Іраномовність Турану в світлі генетичних досліджень. Таджики, ягноби туркмени та киргизи

11.02.202213.05.2022 Галина Водяк

Народи Турану періоду залізного віку були індоіранськими, а не тюрко-монгольськими. Туркмени, таджики та ягноби демонструють чудовий приклад генетичної спадкоємності з часів залізної доби. Відсутність східноазійських компонентів в популяціях цих народів до нашої ери свідчить про недавній зсув мови та культури, можливо, через мовну заміну, здебільшого зумовлену домінуванням еліти.

Нещодавно вийшла стаття генетиків «Генетична спадкоємність носіїв індоіранської мови з часів залізного віку на півдні Центральної Азії» (Vignon 2022 р.) про індоіранські мови, походження туркменів, таджиків, ягнобців – нащадків согдійців в Таджикистані, мова яких належить до близьких родичів осетинської. Матеріали цього дослідження слугуватимуть основою для цієї публікації[1].

«Сьогодні складна демографічна історія Центральної Азії призводить до сукупного генетичного різноманіття, при цьому сучасні популяції Центральної Азії поділяються на дві культурно відмінні групи: перша група, що складається з тюркського та монголомовного населення (пізніше називаються тюрко-монгольським населенням, в т.ч. киргизи, казахи…), які є напівкочовими скотарями і виявляють генетичну спорідненість із популяціями Східної Азії та Сибіру; і друга група, утворена таджиками та ягнобами, які живуть на півдні Центральної Азії, розмовляють індоіранськими мовами, займаються землеробством, ведуть осілий спосіб життя та генетично більше схожі на сучасне населення Західної Євразії та іранців. Крім того, відомо, що ягноби були ізольовані протягом тривалого часу без жодних ознак недавньої домішки. Сучасні дослідження ДНК припускають, що індоіранська група була присутня в Центральній Азії до тюрко-монгольської групи, можливо, ще в часи неоліту; тюрко-монгольська група виникла пізніше внаслідок змішування між групою, пов’язаною з місцевими індоіранцями, і південносибірською або монгольською групою з високим східно-азійським походженням (близько 60%). Туркмени, однак, генетично виділяються з тюрко-монгольської групи, будучи проміжними з індоіранською групою, що свідчить про недавній зсув мови та культури, можливо, через мовну заміну, здебільшого зумовлену домінуванням еліти».

Туран – умовна назва східноіранських територій Центральної Азії, географічним осердям якої можна вважати міжріччя Окса (Амудар’ї) та Яксарта (Сирдар’ї), яке ще називають ТранОКСіана. Сьогодні це території Таджикістану, Узбекистану, Киргистану, Півдня Казахстану, північ Афганістану та Пакистану. У VI-IV ст. до н.е. на цій території процвітала Согдіана в складі перської імперії Ахеменідів. Десь за Согдіаною жили саки, яких асоціюють зі скіфським горизонтом археологічних культур. Місто Согд був 11- ю сатрапією перських царів, аж до того часу, коли у 329 році до н.е. Олександр Македонський підкорив Согдіану та об’єднав її з розміщеною південніше Бактрією. У VII столітті до н. е. в Бактріані проповідував пророк Заратустра (гр..Зороастр, перс. Зартошт), з яким асоціюють появу першої офіційної релігії Стародавньої Персії, віра в єдиного бога-творця Ахура-Мазда – господаря мудрості. Основна концепція цієї релігії – поклоніння мудрості. Греко-Бактрійське царство проіснувало з 250 р. до н.е. до 125 р. до н.е., поки зі сходу не прийшли нові завойовники – юечжі (іраномовні тохари). З I ст. Согдіана в складі Кушанського царства під егідою юечжі, яке простягалось аж до Індії.

В контексті даної теми варто згадати, що таджиків заведено вважати нащадками населення історичної Бактрії, а ягнобів – Согдіани.

