетичну історію. Усі ідентифіковані гаплогрупи були виявлені раніше у популяціях, що проживають у Центральній Європі від ЄБА (EBA – Early Bronze Age – Ранній бронзовий вік) до ІА (залізний вік) та належать до 9 гаплогруп (H, N, I, J, K, T, U, W і X)

мтДНК Н:

• В чоловіка – H28a1, H1f1a,  HV18, H1a (2 ос.)
• В жінки – H5a1 (в 3 ос.), H2a2b
• Стать не визначили – H1e1a, H1ak

мтДНК U:

• В чоловіка   U5b*, U5b1d, U8a1a1b,  U4a2
• В жінки – U3a1a1,  U5a1d1, U3a1a (2 ос),  U5b1d,  U5a1a1.

мтДНК Т:

• В чоловіка – T2e
• В жінки – T2b16, T2n, T2b6a,

мтДНК К:

• В чоловіка – відсутня
• В жінки – K2a, K1b2a, K2a

мтДНК J:

• В чоловіка – J2b1a5
• Стать не визначили – J1c3

мтДНК W:

• В чоловіка – W
• В жінки – W1

         Зібрані дані проливають нове світло на процеси, що формували специфічну локальну генетичну підструктуру людської популяції в регіоні Південної Прибалтики під час ІА.»[8]

• Під час наступного етапу (D) готи поширилися на схід від Вісли, а потім вони мігрували вздовж Вісли та Бугу в бік Чорного Моря і встановили черняхівську культуру шляхом змішування з понтійсько-каспійськими степовими популяціями.
• Нарешті, частина культури черняхівської культури повернулась  знову в Польщу і створила поблизу Масломеч велике поселення під назвою “група Масломеч” (етап F,  II та III століття н.е.).

         «Такий сценарій добре пояснює значну частину наших висновків, включаючи (i) високу поширеність гаплогрупи мтДНК U5a (характерна для східних частин Європи); (ii) близьке генетична відстань до YAM(ямної к-ри), що спостерігається для Mas–VBIA(Масломеч), та відсутність цих характеристик у випадках Kow–OVIA(Ковалевко) та JIA(залізний вік Ютландії); та (її) високе генетичне різноманіття Mas–VBIA(залізний вік межиріччя Буг – Вісла)» — резюмували автори дослідження.

         У першій половині 3 ст., з невідомих нам причин, готи покинули більшість територій на захід від Вісли та попрямували до Чорного моря.

Готи в Черняхівській культурі

                Від Сяну та Вісли до Дністра, від Дністра – до Дніпра, від Дніпра – до Ворскли, від Волині – до Чорного моря, а також на території Східної Румунії, Молдови, Словаччини, Угорщини ми знаходимо пам’ятки черняхівської археологічної культури. Проте, вони зовсім відсутні в Закарпатті та по річці Стрий, Свіча, Ломниця, Бистриця[9].

         В рамках цієї статті мені точно не вдасться розв’язати давно мусоване питання про роль готів в Черняхівській культурі. Місцеве населення Черняхівської культури розчинило у своєму лоні готський компонент?  Вони були у васальній та данницькій залежності від прийшлих готів? Відповіді на ці питання шукайте в більш деталізованих працях академічних істориків Д.Козака, В.Баран,  Б.Магометова, В.Войнаровського, Л.Войтовича, Т.Рудич та інших.

         Доктор історичних наук Магометов Б.В., автор монографії «Черняхівська культура. Проблема етносу», вважає, що етнічну основу черняхівської культури і основну масу її населення складали готи. Не усі історики з цим погоджуються. Співвідношення германців та автохтонних племен в цій культурі досі залишається дискусійним. Але дослідник безумовно має рацію в наступному. На його думку, готи ще до переселення в Причорномор’я, вже не були генетично єдиним народом, на відміну від початкової стадії свого розселення. Адже на шляху до нас вони змішувались з іншими германськими племенами Помор’я (оксивська та ясторфська к-ри), та автохтонними групами Польщі (пшеворська культура).   Подальші міграції неодмінно супроводжувались проникненням в цю нову етнокультурну спільність пізніх скіфів, сарматів, слов’ян (венети, склавини, анти), фракійців.

