Скіфи в передньоазійських походах: імена та події

05.10.202605.10.2026 Галина Водяк

Єдиним надійним писемним джерелом щодо скіфів у VII ст. до н.е. можна вважати корпус аккадських написів часів Ассирійської імперії. Геродот про скіфів згадує у своїх Історіях у V ст. до н.е., тобто цей історик не був сучасником періоду передньоазійських походів скіфів. Сподіваємось, що він використовував не лише різноманітні перекази та легенди, але й почерпнув інформацію з творів авторів попередніх епох, які до нас не дійшли.

Скіфський басилевс Ішпака (679-676 р. до н.е.)

Ішпак – Шпак (укр. «птах»), Аспа (авест. «кінь»), Спака (мідійськ. «собака»), Ішпату, Ішпіку (ассирійськ. «сагайдак»).

Скіфи у VII ст. до н.е., коли переслідували кіммерійців з Північного Причорномор’я, перетнули Кавказ і опинились в Малій Азії. Після цього одна група отаборилась в Маннейському царстві на південь від озера Урмія (Пн. Зах. Іран), а друга – тимчасово оселилась посеред мідійців, а згодом лідійців. Про перебування скіфів в Мідійському царстві нам розповідає Геродот, а в Маннейському – ассирійські джерела.

До речі, скіфська мова сильно відрізнялась від мідійської (західної іранської) мови, тому цар Мідії призначив учнів, які мали вивчати мову прийшлих скіфів. А в Мідії (Μήδων) багато родів: буси (Βοῦσαι), паретакени (Παρητακηνοί), струхати (Στρούχατες), арізанти (Ἀριζαντοί), будії (Βούδιοι), маги (Μάγοι).

З-поміж скіфів номадів один загін чоловіків, після внутрішніх чвар, утік до Мідійської землі. В той час панував над мідійцями Кіаксар, який спершу гостинно прийняв цих скіфів як біженців, які просили притулку і захисту (ἱκέτας), і передав їм хлопців, щоб ті навчилися їхньої мови та мистецтва стрільби з лука. Одного разу, коли скіфи повернулися з порожніми руками з полювання, Кіаксар дуже жорстоко зганьбив і образив їх. Скіфи помстились мідійцю, приготувавши йому замість здобичі одного з учнів, після чого вони переселились в Лідію [Геродот 1. 73.3. – 1.73.6.].

Інша частина скіфів, які отаборились біля озера Урмія, спочатку допомагали Маннейському царству протистояти тиранії могутньої Ассирійської імперії. Перша писемна згадка про скіфів в ассирійських джерелах стосувалась вбивства скіфа Ішпакая та розпорошення маннейського народу. Але згодом скіфи під проводом Бартатуа (Прототія) зі своїм ворогом ймовірно уклали військову та шлюбну угоду, і навіть допомогли ассирійцям відбити атаку мідійців під містом Нін, столицею Ассирії.

Корпус ассирійський текстів містить напис про те, що цар Асархадон вбив мечем Ішпакая (iš-pa-ka-a-a, Išpakāia) скіфа (as-gu-za-a-a), який був союзником маннейців (man-na-a-a). Асархадон розпорошив непокірних маннейців та їхнє військо (679-669 р. до н.е.).

«Я розпорошив маннейський народ, недисциплінованих кутійців (гутіїів), та їхнє військо; я вбив мечем Ішпакая, скіфа, союзника, який не міг врятуватися сам». [Esarhaddon 001.III.59][1]

«Iš-pa-ka-a-a URU.as-gu-za-a-a» – Ішпакая зі землі (міста) Асґуза (Скіфії або землі скіфів).

