ДНК – шлях в історію. Сармати та алани

Зізнаюсь, що поштовхом для написання цієї статті стало останнє інтерв’ю відомого українського сарматолога Олександра Симоненка, в якому на запитання «Де батьківщина сарматів?» відповів – «Найімовірніше степи Західного Сибіру та Внутрішня Азія»[1].  Крім цього, в одній зі статей, автором якої є  кандидат історичних наук  Евеліна Кравченко,  я з подивом прочитала ось таку феєричну фразу: «Раніше історіографія причиною колапсу Скіфії називала прихід сарматських племен – наступного кочового народу, що прийшов до Понту із глибин Азії – Маньчжурії та Алтаю»[2].  Гіпотеза Раєва Б.А. про те, що алани нащадки  массагетів, які своєю чергою походять від пазирикців скіфського часу з прикордоння з Монголією через подібність в конструкції піхви меча з боковими виступами, досі знаходить послідовників. Невже інших версій не існує? Спробую ці підказки, які нам дає археологія та більш рання історіографія, зіставити з даними генетики та писемних джерел.

         Одразу анонсую свою відповідь на запитання «Де батьківщина сарматів?» –  це територія Поволжя та Південно-Західного Приуралля, звідти вони повернулись на батьківщину індоєвропейців в Північне Причорномор’я,  після чого землі нашої Скіфії дістали ще одну назву – «Сарматія». Основне джерело більшості сарматів знаходиться у  Понтійсько-Каспійському степу та на півдні Уралу.  Алани Кавказу  належали до інших популяцій. На формування аланського генофонду визначальний вплив мав кавказький субстрат з незначними проявами  Оксо-Туранських або кушанських генетичних ліній  для деяких народів Пн.Кавказу (R1a Z2125  у 5-х балкарців)[3].

          Батьківщина  аланів, де вони сформувались як етнос – Північний Кавказ та Прикаспій. Римський історик Аміан Марцелін (4 ст.) називає алан колишніми массагетами, яких локалізують чи то в Закавказзі за річкою Аракс, чи то вдовж річки Амудар’я,  поруч з бактрійцями.    І лише на рівні 15-10% відсотків можна шукати серед сарматів та аланів монголо-китайський слід, зокрема юеджів з північного заходу Китаю серед аланів, або спадок від сакських племен, що найімовірніше. Також виявили незначну кількість материнських ліній (деякі варіанти мтДНК H та лінії U7 та J), які пов’язують сарматів з Близьким Сходом (Малоазійське, Вірменське, Іранське нагір’я, Межиріччя, Аравійський півострів, Левант), які  гіпотетично могли б служити підтвердженням участі іраномовних племен в складенні генетичного портрета сарматів.Проте, переважна більшість варіантів сарматської мтДНК представлено західно-євразійськими гаплогрупами. Геродот нам розповідає про савроматів, що походять від шлюбів з амазонками, які говорять спотвореною скіфською мовою та живуть за Танаїсом. Пліній Старший в I ст. згадує сарматський народ епагеритів (Epagerritae) у Кавказьких горах, а за ними  савроматів  (кн.VI – V.16). З легкої руки цього римського автора сармати стали родичами мідійців з північного заходу Ірану:

         «Потім сармати, нащадки мідійців (Medorum), як кажуть, населяють річку Tanain (Танаїс – Дон), що впадає подвійним гирлом, а самі вони поділяються на багато родів (Пліній Старший VII.19)[4]».

          «Савромати говорять по-скіфськи, але здавна неправильно, тому що амазонки погано засвоїли цю мову» (Геродот IV, 117).

Читайте також «Сармати, скіфи та інші стародавні етноси України в античних джерелах 1-4 ст.»

Яка різниця між савроматами та сарматами?

• З точки зору мовознавства – це назви одного і того ж народу, якого греки називали савроматами, а римляни  – сарматами. Про це розповідає Пліній Старший (1 ст.). 

• З археологічної точки зору консенсусу немає, оскільки у 2 ст. до н. е. на цій території простежується зміна поховального обряду з колективних на індивідуальні заховання, з насипних курганів з дромосами на впускні могили, а також  різниця в орієнтації тіла на захід в ранніх і на північ та південь у пізніх сарматів. Тобто, савромати – це населення територій між р. Дон та Уральськими горами в 5-3 ст. до н. е., а сармати – з 2 ст. до н. е. 

• З генетичної точки зору – між савроматами та сарматами простежується генеалогічна безперервність від популяцій, які прийшли з індоєвропейцями  в регіоні Подоння, Поволжя, та Пд.-Зх. Приуралля впродовж різних періодів сарматської археологічної  культури. Мізерний так званий “пазирицький слід” виявили лише в ранніх савроматів серед кількох материнських ліній, які з’явились в цьому регіоні ще в період пізньої бронзи та пізніше у саків. У більш пізніх зразках  2 ст. цей компонент відсутній. Тобто ніхто з прикордоння Монголії та Китаю у 2 ст. до н.е. не приходив, окрім китайських пряжок та мечів. Сармати – нащадки першої та другої хвилі індоєвропейців з нашої землі, зокрема індоіранської гілки представників  шнурової кераміки   та ранньої ямної культури Поволжя, які у своїх мандрах зупинились в південному Приураллі, де жили впродовж століть, аж поки не повернулись в Північне Причорномор’я. Вони дуже європейські за своїми генетичними лініями, що здивувало багатьох дослідників. Північнокавказькі алани виявились не пов’язаними з населенням средньосарматської культури Нижнього Дону (1-2 ст.), натомість підтвердилась їх міграція в  регіон Середнього Дону в 8 ст.
•  Окремо треба розглядати аланів з Кавказу  –  спадкоємців стародавніх кавказьких культур з незначним андронівським, согдіанським,  бактрійським, кушанським слідом.

               

Хто такі сармати в контексті археологічних культур та генетики?

                Сармати – нащадки першої та другої хвилі індоєвропейців з нашої землі, зокрема індоіранської гілки представників  шнурової кераміки (Corded Ware culture) та ранньої ямної культури Поволжя, які у своїх мандрах зупинились в південному Приураллі, де жили впродовж століть, аж поки не повернулись в Північне Причорномор’я. В археогенетиці поширена нейтральна назва – нащадки західних степових пастухів епохи бронзи або скотарів західного степу  (WSH). Давні гіпотези про їхнє західносибірське (саргатська культура)  та центральноазійське походження (тасмолінська культура Казахстану), а тим паче фантастичні версії про сарматів  з «високогірних долин північно-східного Китаю»,  не знаходять підтверджень в сучасних генетичних дослідженнях. Зв’язок на рівні людських міграцій  сарматів  з сако-масагетським світом незначний (Таджикістан, Пд.Казахстан), а з так званими скіфо-сибірськими племенами (культура Пазирик)  – мінімальний,  на рівні відголосу давніх індоєвропейських міграцій із заходу на схід, а також близький до нуля у зворотному напрямку.

         Сармати – європейці. Південносибірський слід виявили лише у  2-х зразках по материнських лініях A8a1, D4j3a, які в Південному Сибіру з’явились ще в бронзову добу, зокрема в Окуневській культурі (Хакасія 2500-1800 р.до н.е.) та по одному мтДНК C4a1a, який раніше був присутній в культурі Карасук (Казахстан 1400-800 р.до н.е.) і C4b1 – центрально-сибірського походження.  Але це краплина в морі, не більше 10% у вибірці всіх материнських  мтДНК. Всі решта типові європейські лінії.

         Представники сарГатської культури  Південного Сибіру, з якими намагались пов’язувати походження сарматів,  по чоловічій лінії виявились в основному носіями гаплогруп Q1a2a (Q-L53) та N1c1a (N-P298, N-M178), які повністю відсутні у сарматів. Натомість у  савроматів  5-3 ст.до н.е. з дослідження у 2021 році  майже всі ліній R1a1 M417[5] . Аналізи попередніх років підтверджували серед сарматів цю ж гаплогрупу R1a, а також колишніх сарматських ямників – R1b M269. Водночас майже всі материнські лінії – європейські.