         Прикро, що для окреслення всіх цих племен, які населяли наші території до раннього середньовіччя немає єдиного терміну.  Але їх достеменно об’єднує одне, що майже впродовж тисячоліття, від часів історичних скіфів (7-3 ст. до н.е.)  до часів експансії готів (2-4 ст.), потім гунів включно (4-5 ст.) ці території античні історики називали «Скіфією»,  а населення скіфами. І тільки через 10 століть (з 1420 року)  на картах Європи з’явиться новий термін «Сарматія», на основі «Посібника з географії» давньогрецького вченого Клавдія Птолемея (2 ст).Деякі історики позиціюють «річкову країну» Оюм, яку згадує Йордан у своїй «Гетиці» в 6 ст., з державою готів, яку ідентифікують з Черняхівською культурою. Не все так однозначно. Готи, як панівне нашарування з ознаками королівства? Чи готи, як частина етнічно неоднорідного населення черняхівців.  Щонайменше треба безпосередньо процитувати самого Йордана:

«У пошуках зручних областей і відповідних місць [для поселення] він (п’ятий король готів після Берінга – Філімер) прийшов в землі Скіфії, які на їх мові називалися Ойум.

Філімер, захопившись великим достатком тих країв, перекинув туди половину війська, після чого, як розповідають, міст, перекинутий через річку, непоправно зламався, так що нікому більше не залишилося можливості ні прийти, ні повернутися.

Кажуть, що та місцевість замкнута, оточена хиткими болотами та вирами; таким чином, сама природа зробила її недосяжною, з’єднавши разом і те й інше.

Та ж частина готів, яка  при Філімері перейшла річку,  опинилась в області Ойум (Скіфія)  та заволоділа бажаною землею. Негайно ж без уповільнення підступають вони до племені спалів  і після бою домагаються перемоги.

Звідси вже, як переможці, рухаються вони в крайню частину Скіфії, що є сусідами з Понтійським морем.»

         Так от. Невже в цьому описі є натяки на заснування готами королівства в межах ареалу Черняхівської культури? Звісно –  ні. Перемога над племенем спалів не може бути аргументом.  Вони, незадовго до цього, перемогли ульмеругів на Балтійському узбережжі, частину вандалів підкорили, потіснили племена Зубрицької культури з Волині на Подністер’я. Таким чином готи тарували свій шлях. І не більше. Частина з них, яка осіла в межиріччі Бугу та Дніпра, почала змішуватись з місцевим населенням. Друга частина –  прийшла в Крим і там вже розвинулась окрема історія, репрезентована князівством Феодоро в 14-15 ст. з Готською митрополією.

Готи в Італії, Франції та Іспанії

         Кілька століть готи жили в Східній  Європі, та майже два століття на Балканах. Їх Дунайське царство досягло зеніту за правління Ерманаріха (Германаріха), який, згідно з легендами, покінчив життя самогубством, коли гуни підкорили його народ.  В IV та V ст. вони вдираються в Італію, де їх вождь Теодоріх Великий  в 493 р. об’єднав весь Апеннінський півострів разом із Сицилією в  королівство остготів зі столицею в Равенні.  В цьому місті до сьогодні  зберігся його мавзолей, як титулованого короля остготів, правителя Італії, регента вестготів та патриція Римської імперії.  Мавзолей побудований з різьблених каменів з півострова Істрія (Хорватія), суцільний кам’яний дах важить 230 тонн, саркофаг з червоного порфіру з зображенням голови лева з обох боків. Тодоріх називав себе «Gothorum Romanorumque rex» – король готів та римлян. В 535 році Візантійська імперія на чолі з Юстиніаном I відвоювала західну частину Римської імперії.

         Інша частина готських племен іде в Галію та  на Іберійський півострів, де з V до VIII ст.. вони утворили королівство вестготів, як федератів римлян, спочатку зі столицею в Тулузі (Франція), а з 580 року – в Толедо (Іспанія). Деякі генетики вважають, що саме готи принесли на Іберійський півострів  незначний відсоток таких генетичних компонентів:

• Східної Європи  – R1a (M458 та Z280)  від 0% на південному сході до 8% на північному заході Іспанії.  
• Балкан  I2a1b (M423, М223) від 0% на півдні до 18 % на північному заході.
• Північної Європи та Скандинавії I1 М253 (Z140-західногерманська, Z63-готська гілка) від 0 до 1%, за винятком центральної Італії (10%) та півночі Іспанії (5%).

