Походження євреїв ашкеназі

Сьогодні 70 % всіх євреїв у світі становлять євреї ашкеназі, які сформувались  як громади в середньовічній Європі вздовж річки Рейн в Західній Німеччині та Північній Франції. Згадки про єврейські поселення на цих територіях датують 4 століттям. Найімовірніше тут у 12 ст. зародилась традиційна для них мова їдиш, яка належить до германської групи  з елементами єврейської, арамейської та слов’янських мов. Іврит вони використовували лише як сакральний елемент аж до його сьогоднішнього відродження в Ізраїлі. В пізньому середньовіччі більшість ашкеназі неухильно зміщувались на схід на територію різних частин Речі Посполитої, в тому числі сучасної України.  В 11 ст. ашкеназі складали всього 3% світового єврейства, а у 1930 році – 92%, що є свідченням демографічного дива.  Трагічні події, зокрема Голокост, внесли свої корективи. Після II світової війни чисельність тих, хто в Європі сповідував юдаїзм, скоротилась на 6 млн, з них 3,3 млн померлих в Польщі,  1,5 млн –  в Україні, близько 100 тисяч (майже третина населення міста)  – у Львові.   Сьогодні євреїв ашкеназі найбільше в США – до 6 млн, в Ізраїлі – 2,8 млн, а в Україні – 100 – 150 тис. (9-та з 33-ьох країн  по їх чисельності), загалом у світі понад 10 млн.

Розподіл євреїв в Європі 1881 р.:
(сірий): 13–18% євреїв, (червоний): 9–13%, (рожевий): 4–9%, (синій): 3–4%, (голубий): 2–3%, (коричневий): 1-2%, (світло-коричневий): 0,5–1%, (бежевий): 0,1–0,5%, (плямисто-білий): до 0,1%.

Етимологія назви євреїв ашкеназі.
  • Згідно з єврейською Біблією, Ashkenaz – син Гомера, внук Яфета, правнук Ноя. Ім’я Гомера також пов’язують з кіммерійцями. В Старому Заповіті є згадка про царство Ашкеназ, яке  разом  з Араратом та Міннаєм вели війну проти Вавилона. «Підійміте прапор на землі, засурміть у сурму між народами, приготуйте народи на бій проти нього, покличте на нього царства Арарату, Мінні та Ашкеназу, призначте ватажка над ними, коней спровадьте, немов ту шорстку сарану!» (Єремія 51:27).
  • Ashkenaz від ассирійського Aškūza / Iškuzai – люди, які вигнали кіммерійців з вірменської області Верхнього Євфрату, асоційовані зі скіфськими групами в Передкавказзі та  асірійською та вавилонською назвою їхнього царства Ішкуза. (Russell Gmirkin, 2006).
  • Ashkenaz – термін пов’язують з територією стародавньої Великої Вірменії (2-5 ст.) та  Хозарського каганату (6-7 ст.)  Північно-східна Туреччина примикає до чотирьох первинних сіл, назви яких нагадують «Ашкеназ» – İşkenaz (or Eşkenaz), Eşkenez (or Eşkens), Aşhanas, and Aschuz. (Ranajit Das та ін.., 2016).
  • Ashkenaz – назва для євреїв середньовічної Німеччини та Франції, а сьогодні для більшості євреїв, окрім сефардів.
  • Ashkenaz –  у середньовічній равинській літературі ця назва використовувалась для означення Німеччини[1], а ашкеназькі євреї – це ті, що походять зі Східної Європи. Натомість, сефардські євреї походять з регіонів Середземного моря, включаючи Португалію, Іспанію, Близький Схід та Північну Африку.
  • Слово jidiš (їдиш) походить від германського jũdisch («єврейський») – єврейська мова ашкеназі, яка склалась на ґрунті верхньонімецьких діалектів з семітськими та слов’янськими елементами. З другої половини 18 ст. їдиш втрачає свої позиції в Західній Європі, натомість продовжує розвиватись в Польщі, Литві, Україні, Білорусії, Молдові, Румунії.
  • Слово Jude («юдей, єврей»), що з лат. Jũdaeus і грец. Ίουδαίος сягає гебрейського Yehűdhĩ.
Короткий екскурс в історію єврейського народу.