         Окремо варто розглядати паралелі між носіями R1a  Z 2124 культур  сако-масагетського кола, або населення Турану (межиріччя Амудар’ї та Сирдар’ї)  з аланами. Між Тураном (зокрема Таджикістаном, Іраном, Туркменістаном) та аланами, безумовно,  можна простежити зв’язок не лише на рівні мови, але й генетики (табл.. Narasimhan 2019), але я не можу визначити час появи спільних компонентів між ними.   Наскільки цей зв’язок був визначальним на формування аланського етносу,  залишається питанням для дискусій. Один з давніх археогенетичних зразків даного гаплотипу R1a, який заведено пов’язувати з аланами,  знайшли в Таджикістані періоду кушанського царства (датований 200 до н.е. – 50 р.), зокрема її відгалуження Z2125 (R1a1a1b2a2a)[6]. Не з’ясованою залишається генетична палітра представників горохівської культури  Зауралля. Адже зникнення горохівскої культури трактують,  як міграцію її носіїв на Південний Урал в IV-III ст. до н.е. під тиском носіїв саргатської культури. Проте, в генетиці східні віяння серед сарматів простежуються на мінорних значеннях, набагато менших, ніж очікувалось.

R1a1a1b2a2 (Z2124)[7] – наймовірніше сако-масагетський або іранський слід носіїв мовного континууму, який тонкою ниткою пов’язує алан з персомовними таджиками, нащадками согдійців, бактрійців та саків. Але, як би не виглядало це дивним, серед осетинів, мову яких вважають нащадком скіфсько-сарматської, ця генетична складова у вигляді R1a – майже відсутня.

 Сьогодні Z2124 є найбільш частим в Киргизстані та Афганістані, але також широко поширена серед карачаєво-балкарців та башкирів  (Андерхіл, 2015). В палеогенетиці найдавніші зразки R-Z2124  – в культурі з кола шнурової кераміки – Сінташта (Буланово, 2100 р.до н.е.)[8].

                Сармати до нас прийшли з Південно-Західного Приуралля. Їхнє походження пов’язують:

• по гаплогрупі R1b з ранньою ямною культурою 3600-2300 рр. до н.е. (Самари та Калмикії та зразків з Полтавки з середнього Поволжя 2700-2100 р.до н.е., в якій крім R1b, виявили характерну для аланів R1a1a1b2a (Potapovka 1) Z94);
• також  з культурою шнурової кераміки  2900-2300 рр. до н.е. по R1a-M417, Z645 (зах.України, Польща, Чехія, Німеччина..), та її східними спадкоємцями (Фатьяново, Сінташта). Зокрема поєднання чоловічої лінії R1a1a1b ( CTS1211) з материнською I4a, як у сарматів, було виявлено в культурі шнурової кераміки Литви ще в бронзову добу (Plinkaigalis,2130-1750 років до н.е.)[9],[10], в унетицькій культурі Чехії 2100 років до н.е. (R-M198 з I4a)[11], і не задовго після цього в Турані (2100-1800 р. до н.е., Dzharkutan ,Узбекістан) (табл.. Narasimhan et al., 2019). Степові пастирські родоначальники прибули в Туран 2100-1700  роках до н.е.[12]  Починаючи з  I ст. нашої ери цей тандем R1a- I4a ми зустрічаємо серед сарматів (з дослідження 2021р. по Казахстану) та аланів салтово-маяцької культури (подгоровський могильник);
• а також по R1a1a1b2a2a (Z2123) – сестринська до аланської Z2124, безпосередньо зі зрубною культурою 1800-1200 рр . до н.е. від Дніпра до Уралу.
• Крім цього,  на підставі стародавнього зразка  з Таджикістану, можна припускати, зв’язок аланів з кушанами (юечжи) на початку нашої ери. Проте з одного-єдиного відомого нам зразка цього періоду висновки робити необачно (Kushan, 200 BCE – 50 CE – R1a1a1b2a2a (R-Z2125)). Цікаво, що серед інших 3 зразків з Таджикістана періоду 200 р. до н.е. та 50 р. н.е. не виявили жодного саяно-алтайського чи монгольського сліду. Там типові нашадки  культур кола шнурової кераміки –  Сінташта та Андроново мтДНК U2e1e (2 зр.) та Н1, а також південноазійська гілка хромосоми Y – R2 (Narasimhan 2019)[13].
• Філогенетичне дерево (від старшої гілки до молодшої) – R1a-M417 (R1a1a1) > R-Z645  (R1a1a1b) > R-Z93( R1a1a1b2) > R-Z94 (R1a1a1b2a) > R-Z2124 (R1a1a1b2a2) > R-Z2125 (R1a1a1b2a2a) > R-Z2123 (R1a1a1b2a2a1).

         По материнських лініях отримано дані про домінування західно-євразійських варіантів у генофонді мтДНК сарматського населення. Частина серед західноєвразійських варіантів відбиває генетичні зв’язки сарматів з Передньою Азією. Результати генетичних досліджень не підтримують припущень про масовість проникнення східноєвразійських кочівників в сарматське середовище. Присутність східних ліній мтДНК зафіксовано у ранніх та середніх, але не у пізніх сарматів. У всіх хронологічних групах сарматів Нижнього Поволжя виявлені варіанти мтДНК східноєвразійського походження із загальною частотою не більше  15%[14].

Що саме про це проникнення азійських племен розповідають археологи?

          Симоненко О.В. на підставі археологічних знахідок  в сарматських похованнях I ст., які характерні для азійських пам’яток, зокрема, типи наконечників стріл та золоті накладки на футлярах мечів у вигляді чотирьох пелюсток, поруч з деякими рисами поховального обряду, прийшов до висновку про «прихід нової багаточисельної потужної хвилі кочівників з районів на кордоні з давніми державами Середньої Азії – Согдіаною, Бактрією, Хорезмом, Кушанским царством». Дослідники часто пов’язують це населення з аланами з античних джерел. Є основи припускати, зазначив автор, що «великі юечжі» та «юечжі дома Чжаову» з китайських джерел – войовничі кочівники, які живуть на захід від «Даху Світу», – це сарматські племена (юечжі – індоєвропейці з заходу Китаю). Знахідки прикрас в поліхромному стилі, посуду та зброї в некрополі знаті на півночі Афганістану (Тіля-Тепе) майже не відрізняються від сарматських, –  розповідає археолог[15].

• Юечжі (Yuezhi ) —  давнє населення (IV – II ст. н. е.), що мешкало на північному заході Китаю,  яких намагались утотожнити з індоєвропейськими тохарами з долини Сіньцзяну, але марно. Неправильне тлумачення китайських історичних записів у минулому призвело до  непорозумінь  щодо походження юежи. Країна в Бактрії, підкорена юечжі отримала назву «Ta-Hsia», тобто Daxia, що помилково переклали, як тохари (Tochar).  Генетики прийшли до висновку, що ці дві групи мали різне походження[16], тому іраномовних кочівників – юечжі, які розмовляли бактрійською мовою,  називають тохарами, а тохаромовне (одне з найдавніших відгалуженнь індоєвропейських мов) осіле населення на заході Китаю – псевдотохарами.

Деталі читайте в статті Юечжі, тохари та таримські мумії – індоєвропейці Китаю.

         Юежі пов’язують з археологічною культурою Баркьоль (Barkol culture) на кордоні Китаю та Монголії. «Народ юечжі спочатку був відмінним і відокремленим від усіх інших стародавніх культур у Сіньцзяні, включаючи ті, які можуть бути пов’язані за походженням з тохарами», – зазначили генетики. Згідно з неопублікованими даними  із гробниць культури Північної дороги Тяньшань та місця Хейгулян на лугах Барколь, лише східноєвразійські батьківські лінії спостерігались в цьому регіоні дотепер. Тобто, юечжі неодмінно мали принести з собою в середовище аланів східноазійські лінії. Скільки цих ліній серед аланів і чи присутні вони взагалі серед різних популяцій, яких заведено пов’язувати з цією еттноспільнотою, спробуємо вияснити з допомогою генетики.

         До речі, в 1 ст. на території Бактрії юечжі під натиском сюнну мігрували на захід та заснували Кушанську імперію.

