Генетика скіфських груп із 137 стародавніх геномів людини з усіх кінців євразійських степів
Група вчених на чолі з Peter de Barros Damgaard та Nina Marchi опублікували в журналі Nature результати досліджень, що розкривають геноми 137 стародавніх людей, які мешкали на території євразійських степів 4000 років тому. Це дало можливість зрозуміти історію населення цих територій після хвилі міграцій бронзового віку. Вчені виявили, що генетика скіфських груп, які переважали в євразійських степах впродовж залізного віку, була високо структурованою.
В структурі скіфського населення за генетичними маркерами можна виділити чотири основних групи. Це – пастухи бронзового віку, європейські фермери та мисливці-збирачі з південного Сибіру. Пізніше особи культур скіфського кола (азійські саки) змішались зі східними степовими кочівниками. Мова йде про так званих гунів (хунну), які сформували конфедерацію Xiongu, об’єднання кочових народів, які, за даними стародавніх китайців, населяли східно-азіатський степ від 3-го століття до нашої ери до кінця 1-го століття н.е. Орієнтовно в другому або третьому столітті до нашої ери рушили на захід. На шляху додатково змішались зі східно-азійськими групами протягом кількох короткочасних ханств у середньовічному періоді. Більшість(89%) послідовностей Xiongnu можна класифікувати як азійські гаплогрупи , і майже 11% належать до європейських. Результати зразків ДНК під час розкопок гунських поховань в Китаї визначили, що визначальною для них є гаплогрупа Q. Представників корінних гунів (хунну), очевидно, до нас дійшло не так вже й багато.
Крім того, вчені з’ясували, що гуни принесли з собою бактерію, Yersinia pestis, яка спричинила пандемію чуми, що виникла в V столітті в Європі, Центральній та Південній Азії, Аравії та Північній Африці. Бактеріальну ДНК дослідники виявили в останках гуна (хунну) зі Східної Азії, який жив II столітті, а також у залишках аланів, що жили в VI-IX століттях у Північній частині Південного Кавказу.
Ці історичні події перетворили євразійські степи на те, що їх населяли носії індоєвропейських мов, здебільшого західно-євразійського походження з домішками основних тюркомовних груп сучасності, які в основному прибули зі Східної Азії.
Основні міграційні закономірності, які можна простежити крізь призму генетичного складу степових популяцій в залізному віці та сьогодні, підтверджують історичні уявлення лінгвістів про цей регіон.
Генетики зазначили: «Степи, ймовірно, були переважно іраномовними в першому та другому тисячолітті до н.е. Це підтверджується розколом індоіранської мовної гілки на іранську та індійську, розповсюдженням іранських мов та збереженням староіранських запозичень у тохарській. Широке поширення тюркських мов із Північно-Західного Китаю, Монголія та Сибір на сході до Туреччини та Болгарії на заході передбачає широкомасштабні міграції з батьківщини в Монголії близько 2000 років тому. Диверсифікація в тюркських мовах свідчить про те, що відбулося кілька хвиль міграцій і, на основі впливу місцевих мов, передбачалась поступова асиміляція місцевого населення. Східноазіатська міграція, починаючи з Xiongnu (хунну) добре погоджується з гіпотезою, що ранньотюркська була основна мова груп Xiongnu. Подальші міграції східних азійців на захід знаходять хороший мовний корелят у впливі монгольської на тюркську та іранську мови в останньому тисячолітті. Як така, геномна Історія євразійських степів — це історія поступового переходу від Бронзового віку скотарів західноєвразійського походження до верхових воїнів збільшеного східноазійським походженням — процес, який тривав далеко в історичні часи»[1].
Більшість вилучених зразків Y-ДНК Xiongnu (хунну) належали до східноазійських Q-M378, Q-M3 (Q1a2a1a1), C3, O3a, O3a3b2, по одному індоєвропейських R1, R1b, R1a1. Щодо материнських ліній, більшість зразків мтДНК належали до гаплогруп Південно-Східної Азії D4b2b4, N9a2a, G3a3, D4a6 та D4b2b2b та одна до західноєвразійських – U2e1.
Генетики припускають, що історичні гуни виникли внаслідок міграції східноазіатських кочівників (особливо представників племен Хунну) на захід та подальшої суміші між ними та Саками.
У VI столітті імперія гунів розвалилася. Їм на зміну прийшли тюркські племена, які утворили конфедерацію племен Ґьоктюрк — небесні тюрки, більше відомий як Тюркський каганат. Поступово кочові народи степу, котрі розмовляли на індоєвропейських мовах, змінили народи тюркської мовної сім’ї, за походженням, в основному, зі Східної Азії.
Зреферувала Галина Водяк
[1] 137 ancient human genomes from across the Eurasian steppes [Електронний ресурс] / [P. Damgaard, N. Marchi, S. Rasmussen та ін.] // Nature 557(7705):369–374. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/325047876_137_ancient_human_genomes_from_across_the_Eurasian_steppes
Золота пектораль. IV століття до н. е. Товста Могила
