Юечжі, тохари та Таримські мумії – індоєвропейці Китаю

Історія Сіньцзян –Уйгурського автономного району Китаю викликає інтерес насамперед через давніх представників індоєвропейських мов в цьому далекому східному регіоні. Європеоїдні антропологічні типи таримських мумій, яких часто пов’язують з носіями тохарських мов, а також індоєвропейські кочівники   юечжі, яких вплітають в історичний горизонт від Китаю до Кушанського царства між Аральським морем та Гіндукушем в I ст., привертають увагу як лінгвістів, так і генетиків.

         Почнемо з  категорії заплутаної термінології стосовно тохарів та псевдотохарів:

  • Юеджі – іраномовні тохари, кочівники, що в 2 ст. до н. е.  населяли західну частину сучасної  провінції Ганьсу (пн-зах. Китай), а під тиском хунну пішли на захід та заснували в 1 ст. н. е. Кушанське царство, говорили бактрійською мовою, досить далекою від тохарських мов;
  • Псевдотохари – тохаромовне осіле населення на Заході Китаю, жителі оазисів на північ від пустелі Такла-Макан, яке розмовляло мовами ārsí и kučaññe.

         Як перших, так і других чомусь називають тохарами.

Король Юечжі та його супутники.

         Юечжі (Yuezhi ) —  давнє населення (IV – II ст. н. е.), що мешкало на північному заході Китаю, в північно-східній частині Сіньцзяну,  яких намагались утотожнити з індоєвропейськими тохарами з долини Сіньцзяну, але марно. Походження тохарів та їхнє відношення до юечжі обговорювалися більше століття, з моменту відкриття тохарської мови. Неправильне тлумачення китайських історичних записів у минулому призвело до  непорозумінь  щодо походження юежи. Країна в Бактрії, підкорена юечжі отримала назву «Ta-Hsia», тобто Daxia, що помилково переклали, як тохари (Tochar).  Генетики прийшли до висновку, що ці дві групи мали різне походження[1], тому іраномовних кочівників – юечжі, які розмовляли бактрійською мовою,  називають тохарами, а тохаромовне (одне з найдавніших відгалуженнь індоєвропейських мов) осіле населення на заході Китаю – псевдотохарами.  У регіоні навколо басейну Кумуль, де шукають коріння юеджи,  аналіз мтДНК виявив обидва східний євразійський та західноєвразійський компоненти (He et al. 2003). З іншого боку, згідно з неопублікованими даними  із гробниць культури Північної дороги Тяньшань та Місця Хейгулян на лугах Барколь, лише східноєвразійські батьківські лінії спостерігались в цьому регіоні дотепер. «Наші генетичні дані показують, що спостерігалися лише східноєвразійські батьківські лінії в скелетних останках у гробницях культури Північної дороги Тяньшань і в Хейгулян (Heigouliang) місця на лугах Барколь, що співвідноситься з нашим культурним аналізом». (Lan-Hai 2013).

         Юежі пов’язують з археологічною культурою Баркьоль (Barkol culture) на кордоні Китаю та Монголії. «Народ юечжі спочатку був відмінним і відокремленим від усіх інших стародавніх культур у Сіньцзяні, включаючи ті, які можуть бути пов’язані за походженням з тохарами», – зазначили генетики. У Сіньцзяні виявлено близько 20 різних усних та письмових мов. Китайсько-тибетська, алтайська та індоєвропейська мови все ще існують у Сіньцзяні сьогодні.

         З найдавніших часів до ~200 р. до н.е. Юечжі жили на лугах між Дуньхуаном і горою Тяньшань, а також поширили своє панування на північно-західну частину Ганьсу, аж поки не зазнали поразки від племен сюнну (Xiongnu). Це змусило їх рухатись на захід до ріки Ілі в Казахстані, в процесі чого вони завоювали землі саків. Після 130 р. до н.е. Юечжі перетнули річку Оксус (Амудар’я) і завоювали Бактрію.       В 1 ст. на території Бактрії юечжі заснували відому Кушанську імперію. Згідно з даними, кушанське вождівство розвинулося не з місцевих аборигенів саків, а з  одного з племен юечжі.