         Одразу анонсую свою відповідь на запитання «Де батьківщина сарматів?» –  це територія Поволжя та Південно-Західного Приуралля, а аланів – Північний Кавказ та Прикаспій. І лише на рівні 15% відсотків можна шукати серед сарматів та аланів монголо-китайський слід, зокрема юеджів з північного заходу Китаю, або спадок від сакських племен, що найімовірніше.

         У ці 15 % азійського сако-сарматського сліду по материнських лініях, які  можна бодай якимось чином пов’язати зі сходом, але аж ніяк не з масовим пришестям, можна  віднести наступні мтДНК:  

• A8a1 – з культурою сако-сибірського кола Пазирик, Уюкська к-рв (A8a );  
•   D4j3a, яку виявили у одного з сарматів,  віддалено пов’язана з D4j1 – з культурою Карасук (Казахстан 15-9 ст.до н.е.), Окунево – Хакасія 2500 р.до н.е.,  D4j14 Монголія  10-7 ст. до н.е., з сучасними монголами та китайцями;
• по C4a1a – з саками Казахстану, Пазирику та більш ранньою карасукською  ку-рою Південного Сибіру та сучасними китайцями.

 Отже, перейдемо безпосередньо до теми.

         З кожним днем мені все більше  імпонує байка Геродота про походження сарматів від скіфів та амазонок та їх зустріч в Причорномор’ї з подальшим переселенням за межі скіфських володінь, хоч і сприймаю цю розповідь радше алегорично, аніж дослівно. Адже, як виявилось, сармати не прийшли в Південне Приуралля, а потім в Причорномор’я ані з Західного Сибіру, ані з прикордоння з Монголією, ані з Центральної Азії загалом. Вони європейці, хоч і регіон їхнього формування від Дону до Уральських гір, але їхнє коріння на заході. 

         Археологи інколи пов’язують спільність рис археологічних знахідок в різних культурах зі спорідненістю людей та міграціями. Принцип простий. Наприклад, найдавніша знахідка певного виду зброї або її прикраси була знайдена десь в Сибіру, отже, до нас вони прийшли з численними представниками цього регіону. Але цей алгоритм не завжди працює.  Є приклади, як в минулому, так і в сучасності, коли поширення ідей та технологій рухались швидше, аніж поширення людських груп. Ігнорувати антропологічні та генетичні дослідження все ж не вийде. Адже рух людей варто відстежувати перш за все безпосередньо за ними, а не за їхніми стрілами, мечами та горщиками, а також розповідями далеких греків, китайців чи персів. Правда завжди десь посередині. 

         Чомусь багатьом археологам примарився в Західному Сибіру магічний ріг достатку, який здатен був розродитися  впродовж  1500  років численними племенами, які начебто до нас звідти прийшли, аби тут панувати. Пригадуєте усталені розповіді про прихід скіфів, сарматів, аланів, гунів, аварів з прикордоння з Монголією. Такі собі «алтайо-саянці», які чомусь саме на нашій землі створювали свої могутні військово-політичні утворення,  які в античних джерелах згадують, як Скіфія та Сарматія.  Справді, азійський компонент в археології та генетиці частково почав з’являтись з періоду кіммерійців та тонким струмочком продовжував просочуватись впродовж залізного віку.  Також правда, що повз нашу землю пройшла орда аварів. Проте, це абсолютно не означає, що всі перелічені племена МАСОВО прийшли у свій час в степи Причорномор’я з глибин Східної Азії з УСТАЛЕНОЮ культурою та традиціями та чомусь безслідно ЩЕЗЛИ.  Наприклад, я майже не знаходжу в генетичних записах українців слідів від аварів та дуже мало таких, що можна віддалено пов’язати з Xiongnu (хунну Монголії та Забайкалля).  Щодо скіфів, то вони схожі на тутешніх, а не на приходьків. На рінніх етапах  (VIII-VI ст.) східний компонент серед  скіфів  України близький до нуля і тільки з VI-II ст. досягає 18–26%  (мтДНК A, D4j2, F1b, M10a1a1a ) серед материнських ліній[17].  Аналізи ДНК підтверджують тісні генетичні стосунки скіфів Причорномор’я з такими археологічними культурами України,  таких як Зрубна (T2b, J2b1a, H5), Унетік  (UNC – ку-ра Центр.Європи),  Шнурової кераміки та  її наступниці Сінташта (J2b1a, J1c), Ямної (W3a і T2b),  разом зі східноєвропейською енеолітичною Трипільською культурою (T2b), що свідчить про генетичну неперервність цих ліній, принаймні, доби бронзи або навіть часів неоліту в регіоні Північного Причорномор’я[18].  Материнські лінії  H, J, T, W та N1b, врешті-решт пов’язані з генетичним пакетом фермерів європейського неоліту (в тому числі трипільців).  Щодо чоловічої  хромосомної лінії Y R-Z93, Z2123, яка присутня у скіфів та саків  – R1a1a1b2a2a була характерною для представників зрубної культури,  що підтверджує тісні генетичні зв’язки між скіфами та людьми, пов’язаними з пізньою бронзовою епохою зрубної культури (M. Unterländer 2017, Mathieson 2015)[19].  Інші гаплогрупи причорноморських скіфів типові для населення від Дунаю до Каспійського моря з епохи бронзи R1a M417, R1b M269, та пост катакомбна Y -Q1c-L332 з материнською мтДНК Х4, які можна пов’язати з Північним Кавказом.

         Значна частка родоводу від населення Східної Азії та Сибіру з’явилась в степах Євразїї  в середньовіччі з приходом племен  усунів, хунну, аварів, а в 14 ст. чінгізидів, але не у нас. Навіть  населення території так званого Турану та сако-массагетського світу Казахстану, сучасні тюркомовні узбеки та казахи, в основній своїй масі не походять від саків чи сарматів, а визначальний свій східний компонент отримали від більш пізніх домішок народів з глибин Азії. А тюркська експансія в регіон ТрансОКСіанії (р.Аму Дар’я – р.Сирдар’я), колишньої Кушанської імперії, розпочалась щойно в 5 ст.н.е. та Тюркського каганату в 7 ст[20].  Інша картина щодо іраномовних таджиків. Щодо  популяції Бактрійсько-Маргіанського археологічного комплексу (Таджикистан, Афганістан, Туркменістан) скіфо-сарматського періоду, то вони  в основному являють собою суміш іранського (∼60–65%) та анатолійського (∼20–25%) родоначальників фермерів.

Огляд генетичних досліджень щодо сарматів

            1.  У 2015 році – Днк аланів салтово-маяцкої культури з Верхьосалтиковського та Дніпровського могильників показав, що 6 з них належали до чоловічої гаплогрупи G та материнської І[21]. Ця гаплогрупа в іраномовних осетинів – G2a1,  в адиго-абхазців – G2a3.  Схоже, що G серед донських аланів – це вклад попереднього центрально-кавказького субстрату, а не спадок від сарматів. Така рідкісна одноманітність гаплогруп  здивувала дослідників, адже характерна тільки для замкнутих спільнот. Більш ранні дослідження 2012 року з Верхньосалтиковського могильника виявили мт ДНК U, U2, U5, H, D (Чьоз, 2012).

         2. Дослідження 2015 р ІАМ  виявили, що два з трьох сарматських зразків з 2 по 3 століття нашої ери належать до Y-ДНК гаплогрупа J1-M267(могильник Беслан, Пн.Осетія), тоді як одна належала до R1a[22].  

• Сармати Пн.Кавказ (Беслан-к75) – Y-J1 (M267+),  mt-H1c21
• Сармати Пн.Кавказ (Беслан-к36) –  Y-J1 (M267+), mt-K1a3
• Алан – Могильник Клин-Яр (Ставропольский край) –  Y-G2a mt-X2i (2015,  ІАМ)
• Алан – Могильник Лево-Подкумський (Ставропольский край) – R1a1a1b2a2 (Z94+Z95+ Z2124),  mt-W1c

Салтівська культура:

• Могильник Подгоровка – салтівська (салтово-маяцька)  к-ра VIII-IX ст. Y-J2a (M410) ,  N1c-?, G та Y- R1a1a1b2a2 (Z94+Z95+ Z2124) mt-I4a, жінка – mt-D4m2.
• Верхнє Салтово  (Харківська обл..)  Y-G2 mt-I
• Дмитрієвка (Белгородська обл..) Y-G2 mt-I. Поруч знаходилось городище алан.

