Угорці – етногенез. Як мова створила націю.

Угорці – нація, створена мовою. Угорська мова стала для цього народу державотворчим стрижнем. Вона слугує прикладом культурного домінування незначної  еліти завойовників в середовищі іншомовної людності на підкорених територіях. Ця мова, мало того, що не розчинилась в індоєвропейському морі, але й допомогла угорцям стати взірцем національної самосвідомості.

Складна етнічна історія і дані генетики зводять до абсурду панування фіно-угорської мови серед цього народу. Згідно з усіма законами логіки вони мали бути  тюркомовними,  слов’яномовними, або іраномовними. Але чудеса трапляються. І тепер безліч вчених копирсаються в теоріях про походження угорців, та кінця краю не видно.

Так в чому полягає загадковість етногенезу угорців?

Їх історія така ж дивовижна, як і у гунів. Всі ми знаємо, що вони входять до фіно-угорської мовної спільноти. Серед фіно мовного населення від Скандинавії до Сибіру домінує гаплогрупа N: фіни – 58%, литовці – 42%, латвійці – 38%, естонці – 34%, росіяни – 23%, на півночі Росії – 42%.  В удмуртів, ханти та мансі – більш як 50 %. Гаплогрупа N1 досягає максимальної частоти приблизно 95% у ненцях (40% N1c і 57% N1b) та нгассанах (всі N1b), двох уральських племен центрально-північного Сибіру та 90% серед якутів (усі N1c). Тому цілком логічно, що ці народи розмовляють мовами уральської мовної сім’ї.  В українців, поляків, словаків, сербів, хорватів і інших слов’ян (крім Росії) –  від 2% до 6%. Але парадокс в тому, що у  сучасних мадярів ця гаплогрупа майже відсутня (3,2%). Як же тоді утворилась фіно-угорська мовна спільнота?

Я знайшла пояснення цьому феномену, правда,  моя версія не має ніяких претензій на науковість. Банальна аналітика.

А тепер по черзі. Хто такі угорці.

Більшість археологів припускають, що передбачувана батьківщина предків угорськомовного населення повинна була знаходитись у Західному Сибіру. Лінгвістично найближчими до угорців є географічно дуже віддалені західно-сибірські Мансі та Ханти, з якими вони належать до однієї групи уральської мовної родини. Спільної лексики у них виявили орієнтовно 30%.  В генетиці навіть виділили окрему угорська гілку, яка зустрічається в Угорщині та навколо неї, в Середній Азії (Казахстан), а також у носіїв хантийської та мансійської мов, відповідає субкладу N1c1a1a2b (L1034). Суперечність полягає в тому, що серед сучасних угорців до цього відгалуження належить аж 1,4 %. А сьогодні в Угорщині 13 мільйонів угорськомовних спікерів. Це найбільша лінгвістична уральська група у світі, носії якої проживають в Центральній Європі, далеко від інших членів їх мовної сім’ї.

Ось тепер погляньте на генеалогічне дерево з  угорського проєкту Family Tree DNA Magyar Y–DNA  (2017 р.)[1]

• 26,1% –  R1a (15% Z280, 6,5% M458, 0,9% Z93 => S23201 ” Алтай / Тянь-Шань “, 3,7% невідомо)
• 19,2%  –   R1b (6% L11-P312 / U106, 5,3% P312, 4,2% L23 / Z2103, 3,7% U106)
• 16,9%  – I2 (15,2% L621-CTS10228, 1,4% M223, 0,5% L38)
• 8,3%    – I1
• 8,1%   – J2 (5,3% M410, 2,8% M102)
• 6,9%  –  E1b1b1 (6% V13, 0,3% V22, 0,3% M123, 0,3% M81)
• 6,9%  –  G2a
• 3,2%  –  N (1,4% Z9136 “Угорська / Протомадярська”, 0,5% M2019 / VL67 “Сибір та Байкал”, 0,5% Y7310 “Центральна Європа”, 0,9% Z16981 “Балтія”) – Примітка: відбирають вибірки лише непов’язаних чоловіків
• 2,3%  Q (1,2% YP789 “гуни / туркмени”, 0,9% M346 “Сибір”, 0,2% M242 ” Xiongnu “)
• 0,9%  –  Т
• 0,5%  –  J1
• 0,2%  –  L
• 0,2%  –  С

