Готи в Болгарії ДНК

23.03.202623.03.2026 Галина Водяк

Готи – вихідці зі Скандинавії, які в 1-2 ст. оселились на півночі Польщі вздовж річки Вісли та узбережжя Балтійського моря (Вільбарська культура)[1], наприкнці 2 століття частина готів вирушила на терени України, де розчинились серед населення праслов’янської, багатокомпонентної в етнічному плані, Черняхівської культури (2-4 ст.). В 3 ст. готи почали проникати на територію Болгарії, на античні землі Фракії та Мезії. У 250-270 роках готи здійснили ряд морських набігів через Чорне море на північні та західні землі Анатолії (Туреччина), зокрема вторглись в колишню римську провінцію Віфінію та Понт, а через Егейське море – навіть в Ефес. Ці набіги супроводжувались переселенням частини каппадокійських християн на Балкани, серед яких були батьки епископа Ульфіли, який уклав готську Біблію у 340 роках в Нижній Мезії, найдавнішу писемну пам’ятку скандинаво-германських мов. Захоплення полонених та їх переселення на Балкани призвело до появи деяких анатолійських, іранських (Пн-Зах Загрос) та близькосхідних предків у готському населенні на теренах сучасної Болгарії. Проте, подібні міграційні процеси могли відбуватись в рамках Римської імперії ще до появи готів. Готи на Балканах належали до змішаної популяції, серед якої давній скандинавський слід можна простежити лише у четвертини людей, яких пов’язували з готами. Після їх перебування в Україні, на теренах колишньої Скіфії, генетичний склад предків деяких готів нагадував не лише скандинавів, а й скіфів, сарматів/аланів/гунів, фракійців та людей, яких пізніше назвали слов’янами.

Читайте за посиланням: «Готи в Україні та світі…»

В березні 2026 року вийшла стаття генетиків «Готська ідентичність як культурна практика: палеогеномні докази поліетнічних утворень в умовах готської матеріальної культури в пізньоантичній Болгарії»[2].

Палеогеномне дослідження щодо 38 особин з Болгарії, які археологічно були ідентифіковані як «готські», виявило поліетнічний склад цієї пізньоантичної спільноти.

“Ця гетерогенність узгоджується з історичними описами готського етногенезу як процесу поступового нарощування. Готи, що походять зі скандинавських популяцій у Вільбарській культурі (I-IV століття н. е.), злилися з місцевими даками, сарматами та аланами під час формування черняхівської культури (кінець II-V століття н. е.), створивши багатоетнічну конфедерацію. Наші дані свідчать про те, що це нарощування продовжувалося – і, можливо, посилювалося – під час фаз заселення Балкан, включаючи осіб переважно анатолійського походження поряд з тими, хто зберіг значну північноєвропейську спадщину. Три особи ілюструють багатоетнічний характер цих готських спільнот на біографічному рівні. I41205 (AKO, C4) несе Y-гаплогрупу C2a1a1b1b1 (C-Y11606) – східноазійську лінію, найближчі сучасні паралелі якої зустрічаються серед бурятів та халха-монголів – у поєднанні з мтДНК J1c1b1a (європейська) та 6,5% східноазійського аутосомного походження. I41194 (Aquae Calidae) поєднує гаплогрупу J2a Y, характерну для анатолійських популяцій, з мтДНК L1b1a, що походить з Африки на південь від Сахари”, – зазначили в дослідженні.

Зразки готів походять з двох локацій у Болгарії:

Акве-Каліде (Фракія, ~320 – 375 рр. н. е., n=23) – некрополь IV століття, що прилягає до римських термальних лазень в Акве-Каліде. Деякі особи демонструють штучну деформацію черепа (одна жінка), що свідчить про неримське виховання. Надзвичайна чоловіча упередженість (17 чоловіків і лише 3 жінки), що узгоджується з військовим гарнізоном або монастирською установою. Присутні діагностичні готичні артефакти (намистинки, фібули) та аріанська орієнтація поховань. Автори статті розповідають, що Йордан у Гетиці (20.109) датує прибуття готів у цю місцевість приблизно 270 р. н. е. щодо короткочасного епізоду набігів.

Аул хан Омуртаг (AKO, Moesia Secunda, ~350 – 489 рр. н. е., n=15) – це аріанський єпископський центр з чотирма базиліками, потенційно пов’язаний з поселенням аріанського єпископа Ульфіли та християнських готів у Мезії 348 року н. е.

Болгарський антрополог Святослав Стамов розповідає, що послідовні некрополі (C1 – C5) охоплюють догуннські фази (C1/C2, з матеріальною культурою, подібною до Черняхова), гунський період (C3/C4, що демонструє порушення та східноазійську домішку) та and post-Nedao occupation (C5, могильник з матеріалом під впливом паннонського періоду (Balabanov, 2006), часово узгоджений з від’їздом Теодориха з регіону). Деякі поховання мають багаті германські прикраси та деформацію черепа (маркер степової еліти), що відображає багатохвильове заселення. В додаткових матеріалах автор розповідає про одну жінку з деформацією черепа з пограбованого поховання з Омуртага біля церкви №4. Цікаво, що в дослідженні не знайшли жодної східноазійської материнської гаплогрупи, та й за автосомами монгольський внесок лише у одного чоловіка 6,5%.

