Походження трипільців. Міфи і реальність

От і міфам кінець.Генетика і археологія дають відповіді на складні питання про витоки трипільців.

Заведено вважати, що  походження трипільців  –   це не до кінця з’ясована проблема. Ігноруються результати генетичних аналізів. Наприклад, у 2011 році отримано висновки порівняльного аналізу філогенетичних витоків  трипільців по мітохондріальним маркерам. У 2017 році опубліковано результати досліджень Матієсона. Тут вже проаналізовано взірці древніх чоловічих Y-ДНК.

Було встановлено, що у трипільців переважають материнські генетичні лінії, характерні для всієї землеробської неолітичної ойкумени того часу, проте домінують гени автохтонного населення Карпатських гір. У моїй окремій публікації під назвою “ДНК- шлях в історію. Трипільці” ви знайдете деталі досліджень Нікітіна та Матієсона, а також всебічний опис гаплогруп представників Трипільської цивілізації. . Також рекомендую мою  статтю «Походження трипільців крізь призму ДНК». Крім детального аналізу ДНК трипільців з печери Вертеба в Більче-Золотому, ви тут знайдете інформацію по найновіших  дослідженнях генетичного складу кукутень-трипільців з Молдови.

В результаті аналізу всіх відомих на сьогодні фактів, можна описати генетичний портрет  трипільців.

Ранні трипільці належали до аборигенного населення території поширення цієї землеробської культури (гаплогрупа I2), частково змішані з близькосхідними вихідцями, особливо з представниками G2а, меншою мірою з E,  а також, можливо, зі степовиками (R1a1), які з часом осіли і також зайнялись сільським господарством.  Землеробство стало стрижнем цієї цивілізації, набагато раніше, ніж в інших куточках нашої планети. Далі про це більш детально.

Чи важливо для українця усвідомлення давності та самобутності своєї історії? Уявіть собі,  єгиптяни хизуються фараонами і пірамідами, хоча їх правителі належали до типової західноєвропейської (так званої кельтської) гаплогрупи R1b. Жителі Близького Сходу – шумерами, хоча сучасники теж до них не мають прямого відношення. Турки хизуються тим, що територія їхньої держави входить у перелік ймовірних ойкумен першовідкривачів землеробства.  Хоча сучасні турки – це зовсім не спадкоємці автохтонного населення, на статус яких можуть розраховувати представники  індоєвропейського народу курдів і різних грецьких племен. Оскільки, самі турки, там з’явились за часів Османської імперії. То ж, чи не варто нам пройнятись подібним почуттям до основи основ нашої історії – Трипільської цивілізації?

Думаю, ми можемо впевнено стверджувати, що українці – прямі нащадки трипільців. Правда, у процесі історичних драм ранні неолітичні землероби залишили у нашому генофонді лише п’яту частину (20-30%).  Крім того, ми безпосередні спадкоємці всіх індоєвропейських племен, які сформувались на території сучасної України і поширили свою мовну домінанту від Європи до Індії. Власне, трипільська цивілізація стала тим буфером,  де різнорідні племена землеробів, мисливців і скотарів зуміли об’єднатись в одне організоване і прогресивне суспільство. З генетичної точки зору, трипільці – це коктейль таких гаплогруп: виключно європейської I2,  близькосхідних  G, E, а також так званої арійської R1a.

Оскільки мова зайшла про генофонд, то я впевнена, що ранні трипільці належали до динарської гаплогрупи I2 (не зважаючи на те, що офіційно підтверджено лише представників G2 з печери Вертеба). Ця група найчастіше зустрічається у слов’янських країнах. Її максимальні частоти можемо спостерігати серед динарських слов’ян (словенців, хорватів, боснійців, сербів, чорногорців і македонців), а також у Болгарії, Румунії, Молдові, Західній Україні та Білорусії. До речі, гаплогрупа I2 – найдавніша у південно-східній Європі і єдина, яка саме тут зародилась (17 – 15 тисяч років тому).

