Звідки в українців любов до сала? Генетичний портрет представників культури «Кулястої Амфори»

Культура Globular Amphora (укр. «Кулястих Амфор») – археологічна культура сферичних амфор поширена в Центральній Європі між Ельбою і Віслою, а також в Україні на південь до середнього Дністра і на схід – до Дніпра  3400-2800 рр. до н.е.

У радянській і польській археології ще в середині XX століття вважалося, що племена кулястих амфоp були предками не тільки слов’ян, але і германців і балтійців без будь-яких помітних внутрішніх кордонів між ними. Інша точка зору, що культура кулястих амфор асоціюється радше з однією з груп кентумних індоєвропейських мов, якими потім розмовляли кельти, італіки, венети або іллірійці. Не знаю чим аргументується ця теорія?

Новітні генетичні дослідження заперечують загальноприйняту традицію вважати представників культури кулястих амфор типовими носіями індоєвропейських мов. Мусимо шукати доіндоєвропейський субстрат мови. Робота для лінгвістів. Наприклад, назва річки Вісла в Польщі має лігурійський або докельтський корінь IZ, що означає «долина річки» та -ARA зі значенням «вода». Це ж стосується старої фракійської та елінської назви річки ДунайІстра, Істр, або Istros та її притоки річки Ізар в Австрії і Німеччині.

Який же генетичний портрет індивідуумів культури кулястих амфор. Деталі можна знайти в дослідженнях Матієсона. Таблиці на цьому веб-сайті опублікованих результатів тестування стародавньої ДНК були створені в рамках його особистого дослідження для того, що в кінцевому підсумку було опубліковано як  книгу” Спадкові подорожі”: “Людина Європи”

І що ми бачимо?  Їхній геном ніяк не пов’язаний  з мігрантами з Причорноморських степів, в тому числі з представниками ямної культури.  Індивідууми культури кулястих амфор – це нащадки європейських кроманьйонців, неолітичних мисливців. Це автохтонне населення Європи.

Вчені дослідили наступний генетичний набір в більшості представників чоловічої статі  культури «Кулястих амфор»: Y-хромосомна гаплогрупа I2a2a1b  в Україні (Ільятка), I2a2 – в Польщі (Керчково). Зате по материнському геному ми бачимо значну різноманітність типово європейських мтДНК  U5b1d1, H1b, K1b1a1, з близькосхідними домішками J1c3, T2b, J1c, які з’явились ще за часів трипільців. 

Не зрозуміле походження субкладу K1b1a1, який виявили в Польщі серед представників кулястих амфор. Але схоже, що половина  їхніх нащадків сьогодні складають 19% материнських ліній євреїв ашкеназі. Оцінки показують, що приблизно 1600000 євреїв у всьому світі будуть K1a1b1a. Правда, євреї з’являться на горизонті історії аж через 1000 років після культури Globular Amphora. Згідно з Танахом євреї походять з месопотамської сім’ї середини 2-тисячоліття до нашої ери.

 Ось така гетерогенність. Схоже, що в цей час існувала традиція, коли жінка приходила в родину до свого обранця.

В мережі доступна до перегляду інтерактивна карта, складена мікробіологом Rosenblatt J.E, на якій вказано місця викопних решток, з яких досліджувались стародавні геноми. 

 Мапа стародавніх людських ДНК. Це посилання допоможе вам здійснити подорож в далеке минуле наших пращурів.

I2-субклади I-M170  – є основною гаплогрупою, яку вчені виявили у чоловічих останках в мезолітичній Європі, аж до 6000 років до н.е., коли відбулася часткова міграція в Європу селян Близького Сходу, що несуть Y-ДНК G2a.  За дослідженнями 2014—2016 років серед скелетів новокам’яної доби у Європі 16 % з 69 зразків належали до гаплогрупи I2a. Це друга за чисельністю  в новокам’яній добі європейська Y-хромосомна ДНК після гаплогрупи хліборобів-переселенців з Анатолії G2a.

Що ми читаємо в Eupedia про подібну послідовність геному, яку просквенували з викопних решок в Україні?

«I2a2a1 (M284 +)I2-M284 присутня практично винятково у Великобританії та Ірландії, але також зустрічається в Португалії, Франції, Німеччині та Норвегії. Це дуже стара гаплогрупа, що виникла приблизно 10 000 років тому і розділена на два субклади Y10626 і L1195,  кожен близько 7000 років. Сучасні перевізники мають спільного предка, який жив приблизно з 5500 до 6000 років тому, під час мегалітичного віку

Ні слова про Україну. А де ця гаплогрупа виникла 10 000 років тому? Де жив той спільний предок 6000 років тому. На території  Балкан? Сербія багата на стародавні гаплотипи. Більше 10000 років мають викопні рештки гаплогрупи I2a1 знайдені в Сербії (Padina) і в Україні (Василівка). 9500 років тому вже в Німеччині знаходимо представника I2a2a. Проте найбільше бачимо їх в Україні.  Чи  не інтегрувались вони в землеробську культуру на території Кукутень-Трипільської  спільноти, а після її занепаду в поселеннях культури “Кулястих амфор”? На інтерактивній карті, або в дослідженнях Матієсона можна поглянути на результати аналізів останків з могильників періоду неоліту в селах Вовніги, Вільчанка, Деріївка. Там також переважає гаплогрупа I2a2a. 