Скутаї – Аскузаї (етимологія терміну скіфи)

KUR.as-ku-[za]-a-a – «Аскуза» – країна/земля скіфів/скутаїв/ сколотів/Скіфії [Esarhaddon 1.097.21]
URU.as-gu-za-a-a – «Асґуза» – місто/земля скіфів/скутаїв /сколотів /Скіфії [Esarhaddon 001.III.59]
KUR.áš-gu-za-a-a – «Ашґуза» – країна/земля скіфів/скутаїв/сколотів/Скіфії [Esarhaddon 002.II.22; 003.II.32]

Варіативність: «а-скуз» у слові «скіф/скит» без ассирійської протези «скуз» = давньогрецькому «скут» ( Σκύϑαι) = давньосканд. Skjuta (skjota) – стріляти; Skytten – давньошвед. «стрілець», латиною – Sagittarius. Скіфи «сагайдак» з і стрілами називали «сагарісом» [Гесихій], а сокиру – «аксінак сагаріс» / ἀξίνας σαγάρις / кирка сагаріс [Геродот 7.64.2].

Лінгвіст Освальд Джон Луїс Семереньї у своїй книзі «Чотири давньоіранські етнічні назви Скіф-Скудра-Согдіана-Сака» реконструював для назви сколоти/скутаї (скіфи) гіпотетичний корінь «скуд»[2] . Нагадаю, що давньогрецькою слід читати саме «скутаї», а не «скіфи». Хоч автор ці етноніми назвав давньоіранськими, але етимологію для «скуда-стрілець» він виводить з германських мов: д.англ. skjota – стріляти, scuzzo (нім. Schütze), skyti – стрілець. Освальд Семереньї навіть згадує сучасне англійське Sagittarius, яке радше корелює з романо-кельтськими мовами. Індоєвропейський корінь «skeud», вважає мовознавець, засвідчений у литовському «skudrus» – швидкий. За версією автора, давньоскіфський термін «Скуда» (стрілець) міг еволюціонувати у «скул» у самоназві «сколоти» та в етнонімі басилевса Скіла/Скула). Тобто, ці етноніми мають індоєвропейське походження і ніяк не підтверджують іраномовність скіфів, а літера «О» у назві «сколоти» взагалі не має жодного стосунку до пропонованої групи мов. Це радше предслов’янська риса. Навіть грец. «Согдіана» (первинно іран. «Сугуда»), пише автор, не піддається відповідному тлумаченню іранською мовою, а походить з Понтійського «Скуда». Тобто у назві статті Освальда Семереньї слід було використати не термін «давньоіранські етнічні назви», а «індоєвропейські».

Ще одне зауваження до дослідників, зокрема Тохтасьєва С.Р. та Куланди С.В. з приводу переходу «скуд/скут/скул/скол. Я вважаю, що чергування д(т)/л у скіфському етнонімі «скутаї/сколоти» НЕ було рисою винятково давньоіранських мов. Це можна простежити у давньогрецькій мові стосово слів мелі ( (μέλι) – мед, Одісей/Олісей в різних діалектах, в кельтських мел, міл (mêl, mil) – мед. Але іраніст Тохтасьє С.Р. чомусь перехід δ (д) в λ (л) у двох словах «скуДата-скоЛоти» і «параДата-параЛати» назвав діагностичним маркером для визначення скіфської мови як східноіранської[3]. Куланда С.В. конкретизував, що це явище можна лише простежити в найпівденіших східноіранських мовах[4]. До таких належать бактрійська (тохари-юечжі), пушту (Афганістан, Пакистан), мунджанська (Афганістан), йідга (Пн.Пакистан). Насправді перехід δ (д) в λ (л) був загальною індоєвропейською рисою, тому з подібними аргументами «східноіранськості», які стосувались південного, а не північного степового поясу, можна не погоджуватись.

Цю тему я раніше розглядала у статті Скіфська мова (част.IV) і словник Абаєва. Сколоти та паралати.

Етимологія імені Ішпакай

Ім’я скіфа Ішпакая більше не згадують в жодному джерелі, окрім ассирійського. Існують припущення, що це не справжнє скіфське ім’я, а лайливе прізвисько мідійською мовою, де «спака» – собака [Г. 1.110.2]. Про цю аналогію згадував Освальд Семереньї у своїй статті, коли критикував спроби використання слова «спака» для пояснення етноніму «сака».