Вище перераховано гаплогрупи, які передаються виключно від батька до сина. Перша – східноєвропейська, (в українців 50%), друга західноєвропейська, третя – південноєвропейська і четверта – північноєвропейська, наступні три – нащадки близькосхідних мігрантів-землеробів, які прийшли в Європу з Анатолії в часи мезоліту і неоліту. Цікаво, що гаплогрупу європейського походження I2a1a2b-L621 виявили в 5 зразках стародавніх угорців, яка могла бути основною лінією Кукутен-Трипільської культури[2], сьогодні серед них становить 15%.  А основна частина секвенованих мітохондріальних (материнських) геномів угорців IX – X ст. також належали до європейських гаплогруп – 75% (H, HV, I, J, K, N1a, R, T, U, V, X, W), 23% – до центрально-східно-євразійських гаплогруп (A, B, C, D, F, G, M).[3] Найвищу частоту типово європейської гаплогрупи H (50%) в області мали гуцули, а також  угорська група карпатських горян  Палоц (50,6%; Semino et al. 2000), які мешкають у Західних  Карпатах і територіально розташовані ближче до Лемківщини та Гуцульщини.»[4] Угорські палоци – одна з найяскравіших етнічних груп, яку заведено вважати винятково мадярською. Хоча походження їхнє пов’язують з різними тюркськими племенами: хазарами,  печенігами, з кабарцями (булгарські тюрки з Хазарії), з куманами (половці, кипчаки).  У дослідженні проб палоців з Будапешта та північної Угорщини було виявлено 60% R1a, 13% R1b, 11% I, 9% E, 2% G, 2% J2 (Semino et al. 2000). Їхню назву ототожнюють з половцями.

І що Ви бачите. На перший погляд, угорці – чистокровні європейці. Десь там зашпортались гуни, «аж» 2,3%, і фіно-угри, «аж» 3,2%. Спробуємо вияснити, як так сталось.

Заведено вважати, що балти, уральські народи та угри розділились 4400 років тому десь в Сибіру. Де вони блукали 2000 років історія замовчує.  А вже в у IV та V століттях нашої ери угорці перемістилися із заходу Уральських гір в область між південними Уральськими горами та Волгою. Сьогодні це Башкортостан (Башкирія) та Пермський край. Тут почалась перша сторінка їхнього етногенезу.

Виявилося, що існує певна генетична спорідненість між хантами та тюркомовними жителями Уралу, тобто башкирами. Таке відкриття підсилює аргументи прихильників, які виступають на користь “фіно-угорського” походження башкир.

За свідченням Ібн Фадлана, посланця багдадського халіфа, башкири  – тюрки, які вже на початку X ст. почали сповідувати іслам поруч з тотемізмом і шаманізмом, живуть на південних схилах Уралу і займають велику територію до Волги. Їх сусідами на південному сході були печеніги, на заході –  булгари, на півдні огузи. Арабський письменник не в найкращому світлі описував цей народ:  «башкири найгірші серед тюрків, найбільш схильні до вбивства.»[5] Угорські дослідники мали у своєму розпорядженні численні свідоцтва середньовічних арабських авторів, які одностайно писали про тюркомовність башкир. Тому середньовікова традиція походження угорців від башкир була визнана помилковою. Навпаки, почали говорити про угорський компонент в етногенезі башкорстанців.

У IX ст.. разом з древніми уграми передгір’я Уралу покинули родові підрозділи декількох протобашкирських родів, таких як Юрмати, Енеї та Кесеї. Вони увійшли до складу староугорської конфедерації племен, яка розташовувалася в країні Леведія, в межиріччі Дону і Дніпра.

Клан Еней – найзахідніші башкири, сусіди казанських татар, удмуртів, марійців. В історіографії традиційно пов’язані  з союзом мадярських племен.  У його генофонді домінує (61%) гаплогрупа N3, поширена по всій півночі Євразії, від Скандинавії до Далекого Сходу, а в Східній Європі характерна для фіно-угорського населення. У них майже відсутні субклади гаплогрупи N, характерні для народів Приуралля або Східної Європи. Проте найчастішою (44%) виявилася «східносибірська» гілка N3a2, яка відокремилася від «уральської» гілки п’ять тисяч років назад і відсутня в інших кланах північно-західних башкирів.