Post-Nedao occupation – битва при Недао відбулася в Паннонії після смерті Аттіли (в 454 році) між гунами та їхніми колишніми германськими васалами (гепідами) або з остготами. В цій битві загинув старший син Аттіли Еллак. Важко реконструювати точний хід подій, але на початку 460-х років Гунська імперія розпалася. Остготські групи під керівництвом Теодемира оселилися в Паннонії (бл. 455–473 рр. н. е.), де вони накопичили подальші домішки з аланським, сарматським та залишковим гуннським населенням. У 473–488 рр. король остготів Теодоріх, який народився в австрійській частині Панонії, разом з об’єднаними паннонськими та фракійськими готичними контингентами через Македонію та Мезію відправився до Італії (488 р. н. е.), але залишив частину готського населення на Балканах.

Загальний склад готів в Болгарії є космополітичним: лише ~23% мають германські асоційовані лінії (I1, R – DF90), що нижче очікувань для біологічно однорідної готської популяції.

Розподіл відрізняється між ділянками та фазами.

Aquae Calidae (4 ст.) демонструє:

~36% анатолійських/близькосхідних (J2a, G2a),
~29% германських (підклади I1, R – DF90),
~18% балто-слов’янських (гілки R1a),
~12% степових/східноазійських (C2a, Q1b???).

Слід зауважити, що в додаткових матеріалах немає жодного зразка з гаплогрупою Q1b серед готів з Болгарії. Це якась помилка в тексті.

AKO (Аул хана Омуртага, Moesia Secunda, ~350 – 489 роки) демонструє фазово-специфічні закономірності:

C1/C2 переважають північноєвропейські та східноєвропейські лінії (~50% I1/I2; ~30% R1a);
C4 демонструє змішаний склад (~40% північноєвропейські, ~30% степові/східноазійські);
C5 показує анатолійські/близькосхідні лінії в обох самців з визначеними гаплогрупами (2/2 несуть G2a та J2a відповідно; враховуючи невелику вибірку, 95% ДІ для частоти анатолійських гаплогруп коливається від 16% до 100%).

Перш ніж перейти до аналізу статті генетиків, хочу зауважити, що усі зразки з дослідження НЕ мають радіовуглецевого датування і датовані лише за археологічних контекстом. Деякі зі зразків виглядають сумнівними щодо ймовірності перебування подібних людей в Європі у готський період. Графіки аутосомного аналізу також викликають багато запитань, але все ж я їх також використала у цій публікації. У статті генетики ці аутосомні графіки називають «проксимальні моделі предків qpAdm з використанням часово релевантних вихідних популяцій». QpAdm – це статистичний інструмент для вивчення походження популяцій з історією, що включає змішування між двома або більше вихідними популяціями, аналізує закономірності кореляцій частот алелів серед популяцій[3].

Готи ДНК

Типовою маркувальною гаплогрупою для вихідців зі Скандинавії, зокрема й готів, є чоловіча I1a. Слід зауважити, що на даному етапі досліджень в Черняхівській культурі України цієї лінії досі не знайшли, хоч і очікували. Проте, серед сучасних українців гілки I1a, які були присутні у готській культурі Польщі (Вільбарк та Масломенч), також присутні, але незначний відсоток. Серед материнських ліній в Черняхівській культурі до сьогодні також не знайшли скандинавської МтДнк V2b.

Нещодавно вийшов препринт статті про «Masłomęcz group» Вільбарської культури II-IV ст. Польщі (Грубешівський повіт Люблінське воєводство). Більшість зразків з Масломенча – це різноманітні скандинавські субклади I1 (13 зр.) і R-Z284(1зр.). Лише 2 зразки балто-слов’янські лінії R1a Z280 і один «іллірійський» J2b-Z38241 (Michał Golubiński та інші, 2026)[4].

Черняхівська культура готського періоду – одна з праслов’янських культур з території України, яка не була антропологічно та генетично готською, а місцевою поліетнічною, хоч і помітні нечисленні готські елементи в матеріальній культурі деяких локацій. Готів не цікавило землеробство, вони тяжіли до торговельних артерій того часу, зокрема, таких як Крим на південному сході та римські торгівельні мережі на заході, про що свідчать знахідки амфор та монет. Проте, серед готських зразків з Болгарії знаходять аутосомний внесок від людей з черняхівської культури України, що підтверджує їхнє перебування в Північному Причорномор’ї. У двох зразків (I41200, I41206) 100% збіг з черняхівцями і у одного з них гаплогрупа саме I1, материнські H1a1, X2b4.

Виявлення зразків з гаплогрупою I1-Z63 на теренах України в готський період лише питання часу. Гаплогрупа I1 в Скандинавії була репрезентативною ще з часів бронзової та залізної доби.

