ДНК – шлях в історію. Трипільці

13.12.201807.03.2023 Галина Водяк

Секвенування стародавніх геномів ставить крапку в довгих дискусіях про походження трипільців. Ну не були вони виключно близькосхідними мігрантами. Так, анатолійські фермери принесли на наші території традицію землеробства. Але це була дифузія технологій, культурне запозичення. Вихідці з Анатолії інтегрували місцеве населення неолітичних мисливців у суспільство осілих землеробів.

Науковці кафедри генетики Гарвардської медичної школи Iain Mathieson, Songül Alpaslan Roodenberg і інші в рефераті до «Геномної історії Південно-Східної Європи» стверджують про анатолійське походження традиції землеробства у всій Європі. Предки перших селянських і західноєвропейських фермерів пройшли через Південно-Східну Європу з обмеженою сумішшю з місцевими мисливцями-збирачами. «Сільське господарство вперше було введено в Південно-Східну Європу в середині 7-го тисячоліття до н.е. – привезені мігрантами з Анатолії, які оселилися в регіоні перед поширенням по всій Європі… деякі групи, що залишилися в регіоні, сусідньо поєднуються з місцевими мисливцями-збирачами». З таблиць стародавніх гаплотипів не важко здогадатись, що мова йде про представників Y-хромосомної гаплогрупи І2, яка пізніше переважала на Півночі та Заході Європи до приходу туди R1b (так звана кельтська гаплогрупа).

Інший відомий дослідник Олексій Нікітін (доктор університету Grand Valley, штат Мічіган, США) проаналізував остеологічні залишки семи осіб по мтДНК з печери Вертеба на березі річки Серет Тернопільської області ще у 2011 році. І прийшов до висновку про гетерогенність трипільців.

Гетерогенність – це наявність у популяції кількох генотипів у стані тривалої рівноваги. Іншими словами, в перекладі з грецької – це різнорідність або інородність в складі певних племен, народів чи етносів.

У 2017 році Iain Mathieson оприлюднив таблиці з гаплотипами Стародавньої Європи. І що ми в них бачимо? А те, що на території України в період поширення Трипільської цивілізації жили в основному неолітичні мисливці, чоловіки, які належали до гаплогрупи І2. Про материнські лінії поговоримо пізніше. Їх, на щастя, детально описав Олексій Нікітін. Але ж у печері Вертеба знайшли тільки представників G2a та G2a2b2a. Ну і що? Кукутень-Трипілля – це не тільки печера на Поділлі. Представники G2a2b2a 5000 років до н.е. вже цілковито хазяйнували в Центральній та Південно-Східній Європі (див.гаплотипи Болгарії, Сербії, Македонії, Хорватії, Австрії). То чому ж парадокс землеробської цивілізації проявився не у них, а на території Румунії та України, де панували зовсім інші гаплогрупи? А чи не тому, що шляхом шлюбів з місцевими мисливцями вони знайшли тих людей і ті землі, з якими можна було реалізувати свої традиції. Крім представників гаплогрупи І2 на території України вже жили індивідууми, які були носіями умовно названої арійської R1a, та кельтської R1b. Виглядає так, що їх було мало. Варто зауважити, що знайдена в селі Василівка-на-Дніпрі Дніпропетровської області R1a – найдавніша у Європі і належить до періоду мезоліту 8825-8561 роки до н.е.

І лише в III-II тисячолітті до нашої ери степовики з маркерами R1a та R1b стануть повноправними господарями одні у Східній, а другі у Західній Європі. Я б їх назвала завойовниками. Але це вже будуть ментально інші люди, не ті, що мирно співіснували з трипільцями. Думаю частина з них свого часу була інтегрована в трипільське суспільство. Але це моя суб’єктивна думка.

Також рекомендую мою статтю «Походження трипільців крізь призму ДНК». Крім детального аналізу ДНК трипільців з печери Вертеба в Більче-Золотому, ви тут знайдете інформацію по найновіших дослідженнях генетичного складу кукутень-трипільців з Молдови, зокрема, про потік генів від степовиків Причорномор’я до популяцій, пов’язаних з Cucuteni-Tripillia.
Також генетики підтвердили наявність гаплогрупи І2 серед трипільців з печери Вертеба, про це читайте у статті «Трипільці – запитання та відповіді», а також «Гаплогрупи палеоліту Європи, мезоліту та неоліту України та сучасних українців».