P.S.  Дослідження 2022 року з печери Вертеба підтвердили наявність гаплогрупи I2 серед блакитнооких трипільців. Читайте за посиланням “Трипільці – запитання та відповіді”

Висока концентрація I2a1b – L621 на північному сході Румунії , Молдови та центральної України нагадує максимальне поширення культурно-історичної спільноти Кукутень-Трипілля ( 4800-3000 дон.е.), перш ніж її частково проковтнула індоєвропейська культура шнурової кераміки. Це може означати, що культура Кукутень–Трипілля була створена європейською групою мисливців-збирачів, які запозичили традиції землеробства після контакту (можливо, шляхом шлюбів) з Близькосхідними фермерами, які селилися на Балканах (найбільшою мірою – гаплогрупи G2A , та частково E1b1b).

На середньому етапі розвитку Трипілля можемо говорити про інтенсивні шлюбні контакти з сусідами – степовиками (R1a). Про це свідчать краніологічні аналізи черепів Лука-Устинська, Верем’є, Солончени, Вихватинського і інших могильників, а саме, про різну морфологічну будову. Тут вже зустрічається і середземноморський антропологічний тип черепів і протоєвропейський. Таку інформацію я зустріла в статті Сегеди Сергія “Антропологічні риси творців Трипільської культури”.[1]

 Хочу зауважити, що молдовани відстоюють свою ідентичність на підставі генетичних мап, які чітко показують переважання гаплогрупи І2 на їх території, з моменту виникнення трипільської культури. Чому для них це важливо? Тому, що у них немає мовної домінанти. Лінгвістично – вони румуни. Тому неодноразово звучать заяви про їх  приналежність до румунського етносу, а також про необхідність об’єднання двох держав.  Це схоже на те, як нам намагаються втлумачити, що оскільки значна частина українців “рускоязичниє”, то у розумінні східних сусідів – ми росіяни. Тема русифікації з їх сторони замовчується. А українську мову і державність нам, начебто, навмисно хтось вигадав, аби розділити «єдиний народ». Тому для державної самоідентифікації молдован залишається лише генетика, культура і економічна самореалізація. У них, на жаль, практично немає власної мови. А у нас, дякувати Богу, є.

Згодом, ви зрозумієте, чому я згадала румун і молдован. До речі, знову застереження для тих, хто вважає, що мова не  є державотворчим фактором. Уявімо, що молдовани не румуномовні. Чи не з’явилась би у когось з нас спокуса заявити, що Молдова – це українські землі?  Але є мова – є народ.  Немає мови – немає нації, немає надії на те, що цей народ проіснує в історії, і що його потім не будуть згадувати, як загадкових шумерів або трипільців, мова яких дотепер на рівні здогадок. Залишимо молдован.  Повернімось до основної теми.

Більшість істориків стверджують, що  землеробську культуру на територію Кукутень-Трипілля принесли близькосхідні народи.  Начебто так.  І дикорослі злаки походять звідти, і перші одомашнені тварини.  Звісно, ніхто не може заперечувати роль першовідкривачів. Але важко не погодитись з місією тих, хто успішно втілив ідеї винахідників у суспільному житті. А культура Кукутень-Трипілля якраз була тим полем, де реалізувались всі відомі на той час досягнення людства. Так, ми не винайшли писемності, але  будували великі міста тоді, коли іншим це навіть не снилося. А велике місто – це поділ праці, це спільна культура і традиції, це перша протодержава. Так, вона не мала одного з атрибутів держави у сучасному розумінні – апарату насильства, тобто влади. У цьому проявився її матріархат і у цьому була її загибель. Це була перша і остання цивілізація матріархату і початок нової ери за виживання – патріархат. Нас стало багато. Розпочались війни. Разом з війнами – нові винаходи, які стали як бідою, так і благом цивілізації.

Територія розселення трипільців отримує різні регіональні назви відповіднодо географічного розташування. Так у Молдавії і Румунії ця землеробська формація називається  Кукутень; на Галичині та Буковині – Мальована кераміка; на Поділлі – Трипільська культура. Загалом, все це – Трипільська цивілізація.

Періодизації Трипільської культури завжди викликала дискусії. Деякі  погляди, щодо її виникнення розходяться майже на тисячоліття.  Я схильна вести її початок від VI тисячоліття до н.е.  І всі найновіші дослідження це підтверджують.