            3. Грантовий проєкт  наукових досліджень (2014-16рр.)  «Влияние популяций Южной Сибири и Центральной Азии на генофонд сарматского населения» під керівництвом доктора ист.н. Полосьмак  Н.В.   виявив наступне: «Вже зараз можемо попередньо констатувати, що отримані результати не підтримують припущень про масовість проникнення східноєвразійських кочівників в сарматське середовище.»[23]  

         Отже, зупинимось на деталях цього дослідження:

• У 2014 році на підставі вибірки 300 зразків сарматського населення Нижнього Поволжя, а також тагарського та таштикського населення Мінусинської котловини. Отримано дані про домінування західноєвразійських варіантів у генофонді мтДНК сарматського населення. Частина серед західноєвразійських варіантів відбиває генетичні зв’язки сарматів з Передньою Азією. Зафіксовані поодинокі лінії мтДНК, які можуть позначити вплив східних кочівників на пізньосарматське поселення.
• У 2015р.  –  Проведено визначення послідовності мтДНК для 144 зразків (55 сарматів, 67 – тагарска культура, 22 – таштикська культура). Виявили лінії, які пов’язують сарматів з Близьким Сходом; різні локальні джерела для сарматської культури  та саргатської культури Зауралля (Зах.Сибір) та істотні відмінності між ними (південний компонент в цих популяціях дуже сильно відрізняється за складом;  присутність нечисленних східних ліній мтДНК зафіксовано у ранніх і середніх (материнськіС4 у ранніх та А8 у середніх сарматів), але не у пізніх сарматів, проте, вони  не підтверджують теорій про масовість проникнення східно-євразійських кочівників в середовище сарматів.

Окремі цитати:

Переважна більшість варіантів сарматської мтДНК представлено західно-євразійськими гаплогрупи. При цьому спостерігається яскраво виражене домінування двох галпогрупп – T і H (це риса зближує сарматів з тагарським населенням Мінусійської улоговина). При цьому деякі варіанти H гаплогрупи, також як і лінії гаплогрупп U7 і J, мають явне Передньоазійське / Близькосхідне походження, що служить підтвердженням участі іраномовних племен в складення генетичного складу сарматів (це участь, мабуть, не була домінуючим фактором). Цей компонент відрізняє сарматів від тагарской популяції (але в Пазирикського популяції ці елементи присутні).В цілому можна констатувати велику схожість структури генофонду мтДНК сарматів різних періодів за складом основних гаплогруп. Нами були виявлені нечисленні варіанти гаплогрупп С (у ранніх сарматів), та А (у середніх сарматів). Ці лінії маркують проникнення східноєвразійських компонентів в сарматський генофонд мтДНК, складений, головним чином, з варіантів західного і південно-західного походження. Несподіванка отриманих результатів полягає в тому, присутність східних ліній мтДНК зафіксовано у ранніх і середніх, але не у пізніх сарматів. Ця ситуація суперечить нашим очікуванням. Вже зараз можемо попередньо констатувати, що отримані результати не підтримують припущень про масовість проникнення східно-євразійських кочівників в сарматське середовище. Ми також не маємо поки варіантів мтДНК, які б дозволили (в силу своєї специфіки), точно встановити джерело східних компонентів, що проникали в генофонд сарматського населення. Деякі характеристики ряду сарматських варіантів мтДНК дають підставу вважати, що цей східний вплив міг здійснюватися через істотно більш південні райони, такі, як південна частина Казахстану. У зв’язку з цим набуває особливого значення дослідження генофонду населення джетиасарскої культури.

Порівняння сарматського та саргатского генофондів виявило істотні відмінності між ними. Хоча генофонд популяції Саргатської культури також переважно західно-євразійський, і суттєва (більша, ніж у сарматів) частка генофонду має передньоазійське  / близькосхідне походження, наші дані свідчать проти припущення про походження саргатської популяції в результаті міграції в регіон сарматів або споріднених з ними племен. Південний компонент в цих популяціях дуже сильно відрізняється за складом. Можна припускати різні локальні джерела цих ліній для двох популяцій. Дуже істотною відмінністю є практично повна відсутність варіантів гаплогрупи Т у саргатського населення Барабой, при домінуванні цієї гаплогрупи в генофонді сарматів. Отримані на цю мить дані НЕ дозволяють розглядати сарматське та саргатське населення, як таке, яке має одну генетичну основу та коріння, незважаючи на схожість механізмів формування (зокрема, вплив південних груп).

• 2016 р. – 700 зразків  Населення Саргатської культури Західного Сибіру відрізняється від сарматів Нижнього Поволжя щодо структури генофонду мтДНК та Y-хромосоми. У всіх хронологічних групах сарматів Нижнього Поволжя виявлені варіанти мтДНК східно-євразійського походження із загальною частотою ~ 15%. У генофонді Y-хромосоми сарматів поки не вдалося виявити варіантів, що мають достовірне походження зі східної частини євразійського степового поясу.

         4. Теорія мультирегіонального походження скіфських груп Євразії отримала підтримку генетиків у 2017 році, про що вони зазначили у статті «Родовід і демографія та нащадки кочовиків залізного віку Євразійського Степу». Їхні результати дозволили припустити, що західні та східні групи виникли незалежно один від одного у відповідних географічних регіонах.  Крім цього, моделювання генетиків показують, що потік генів відбувався радше з західних до східних груп, а не зворотно[24].

         5. Два ранньосарматські зразки із Покровки  (R1b1a2a2-CTS1078, Z2103)  близькі до зразка залізного віку із Самарського району  та  до зразків ранньої бронзи Ямної культури із Самари та Калмикії  та зразків Полтавки середньої бронзи із Самари[25].  Одинадцять вилучених зразків мтДНК належали до гаплогруп U3, M, U1a’c, T, F1b, N1a1a1a1a, T2, U2e2, H2a1f, T1a та U5a1d2b.

         6. У 2018 році генетики дослідили останки дванадцяти сарматів.  П’ять вилучених Y-ДНК належали до гаплогрупи  R1a1 , I2b , R (дві проби) та R1 . Одинадцять вилучених зразків по материнських лініях належали до мтДНК C4a1a , U4a2 (дві проби), C4b1 , I1 , A , U2e1h (дві проби), U4b1a4 , H28 та U5a1[26]

         7. У 2018 році Мая Кживінська та ряд генетиків у статті «Стародавні геноми пропонують східний Понтійсько-Каспійський степ як джерело західних кочівників залізного віку» розглядали також ДНК  сарматів. Вчені зазначили, що сармати залишались генетично однорідними протягом приблизно 300 – 500 років. Це може свідчити про генетичну спадкоємність сарматів на півдні Уралу. «Ми спостерігаємо мало доказів мобільності з Далекого Сходу, можна припустити, що основне джерело більшості західних кочівників, ймовірно, знаходиться у східному Понтійсько-Каспійському степу та на півдні Уралу» – зазначили автори статті.

         Серед п’яти зразків сарматів в одного виявили Y-хромосомну гаплогрупу  R1a1a, у двох – R1b1a1a2 (R1b M269), по мт ДНК – H2a1, T1a1, U5b2b, D4q, U5b2b[27].

         8. У 2019 році з’явилась нова стаття генетиків «Зміни в генетичному ландшафті західного євразійського степу, пов’язані з початком і кінцем скіфського панування», в якій вчені підтвердили конфедеративну природу скіфських племен та окреме місцеве походження різних скіфських груп.

Генетичний ландшафт не підтримує ідеї широкомасштабних рухів зі сходу на захід в залізну добу.

Генетики порівняли давніх скіфів та сарматів з представниками археологічних культур, які передували або змінювали їх у регіоні Понто-Каспійських степів. З цілого геному з 36 зразків дослідили ДНК у 2-х осіб з українських степів періоду бронзи,  9 зразків  –  скіфів з території України,  3 зразки  –  черняхівців,  8 – сарматів та саків  з Південного Уралу,  4 зразки – саки з Казахстану. Наявність алтайського походження була більш виражена у східних группах. «Однак обидва методи, як правило, знову зареєстрували більшу частку алтайського компонента у скіфів (крім західних груп) та сарматів, але не у постскіфських черняхівських осіб».  Частка алтайської складової залежала від географії.  Однин з аспектів проведених аналізів демонструє, що «скіфсько-сарматський світ» складався з конфедерації місцевих груп, генетичні відмінності яких багато в чому можна пояснити географією».