Детальніше про стародавні гаплотипи на цій мапі.

Ось для прикладу я виписала деякі з гаплотипів характерних для мезоліту і неоліту України.

I2a2a1b1 – 5500-4800 BCE – Dereivka

I2a2a1b1 – 5500-4800 до н.е. – Volniensky, Vilnianka

I2a2a – 5500-4800 до н.е. – Volniensky, Vilnianka

I2 – 5500-4800 до н.е. – Volniensky, Vilnianka

IJ – 5500-4800 до н.е. – Volniensky, Vilnianka

I – 5500-4800 до н.е. – Volniensky, Vilnianka

R1a – 8825-8561 до н.е. – Vasil’evka

R1a1a1 – 5000-3500 до н.е. – Alexandria

R1a – 5500-4800 до н.е. – Dereivka

R – 5500-4800 до н.е. – Dereivka

R1b1a – 7446-7058 до н.е. – Vasil‘evka

Я, звісно, можу робити припущення про присутність тих чи інших гаплогруп в генофонді трипільців. Але науковцям треба тільки факти. Справді, в печері Вертеба не знайшли ні I2, ні R1a, ні R1b, а лише G2a та середземноморську E. (Дослідження 2022 року підтвердили наявність I2 серед трипільців). На жаль, висновків авторитетів по їх Y-хромосомному ДНК я не знайшла, але обов’язково щось накопаю. А от по аналізу материнських гаплотипів А.Г.Нікітін провів кропітку роботу, яку висвітлив у праці «Генетичні корені трипільців: що ми дізналися після восьми років досліджень». Тут вже піде плагіат. Жартую. Вибрані цитати:

«Трипільці, так само, як і їх балканські предки, несли в собі материнські генетичні лінії, характерні для всієї землеробської неолітичної ойкумени, яка започаткована ще на території Малої Азії, прабатьківщині європейського сільського господарства. Проте, домінантною лінією в останках трипільського населення, з вивчених на даний момент зразків, є та, яка існувала в районі від Карпатських гір до Північного Причорномор’я ще до приходу туди хліборобів. Таким чином, на сьогодні можна зробити висновок, що генетична палітра трипільського населення Поділля складалася з землеробських елементів і автохтонних генів, які відносяться до місцевих генетичних ліній донеолітичного походження. Картина цих міграцій така. До настання неоліту Європа була заселена майже виключно носіями однієї мітохондріальної різновидності – гаплогрупи U і її відгалужень. На початку неоліту в Європі з’являються представники інших гаплогруп, таких, як J, T, I, N1a і Н. Остання сьогодні є найбільш поширеною гаплогрупою в Європі. Ці нові гаплогрупи з’являються в Європі спочатку на Балканах, в північному Середземномор’ї і на Іберійському півострові, звідки, з плином часу, проникають на територію Центральної і Північної Європи. Дана експансія супроводжується поступовим зникненням представників гаплогрупи U в тих місцях, куди проникають нові види мтДНК, і до кінця неоліту гаплогрупа U практично зникає з генетичної карти Європи. … Варіації гаплогруп J і N1a, які переважають в європейському неоліті, є провідними і у сучасного населення Малої Азії. Той факт, що до кінця неоліту група U практично зникла з території Європи, говорить про те, що землевласники фізично витісняли носіїв привласнювального господарства. Тепер ми можемо з упевненістю сказати і те, куди саме були витіснені ці європейські мисливці і рибалки. Однак, це тема для окремої статті.

Сьогодні палеогенетикою достеменно встановлено, що неолітичні хлібороби з Анатолії принесли в Європу специфічний «набір» мітохондріальних ліній (J-T2-HV / V-N1a), який практично не відрізняється ні за складом, ні за пропорціями окремих гаплогруп в різних неолітичних популяціях Європи чотири енеолітичних зразки з Вертеби, отриманих нами в процесі досліджень, відносяться до характерних для неолітичної експансії анатолійських хліборобів гаплогруп, HV / V, J і T2. Варіант гаплогрупи Т2, виявлений в Вертебі, збігається з генетичними ознаками сучасних популяцій Італії та Греції (Pala et al. 2012).