         Окремо зазначу, що  понад 70% чоловіків іспанців належать до гаплогрупи R1b, появу якої на Піренеях пов’язують з міграціями протокельтів в епоху бронзи у 2000 – 1200 роках до н.е.  та меншою мірою кельтів  –  з поширенням культури Гальштату на ці території  близько VI ст. до н.е.

Готи в Криму

         Історія готів в Криму заслуговує на окрему публікацію, адже опис періоду з 4 ст. по 18 ст. не скомпонуєш в кілька абзаців. Кримські готи – одні з перших християн на нашій території  з власною мовою, писемністю, культурою, зі своїми політичними об’єднаннями. Уміло співіснували в різні часи з греками, скіфами, гунами, аланами,  кримськими татарами, проте конфліктували з генуезцями, хозарами та османами. У 1475 році османська армія здобула столицю  князівства Феодоро та знищила частину її захисників, основу яких складали готи та алани. Ті рештки готоаланів, які вціліли, продовжували жити та зберігали свою самобутність в Криму  під владою татар та осман,  аж доки у 18 ст. на геополітичному кордоні півострова не з’явилась Росія.

Про готів в Криму згадує пізньоантичний візантійський історик Прокопій Кесарійський (VI ст.).  

« Особливо він (візантійський імператор Юстиніан) зміцнив оборону Боспору, який у стародавні часи був варварським містом, що лежало під владою гунів (гр.Οὔννοις), але який він сам передав під владу Риму. І є певна область уздовж узбережжя, яка називається Дорі, де з давніх часів жили готи (гр..Γότθοι), а саме ті, які не пішли слідом за Теодеріком, коли він пішов до Італії, а залишилися там за власним бажанням, і навіть до мого дня вони перебувають на умовах союзу з римлянами. І вони йдуть разом з римлянами проти своїх ворогів, коли цього забажає імператор.  Їх кількість досягає трьох тисяч, і вони є і чудовими воїнами, і вправними землеробами, і найгостиннішими людьми в світі.   Сама земля Дорі лежить на висоті, але вона не є ані грубою, ані твердою, але добрим ґрунтом і дає найкращі врожаї». (кн.III, ст..217)[11a]

---

         Окрема сторінка історії пов’язує готів з аланами, племенами сарматської групи, а також кримськими татарами. В 14 ст. та 15 ст. є згадки в  записах арабського географа Абуль-фі-до, німецького мандрівника Йогана Шільтберга, Джоасафата Барбаро, про гото-аланське князівство, яке було васалом кримських ханів. Хан Хаджі Гірей навіть одружується з дочкою одного з аланських князів і переносить свою столицю в фортецю Кирк-Єр (сьогодні руїни середньовічного міста-фортеці Чуфут-Кале). Ханс-Файт Байєр у своїй книзі «Історія кримських  готів» пише: «свідоцтво про ісламізованих кримських готів близько 1780 року, є останніми згадками про кримських готів взагалі».

         Думаю, готи частково взяли участь в етногенезі кримських татар, хоча дехто з істориків це заперечує. Як-не-як, а частка «скандинавської» гаплогрупи І1 М253 у них не менша, ніж в українців та поляків і становить близько 5%. А в урумів [греко-татари, християни,  розмовляють мовою близькою до кримськотатарської), історичного народу Криму, нащадків грецьких колоністів, яких  Катерина переселила в Приазов’я, генетичний спадок готів у вигляді цієї гаплогрупи сягає близько 15%.       На генетичних картах кримські татари та уруми є чи не найближчими між собою. Також незначна генетична відстань  між кримцями  та греками, балкарцями, турками, узбеками, кара ногайцями, черкесами та болгарами[10]. Генофонд кримських татар сильно відрізняється від тих народів, яких заведено вважати «монголо-татарами», оскільки монголи, казахи та киргизи від них найбільш віддалені по хромосомних і автосомних маркерах, але це тема для окремої публікації.