У випадку з туркменами ми спостерігаємо ті рідкі випадки, коли населення змінює мову без істотних зрушень у їхньому генетичному походженні. Подібну тенденцію ми можемо спостерігати з часів Сасанідів (3 ст. н. е.) з експансією перської мови з півдня Ірану на північ та на схід з витісненням північно-західних іранських діалектів, або в середньовіччі – угорської мови в Панонії. Мову часто приносять на багнетах, хоч і не раз завойовник вбачає у цьому свою особисту цивілізаторську місію.

Кількість східноазійського (хунну) походження майже відсутня у всіх трьох групах, за винятком незначного компонента з Байкалу, або з гір Алтаю датованого приблизно 10 ст. у таджиків, що пов’язують з появою тюрко-монголів в Центральній Азії.

Генетики також не виявили потоку генів з Ірану, попри культурну експансію персів, яка призвела до переходу від східноіранської до західноіранської мови у таджиків. Ягноби ж зберегли свою східноіранську мову. Вони є ізольованим етномовним населенням у долині річки Ягноб. Таджики з ягнобами генетично розійшлись близько 1000 років тому.

Щонайменше 90% предків нинішнього індоіранського походження моделюється, як успадковане від осіб залізного віку з південної Центральної Азії, які мають спорідненість з населенням Бактрії та Маргіани (BMAC). Бактрійсько-маргіанський археологічний комплекс або цивілізація Оксус датують бронзовим віком Туркменістану, Узбекистану, Пн.Афганістану 2300-1700 років до н.е.

Популяції Бактрія і Маргіана тісно пов’язані зі стародавніми землеробськими популяціями південного Ірану та анатолійськими фермерами з часів неоліту.

Особини з Андроновської археологічної культури є найімовірнішими представниками тої степової популяції, яка змішалася з населенням Бактрії і Маргіани (BMAC) в 3-2 тисячоліттях до н. е., щоб утворити групу південної Центральної Азії залізного віку. Вони представляють профіль споріднений із західним степом, а НЕ центральним східноазійським степом (Карасук).

Андронівська культура – культурно-археологічна спільність епохи пізньої бронзи (17-12 ст. до н.е.) Західного Сибіру, Південний Урал, Казахстан, Західна частина Центральної Азії, яка частково походить від європейської культури шнурової кераміки з генетичним компонентом від європейських агрономів неоліту та її східної наступниці сінташтинської. В складі Андронівської спільноти такі археологічні культури: Петровська (Пн.Казахстан, 1600-1500 р. до н.е.), Алакуль (р.Сирдар’я, Амудар’я, 1600-1100 р. до н.е.), Федорово (Пд.Сибір 1500-1300 р. до н.е.).

У сучасних індоіранців (таджиків та ягнобів) генетичний компонент:

По ~30% з іранського неоліту та анатолійсько-європейського неолітичного компонента.
Деякі особи демонструють додаткове степове походження з часів бронзового віку (східноєвропейські мисливці-збирачі (EEHG) + західноскандинавські мисливці-збирачі (WSHG) – 13 % для ягнобів, 10 % для таджиків.
Компонент Байкальського мисливця-збирача BHG – 7% в сучасних ягнобів, 14% – в таджиків.
Східноазійське походження (популяції Хань) – 4% та південноазійське (Індія) 8% лише у таджиків, та обидва ВІДСУТНІ в Ягнобі.

Отже, індоіранці представляють сильну генетичну спадкоємність у регіоні з часів залізного віку з анекдотичними домішками від особин, які пов’язані зі східним компонентом Байкалу (BHG), а для таджиків – із популяціями, пов’язаними з південноазійськими предками, можливо, після залізного віку.

Туркмени генетично близькі до таджиків.

Моделювання qpAdm для туркменів передбачає 6% азіатів Золотої Орди та 94% таджиків (TAB) (TJY, XiongNu, GoldenHordeAsian). Для цієї азійської події домішки ми оцінили дату 687 ± 100 років тому (23,7 ± покоління). Тобто, лише в 12 -15 ст. серед тих, кого ми сьогодні називаємо туркменами, з’явилась незначна домішка предків зі Східної Азії (6%), яку заведено пов’язувати з носіями тюркських мов. Отже, у випадку з туркменами, можна говорити про мовну заміну, здебільшого зумовлену домінуванням еліти, а не зміною населення.