         Патріархами юдеїв в єврейській Біблії є Авраам, його син Ісаак та син Ісаака Яків, названий Ізраїлем, якого вважають родоначальником ізраїльтян. Його дванадцять синів та онуків (Рувим, Симеон, Юда, Іссахар, Завулон, Веніямін, Дан, Нефталій, Ґад, Асир, Єфрем, Манасія) стали праотцями племен Ізраїлевих. Згідно з розповіддю Йосипа в Книзі  Буття, сини Якова мешкали в Хевроні (сьогодні місто в Палестині) до переселення в єгипетські землі в країну Гошен.

         Усім Вам відомі сторінки історії єврейського народу, описані в Старому Заповіті, про вихід євреїв з Єгипту під проводом Мойсея, завоювання ними у 13 ст. до н.е. Ханаана, землі обіцяної Богом, будівництво Храму в Єрусалимі за царя Соломона, в якому зберігались ковчег заповіту, та дві кам’яні плити, на яких були викарбувані Десять заповідей. Після смерті Соломона  Ізраїльське царство розпалось на дві країни, Ізраїль та Юдею.

         У VIII – VII ст..до н.е. відбулась масова депортація євреїв з Ізраїльського царства в Ассирію, семітську державу на півночі Месопотамії, в основному  вздовж ріки Хавор, де раніше знаходились арамейські царства, та в Мідію, історичний регіон на заході Ірану.  Значна частина депортованих асимілювалась в ассирійсько-арамейському середовищі. З ассирійським полоном пов’язують втрату десяти колін Ізраїлевих. Серед безлічі теорій про нащадків цих племен, вважаю за доцільне згадати дві з них, які безпосередньо стосуються нашої історії. Перша – ассирійці витіснили частину ізраїльських племен в Скіфію. Друга – батьківщиною Кіммерії та кіммерійців були не північні береги Чорного моря, а південні.  В ассирійських та вавилонських джерелах зустрічаються різні форми: Ga-mirGamir- (r) aGi-mir-aaGi-mir-ra-aa, а один з них для означення Дому Ізраїля – «Khumri» фонетично подібний до «Gimirri»[2].  Ці гіпотези жодним чином не ототожнюють євреїв зі скіфами, чи кіммерійцями, а лише окреслюють території ймовірного проживання частини діаспори.

         В 6 ст. до н.е. цей народ знову торкнулись масштабні насильницькі переселення,  цього разу в межах Вавилонського царства. Після 49 років Вавилонського полону з’явилась нова велика єврейська діаспора в Межиріччі.

         Наступний етап єврейської міграції на захід Середземномор’я пов’язують з експансією Олександра Македонського (4 ст. до н.е.), та розвитком торговельних зв’язків між Європою та Близьким Сходом. Заведено вважати, що у 2 ст. до н.е. євреї з’являються в Греції, Македонії та Римі. На початку 4 століття вони вже присутні в Німеччині, з якою більшість дослідників пов’язують появу мови їдиш.

          Безліч неймовірно цікавих фактів навколо історії цього народу. Проте на усіх них я акцентувати вашої уваги не буду.  Спробую зупинитись на тих моментах, які спричинили поступову міграцію євреїв з Близького Сходу в Європу, а також вплинули на процес формування класичного юдаїзму.

         Епоха перманентних переселень євреїв з Близького сходу розпочалась після Першої Юдейської війни в 73 р., яка закінчилась перемогою Римської імперії. В  процесі конфлікту значна частина Юдеї була знищена в тому числі Єрусалим та Храм Ірода.

Храм Ірода. Другий єврейський храм. Модель в музеї Ізраїлю
Зображення з Wikipedia, ліцензія CC-BY-SA 3.0

                У період, що передував падінню Другого храму в 70 році, прихильники юдаїзму були розташовані по всій Римській імперії на заході та поширювалися на імперію Аршакідів (Парфянське царство) на сході. Дослідники вважають, що до 6 мільйонів євреїв проживали в Римській імперії, що становило 10% всього населення.