Зразки з Черняхівської культури України дивіться у таблиці[5]:

North Pontic crossroads: Mobility in Ukraine from the Bronze Age to the early modern period (Saag 2025)

Аутосомний внесок в Днк від населення Вільбарської культури, яку асоціюють з просуванням готів через Польщу, мають такі зразки:

I40356 – 78,5%, гаплогрупу не визначили.
I41205 – 52%, C2a1a1b1b1 (C-Y11606), мтДнк J1c1b1a.
I40932 – 65,5%, I-FGC67849 (I2a1b1a1b1a1a~), мтДнк T2b4.
I41201 – 51,7%, мтДнк H7.
I41136 – 30,7% Вільбарк, 18,4% Черняхів. C-F15182 (C1a2b1b), HV15.
I41138 – 73,8%, мтДнк H1c12.
I41151 – 26%, G-FGC2915 (G2b2), мтДнк T2b5.
I24147 – 15%, мтДнк U7b (85% Kalehoyuk / Центр.Анатолія).
I41195 – 21%, J-PF5456 (J2a1a1b2a1b1b3a~), мтДнк N1b1a. (72% Kalehoyuk / Центр.Анатолія, 7% Болгарія залізний вік).

Цікаво, що усі три зразки зі скандинавською чоловічою гаплогрупою I1 автори статті пов’язали за аутосомним внеском від останніх різних предків не з культурою Вільбарк (Польща), а саме з черняхівською культурою України (зр. I41203 – 83%, I41200 – 100%, I41134 – 59%). Але в Черняхівській культурі до сьогодні ще не знайшли жодного представника y-хромосомної гаплогрупи I1. Думаю, згодом знайдуть.

Зразок I41203 – I-Y6229 / I-Z63 (I1a3a1a2a1b~), мтДНК V2b. Aul Kan Omurtag (Northeastern Bulgaria, Han Krum Village), 300-500 роки.

Гаплогрупа I-Y6229 була присутня серед готів з Масломенча у Люблінському воєводстві Польщі 2-3 ст. (зразок PL062, I-Y6229>I-Y32247). (Golubiński 2026). В Угорщині в сарматський період 3-4 ст. зразок SZB-1 також мав цю гаплогрупу (Schutz 2025). Разом з лонгобардами (германцями) у 6-7 ст. ця лінія з’являється в Італії – зразок CL63 (Vai 2019).

Гаплогрупа I-Y6229 на рівні 0,1 – 0,2% поширена у всій Європі: Швеція 21 чол (0,2%), в Україні 7 чол (0,2%), в Німеччині 22 чол. (0,1%), в Польщі 8 чол. (0,1%), в Італії 5 чол. (0,1%), в Словенії 9 чол. (2,1%), в Угорщині лише 1 людина, адже лонгобарди з Панонії мігрували до Італії. Якимось чином ця гаплогрупа потрапила в Мордовію 12 чол. (14%), можливо, з середньовічними скандинавами, адже у Фінляндії та Естонії ця гілка також присутня, тобто вона проникла зі Скандинавії і до фіноуральських народів. Спільний предок гілки I-Y6229 жив в 950 році до н.е.

МтДнк V2b – була присутня у Скандинавії (Данія) у 3-5 ст. до н.е. (зр.CGG017610, McColl 2024). Найбільше сучасних людей в Швеції 17 (0.2%) мають гаплогрупу V2b, в Англії 10 (0.1%), в Польщі – 4 (0,1%), в Італії – 2 (0,1%).

Можливо виглядає дивно, але цей разок I41203 (I-Y6229) за аутосомними генами від усіх предків в межах 5-6 поколінь на 83% відсотки пов’язаний НЕ з людьми з вільбарської культури Польщі (група Масломенч), де знайшли його гаплогрупних родичів, а з людьми з черняхівської культури України, на 17% – Ірак Шанідар.

Iraq_Shanidar Neolithic – неолітичне поселення поблизу озера Урмія. Цей кластер ще називають Zagros. Неолітичні землероби Загросу не зробили значного внеску у походження ранніх європейських землеробів. Вони радше демонструють спорідненість із сучасними пакистанськими та афганськими популяціями, але особливо з іранськими зороастрійцями (Broushaki 2016). 17% аутосомного ДНК «Shanidar» означає, що хтось один з чотирьох прадідусів або прабабусь десь в 3-4 ст. був переселений з околиць озера Урмія на Балкани (під час готських вторгнень в Анатолію), або в Північне Причорномор’я. Яку гаплогрупу мав цей предок ми не дізнаємось, адже це міг бути прадід по материнській лінії, а y-гаплогрупа передається лише по чоловічій вертикалі. По чоловічій лінії гаплогруп від прапрадіда>діда по батькові>батька, а також від матері та однієї з її прабабусь, цей гот був скандинавом.

Зразок I41200 – I1, мтДнк H1a1. Aul Kan Omurtag (Bulgaria), 300-500 роки. Цей гот виявився 100% черняхівцем за аутосомами.

Зразок I41134 – I-Y22019 (I1a2a1a1d2a1b~), мтДнк H7c. Akva Kalide (Bulgaria), 200-500 роки. За аутосомами 59% – черняхівська культура, 41% –Iznik_Byzantine (захід Туреччини періоду Римської імперії).