З іншого боку, за нашими останніми даними,44,4% зразків з Вертеби відносяться до гаплогрупи Н, що в процентному співвідношенні перевищує вміст цієї групи в неолітичних останках з Центральної Європи і наближає Вертебу до доісторичних популяцій європейського південного заходу, які існували ще до появи там сільського господарства (Brandt et al. 2013).

Слід зазначити, що високий процентний вміст гаплогрупи Н в доісторичних популяціях на території України спостерігається не тільки в Карпатських передгір’ях, але і в регіоні Північного Причорномор’я. Так, у представників неолітичної Дніпро-Донецької культурно-історичної спільноти. (ДДКІО) зміст групи Н становило 42,9% (Nikitin et al. 2012 і неопубліковані матеріали). Складно судити, чи пов’язано ця подібність частот гаплогрупи Н з загальними популяційними процесами,але ясно те, що населення території від Дніпровських порогів до Східних Карпат в період неоліту та енеоліту відрізнялося за процентним співвідношенням ліній мтДНК від своїх сусідів-хліборобів в Центральній Європі і на Балканах. Гаплогруппа Н починає поширюватися по Європі тільки з початку неоліту, і її частоти значно варіюють в різних неолітичних землеробських культурах. Проте, походження цієї групи складно прив’язати до Малої Азії. найбільш прийнятна в західних наукових колах гіпотеза пов’язує походження основних підрозділів групи Н з дольодовикового періоду у Франко-Кантабрійськом регіоні, звідки вони поширилися по Європі в період голоцену, збігаючись з неолітичним просуванням виробничого господарства (Pala et al.2012). Ця гіпотеза не позбавлена сенсу, але вимагає задатися питанням про те, чому саме носії цієї гаплогрупи були підхоплені неолітичною землеробською хвилею, і чому саме з Франко-Кантабрії. Не викликає сумніву й те, що деякі носії цієї групи пережили льодовиковий період в так званих льодовикових притулках, з більш м’яким кліматом, дозволяв перенести суворі умови глобального зледеніння. За загальноприйнятим уявленням, такими зонами були північно-західна частина Піренейського півострова і Кримський півострів, а також, на наше переконання, і Карпатський регіон (Nikitin et al. 2009). Останнє пояснює одну з найвищих в Європі частоту гаплогрупи Н у сучасних жителів гірських районів Карпат і високий процентний зміст цієї групи у трипільського населення Поділля. Характерно і те, що сублінії гаплогрупи Н з Вертеби не належать до таких її відгалуженням, як Н1 і Н3, експансію яких в період голоцену можна з вірогідністю зв’язати з Франко-Кантабрійскім регіоном. На цьому наголошується можливість експансії окремих відгалужень групи Н з території сучасної України в післяльодовиковий період (Nikitin et al. 2009 року; Pala et al. 2012). Що стосується значного переважання гаплогрупи Н над U в контексті «виживання» місцевого населеня під напором хліборобів, то це можна пояснити вихідною чисельною перевагою носіїв групи Н над носіями групи U, особливо в місцях, близьких до зон льодовикових притулків (Карпати, Крим і Південно-Західна Європа). Таким чином, після восьми років досліджень генетичних коренів трипільців на підставі вивчення останків з печери Вертеба, сьогодні можна зробити наступні висновки. У трипільського населення, що проживало на території Поділля, безсумнівно, присутній характерний для малоазіатських хліборобів генетичний елемент, але домінантна материнська генетична група відноситься до місцевого, донеолітичного варіанту.» (1)

Ось ще інформація по материнських лініях Кукутень-Трипілля – Румунія, Молдова, Західна Україна): R0, H (x3), H5 *, H5b *, H1b1 *, HV, HV0, HV6-24, J2, T2a1b1, T2b, U8b1a2b, U8b1b.