         Період між будівництвом юдеями Другого Храму в Єрусалимі в 515 р. до н.е. та його руйнуванням римлянами в 70 р. до н. е. був свідком великих історичних потрясінь та значних релігійних змін, які вплинуть на більшість наступних монотеїстичних Авраамічних  релігій (юдаїзм, християнство та іслам). П’ятикнижжя Моісеєве визнають усі представники авраамічних віровчень. Набір єврейських святих книг «Танах» майже повністю відповідає Старому Заповіту у християн та частково Корану в мусульман.

         В перших століттях нашої ери римська еліта розцінювала християнство не як окрему релігію, а протестантський рух в межах юдаїзму.  Як юдеї, так і християни зазнавали переслідувань та гонінь в Римській імперії аж до моменту проголошення християнства державною релігією в 380 році.

         Після того, як горе-славний юдейський цар Ірод I помер, римляни запровадили прокураторів для управління юдеями.  На початку римські намісники дотримувались законів та звичаїв єврейського народу, давали можливість їм відпочивати в суботу, звільняли їх від язичницьких ритуалів і навіть дозволили карбувати монети без зображень. Римські та грецькі гроші євреї вважали негідними.

         Історія євреїв в Римській імперії була сповнена драматичними моментами. Повне несприйняття чужої для них римо-грецької культури та релігії, а також ряду повинностей, які на них накладала імперія, спричиняли постійні конфлікти. У 167 р. до н. е. Антіох IV Епіфан наказав   спорудити в їхньому храмі вівтар Зевсу. Він також заборонив обрізання і наказав жертвувати свиней біля вівтаря Храму.  На рубежі нашої ери розпочались єврейські заворушення, які були спричинені намаганням римської влади провести перепис населення (6 р.), для ефективного оподаткування.

         В 38 році перфект Єгипту Авілій Флакк намагався встановити статуї імператора Калігули в єврейських синагогах, щоб до нього ставились, як до бога. Ця безпрецедентна провокація викликала релігійні заворушення. Впродовж наступних 30 років тривали перманентні конфлікти між грецькими та єврейськими громадами в Юдеї, які згодом переросли в єврейсько-римські війни. В 70 році було пограбовано та зруйновано Другий Храм, який проіснував 585 років, та страчено 6000 євреїв в Єрусалимі. Це була помста за тривалі єврейські заколоти.  В 135 році євреям взагалі заборонили жити в Єрусалимі. До 4 ст. ця ж заборона стосувалась і християн, аж до побудови тут римським імператором Костянтином храму Гробу Господнього. Для євреїв заборона зберігалась до 7 ст.

Копія римської тріумфальної арки з Бет Хатефутсот, що демонструє здобич з Єрусалимського храму (81р)
Зображення з Wikimedia Commons, ліцензія CC-BY-SA 3.0

                  Імператор Адріан намагався повністю викорінити юдаїзм, як джерело заколотників. Він заборонив Тору та єврейський календар.   На колишньому місці храму Ірода  встановив язичницький храм, зі статуями Юпітера та самого імператора. На храмовій горі Адріан урочисто спалив священний сувій. Щоб стерти пам’ять про Стародавню Юдею, наказав називати ці землі Сирією Палестинською. Саме так ця римська провінція називатиметься з 135 р. до 390 р.

         З IV ст. єврейські заколоти вже дістали характер християнсько-юдейських протистоянь, не менш трагічних від попередніх.  Єврейські погроми мали місце не тільки в Єрусалимі (325 рік н. е.), Персії (351 р.), Карфагені (250 р.), Олександрії (415 р.), а й в Італії (224 р.), Мілані (379 р.), на Менорці (418 р.), в Антіохії (489 р.), Равенні (519) і в інших місцях. В 7 ст. вестготи видали наказ про вигнання всіх євреїв зі свого королівства в Іспанії.