Гаплогрупу I-Y22019 виявили серед сучасних у людей з Нідерландів, Англії, Білорусі, Австрії. Більш старшу лінію I-Y3461 серед археозразків Норвегії пізньої бронзової доби (CGG105645), в Данії 2-3 ст. (CGG107442) та сучасних людей з Польщі (Підляське воєводство). В Польщі 7 чол. мають гаплогрупу I-Y3461, в Швеції лише 2, адже більшість нащадків цієї лінії мігрували на Британські острови мабуть у часи англо-саксонських міграцій носіїв германських мов або в часи вікінгів (в Ірландії – 12 чол, в Шотландії – 29, в Великій Британії – 11, в Англії – 14, в Німеччині – 4).

МтДнк H7c – прийшла з неолітичними землеробами з Балкан. В енеоліті її знаходять в Австрії та Угорщині. В залізну добу асоційована з фракійцями, на початку нашої ери виявили в Прущі Гданському в Польщі (культура Вільбарк) саме у носія з фракійською гаплогрупою E-V13 (PCA0495). На тих теренах материнська H7c мабуть і потрапила до готів. Хоча H7c могла бути присутня у Болгарії ще з часів фракійців. У черняхівців з України також виявили гаплогрупу H7, але вона буває декількох видів. В Україні 19 людей мають МтДнк H7c, що становить 0,9%, в Польщі 20 (0,4%), в Швеції 25 (0,3%), в Румунії 8 (1,4%), в Болгарії 3 (0,8%), в Білорусі 6 (0,8%),в Італії 13 (0,3%), в Англії 21 (0,2%), в Ірландії 12 (0.1%).

Зразок I40572 – I1, мтДнк H6a1a. Akva Kalide (Bulgaria), 200-500 роки. За аутосомними даними на 51,5% – черняхівська культура, на 48,5% – Болгарія залізного віку. Чоловіча гаплогрупа I1 – скандинавська. МтДнк H6a1a – нащадки носіїв ямної культури, гаплогрупа, яка поширилась з Північного Причорномор’я разом з міграціями індоєвропейців у різних напрямках, зокрема в Болгарію.

Зразок I41198 – R-DF90 / R-P312 (R1b1a1b1a1a2b1), K1a1a. Aul Kan Omurtag (Bulgaria), 300-500 роки. Різні похідні гілки R-P312 найчастіше корелюють з предками кельтів. R-DF90 виявили в латенській (кельтській) культурі в Угорщині 3-4 ст. до н.е. (I18490, Patterson 2022). В Європі R-DF90 поширена на рівні 0,1 – 0,2%: в Україні та Чехії по 3 чол. (0,1%), в Італії та Франції по 11 чол. (0.2 %), в Данії та Угорщині по 3 чол. (0,2%), в Ірландії та Шотландії по 4 чол. (<0,1%), в Німеччині 23 (0,1%).

Але автори цю гаплогрупу R-DF90 записали в “германські”. “Загальний склад є космополітичним: лише ~23% мають германські лінії походження (I1, R-DF90)”.

Аутосомної діаграми щодо зразка I41198 – R-DF90 у статті немає.

Гото–алани?

Зразок I41205 – C2a1a1b1b1 (C-Y11606), мтДнк J1c1b1a. Aul Kan Omurtag (Northeastern Bulgaria, Han Krum Village), 300-500 роки.

Азійська гаплогрупа C2a1a1b1b1 була серед аланів Салтівської культури, азійських сюнну та аварів. Але її НЕ було серед гунів Панонії.

За аутосомами від усіх предків в межах 5-6 поколінь у зразка I41205 (C2a1a1b1b) – 52% вельбарська культура готів з Польщі, 36.5% – Ізнік/Візант (захід Туреччини періоду Римської імперії), 11,5% – гуни з Угорщини.

Цікаво, чому не порівняли з аланом з салтівської культури України, в якого така ж гаплогрупа C2a1a1b1b (зразок ukr137, C-Y11606)? Та й невідомо, який саме внесок у межах 11,5% асоційований з гунами з Угорщини (і від кого з них) прийшов в аутосоми цього чоловіка, від пра-пра-бабусі, чи пра-пра-дідуся: сарматський, германський чи праслов’янський? Гуни були генетично різнорідними. Пишуть, що у нього лише 6,5 % східноазійського аутосомного походження. Власне ці 6,5% залишились від пра-пра-прадіда зі східної Азії з гаплогрупою C-Y11606. Думаю, що у різних сарматів, зокрема аланів, цього аутосомного азійського внеску було ще більше. Про контакти сарматів з азійськими Xiongnu згадували в попередніх публікаціях. Моделювання домішок підтверджує наявність генофонду, пов’язаного з сарматами, серед пізніх хунну (Xiōngnú) Монголії (C. Jeong, 2020).

Слід зауважити, що C2a1a1b1b1 (C-Y11606) – китайська, пратюркська лінія, тому присутня у сучасному Китаї, Казахстані, Карачаєво-Черкесії, Башкоркостані. Лінія потрапила до азійських хунну/сюнну (Xiongnu, Монголія), аланів та аварів. З балканськими готами, аланами (гунами?) або аварами потрапила до одного з тестований людей з Польщі, Чехії та Великої Британії.