         Німецький лінгвіст 18 ст. Johann Severin Vater зі слів католицького митрополита Stanislawа Siestrzencewicz de Bohus, який відвідав у 1780 році Крим, залишив згадку про пізніх готів:

«Уздовж вузької смуги південної землі (Криму), тобто в місцях, де з історії готи селилися, є певні містечка, де у татар є діалект, схожий на Plattdeutsch (тобто нижньонімецький діалект). Я сам впізнав деяких в Мангупі (Mangut). Вони всі мусульмани та татаризовані. Вони навіть вже не знають, якою ж мовою розмовляють і говорять тільки, що вони були колись християнами та аж ніяк не мусульманами. “

         Процитую короткий уривок з праці Байєра, який лаконічно описує шляхи ймовірного етногенезу та асиміляції готів:

         «У тісному контакті з греками на берегах Чорного моря кримські готи могли бути повністю асимільовані, стати греками так само, як в Італії італійцями. У горах на краю імперії, де її влада ніколи була чітко окресленою, вони могли зберігати свою автентичність.

         Контакти з народами, які не досягли більш високого рівня культури, ніж вони,  готи певною мірою могли врівноважувати одну владу за допомогою іншої.

• Так вони потоваришували в VIII ст. з хозарами (див. р. 7в),
• В X ст. разом з хозарами знову підкорились візантійцям, брали участь, можливо, в хозарському повстанні проти візантійців на початку XI ст.(див. р. 9 л).
• У XII ст. або раніше здружились з половцями (див. р. 11).
• Підтримували тісні зв’язки з аланами з XIII ст., коли останні були витіснені татарами зі свого міста (див. р. 14 а, 15 в, 17 б-г).
• Згодом затоваришували, очевидно, і з татарами, визнаючи  в 1300/0 р. Хуітана, як турмарха, своїм начальником (див. р. 15 і). Вони пережили в четвертій чверті XIV ст. владу Тохтамиша (див. р. 15 л-п).
• У XV ст. ними керувала елінізована династія, можливо, черкеського походження (див.р. 16 а-м).
• У XVI ст. ми знаходимо їх на службі татарського хана (див. р.18, 17 ж).
• Під час миру вони займались виноградарством, ймовірно, вже в VI ст. під час Прокопія, який хвалить їх сільське господарство (див. р. 6). Кафа, якщо не самі готи, торгувала готським вином аж до Москви (див. р. 15 з), впливали на Росію і готські звичаї пиття. Російське слово “виноград”, здається, сходить до готського слова “wingart” (див. р. 18).
• Росія врятувала кримських готів в кінці XVIII ст. в особі останнього грецького митрополита Готії від мусульман, але позбавила їх культурної ідентичності. Вони асимілювалися.»[11]

          Російсько-турецькі війни у 18 ст. призвели до переселення християн, греків, в тому ж числі готів, з Криму в Приазов’я, про що я розповідала на початку статті.

         Разом з втратою рідної мови,  власної митрополії, готи втратили свою ідентичність. При певних історичних обставинах, в переліку корінного населення Кримського півострова поруч з кримськими татарами або кримцями, а також нечисленними караїмами та кримчаками, ми сьогодні б могли побачити  готів, як етнос. Досі вчені-германісти вивчають готську мову, як одну з найдавніших писемних германських мов. Проте в списку народів світу ви не знайдете ні готів, ні їхньої мови, серед тих, що має живих носіїв, для яких вона є рідною.  Жодна з сучасних етнічних груп не називає себе їх спадкоємницею. Ось така історія. Плекайте рідну мову!

Автор: Галина Водяк (Halyna Vodiak)

Сайт: etnogenez.org

         Як доповнення до моєї публікації про походження готів, пропоную ознайомитись з перекладом основних джерел з історії стародавніх германських племен Тацита (1-2 ст..) та Йордана (6 ст).

Германські племена в описах Тацита

«Германія» від Тацита.