Юрмати – нащадки асимільованих тюрками стародавніх сарматів, які змішались з уграми і булгарами, та переселились з Приазов’я на Волгу.

• Частина протестованих юрматів належить до типової для башкирів гаплогрупи R1b (M269), яка є одночасно й  найчисельнішою західноєвропейською. ЇЇ носіями є приблизно 110 мільйонів європейських чоловіків. Проте, європейські лінії  R1b розійшлись з азійськими ще в кінці енеоліту та епохи ранньої бронзи з території Північного Причорномор’я.   За дослідженням 2015 року виявлена у 36,2% башкир, 21,2% удмуртів, зате майже відсутня у чувашів, комі, мордви.
• Інша  до R1a (M 512  і Z 280) [6] – нащадки індоєвропейської міграції з Причорноморських степів у Бронзовому віці. Дехто цю гілку називає Карпатською.
• 1/3 R1a Z 93 субклад S23592 – сакська, аланська, татарська – спільний предок жив приблизно 4600-3800 років тому.
• Також у них виявили європейську гаплогрупу I1, I2 та фінську, або уральську N.

«Останнім часом на тлі даних популяційної генетики  найкращою стала виглядати саме «сарматська» гіпотеза походження юрматинців. Цікаво, що субклад R1a1-YP348, який домінує в їх генофонді, а також  у Секеїв (або Секлери), етнографічній групі угорців, виявлений в кісткових останках курганів Пазирикської культури (Алтай, залізний вік, європеоїди). Пазирик же зазвичай зв’язуються з саками або тохарами (юечжі)» – Салават Хамидуллин. [7]

Клан Кудей (Кесей)  – древнє башкирське плем’я, в складі північно-східних башкирів, назву пов’язують з огузами, які прийшли зі сходу. Запозичення назви, а не генетики. Самі про себе пишуть, що вони в Башкирію прийшли в 835 році. Панівним маркером у цього клану є субклад R1a-М198, яка виникла ще в середньо кам’яну добу у Східній Європі. В даному випадку її пов’язують з сарматами. Частина протестованих належать до R1a-Z2123 (основна азійська гілка R1a Z93 – індо-іранці, так звані арії, саки, перси, мідійці, мітанці, татари, євреї-ашкеназі і інші). Племена Z93 та Z94 просунулися на схід зі Східної Європи у степи Центральної Азії у 2500—1800 роках до н.е. Загалом в генофонді Кудеїв домінує індоєвропейська гаплогрупа R1a – 80%.

Ну от,  утворилась стародавня угорська конфедерація племен. І що? Вони всі дружно заговорили  угорською мовою? Хто? Тюркомовні, чи іраномовні башкирські клани? Та ні, вони ще через три століття після цього на території Угорщини балакали по-турецьки. У XIII ст. Ібн Саїд аль-Магриб в книзі «Кітаб Баст аль-ард» ділить жителів Угорщини на два народи: башкир (башгірд) – тюркомовних мусульман, які проживають на південь від річки Дунай, і угорців (хункар), які сповідують християнство. Він пише, що у цих народів різні мови. Столицею країни башкирів було місто Керат, розташований на півдні Угорщини.  Абу-ль-Фіда у творі «Таква аль-Булдан» пише, що в Угорщині башкири жили на берегах Дунаю по сусідству з німцями. Вони служили в знаменитій угорській кінноті, що наводила жах на всю середньовічну Європу [8].

            Так от саме на цьому етапі, ще до переселення цієї конфедерації на річку Дон, мала сформуватись угорськомовність цієї спільноти.   Якщо врахувати,  що 75% секвенованих геномів угорців IX – X ст. також належали до європейських чоловічих гаплогруп, то примарним стає питання щодо їхньої мови загалом. Але не забувайте, хто був їхніми сусідами в підніжжі Уральських гір –  це пермяки, удмурти, комі, марійці, мордва. До речі, простежується лексична і морфологічна близькість пермської (представлена удмуртською, комі-зирянською, комі-перм’яцькою)  і угорської мови.  Я думаю, що на шляху в Європу ці «енеї – парубки моторні» разом з мадярами «віджали» або «рейдерськи захопили» не одну сотню жінок у відносно мирних фіномовних уральських родів. Цікаво, що жіночий склад населення цих народів наполовину індоєвропейський (гаплогрупи H, U, T, J). Але з часів Бронзового віку, відколи вони прийшли в межиріччя Волги та Ками, багато води втекло. І всі ці жінки на момент приходу угрів вже розмовляли на фіно-угорських мовах. Тільки союз з ними міг створити ядро стійкого угорського етносу. От і виглядає, що генофонд у мадярів начебто індоєвропейський, а мова ні. Але це моя суб’єктивна думка і не більше. Взагалі, збереження рідної мови – це прерогатива жінок, адже вони найбільше спілкуються з дітьми в період їхнього формування. І так було завжди.