          У 638 році Єрусалим підкорили араби. Ісламська імперія завоювала землі Месопотамії, Леванту та Єгипту. Період раннього арабського панування характеризувався лояльністю до єврейської громади. Впродовж середньовіччя між юдеями та мусульманами  виникало менше непорозумінь, аніж між ними та християнами. Туреччина османського періоду слугувала притулком для євреїв, які зазнавали переслідувань. Але на цьому етапі та близькосхідних територіях ми зупинятись не будемо, адже в контексті даної теми нас цікавить історія європейських євреїв.

         Одним з наріжних каменів християнсько-юдейських конфліктів слугував релігійний світогляд, зокрема постать Ісуса Христа та участь у його розп’ятті, а приводом до конфліктів не раз ставали забобони та упередження. Періоди терпимості зі сторони місцевого населення та влади до іновірців часто  змінювались періодами відвертої ворожнечі. Наприклад, один з перших численних єврейських погромів у Ворсмі в 1096 році (півд.- зах. Німеччина),  відбувся через звинувачення юдеїв в отруєнні колодязів.   Впродовж 11 – 14 ст. в процесі хрестових походів було вбито безліч єврейських родин. В 13 ст. було вигнано всіх євреїв з Англії, в 14 ст. – з Франції, в 15 ст. – з Австрії. Відтоді вони масово з’являються на території Речі Посполитої, де досягли певного рівня процвітання. Більшість єврейських родин на території  сучасної України з’являються саме в цей період. Але не забувайте про більш ранні згадки про євреїв на наших землях в 4, 8 та 10 століттях.

            Генетичні дослідження євреїв ашкеназі

         Походження євреїв ашкеназі до сьогодні залишається вельми суперечливим. Дослідження мітохондріальної ДНК є більш ніж доречним в контексті цієї групи, адже юдаїзм передається перш за все по материнській лінії.

            У 2013 році вийшла стаття міжнародної групи біологів «Значна доісторична європейська родина серед материнських родів Ашкеназі», в якій автори зазначили, що приблизно 40% варіацій мітохондріальних ДНК Ашкеназі походять з доісторичної Європи, а не з Близького Сходу чи Кавказу. «Визначено чотири основні кластери засновника, три в межах гаплогрупи К,  що становить 32% відібраних ашкеназьких ліній  і один у гаплогрупі N1b, що становить ще 9%. Ці лінії вкрай рідкісні на Близькому Сході та в Європі, що робить ідентифікацію потенційних популяцій джерел дуже складною. Решта ~ 60% ліній мтДНК в Ашкеназі залишалися непризначеними для будь-якого джерела, за винятком другорядних гаплогруп U5 та V рядків (~ 6% загалом), що передбачало європейське походження. … Гаплогрупа K диверсифікується окремо в Європі та на Близькому Сході протягом останнього льодовикового періоду. З трьох засновників Ашкеназі, K1a1b1a та K1a9, швидше за все, були асимільовані у західній (можливо, середземноморській) Європі та K2a2a1 у західній / центральній Європі. Найдивніше, аналізуючи дві нові послідовності N1b2, вибрані з бази даних 278 послідовностей HVS-I N1b, в контексті 44 опублікованих послідовностей N1b, ми показуємо, що дуже відмінний підклас N1b2, що становить ще 9% ліній Ашкеназі, швидше за все, був асимільований у Середземноморській Європі, а не на Близькому Сході. Загалом, ми вважаємо, що більшість (> 80%) мтДНК (материнських) ашкеназі були асимільовані в межах Європи. ..Хоча з чоловічої сторони, можливо, був важливий близькосхідний (і, можливо, східноєвропейський / кавказький) компонент в ашкеназі, материнські лінії в основному відносяться до доісторичної Західної Європи». До речі, субклад K1a1b1виявили в неоліті Франції (4500 р. до н.е.)  в культурі кулястих амфор у Польщі (поблизу Кракова), що датується 3400-2800 років до н.е., а сьогодні 19% материнських ліній євреїв ашкеназі є її носіями (приблизно 1,6 млн).