Отже, якщо представники гаплогрупи U і H жили в Україні ще до появи землеробства, то J, T і HV – це специфічний набір мітохондріальних ліній, який принесли неолітичні хлібороби з Близького Сходу в Європу.

Повернімось до чоловічого спадку у вигляді Y-хромосомної гаплогрупи G2a2b2a, про яку я обіцяла накопати інформацію. Так от, гаплотип G2a2b2a виник у вигляді мутації P303 в одного з мужчин десь в Північній Анатолії приблизно 6500 років до н.е. В цей же період він з`являється на Балканах (Mathieson, 2017). Всі чоловіки в Україні носіїї гаплогрупи G походять від спільного предка, в якого сталась ця мутація.

Заведено вважати що їхній прапрадід жив десь між Кавказом і Левантом і в період новокам’яної доби почимчикував через Малу Азію, тепер Туреччина, у Європу. І прихопив з собою вівці та кози. Кажуть, що він разом з традицією вівчарства приніс навички хліборобства. Його брати розійшлись, один в Північно-Східну Африку, другий з Південну Азію, третій на Аравійський півострів. А наш дід пішов в гори пасти вівці. І називалась його гаплогрупа G2a, яка представлена в більшості регіонів Європи на захід від Росії та Чорного моря в межах до 10%.

Усі виявлені зразки гаплогрупи G у чоловіків-українців відносяться до гаплогрупи L30 (G2a2b), — підгалузі G-P287(похідна від мутації P330), а також 13,1% грузинів. Генетична історія Кавказу ще не достатньо висвітлена у світлі генетичних досліджень.

У Європі G2a перевищує 10 % тільки серед гагаузів України й Молдови, у Північній Греції (Фессалія), на Криті, у Південній й Центральній Італії (особливо у Аппенінських горах), на Сардинії, у Кантабрії у Північній Іспанії, у Північній Португалії, та в усіх гірських та відносно ізольованих європейських краях. Частота у майже 10% G2a виявлена на Кіпрі, Егейських остовах, Сицилії, Швейцарії, Оверні у південно-центральній Франції та у Астурії на півночі Іспанії. Інформація з української Вікіпедії.

Загалом гаплогрупа G протягом історії 330 разів мутувала, Тобто, сьогодні ми б мали побачити безліч нащадків від різних гілок одного дерева. Але доля до них було нещадна. Посуха, війни, хвороби. Хто його знає? В кожному регіоні свої причини. Сьогодні ми бачимо, що гаплогрупа G2 найчастіше зустрічається у Грузії, а в Європі від 2 до 10%. За доби неоліту 80% G2 населяли Іберійський півострів. Їх врятував той факт, що індоєвропейські експансіоністи (R1а і R1b) не переходили Піренеї до 1800 року до н.е. Вони надавали перевагу рівнинам. А місцеве населення загнали в гори.

Генетичні дослідження показали домінування гаплогрупи G2a серед неолітичних хліборобів та гірських чабанів, що поширилися у Європу з Малої Азії між 9000 й 6000 роками тому (приблизно 50%). Правда в Україні переважали представники європейських мисливців I2. Але схоже, що чабанів вони не ображали, а спільно сформували Кукутень-Трипільську людність.

Ось і міфам кінець. Від часів трипільців майже не змінився материнський генофонд. А от чоловіки, як завжди бавляться у війни. Не знаю в який спосіб степовики витіснили кремезних європейських мисливців і їхніх друзів чабанів-хліборобів? Але сьогодні залишилось представників I2 від 20% до 30%, а G2 від 4% до 10%. Можливо, чума скосила їхні ряди. Про це в науковому світі вже існує теорія. Але про це буде наступна стаття. Чомусь про трипільців забувають в контексті індоєвропейських міграцій, але щойно питання торкнулось поширення бактерії Yersinia pestis, як усі згадали про трипільські мегаполіси. Проте, серед трипільців до сьогодні не виявили цього штаму. Читайте «Чума, найбанальніша версія загибелі Трипільської цивілізації»

Автор: Галина Водяк

(Halyna Vodiak)

____________________________________________________________________________