На початку IX ст. частина угорців переїхала в область між річками Волга, Дон та Сіверський Донець. Там вони стали підлеглими Хазарського каганату. Їхніми сусідами в цей період були тюркомовні болгари, оногури, та іраномовні алани. Останні генетичні дослідження узгоджуються з попередніми археологічними та антропологічними припущеннями, що первісні угорські племена-завойовники були пов’язані з оногурами-булгарами, знову ж таки, тюркомовними племенами.[9]   

Близько 830 року в Хазарському каганаті спалахнуло повстання. В результаті три племені кабар (тюрки-хазари) приєдналися до угорців і перейшли на територію між Карпатами  та Дніпром.  

У 895/896 рр. під керівництвом Арпада угорці перетнули Карпати та увійшли до Паннонії.  Плем’я під назвою Мадяр було провідним племенем угорського союзу, яке завоювало центр улоговини. В цей час вони вже були організовані в конфедерації семи племен: Jenő, Kér, Keszi, Kürt, Gyarmat, Megyer, Nyék і Tarján,загальна чисельність яких сягала 400 000 чол. На час угорської міграції земля була заселена населенням слов’ян, яке налічувало близько 200 000,  які були асимільовані або поневолені угорцями. [10]

Перша угорська керівна династія Арпада походила з найвизначніших кланів серед угорських завойовників,  належала до Y-хромосомної гаплогрупи  R1a  та загальноєвропейської мітохондріальної H (як у Бели, так і у його дружини). Найближчий гаплотип до короля Бели був виявлений у населення, яке проживає в Північній Сербії.

Король Бела III (1172–1196) – один із найвидатніших правителів династії. Він був другим сином царя Гези II (1141–1162) та цариці Єфросинії, дочки Мстислава I (1125–1132), великого київського князя.  

В Королівській базиліці в м.Секесфехервар в Угорщині з початку XI ст.. протягом 5 століть було поховано п’ятнадцять царів, кілька цариць, князів та принцес, а також церковні та світські сановники.Єдиними королівськими могилами, які залишилися недоторканими, були короля Бели III та його першої дружини Анни Антиохійської. Дослідники успішно визначили Y-хромосомний профіль короля Бела III, який може слугувати орієнтиром для ідентифікації подальших останків та спірних живих нащадків династії Арпадів. Але, як бачимо, угорська найвища еліта  не належала ані до сибірських,  ані  до фіно-уральських генетичних ліній, а до типового східноєвразійського (R-SUR51<R1a Z2123) [у наступній статті дивіться уточнення]. Відомо, що майбутній король народився в Хазарському каганаті. Угорські воїни  вибрали вождя з мігрантів на ім’я Арпад, поклялися, попиваючи з чашки своєї змішаної крові, щоб прийняти нащадків Арпада як спадкових вождів мадяр.[11] 

Читайте також статтю “Походження угорської династії Арпадів та хроніка «Ґеста Гунґарорум» або «Діяння угрів»”

            Незначний внутрішній азійський компонент угорців  на шляху до Європи змішується з народами Причорноморських степів. Згідно з одним із досліджень, угорці-завойовники володіли своїми переважно європеоїдними характеристиками нащадків Зрубної культури [12].

Зрубна культурно-історична спільність (зрубна КІС) — це етнокультурне утворення доби пізньої бронзи (XVIII—XII ст. до н. е.), розповсюджене у степовій та лісостеповій смузі Східної Європи від Уралу на сході до річки Дніпро на заході, від річки Кама й правих приток Оки на півночі до азово-чорноморських степів на півдні, іраномовна група індоєвропейської мовної сім’ї.