«Майже половина мтДНК у західно / центральноєвропейських євреях Ашкеназі належить до гаплогрупи К, скоротившись до ~ 15% у східноєвропейських євреїв, майже всі вони потрапляють у три підклади: K1a1b1a, K1a9 та K2a2a1. Ці три кластери-засновники демонструють сильний сигнал розширення, при цьому загальний ефективний розмір населення для цих ліній збільшується в 13 разів приблизно 275 років тому»[3]. Тобто у XVIII ст. відбувся справжній бебі-бум серед Ашкеназі.

Четвертий головний засновник мтДНК Ашкеназі потрапляє в гаплогрупу N1b  (9%), родовід якої генетики простежили від італійських засновників (два італійські зразки з маркером 16176A). Заведено вважати, що значна єврейська громада була присутня в Римі,  щонайменше, в середині другого століття до н.е..

Окрім чотирьох засновників гаплогрупи К та N1b, головною гаплогрупою євреїв Ашкеназі є гаплогрупа H, 23% ашкеназьких ліній, що також є головною гаплогрупою у європейців (40–50% у Європі, ~ 25% на Північному Кавказі та ~ 19% на Близькому Сході.

Гаплогрупа  J включає 7% бази даних регіону контролю Ашкеназі. Близько 72% з них можуть бути віднесені до J1c, зараз, як вважають, виникли в межах пізньої льодовикової Європи. Чотири мітогеноми Ашкеназі в J1c5, J1c7a1a та J1c7d ще раз демонструють дивовижну картину середземноморської, західної та центральноєвропейської ліній, що охоплюють ашкеназі.

Походження серед материнських родів Ашкеназі (мтДНК)

         В підсумку статті генетики зазначили, що принаймні дві третини або, швидше за все, понад чотири п’ятих материнських родів Ашкеназі мають європейський рід. Менш як 10% мтДНК ашкеназі можна з будь-якою впевненістю віднести до близькосхідного джерела, і вони виявляються на дуже низьких частотах. Але не забувайте, що це стосується виключно материнських ліній. Отже, виглядає так, що чоловіки євреї мігрували в Європу і брали нових дружин у місцевого населення та перетворювали їх на юдаїзм, хоча деякі генетики, наприклад Дорон Бехар, висловлюють незгоду з висновками дослідження. Інші дослідники внесуть певні корективи та доповнення щодо генеалогії ашкеназі з урахуванням Y-хромосомних гаплогруп.

         У 2000 р. М. Хаммер та ін. провели дослідження для 1371 чоловіків  та остаточно встановили, що частина батьківського генофонду єврейських громад Європи, Північної Африки та Близького Сходу походить від загальної популяції Близького Сходу.

         Цікавим виявився той факт, що євреї та палестинські араби порівняно недавно мали спільних предків. “Наше нещодавнє дослідження мікросателітарних гаплотипів високої роздільної здатності показало, що значна частина Y-хромосом євреїв (70%) і палестинських мусульманських арабів (82%) належить до того ж пулу хромосом”[4].

Загалом приблизно від 35% до 43% єврейських чоловіків по батьківській лінії належать  до гаплогрупи «J» та її субкладів.  Ця гаплогрупа особливо присутня на Близькому Сході та Південній Європі.  15–30% є носіями гаплогрупи E1b1b (або E-M35) та її гілок, що є поширеним на Близькому Сході, у Північній Африці та Південній Європі.