Інші тюркомовні популяції, такі як киргизи та казахи, демонструють генетичний профіль з домінаннтними компонентами з Південного Сибіру та Монголії, появу яких датують X-XIV ст.

Ягноби споріднені із західностеповими популяціями, зокрема зі скіфами з України за різними оцінками від 3% до 17%. Вони також не зазнавали потоку східноазійських генів до нашої ери. Подія незначної домішки у ягнобів від східних хунну (XiongNu) датується ~ 1019 ± 447 років тому, тобто від 5 до 15 ст.

Таджики, на відміну від туркменів та ягнобів, показують незначний зв’язок із популяціями, пов’язаними з південноазійськими предками, можливо, після залізного віку.

Проте, в середині індоіранської групи з’являється підструктура, де ягноби (TJY) прилягають близько до західного скупчення, тоді як популяція таджиків (TJA, TJE, TAB) простягається до байкальського скупчення, що вказує на деякі додаткових східноазійських чи байкальських мисливців. Тобто, серед таджиків виявили певну генетичну близькість з мисливцем-збирачем Байкалу (BHG).

Стародавнє та сучасне індоіранське населення з Центральної Азії разом утворюють лінію між іранськими неолітичними землеробами та середньо-степовим бронзовим віком з явним зсувом у походження в бік степу між бронзовим і залізним віком, і менший зсув у бік східноазійського походження між залізним віком і сучасністю. Цей зсув більш виражений для таджиків, ніж для ягнобів.

“Щоб дослідити походження сучасних індоіранців у стосунках з їхніми тюрко-монгольськими сусідами, ми спільно проаналізували дані всього геному в 16 сучасних популяціях (один ягнобі та чотири таджицькі популяції, 11 з окремих тюрко-монгольських етнічних груп із Центральної Азії, тобто в Узбекистані, Киргизстані, Таджикистані та із Західної Монголії та Південного Сибіру), а також 1501 сучасний геном з Євразії та Африки та 3109 стародавніх опублікованих геномів з усієї Євразії родів стародавнє та сучасне індоіранське населення з Центральної Азії разом утворюють лінію між іранськими неолітичними землеробами та середньо- степовим бронзовим віком з явним зсувом у походження в бік степу між бронзовим віком і залізний вік, який спостерігався, і менший зсув у бік східноазійського походження між залізним віком і сучасністю. Цей зсув більш виражений для таджиків, ніж для ягнобів.

Зразки залізного віку ( особини Turkmenistan_IA та Ksirov_Kushan ) розташовані близько до сучасних індоіранських популяцій.

Ми засвідчили, що степові популяції, змішані з BMAC, не мають східноазійського чи байкальського компонента

Сучасні індоіранські популяції з Центральної Азії демонструють сильну генетичну спадкоємність зі зразками залізного віку з Туркменістану та Таджикистану. Ми моделюємо ягнобів як суміш 93% особин залізного віку з Туркменістану та 7% з Байкалу. Для таджиків ми спостерігаємо більш високе байкальське походження та додаткову подію домішки з населенням Південної Азії. Таким чином, наші результати свідчать про те, що на додаток до складної історії, Центральна Азія демонструє чудову генетичну безперервність із залізного віку, лише з обмеженим потоком генів”.

Результати досліджень свідчать про те, що туркмени не так давно були індоіранським населенням, яке нещодавно змінило мову та культуру без істотних генетичних змін населення.

“Turkmenistan залізного віку ( IA ) позбавлений східноазійського походження, яке спостерігалося в кількох центральностепових групах ще в бронзовому віці.

Відсутність спорідненості Turkmenistan залізного віку (IA) з походженням зі Східної Азії, показано D-stat. Лише популяції з сильним східноазійським або BHG (Байкал) походженням мають значущу D-статистику.