Саме ассирійці першими почали використовувати бойових псів у якості військової артилерії, що відображено на їхніх барельєфах. Згодом цю стратегію перейняли також кіммерійці та скіфи. Тому гіпотетично ассирійці могли використати це слово для загрозливого скіфа. Але ім’я «Спака» не могло бути самоназвою скіфського аристократа. До речі, слово «спака» було відоме в V ст. грецькому лексикографу Гесихію (Ісихію) Олександрійському не тільки у значені «собака», але й «сфінкса» – лева з головою людини, найчастіше жінки. Ця етимологія не підходить, хоча б тієї точки зору, що собака і сфінкс жіночого роду. У Геродота «Спака» також ім’я жінки. Коли ми слово «собака» запозичили? Можливо, скіфи словом «спака/пагай/собака» і користувались стосовно сфінксів, але воно не мало жодного лайливого підтексту. Контакти скіфів з мідійцями описав Геродот. Ми також не знаємо чи були у скіфів окремі слова для пса (чол.) та собаки (жін.). За словником Гесихія, скіфи собак називали «пагей» або «пагай» (παγαίη). Крім того, для чого скіфам на честь собаки створювати власні імена? Пес був радше супутником, а не тотемом. Їх інколи змальовували у сценах полювання, але як другорядних персонажів (сцена битви скіфів з левом на срібній чаші з кургану Солоха; собака наздоганяє зайця на золотій пекторалі з Товстої Могили[5]). Крім того, мотив сфінкса – жінки з тулубом лева, використовували для прикраси жіночих головних уборів скитиянок. Наприклад, знайдена золота нашивна пластина з головою крилатої богині та туловищем лева в курганах біля с. Ольгине Горностаївського р-ну Херсонської обл, або пластинки у вигляді двотілого сфінкса з Куль-Оби (IV ст. до н.е.).[6].

Тому думаю, що мідійський термін «спака» та скіфський «пагай» (παγαίη) на теренах Скіфії використовували стосовно сфінкса та собаки, але власні імена для чоловіків не могли відповідати цій «жіночній» назві.

Реконструйоване зображення скіфського сфінкса. Оригінальні фрагменти шукайте за посиланням у статті Ліфантій О. В.

За гіпотезою Абаєва ім’я Ішпака пов’язане з іранським словом «аспа» – кінь. Це слово споріднене з санскритським терміном з Рігведи «aśva» (ашва, अश्व) – кінь, яке також було присутнє в мові пруських литовців (ašvà), а в протогерманських мовах реконструюють «ehwaz» – назва руни, що означає «кінь».

«Аспа» (кінь) було популярним іменем свого часу та засвідчене в епіграфічних надписах Боспорського царства в Танаїсі у 220 роках. (Γώσακος Ἀσπάκου, CIRB 1278)[7]. Але ця мода радше корелює зі сарматами і дійшла навіть до часів булгарського правителя Аспаруха (VII ст.).

Проте, перехід «aspa» в «išpa» ніхто не пояснив, адже ассирійці зазвичай точно передавали aš/as (пор. Aššur – Бог Ашшур, Ištar – Богиня Іштар , володарка війни та битви, яка подарувала Асархаддону могутній лук та люту стрілу)[8].

З таким самим успіхом можна це ім’я порівняти з перелітним птахом «шпаком», яке фонетично є найближчим до імені Ішпакая. Слово «шпак» присутнє у більшості слов’янських мов. Таврійський шпак мешкає на теренах Криму і в сточищі Дніпра далі на схід навкруги узбережжя Чорного моря аж до Західної Азії, а шпак звичайний населяє усю територію України. Умовно «Шпаком» могли б назвати невисокого та спритного юнака. Але сакралізували скіфи насамперед хижих птахів, мотиви яких відображені навіть в елементах зброї. Проте, серед прикрас часто можна зустріти також різних водоплавних птахів, яких скіфи називали аглу або аглі (ἄγλυ), про що повідомив лексикограф Гесихій. Цікаво, чи звертання до птахів «ґулі- ґулі» через метатезу якось пов’язане зі скіфським ἄγλυ?