         П’ять аналізованих зразків належали до раннього періоду Прохорівки –  пам’ятника-могильника, який датується в межах IV-II ст. до н.е. і відноситься  до ранньосарматської культури Південного Приуралля.

• з Переволоча (2 зр.) – mtDNA U5b2c
• з Іванівки-1 – Y-DNA R1a-Z645      mtDNA T1a1
•  з Авласово – mtDNA U5b2a1a2
• з Сібая-1 – mtDNA C1e
• з Ново-Мурапталово-7 (зах.Урал, Башкортостан)
• – Y-DNA R1a1e (CTS1123)             mtDNA W3a
• Інші сармати з вибірки:
• MJ-40 – Y-DNA E2b1 (PF6746)      mtDNA U5a2
• MJ-42 – Y-DNA R1a-Z645               mtDNA T1a1d
• MJ-44 / UT-40-16 з Чумарово-1 (3-2 ст.до н.е., лісостеп на захід від Уралу)–  mtDNA U5b2a1a1[28]

            9. У 2021 році у дослідження, яке проводилось в Казахстані виявили в сарматів R1a (в основному М417).   Особи, пов’язані з сарматською культурою виявились дуже однорідними впродовж усього часового періоду, як ранні сармати – 450 р.до н.е., так і пізні  – 150 р.до н.е.,  а також західні  сармати (Каспійський степ) -350 р.до н.е. З семи ранніх сарматських місць у Казахстані (центр.та зах.) сармати демонструють різкий розрив між групами залізного віку, утворюючи скупчення, близьке до західних євразійців. Виняток становив один зразок, що потрапив у популяційну хмару «Тасмола/Пазирик».

Серед сарматів з даної вибірки виявили від 15 до 20% іранського походження, які мали при цьому значно менше ховсгольського (Ховсгол, Монголія) компоненту та більше степового бронзової доби, ніж східні скіфські групи.

            . За винятком одного викиду, що потрапляє у хмару Тасмола/Пазирик, особи, пов’язані з сарматською культурою, є дуже однорідними, незважаючи на те, що вони поширені на широкій географічній території та часовому періоді (тобто, ранні “сармати_450 до н. Е.”, Пізні “сармати_150 р. До н. Е.” Та західні “Сармати_Каспійський Степ_350 до н.е.”; рис. 2, А та Б). Наші нові дані із семи ранніх сарматських місць у центральному та західному Казахстані (сармати_450 до н. Е.) Підтверджують, що цей генофонд уже був поширений у цьому регіоні на ранніх етапах сарматської культури. Крім того, сармати демонструють різкий розрив з іншими групами залізного віку (ІА), утворюючи скупчення, зміщене у напрямку західних євразійців.

Сармати також вимагають від 15 до 20% іранського походження, несучи при цьому значно менше ховсгольського (Ховсгол, Монголія) та більше степового (пізній бронзовий вік) МЛБА, ніж східні скіфські групи.

Східноєвразійське походження є лише у незначної кількості ранніх сарматів. Серед пізніх зразків  – відсутність домішки між сарматами та східними групами свідчать про те, що

Сармати походять від спорідненого, але іншого гена  пізньої бронзової доби басейну, у порівнянні з тим, що сприяв східним сакам.

Якщо врахувати географічне розташування найдавніших сарматських місць, знайдених до цього часу, ми припускаємо, що цей генофонд виник у районі пізнього бронзового віку  (LBA)  на півдні Уралу[29].

Алани

         Алани – стародавні племена скіфо-сако-сарматського кола археологічних культур,  відомі класичним письменникам з перших століть нашої ери.  Їхня назва у грецькій мові зустрічається як Alanoi, у латині як Alani або Halani. Ті ж племена, або їх афілійовані, згадуються як Асаї (Птолемей 5.9.16), Роксолани, Аорси, Сіраки та Язиги (Страбон 2.5.7, 7.2.4; 11.2.1, 11.5.8; 7.2.4) . У давні часи основна маса племен, яких пов’язують з аланами, була поселена на північ від Каспійського та Чорного морів.  Історик Йосиф Флавій  в 70-х роках I ст.  розміщує їх на берегах Танаїсу (р. Дон)  та Меотиди (Азовське море). Вони також займали Крим та значну територію на Північному Кавказі. З середини І ст. н. е. ми можемо впевнено говорити про аланів,  як мешканців Кавказу.  Як і скіфи, алани регулярно використовували для набігів Дербентський прохід (в Дегестані)  та перевали Великого Кавказу. Назва одного з них, в Дар’яльській ущелині (Пн.Осетія, Грузія),  як відомо, походить від перської Dar-i-Alanan – «Ворота алан».  З розповідей військового римського історика Амміана Марцелліна (4ст.)  дізнаємося, що гуни пройшли через землі алан, убили та пограбували багатьох, а з рештою уклали союз. За умовами цього союзу частина алан вирушила з переможцями на захід, залишаючи свій слід у військовій справі та культурі ранньосередньовічної Європи.

Амміан  Марцеллін (book XXXI) про аланів[30]:

• «Навколо цих крайніх та віддалених боліт (Меотиди – Азовського моря)  живе багато народів, що відрізняються різноманітністю мов і всього ладу життя: яксамати, меоти, язиги, роксолани, алани, меланхлени, гелони та агафірси …»
• Ця раса неприборканих людей (гунів), без обтяжень, розпалена нелюдським бажанням грабувати чуже майно, пробивалася насильницьким шляхом серед пограбувань і вбивств сусідніх народів аж до аланів (Halani), колись відомих як масагети (Massagetae).
•  «Саме гуни, вторгнувшись у землі тих аланів, які суміжні з гревтунгами і зазвичай називаються танаїтами, багатьох перебили та пограбували, а решту приєднали до себе за умовами мирного договору; за їх сприяння вони з більшою впевненістю раптовим натиском увірвалися у великі та родючі володіння Ерменріха…»

• «Hister (Дунай), переповнений великим числом припливів, протікає повз савроматів (Sauromatians), і вони тягнуться до річки Танаїсу (Дон), який відокремлює Азію від Європи. З іншого боку цієї річки Halani (алани), так названі від гірського хребта з тією ж назвою, населяють безмірні пустелі Скіфії; і неодноразовими перемогами вони поступово знищували народи, з якими вони зустрічалися, і, як перси, включили їх під власну національну назву».

• «В іншому боці, поблизу поселення амазонок, живуть алани,звернені на схід і розсіяні між багатолюдними та великими племенами; їх володіння наближаються до азійських земель і простягаються, як я дізнався, до самої річки Ганг, що перетинає індійські землі і впадає в південне море».