Нарешті, ми перевірили різні степові популяції, які змішувалися з Бактрія і Маргіяна (BMAC) для моделювання Turkmenistan_IA з qpAdm . Спочатку ми склали набір із Полтавки, Срубної ( Західний_Степ ) та 4 особин з Росії, позначених як Андроново (Центральний_Степ), щоб оцінити спорідненість з Європою та Західним степом, попередньо виділену за допомогою D-статистики та f3-статистики. Ми отримали лише одну модель з 2 джерелами, які ми не могли виключити, і вона передбачає домішку 43% Бактрія і Маргіана BMAC і 57% Andronovo ( p-value = 0,31), що свідчить про те, що особини Андронова є найкращим показником степової популяції, яка змішалася з Бактрія і Маргіана (BMAC), щоб утворити групу південної Центральної Азії залізного віку. Під час тестування найкращої моделі між Андроновим і Карасуком (Центральний степ із східноазійським компонентом) для оцінки спорідненості з Азією ми створили єдину відповідну модель, яка передбачає Андроново (p-значення = 0,51) із приблизно такими ж пропорціями. Подальші тести досліджували найкращу модель між Андроново та Синташтою, двома генетично близькими популяціями, і єдиним значущим результатом був результат з Андроново та BMAC ( p-значення = 0,498) у тих самих пропорціях. Зрештою, ми протестували найкращу модель між особинами, позначеними як Андроново, та двома популяціями, що належать до Андроново-комплексу: Федорово та Алакуль. Знову ж таки, єдиною дійсною моделлю була модель з Andronovo та Бактрія і Маргіана (BMAC). Загалом можна сказати, що населення залізного віку з південної Центральної Азії з’являється з домішки BMAC (Бактрія і Маргіана) з населенням доби бронзи, близьким до андроновців, що представляє профіль із спорідненістю із ЗАХІДНИМ степом, а НЕ з центральним степом із спорідненістю зі Східною Азією (як Карасук)”.

Туркмени

Попри те, що туркмени говорять тюрко-монгольською мовою та мають ті самі культурні обряди, що й інші тюрко-монгольські етнічні групи, вони генетично ближчі до індоіранського населення, ніж до тюрко-монголів.

Справді, туркмени (TUR) потрапляють до кластеру таджиків, а не до тюрко-монгольської лінії в PCA, а в аналізі ADMIXTURE усі тюрко-монгольські популяції з Центральної Азії, КРІМ туркменів, показують вірогідний компонент Байкалу та східноазійського походження (рожевий компонент, максимально виражений у популяції хань). Туркмени, зі свого боку, демонструють зовсім іншу картину, з кількістю байкальського компонента (середнє значення: 22%) ближче до частки в таджиків (середнє значення: 15%) і майже без східноазійського компонента. Вони не показують так багато пов’язаних з Південною Азією походження, як таджики, що свідчить про те, що змішування з населенням Південної Азії відбулося або тривало після того, як туркмени відокремилися від решти індоіранської групи.

Туркмени більше схожі на індоіранське населення, ніж на будь-яке тюрко-монгольське населення за кількістю спільного сибірського/східноазійського походження.

Спорідненість туркменів із таджиками, а не з тюрко-монгольськими групами, показана статистикою f3.

Нарешті, ми змоделювали туркменів як суміш базального походження Центральної Азії (представленого ягнобами) та східноазійського походження (Для цієї події домішки ми оцінили дату 687 ± 100 роки (23,7 ± покоління) з ДАТАМИ .

Ці результати свідчать про те, що туркмени не так давно були індоіранським населенням, яке нещодавно змінило мову та культуру без істотних генетичних змін населення.

«Справді, туркмени (TUR) потрапляють до кластера таджиків, а не до тюрко-монгольської лінії в PCA

Туркмени, зі свого боку, демонструють зовсім іншу картину, з кількістю байкальського компонента (середнє значення: 22%) ближче до частки в таджиків (середнє значення: 15%) і майже без східноазійського компонента. Вони не показують так багато пов’язаних з Південною Азією походження, як таджики, що свідчить про те, що змішування з населенням Південної Азії відбулося або тривало після того, як туркмени відокремилися від решти індоіранської групи.