Достеменно невідомо, чи Ішпака був скіфським басилевсом, чи лише одним з військових ватажків, адже наступний корпус ассирійських записів часів Асархадона розповідає про спробу укласти угоду зі скіфом Бартатуа.

Тепер розглянемо гіпотетичну етимологію з ассирійської мови.

Ішпакай з країни Ашґуза. [iš-pa–ka–a–a] KUR. [áš-gu–za–a–a][9]

Можна припустити, що ім’я цього скіфа ассирійці переклади зі скіфської на свою мову, або прозвали його на свій манір.

Išpatu [сагайдак] – в нео-ассирійському словнику «ішпату» – «сагайдак».

Отже, Ішпакай – це Сагайдачний ассирійською мовою. Насправді він міг називатись Савлій (балт. Šaulys – «стрілець», давньогр. Савлатер (σαυλάτηρ) – «сагайдак») або Сагарій. Слід зауважити, що за словником Гесихія скіфи «сагайдак» називали «сагарісом», щоправда, у Геродота «аксінас сагаріс» (ἀξίνας σαγάρις) перекладають, як «сокира» (кирка сагар), адже «саг»/«соха» первинно стосувався ріжучих предметів. Найімовірніше, наконечники стріл скіфи називали «саг», тому ємність для зберігання стріл вони назвали «сагарісом». Зрештою, сучасне українське слово «сокира» фонетично пов’язане з індоєвропейським «саґар», яке в західних мовах стосувалось стріл (лат.sagitta) та сокир (лат. securis).

До речі, за Геродотом у скіфів у VI ст. до н.е. був цар з іменем Савлій (Сагайдачний).

Сагаріс (Σαγάρις) – скіф. сагайдак, соха (φαρέτρα. ἄροτρον). [словник Гесихія]
Šaulys – шауліс – литовською «стрілець».
Савлатер <σαυλάτηρ> δορατοθήκη – давн.гр. «сагайдак» (словник Гесихія).

Тобто, Ішпакай – це ассирійський переклад скіфського імені Сагарій / Савлій / Сагайдачний.

Словник Neo-Assyrian[10]:

išpatu [сагайдак];
išpiku [контейнер для зберігання].

До речі, одного з царів Урарту, правителя міста Тушпа, аккадським клинописом записали як «Ішпуїні», форма, яку важко назвати органічною для урартських імен, але в нео-ассирійському словнику щонайменше 7 слів з початковим «išp…».

У даному випадку я не надаю переваги жодній етимології стосовно імені Ішпакая, а лише розглядаю різні варіанти.

Прототій – Бартатуа (676-670 р. до н.е.)

Протофій – Προτοθύες – давн. гр. Прототуес – скіфський басилевс, який у VII ст. до н.е. разом зі своїм сином Мадієм прогнав частину кіммерійців з теренів Північного Причорномор’я на землі Західної Азії. [Геродот 1.103.3][11].

Прототій – це Геродотова версія імені скіфського басилевса, який в ассирійських джерелах «Бартатуа».

Етимологія:

Бартатуа – укр. «бородатий» (ім’я скіфського царя Прототія з ассирійських джерел). Привертає також увагу українське слово з Карпатського регіону «бартка» – теслярська сокира. Вважають, що це слово виникло через порівняння леза топірця з формою бороди. Бардами також називали співаків-поетів в Галатії, кельтів, які в III ст. до н.е. переселились на пн. зах. Анатолії (βαρδοί>ἀοιδοὶ παρὰ Γαλάταις). Мабуть, вони також були бородаті. Борода – давнє індоєвропейське слово, яке присутнє у слов’янських (brada), балтійських (bārda, barzda), германських (bart), кельських (barf, barv), та романських (barba) мовах. Цікаво, що у давньогрецькому словнику у слові БоРода (гр. «генеядес») також присутня словотворча частинка Рід/Гене (γενειάδες, де γενεά – покоління). Борода – це поРодження волосся на обличчі, яке асоціюють зі зрілістю та мужністю. В латину цей термін потрапив у спотвореній формі «барба», адже бороди носили барбари/варвари.