У шести представників зрубної культури, що жили 3900-3200 років тому, була виявлена Y-хромосомна гаплогрупа  R1a – субклади R1a1, R1a1a (М17), 4 представники R1a1a1b2 (Z93), R1a1a1b2a2a (Z2123), у 14 представників були визначені мітохондріальні гаплогрупи U5a1 (2 взірці), U5a1f2, U5a2a1, K1b2a, I1a1, T1a1, T2b4, J2b1a2a, H2b, H3g (2 зразки), H5b, H6a1a [13].

Дослідження варіації ДНК серед давніх європейців виявило, що з шести зразків, вилучених із сайтів  Зрубної культури, на які можна було протестувати Y-ДНК-групу, всі належали до гаплогрупи R1a, а чотири з них –  до підкласу R1a-Z93, що є загальним явищем серед сучасних індоіранців.Це так звані арійці, що вдерлися в долину Інду в 17-15 ст.до н.е. Історичні кіммерійці запропоновані як спадкоємці  цієї культури. Зрубну культуру  також переймають скіфи та сармати в І тис. до н.е. А тепер ще й і угорців туди приклеїли.

Ендре Непарацький і група вчених в науковій статті «Гаплогрупи Y-хромосом гунів і аварів та підкорення угорцями Карпатського басейну» зазначили, що «третина материнських родин походила з Центральної Азії, а їх найбільш вірогідними кінцевими джерелами були азійськ скіфи та  гуни, тоді як більшість родоводів, швидше за все, походили з епохи бронзи  культур Потапівка-Полтавка-Зрубна з Понтійсько-Каспійського степу. Популяційний генетичний аналіз показав це. Завойовники мали найтісніший зв’язок з оногуро-булгарськими предками волзьких татар.»[14]

Тишком нишком, вияснили, хто ж прийшов у складі угорських племен на територію історичної Паннонії, а сьогодні Угорщини. Але це ще не все в етногенезі угорців. Ще були ті, котрі вікували до них на просторах Середньодунайської рівнини, а також ті, котрі прийшли після. Угорці інтегрували змішане автохтонне населення, яке в основному складалося з носіїв різних слов’янських, тюрксько-аварських та германських мов. Адже до них тут жили, гепіди (з 250 р.) – племена споріднені з готами, які взяли безпосередню участь в етногенезі слов’ян і прославились перемогою над гунами після смерті Аттіли, славнозвісні гуни (з 420 року), германські племена лангобардів (з 526 р.), які згодом переселились в Італію, авари (з 567 р.), і, звісно, слов’яни (з 623 р). А у XIII ст. угорський король Бела IV надав прихисток тюркомовному кочовому народу, відомого під назвою половці (або кипчаки, кумани), які постраждали в боротьбі з монгольською навалою. Вони розселились між Тисою і Дунаєм і утворили свій автономний край Куманія (з 1279 до 1876 рр.).

 Всі ці племена в рамках даної статті я описувати не буду. Закцентую вашу увагу лише на двох з них.

Археогенетичний внесок гунів і авар:

З гунами угорців поєднують три головні речі. Це територія, яку вони заселили, спосіб утворення конгломерації кочових племен і співзвучна етнічна назва – «гуни» – «hungary» (угорці).  Хоча самі себе вони називають «Magyarok» або «Magyar». Тому я не раз використовую етнонім «мадяри».  А от в генофонді загальновизнаної хунської (східних Xiongnu) гаплогрупи в угорців залишилось аж 2,3% (гаплогрупа Q).

Дослідження ДНК остеологічних залишків гунів показали Y-хромосомні гаплогрупи Q1a2 (M25), R1b1a1b1a1a1 (U106), R1a1a1b2a2 (Z2124 підкладу Z93).[15]

·        Гаплогрупа Q1a2-M25 дуже рідкісна у Європі, проте має найвищу частоту серед угорської етнографічної групи Секлер (Секеї) в Румунії. Дехто робив припущення, що ця лінія якраз і походить від гунів, проте, вона могла мати також інше джерело походження.

·        Гаплогрупа R1b1a1b-M262 – предкова гілка виникла в Понтійсько-Каспійському степу і поширилась в Західну Європу з міграціями бронзового віку. Його присутність серед гунів пояснюють союзництвом з германськими племенами готів і гепідів.