Ось один з прикладів її періодизації викладений в колективній монографії провідних науковців  Інституту археології НАН України  “Етнічна історія давньої України.”[2]

• Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття)
• Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)
• Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя)
• Пізній: 3100—2500 до н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

Я вважаю, що ранні трипільці належали до аборигенного населення території поширення цієї землеробської культури (гаплогрупа I2), частково змішані з близькосхідними вихідцями (G, E,) і степовиками (R1a1), одна частина з яких з часом осіла і також зайнялась сільським господарством, а друга — з початку бронзової доби стала кочівниками. Звідки прийшли ці кочівники? Схоже, що саме на наших землях народився засновник цого субкладу. Варто зауважити, що знайдена в селі Василівка-на-Дніпрі Дніпропетровської області R1a – найдавніша у Європі і належить до періоду мезоліту 8825-8561 роки до н.е.[3] Переконана, що частина з них  асимілювалась з  трипільцями. Згодом  їхньою домівкою  стали степи від Балкан до Уралу і Центральної Азії.

Взаємопроникнення трипільської і арійської людності, дає підстави говорити, що саме з території України в Індію та Іран прийшли ті загадкові аріі, які оспівані в знаменитій Рігведі. Треба докази? Будь-ласка.

По-перше. Традиція трупоспалення. Власне через цю традицію ранні і середні етапи трипільської культури представлені лише поодинокими похованнями (Лука Устинська, Солончени ІІ, В, Незвіско, Ліпкани, Верем’є). Фрагментарні матеріали цих поховань свідчать про протоєвропеїдний тип померлих. Трупоспалення було характерним для корінного європейського населення, в тому числі для ранніх трипільців. Але зовсім не було притаманним для основної маси індоєвропейських племен (R1a – східноєвропейці або арійці та R1b –західноєвропейці або кельти). Представники гаплогрупи R1a могли запозичити традицію трупоспалення тільки у трипільців. До 3 ст. до н.е. всім племенам так званих аріїв чи кельтів були характерні курганні поховання. В основному – це скорчене на боці трупопокладення і посипання небіжчиків червоною вохрою. Це стосується поховань культури лінійно-стрічкової кераміки (територія Західної Волині, Галичини, Поділля 5500 – 4900 р. до н.е.). Подібні могильники були у племен Дніпро-Донецької культури (4500 –3000 р. до н.е.). Правда там покійники були покладені у випростаному стані на спині. Кельти теж ховали в курганах в дерев’яних гробах або ямах обкладених деревом. Трупоспалення у кельтів повністю витіснило трупопокладення вже аж на межі нашої ери.

Коли ж арійська культура шнурової кераміки поступово поглинула культуру раннього Кукутень-Трипілля, традиція трупоспалення перестала бути домінуючою.

Але, цікаво, що власне в цей період традиція спалювання мертвого тіла з’являється в Індії. Вона встановлюється в ведійський період, коли в Індію прийшли арії. А запозичили вони цю традицію в трипільців, для яких спалювання було як і для індійців традицією очищення. Крім мертвих, трипільці, навіть, спалювали свої покинуті поселення.

По-друге. Свастика. Її перейняли арійці також від трипільців.

Найбільш ранні свастикоподібні ромбово-меандрові орнаменти належать до доби палеоліту. Про це свідчать знахідки в Костенківській і Мізинській культурах (25-20 тис.років). В Мізині – це широкий браслет, на якому перехрещування меандрів нагадує мотив свастики. Проте свастика в Мізині ще не виступає окремим знаком.

Варто згадати дослідження  доктора іст. наук В.Отрощенка та кандидата іст. наук В.Корпусової  “Нотатки щодо давньої свастики на теренах України”. В статті зазначено, що свастику не варто розглядати, як питомо арійський знак. Вона була помічена ще в доарійській цивілізації Мохенджо-Даро, що датується II тис.до н.е.[4]

Крім того, найбільшого поширення зображення свастики набули серед    землеробського населення Переднього Сходу. Це стосується археологічних знахідок в м.Сузи (сьогодні це в Ірані), в одному з найдавніших міст світу. Знайдена кераміка тут датується V – IV тисячоліття до н.е. А сама чаша з чітким зображенням свастики  –  III тис. до н.е. [29, ст.36] Перевернуті свастики з’явились на наскельних малюнках в Вірменії  7000 – 5000 р.до н.е.