• «Таким чином, Halani (які були різними людьми) розділені між двома частинами землі, але, попри широке розселення один від одного та переміщення вздовж великих просторів землі, як кочівники роблять, впродовж певного часу об’єдналися під одним іменем, і їх, коротко, всі називають аланами, через схожість їхніх звичаїв, їхнього дикого способу життя та їхньої зброї. Бо вони не мають хатин і зовсім не дбають про те, щоб користуватись лемешем (плугом), але вони харчуються м’ясом та великою кількістю молока, а також живуть у возах, які покривають округлими навісами з кори та їздять по безмежних пустелях. А коли вони приїжджають до місця, багатого травою, то ставлять свої вози по колу і годуються, як дикі звірі. Як тільки фураж вичерпується, вони ставлять свої міста, як ми їх можемо назвати, на вози і так їх перевозять: у фургонах чоловіки вступають у зносини з жінками,  в фургонах народжуються і виховуються їхні немовлята; вагони утворюють їхнє постійне житло, і куди б вони не прийшли, це місце вони вважають своїм природним домом. Виганяючи перед собою свою орну худобу, вони випасають її разом зі своїми отарами, а особливу увагу приділяють розведенню коней. На тій землі завжди зелені поля, а де-не-де трапляються місця, зарослі фруктовими деревами. Отже, куди б вони не пішли, їм не бракує ані їжі для себе, ані корму для своєї худоби через вологий ґрунт і численні течії річок, які протікають повз них. Тому всі, хто за віком чи статтю непридатний до війни, залишаються біля возів і зайняті легкими завданнями; але юнаки виростають у звичці їздити верхи з самого раннього дитинства і вважають, що ходити пішки це зневажливо; і за різними формами навчання всі вони вправні воїни. З тих же причин, перси, які також скіфи за походженням, є надзвичайними експертами в бойових діях».
• «Мало того, майже всі алани високі та гарні, їхнє волосся наближається до білявого, лютістю свого погляду вони вселяють жах, хоч і пригнічений. Вони легкі та активні у використанні зброї. У всьому вони чимось схожі на гунів, але за способом життя і звичками менш дикі. У своїх грабіжницьких і мисливських походах вони кочують то тут, то там аж до Меотійського моря (Каспійське море) і Кіммерійського Боспору, а також до Вірменії та Мідії. Так само як тихі й мирні люди знаходять задоволення від відпочинку, так і алани насолоджуються небезпекою та війною. Там визнають щасливим того, хто пожертвував своїм життям у битві, а до тих, хто старіє і відходить від світу природною смертю, нападають з гіркими докорами, як вироджені та боягузливі; і немає нічого, в чому вони вбачають більше гордості, ніж вбивство будь–якої людини, незалежно від славних трофеїв убитих, вони відривають голови, а потім здирають їх шкури та вішають їх, як атрибут, на своїх бойових коней. Ні храму, ні святині в їхній країні не видно, навіть хатини, покритої соломою. Але на кшталт варварів в землю встромляють оголений меч, і вони святобожно поклоняються йому як своєму богу війни, головному божеству. У них є чудовий спосіб передбачення майбутнього; бо вони збирають дуже прямі гілочки верболозу і сортують їх в призначений час з деякими таємними заклинаннями, і, таким чином чітко дізнаються, що їх очікує.  Вони не знають, що таке рабство, бо всі народжені від благородної крові, а крім того, вони вибирають вождями тих людей, які впродовж тривалого часу проявили себе, як доблесні воїни.
• Отже, гуни, захопили території тих аланів (які межують з грейтунгами), яких звали танаїтами, вбили та пограбували багатьох з них, а тих, що вижили, приєднали до себе в договорі про союз; потім разом з ними вони з більшою сміливістю раптово вдерлися у великі та багаті кантони Ерменріха (Ermenrichus), найбільш войовничого монарха, якого бояться сусідні народи через його численні й різноманітні подвиги.

         Щодо території України, катакомбні могильники та городища вздовж річки Сіверський Донець VIII-XI ст. (салтово-маяцька к-ра) також належать до аланської культури. XI-XII ст. – розквіт аланської відрізнялися військовими подвигами» культури на Північному Кавказі. Саме з цим періодом корелює назва Кавказька Аланія, яку сьогодні не можуть поділити між собою народи, зокрема осетинська, чеченська, інгушська, карачаївська та балкарська спільноти, які вважають себе її спадкоємцями. Занепад пізньої аланської культури пов’язують з так званою татаро-монгольською навалою у XIII ст.

            Частина європейських аланів разом з германськими племенами вестготів та вандалів перейшли до Галлії та Іспанії, деякі навіть досягли Північної Африки. Перські джерела  використовують назву “Alān” або “Ās”; а в російських хроніках та угорських джерелах зустрічається форма «Яс». Одна з  груп аланів мігрувала з кипчаками (куманами) до Європи, оселившись в Угорщині. Територія, яку вони окупували, досі називається Яссаг (Jászság), «провінція Яс»; а її столиця – Ясберені (Jászberény). Вони зберігали свою мову та етнічну ідентичність до 15 століття, але поступово асимілювались та  перейняли угорську мову.

         Деякі історики пов’язують назву алан з центральноазійською країною поблизу Аральського моря Yancai (206 р. до н. е. – 220 р. н. е., яку в I ст. до н.е. в  китайських джерелах почали називали Алан ляо (Ālán liáo). Дехто її локалізує між Уралом та Північним Прикаспієм (Б.Вайнберг). Володіння Яньцай (Yancai) часто пов’язують  з аорсами (Aorsi) з римських джерел, а Alan-liao було пов’язано з більш пізніми аланами.  В I ст. Янь-цай підкорюють алани. В 25 році в китайських джерелах («Хоу хань шу – Hòu Hànshū») згадують про перейменування Янь-цая в Алан-ляо під владою Каньгюя. Від тоді з’являються перші згадки в письмових джерелах про аланів між Каспійським морем (Меотидою) та Доном (Танаїсом), де до того жили аорси.

• Kangju – Кангюй або Канжуй – королівство в Центральній Азії (Узбекистан) в 2 ст., населене людьми  індоєвропейського походження східноіранської мовної групи, нащадки західних степових пастухів пізньої бронзи. Країна налічувала понад 100 000 воїнів-лучників і межувала з великим берегом озера, можливо те, що зараз відоме як Північне море (Аральське море).  Генетичне дослідження, опубліковане в Nature у травні 2018 року, досліджувало залишки 6 зразків Канджуй, похованих 200  та 300 рр. н.е. та виявили Y – R1a1a1b2a and R1a1a1b2a2b; mtDNA H6a1a, C4a1, U2e2a1, HV13b, U2e1h , A8a1.

            Аланів, гунів та юечжи об’єднує традиція штучної деформації черепа. У пізній античності (300–600 рр. н.е.) східногерманські племена, якими правилами гуни, зокрема гепіди, остготи, герули, ругії та бургунди, перейняли цей звичай. Чоловіки з такими черепами, зображені на різних збережених скульптурах і фризах того часу, наприклад, кушанського князя Халчаяна. Раніше, в бронзову добу, деформація черепа спостерігалась серед представників катакомбної археологічної культури.

Етимологічні версії терміну «Алан» :

• Назва «Алан» походить від давньоіранського  «arya», «арійський», і тому однорідне з «Īrān»
• З нахско-дагестанскої мови збіг звучання слова “Алани” та назви закавказьких племен – “Албани”.
• З прачеченсько-ингушської  *alen, *al-ovlo – князь, князівство, панування.
• З чеченської ēla (ēla-n,ēlij), ингушське  äla (äla-n-o,älij) – власник.
• З хуритської all-ae – дама, княжна, цариця; урарт. al-ae – господар, правитель, al-awe [a-la-ú-e] – великий (цар), al-usǝ – господар.
• З давньоіндійської aryá – це вельможа,  пан та гостинний господар  дому.
• З арійської sar-ma(n)t (жіночий рід – багатий жінками, керований жінками), індоарійського та індоіранського слова *sar- (жінка) та суфікс прикметника -ma(n)t/wa(n)t .
• З давньоскандинавської ( Руніч.) arjōstēr  – знатні,  шляхетні.
• Ala – арабське ім’я, що означає досконалість та верховенство.

            Алани не створили ніякої писемності, і жодні тексти не збереглися їхньою мовою, крім напису грецькими літерами на надгробній плиті в верхів’ях Кубані. Також  відомі різні особисті, етнічні та місцеві назви. Саме вони  вказують  на іранський характер мови алан.

         Час від часу мене інтригують запитаннями про походження аланів в контексті з осетинами та скіфами.

         Спробую розповісти максимально просто.

 – Алани були тутешніми для Кавказу та довший час вели осілий спосіб життя, поки не прославились на пів світу, як войовничі племена. Вони ДУЖЕ-ДУЖЕ далекі родичі скіфів і кровно  майже НЕ споріднені з осетинами в контексті типових скіфо-сако-сарматських гаплогруп, хоч традиції та мова осетин підтверджує зв’язок з сарматами, тому їхнє право на статус одних з нащадків аланів є безсумнівним. Але ми не можемо порівнювати мову осетин з ймовірною мовою причорноморських скіфів. Це були різні діалекти первинного відгалуження індоєвропейського континууму, межі розуміння між якими тоді могли бути на рівні, як сьогодні між українцем та поляком, чехом, словаком чи навіть хорватом.  В межах Великої Скіфії в Північному Причорномор’ї також панували різні діалекти. Тоді не було ані шкіл, ані законодавства, які могли б встановити єдині стандарти мови. Якщо археологи ведуть розмови про скіфо-саксько-сарматське культурне коло, то чому лінгвісти не запровадили терміну «скіфська група мов» по аналогії з «кельтською групою мов»?… Ось такий ліричний відступ, а тепер про генетику алан.