Моделювання qpAdm для туркменів дає єдину не відкинуту модель ( p-значення = 0,048007), що передбачає 6% азійців Золотої Орди та 94% таджиків (TAB) (з TJY, XiongNu, GoldenHordeAsian, TAB, TurkmeniatingTrotable лівого населення як потенційне населення). 1 ). Для цієї події домішки ми оцінили дату 687 ± 100 BP (23,7 ± покоління) з ДАТАМИ .

Для ягнобів єдиною збереженою моделлю була модель з ~ 93–88% з Turkmenistan_IA (залізний вік) і ~ 7–12% з походження від XiongNu і близько 3% походження від Europe_EN (ранній неоліт), BMAC або Україна_Скіф.

Однією цікавою моделлю є 4-стороння модель із 17% українських скіфів, 60% Turkmenistan_IA , 14% BMAC і 8% XiongNu (азійські хуну), тобто ця модель показує близьку спорідненість ягнобів із західностеповими популяціями.

Для моделювання таджиків усі двосторонні моделі домішок були виключені, і ми отримали одну 3-сторонню модель домішки ( p-value = 0,49), що передбачає приблизно 17% походження від XiongNu, майже 75% походження від Turkmenistan_IA і близько 8% походження від «Особа південної Азії» ( Indian_GreatAndaman_100BP ), що представляє глибоке походження в Південній Азії.

Нарешті, ми використали, щоб оцінити кількість поколінь після подій домішки. Ми отримали 35 ± 15 поколінь для домішки між Turkmenistan_IA та XiongNu-подібними популяціями біля витоків ягнобів, тобто подія домішки, що датується ~ 1019 ± 447 років тому, враховуючи 29 років на покоління. Для таджиків (TJE, TAB, TJA) ми отримали дати від ~ 546 ± 138 років тому (18,8 ± 4,7 покоління) до ~ 907 ± 617 років тому (31,2 ± 21,3 покоління) для домішки Захід/Схід. Ми також отримали дату ~ 944 ± 300 років тому для домішки з населенням Південної Азії».

Таким чином, моделювання qpAdm показує, що щонайменше 90% предків нинішнього індоіранського походження моделюється як успадковане від осіб залізного віку з південної Центральної Азії, які мають спорідненість з BMAC (Бактрія і Маргіана). Отже, індоіранці представляють сильну генетичну спадкоємність у регіоні з часів залізного віку з анекдотичними домішками з особинами, пов’язаними з східними BHG (Байкал), а для таджиків – із популяціями, пов’язаними з південноазійськими предками, можливо, після залізного віку.

Киргизи

В рамках цієї публікації коротко згадаю про ще один тюркомовний народ Центральної Азії, киргизів, про яких цьогоріч йшла мова у статті групи генетиків «Подвійне походження північно-західно-китайських киргизів: домішка сибірських і середньовічних монгольських Y-хромосом бронзового віку»[2].