Прототій (Προτοθύες) – перший, найвидатніший (гр. πρῶτος). Це грецька назва, яку Геродот використав стосовно авторитетного бородатого скіфського басилевса Бартатуа.

В ассирійський джерелах ім’я цього скіфського царя Бартатуа (bar-ta-tu-a). Зберігся лист Асархаддона про звернення до оракула з приводу «Видання ассирійської принцеси заміж за Бартатуа, царя скіфів». [SAA 04 020]. Ассирійські документи також розповідають про базування скіфів на теренах Маннеї, в країні Передньої Азії біля південного узбережжя озера Урмія [SAA 04 023]. Як скіфів, так і маннейців ассирійський цар Асархаддон вважав військовою загрозою і волів з ними укласти угоду. Інкорпоровані скіфами маннейці генетично частково були схожими з тими індоєвропейцями, які вплинули на формування вірменського генофонду, а саме зразки IX-VIII ст. до н.е. з Hasanlu Tepe з Y-гаплогрупою R1b Z2103 > R-M12149 [Lazaridis 2022][12]. Можливо, пасіонарна частина маннеїв увійшла до складу скіфського війська, а згодом навіть прибула з ними на батьківщину скіфів біля берегів Дніпра? Адже серед ранніх скіфів в Україні спочатку панували представники з патрилінійною гаплогрупою R1a (європейські субклади), а серед пізніших скіфських груп Північного Причорномор’я ми зустрічаємо представників з Y-гаплогрупою R1b Z2103, навіть серед елітних поховань (Пісочинські кургани 500-300 р. до н.е.). R1b Z2103 також виявили в металургійній кобанській культурі Кавказу, з якими взаємодіяли скіфи. Але ця лінія у кобанців не була основною[13]. Ранні скіфи (R1a) нащадки індоєвропейців з ареалу культур шнурового посуду (бойових сокир) з теренів сучасної України, скіфи з Пісочинських курганів (R1b Z2103) – нащадки з ямної та катакомбної КІС Причорноморських та Каспійських степів. Тому і перші, і другі могли бути місцевими нащадками різних груп бронзової доби з цих же теренів. Але можна також зробити припущення, що до скіфської групи під час їхніх передньоазійських походів долучались інші військові формування, для прикладу, урмійські маннеї, яких розпорошив Асархаддон або люди з ареалу кобанської культури Кавказу. Маннея – царство поруч з Урарту та Ассирією X-VII ст. до н.е. біля озера Урмія на північному заході сучасного Ірану. R1b Z2103 виявили також серед найзахідніших скіфських груп Молдови IV-III ст. (scy301, scy305) та Угорщини (I20766), тому не можна виключати зв’язок «пісочинських» скіфів» з фракійцями, серед яких ця лінія також була присутня ще з бронзового віку.

Бартатуа ішкуза – Bar-ta-tu-a iš-ku-za (цар Ішкуза – цар Скіфії (давн.гр. Скутії) – українською «бородатий».

Уривок з ассирійських джерел щодо Прототія (Бартатуа):

«Шамаше, великий пане, дай мені переконливу відповідь стосовно того, про що я тебе питаю !

Бартатуа, цар скіфів, який послав своїх посланців до Асархаддона, царя Ассирії, щодо царської дочки в шлюбі – якщо Асархаддон, цар [Ассирії], видасть йому заміж царську дочку, чи буде Бартатуа, цар скіфів, говорити з [Асархаддоном, царем Ассирії], добросовісно, правдивими та чесними словами миру? Чи дотримається він договору [з Асархаддоном, царем Ассирії]? Чи зробить він [все, що йому] завгодно Асархаддону, цареві Ассирії?»[14]. [SAA 04020].