Cвастика також є підтвердженням взаємозв’язку близькосхідного населення з Кукутень-Трипільською спільнотою. Остаточно це підтвердилось наявністю гаплогруп E, G, серед населення України, особливо, західної її частини. Всередовищі карпатських русинів одна з найдавніших гілок – гаплогрупа E1b1b1(берберська) становить від 25% до 35% (в рамках проекту «Карпатські русини»). У Львові 7,7%. Загалом, по Україні від 4% до 6%. Але цей незначний близькосхідний слід в генетиці не дає підстав стверджувати, що трипільці в основній своїй масі були вихідцями з цих територій.

Для тої частини арійців (R1a), що жили на теренах поширення  Трипільської культури, характерні  найдавніші зображення свастик. Вони трапляються в комплексах неолітичної культури лінійно-стрічкової кераміки (VI тис. до н.е.).

Серед трипільських орнаментів найчастіше зустрічаються лінійні зображення,  спіралі, кола, овали з променями. Дуже поширені зображення змія,  символу часу у вигляді хреста або свастики, що означає вічний рух. Всі ці зображення передають дух попередніх епох своїм нащадкам.

В праці Отрощенко В.В. і Kopnyсової В.М. ”Свастика в знакових системах доби міді-бронзи в Україні” зазначено: “На теренах України системне поширення свастики фіксується від доби енеоліту в середовищі землеробського населення спільноти Кукутень-Трипілля. Знавець її М. Відейко любязно познайомив нас із зображенням свастики на стінці посудини з поселення Кудринці у Наддністрянщині, що датується періодом Трипілля В-І (середина V тис. до н.е.). Фрагмент зберігається в колекції Музею антропології та етнографії в м.Санкт-Петербург. У варіанті з округленими кутами свастика увійшла до знакової системи Трипілля, дослідженої Т.Ткачуком.” [22, ст.15]

“Цінним є зображення свастики на речах степової філіації Трипілля -Усатівської культури (початок ІІІ тис. до н.е.):великий знак на спині статуеткиз поселення Маяки на Дністрі та дві свастики на дні та стінці ритуальної чаші з центрального поховання 1 кургану ІІ-2 Другого Усатівського могильника на краю Одеси. Центральна свастика була засипана червоною фарбою, що підсилює наведену вище семантику цього знаку. Населення усатівської культури переселилося з лісостепу до степів Західного Надчорномор’я, де й було, ймовірно, індоєвропеїзоване місцевими праіндоаріями. Можливо, саме через усатівців свастика потрапляє до середовища скотарів Степу. На це вказує, зокрема, свастична композиція на дні ритуальної чаші з поховання ямної спільноти зі Східного Криму.”  [22, ст.15]

Є припущення, що шлях аріїв в Індію пролягав з України через Урал. Тому тут теж цікаві знахідки. Різні види свастики (3-променева, 4-променева,8-променева) присутні на керамічному орнаменті Андронівської археологічної культури (Південний Урал епохи бронзи), що належить індо-іранським племенам, предкам історичних аріїв.

По- Третє. Інь і Ян.

І знову про світовий маштаб Трипільської культури. Загадковий Їнь і Ян. Можна припустити, що цей ключовий сакральний символ в китайському даосизмі, немає ніякого відношення до трипільців, а трансформувався з керамічної культури Яншао в Китаї (V-II тисячоліття до н.е.). На фото перші три об”єкти –трипільські (теж V-III тис.до н.е), а останні два – китайські.
Але на трипільських взірцях він вже чітко сформований, а на китайських – лише натяки на цю мандалу.

Вважається, що символ Їнь і Ян був запозичений китайськими даосистами від індійських будистів в I-III столітті. (зауважте, в “столітті” – через кілька тисяч років після згаданих керамічних пам’яток). А будизм де виник? В Північно-Східній Індії в середовищі воїнів-кшатріїв (нащадки, яких є типовими представниками, так званої, “арійської” гаплогрупи).
Риторичне запитання. Звідки прийшли ті загадкові арійці в Індію?