I2a1           – 8280-7967 до н.е. – Ukraine_Mesolithic – Vasil’evka

I2a2a1b1b – 5473-5326 до н.е. –  Ukraine_Neolithic – Vovnigi  

I2a2a1b1   –  5500-4800 до н.е. – Ukraine_Neolithic – Dereivka

Таким чином, I2a2a1b1b, мабуть, є понтійським степовим маркером, який передавався від місцевих мезолітичних мисливців до племен бронзового віку, які представлені в культурі «Кулястих амфор».

Ні слова про Україну до пори до часу. Як тільки виявили в 4900 річному геномі з неолітичного поховання у Швеції штами чуми, так одразу згадали і про трипільців, і про їх спадкоємців, представників культури кулястих амфор, і про те, як цей генотип потрапив у Швецію. Про це незабаром читайте на цьому сайті статтю «Чума? Найбанальніша версія загибелі Трипільської цивілізації»

Серед сучасного населення України ДНК тести виявили від 20 до 30 % гаплогрупи I2. Субклади Y-хромосомної  гаплогрупи I мають винятково європейське походження.  Сьогодні найбільше поширені в Хорватії – близько 50%.

У 2015 році найстаріші світлі очі та світле волосся людей Homo sapiens  були задокументовані у 8000-річних останках у м. Мотола, Швеція , що належать до субкладу гаплогрупи I2 та мітохондріальної гаплогрупи U5.  

А тепер про сало.

Основою економіки представників цієї культури було скотарство. Причому вони надавали перевагу розведенню свиней.   Це чи не єдина культура на тих теренах, де полюбляли свинину. Представники культури лійчастого посуду та ямники, які були їхніми найближчими сусідами, свиней не розводили. Правда, я не пригадую, чим займались племена шнурової кераміки. Для них буде окрема тема.

От де ноги ростуть у любові українця до сала. Землеробство також було одним з їхніх занять. Адже тих свиней треба було чимось годувати. То вам не вівця чи корова, які пасуться на зелених пасовищах. Тобто, ми бачимо, що люди кулястих амфор вели осілий фермерський спосіб життя.

Цікаво, що аналіз мітохондріальної  ДНК стародавніх свиней в Європі підтвердив їх близькосхідне походження в період неоліту 6800-4000 років до н.е. разом з мігрантами з Анатолії. Це пришвидшило процес одомашнення місцевого дикого кабана. І дуже швидко європейські свині витіснили своїх близькосхідних попередників. Ну і, безумовно, вигодовуванням свиней займались трипільці, хоча  більшу перевагу вони надавали розведенню великої рогатої худоби. У них навіть був поширений культ бика. І не дивно, адже свині були для трипільців запозиченням, традицією людей долини річки Тигр.   А основу трипільського населення складали не тільки близькосхідні вихідці, а й автохтонне місцеве населення з середовища колишніх мисливців. Тому до свиней ми звикали поступово.  І вигодовували їх винятково племена, які займались землеробством. Такими після трипільців були люди культури кулястих амфор, щоправда, вже в 3 тисячолітті до н.е.  Не виключено, що вони були їхніми спадкоємцями, адже несуть генетичні маркери основного населення України періоду мезоліту і неоліту, а саме I2a2a1b по чоловічій лінії і U5b1d1, H1b, K1b1a1, J1c3, T2b, J1c по материнській. І якщо гаплотипи U і Н жили в Україні ще до появи сільського господарства , то J1c3, T2b, J1c – це специфічний набір мітохондріальних ліній, який принесли неолітичні хлібороби з Анатолії в Європу і розбавили генофонд трипільців.

Цікаві поховальні традиції. Померлих племена  кулястих амфор ховали в так званих кам’яних скринях, над якими часто насипали курган. У похованнях містяться в першу чергу самі амфори, а також кам’яні сокири. Часто  разом з кістяками людей знаходять похованих тварин. Найцікавіше,  що  іноді жінок приносили в жертву і ховали разом з їх чоловіками. Такий звичай називається «саті» і в свій час він був поширений у багатьох індоєвропейських народів. Невідомо, чи це був добровільний відхід на той світ разом з чоловіком, чи примус?

Отже, представник культури кулястих амфор – це можливо голубоокий, світловолосий абориген, який любить сало. Це жарт. Висновки робіть самі. В Україні майже немає експертів з ДНК генографії.

Автор: Галина Водяк

Гаплогрупи культури Кулястих Амфор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Translate »