«Чи будуть війська скіфів, які перебували в районі Маннеї, та які (зараз) виходять з території Маннеї, боротися та планувати?» [SAA 04023].

«Скіфські війська, що знаходяться в області Маннея, вирушать і пройдуть через перевал Хубушкії до міста Харранія та міста Анісу, і візьмуть багато здобичі, важкі трофеї з території Ассирії». [SAA 04023].

За словами Геродота, скіфи на чолі з Мадієм, сином Прототія, згодом все ж допомогли ассирійцям відбити атаку мідійців на Ніневію, тому ймовірність укладення угоди між Бартатуа та Асархаддоном виглядає переконливо [Геродот I. 103-104].

Мадій (670-650 р. до н.е.)

Мадій, Прототія син – Μαδύης Προτοθύεω παῖς (Мадуес Прототуео паїс, παῖς –– дитя, хлопець, юнак). [Г. 1.103.3]

Етимологію імені пов’язують зі словом «мед».

Мадій – скіфський князь (βασιλεὺς / басілеус), під проводом якого, за версією Геродота, скіфи 28 років правили в Передній Азії. Попередньо, його батько Прототій прогнав кіммерійців з Північного Причорномор’я, після чого скіфи опинились в Західній Азії.

Мадій – син скіфського правителя Прототія (асир. Бартатуа), ймовірний внук (?), син дочки ассирійського царя Асархаддона (680–669 до н. е.), згідно аналізу ассирійських клинописних текстів.

Про сватання та військову угоду між батьком Мадія та Асархаддоном розповідають ассирійські джерела. За розповідями Геродота скіфське військо під проводом Мадія допомогло ассирійцям перемогти мідійців. Мідійці створили своє царство і після підкорення ними персів наважились повстати проти Асархаддона та планували захопити Ніневію (Νίνον), столицю Ассирії. Скіфи здобули перемогу біля Ніневії над мідійським царем Кіаксаром. Після цього, за словами Геродота, скіфи правили в Азії 28 років. Вони дійшли аж до володінь Єгипту, Палестини та Сирії (Συρίης), де в Аскалоні (Ἀσκάλωνι πόλι) невелике угрупування скіфів посміло розграбувати фінікійський храм небесної Афродити, за що богиня їх «нагородила» андрогінною хворобою (поєднання чоловічих та жіночих рис) та вмінням ворожити, а самі скіфи їх почали прозивати енареями (не чоловіками) [Г.1.105.2]. До речі, ассирійці також шанували Афродіту, але називали її Муліттою [Μύλιττα , Г.1.199.3]. Скіфи аналог богині Афродіти Уранії (небесної) називали Аргімпасою (яскраволикою) οὐρανίη δὲ Ἀφροδίτη Ἀργίμπασα, Г. 4.59.2].

Геродот розповідав, що цар Єгипту зумів скіфського царя Мадія задобрити подарунками, але в іншій частині Азії цей войовничий народ ще багато років збирав податки, а якщо хтось не хотів платити, того грабували. Згодом мідійський цар Кіаксар помстився скіфам за давні події під столицею Ассирії. Він їх підступно напоїв та вбив [Геродот I.106]. Після цього мідяни знову взяли владу в свої руки, завоювали Ніневію та підкорили ассирійців, за винятком царства вавилонян. Лише через 100 років з допомогою перевороту на історичну арену вийде непримітний народ персів на чолі з династією Ахеменідів (з 559 року до н.е.), які до цього були маргінальними васалами мідійців. В 513 році до н.е. перський цар Дарій безуспішно намагатиметься підкорити Скіфію.