Зразок з Болгарії I41205 з гаплогрупою C2a1a1b1b1 (C-Y11606) датують 300-500 роками. На той період у нього залишилось лише 6,5 % східноазійського аутосомного походження. Отже, його азійський предок мав прожити мінімум 100-200 років в Європі, адже, аби втратити 93,5% азійських генів треба було тривалий час одружуватись на європейських жінках. Тобто цей азієць прийшов в Європу десь в проміжку між 100-300 роками. Залишки азійських сюнну в цей період розчинилось посеред сарматів і аланів. Цей міг стати аланом. Пізніше в салтівській культурі України, яку пов’язують з аланами, також виявили представника C2a1a1b1b1. Хтось з цих нащадків ранніх прийшлих аланів потрапив до готів. Географ Клавдій Птолемей згадує про аланів в Україні в 2 ст. Серед гунів в Панонії не знайшли жодного представника з гаплогрупою C2a.

Материнська лінія J1c1b1a – європейська.

Зразок I41149 – C-F9721 (C2a1a1b1a2a), мтДнк U4a2. Akva Kalide (Aquae Calidae) (Burgas), 200-500 CE.

Багато аварських зразків з Леоберсдорфа (Leobersdorf) в Австрії мали саме цю китайську гаплогрупу C-F9721. Цьому зразку обов’язково треба зробити радіовуглецеве датування. Ця лінія з дослідження C2a1a1b1a2a пов’язана з гаплогрупою імператорів Північної Чжоу C2a1a1b1a2a1b- (Китай). Але ж дивним чином він на графіку аутосом на 45% черняхівська культура, а на 55% Iznik_Biz (захід Туреччини). Схоже, цей кістяк з аварського періоду випадково потрапив у готський часовий контекст з цього дослідження.

Ще два зрази, яких можна пов’язати з аланами, адже їхня індоіранська лінія R2a потрапила саме в Велику Британію. Цей регіон якраз корелює з розповідями про те, що сармати служили в римській армії на Британських островах у 2 ст.

Зразок I40357 – R-L723 (R2a2b1b2b1), mtDNA X2c1. Aul Kan Omurtag (Northeastern Bulgaria, Han Krum Village), 300-500 CE. Серед сучасних людей R-L723 у трьох з Англії, в одного з Індії, в одного з Саудівської Аравії.

За аутосомами він у них на 97% скіф з України (???), на 3% гун з Угорщини. А де внесок від його матері mtDNA X2c1? Виходить, що його мама також була зі Скіфії? Але X2c1 знаходили в готській вільбарській культурі Польщі, при чому сучасні нащадки X2c1 найбільше поширені в Скандинавії: Швеція 1% (96 чол.), Фінляндія 1,6% (122 чол.). В Польщі 12 (0,2%) людей мають мтДНК X2c1, в Україні лише 2 (0,1%).

У жодного скіфа цієї гаплогрупи R2 не знайшли. Цікаво, з яким зразком «скіфа» порівнювали, якого часу, з яким археологічним інвентарем та контекстом, і чи надійно датованого? Виглядає неправдоподібно, але інтригує. Цей гото-гуно-скіфоїд прийшов з Індії? Можливо, ця гаплогрупа R2a була в якогось гуна, але усі інші його предки були зі Скіфії? Запитань більше, аніж відповідей. Варто зауважити, що скіфа позначили Scythian-ol, як викид (outlier), тобто віддалений від основних скіфських груп.

Зразок I41150 – R-F2791 (R2a2a1a), H55b. Akva Kalide (Aquae Calidae) (Burgas), 200-500 CE. Поширена в Індії та Ірані. 16 (04%) представників з України також мають R-F2791, в Білорусі 11 (0,7), в Польщі 11 (0,2%), в Литві 8 (0,4%), в Латвії 4 (0,9%), Дагестан 2 (0,3%), Чечня 2 (0,1%), Іран 13 (1,6%), Ірак 12 (0,4%). Але це лінія присутня серед перських євреїв, тому якісь її нащадки могли потрапити в Україну у середньовіччі з ашкеназі, а інші з більш ранніми аланами. За аутосомами цей зразок на 26% черняхівська культура, 74% Калехуюк (Центральна Анатолія).

Інший сценарій: Можливо, що батьківська лінія зразка I41150 – R2-F2791 взагалі не пов’язана з аланами, а потрапила на Балкани у складі переселених з Кападокії полонених.

Материнська лінія цього гото-алана була фракійською. В Болгарії H55b знайшли у чоловіка (19495, Капітан Андрєєво), який жив між 1100 і 500 роками до нашої ери в епоху раннього залізного віку (Lazaridis 2022). H55b виявили також в Словаччині в латенській (кельтській) культурі (Patterson 2022). Серед черняхівців були нащадки фракійців, вони в Україні представлені ще з часів пізньої бронзи (фракійського гальштату) у вигляді чоловічої гаплогрупи E-V13.

