Цікаві факти про площу Міцкевича у Львові 100 років тому і сьогодні
Територія сучасної площі Міцкевича у Львові до моменту побудови каналізаційного колектора у1880-их роках, в якому було сховано річку Полтву, нагадувала справжній острів посеред водойми. У період Речі Посполитої на цьому мисі розміщувались фортифікаційні споруди: Фарський та Зміїний бастіони, башти ремісників, частина Високого муру та земляного валу. У 1772 році у наслідок першого поділу Речі Посполитої Львів увійшов у склад Австрійської імперії та став центром Королівства Галичини та Лодомерії. Австрійська адміністрація вирішила знести архаїчні залишки середньовічних укріплень та впорядкувати сквери вздовж річки Полтви. У 1840 році між річкою та острівцем було перекинуто два мости. Впродовж 1880 – 1920 років річка Полтва поступово зникла з міських краєвидів, адже потрапила у полон таких благ цивілізації, як каналізація. З початку 19 ст. площу почали забудовувати. До 1862 року площа Міцкевича у Львові мала назву площа Фердинанда на честь імператора Австрії.
У 1862 р. цю ділянку міста перейменували на «плац Маріацкі» (plac Mariacki), або площа Марійська. Таку назву використовували щонайменше до 1904 року. На тому місці, де сьогодні знаходиться монументальний пам’ятник польському поету Адаму Міцкевичу, на острові між двома рукавами колишньої річки Полтви, у 1861 році за кошти графині Северини Бадені було встановлено мармурову статую Пречистої Діви Марії. Передувала цьому поява джерела у 1841 році та встановлення криниці з тесаного каменю, у центрі якого була розміщена велика ваза. Біля підніжжя статуї Богородиці був підпис скульптора: «Hautman, Muenchen 1859».
У 1899 році комісія Львівської міської ради прийняла резолюцію про перенесення статуї Пресвятої Діви на кілька десятків метрів в бік на вулицю Гетьманські Вали (сьогодні проспект Свободи), щоб звільнити місце для майбутнього пам’ятника Адаму Міцкевичу. Фігура Матінки Божої простояла на новому місці до 1950 року, аж до моменту, коли радянська адміністрація міста вирішила замінити її на фонтан з тритонами. У 1997 році повернули копію статуї Богородиці. Оригінал скульптури спочатку зберігали в каплиці Боїмів, а сьогодні – в церкві Андрія (раніше костел Бернардинів).
Cтатуя Пресвятої Діви Марії після перенесення на вулицю Гетьманські Вали (сьогодні проспект Свободи)
(Львівський скульптор Євген Дзиндра)
Будинок №8 Шпрехера до 1912 року і після
Будинок № 8 на пл. Міцкевича у Львові до перебудови в 1912 р.
Будинок №8 на площі Міцкевича у Львові після 1921 року
Будинок Шпрехера або «Будинок книги» — перший у місті 6-поверховий «хмарочос» на площі Міцкевича 8, висота якого сягає 24 м. Сьогодні поруч на руїнах будинку №9 планують звести будівлю, яка буде на 1 м вищою за свого австрійського сусіда. Старий будинок №8 (див.фото) було розібрано в 1912 році. У зв’язку з війною будівництво нової споруди відбулось лише в 1918 – 1921 роках. Станом на 1 грудня 2020 року був запланований аукціон з продажу «Будинку книги» зі стартовою ціною 445 млн грн. Проте торги не відбулись, оскільки документи на участь в аукціоні подав лише один потенційний покупець ПП «Західний Буг».
Площа Міцкевича буд № 9 та 10 з початку XX ст. до руйнації в 1991 році
Будинок № 9 та 10 на площі Міцкевича у Львові
А тепер коротко про долю двох будинків на площі Міцкевича, яких вже не існує.
Будинок №10 – «прибулець» з кінця 90-х. У 1991 році пожежа знищила будинок під цим номером, а також спричинила частковий обвал сусіднього №9. У 1967 році над фасадом будинку №10 було встановлено електричне табло з рухомою стрічкою новин, яке й спричинило загоряння. У 1996 році ділянку під будівництво споруди для Львівської філії «Укрсоцбанку» було продано за 25 000 дол.. Сучасний будинок збудований в 1998-2005 роках. Яка епоха, така й концепція. Спробую висловитись толерантно. – Ця споруда не вписується в архітектурний ансамбль площі. До речі, «Укрсоцбанк» в тих роках належав Валерію Хорошковському, з 2004 до 2007 – Віктору Пінчуку.
Ось ми й підійшли до кульмінаційного моменту сьогодення. Що ж нам набудують між тими двома будинками?
Будинок № 9 – споруджений у 1839 році за проєктом архітектора Вільгельма Шмідта. Будинок частково обвалився після пожежі в сусідній споруді. Тому у 1997 році його розібрали. У витязі з протоколу науково-методичної ради Держбуду України з питань охорони та реставрації пам’яток містобудування та архітектури від 31.03.1998 р. рекомендували Львівському міськвиконкому наступне:
- «виконати реставрацію будинку по пл.Міцкевича, 10 зі збереженням його історичної архітектури та пристосування до нових функцій».
- «зважаючи на неоднозначність висновку ряду львівських фахівців щодо забудови ділянки по площі Міцкевича 9, продовжити пошук архітектурного рішення відбудови будинку з урахуванням необхідності збереження історично сформованого масштабу містобудівного середовища».
Ми стали свідками того, що ці рекомендації залишились поза увагою. Сьогодні, згідно з новими містобудівними умовами та обмеженнями, гранична висота майбутньої новобудови становить 25 м. Мало того, що будинок буде вищим в порівнянні з сусіднім «хмарочосом», а ще й закриватиме вид на вежу-дзвіницю Латинського катедрального собору Успіння Пресвятої Діви Марії.
Проєкт для будинку № 9 розроблятиме польська архітектурна студія «Kuryłowicz & Associates». Ділянка належить Віталію Антонову, власнику заправок «Окко». На цій території планують збудувати готель з адміністративно-торговими приміщеннями та підземним паркінгом. Тому цікаво, хто здійснюватиме контроль за процесом консервації залишків історичного муру. Попередньо планувалась музеєфікація виявлених археологами залишків оборонної лінії Львова, а саме «Високого муру» та фрагментів середньовічної дороги. Ідея чудова, але передбачає додаткові витрати в будівництві. Сьогодні ще триває процес корекції попередніх ескізів, але незабаром ми побачимо фінальний проєкт будинку № 9 на площі Міцкевича у Львові.
Маю побоювання, що часи «Прекрасної епохи» в архітектурі міста Львова витіснять часи елітного хай-теку, якому характерний антиісторизм, прагматизм та гіперболізована монументальність підкреслена засиллям скла, пластику та металу. «Contra spem spero!».
Галина Водяк (Halyna Vodiak)