Публій Корнелій Тацит – давньоримський історик, 50-120 рр., автор етнографічної праці про походження, поширення та традиції германців «De origine et situ Germanorum». В першому розділі описує германців загалом, в другому – кожне плем’я окремо. Ось вибрані цитати:

“Різні народи Германії відокремлені від Галії (сьогодні Франція) Рейном, від рает’янців (можливо – етруски, загалом – населення Східних Альп) та  панонців (Панонія – сьогодні західна Угорщина та частини суміжних країн) Дунаєм, а від сарматів (Україна) і даків (Румунія) – горами, або там, де немає гір, взаємним страхом.

Самих германців я повинен вважати аборигенами, які зовсім не змішуватися з іншими народами через імміграцію чи спілкування.

Назва Germany (Німеччина), з іншого боку, кажуть, є сучасною та нещодавно введеною, від того, що племена, які спочатку перейшли Рейн і вигнали галлів, а нині їх називають тунгрійцями, тоді називались Germans (германцями, німцями). Таким чином те, що називалося племенем, поступово переважало, поки всі не назвали себе цим вигаданим ім’ям германців, яке завойовники вперше застосували для натхнення на терор.

• Якщо їхня рідна держава занурюється в леноту тривалого миру і спочиває, багато її благородних юнаків добровільно шукають тих племен, які ведуть якусь війну, як через те, що бездіяльність протиставляється їхньому народу, так і тому, що вони з легкістю здобувають славу в розпалі небезпеки.
• Також їх не так легко переконати орати землю і чекати урожаю рік, як кинути виклик противникові та заслужити честь ран. Так, вони насправді вважають приборканим і нерозумним здобувати потом праці те, що може виграти їх кров.
• Зі свого боку, я погоджуюся з тими, хто вважає, що ці племена  не вільні від будь-яких неприємностей у шлюбах із закордонними націями, і що вони постають як виразна, не змішана раса, як ніхто, крім них самих. Звідси теж однакові фізичні особливості у настільки великої кількості населення.Усі мають запеклі блакитні очі, руде волосся, величезні рамки, придатні лише для раптової напруги.  Вони менше здатні вести кропітку працю. Спеку і спрагу вони не можуть витримати,  хоча до холоду і голоду їх призвичаїв клімат і ґрунт.
• Меркурій — це божество, якому вони в основному поклоняються, і в певні дні вони вважають за правильне жертвувати йому навіть  людськими жертвами. Геракл і Марс вони задобряють більш законними пропозиціями. Деякі також приносять жертву Ісіді.

• Вони вибирають своїх царів за народженням, своїх полководців за заслуги. Ці королі не мають необмеженої або довільної влади, і полководці роблять більше на прикладі, ніж на авторитеті. 

• Всякий раз, коли вони не воюють, вони проводять більшу частину свого часу в погоні, а ще більше в неробстві, віддаючи себе сну та бенкетам, найсміливіші та найдоброзичливіші, не роблять нічого, а віддаються управлінню домашнім господарством, дому та землі, для жінок, стариків та всіх найслабших членів сім’ї. Вони самі лежать охоплені лінню, дивне поєднання за своєю природою, що ті самі чоловіки, які так полюбляють неробство, одночасно настільки протистоять миру. Вони особливо в захваті від подарунків сусідніх племен, які надсилаються не лише окремими людьми, а й державою, наприклад, конячки з вибору, важкі обладунки, пастки, і шийні ланцюжки. Зараз ми навчили їх також приймати гроші.

• Однак їх шлюбний кодекс є суворим, і жодна частина їх манер не є більш похвальною. Майже поодинці серед варварів вони задовольняються однією дружиною, за винятком тих, кому їх благородне народження приносить безліч пропозицій союзу.  Обмежувати кількість дітей або знищувати будь-яке їх наступне потомство вважається ганебним, і добрі звички тут є більш ефективними, ніж добрі закони в інших місцях.

• Напої для пиття виготовляють з ячменю або іншого зерна і ферментують у певну схожість з вином. Мешканці на березі річки також купують вино. Їхня їжа є простим видом, що складається з диких фруктів, свіжої дичини та згущеного молока.
• Господар вимагає від раба певної кількості зерна, великої рогатої худоби та одягу, як це було б від орендаря, і це межа підпорядкування. Усі інші побутові функції виконує дружина та діти. Ударити раба або покарати його облігаціями або каторгою – рідкісне явище.