·        R1a1a1b2a (Z2124), схоже, є спільним елементом у еліти гунів або аланів серед них, авар та угорців (лише 1%). Східноєвразійська гілка R1a. Сьогодні найчастіше зустрічається в Киргизстані і Афганістані, широко поширена серед карачаївців, балкарців і башкирів, в культурі Сінташта.

Авари створили імперію в регіоні сучасних  держав Угорщини, Австрії, Швейцарії, Словаччини, Німеччини, Польщі, України, Білорусії, Литви (частково), Хорватії, Сербії, Румунії, Болгарії, Північної Македонії, яка проіснувала майже 250 років (з 562 до 823 рр.). З періоду аварів залишилась величезна археологічна спадщина з більш ніж 80 тис. розкопаних могил в Угорщині. Останки епохи Авара антропологічно надзвичайно неоднорідні, причому значна частка монголоїдних та європо-монголоїдних елементів сягає 20-30%. Хоча Аварський каганат перестав існувати близько 822 р. н. е., але його населення вижило і було включено до наступної угорського етносу. Навіть існує теорія, що не завойовники принесли угорську мову в регіон, а саме авари були її носіями.[16]

Вчені дослідили ДНК групи стародавніх аварів з південно-східної Великої Угорської рівнини (Альфельд) і знайшли в них лише 15,3% азійських гаплогруп (C,M6, D4c1, F1b). Серед них переважали європейські мітохондріальні ДНК (H, K, T,U).[17]

Доступні дані Y-хромосомної та мтДНК  говорять про те, що прості люди на території Паннонії 10 століття швидше представляли місцеве населення. Еліта завойовника (угорців) мала значну частку гаплогрупи N, 7% з них несли N1a1a1a1a4-M2118 і 10% N1a1a1a1a2-Z1936, обидва вони присутні в фіно-угорських народах Ханти та Мансі. Крім того генетичні дані позиціюють еліту угорської конфедерації з тюркськими племенами башкир і волзьких татар[18]. Генетична спадщина завойовників безумовно зберігається у сучасних угорців,  тільки, не більше 1/8 теперішнього угорського складу населення. Наявні дані свідчать про те, що завойовники не зробили істотного внеску в генофонд Карпатського басейну[19].

Найкраще про угорців вам розповість ця багатослівна діаграма.

Ось така солянка. Але результат вражає. Як-не-як, самобутній народ, ці угорці. При такій гетерогенності населення, якимось дивом, утворилась одна з наймонолітніших націй.

Автор: Галина Водяк

---

---

Доповнення з новіших  публікацій (Noémi Borbély, 2023 р.):

                Згідно з усіма попередніми дослідженнями, лінія N1a1 є найбільш характерною для угорських завойовників — майже 30% ліній належать до групи N1a і.  Другою за поширеністю гаплогрупою серед угорських завойовників є R1a-M198 (16,9% усіх гаплогруп), яка нині досить поширена в регіоні Одорхейу-Секуєск (10,9%). Гаплогрупи R1b і I2 присутні у відносно більшій частці як у групах завойовників (10,8% і 13,8%, відповідно), так і в групах Секелі (14,1% і 21,7% відповідно). Більшість інших гаплогруп, перерахованих вище, як-от R1b-U106, G2a та Q1b-M346-L330, також можна знайти серед секелів з максимальною частотою 5%.

Джерело:  Borbély, N.; Székely, O.; Szeifert, B.; Gerber, D.; Máthé, I.; Benkő, E.; Mende, B.G.; Egyed, B.; Pamjav, H.; Szécsényi-Nagy, A. High Coverage Mitogenomes and Y-Chromosomal Typing Reveal Ancient Lineages in the Modern-Day Székely Population in Romania. Genes 2023, 14, 133. https://www.mdpi.com/2073-4425/14/1/133?fbclid=IwAR3hKDPbewjMbOeDt4r5A4xMN5c3gHkofbf2fFzlnMBPvgSB0GG-OVxeR8Q

---

Джерела:

[1] “Family Tree DNA – Hungarian_Magyar_Y-DNA_Project”. Familytreedna.com. Retrieved 18 August 2017.