Зразок I41151 – G–FGC2915 (G2b2), мтДнк T2b5. Akva Kalide (Bulgaria), 200-500 роки. За аутосомами 26% Вільбарк (гот), 23,9% сармат, 28,9% Iznik_Byzantine, 18,6% Болгарія залізного віку. На FamileTreeDna по 1 сучасному зразку з Італії, Бельгії, Вірменії та Туреччини. Гаплогрупа асоціюється з нащадками Кура-Аракської культури Кавказу та Закавказзя 4-3 тисячоліття до н.е. (зразок з Вірменії ARM002, Wang 2019), тому гіпотетично лінія могла потрапити до пізніших аланів, а через них до готів (але можливі й інші сценарії). В урартській культурі Вірменії 8 ст. до н.е. також знайшли G2b2 (I3892, Лазарідіс 2022).

Гото-фракійці

Рідкісні фракійські лінії серед готів з Болгарії, які корелюють з давніми трипільськими (Україна) та мезолітичними і неолітичними лініями Європи:

Зразок I41136 – C–F15182 (C1a2b1b), HV15. Akva Kalide (Burgas), 200-500 CE. Серед сучасних людей з Польщі, Великої Британії та Іспанії. Попередня гаплогрупа C-V86 була присутня в неолітичній Європі (7-6 тисяч років тому), зокрема в Австрії, Угорщині, в також серед трипільців з печери Вертеба (vert103) в Україні та в Румунії. Від трипільців ця гаплогрупа потрапила в культуру фракійського гальштату України 900-700 років до н.е. (зразок ukr002, C6-Z3888 (C1a2b), Kartal, Odesa). Цей зразок – рідкісний реліктовий фракійський гаплотип, який опинився також серед готів з Болгарії.

HV15 серед сучасних людей поширена в Північно-Західній Європі, за винятком однієї людини з Польщі.

За аутосомним внеском від різних предків зразок (I41136 / C-F15182)на 48% пов’язаний з населенням вільбарської культури Польщі (готи), 26,6% –Ізнік_Візант (захід Анатолії), 24,3% – Болгарія залізного віку (фракійці).

Зразок I41135 – C-V182 (C1a2a), mtDna H. Akva Kalide (Burgas), 200-500 CE.

За аутосомним аналізом цей чоловік (I41135 / C1a2a) на 86 % – Болгарія залізного віку (фракійці), на 10% – Калехуюк (Центральна Анатолія), 4% – Вільбарк (Польща готського періоду).

C–V182 – ймовірні нащадки трипільців, адже C–V182 знайшли в печері Вертеба в Україні (vert103, C-V3918<C-V182) та серед енеолітичних зразків з Румунії. Попередня гаплогрупа C-V86. На гілці C-V182 присутні українці, поляки, італійці, іспанці, але лише поодинокі випадки.

Гаплогрупа C1a2 (C-V20) була серед палеолітичних людей Європи, 30 тис. років тому в Чехії, 35 тис. в Бельгії, 32-28 тис. років тому в РФ (Сунгір), пізніше в анатолійського мисливця 13000 років тому, а 7000 років тому була присутня в європейській культурі лінійної кераміки.

Ці два фракійця серед готів C-V20>C-V86>C-V182 – нащадки кроманьонців Європи з оріньякської культури.

Гото–слов’яни

Зразок I41193 –– R-YP593 / R-M458 (R1a1a1b1a1a1c1h~), мтДнк I5a2. Akva Kalide (Burgas), 200-500 роки. Гілка R-YP593 найбільше поширена серед українців, поляків та білорусів. В Німеччині в Саксонії Ангальт цей слов’янський гаплотип у зразках в 11 ст. і в 13 ст. (SDN019 Steuden, KRA009 Wüstung Krakau, Parker 2020). Елітний воїн з Луцького замку 13 ст. (VK541), ймовірно, князь Ізяслав Інгварович мав гаплогрупу R-YP593.

У вільбарській культурі Польщі (Czarnowko PCA0457) також виявили чоловіка з гаплогрупою R1a1a1b1a1a1c1 датованого 2-3 ст. Це був ранній венед (слов’янин) серед готів у Польщі (Stolarek 2023).

Материнську лінію I5a2 (зр.I20407) знайшли серед візіготів в Іспанії (Girona, 6 ст). Сьогодні поодинокі нащадки I5a2 в Україні, Польщі, Чехії, Німеччині, Франції, Великій Британії, але саме в Іспанії аж 7 зразків (0,3%), в Мексиці 11 (0,5%). В Італію мтДНК I5a2 мабуть також потрапили з готами.

Дивує, чому цей зразок за аутосомами не порівнювали саме зі слов’янами, ранні зразки яких вже є у відкритому доступі. За його аутосомними графіком виглядає, що серед його різних предків були ранні сармати – 33%, Ізнік Візантійський (захід Анатолії римського періоду) – 63%, а готи з Вільбарка лише 4%. А слов’яни де? Якщо б цей “гот” прийшов з України (черняхівської культури), де саме й проживали на початку нашої ери предки слов’ян, то він неодмінно мав би слов’яноподібну аутосомну картину. Навіть серед ранніх венедів у Польщі мали б знайти збіги. Звісно, внесок від сарматів міг би з’явитись, але ось цей анатолійський Iznik 63% викликає запитання.

Схоже, що на графіку помилка, адже в самій роботі пишуть, що Носій R1a найкраще змоделювати як Черняхів (41%) + Ірак_Шанідар (33%) + Болгарія_EIA –- залізний вік (26%). Ось це внесок Ірак_Шанідар/неоліт Загросу (33%) напевно дорівнює внеску “сармати” –– 33%. Крім того, пишуть, що серед тих готів ~18% Balto-Slavic (R1a branches).