• У їх похоронах немає помпезності; вони просто дотримуються звичаю спалювати тіла відомих людей певними видами деревини. Озброєння мерця та в деяких випадках його кінь також потрапляють у вогонь. Могила утворює курган дерну. Сльози та голосіння вони скоро відкидають; горе і смуток не так скоро. Жінка може гідно висловити своє горе; чоловік повинен тамувати його у власному серці. 

• Добре відомо, що народи Німеччини не мають міст і що вони навіть не терплять близько прилеглих осель. Вони живуть розкидано і нарізно, так, як їх приваблювала весна, луг чи ліс. Своє село вони не влаштовують по-нашому, з будівлями, з’єднаними та об’єднаними, але кожна людина оточує своє житло відкритим простором, або як запобіжний стан проти пожеж, або тому, що не вміє будувати. Не використовуються вони з каменю чи плитки; вони використовують деревину для будь-яких цілей, грубі маси без прикрас або привабливості. Деякі частини своїх будівель вони обережніше фарбують глиною, такою чіткою та яскравою, що вона нагадує живопис, або кольоровий дизайн. 

• Готони (Gothones) –  Поза лігійцями (племена в басейні Одри та Вісли в I ст.) мешкають готони під владою царя; а звідти тримається в підпорядкуванні трохи суворіше, ніж інші німецькі нації, але не настільки суворі, щоб гасити всю їхню свободу.» [12]

Йордан «Гетика»

          Йордан –  історик 6 ст. готського походження. Дехто вважає, що він написав «Гетику» для римлян, щоб вони не  порівнювали  готів з  варварами-завойовниками, а сприймали їх, як рівних собі, як народ з давньою історією, літературою та філософією. Все ж таки його «Getiсa» є цінним джерелом для істориків. Всі розповіді про походження готів здебільшого посилаються на його твір.