            У 2014 році у журналі Nature опубліковано статтю групи американських генетиків під назвою «Розподіл довідкової панелі в Ашкеназі підтримує особисту геноміку, орієнтовану на населення, та висвітлює єврейське та європейське походження».  Результати досліджень виявили, що популяція євреїв Ашкеназі (AJ) є своєрідним генетичним ізолятом, близьким до інших єврейських груп населення, а також до європейських та близькосхідних груп. Вони демонструють відносно високу частоту алелів, які несуть великий ризик поширених захворювань, таких як хвороба Паркінсона, рак молочної залози та яєчників. Значна частина євреїв ашкеназі ведуть своє коріння від 350 предків, які жили приблизно 600 – 800 років тому. «Попередні аналізи підкреслили демографічно вузьке  місце серед кількох сотень особин у пізньому середньовіччі з подальшим швидким розширенням»[5], – зазначили автори дослідження. В більшості науково-популярних журналів прокоментували це, як спростування теорії про походження ашкеназі від населення Хозарського каганату (7-10 ст.) та Кавказького регіону, адже пізнє середньовіччя починається з поч. 14 ст., коли голод та епідемія чуми знищили більш ніж  половину населення Європи, в тому числі євреїв. Проте в самому дослідженні жодного слова про альтернативні гіпотези походження євреїв ашкеназі.  Натомість, автори мали на увазі європейське населення предків «одне покоління, яке було предком зразків, складало 46–50% генофонду ашкеназі», а не їх 100%.  

         А звідки ж тоді прийшли ті євреї, які не походять від 350 європейських предків 14 – 16 ст.?  Адже перші згадки про євреїв на території сучасної України датуються 4 ст. до н.е., коли вони з’явились в Криму та грецьких колоніях Північного Причорномор’я. У 737 р., коли араби потіснили хазар на Кавказі, значна частина євреїв, що там жили, пішла в Придніпров’я та Крим.  З 10 ст. є відомості про єврейські громади в Києві. У літописах Київської Русі згадуються Жидівський квартал і Жидівські ворота в столиці князівства. Крім Києва, євреї в 11-13 ст. жили також в ряді інших міст Київської Русі.[6]

                Про вузький ефект засновника генетики повідомляли й раніше. У двох дослідженнях у 2006 та 2008 роках було висловлено припущення, що близько 40% євреїв Ашкеназі походять по матері лише з чотирьох жінок-засновників, які, ймовірно, мають близькосхідне походження.

                Географічне походження євреїв ашкеназі, їдиш та біблійний «Ашкеназ» є серед найбільш тривалих та дискусійних  питань в історії. У 2016 році Ranajit Das, Paul Wexler, Mehdi Pirooznia, Eran Elhaik висунули думку про те, що перші популяції ашкеназі, які розмовляли їдишською мовою, походили з районів поблизу чотирьох сіл у Східній Туреччині уздовж Шовкового шляху, назви яких походять від слова “Ашкеназ”. Дослідники вважають, що іранське, грецьке, турецьке та слов’янське населення взаємодіяло з євреями, а в процесі переїзду з Хазарії в Європу відбулося невелике перетворення. Ця гіпотеза про ірано-турко-слов’янське походження для євреїв Ашкеназі та частково слов’янського походження мови  їдиш  суперечать гіпотезі Рейнланда, яка виступає за німецьке походження обох.

         Автори дослідження зазначили, що «північно-східна Туреччина примикає до чотирьох первинних сіл, назви яких нагадують “Ашкеназ”: Ішкеназ (або Ешкеназ), Ешкенес (або Ешкенс), Ашанас і Ашуз. Ашкеназі виявились генетично найближчим до популяцій турків, південного Кавказу та Ірану, що говорить про загальне походження в іранських землях «Ашкеназ». Ці висновки були більше сумісні з ірано-турко-слов’янським походженням для  євреїв-ашкеназі  та слов’янським походженням для їдишу, ніж з гіпотезою Рейнланд, де не вистачає історичної, генетичної та мовної підтримки»[7]. Така інтерпретація мовних даних із генетичним підходом зазнала неабиякої критики.

         Гіпотеза, що ашкеназькі єврейські геноми можуть бути конгломератами греко-римських, турко-ірано-слов’янських та, можливо, геномів юдейських, передбачає час домішки 960-1416 рр.н.е. (≈24-40 поколінь тому. (Xue et al.’s (2016). Ця дата відповідає часу, коли євреї Ашкеназі пережили географічні зрушення у міру занепаду Хозарського каганату та їх торгових мереж, що змусило їх  переїхати до Європи (Das et al. 2016). «Нижня межа цієї  дати відповідає часу зародження слов’янського їдишу, наскільки нам відомо», –  зазначили автори дослідження. Визначальним чинником у формуванні мови їдиш дослідники вбачають не тільки  германські елементи, а контакт євреїв з безліччю мов у період, коли вони відігравали головну роль у торгівлі на Шовковому шляху з IV до IX ст., а подекуди й до XI ст.. «Тюркські та іранські євреї стали носіями слов’янської мови торгової діяльності русів (pre-Ukrainians) з якими були євреї безсумнівно союзниками на маршрутах, що сполучають Багдад та Баварію».