         Алани, можливо, були частково нащадками саків, тих що жили за Согдіаною. Але цей слід надто мізерний. По чоловічій лінії їх може пов’язувати наявність гаплогрупи R1a1a1b2a2 (z2124).  Сьогодні Z2124  найбільш часто зустрічається в Киргизстані та Афганістані, але також широко поширена серед карачаєво-балкарців та башкир. Зокрема, «кушанська гілка» R-Z2125, яку виявили серед сучасних балкарців на Кавказі, сьогодні поширена, з одного боку – серед носії індоарійських мов іранців, афганців, таджиків, індійців,  а з другого боку – значною мірою серед тюркомовних киргизів[31].    Найближчий гаплотип до Z2124 був широко представлений у степу бронзового віку, особливо в культурах Полтавкинська (між Доном та сер.Поволжжям 2700-2100 р.до н.е.), зрубно-алакульська (Z2123), а також Сінташта та Андроново (Z2123 – Z93). Серед донських аланів по жіночій лінії незначний «алтайський слід» у вигляді лише одного зразка материнської мтДНК D4m2. Всі решта лінії – типовий Кавказький генофонд у чоловіків (G2a (P15),  J1 (M267) і J2a (M410) та європейський – жінок  mtDNA I4a, H1c21, K1a3, W1c и X2i.

         Днк аланів салтово-маяцкої культури з Верхьосалтиковського та Дніпровського могильників показав, що 6 з них належали до чоловічої гаплогрупи G (кавказька)  та материнської І (європейська). Ця гаплогрупа в іраномовних осетинів – G2a1,  в адиго-абхазців – G2a3.  Схоже, що G серед донських алан – це вклад попереднього центрально-кавказького субстрату, а не спадок від сарматів.    

Family Tree DNA є «Кавказскій ДНК-проєкт»

         Серед носіїв аланской культури, що походять з катакомбних поховань Північного Кавказу та Середнього Дону, більшість належить до гаплогруп, які характерні для сучасних народів Північного Кавказу – G2, G2a і G2a1, J1, J2. Третина  секвенованих зразків (4 з 12) належить до гаплогрупи R, причому три з них – R1a1a1b2a2 ( Z2124). Два зразки «аланскої» палео-ДНК і один представник середньосарматської культури відносяться до гаплогрупи Q, в тому числі до субкладу Q-L330 (Q1b1a3a), який широко поширений  зараз серед народів Центральної Азії та Сибіру. Афанасьев Г.Е. та  Коробов Д.С. в статті «Северокавказские аланы по данным палеогенетики» висловили такі міркування:  «Виходячи з лінгвістичного визначення аланскої мови як північно-іранської  та  його родинного зв’язку з сарматською мовою, логічно припустити, що основним генетичним компонентом в етногенезі алан повинна бути сарматська складова, представлена сьогодні в основному гаплогрупою R1a1a1b2a2 і її субкладами. При цьому, з огляду на передбачуване накладення аланского суперстрата на кавказській субстрат, ми можемо припустити присутність деякого кавказського генетичного внеску в формування аланського середньовічного етносу в регіоні»[32].

• R1a1a1b2a2 (один зразок,  з Підгорівського могильника Салтівської культури, і два зразки з Левоподкумського могильника біля Кисловодська).

Джерело: Табл.  Афанасьєв, Коробов 2018

         З результатів Кавказького ДНК-проєкту напрошується висновок, що осетини – нащадки автохтонних кавказьких племен, а іранська мова – наслідок їх мовної асиміляції.  Безсумнівним виявився той факт, що визначальну роль у формуванні аланського генофонду відіграв кавказький субстрат.

            Крім цього, північнокавказькі алани виявились не пов’язаними з населенням средньосарматської культури Нижнього Дону, натомість простежується чіткий зв’язок між групами аланів та носіями катакомбного обряду з похованнь на Північному Кавказі V-VIII ст.. і на Середньому Дону VIII-IX ст[33].Про цюміграцію в середині VIII ст. частини північнокавказьких аланів в басейн Дону раніше розповідали археологи та антропологи.

         Дехто з археологів, зокрема Г. Афанасьев та Д.Коробов,  вважають, що сполучною ланкою між скіфо-сарматським світом та сучасними етнічними групами Кавказу могла бути  кобанська археологічна культура  на межі бронзового та залізного віку. Вона ж, можливо, стала основою формування аланів.  Адже, там виявили різноманітні генетичні лінії, як кавказькі G2a, так і «скіфо-сарматські» R1b та R1a.

         У 2020 році вийшла стаття групи дослідників під назвою «Мітохондріальне  та Y-хромосомне різномаїття доісторичної кобанської культури Північного Кавказу», в якій автори зазначили, що  «В той же самий час, наявність гаплогрупи Y-хромосом R1b,що було виявлено на кладовищах кобанської культури, можливо, є генетичним слідом вторгнення скіфів на Північний Кавказ під час заліза»[34].

Кобанська археологічна культура – гаплогрупи (Härke 2020)

Y–E1a2a1b1b, G2a1a1a2, D1a2a1 (в парі з HV1), G2a1a, Y – R1b1a1b, R1a

mtDNA – H20a, J1b1, U5a1a2, HV1a1a, T1a1, H1e, W5a (N), R6, I1.

 

         На мою думку,  щодо  кубанської  культури занадто мало даних, аби робити остаточні висновки в контексті впливу її предстаників на формування алан, хоч і виглядають вони дуже правдоподібно. Беремо до уваги й це дослідження…  Як висловились його автори:

 «Наші дані свідчать про відносну генетичну спадкоємність стародавніх кавказьких культур».

Результати аналізу по Y-хромосомі «Кавказький ДНК-проєкт»:

R1a1a  – зустрічається з частотою 36% у карачаївців і 24% у балкарців, але відсутня в осетинів.

G2a1a  P18– Іраномовні осетини:  

• 55,9% дігорців;
• 72,6% іронців;

G2a  –  31% у карачаївців і 33% у балкарців:

• G2a1a-P18 у карачаївців 20% і у балкарців – 11%.

G2a3b1 – адиго-абхазської мовної групи:

• 86% шапсугів;
• 29,6 черкесів;
• 20,7%  абхазів;
• 18-30%  кабардинці, черкеси, абазини і  абхази;
• 53-86% групи адигейців;

J2a4b – 87,4%  нахоязичні інгуші.

J2a4b –  51-58 % чеченське населення в Інгушетії, Чечні та Дегестані.

J1 – 16-25% чеченське населення в Інгушетії, Чечні та Дегестані .

J1 – находагестанської мовної сім’ї:

• 44,4%  – лезгини;
• 99%  – кубачинці.

Автор –  Галина Водяк (Halyna Vodiak)

---

---

Джерела:

[1] Симоненко О. В. Сармати потіснили скіфів, ставши їхньою елітою [Електронний ресурс] / Олександр Володимирович Симоненко. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://localhistory.org.ua/texts/interviu/oleksandr-simonenko-sarmati-potisnili-skifiv-stavshi-yikhnoiu-elitoiu/.

[2] Кравченко Е. А. Хто створив Кримську Скіфію? [Електронний ресурс] / Евеліна Антонівна Кравченко // НАН України. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nas.gov.ua/UA/Messages/Pages/View.aspx?MessageID=6693.

[3] Додаткові матеріали (табл..R1a розподіл по субкладах).  Dual origins of the Northwest Chinese Kyrgyz: the admixture of Bronze age Siberian and Medieval Niru’un Mongolian Y chromosomes (metrics) [Електронний ресурс] / [S. Wen, P. Du, S. Chang та ін.] // Nature. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s10038-021-00979-x.

[4] Plinius Secundus G. Naturalis Historia/Liber VI [Електронний ресурс] / Gaius Plinius Secundus – Режим доступу до ресурсу: https://la.wikisource.org/wiki/Naturalis_Historia/Liber_VI#VI.