• «Острів «Скандза» (Scandza) лежить проти річки Вістули [Вісла], яка витікає з Сарматських гір [Карпати], впадає в Північний океан трьома рукавами у  вигляді Сканзи, розмежовує Німеччину від Скіфії. Скандза має зі сходу розлоге, оточене земним колом, озеро, [??? Ризька затока, якщо розглядати острів Готланд або Біле море, якщо розглядати весь Скандинавський півострів], звідки річка Ваги “Vagi fluvius“ [??? Західна Двіна, Рига або Північна Двіна з притокою Вага, Архангельськ], хвилюючись, вивергається, як якесь породження утроби, в океан. Із заходу Скандза оточена величезним морем, з півночі ж охоплюється недоступним для плавання найширшим океаном, з якого, ніби якась виступає рука, утворюється Німецьке море [Балтійське море рукавом навколо Данії впадає в Північне море], витягнуте на кшталт затоки. Кажуть, що там розташовані також якісь дрібні, але численні острови [443 острови Данії, 76 з них заселені].
• З цього самого острова Скандзи, як би з майстерні, [що виготовляє] племена, або, вірніше, як би з утроби, [що породжує] племена, за переказами вийшли колись готи  з королем своїм на ім’я Беріг. Лише тільки, зійшовши з кораблів, вони ступили на землю, як відразу ж дали прізвисько того місця. Кажуть, що до цього дня воно так і називається «Готіскандза» [ймовірно назва еволюціонувала з кашубського діалекту в «Гданськ»].
• Незабаром вони просунулися звідти на місця ульмеругів [на Балтійському узбережжі], які сиділи тоді на берегах океану; там вони розташувалися табором та  з боями витіснили їх [ульмеругів] з їх власних поселень. Тоді ж вони підкорили їх сусідів вандалів та приєднали їх до своїх перемог.
• Коли там виросло безліч люду, а правив лише тільки п’ятий після Беріга король Філімер, син Гадаріга, то він  ухвалив, щоб військо готів  разом з сім’ями рушило звідти. У пошуках зручних областей і відповідних місць [для поселення] він прийшов в землі Скіфії, які на їх мові називалися Ойум.
• Філімер, захопившись великим достатком тих країв, перекинув туди половину війська, після чого, як розповідають, міст, перекинутий через річку, непоправно зламався, так що нікому більше не залишилося можливості ні прийти, ні повернутися.
• Кажуть, що та місцевість замкнута, оточена хиткими болотами та вирами; таким чином, сама природа зробила її недосяжною, з’єднавши разом і те й інше.
• Та ж частина готів, яка  при Філімері перейшла річку,  опинилась в області Ойум (Скіфія)  та заволоділа бажаною землею. Негайно ж без уповільнення підступають вони до племені спалів  і після бою домагаються перемоги.
• Звідси вже, як переможці, рухаються вони в крайню частину Скіфії, що є сусідами з Понтійським морем. (Далі уривок про географічне розташування Скіфії читайте в статті ДНК – шлях в історію. Скіфи).
• Все ж повернемося до нашої основної теми. Коли вищезгадані племена, про які ми зараз ведемо мову, жили на першому місці свого розселення, в Скіфії біля Меотіди, то мали, як відомо, королем Філімера; на другому місці, тобто в Дакії, Фракії та Мезії – Залмоксеса, про який свідчать багато літописців, що він володів чудовими знаннями в філософії. …серед усіх варварів  готи завжди були чи не найбільш освіченими, мало не рівними грекам, як передає, що склав їх історію й аннали по-грецьки. …гети були возвеличені до такої міри, що говорилося, нібито колись Марс, проголошений у вигадках  поетів богом війни, з’явився саме у них. Цього Марса готи постійно догоджали найжорстокішим культом (жертвою йому було умертвіння полонених), вважаючи, що провідникам воєн пристойно умилостивляти пролиттям людської крові. Йому присвячувалася перша здобич, на його честь підвішували на стовбурах дерев трофеї. Готи більш, ніж інші, пройняті були релігійним до нього горінням.
• У третій області над Понтійським (Чорним) морем вони стали вже більш людяними і, як говорили ми вище, більш освіченими, вони розділилися між двома родами свого племені: везеготів, які служили роду Балтів та остроготів – преславним Амалам.
• Першою їх пристрастю, [що виділяє їх] серед інших сусідніх племен, було натягування лука тятивою[13].

         Не буду цитувати весь текст «Гетики», адже в ній багато неточностей. Після цікавого опису життя амазонок Йордан переходить до подій, які згідно з іншими джерелами стосуються безпосередньо скіфської історії, але він їх чомусь асоціює  то з готами, то з гетами (один з фракійських народів). Наприклад, війни скіфської або масагетської цариці Томіри з перським царем Кіром не вписуються в хронологічні рамки з появою готів на історичній арені мінімум на 500 років. Адже гети (7 -1 ст. до н.е. на Балканах) до готів (не раніше 1  ст.н.е. на півночі Європи, з 3 ст. – на півдні) ніякого відношення не мали. Царицю Томіру, Йордан чомусь називає не скіфською, а царицею гетів. З фракійцями (гетами) її пов’язує лише те, що після перемоги над персами «вона  пішла в ту частину Мезії, яка, сприйнявши ім’я від Великої Скіфії, нині називається Мала Скіфія, і там на Мезійському березі Понту побудувала місто Тома [назвала його] за своїм іменем» (див.Йордан «Гетика»), а також свідчить про підпорядкування скіфам частини фракійських племен. До цього часу масагети та їх цариця жили найімовірніше на західних берегах Каспійського моря, куди сягали їхні володіння. Від Дунаю до Каспію панували скіфи.

          Самі ж готи вдерлись в Мезію у 250 році. Навіть існує новий термін мезо-готи або фракійські готи. На частині цієї території в 3 ст. виникне Скіфська (Томітанська) єпархія Константинопольського патріархату, яка проіснує до 9 ст. включно. Одночасно з’явиться готська єпархія в Криму. Тобто частину балканських готів з гетами  пов’язує лише територія, яку вони свого часу заселили і то, як християни-прихожани Скіфської та інших Фракійських єпархій.

         Читайте історичні джерела, аналізуйте і, можливо, Вам відкриється інша історія крізь власну лупу.