Відомий фінський індолог, професор Гельсінського університету, Аско Парпола, який вивчав писемність долини Інду, в  інтерв’ю одному з журналів у 2016 році відмітив взаємозв’язок трипільців з наступними індоєвропейськими міграціями та утворенням етнолінгвістичного континууму. Деталі можна знайти в його книжці «Коріння індуїзму: ранні арійці та цивілізація Інду». Я вибрала найцікавіші цитати для нашої теми:

 «Прото-Індо-Аріяни покинули «арійську батьківщину» в понтійських степах на північ від Чорного моря близько 2300 р. до н.е. та просунулись далі на схід до азійських степів. В цей час інша частина протоіранських ораторів (носіїв індоєвропейських мов) залишились на південному сході Європи, поки не опанували верхову їзду близько 1500 р. до н.е. Майже одразу перші східно-іранці переселились на південь Центральної  Азії, де вони досягли успіху в «BMAC» (Бактрія-Маргіана археологічний комплекс 2400-1600 р. до н.е., територія сучасних Пн.Афганістану, Сх.Туркменістану, Пд.Узбекистану, Зх.Таджикистану, фермери-землероби. Вважається, що в цій місцевості, в районі поселення Яз-депе у II тис. до н.е. східно-іранські мови відокремились від західно-іранських). Від місцевих жителів вони перейняли традицію укріплених поселень…

Санскрит та інші індоарійські мови належать до індоєвропейської мовної родини. Протомова, з якої походять всі її гілки, може бути реконструйована шляхом порівняння подібностей та відмінностей між різними індоєвропейськими мовами. З вибудованої лексики цієї протомови ми знаємо, що її носії мали вагони та візки на колесах, що вперше у всьому світі засвідчено близько 3600 р. до н.е у Трипільській культурі сучасної України та Молдови. Завдяки кліматичним змінам ця найдосконаліша культура епохи міді (енеоліт) розійшлася близько 3400 років до н.е. у всіх напрямках. Люди пов’язані з Трипіллям, переїхали зі своїми колісними транспортними засобами в райони, де з’явилась індоєвропейська мова пізніше, більшість з них в Європі. Ораторів індоєвропейських мов можна простежити від Трипілля через ланцюжок генетично пов’язаних археологічних культур євразійських степів».[5]

---

Час перескочити зі складних і спірних питань в дослідженні трипільської цивілізації на цікаві факти з життя  трипільців.

Отже, згадуємо, що з VI тис. до н.е. на великій території від Трансільванії до Дніпра, від Волині і до Чорного моря різко почала рости кількість поселень, виникали міста, зростала кількість культових споруд, виробів мистецтва. Одним словом, зародилась одна з перших цивілізацій.

Трипільці жили як в невеликих поселеннях, так і в гігантських (за міркамитого часу) містах. Їх мегаполіси можна порівняти з античними містами-державами. Вони налічували до 10 000 мешканців. Для порівняння, в інших куточках землі в цей період поселення нараховували не більше 500 осіб.

Були в них як одноповерхові “мазанки” по 70-140 кв.м. з пічкою і вівтарем, так і двоповерхові будинки з розпланованими вулицями і великими площами.

Життя трипільців не торкалися війни, немає ніяких ознак  військових сутичок, крім незначних міжусобиць. Це було мирне і прогресивне землеробсько-ремісниче суспільство. Землеробство стало стрижнем цієї цивілізації, набагато раніше, ніж в інших куточках нашої планети.

Світ почав освоювати бронзу в кінці III тис. до н.е. В трипільців бронзові вироби датуються  V тис. до н.е.

Заведено вважати, що найдавніше зображення колеса на шумерських фресках півдня Месопотамії (3200р.до н.е.). Проте, ні. На трипільських керамічних фігурках зображення колеса датують 5000 р. до н.е. От і здогадуйтесь, хто вигадав колесо.

Вся трипільська кераміка визнана світовим феноменом. ЇЇ якість дивує. Тонка, гладка, вишукано розмальована білою, чорною, червоною, коричневою фарбами. Подібне захоплення викликає тільки антична кераміка II – III тис. дон.е.

Поклонялись трипільці Богині матері, а також бику (символу обробітку землі та багатства), змії (символу мудрості) і голубу (символу неба). Про це свідчать численні фігурки, які були присутні в кожній домівці. Не менш езотерично виглядають їхні орнаменти в вигляді сонця, спіралі, хреста, круга, хвиль,“всевидячого ока”, різних елементів свастики.