Міграції юечжі

         Тохарські (індоєвропейські з філії Centum) мови відомі з рукописів від 500 до 800 рр. н.е. знайдених на південь від гір Тяньшаню, на півночі центральної та східної течії Тарімського басейну. Прототохарська мова НЕ пов’язана тісно з індоіранською індоєвропейськими мовами, і тому вона не може бути пов’язана з індоіранськими культурами шнурової кераміки такими як Сінташта та Андроново, представниками гаплогрупи R1a. Натомість генетики відстежили зв’язок тохарських мовців (зразки з Shirenzigou) зі степовими предками, пов’язані з Ямною культурою, описані як суміш мисливців-збирачів зі Сходу та Кавказу з понтійсько-каспійських степів, що датуються 3300–2600 рр. до н.е., яка в свою чергу пов’язана з афанасьєвською культурою. Більшість представників ямників, афанасієвців належали до гаплогрупи R1b та тохарців з Ширенгоу до R1b1a1a2 та Q1a1[2].       

Тохарська королівська родина (король, королева і молодий русявий принц), Кизил, печера 17 (вхідна стіна, нижня ліва панель). Музей Ермітаж

         Пропоную до Вашої уваги цитати зі статті генетиків 2019 року «Стародавні геноми розкривають походження, пов’язане з Ямною культурою, і потенційне джерело індоєвропейських носіїв у Тяньшань залізного віку».

  •  «Тут ми повідомляємо про перші загальногеномні дані 10 стародавніх особин із північного сходу Сіньцзяну. Вони датовані приблизно 2200 роками тому і були знайдені на місці Ширензігоу залізного віку. Ми знаходимо, що вони вже генетично змішані між східними та західними євразійцями. Ми також виявили, що більшість східноєвразійського походження в особин Shirenzigou пов’язано з популяціями північно-східної Азії, тоді як західноєвразійське походження найкраще представлено від ~20% до 80% походженням, подібним до Ямної. Таким чином, наші дані свідчать про західноєвразійське степове походження принаймні частини древнього населення Сіньцзяну. Крім того, наші висновки підтверджують пов’язане з ямною культурою походження нині вимерлих тохарських мов у басейні Тарім, на півдні Сіньцзяну.
  • «Наше дослідження підтримує «степову гіпотезу» порівняно з «гіпотезою Бактрійського оазису» щодо заселення регіону Сіньцзян. Велика кількість предків, пов’язаних із ямною або афанасьєво, у людей залізного віку Сіньцзяну опосередковано підтримує впровадження індоєвропейських мов у регіон, який зберігся у формі тохарської до кінця першого тисячоліття нашої ери» – розповідають генетики.
Loulan beauty closeup

Таримські мумії – муміфіковані поховання XVIII-II ст..до н.е. в Таримському басейні Сінцьзян-Уйгурського автономного округу Китаю, серед яких зустрічаються особи як монголоїдного так і європеоїдного типу.

         У попередніх дослідженнях щодо європеоїдних мумій з Китаю йшла мова про вплив ямників з гаплогрупою R1b на формування їхнього генофонду. Нові публікації генетиків щодо мумій з Тариму для багатьох стали несподіванкою. Схоже, шукають автохтонів на своїй землі.  

         Як виявилось, мумії Таримського басейну не були прибульцями в регіоні, а належали до невідомого раніше генетичного ізоляту Азії. Нащадками ямної КІС виявились їхні сусіди з Джунгарського басейну. Мова та впровадження фермерського господарства в регіоні Тариму, очевидно, залежали від культурної, а не генетичної взаємодії.

         Група міжнародних дослідників з університету Цзіліня, Інститут палеонтології хребетних і палеоантропології, Макса Планка Інститут еволюційної антропології, Сеульський національний університет Кореї та Гарвардський університет зібрали та проаналізували дані по всьому геному від тринадцяти найраніших відомих мумій басейну Тарим, датованих приблизно 2100–1700 рр. до н.е. у сусідньому Джунгарському басейні.

         Мумії Таримського басейну не були прибульцями в регіоні, а належали до невідомого раніше генетичного ізоляту Азії.  Нащадками ямної КІС виявились їхні сусіди з Джунгарського басейну. Мова та впровадження фермерського господарства в регіоні Тариму, очевидно, залежали від культурної, а не генетичної взаємодії.