         Галина Водяк для etnogenez.org

---

[1] Козак Д. Н. Готські скарби Волині початку раннього середньовіччя // Етнокультурні процеси в південно-східній Європі в І тисячолітті н.е.: Збірник наукових праць. – Київ-Львів: РАС, 1999. – С.80-93. [Електронний ресурс] / Деонізій Никодимович Козак // Волинські старожитності. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: https://vf-ndc-oasu.ucoz.ru/publ/kozak_d_n_gotski_skarbi_volini_pochatku_rannogo_serednovichchja/20-1-0-192

[2] Рудич Т. О. Население черняховской культуры Дунайско-Днестровского междуречья по материалам антропологии [Електронний ресурс] / Тетяна Олександрівна Рудич // Stratum plus. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/Admin/Downloads/2010_4_Rudich.pdf.

[3] Рудич Т. О. Сарматы в составе Черняховской культуры (по материалам антропологии) [Електронний ресурс] / Тетяна Олександрівна Рудич. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://vitaantiqua.org.ua/wp-content/uploads/2017/02/07rudychR-1.pdf.

[4] https://en.wikipedia.org/wiki/Haplogroup_I-M253

[5] Карта проекту «Українська ДНК»  Family Tree DNA. https://www.familytreedna.com/public/UkrainianDNA?iframe=ymap

[6] Shifts in the Genetic Landscape of the Western Eurasian Steppe Associated with the Beginning and End of the Scythian Dominance [Електронний ресурс] / [M. Jarve, L. Saad, C. Scheib та ін.] // Cell. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.cell.com/current-biology/fulltext/S0960-9822(19)30712-2?_returnURL=https%3A%2F%2Flinkinghub.elsevier.com%2Fretrieve%2Fpii%2FS0960982219307122%3Fshowall%3Dtrue.

[7] Goth migration induced changes in the matrilineal genetic structure of the central-east European population [Електронний ресурс] / [I. Stolarek, L. Handschuh, A. Juras та ін.] // NCBI. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6494872/.

[8] A mosaic genetic structure of the human population living in the South Baltic region during the Iron Age [Електронний ресурс] / [I. Stolarek, A. Juras, L. Handschuh, та ін.] // Nature. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s41598-018-20705-6.

[9] Войтович Л. Готи на землях нинішньої України [Електронний ресурс] / Леонтій Войтович // history.org.ua – Режим доступу до ресурсу: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-5552-4/11.pdf.

[10] Агджоян А. Т. ГЕНОФОНД КОРЕННЫХ НАРОДОВ КРЫМА ПО МАРКЕРАМ Y-ХРОМОСОМЫ, МТДНК И ПОЛНОГЕНОМНЫХ ПАНЕЛЕЙ АУТОСОМНЫХ SNP : дис. канд. біол. наук : ВАК 03.02.07. / Агджоян Анастасия Торосовна – Москва, 2018. – 129 с. – Режим доступу до ресурсу: http://vigg.ru/fileadmin/user_upload/Dissertatsionnyy_sovet/Kandidatskie_dissertatsii/2018/Agdjoyan_AT/_Dissertacija_Agdzhojan__Krym-2018_.pdf

[11a] PROCOPIUS C. PROCOPIUS BUILDINGS, book III [Електронний ресурс] / Caesarensis PROCOPIUS // published in the Loeb Classical Library. – 1940. – Режим доступу до ресурсу: https://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Roman/Texts/Procopius/Buildings/3*.html.

[11] Байер Х. История крымских готов как интерпретация Сказания Матфея о городе Феодоро / Ханс-Файт Байер Байер., 2001. – 469 с. – (Екатеринбург Издательство Уральского университета). – Режим доступу до ресурсу: PDF

[12] Germania by Tacitus [Електронний ресурс] // UNVR Roman history – Режим доступу до ресурсу: https://www.unrv.com/tacitus/tacitusgermania.php

[13] Йордан. О происхождении и деяниях гетов. перевод Е. Ч. Скржинской [Електронний ресурс] / Йордан // Алетейя, Санкт Петербург. – 1997. – Режим доступу до ресурсу: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Iordan/text1.phtml?id=576