Якою мовою розмовляли трипільці? Методом порівняння і взаємовиключення різних індоєвропейських мов, отримали пласт лексики невідомого походження. Ось і вирішили, що цей пласт належить трипільцям. Зі всіх слов’янських мов трипільська традиція відкритого складу найбільше проявляється в українській мові. Її милозвучність теж є спадком трипільців. Та й слів визнаних трипільськими найбільше в нашій мові: батько, вирій, віл, голуб, горіх, жито,іскра, кермо, кінь, кобила, колиба, крісло, ліс, малина, меч, мідь, могила, олово, равлик, свинець, срібло, теля, тиква, хліб і інше.

Про найдавнішу писемність трипільців я не берусь нічого стверджувати. От коли розшифрують, що означають всі ці цятки, рисочки, ромбики, спіралі на їх орнаментах, от тоді почнемо пишатись трипільцями, як винахідниками писемності. А на разі – знак питання. Це піктограми, чи просто візерунки? Більшість сходиться на думці, що це було рисункове письмо культового призначення.

Якими були трипільці? Однозначно, працьовитими і життєрадісними. Інакше,чому така яскрава, світла і сонячна кольорова гама на їх кераміці. Свої житла вони прикрашали орнаментами, квітами. Життя трипільців нагадувало ідеальну казку про мир, добробут і радість на землі. Але всі казки рано чи пізно закінчуються. Що ж могло зруйнувати цю гармонію?

Я вже згадувала про арійську гаплогрупу R1a і кельтську R1b. Так ось. Представники цих двох гаплогруп часто пересікались в причорноморських степах у IV–III тис. до н.е. Таке враження, що ще від тоді ці дві групи назавжди поділили  зони впливу одних на захід, других на схід. Саме гаплогрупа R1b так звана – кельтська) поширила германську группу мов в Західній Європі, Великобританії та Скандинавії, частково змішуючись з коріними місцевими мовами (які представлені племенами гаплогрупи І2, пізніше I1). В свою чергу мова індоєвропейців гаплогрупи R1a1 злилась з мовою Трипільців  на території нашої країни.

Загалом, у мене склалась моя суб’єктивна думка, що саме протистояння між цими двома степовими макрогрупами (R1b і R1a) призвели до зникнення Трипільської цивілізації. Гадаю, що спочатку мирне співіснування землеробів з індоєвропейськими напівкочовими скотарями, згодом переросло в продуктові експропріації, тобто грабунок зі сторони степовиків. Тому не дивно, що коли Трипільська культура почала занепадати (3000 – 2500 р. до н.е.), то частина індоіранських племен з нашої території відправилась в Індію та Іран шукати нового щастя.  І вже тільки після цього до них приклеїлась назва арійці, а до частини перських земель назва Іран або, дослівно, Аріан. Одні відправились шукачами, а інші втікачами. Шукати кращої долі на південь відправились також прогресивні племена ахейців, які потім створили в Греції Мікенську цивілізацію.

Ще є версії   про зміну клімату та посуху, що спричинили занепад землеробської цивілізації, а також, найновіша, про епідемію чуми. Про це в окремій публікації «Чума? Найбанальніша версія загибелі Трипільської цивілізації».

Чому я відкидаю на ранніх етапах формування Трипільської цивілізації арійську гаплогрупу R1a і вплітаю її в цей цивілізаційний процес лише на середній стадії розвитку? Для цього треба написати  окрему статтю. Але, якщо коротко, то зазначу, що я проаналізувала профіль цієї гаплогрупи від самого зародження. Для них не властивий був осілий спосіб життя протягом тисячоліть. Звабити їх до землеробства міг  лише сформований ареал добробуту та достатку, який і створили ранні трипільці. А погляньте на карту поширення істинно європейської гаплогрупи I2. Це взірець осілості. Як і їхній давній гаплогрупний родич зі Скандинавських країн I1. Ці дві групи доля розділила ще вперіод  мезоліту, орієнтовно 12 000 років до н.е. Потепління клімату, яке відбулось в цей період, дало можливість заселити північні райони європейського континенту. При жодних обставинах представники динарської гаплогрупи I2 не мігрували зі своєї альма-матер (лат.”мати-годувальниця”). Вони були нащадками європейського кроманьйонця. Їх могла вигнати зі своєї землі тільки смерть.  Ну а щодо того, хто навчив їх землеробства, залишимось при традиційній думці. Так, це були близькосхідні народи, які саме тут знайшли ту землю і тих людей, з якими можна було будувати цивілізацію.