[5] [5] Ancient genomic time transect from the Central Asian Steppe unravels the history of the Scythians (додаткові матеріали)[Електронний ресурс] / [G. GNECCHI-RUSCONE, E. KHUSSAINOVA, N. KAHBATKYZY та ін.] // Science Advances. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.abe4414.

[6] http://umap.openstreetmap.fr/en/map/ancient-human-dna_41837#5/42.731/66.841

[7] https://www.yfull.com/tree/R-Z2124/

[8] Ancient DNA. Map based on public dataset on www.haplogroup.info.  R-Z2124 (indo-european.eu https://haplotree.info/maps/ancient_dna/slideshow_samples.php?searchcolumn=Y_Haplotree_Variant&searchfor=R-Z2124&ybp=500000,0

[9] Ancient DNA. Map based on public dataset on www.haplogroup.info.  R-CTS1211 (indo-european.eu) https://haplotree.info/maps/ancient_dna/slideshow_samples.php?searchcolumn=Y_Haplotree_Variant&searchfor=R-CTS1211&ybp=500000,0

[10] The genetic prehistory of the Baltic Sea region [Електронний ресурс] / [A. Mittnik, C. Wang, S. Pfrengle та ін.] // Nature. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s41467-018-02825-9.

[11] Ancient DNA. Map based on public dataset on www.haplogroup.info. Unetik R-М198, mtDNA I4a (indo-european.eu) https://haplotree.info/maps/ancient_dna/slideshow_samples.php?searchcolumn=mtDNA_haplogroup&searchfor=I4a&ybp=500000,0

[12] The Formation of Human Populations in South and Central Asia [Електронний ресурс] / [V. Narasimhan, N. Patterson, P. Moorjani та ін.] // Science. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6822619/

[13] Kushan, 200 BCE – 50 CE – R1a1a1b2a2a  http://umap.openstreetmap.fr/en/map/ancient-human-dna_41837#5/41.063/66.182

[14] Полосьмак Н. В. «Влияние популяций Южной Сибири и Центральной Азии на генофонд сарматского населения» [Електронний ресурс] / Н. В. Полосьмак // Проект наукових досліджень (2014-16рр.) за підтримки РНФ (Код ГРНТИ 03.41.00). – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://grant.rscf.ru/prjcard_int?14-18-03124.

[15] Сарматы Северо-Западного Причерноморья в I в. н. э. (погребения знати у с. Пороги) / А. В. Симоненко, Б. И. Лобай; Академия наук Украинской ССР, Институт археологии. – Киев: Наук. думка, 1991. – 108

[16] The separate origins of the Tocharians and the Yuezhi: Results from recent advances in archaeology and genetics [Електронний ресурс] / Ryan Lan-Hai Wei, Hui Li, Xu Wenkan та ін.] // ResearchGate. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/318897882_The_separate_origins_of_the_Tocharians_and_the_Yuezhi_Results_from_recent_advances_in_archaeology_and_genetics

[17] Ancestry and demography and descendants of Iron Age nomads of the Eurasian Steppe [Електронний ресурс] / [M. Unterländer, F. Palstra, I. Lazaridis та ін.] // Nature Communications. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5337992/.

[18] Diverse origin of mitochondrial lineages in Iron Age Black Sea Scythians [Електронний ресурс] / [A. Juras, M. Krzewińska, A. Nikitin та ін.] // Nature. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/srep43950.

[19] Genome-wide patterns of selection in 230 ancient Eurasians (додаткові матеріали) [Електронний ресурс] / [I. Mathieson, I. Lazaridis, N. Rohland та ін.] // Nature. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4918750/.

[20] The Connection of the Genetic, Cultural and Geographic Landscapes of Transoxiana [Електронний ресурс] / [M. Zhabagin, E. Balanovska, M. Kuznetsova та ін.] // nature. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s41598-017-03176-z.

[21] О культурной, антропологической и генетической специфике донских алан/ / Афанасьев Г.Е., Добровольская М.В., Коробов Д.С., Решетова И.К., Добровольская М.В., Коробов Д.С., Решетова И.К.. // Краткие сообщения Института археологии. – 2015. – №237. – С. 64–78.

[22] Афанасьев Г.Е., Вень Ш., Тун С., Ван Л., Вэй Л., Добровольская М.В., Коробов Д.С., Решетова И.К., Ли Х.. Хазарские конфедераты в бассейне Дона // Естественнонаучные методы исследования и парадигма современной археологии. М. 2015. С.146-153.

[23] Полосьмак Н. В. Влияние популяций Южной Сибири и Центральной Азии на генофонд сарматского населения [Електронний ресурс] / Наталья Вікторовна Полосьмак // Информационно-аналитическая система РНФ. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://grant.rscf.ru/prjcard_int?14-18-03124.

[24] Ancestry and demography and descendants of Iron Age nomads of the Eurasian Steppe [Електронний ресурс] / [M. Unterländer,, F. Palstra, I. Lazaridis та ін.] // NCBI. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5337992/.

[25] Ancestry and demography and descendants of Iron Age nomads of the Eurasian Steppe [Електронний ресурс] / [M. Unterländer,, F. Palstra, I. Lazaridis та ін.] // NCBI. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5337992/.

[26] 137 ancient human genomes from across the Eurasian steppes (додаткові таблиці) [Електронний ресурс] / [P. Damgaard, N. Marchi, S. Rasmussen та ін.] // Nature 557(7705):369–374. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/325047876_137_ancient_human_genomes_from_across_the_Eurasian_steppes

[27] Ancient genomes suggest the eastern Pontic-Caspian steppe as the source of western Iron Age nomads [Електронний ресурс] / [dnM. Krzewińska, G. Kılınç, A. Juras та ін.] // Science dvances. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://advances.sciencemag.org/content/4/10/eaat4457

[28] Shifts in the Genetic Landscape of the Western Eurasian Steppe Associated with the Beginning and End of the Scythian Dominance [Електронний ресурс] / [M. i Järve, L. Saag, C. Scheib та ін.] // Current Biology. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.cell.com/current-biology/fulltext/S0960-9822(19)30712-2#%20.

[29] Ancient genomic time transect from the Central Asian Steppe unravels the history of the Scythians [Електронний ресурс] / [G. GNECCHI-RUSCONE, E. KHUSSAINOVA, N. KAHBATKYZY та ін.] // Science Advances. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.abe4414.

[30] MARCELLINUS A. Histori Book XXXI [Електронний ресурс] / AMMIANUS MARCELLINUS // The Roman History. – 4. – Режим доступу до ресурсу: https://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Roman/Texts/Ammian/31*.html

[31] Dual origins of the Northwest Chinese Kyrgyz: the admixture of Bronze age Siberian and Medieval Niru’un Mongolian Y chromosomes (metrics) [Електронний ресурс] / [S. Wen, P. Du, S. Chang та ін.] // Nature. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s10038-021-00979-x.

[32] Афанасьев Г.Е., Коробов Д.С. /Северокавказские аланы по данным палеогенетики /Этногенез и этническая история народов Кавказа. Сборник материалов I Международного нахского научного конгресса (г. Грозный. 11–12 сентября 2018 г.) / Под редакцией Ш.А. Гапурова, С.С. Магамадова. – Грозный:АО «Издательско-полиграфический комплекс «Грозненский рабочий», 2018. –1072 с.

https://www.academia.edu/38076889/%D0%90%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%B5%D0%B2_%D0%93_%D0%95_%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B2_%D0%94_%D0%A1_2018_%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5_%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%8B_%D0%BF%D0%BE_%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%BC_%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BE%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8?email_work_card=reading-history

[33] Афанасьев Г. Некоторые дополнения к исторической интерпретации новых генетических исследований сармато-аланских образцов // Кавказ в системе культурных связей Евразии в древности и Средневековье. XXX “Крупновские чтения”. Карачаевск. 2018. С. 284-289.

[34] Mitochondrial and Y-chromosome diversity of the prehistoric Koban culture of the North Caucasus. [Електронний ресурс] / [H. Härke, S. Demidenko, A. Nedoluzhko та ін.] // Journal of Archaeological Science. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/42778857/Mitochondrial_and_Y_chromosome_diversity_of_the_prehistoric_Koban_culture_of_the_North_Caucasus.