         Цікаву гіпотезу про походження мови їдіш, та євреїв ашкеназі сформулювали Еран Ельхайк та ін.. у своїй статті «Розташування євреїв-ашкеназів у первісних селах у давньоіранських землях Ашкеназ» у 2016 році.

«Наші результати говорять про те, що євреї Ашкеназі походять зі слов’яно-іранської конфедерації, яку євреї називають “ашкеназичною” (тобто “скіфською”), хоча ці євреї, ймовірно, розмовляли перською та / або осетинською. Це сумісно з лінгвістичними свідченнями, що свідчать про те, що їдиш це слов’янська мова, створена ірано-турко-слов’янськими єврейськими купцями вздовж Шовкових доріг, як виразна торгова мова, якою говорять лише її автори, щоб отримати перевагу в торгівлі…Отже, їдишська граматика та фонологія є слов’янськими (з деяким ірано-тюркським вкладом), і лише частина лексикону є німецькою

Порівняння генетичних відстаней між євреями Ашкеназі та референтними популяціями підтвердило, що AJ значно ближче до турків (г = 9,2%), вірмен (г = 11,5%) та румунів (г = 12,28), ніж для інших груп населення (тест на придатність Колмогорова – Смірнова, P <0,01). Генетична відстань до німців (г= 26,81%) була дещо більша, ніж у доскіфського (pre-Scythian)  індивіда  (г= 22,4%)… Ми робимо висновок, що євреї Ашкеназі, ймовірно, виникли протягом першого тисячоліття, коли іранські євреї юдаїзували греко-римське, тюркське, іранське, південнокавказьке та слов’янське населення, що населяли землі Ашкеназу в Туреччині»[8]. 

         У 2013 році в одному з досліджень  виявили генетичну схожість євреїв ашкеназі з адигейцями, групою з Кавказу, область якої раніше займали хозари[9].

         Цікаво,що 11,5% чоловіків-ашкеназі, а точніше  52% Левітів, 1,7% Коенів, (священнослужителі)   належать до R1a1a (R-М17,M198),  домінантної гаплогрупи Y-хромосоми серед населення Східної Європи,  але зустрічається з дуже низькою частотою в інших єврейських групах. Це також підштовхує до думки про гіпотетичний вплив таємничих хозарів на генофонд Ашкеназі, адже територія впливу Хозарського каганату сягала Подніпров’я. Так чи інакше, в недавній історії сталося несанкціоноване надання статусу Левіта, в обхід патрилінійного походження коліна цих священнослужителів, чоловікові, батько якого був не євреєм. (Doron Behar, 2003)[10]. У 2017 році генетики провели більш детальний аналіз філогенетичного дерева R1a і виявили, що більшість  левітів (50%) та інших ашкеназі (15%) цієї гілки належать до R1a M582, яка зародилась 3140 років тому, або ще молодшої Y2619 (1740 років тому).  Обидві походять від R1a Z93, східної гілки пов’язаної з індоіранськими міграціями, а також зі скіфами та сарматами. Сьогодні встановлено, що R1a Y2619 найбільш тісно пов’язана з  лініями, що належать до доби пізньої бронзи, які нині зустрічаються в Ірані та Вірменії. Щоправда, в базі даних  YFull (2020 р.) більшість протестованих з маркером R1a Y2619 є громадянами України, Польщі та сусідніх європейських країн, але національність мені їх не відома[11]. Чомусь автори дослідження намагаються корені левітів з цим субкладом гаплогрупи вивести з Близького Сходу. «Однак точний шлях міграції R1a-Y2619 до Європи залишається невловимим. Можна твердо стверджувати, що сучасні левіти R1a-Y2619 ашкеназі походять від одного предка Левіта, який прибув до Європи з Леванта» [12].  Зрозуміло тільки одне, що прабатько R1a-Y2619 Ашкеназі Левіт, який проживав близько 1743 років тому, тобто в 4 ст., є прямим предком чоловіків приблизно 13% населення ашкеназі (близько 1,3 мільйона чол..) – це випливає з того, що збереглося кілька прямих чоловічих ліній того періоду (Rootci & Behar, 2013). 