    Можливо, когось бентежить, що на карті найбільша концентрація гаплогрупи I2 позначена не натериторії Кукутень-Трипільської спільноти, а на Балканах? Але не забувайте про заселення Балкан слов’янами в період з VII до XIV ст.. Згадайте, звідки хорвати ведуть своє коріння. У VI – VII ст. вони прийшли на землі сучасної Хорватії зі Східної Галичини. В далекій історичній проекції ми можемо вважати населення Балканського півострова нашою діаспорою. І це стосується не лише хорватів. Найбільше мене здивувала генетична близькість по МтдДНК українців західних регіонів з македонськими греками. Але це вже зовсім інша тема. До чого я веду? Типова європейська гаплогрупа І2 в період неоліту була значно більше представлена на території Кукутень-Трипільської цивілізації, ніж сьогодні. В процесі історичних міграцій та війн відбувся відтік представників коріного східноєвропейського населення на Балкани, де ця гаплогрупа і зародилась 17000 років тому. А от щодо фракійців (племена, які населяли Балканський півострів і територію Західної України з II тисячоліття до н.е.), то вони якраз належать не до гаплогрупи I2. Найімовірніше, вони представники R1a – чубатих, рудоволосих, голубооких войовничих кочівників, закоханих у блиск і золото, яких  не особливо цікавило землеробство. Тому Страбон ділив їх на гетів і даків. Гети були хліборобами, очевидно, представниками корінного населення, або нащадками трипільців. А даки в основному займались скотарством, що було більш властиво для спадкоємців R1a. Винятком були лише  ті представники гаплогрупи, які осіли на території  від Дунаю до Дніпра.  Тому і поховальний обряд у них був змішаний, я б назвала його трипільсько-арійський. Тут ми бачимо одночасно  курганні поховання як і зі спалюванням тіла, так і з традицією тілопокладення.

Занепад трипільської цивілізації спричинив міграційний бум серед представників індоєвропейських гаплогруп , так званої арійської і кельтської. В цей період R1a масово з’являються в різних куточках світу. Це не тільки арії в Індії та Ірані (2000-1500 тис.р.до н.е). Це і в Скандинавських країнах (2800р.до н.е.).  На наступній карті чітко видно коли, звідки і куди направились так звані арійці. Впізнаєте Україну?

Автор: Галина Водяк (Halyna Vodiak)

---

[1] Сегеда С. Антропологічні риси творців Трипільської культури [Електронний ресурс] / Сергій Сегеда // Аратта. – 2006. – Режим доступу до ресурсу: http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=319.

[2] Етнічна історія Давньої України / Автори: П. П. Толочно (кер. авт. кол.), Д. Н. Козак, О. П. Моця, В. Ю. Мурзін, B. В. Отрощенко, C. П. Сегеда. НАН України. Інститут археології. ‒ К., 2000. ‒ 280 с.

[3] Mathieson I. Mathieson_et_al_2017_samples_V2 [Електронний ресурс] / Iain Mathieson // Таблиця стародавніх гаплогруп Європи. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://docs.google.com/spreadsheets/d/1oeA1S2Dc-YFuwo9p1D1h4sstx_upPFkqRRdcLORnj-c/edit#gid=1261376483

[4] Отрощенко В. Нотатки щодо давньої свастики на теренах України [Електронний ресурс] / В. Отрощенко, В. Корпусова // Чумацький шлях.-К, 2004. № 3, с. 27-29. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=573

[5] Parpola A. Asko Parpola on the Roots of Hinduism: Interview by Vikram Zutshi & al. [Електронний ресурс] / Asko Parpola // Sutra Journal. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/28976975/Parpola_Asko_2016._Asko_Parpola_on_the_Roots_of_Hinduism_Interview_by_Vikram_Zutshi_and_al._Sutra_Journal_July_2016.