«Північно-західнокитайські киргизи (298 чол.), як правило, групуються з іншим киргизьким населенням і знаходяться в групі Західної Азії та Центральної Азії. По-друге, ми виявили, що північно-західно-китайські киргизи демонструють високу частку Y-лінії R1a1a1b2a2a-Z2125, що відноситься до сибірського бронзового віку, а за ним слідує Y-лінія C2b1a3a1-F3796, що споріднена з середньовічними монголами Niru’un, такими як Uissun казахи. У цих двох домінуючих лініях два унікальні недавні кластери були виявлені відповідно до МЕРЕЖЕВОГО аналізу, але вони мають майже однаковий вік TMRCA (приблизно 13–14 століття). Ця знахідка ще раз показує, що розширення Монгольської імперії напрочуд вплинули на генофонд Центральної Азії».
«Частоти східноазійських та європейських гаплогруп мтДНК спостерігалися на рівні 72,9% та 25,0% у таласських киргизьких (низинні киргизи) та 59,6% та 31,9% у киргизів Сари-таш (високогірні киргизи (високогір’я) відповідно). 8,9]. Серед них гаплогрупа D, специфічна для східної Азії, і гаплогрупа HV, характерна для Європи, мають найвищу частоту (25,5%) у киргизів [8]. Тому киргизи є змішаним населенням між Сходом і Заходом»
«У патрилінійному генофонді киргизів спостерігалися різні закономірності. Надзвичайно низька Y-різноманітність і наявність високочастотної (63-46% ) гаплогрупи Y-хромосоми R1a1-M17 (діагностичний індоіранський маркер)» – 90% (R1a1a1b2) R –Z93 (Z2125), 10% – R1a1a1b2-Z93. Схоже, що в киргизьких популяціях виникла низка ефектів засновника або сильних вузьких місць… Zerjal та ін..постулювали, що це може бути найочевиднішим чоловічим генетичним спадком експансії населення «курганної культури».
«Серед азійських ліній R1a1a1b2-Z93, R1a1a1b2a2-Z2125 досить поширений у Киргизстані (тюркомовні) та афганських пуштунах (іраномовні)>40%, і рідше в інших афганських етнічних групах та деяких популяціях Кавказу та Ірану (>10%)».
Гаплогрупа R1a1a1b2a2a-Z2125 була найпоширенішою лінією (39%) у північно-західнокитайських киргизів. Це було часто в кількох популяціях Центральної Азії. Найдавніший екземпляр (SVP27, Утьєвка VI, курган 7, могила 1 [2200–1900 рр. до н. е.]) цього роду походить із стоянки Потапівської культури ранньої бронзи (тісно спорідненої з Синташтинською культурою) з півдня р. Сок у Самарі. область, Росія. Згідно з опублікованими давніми даними ДНК, ми виявили, що в епоху середньої бронзи гаплогрупа R1a1a1b2a2a-Z2125 була в основному виявлена в популяції синташтинської культури з кладовища Кам’яний Амбар 5, Західний Сибір, у Федорівському типі андроновської культури або населення карасукської культури з Мінусінська.
Згодом, від пізньої бронзи до середньовіччя, цей родовід R1a1a1b2a2a-Z2125 спостерігався серед Монголії, Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану, Угорщини та Молдови, крім Росії та Казахстану. Примітно, що в районі Тянь-Шань у Киргизстані родовід спостерігався у скіфів-саків і гунів у 259-93 рр. до н.е. та 286-406 рр. н.е. відповідно. Отже, на основі просторового та часового розподілу гаплогрупи R1a1a1b2a2a-Z2125 деякі киргизи можуть мати сибірське походження.
«У північно-західнокитайських киргизах на гаплогрупу C2b1a3a1-F3796 припадає близько 23% досліджених Y-хромосом». Чотири батьківські лінії в гаплогрупі C2*-M217, в тому числі F3796, поширені в алтайськомовних популяціях, особливо в більшості монголомовних популяцій.
«Гаплогрупа C2b1a3a1-F3796 (датована 1296–1624 рр.) – центральний гаплотип в основному займають казахи з Центральної та Північної Азії (60%) і деякі монголомовні (30%) населення, такі як буряти, даури, калмики, халхи, ойрати та інші монголи. Цей рід має найбільшу різноманітність у монголів і найвищу частоту у казахів. Походження цієї лінії пов’язане з середньовічними монголами.
«Примітно, що гаплогрупа Q-M242 має центральноазійське та південносибірське походження і досягла високого рівня в популяції Північної Азії, наприклад у таштипських хакасах (14%), але в нашому наборі даних про північно-західно-китайських киргизів її не було видно».

На основі вищезгаданої моделі подвійного походження киргизька мова змінилася з північної гілки на західну гілку тюркської групи, яку можна легко зрозуміти. Як і сучасні хакаська і шорська, стародавня киргизька мова могла належати до північної гілки тюркської групи. Однак у період пізнього середньовіччя заміна давньої киргизької мови могла супроводжуватися західною гілкою тюркомовного населення, таким як плем’я уйсунів із казахів.

Ключовий градієнт сформувався в південно-західній Азії, починаючи з неоліту і продовжуючись у бронзовому віці, з більшою кількістю анатолійського походження, пов’язаного з фермерами на заході, і більшою кількістю іранських фермерів на сході. Цей напрямок поширювався на пустельні оазиси Центральної Азії і був першоджерелом предків у народів археологічного комплексу Бактрія Маргіана (BMAC) епохи бронзи.