         З кінця 1990-х років відкриття сотень природно муміфікованих людських останків, датованих приблизно 2000 р. до н.е. до 200 р. н.е., в Таримському басейні привернуло міжнародну увагу завдяки їхньому так званому «західному» зовнішньому вигляду, їхньому вовняному одягу, та агроскотарському господарству, яке включало велику рогату худобу, овець і кіз, пшеницю, ячмінь, просо і навіть кисломолочний сир. Поховані в трунах човнів у безплідній пустелі, мумії Таримського басейну довгий час спантеличили вчених та надихали на численні теорії щодо їх загадкового походження.

         Нові генетичні дослідження залишають без відповіді питання про те, чи таримське населення бронзового віку розмовляло якоюсь формою протохарської мови.

         Результати дослідження НЕ підтверджують гіпотезу про значну міграцію людей степовиків (Ямна та афанасьєвська культури) або гірських скотарів щодо походження таримських мумій бронзового віку. Теорію про їх зв’язок з Бактрією та Маргіаною було заперечено попередніми дослідженнями. Але генетики виявили, що таримські мумії представляють культурно космополітичне, але генетично ізольоване автохтонне населення.

Натомість мумії Таріма належать до ізольованого генофонду, азійське походження якого можна простежити до епохи раннього голоцену. Цей генофонд, ймовірно, колись мав набагато ширше географічне поширення, і він залишив значний генетичний слід у популяціях EMBA (бронзової доби) Джунгарського басейну та залізного віку (IAMC) південного Сибіру. Так звані західні фізичні особливості таримських мумій, ймовірно, пов’язані з їх зв’язком з генофондом ANE (стародавні північні євразійці) плейстоцену.

Крім того жоден з осіб Tarim не був генетично стійким до лактази, попри той факт, що давнє молочне скотарство було притаманне для їх господарств.

         На відміну від Тарімського басейну, найдавніші мешканці сусіднього Джунгарського басейну походили не лише від місцевого населення, а й від західних степових скотарів, а саме від афанасьєво, скотарської групи, яка має міцні генетичні зв’язки з ямною культурою ранньої бронзи. Генетична характеристика джунгарів доби ранньої бронзи також допомогла прояснити походження інших скотарських груп, відомих як чемурчеки, які пізніше поширилися на північ до гір Алтаю та Монголії. Групи чемурчеків, мабуть, є нащадками джунгарів доби ранньої бронзи та середньоазіатських груп із Внутрішньоазіатського гірського коридору (IAMC), які ведуть своє походження як від місцевого населення, так і від агроскотарів Бактрії та Маргіани (BMAC)[3].

         «Всупереч тому, що народи бронзового віку басейну Таріма були генетично ізольованими, вони були надзвичайно культурно космополітичними.  Вони будували свою кухню навколо пшениці та молочних продуктів із Західної Азії, проса зі Східної Азії та лікарських рослин, таких як ефедра з Центральної Азії», — каже Крістіна Варіннер , старший автор дослідження, професор антропології Гарвардського університету та керівник дослідницької групи в Інституті еволюційної антропології Макса Планка в Лейпцигу, Німеччина[4].

Автор Галина Водяк (Halyna Vodiak)


[1] The separate origins of the Tocharians and the Yuezhi: Results from recent advances in archaeology and genetics [Електронний ресурс] / Ryan Lan-Hai Wei, Hui Li, Xu Wenkan та ін.] // ResearchGate. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/318897882_The_separate_origins_of_the_Tocharians_and_the_Yuezhi_Results_from_recent_advances_in_archaeology_and_genetics

[2] Ancient Genomes Reveal Yamnaya-Related Ancestry and a Potential Source of Indo-European Speakers in Iron Age Tianshan [Електронний ресурс] / [C. Ning, C. Wang, S. Gao та ін.] // Current Biology. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0960982219307717

[3] The genomic origins of the Bronze Age Tarim Basin mummies [Електронний ресурс] / [F. Zhang, C. Ning, Y. Cui та ін.] // Nature. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/s41586-021-04052-7?fbclid=IwAR0sX-SDwkHRxji78uSN0aU_yHByavFh_5BBauPlJ9Sau2dqvG4Q4O8xMVw.

[4] Max Planck Society. The surprising origins of the Tarim Basin mummies [Електронний ресурс] / Max Planck Society // Phys.org. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://phys.org/news/2021-10-tarim-basin-mummies.html?fbclid=IwAR09H0ec7GrTw73YcFbZv_nJqQfiYXA9uEUr9SI7qJwi32fO7Nh5GhKU64Q.

One thought on “Юечжі, тохари та Таримські мумії – індоєвропейці Китаю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Translate »