Уривки з Геродота [1.103.3], [1.104.2], [1.106.1] [15]:

[1.103.3] А він (Κυαξάρη – Кіаксар, цар Мідії 625-585 р. до н.е.), розбив ассирійців, обложив Ніневію, проти нього прийшли з великим військом скіфи, а їхнім басилевсом був скіф Мадій, син Прототія, який вигнав кіммерійців з Європи до Азії, після цього скіфи прибули до країни Мідії.

[1.104.2] Тоді мідійці були уражені скіфами, зазнали поразки в битві та втратили свою гегемонію, тоді як скіфи стали господарями всієї Азії. Звідти вони вирушили до Єгипту (Αἴγυπτον).

[1.103.3] καί οἱ, ὡς συμβαλὼν ἐνίκησε τοὺς Ἀσσυρίους, περικατημένῳ τὴν Νίνον ἐπῆλθε Σκυθέων στρατὸς μέγας, ἦγε δὲ αὐτοὺς βασιλεὺς ὁ Σκυθέων Μαδύης Προτοθύεω παῖς· οἳ ἐσέβαλον μὲν ἐς τὴν Ἀσίην Κιμμερίους ἐκβαλόντες ἐκ τῆς Εὐρώπης, τούτοισι δὲ ἐπισπόμενοι φεύγουσι οὕτω ἐς τὴν Μηδικὴν χώρην ἀπίκοντο.

[1.104.2] ἐνθαῦτα οἱ μὲν Μῆδοι συμβαλόντες τοῖσι Σκύθῃσι καὶ ἑσσωθέντες τῇ μάχῃ τῆς ἀρχῆς κατελύθησαν, οἱ δὲ Σκύθαι τὴν Ἀσίην πᾶσαν ἐπέσχον. ἐνθεῦτεν δὲ ἤισαν ἐπ᾽ Αἴγυπτον.

[1.106.1] Скіфи правили Азією двадцять вісім років, і вони спустошували та порушували все своєю зухвалістю. Бо вони стягували з кожного народу особливу данину, яку накладали на кожного, і крім данини, під час набігів, які вони здійснювали зі своєю кіннотою, вони захоплювали те, що було. [1.106.2] Більшість цих скіфів були прийняті Кіаксаром та мідянами на банкеті, вони їх напоїли та вирізали; тоді мідяни знову взяли владу в свої руки і правили, як і раніше, і вони також завоювали Ніневію і підкорили ассирійців, за винятком царства вавилонян. [1.106.3] Потім Кіаксар, який правив сорок років, якщо рахувати роки, коли скіфи правили в Азії, помирає.

[1.106.1] ἐπὶ μέν νυν ὀκτὼ καὶ εἴκοσι ἔτεα ἦρχον τῆς Ἀσίης οἱ Σκύθαι, καὶ τὰ πάντα σφι ὑπό τε ὕβριος καὶ ὀλιγωρίης ἀνάστατα ἦν. χωρὶς μὲν γὰρ φόρον ἔπρησσον παρ᾽ ἑκάστων τὸ ἑκάστοισι ἐπέβαλλον, χωρὶς δὲ τοῦ φόρου ἥρπαζον περιελαύνοντες τοῦτο ὅ τι ἔχοιεν ἕκαστοι. [1.106.2] καὶ τούτων μὲν τοὺς πλεῦνας Κυαξάρης τε καὶ Μῆδοι ξεινίσαντες καὶ καταμεθύσαντες κατεφόνευσαν, καὶ οὕτω ἀνεσώσαντο τὴν ἀρχὴν Μῆδοι καὶ ἐπεκράτεον τῶν περ καὶ πρότερον, καὶ τήν τε Νίνον εἷλον (ὡς δὲ εἷλον, ἐν ἑτέροισι λόγοισι δηλώσω) καὶ τοὺς Ἀσσυρίους ὑποχειρίους ἐποιήσαντο πλὴν τῆς Βαβυλωνίης μοίρης. [1.106.3] μετὰ δὲ ταῦτα Κυαξάρης μέν, βασιλεύσας τεσσεράκοντα ἔτεα σὺν τοῖσι Σκύθαι ἦρξαν, τελευτᾷ.