Зрештою, дослідження в 2019 році Вагіш Нарасімхана та ін.. «Формування людських популяцій в Південній та Середній Азії» постулювали подібну структуру генофонду цього регіону»[3]:

«Використовуючи дані стародавніх людей з долини Сват на півночі Південної Азії, ми показуємо, що степові предки потім інтегрувалися далі на південь у першій половині другого тисячоліття до нашої ери, вносячи до 30% предків сучасних груп у Південній Азії. Степові предки в Південній Азії мають той самий профіль, що й у Східній Європі епохи бронзи, відстежуючи переміщення людей, які вплинули на обидва регіони та, ймовірно, поширювали унікальні риси, спільні між індоіранськими та балто-слов’янськими мовами.
Люди, відомі як Ямна в бронзовому столітті, також рухалися як на захід, так і на схід з осередку, розташованого на північ від Чорного моря. Загальні закономірності генетичних клонів відображають подібні та паралельні моделі в Південній Азії та Європі.
Після занепаду цивілізації долини Інду (IVC) це населення змішалося з північно-західними групами степового походження, щоб сформувати «Північні індійські предки» (ANI), а також змішалося з південно-східними групами, щоб утворити «Південні індійські предки» (ASI), прямі нащадки яких сьогодні живуть у племінних групах на півдні Індії. Суміші цих двох груп після IVC — ANI та ASI — керують основним градієнтом генетичної варіації в Південній Азії сьогодні».

Загалом, Центральна Азія демонструє разючу генетичну безперервність із залізного віку щодо походження таджиків, ягнобів, та туркмен, лише з обмеженим наступним потоком генів, з відсутністю східноазійських компонентів, щонайменше, до 5 ст. Дата азійської події домішки на рівні 6% для тюркомовних туркмен 687 ± 100 років тому (12-15 ст.). Очевидно, що в середньовіччі відбулась зміна мови основної частини предків туркмен з іранської на тюркську мову військової еліти (Золотої орди). Щодо кригизів виявлено спорідненість з середньовічними монголами та сучасними казахами по Y-хромосомі (появу спільних 25% компонентів датують X-XIV ст.), що також корелює з їхньою тюркомовністю. Але більше 50 % киргизів належить до гаплогрупи R1a (Z2125). На сьогодні, найдавнішого нащадка родоначальника лінії походження R1a-Z2125 (R1a1a1b2a2a – ID- I12294) виявлено в Таджикістані періоду Кушанського царства (250 р.до н.е – 50 р.н.е). Спільний предок (родоначальник) жив 2200 років до н.е. Ця лінія має джерела в Потапівській культурі Волго-Уральського регіону періоду бронзи R-Z94 (Mathieson 2015) та в Казахстані з Зевакінського могильника (R-Y20746(xYP4907), мтДНК І2, Zevakinskiy LBA, ID- I4267), пов’язана з індоіранськими міграціями на схід та південь Азії.

Отже, Туран або Трансоксіана в добу пізньої бронзи та залізного віку не мала шансів бути тюркомовною, оскільки в цей період не було міграцій з регіону ПРОТОтюрко-монголо-тунгуської батьківщини мовців. Це постулює генетика. До періоду середньовіччя там панували індоіранські мови.

Зреферувала Галина Водяк (Halyna Vodiak)

[1] Genetic continuity of Indo-Iranian speakers since the Iron Age in southern Central Asia [Електронний ресурс] / [P. Vignon, N. Marchi, J. Sarmiento та ін.] // Nature. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s41598-021-04144-4

[2] Dual origins of the Northwest Chinese Kyrgyz: the admixture of Bronze age Siberian and Medieval Niru’un Mongolian Y chromosomes [Електронний ресурс] / [S. Wen, P. Du, C. Sun та ін.] // Journal of Human Genetics. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s10038-021-00979-x.

[3] The formation of human populations in South and Central Asia [Електронний ресурс] / [V. NARASIMHAN, N. PATTERSON, P. MOORJANI та ін.] // Science. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.science.org/doi/10.1126/science.aat7487