Зразок I40571 – I-P78 (I2a1b1a2a1), мтДнк T2b4+152. Akva Kalide (Burgas), 200-500 роки. Одна з гілок I2a (M223), яка супроводжувала міграції слов’ян в аварський період –- зразки з Австрії в Медлінгу (MGS292, 260, 317, 269, 266), та Чокоргассе (CSK030). Але ця стаття дає можливість припустити, що носії I-P78 проникнули на Балкани (в Болгарію) разом з готами. Ймовірно, що міграція I-P78 в цьому напрямку відбулась ще у скіфський період (Мала Скіфія в Добруджі, 3 ст.до н.е. Серед археозразків один скіфоїд з Молдови scy301 мав гаплогрупу I-P78. З другого боку, зразки – I-P78 були в Болгарії ще в бронзову добу, але їм не провели належного археологічного та радіовуглецевого датування (Bul6,Mathieson 2018), (I19452 Lazaridis 2022). У проміжку між 2035 та 1900 роками до н.е. зразок – I-P78 з’являється на Егейському узбережжі Туреччини –- Yassıtepe, Izmir (I5737 Lazaridis 2022). Однак вторгнення з Балкан народів моря датують 1300 роками, а 1900 роки –- це мікенський (грецький) та передхетський період історії західного узбережжя Анатолії. В Україні еволюція гілки I-P78 могла сходити ще до часів трипільців –- зразок VERT028 (I-CTS616 / I-Y3670, yfull).

I-P78 поширена в Україні (20 чол./0,5%), Польщі (19 чол./0,3%), Чехії (14 чол./0,6%), Литві (9 чол./0,5%), Білорусі (7 чол./0,4%), Болгарії (3 чол./0,3%),Румунії (4 чол./0,4%),Угорщині (11 чол./0,6%), Австрії (11 чол./0,1%), Італії (26 чол./0,4%), Хорватії (1 чол./0,2%) та інші на рівні 0,1-0,2%.

МтДнк T2b4+152 поширена в Північно-Західній Європі 0,3-1%, в Україні 2 носія (0,1%), в Польщі 4 (0,1%), в Чехії 4 (0,3%), в Туреччині лише один зразок. Нащадки неолітичних землеробів, які просувалися з Анатолії через Балкани в Європу.

Але що ми бачимо на аутосомній діаграмі? Зразок I40571 – I-P78 (I2a1b1a2a1) на 86% Iznik_Byzantine (захід Туреччини) і на 14% ранній сармат? На мою думку, ця діаграма мала виглядати зовсім інакше. Для порівняння треба було включити скіфа з Молдови та відомі слов’яноподібні зразки аварського періоду.

Зразок I40932 – I-FGC67849 (I2a1b1a1b1a1a~), мтДнк T2b4. Aul Kan Omurtag (Bulgaria), 300-500 роки.

I-FGC67849 в сарматський період 100-500 роки на півдні Угорщини (CGG021899 mccoll2024).

Цікаво, що ще раніше, в 1-2 ст. н.е. I-FGC67849 з’являється в Нідерландах (CGG107768, McColl 2024).

Гаплогрупа I-FGC67849 має мало нащадків на FamilyTreeDna: 4 у Франції, 2 в Чехії, 1 в Австрії, 1 в Чорногорії.

За аутосомним графіком цей зразок I40932 на 65% має внесок з Вільбарської (готської) культури Польщі, 30% Iznik_Byzantine, 5% Iraq_Shanidar.

Інші (з гаплогрупою J1a та J2a)

Зразок I40570 – арабська гаплогрупа J–Z1884 (J1a2a1a2d2b2b2~), мтДнк I5b1. Akva Kalide (Burgas), 200-500 роки. Поодинокі зразки в Італії, Україні, Польщі та Албанії.

Дивно, але на аутосомному графіку Зразок I40570 (J–Z1884) – 100% черняхівська культура України (?).

Зразок I41137 – J-Z6274(J2a1a1a2b2a2b2b2~), мтДНК H. Akva Kalide (Burgas), 200-500 роки.

Предкові лінії для J-Z6274 потрапили в Європу ще в неоліті (<J-S11842 < J-FGC21348, зразок R19 з Італії 5000 років до н.е.). Гаплогрупа поширена в Греції, але поодинокі сучасні зразки присутні в Болгарії, Албанії, Польщі, Чехії, Італії. Якісь нащадки європейських фермерів енеоліту.

На аутосомному рівні 63 % внесок з черняхівської культури України готського періоду, 37% Ізнік_Візантія. З черняхівської культури могла бути його мати з гаплогрупою H7, aле якісь предки цього чоловіка були споріднені з населенням Ізніка.

Ізнік – стародавнє місто Нікея (Анкор, Гелікор, Антигонія) засноване в 4 ст. до н.е. (на заході сучасної Туреччини). В різні часи місто було під владою мізійців (фракійців), античних македонців, зокрема правителя Фракції та царя Македонії Лісімаха (323-285 р. до н.е.), пізніше під владою Римської імперії.