[2] Y-chromosome haplogroups from Hun, Avar and conquering Hungarian period nomadic people of the Carpathian Basin [Електронний ресурс] / [E. Neparáczki, Z. Maróti, T. Kalmár та ін.] // BioRxiv. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/597997v1.

[3] Maternal Genetic Ancestry and Legacy of 10th Century AD Hungarians [Електронний ресурс] / Aranka Csősz, Anna Szécsényi-Nagy, Veronika Csákyová та ін.] // Nature. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/srep33446.

[4] Кочкін І. Зміна мітохондріальної ДНК-послідовності в популяціях Бойківського, Гуцульського і Лемківського Карпатського нагір’я [Електронний ресурс] / І. Кочкін, О. Нікітін, М. Відейко // Академія. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/19423509/Mitochondrial_DNA_Sequence_Variation_in_the_Boyko_Hutsul_and_Lemko_Populations_of_the_Carpathian_Highlands.

[5] Фадлан А. КНИГА О ЕГО ПУТЕШЕСТВИИ НА ВОЛГУ В 921-922 ГГ. [Електронний ресурс] / Ахмед Ибн Фадлан // “Восточная литература” Перевод, комментарий и редакция академика И. Ю. Крачковского. М.; Л.. – 1939. – Режим доступу до ресурсу: http://www.vostlit.info/Texts/rus16/Fadlan/text.phtml?id=6123.

[6] https://www.familytreedna.com/public/Bashqort_Clans?iframe=yresults

[7] Хамидуллин С. Башкиры рода Юрматы: венгерское происхождение, стычки с калмыками и участие в восстаниях против Москвы [Електронний ресурс] / Салават Хамидуллин  // Реальное Время. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://realnoevremya.ru/articles/120997-bashkiry-roda-yurmaty-kolonka-salavata-hamidullina.

[8] Бартольд В. В. География Ибн Сайда // Сочинения. Т. VIII. Работы по источниковедению. — М., 1973.

[9] Vágó-Zalán A. A magyar populáció genetikai elemzése nemi kromoszómális markerek alapján [Електронний ресурс] / Andrea Vágó-Zalán  // ELTE TTK Biológia Doktori Iskola. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://teo.elte.hu/minosites/ertekezes2012/vago-zalan_a.pdf.

[10] Hungary EARLY HISTORY [Електронний ресурс] // Federal Research Division, Library of Congress. Archived from the original. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: https://web.archive.org/web/20041029114728/http://lcweb2.loc.gov/cgi-bin/query/r?frd%2Fcstdy%3A%40field%28DOCID+hu0013%29.

[11] Там же (див. 8)

[12]  Vágó-Zalán A. A magyar populáció genetikai elemzése nemi kromoszómális markerek alapján [Електронний ресурс] / Andrea Vágó-Zalán  // ELTE TTK Biológia Doktori Iskola. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://teo.elte.hu/minosites/ertekezes2012/vago-zalan_a.pdf.

[13] Eight thousand years of natural selection in Europe [Електронний ресурс] / Iain Mathieson, Iosif Lazaridis, Nadin Rohland, та ін.] // BioRxiv. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/node/7739.abstract?%3Fcollection=.

[14] Y-chromosome haplogroups from Hun, Avar and conquering Hungarian period nomadic people of the Carpathian Basin [Електронний ресурс] / [E. Neparáczki, Z. Maróti, T. Kalmár та ін.] // BioRxiv. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/597997v1.

[15] Там же (12)

[16] Genetikusok szerint a honfoglalók ősei hunok voltak, és a magyar az avarok nyelve lehetett [Електронний ресурс] // Hvg.hu. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://hvg.hu/tudomany/20170926_magyar_ostortenet_honfoglalas_hunok_avarok_nyelve_magyar.

[17] Maternal Genetic Ancestry and Legacy of 10th Century AD Hungarians [Електронний ресурс] / Aranka Csősz, Anna Szécsényi-Nagy, Veronika Csákyová та ін.] // Nature. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/srep33446.

[18] Там же (12)

[19] Mitogenomic data indicate admixture components of Asian Hun and Srubnaya origin in the Hungarian Conquerors [Електронний ресурс] / Endre Neparáczki, Zoltán Maróti, Tibor Kalmár та ін.] // BioRxiv. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/250688v1.