                Сьогодні серед євреїв Ашкеназі поширено 7 головних гілок Y-хромосоми – E3b, G, J1, J2, Q, R1a1 і R1b, які становлять 80% або більше від загальної кількості (Behar et al. 2004). Чотири з них (E3b, G, J1, J2, Q) були частиною генофонду предків, який передавали євреї, які мігрували з Близького Сходу, тоді як R1b та ​​деякі підряди в межах R1a, можливо, потрапили до єврейського населення Ашкеназі в Європі.

Ашкеназі по батьківських лініях (Y-хромосомах)

         Чи вдалось мені остаточно розібратись в історії та генетиці єврейського народу? Звісно, ні. Дивує тільки те, що попри складний історичний шлях, сповнений безнадії та поневірянь, цей народ не втратив свою ідентичність та релігію, мову (іврит) відновив майже з небуття та створив знову свою державу всупереч всім та всьому.

          


[1] Schoenberg S. Judaism: Ashkenazim [Електронний ресурс] / Shira Schoenberg // Jewish Virtual Library – Режим доступу до ресурсу: https://www.jewishvirtuallibrary.org/ashkenazim

[2] CIMMERIANS [Електронний ресурс] // Enciclopedia Iranica. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://www.iranicaonline.org/articles/cimmerians-nomads.

[3] A substantial prehistoric European ancestry amongst Ashkenazi maternal lineages [Електронний ресурс] / [M. Costa,, J. Pereira, M. Pala та ін.] // Nature. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/ncomms3543.

[4] High-resolution Y chromosome haplotypes of Israeli and Palestinian Arabs reveal geographic substructure and substantial overlap with haplotypes of Jews [Електронний ресурс] / [A. Nebel, D. Filon, D. Weiss та ін.] // Springer. – 2000. – Режим доступу до ресурсу: https://link.springer.com/article/10.1007/s004390000426.

[5] Carmi S. Sequencing an Ashkenazi reference panel supports population-targeted personal genomics and illuminates Jewish and European origins [Електронний ресурс] / S. Carmi, K. Hui, I. Pe’er // Nature. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/ncomms5835.

[6] Евреи на территории Украины до конца 18 в. [Електронний ресурс] // Электронная еврейская энциклопедия. – 1996. – Режим доступу до ресурсу: https://eleven.co.il/diaspora/regions-and-countries/15408/#01.

[7] The Origins of Ashkenaz, Ashkenazic Jews, and Yiddish [Електронний ресурс] / [R. Das, P. Wexle, M. Mehdi та ін.] // PubMed. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/28680441/.

[8] Localizing Ashkenazic Jews to Primeval Villages in the Ancient Iranian Lands of Ashkenaz [Електронний ресурс] / R.Das, P. Wexler, M. Pirooznia, E. Elhaik // NCBI. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4860683/#evw046-B53.

[9] Ostrer H. The population genetics of the Jewish people [Електронний ресурс] / H. Ostrer, S. Skorecki // NCBI. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3543766/.

[10] Multiple Origins of Ashkenazi Levites: Y Chromosome Evidence for Both Near Eastern and European Ancestries [Електронний ресурс] / [D. Behar, M. Thomas, K. Skorecki та ін.] // NCBI. – 2003. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1180600/.

[11] https://yfull.com/tree/R-Y2619/

[12] The genetic variation in the R1a clade among the Ashkenazi Levites’ Y chromosome [Електронний ресурс] / [D. Behar, L. Saag, M. Karmin та ін.] // NCBI. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5668307/.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Translate »