Зразок I41194 – J-Z8096 (J2a1a1a2b2a1a1a~), мтДнк L1b1a. Akva Kalide (Burgas), 200-500 роки.

За аутосомами I41194 на 68 % – черняхівська культура, 32% – Kalehoyuk (Центральна Анатолія). Гаплогрупа J-Z8096 поширена не тільки в Туреччині, але й у Європі, зокрема й в Україні.

Материнська лінія L1b1a – африканська. Але жінки з цією лінією настільки довго прожили в Європі (щонайменше 200 років, до приходу готів в Болгарію), що аутосомний аналіз африканських генів чомусь не знайшов, окрім мтДнк, яке передається по материнській лінії майже без змін впродовж тисячоліть. Міграція з Африки в європейську частину Римської імперії (зокрема в Італію) зафіксована на межі нашої ери. Дехто з цих мігрантів потрапив аж на терени сучасної Болгарії. Проте, ще в далеку бронзову добу L1b1a вже проникали в Іспанію (культура Bell Beaker, зр. I4245, Olalde 2018), в залізну добу на Сіцилію періоду панування фінікійців (I24673 з Ringbauer et al. 2025). Інформація про викопні зразки з FamilyFreeDna. Тому, ніхто точно не знає, коли L1b1a занесло в Болгарію? До речі, поодинокі нащадки присутні у всій Європі, зокрема й в Україні (2), Польщі (4), Італії (4), у Франції (9), Німеччина (7), В.Британія, Англія (6), Ірландія (5)…

Зразок I41195 – J-PF5456 (J2a1a1b2a1b1b3a~), мтДнк N1b1a. Akva Kalide (Burgas), 200-500 роки.

Цікаво, що саме в цей період J-PF5456 знайшли в Італії (Рим), куди мігрували готи (зразок R136, Antonio 2019). В Угорщині в аварський період (KPMper14, Maróti 2022).

В Україні 21 особа (0.5% з 4289) має гаплогрупу J-PF5456, в Польщі 27 (0.4%), в Болгарії 8 (0.9%), в Італії 26 (0,4%) в Туреччині 16 (0.6%).

За аутосомами 21% – Вільбарк (готи, Польща), 72% – Калехуюк (Центральна Анатолія), 7% – Болгарія залізний вік.

МтДнк N1b1a – гаплогрупа анатолійська фермерів, які прийшли в Європу. До речі, в Україні серед скіфів з Черкаської обл. (Старосілля) зразок scy010 мав гаплогрупу N1b1a. В Україні та Польщі N1b1a лише по 0.3% (7 і 15 чол.), в Туреччині 1,6% (23 чол.), в Італії 0,9% (33 чол.). В різних країнах Європи від 0,1 до 0.9%.

Зразок I41235 – J-FGC9918 (J2a1a4b), H20a1a. Aul Kan Omurtag (Northeastern Bulgaria, Han Krum Village), 300-500 роки. J-FGC9918 – арабська лінія.

мтДнк H20a1a – анатолійська лінія бронзової доби. Поодинокі сучасні нащадки в Туреччині, Іспанії, Греції, Німеччині.

Автор Галина Водяк

Основні джерела:

«Gothic Identity as Cultural Practice: Paleogenomic Evidence for Multi – Ethnic Assemblages Under Gothic Material Culture in Late Antique Bulgaria (4th – 6th centuries CE)». Svetoslav Stamov, Todor Chobanov, Tianyi Wang (Biorxiv.org. – 2026).
Family Tree DNA.

Список джерел:

[1] Stolarek, I., Zenczak, M., Handschuh, L. et al. Genetic history of East-Central Europe in the first millennium CE. Genome Biol 24, 173 (2023). URL: https://link.springer.com/article/10.1186/s13059-023-03013-9

[2] Stamov S., Chobanov T., Wang T. Gothic Identity as Cultural Practice: Paleogenomic Evidence for Multi – Ethnic Assemblages Under Gothic Material Culture in Late Antique Bulgaria (4th – 6th centuries CE)». BioRxiv. 2026. URL: https://www.biorxiv.org/content/10.64898/2026.03.03.709317v1.full

[3] Harney É., Patterson N., Reich D., Wakeley J. Assessing the performance of qpAdm: a statistical tool for studying population admixture. Genetics. 2021 Apr 15;217(4):iyaa045. doi: 10.1093/genetics/iyaa045. PMID: 33772284; PMCID: PMC8049561. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC8049561/#:~:text=Abstract,for%20the%20use%20of%20qpAdm.

[4] Golubiński M., Baca M., Popović D. Cosmopolitanism in the depths of Barbaricum evidenced by archaeogenomic data from the Late Iron Age Goth community of the Masłomęcz group. Springer Nature Link. 2026. Т. 27, вип. 50. URL: https://link.springer.com/article/10.1186/s13059-026-03969-4

[5] North Pontic crossroads: Mobility in Ukraine from the Bronze Age to the early modern period [Електронний ресурс] / [L. Saag, O. Utevska, S. Zadnikov та ін.] // ScienceAdvantes. – 2025. – Режим доступу до ресурсу: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.adr0695