Автор: Галина Водяк

[1] Grant Frame, Joshua Jeffers, Jamie Novotny, Shigeo Yamada. Oracc: RINAP — Royal Inscriptions of the Neo-Assyrian Period. 2011. Lemmatized by Jamie Novotny, 2010. Project at the University of Pennsylvania. Режим доступу до ресурсу: http://oracc.org/rinap/Q003230/.

[2] Szemerényi O. Four Old Iranian Names: Scythian ‒ Skudra ‒ Sogdian ‒ Saka. Vienna, 1980. 48 с.

[3] Тохтасьев С. Р. Проблема скифского языка в современной науке. Ethnic Contacts and Cultural Exchanges North and West of the Black Sea from the Greek Colonization to the Ottoman Conquest. Edited by Victor Cojocaru. Iani, 2005.

[4] П. В. Башарин. С. В. Кулланда [Sergei Kullanda]. Скифы: язык и этногенез [The Scyths: language and ethnogenesis]. М.: Университет Дмитрия Пожарского, 2016. 215 с.

[5] Мозолевський Б. М. Товста Могила. — К.: Наукова думка, 1979. — 251 с.

[6] Ліфантій О. В. Нові дані щодо скіфських золотих аплікацій одягу з курганів біля с. Ольгине Херсонської області. Археологія. Київ, 2020. Т. 3, вип. 36 : Археологія і давня історія України. С. 395–401. ISSN SN 2227‐4952 (Print), ISSN 2708‐6143 (Online).

[7] CIRB 1278. N. Black Sea. Tanais. 220 AD. IosPE II 446. https://epigraphy.packhum.org/text/184020

[8] Grant Frame, Joshua Jeffers, Jamie Novotny, Shigeo Yamada. Oracc: RINAP — Royal Inscriptions of the Neo-Assyrian Period. 2011. Lemmatized by Jamie Novotny, 2010. Project at the University of Pennsylvania. Режим додоступу до ресурсу: http://oracc.org/rinap/Q003230/

[9] Асархаддон 003 (RINAP4). [EX001] БМ 091029. https://oracc.museum.upenn.edu/rinap/rinap4/Q003232

[10] Neo-Assyrian dictionary.Oracc-Державний архів Ассирії онлайн. https://oracc.museum.upenn.edu/saao/akk?zoom=I&page=6

[11] ΗΡΟΔΟΤΟΣ Ἱστορίαι. ΒΙΒΛΙΟ Α: ΚΛΕΙΩ [Електронний ресурс] / ΗΡΟΔΟΤΟΣ // greek-language.gr -– Режим доступу до ресурсу:

https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/browse.html?text_id=30&page=18

[12] The genetic history of the Southern Arc: A bridge between West Asia and Europe (додаткові матеріали) [Електронний ресурс] / [I. LAZARIDIS, S. ALPASLAN-ROODENBERG, A. AYŞE ACAR та ін.] // Science. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://www.science.org/doi/10.1126/science.abm4247

[13] Sarko F.S. Koban culture genome-wide і archeological data Open Bridge between Bronze і Iron Ages in the North Caucasus //European Journal of Human Genetics. – 2024.

[14] Державний архів Ассирії онлайн. SAA Online — State Archives of Assyria Online. SSA04020. Giving a Princess in Marriage to Bartatua, King of the Scythians (PRT 016). Режим доступу до ресурсу: https://oracc.museum.upenn.edu/saao?zoom=26

[15] ΗΡΟΔΟΤΟΣ Ἱστορίαι. ΒΙΒΛΙΟ Α: ΚΛΕΙΩ [Електронний ресурс] / ΗΡΟΔΟΤΟΣ // greek-language.gr -– Режим доступу до ресурсу: https://www.greek-language.gr/digitalResources/ancient_greek/library/browse.html?text_id=30&page=18